joomla
РОЛЬ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ СУСПІЛЬСТВА ТА ОСОБИСТОСТІ В МОЖЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ПРАВОВИХ ТРАНСФЕРІВ
Форум права

УДК 340.17

М. С. ОЛІИНИК, Львівський державний університет внутрішніх справ

Ключові слова: правова культура, правова куль­тура суспільства, правова культура особистості, правовий трансфер, запозичення правових норм

На міжнародному просторі ще донедавна мова йшла про уніфікацію правових норм, створень єдиного правового простору, однак переважна більшість вчених прийшла до ви­сновку, що таке об’єднань, запозичень, ко­піювання, яке б стосувалося усіх правових інститутів не є виправданим. Ми вважаємо, що варто погодитись з таким висновком, оскільки будь-які правові норми створюються у відповідних соціально-культурних, еконо­мічних, політичних, правових умовах та від­повідають певним релігійним, моральним, ментальним, культурним та іншим принци­пам, тому в апріорі по своїй сутності не мо­жуть бути універсальними.

Однак серед нормотворців і сьогодні не є поодинокими пропозиції застосування зару­біжного правового досвіду. Така пропозиція не є хибною, однак варто критично застосо­вувати не лише позитивний правовий досвід, а й саму можливість його застосування пра­вовою системою. Як зазначають в літературі, норми-трансфери можуть бути використані ідеально та правильно лише в тій країні, за­конотворчі якої її і створили, оскільки влучно зауважив Ч. Варга, «навіть за умови, що в процесі було використано лише такий ін­струмент, як трансплантат, ми маємо справу не лише з ним, а з певною культурою яка йо­го створила» [1, с. 154]. Так, виникає питань, що розуміти під цією «культурою», що тво­рить право, і чи можливо її запозичити разом з трансфером. Виходячи з вищенаведеного, необхідним видається дослідження в даній роботі впливу культури, зокрема, правової культури суспільства та окремо взятої особи на можливість застосування правових транс - плантантів.

Незважаючи на те, що на тему «правової культури» написано безліч наукових праць, сам термін увійшов до юридичної літератури порівняно нещодавно. Проблеми правової ку­льтури у своїх працях досліджували такі вче­ні, як Ч. Варга, А. Венгеров, О. Ганзенко, Р. Давид, І. Зеленко, М. Кравчук, X. Кьотц, Л. Луць, А. Малько, К. Осакве, І. Осика, П. Рабінович, А. Скуратівський, К. Цвайгерт та ін.

У більшості випадків правову культуру ро­зглядають з точки зору її загальної характери­стики, складових елементів, співвідношень з правосвідомістю, її впливу на формувань соціальної та правової держави, її впливу на суб’єктів, які здійснюють правотворчу та правозастосовну функції держави тощо. Од­нак, нашим досліджень ми б хотіли звернути увагу на вплив правової культури на допу­щень можливості здійснень запозичень правових норм, правових інститутів із зару­біжного права та можливу реакцію сприйнят­тя чи відторгнення запозичених правових трансферів.

Метою статті є визначення поьття «пра­вової культури» та встановлення впливу її структурних елементів, таких як правової ку­льтура особистості та правова культура сус­пільства на формувань національної право­вої системи. Зокрема, в роботі планується дослідити питань необхідності її врахувань при застосуванні правових трансферів націо­нальною правовою системою.

Відомий компаративіст К. Осакве, виділя­ючи аксіоми порівняльного правознавства, поряд з іншим вдало вказує: «Право як мова чи музика, є нормативним вираженням істо­рії, психіки, психології, традиції, культури кожного народу. Культура впливає на розви­ток права і навпаки. Саме ту культуру, яка


Виникає в результаті взаємодії права та націо­нальної культури, ми називаємо правовою культурою» [2, с.21; 3, с.209]. Ми вважаємо, що слід з цим погодитись, і визнати, що пра­вова система кожної окремо взятої країни є унікальною, з притаманними лише їй ознака­ми та якісними характеристиками, оскільки на її формування здійснює величезний вплив, крім всього іншого, як власна правова куль­тура суспільства, правова культура кожної окремо взятої особистості, так і культура за­галом, разом з властивими лише їй правовим менталітетом, правовою свідомістю[6] та пра - вореалізацією[7].

