joomla
ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ПРОЦЕСУ ПРАВОВОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНОГО СТАНУ РЕАЛІЗАЦІЇ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА В УКРАЇНІ
Форум права

УДК 340.12(477)

Є. А. БУРМАКА, Науково - дослідний інсти­тут державного будівництва та місцевого самов­рядування Національної академії правових наук України

Ключові слова: верховенство права, правова со­ціалізація, правосвідомість, правова культура, післядипломна підготовка суддів та працівників правоохоронних органів

Питання реалізації в Україні принципу верховенства права не втрачають своєї акту­альності вже багато років. Насамперед це пояснюється тим, що в результаті ґрунтов­них наукових досліджень, розробки на цій основі законодавства має наступати етап ефективного втілення відповідних норм у життя. Стосовно ж принципу верховенства права, то на сьогодні ще не доводиться вести мову про належну реалізацію правових при­писів, в яких його закріплено.

Необхідно підкреслити, що ефективність втілення принципу верховенства права в життя більшою мірою залежить не від фор­мального закріплень його в законодавстві, не від наявності відповідних державних ін­ституцій, діяльність яких спрямована на його практичне забезпечення, а в першу чергу від рівня правосвідомості й правової культури суспільства, у тому числі представників вла­ди. Оптимальним же шляхом досягнення ви­сокого рівня суспільної та індивідуальної правосвідомості та правової культури є пра­вова соціалізація.

Питанням закріплення та реалізації прин­ципу верховенства права у своїх досліджен­нях приділяли увагу С. П. Головатий, М. І. Козюбра, А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, П. М. Рабінович, В. М. Селіванов, О. В. Скрипнюк, С. С. Сливка, О. Ф. Скакун, Ю. С. Шемшученко та інші. Розробкою про­блем правової соціалізації займалися як представники юридичної науки, так і психо­логи та соціологи. Зокрема, до таких можна віднести Л. М. Герасіну, А. П. Зайця, В. В. Ка­сьянова, В. О. Котюка, В. М. Нечипуренка, О. Б. Панову, О. І. Харитонову та інших. У той же час питанням процесу правової соціа­лізації в контексті сучасного стану реалізації верховенства права в нашій державі уваги науковців приділено не було.

З урахуванням цього, метою статті є дос­лідження проблемних питань правової соціа­лізації в контексті сучасного стану реалізації верховенства права в Україні.

Категорія «верховенство права» була вве­дена в обіг А. Дайсі, на думку якого вказаний принцип включає три аспекти: відсутність в уряду свавільних повноважень карати грома­дян або вчиняти дії, спрямовані проти життя та власності; підкорення будь-якої людини, незалежно від її статусу, загальному закону та судам загальної юрисдикції; панування духу законності, під яким розуміється особлива властивість англійських інститутів, а саме те, що захист прав індивідів походить не від за­гальних, абстрактних конституційних прин­ципів, а встановлюється судами при розгляді конкретних справ (цит. за [1, с.278]).

На сьогодні принципу верховенства права приділена достатня увага як на міжнародно­му, так і на національному рівні. Так, стаття З Статуту Ради Європи містить положення про те, що кожний член Ради Європи обов’язково повинен визнати принципи вер­ховенства права та здійснення прав людини і основних свобод всіма особами, які знахо­дяться під його юрисдикцією [2].

Своєю чергою, якщо звернутися до Допо­віді про верховенство права, прийнятої на 86 пленарному засіданні Венеціанської комісії 25-26.03.2011 року, то можна побачити низ­ку вельми важливих положень щодо теоре­тичного осмислення й практичного забезпе­чень принципу верховенства права [3]. Зокрема, зазначається, що верховенство пра­ва стосується такого принципу управлінь,


За якого всі особи, органи й установи - як державні, так і приватні, у тому числі сама держава, - підпорядковані законам, які були прийняті в публічному порядку, а також від­повідають міжнародним нормам і стандар­там із прав людини. Воно також вимагає на­явності заходів щодо забезпечення дотримання принципів верховенства закону, рівності перед законом, підзвітності перед законом, справедливості в застосуванні за­конів, поділу влади, участі в процесі прийн­яття рішень, правової визначеності, недопу­щень свавілля, а також процесуальної та правової прозорості.

У цьому контексті доцільно навести ба­чення розглядуваного принципу Конститу­ційним Судом України. У своєму рішенні № 15-рп/2004 від 02.11.2004 року він вказав, що верховенством права є панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та пра - возастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним із проявів верховенства права є те, що право не обме­жується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регу­лятори, зокрема норми моралі, традиції, зви­чаї тощо, які легітимовані суспільством і зу­мовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мі­рою дістала відображень в Конституції України» [4].

Разом із тим в Україні ще не досягнуто повного та безумовного дотримання цього принципу, що можна пов’язувати з низкою чинників. До останніх, на нашу думку, мож­на віднести: низький рівень правосвідомості й правової культури суспільства та предста­вників влади зокрема; відсутність сталих правових традицій щодо необхідності до­тримання вимог цього принципу у своїй дія­льності; недосконалість діяльності відповід­них органів влади, зокрема, їх надмірна корумпованість тощо. У зв’язку з цим на сьо­годні в Україні ключовим питанням є саме проблема пошуку шляхів реального втілення принципу верховенства права в життя та практичну діяльність як представників вла­ди, так і кожного громадянина.

Підтвердженьм важливості практичної реалізації вказаного принципу слугує, у тому числі наявність практики неправової поведі­нки, зокрема представників влади та правоо­хоронних органів, яка формально є закон­ною. У таких ситуаціях, безумовно, не може бути й мови про свідоме виконання правових вимог, високий рівень правосвідомості від­повідних суб’єктів. У той же час досягнення реалізації принципу верховенства права ви­дається можливим лише за наявності високо­го рівня правосвідомості членів суспільства, що, своєю чергою, може мати місце за нале­жної правової соціалізації індивідів.

Загалом соціалізація - це процес вивчення та засвоєння індивідом соціальних норм, ку­льтурних цінностей, зразків поведінки, при­таманних певному суспільству чи соціальній групі. Завдяки соціалізації люди одержують можливість взаємодіяти один із одним, пере­давати соціальний досвід і культурні ціннос­ті, що є надбанням попередніх поколінь та втілені в навколишній предметній і духовній дійсності. Під час соціалізації кожна людина розвиває власну індивідуальність та здат­ність незалежно мислити й діяти. Соціаліза­ція не є пасивним процесом - вона пов’язана з активною, діяльною участю в ньому самої людини [5, с.181].

Стосовно правової соціалізації, її завдан­ням є перетворення морально-етичних та правових норм, цінностей на переконання та реальні вчинки й практичні дії [6, с.11]. Ре­зультат правової соціалізації - формувань правової культури особистості. При цьому необхідно зазначити, що правова соціаліза­ція - це не лише формування навичок соціа­льної поведінки, яка відповідає правовим нормам суспільства, а й сприяння таким но­рмам, виникненню внутрішньої мотивації, що орієнтує особистість на їх додержання. Початком цього процесу є засвоєння в ди­тинстві норм соціальної поведінки, спілку­вання та взаємодії людей, соціальних забо­рон і вимог. У процесі правової соціалізації відбувається поступова інтеграція особисто­сті в широкий соціальний контекст, перехід її до повноцінної участі в функціонуванні громадянського суспільства та держави [7, с.131-132].

Основними засобами правової соціалізації населень є: а) правова освіта населень; б) правове виховання учнівської та студентської молоді; в) нормативна юридична система як підвалина й критерій соціального контролю процесів її (правової соціалізації) здійснення; г) сформоване законодавче поле країни; ґ) на­укова, передусім юридична література; д) за­соби масової інформації [7, с. 11].

У процесі державно-владної соціалізації індивід засвоює не лише норми та закони, а й всі елементи політичної і правової системи, у тому числі правові поьття. Таким чином, основу правової соціалізації становлять:

- засвоєння правових норм і вироблення певної позиції стосовно до цих норм;

- оцінка безпосередньої реалізації норм в юридичній практиці, формування ставлення до правлячих інститутів та установ;

- засвоєння правової ідеології як систем­ного, науково обґрунтованого відображення правової дійсності в ідеях, поняттях, прин­ципах [8, с.696].