Як і розвиток правової системи, розвиток правової культури зумовлюється історични­ми, соціально-економічними, політичними умовами, що об’єктивно формуються в суспі­льстві, ступенем гарантованості державою та громадянським суспільством прав і свобод людини. Визначити реальний зміст правової культури можна лише за умови її аналізу як частини загальнонаціональної культури [4, с.152]. Так, досліджуючи правову культуру, варто зазначити, що право є структурною складовою культури. Водночас право, його цінності збагачують потенціал культури, сприяючи духовному прогресу суспільства, а процес взаємозбагачення права і культури є умовою розвитку правової культури, право­вого прогресу суспільства. Так, A. B. Скура- тівський, який досліджує формування та роз­виток правової культури в українському суспільстві влучно зазначає, що правова ку­льтура є результатом правового досвіду сус­пільного життя. Вона має забезпечувати аку­муляцію такого досвіду, його передачу та втілення в правову практику, покликана відт­ворювати та примножувати кращі традиції у сфері правового розвитку, зразки законотвор­чої та правозастосовної діяльності [7, с.8].

Як відомо, не існує єдиного підходу до ви­значення змісту поняття «правова культура», однак, враховуючи розмаїття поглядів варто запропонувати саме таке, яке б дало змогу найбільш чітко встановити його вплив на су­спільство та на право, яке існує в межах останнього.

Відповідно до юридичної енциклопедії, правова культура - це складова частина зага­льної культури, сукупність факторів, що хара­ктеризують рівень правосвідомості, правовід­носин, досконалості законодавства, організації роботи з його дотримання, стан законності і ливосгей та передумов створення права, впровадження нових правових норм, нових правових інститутів для їхнього «правильного» існування та дії. Проте, слід до­класти набагато більше зусиль при бажанні застосувати іноземний досвід з метою його використання та впрова­дження шляхом здійснення правових трансферів.

Правопорядку [8, с.37]. Однак, існують й інші позиції авторів, які зокрема вказують, що правова культура - це глибоке знання і розу­міння права та свідоме виконань його вимог [9, с.194]; це система правових цінностей, що створюються під час розвитку суспільства і зосереджують в собі досягнень світової юридичної літератури; це всі цінності, що створюються людьми у правовій сфері [10, с.151]. Враховуючи еволюцію поьття право­вої культури, окремі автори, виділяючи пере­орієнтацію на аксіологічний підхід, ціннісний аспект, пропонують певне його вдосконален­ня. Так, пропонується визначити правову ку­льтуру як систему правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого людством правового прогресу, відображають у правовій формі стан свободи особи і соціальної спра­ведливості, інші найважливіші соціальні цін­ності у діалектичному впливі на якісний стан і спосіб правового життя особи й суспільства, в якому найвищою цінністю є реалізація прав і свобод людини та їх захист [11, с. 8].

Розкриваючи визначень правової культу­ри, окремі автори вказують на неї як на стру­ктурно-складне цілісне утворень, яке вклю­чає в себе якісний стан правового життя суспільства, відображене в досягнутому рівні досконалості правових актів, правової та пра - возастосовної діяльності, правосвідомості та правового розвитку особистості, а також у ступені свободи її поведінки і взаємної відпо­відальності держави та особистості, що пози­тивно впливає на суспільний розвиток і підт­римань умов функціонування суспільства. Комплексний аналіз чинників формувань правової культури дозволив визначити мож­ливість їх врегулювання за допомогою норм права. Доведено, що характер соціально- економічних умов життя особи зумовлює її ставлення до тих галузей права, які регулю­ють відповідні правовідносини [12, с. 16-17]. Варто погодитись з цим твердженням. Однак, виникає питання чи можуть норми, запозиче­ні з іншої правової культури якісно регулюва­ти правовідносини, що виникають у власному суспільстві, враховуючи при цьому характер соціально-економічних, політичних умов життя суспільства, правових традицій, право­вих звичаїв, менталітету, духовних цінностей, релігії.