Усі чинники, що впливають на формуван - ь правосвідомості особистості та її право­мірної поведінки, поділяються на об’єктивні та суб’єктивні. До об’єктивних належать та­кі, що не мають своєю безпосередньою ме­тою формування правової культури, проте тим чи іншим чином здійснюють вплив на процес правової соціалізації. На процес пра­вової соціалізації особистості впливають со- ціально-економічна та соціально-політична ситуація в країні, рівень добробуту населен­ня, характер політичного режиму, особливо­сті національної культури тощо. Суб’єктивний чинник утілюється в діяльнос­ті, яка має своєю метою формування правос­відомості та правомірної поведінки. Суб’єктивний чинник насамперед уточню­ється в правовому вихованні. Під останнім слід розуміти процес цілеспрямованого та систематичного впливу на правосвідомість людини з метою вироблення в неї стереоти­пів правомірної поведінки, відповідних даній правовій системі. Цілеспрямованість та сис­тематичність є тими елементами, що виріз­няють правове виховання із загального про­цесу правової соціалізації [9, с.4].

Важливою проблемою правової соціаліза­ції, що пов’язана з дієвістю принципу верхо­венства права, є той факт, що часто громадя­ни та посадові особи дотримуються норм права не через свідому повагу до цих норм та усвідомлення необхідності їх виконання, а через загрозу покарання за їх недотримання. Виникає достатньо цікава ситуація, коли піс­ля здобуття Україною незалежності грома­дяни, утративши «священний страх» перед державою, починають досить критично ста­витися й до державного апарату, і до встано­влених ним правил поведінки (офіційного права). Не маючи відчутної вигоди від пра­вомірної поведінки та водночас значною мі­рою звільнившись від страху перед немину­чістю покарання, громадяни починають зіставляти свою поведінку не із загальнозна- чущими правилами, закріпленими в нормах права, а з очікуваною вигодою або з перед­бачуваною небезпекою планованого вчинку. У подібній ситуації право значною мірою втрачає свої загальну значущість і результа­тивність. Відповідно посилюється правовий нігілізм, що виражається як у пасивних, так і в активних формах [9, с.6].

При цьому необхідно підкреслити, що модель поведінки людини більшою мірою обумовлюється не абстрактною нормою пра­ва, а уявленням особи про неї. Проте в соціа­лізованої особи розбіжність між дійсною но­рмою й уявленьм про неї, як правило, незначна. Тобто людська поведінка форму­ється більшою мірою не правом, а своїм уяв­ленням про норми права, соціальними заса­дами певного суспільства. У повсякденній поведінці людей більш істотного значення набувають оптимальні моделі поведінки, які люди створюють на основі загальних уяв­лень про належну поведінку [10, с.198].

Необхідно зазначити, що в контексті не­обхідності реалізації принципу верховенства права в Україні виникають певні проблеми правової соціалізації громадян. Зокрема при­вертає увагу така ситуація. Відомо, що на етапі студентського віку має місце інтенсив­не засвоєння правових норм і правил суспі­льної поведінки, активно відбувається пра­вова соціалізація. Розглядаючи останню як процес, фахівці зазначають, що у правовій освіті населення виділяється певна послідов­ність забезпечення навчально-виховного процесу відповідно до особливостей об’єкта освітнього впливу, передусім учнівської та студентської молоді. Зокрема етап стабільної правової соціалізації (від 17 до 25-30 років) має на меті утверджень досконалої правової культури як визначального чинника правос­відомості, правових переконань, стійкої со­ціальної активності індивіда на основі отри­маних знань, усвідомлених цінностей тощо [6, с.11]. У зв’язку з цим у такому віці особ­ливо важливо приділяти увагу належному правовому вихованню студентів. У той же час у значній кількості вищих навчальних закладів України складається негативна практика давання хабарів, а іноді - навіть їх вимагання. Так, у 2013 році відбувся проект громадської організації «Регіональне об’єднання молоді» «Прозора освіта - давай­те зробимо це можливим». У результаті про­веденого в ході проекту опитування було з’ясовано, що 58,8 % студентів мали справу з підробкою виставлених викладачами оцінок. При цьому найпоширенішими формами ха­барництва було визнано здійснення матеріа­льної допомоги викладачам (43,6 %) та на­дань допомоги викладачам іншого характеру (32,9%) [11]. Такий стан речей, безумовно, призводить до того, що в людини виробляється толерантність, а в деяких ви­падках і позитивне ставлення до корупції й неправової поведінки. У подальшому це при­зводить до того, що людина не захищає свої права, мириться з фактами порушень її прав і навіть вважає допустимим використання неправових засобів для досягнення своїх ці­лей. Те ж саме відбувається у процесі профе­сійного становлення працівників правоохо­ронних органів. У результаті у майбутніх правоохоронців вже з раннього віку форму­ється неправильна професійна установка, сутність якої зводиться до того, що всю свою діяльність чи значну її частину вони спрямо­вують не на допомогу громадянам у захисті порушених прав і свобод, а на отримання не­законних винагород грошового чи іншого характеру. Такий стан речей, безумовно, є негативним наслідком некоректної правової соціалізації і, безперечно, це негативно впливає на стан реалізації принципу верхо­венства права в Україні.