Із величезного різноманіття тлумачень, що стосуються правової культури, найбільш вда­лими видаються тверджень, згідно з якими правова культура розглядається як зумовлений соціально-економічним і політичним устроєм якісний стан правового життя суспільства, як процес і результат, що виражається в досягну­тому рівні нормотворень та використань системи джерел (форм) права, ступені ефекти­вності юридичної практики, стані розвинутості правосвідомості, і загалом - у вільному самови­явленні людини, коли зберігається єдність ку­льтури і свобода його суб’єкта [13, с. 17]. Її вда­ло визначають як сукупність правових знань, духовних цінностей, принципів, правової дійс­ності, правових звичаїв, а також як ступінь правової діяльності та юридичної практики, рівень засвоєнь суб’єктом правових норм і можливості об’єктивної оцінки та прогнозу­вань подальшого розвитку суспільства й дер­жави, характер участі в перетворенні правової дійсності, рівень її правової активності; оволо­дінь культурою правового мислень [4, с. 152].

Традиційно виділяють правову культуру особи і правову культуру суспільства, вказу­ючи, що правова культура особистості - це знання та розуміння права, а також дії у від­повідності до нього, властивість, що характе­ризується загальною повагою до права, доста­тнім знаньм змісту його норм і вміньм їх виконувати. З правової культури всіх особис­тостей складається правова культура суспільс­тва, під якою розуміють сукупність факторів, які характеризують рівень правосвідомості, досконалості законодавства, організації робо­ти з його дотримання, стан законності й пра­вопорядку, та яка показує «рівень правосві­домості та правової активності суспільства, ступінь прогресивності юридичних норм і юридичної діяльності» [9, с.194; 14, с. 141].

Як зазначають окремі автори, особливого значення в порівняльно-правових досліджен - ьх останніх десятиріч набуває антропологіч­ний підхід до вивчення правових систем, їх біосоціальної та етнокультурної обумовлено­сті, що в свою чергу привело до відмови від жорсткого «європоцентризму», який трива­лий час домінував у правовій теорії, визнання ролі не лише національних традицій у функ­ціонуванні й розвитку правових систем, а й особливостей національної правосвідомості і правової культури [15, с. 187]. Так, в літерату­рі розкрито вплив національного характеру українців на формування правової культури і доведено, що на формування правової куль­тури негативно вплинули такі особливості національного характеру українців, як ком­плекс «меншовартості», індеферентність у громадських справах, утилітарний прагма­тизм, конформізм, спрямованість не на зов­нішній, а на внутрішній світ (що призводило до самоізоляції, руйнування організаційних форм упорядкування суспільно-правового буття), неприйняття права і держави (які в свідомості українців довгий час асоціювались із насиллям над людиною); переважання емо­ційного над раціональним (почуттів над ро­зумом). А також зроблено висновок, що укра­їнський національний характер поряд з негативними характеризується низкою конс­труктивних рис: внутрішньо властивою інди­відуальною свободою, розвиненістю воле - любства, природного демократизму тощо, які сприяли утвердженню цінностей правової ку­льтури [7, с.10].

Слід пам’ятати, що будь-яка культура за­звичай має тенденцію опору до запозичень [16, с.60]. Тому варто наголосити на пробле­мах, що виникають у зв’язку з цим. Так, не завжди розробники законопроектів у нашій країні зважають на соціальні, культурні, мо­ральні, релігійні принципи розвитку держави, її менталітет, традиції. Хоча не лише перед запозиченнями, але й перед впровадженням будь-яких нововведень слід враховувати ці унікальні принципи та особливості.

Досить важливим є врахування правової культури, оскільки остання використовується як інструмент стану правового життя суспіль­ства в цілому. Ось чому важливо вивчати клімат політичного життя, атмосферу, пов’язану з правовідносинами [12, с.7].

У випадку застосування правових норм, правових інститутів із зарубіжної практики, вони потребують їхнього прилаштування під соціокультурні, економічні та інші умови ро­звитку суспільства, адже саме це зможе поз­бавити суспільство та його правову систему від негативних наслідків недоцільного запози­чення. Так, культурні відмінності дуже часто змушують розробників вносити зміни в запо­зичені інститути. Це видається необхідним та правильним, адже варто погодитись з В. Ося - тиньським, який зазначає, що «нездатність зрозуміти культурні відмінності із запозичу­ваними інститутами може призвести до на­стання непередбачуваних наслідків» [16, с.60].

На сьогоднішній день, в правовій свідомо­сті, серед варіантів вирішення чи можливих запозичень для вирішення проблемних пи­тань, перше місце, як правило, автоматично посідає європейський варіант. Така ситуація не видається ідеально правильною, оскільки вже протягом останніх років з’явився ряд ро­біт на тему «Порівняння правових культур», що є важливим доповненням до традиційної порівняльно-правової літератури вже тому, що допомагають «підкорегувати» їх занадто «європоцентристський» підхід [17, с.100], що тривалий час якраз і домінував у правовій те­орії. Видається доречним погодитись з дум­кою, що єдність релігійно-моральних коренів західного суспільства обумовлює спільність їхніх культур, однак це не виключає існуван­ня відмінностей в їхніх рамках [18, с.86]. Слід пам’ятати, що правові системи мають власні правові цінності, які у важливих моментах можуть відрізнятися від тих, що їх поділяють європейці [19, с. 144], при тому що і в Європі є питання, які на сьогоднішній день є спірними. Так, наприклад питання, що стосуються: су­часної сім’ї та права (проблеми правового об­рамлення нових форм квазісімейних утво­рень, що претендують на статус сім’ї (вільний союз двох (чи декількох) спільно проживаю­чих людей (Цивільний пакт солідарності, Франція) та гомосексуальні (лесбійські) па­ри); особистісних прав («Чи є права у ембріо­на?», «Чи може людина розпоряджатися своїм тілом?»), питання евтаназії («Право на гідну смерть чи вбивство?») тощо [20, с.411—467].

Поряд з цим, не варто сперечатися, що за­рубіжний досвід є безумовно корисним для молодої держави, однак і його варто оцінюва­ти критично як з точки зору новизни, резуль­тативності, так і з точки зору можливості за­стосувань до власної правової системи з врахуванням властивих лише їй національних особливостей. Тому, варто уникати впливу таких стереотипів, оскільки саме через них ми позбавляємо себе шансу створити щось дійс­но нове, унікальне, а головне - справді дієве для нашої правової системи.

В жодному випадку не слід допускати, щоб інтеграційні та глобалізаційні процеси перетворюватись у нав’язування західних стандартів, в тому числі у сфері правової ку­льтури. Компаративісти визнають, що такі проекти приречені на успіх лише у випадку врахування національної особливості суспі­льства, в тому числі у сфері культури взагалі та правової культури суспільства зокрема. Так, Х. Н. Бехруз бачить вихід з цієї ситуації у визнанні та правовому закріпленні плюраліз­му правових культур, що буде сприяти фор­муванню гармонійного полікультурного між­народного співтовариства, яке враховує специфіку національних правових культур і забезпечує міжнародні культурно-комуніка - тивні взаємовідносини. Також автор зазначає, що існують компоненти правової системи, які легко і безболісно піддаються впливу глобалі­зації, а є сфери, в які втручатися не варто. Так, головна функція Ради Європи - це захист прав людини і мова йде про західні стандарти прав людини. Однак, Україна, до прикладу, не готова до легалізації одностатевих шлюбів. Автор робить висновок, що не потрібно екс­портувати стандарти життя [18, с.87]. Науко­вець тим самим дає ґрунт для нашої позиції стосовно побудови власної національної пра­вової системи, яка базуватиметься на тих принципах та особливостях, які притаманні саме їй.

Однак, в будь-якому разі не можна забува­ти про необхідність критичного погляду на правовий досвід зарубіжних країн як на вид пізнавальної діяльності у сфері права, який полягає в оцінці та аналізі розвитку правових інститутів іноземних держав та критичному підходу до можливого, доцільного чи необ­хідного запозичення або врахування їхнього позитивного досвіду, з метою удосконалень власного законодавства та запобігань на­станню негативних наслідків, які можуть чи могли б виникнути у зв’язку з використанням правових норм інших правових систем не врахувавши перед цим усіх принципів та умов, яким повинні відповідати норми, що їх прагнуть використати законотворці. Так, хара­ктеру критично-правових досліджень повинні відповідати усі процедури ознайомлень з пра­вовим досвідом інших країн, оскільки навіть маючи на меті провести гармонізацію законо­давства з нормативною базою більш розвину­тих країн, скористатись таким позитивним пра­вовим досвідом, слід пам’ятати, що не все можна запозичувати з інших країн, навіть врахувавши що для них їхній досвід став ус­пішним та дієвим, враховуючи в першу чергу різноманітність правових культур.