Звернемо увагу на ще одну проблему, пов’язану з правовою соціалізацією суддів та працівників правоохоронних органів. Мова йде про етап їх післядипломної підготовки. Необхідно зауважити, що наявна система пі­слядипломної професійної підготовки право­охоронців не повною мірою відповідає вимо­гам сучасності. Існує певна невідповідність традиційних підходів до професійної освіти правоохоронців і навчально-методичної ба­зи, спеціально призначеної для післядиплом - ного навчання; має місце недостатність роз­робок навчальних технологій, що враховували б соціально-психологічні особ­ливості осіб, які вже мають певний обсяг те­оретичних знань та практичного досвіду в умовах безперервної професійної освіти. Ці чинники суттєво знижують ефективність їх­ньої професійної діяльності в забезпеченні особистої безпеки громадян, захисту їх прав і свобод, запобігань правопорушенням, охороні і забезпеченні громадського порядку [12, с.157]. Стосовно суддів, І. Войтюк до проблем їх післядипломної підготовки від­носить такі: крім процедури визначення фа­хової придатності кандидата, яка часто є фо­рмальною, інші стандарти та формальні вимоги щодо відбіркових процедур відсутні; положення законодавства про судоустрій і статус суддів містять вимоги до фахового, вікового, мовного, громадянського цензу ка­ндидата на посаду судді, однак залишають поза увагою його медичні, психологічні ас­пекти; значна затеоретизованість навчально­го процесу при підготовці суддів; попередній досвід на посадах, не пов’язаних із здійснен­ням судочинства, часто призводить до відпо­відної професійної психологічної деформації [13, с.109].

Зауважимо, що важливим питанням, від вирішення якого прямо залежить якість під­готовки професійних суддів, є механізм до­бору викладачів, які працюють у закладах, що спеціалізуються на такій підготовці. Як приклад, О. В. Тодощак, аналізуючи діяль­ність Інституту підготовки професійних суд­дів Національного університету «Одеська юридична академія», зазначає, що відповідно до основних напрямів діяльності та завдань Інститут залучає до навчального процесу професорсько-викладацький склад усіх про­відних кафедр НУ «ОЮА», а також суддів, іноземних фахівців [14, с. 112]. При цьому важливо, що професійна підготовка суддів, яка не є тривалою за своїм строком (напри­клад, при порівнянні з отриманням власне юридичної освіти), потребує максимально концентрованого отримання практичних на­вичок за короткий проміжок часу. У зв’язку з цим значна частина інформації, яку особа буде отримувати під час навчання у такому закладі, має бути максимально якісною та відповідати вимогам практичної підготовки майбутнього судді. Тому видається, що тако­го роду підготовка повинна здійснюватися професійними суддями, які мають відповід­ний досвід та практичні навички роботи у зазначеній сфері.

Таким чином, убачається, що доцільним було б закріплення на нормативному рівні правила, відповідно до якого в навчальних закладах, де здійснюється підготовка профе­сійних суддів, викладачами мають працюва­ти лише ті особи, які мають стаж роботи професійного судді не менше трьох років. Це сприяло б більш високому рівню правової соціалізації суддів та підвищенню рівня їх правової ідеології як елементу професійної правосвідомості.

Подібний підхід Є. Блажівський пропонує застосовувати при підготовці майбутніх про­курорів. Зокрема він зазначає, що нині про­курорська діяльність значно ускладнилась і потребує постійного підвищень професіо­налізму, тому недостатньо надавати майбут­ньому прокурорському працівнику тільки загальні юридичні знання, необхідно також забезпечити його спеціальну підготовку. Для цього навчальний процес має бути максима­льно наближений до практичної діяльності. Має бути реалізований принцип «прокурори навчають прокурорів» [15, с.23].

Разом із тим доцільним також уявляється істотне підвищення вимог до якості навчаль­ного процесу - упровадження електронних навчальних технологій, посилення практич­ної значущості занять тощо. При цьому не­обхідним є виявлення думки самих осіб, які проходять відповідну підготовку стосовно якості навчального процесу шляхом прове­дення регулярних опитувань та врахування наслідків такого моніторингу при підвищен­ні якості навчального процесу.

Не можна не звернути увагу й на питання строків підготовки фахівців для роботи у правоохоронних органах. Наприклад, у На­ціональній академії прокуратури України особи із освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра проходять підготовку для здобуття відповідних посад у правоохоронних органах лише 2 роки. Вважаємо, що доцільно поста­вити питання про необхідність подовження цього строку до трьох років з метою посиле­ної підготовки фахівців, насамперед, ви­вчення дисциплін практичної спрямованості та формування навичок застосування цих знань на практиці.

Отже, необхідно зазначити, що професій­на соціалізація особистості юриста - це дво­сторонній процес, який включає в себе, з од­ного боку, засвоєнь правового досвіду, вироблень почуття морально-правової від­повідальності, службового обов’язку шляхом входжень в професійне середовище, систе­му професійних норм, правил, технологій; з іншого - цілеспрямована професійна діяль­ність юриста, орієнтована на перетворення об’єктивних соціальних умов. Професійна соціалізація особистості юриста є продуктом взаємодії систем «особистість-професія- суспільство». Як суспільство та професійне середовище впливає на особистість юриста, так і юрист шляхом професійної діяльності впливає на суспільство [16, с.4].

З огляду на це питання правової соціалі­зації та формування правової культури суд­дів та правоохоронців є особливо актуаль­ними. Важливим напрямком подолання негативних процесів у цій сфері, як вже за­значалося, може стати удосконалень проце­су професійної підготовки та підвищення кваліфікації суддів та працівників правоохо­ронних органів. Ще одним вектором роботи має стати посилення прозорості діяльності суддів та працівників правоохоронних орга­нів, мотивація населення до участі у процесі припинення неправової поведінки таких працівників. Доцільною, на нашу думку, є постановка питання про матеріальну винаго­роду осіб, які сприяли виявленню фактів ко­рупції у правоохоронних органах. При цьому слід враховувати необхідність забезпечення безпеки вказаних осіб та відпрацювання за­конодавчої процедури перевірки достовірно­сті такої інформації, щоб уникнути фактів необгрунтованого обвинувачення відповід­них працівників у фактах корупції. Вважає­мо, що такий підхід призвів би до поступо­вого зменшення випадків неправової поведінки працівників правоохоронних ор­ганів. Особи з деформацією правосвідомості утримувалися би від неправової поведінки, оскільки вона виявлялася б іншими особами (у свідомості яких, правда, також відсутні правові ідеали, адже мають місце спонукан­ня корисними інтересами, однак результат це мало б). І тільки після спливу тривалого часу в результаті досягнення істотного зменшення випадків неправової поведінки і «перелому» практики в бік верховенства права - правова модель поведінки стала би загальноприйня­тою і засвоювалася б у процесі правової со­ціалізації.

ЛІТЕРАТУРА

1. Леони Б. Свобода и закон / Бруно Лео - ни. - М. : Изд-во ИРИСЗН, 2008. - 308 с.

2. Статут Ради Європи : від 05.05.1949 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http ://zakon2. rada, gov. ua/laws/ show/994_001 /с onv.

3. Доклад о верховенстве права / принят на 86 Пленарном заседании Венецианской Комиссии (Венеция, 25-26 марта 2011 года) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http : //www. concourt. am/armeni an/news/doc/C DL(2010)14 lrev. doc.

4. Рішення Конституційного Суду Украї­ни у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповіднос­ті Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м’якого покарання) : від 02.11.2004 p., № 15-рп [Електронний ресурс]. - Режим дос­тупу: Http://zakon4.rada. gov. ua/laws/show/ v015p710-04.