Таким чином, можна зробити висновок, що правова культура - це система правових цін­ностей, які існують в суспільстві та у свідо­мості кожної окремо взятої особистості цього суспільства, на основі якої будується правова система держави, з врахуваньм правової сві­домості суспільства, правових звичаїв та тра­дицій, духовних цінностей, правового мента­літету, правореалізації тощо, яка в свою чергу справляє величезний вплив на весь законот­ворчий процес в країні, в тому числі на про­цедуру прийьття новостворених чи змінених правових норм, з врахуванням можливості застосувань запозичень, а також сприйняття та наслідків такого сприйьття суб’єктами правовідносин. Для нас саме таке трактувань видається правильним, оскільки правова ку­льтура, поряд з соціокультурними, економіч­ними, політичними, правовими, моральними, релігійними умовами розвитку суспільства, менталітетом, традиціями народу, духовними цінностями здійснює беззаперечний вплив на формування правової системи, на створення нових правових норм, правових інститутів, їхньої зміни чи викорінення застарілих, а від­повідно і реакції суспільства на такі нововве­дення, зміни, відміни.

Правова культура відповідної правової си­стеми є індивідуальною та унікальною, тому перед дослідженням необхідності та можли­вості здійснення правових трансферів у формі правових трансплантатів (правових норм, правових інститутів) з інших правових сис­тем, разом з іншим варто враховувати, що за­позичується не лише текст норми, а елемент іншої правової культури. Зважаючи на це, слід розуміти, що не варто розраховувати на відсу­тність правокультурних відмінностей, однак поряд з доцільністю здійснення запозичень правових норм потрібно встановити, чи не є ці відмінності такими, що не підлягають подо­ланню, а також дослідити можливі реакції су­спільства на такі нововведення та їхні наслідки.

ЛІТЕРАТУРА

1. Варга Ч. Глобалізація через правові тра­нсфери. Масові дії, критика, розчарування / Ч. Варга ; пер. О. Кресіна // Порівняльне правоз­навство. - 2012. - № 1-2. - С. 152-160.

2. Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах: Общая и Особенная части : учеб.- практ. пособие / К. Осакве. - М. : Дело, 2000. - 256 с.

3. Осакве К. Американська правова куль­тура: загальна квінтесенція та галузеві особ­ливості / К. Осакве // Порівняльне правознав­ство. - 2012. - № 3-4. - С. 209-224.

4. Теорія держави та права : посіб. для під­готов. до іспитів / С. М. Тимченко, Р. А. Ка­люжний, Н. М. Пархоменко, С. М. Легуша. - 3-є вид. стереотип. - К. : Вид. ПАЛИВОДА

А. В., 2007. - 176 с.

5. Венгеров А. Б. Теория государства и права : учебник для юридических вузов / Вен­геров А. Б. - 3-є изд. - М. : Юриспруденция,

2000. - 528 с.

6. Бехруз X. Релігійні та світські норми в правових системах ісламських держав / Бех­руз X. // Порівняльне правознавство. - 2012. - № Ъ-Ь. - С. 120-129.

7. Скуратівський А. В. Формування та ро­звиток правової культури в українському сус­пільстві (філософсько-правовий аналіз) : ав - тореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.12 «Філософія права» /

А. В. Скуратівський ; Нац. акад. внутр. справ України МВС України. - Київ, 2004. - 19 с.

8. Юридична енциклопедія: в 6 т. / ред - кол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К. : Укр. енцикл., 1998- . - Т. 5: П-С. -

2003. -736 с.