5. Александров Д. О. Юридична психоло­гія / Д. О. Александров. - К. : КНТ, 2007. - 360 с.

6. Богачов С. В. Правова соціалізація як складова правової освіти населення / С. В. Богачов // Європейські перспективи. - 2011.

№ 2. - С. 10-13.

7. Тітова А. Громадянське виховання як метод правової соціалізації учнів / А. Тітова // Гуманізація навчально-виховного процесу. -2010. -№ 1. - С. 129-134.

8. Жаровська І. М. Владно-правова соціа­лізація особи як характерна риса сучасного суспільства / І. М. Жаровська // Держава і право. - 2010. - № 50. - С. 693-698.

9. Коваленко І. П. Правова соціалізація особистості як процес формування правової культури / І. П. Коваленко // Культура Укра­їни. -2011. -№ 32. - С. 1-8.

10. Якимчук О. До питання про правову соціалізацію особистості / О. Якимчук // Ре­лігія та Соціум. - 2010. - № 1 (3). - С. 196— 198.

11. Результати дослідження рівня корупції у ВНЗ Донецька та АР Крим [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://gurt. org. Ua/news/recent/l 8443.

12. Решетняк Л. О. Організаційні засади професійного навчання працівників органів внутрішніх справ у системі післядипломної освіти / Л. О. Решетняк // Педагогічний аль­манах. - 2009.-№ 4. - С. 156-161.

13. Войтюк І. Проблеми підготовки про­фесійних суддів / І. Войтюк // Вісник Вищо­го адміністративного суду України. - 2008. - № 3. - С. 108-113.

14. Тодощак О. В. Інститут підготовки професійних суддів Національного універси­тету «Одеська юридична академія» - майбу­тнє суддівського корпусу України / О. В. То - дощак // Митна справа. - 2012. - № 6. - С. 111-115.

15. Блаживский Е. Прокуроров должны готовить прокуроры / Е. Блаживский // Юри­дическая практика. - 2010. - № 48. - С. 23-

24.

16. Савіщенко В. М. Педагогічні умови соціалізації майбутніх юристів у фаховій пі­дготовці / В. М. Савіщенко // Педагогіка фо­рмування творчої особистості у вищій і зага­льноосвітній школах. -2010. -№ 12. - С. 1-

7.



Бурмака Є. А. Проблемні питання процесу правової соціалізації в контексті сучасно­го стану реалізації верховенства права в Україні / Є. А. Бурмака // Форум права. —

2013. — № 2. — С. 79—85 [Електронний ресурс].

Розглядаються питання правової соціалізації громадян, у тому числі працівників пра­воохоронних органів та суддів. У цьому контексті аналізуються практичні проблеми та пропонуються шляхи їх вирішення. Підкреслюється, що важливими напрямками по­долання негативних процесів у цій сфері можуть стати вдосконалення процесу профе­сійної підготовки, підвищення кваліфікації суддів та працівників правоохоронних ор­ганів, посилення прозорості діяльності суддів та працівників правоохоронних органів, мотивація населення до участі у процесі припинення неправової поведінки таких пра­цівників.

Бурмака Е. А. Проблемные вопросы процесса правовой социализации в контексте со­временного состояния реализации верховенства права в Украине

Рассматриваются вопросы правовой социализации граждан, в том числе сотрудников правоохранительных органов и судей. В этом контексте анализируются практические проблемы в этой сфере и предлагаются пути их решения. Подчеркивается, что важны­ми направлениями преодоления негативных процессов в этой сфере могут стать со­вершенствование процесса профессиональной подготовки, повышение квалификации судей и работников правоохранительных органов, усиление прозрачности деятельно­сти судей и работников правоохранительных органов, мотивация населения к участию в процессе прекращения неправового поведения таких работников.

Burmaka Е. А. Problematic Questions of Legal Socialization Process in the Context of the Current State of the Rule of Law in Ukraine

The questions of legal socialization of citizens including law enforcement officers and judges are considering. In this context the practical problems in this area are analyzing and the solutions of them are offering. It is emphasized that the important directions to overcome the negative processes in this area can be improvement of process of professional training, training of judges and law enforcement officials, increased transparency of activity of judges and law enforcement officials, motivation of the population to participate in the termination of unlawful behavior of such officials.