9. Кравчук М. В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права : навчальний посібник / Кравчук М. В. - 3-тє вид., змін, й доп. - Тернопіль : Карт-бланш, 2002. - 247 с.

10. Соціологія права : підручник для сту­дентів юрид. спец, вищих навчальних закла­дів / М. І. Панов, Н. П. Осипова, Л. М. Герасі - на та ін. ; за ред. Н. П. Осипової. - К. : Видавничий дім «Ін Юре», 2003. - 276 с.

11. Ганзенко О. О. Формування правової культури особи в умовах розбудови правової держави Україна : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук спец.

12.0. 01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» /

0. О. Ганзенко ; Київ. нац.. ун-т ім. Т. Шевче­нка. - К, 2003. - 20 с.

12. Осика І. В. Правова культура у форму­ванні правової, соціальної держави : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держа­ви і права; історія політичних і правових учень» / І. В. Осика ; Ін-т законодавства Вер­ховної Ради України. - К, 2004. - 22 с.

13. Зеленко І. П. Правова культура праців­ників органів внутрішніх справ (загально­теоретичний аспект) : автореф. дис. на здо­буття наук, ступеня канд. юрид. наук : спец.

12.0. 01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» /

1. П. Зеленко ; Харків, нац.. ун-т внутр. справ. - X., 2006. - 34 с.

14. Малько А. В. Теория государства и права в вопросах и ответах : учеб.-метод, по­собие / Малько А. В. - М. : Юристъ, 2004. - 300 с.

15. Лисенко О. Методи порівняльного правознавства / Лисенко О. // Порівняльне правознавство. -2012. -№ 1-2. - С. 182-188.

16. Осятыньский В. Парадоксы конститу­ционного заимствования / Осятыньский В. // Сравнительное конституционное обозрение. -

2004. - № 3 (48). - С. 53-67.

17. Кьотц X. Старі та нові проблеми порі­вняльного права / Кьотц X. // Порівняльне правознавство. -2012. -№ 1-2. - С. 90-103.

18. Бехруз X. Н. Проблема сохранения на­циональной правовой культуры в условиях глобализации / Бехруз X. Н. // Порівняльне правознавство: сучасний стан та перспективи розвитку : зб. наук, праць / за ред. Ю. С. Шем - шученка, І. С. Гриценка, М. Б. Бучка ; упор.

О. В. Кресін. - К. : Логос, 2010. - С. 85-88.

19. Ландо О. Порівняльне право та право - творчість / Ландо О. // Порівняльне правоз­навство. - 2012. - № 1-2. - С. 144-151.

20. Ковлер А. П. Антропология права : учебник для вузов / Ковлер А. И. - М. : Изд - во НОРМА (Издательская группа НОРМА - ИНФРА-М), 2002. - 480 с.



Олійник М. С. Роль правової культури суспільства та особистості в можливості за­стосування правових трансферів / М. С. Олійник // Форум права. — 2013. — № 3. — С. 435—441 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j- pdf/FP_index. htm_2013_3_ 73.pdf

Досліджуються правові позиції щодо розкриття поняття «правова культура» та розро­бляється аксіома її впливу на можливість здійснення правових трансферів шляхом за­позичення правових трансплантантів у формі правових норм, правових інститутів. Аналізуються умови здійснення таких запозичень з точки зору критики та співвіднос­ності правових культур різних правових систем.

Олийник М. С. Роль правовой культуры общества и личности в возможности при­менения правовых трансферов

Исследуются правовые позиции относительно раскрытия понятия «правовая культу­ра» и разрабатывается аксиома ее влияния на возможность осуществления правовых трансферов путем заимствования правовых трансплантатов в форме правовых норм, правовых институтов. Анализируются условия осуществления таких заимствований с точки зрения критики и соотносительности правовых культур разных правовых систем.

Oliynyk М. S. The Role of the Legal Culture of Society and Personality in the Possibility of Applying the Legal Transfer

The study focuses on the legal position regarding the concept of «legal culture» and attempts at developing an axiom of its impact on the ability of the legal transfer by means of borrow­ing legal transplants in the form legal rules and legal institutions. The conditions of such borrowings from the point of view of the critics and the correlation of legal cultures of different legal systems are analyzed.