joomla
ІНСТИТУЦІЙНА МОДЕЛЬ СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ЗА УГОДОЮ ПРО АСОЦІАЦІЮ
Форум права

УДК (477)341.171:341.217(4)

Т. М. АНАКІНА, канд. юрид. наук, Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

Ключові слова: Європейський Союз, Угода про асоціацію, євроінте грація, співробітництво України та ЄС, інституційний механізм співро­бітництва

Ще з 1993 року на законодавчому рівні пріоритетним напрямом зовнішньої політики нашої держави визначено членство в Євро­пейському Союзі. Незмінність європейського вибору України зумовлена цивілізаційною приналежністю до спільноти європейських народів. Інтеграція в європейський політич­ний, економічний та гуманітарний простір розглядається стратегічним орієнтиром і сис - темоутворювальним чинником державно - правового розвитку.

На сучасному етапі міжнародного співро­бітництва України та Європейського Союзу актуальним питанням двосторонніх відносин є переговорний процес щодо підписання Уго­ди про асоціацію між Україною, з однієї сто­рони, та Європейським Союзом і його держа - вами-членами, з іншої сторони [1], (далі - Угода про асоціацію) - нового базового між­народного договору, який має замінити чинну Угоду про партнерство і співробітництво від

14.06.1994 р. [2] (далі - УПС). Проект тексту Угоди про асоціацію разом із текстом Угоди про створення глибокої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі, що є її невід’ємною час­тиною, було парафовано протягом 2012 року. Відтак згідно зі ст. 10 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. [3] відбулося лише погодження остаточної реда­кції (встановлення автентичності) вказаного міжнародного договору шляхом проставлен­ня ініціалів уповноважених осіб на кожній його сторінці. Із цього приводу JI. JI. Лукашук слушно зазначає, що, хоча парафування не є обов’язковим етапом укладання міжнародно­го договору, воно дозволяє уникнути в май­бутньому спорів і непорозумінь щодо тексту відповідного договору, оскільки є незапереч­ним доказом його узгодження уповноваже­ними особами [4, с.392]. Підписання Угоди планується на черговому саміті ЄС - Україна, який відбудеться у листопаді 2013 року. Після цього договір потребує висловлення згоди на його обов’язковість з боку України, Європей­ського Союзу та його 28-ми держав-членів відповідно до їх законодавчих вимог, що є нормативно необмеженою в часі.

У вітчизняній юридичній літературі проб­лематика співробітництва України з Євро­пейським Союзом стали предметом досліджен­ня багатьох науковців, зокрема Ю. О. Воло­шина, М. М. Гнатовського, Я. М. Костюченка, Л. А. Луць, М. М. Микієвича, В. І. Муравйова, Ю. В. Мовчан, P. A. Петрова, Н. В. Сюр,

0. Я. Трагнюк, О. М. Шпакович, І. В. Яковюка та ін. Фундаментальні теоретичні розробки взаємовідносин ЄС з третіми країнами викла­дені російськими та західноєвропейськими вченими: Г. де Буркою, М. Гердегеним, Л. М. Ентіним, П. Ікхоутом, А. Я. Капустіним,

С. Ю. Кашкіним, А. О. Моїсеєвим, Т. М. Неша - таєвою, Б. М. Топорніним, Н. Б. Шеленковою, В. Г. Шемятенковим, Т. К. Хартлі та ін.

Однак, оскільки Угода про асоціацію є но­вою як у зовнішньополітичній практиці Укра­їни, так і Євросоюзу і її текст оприлюднено відносно недавно, дослідження її змісту за­лишається майже нерозкритим у вітчизняній доктрині європейського права. Можна назва­ти лише поодинокі праці вітчизняних науков­ців, що вивчали окремі аспекти вказаного мі­жнародного договору: I. A. Березовської,

1. В. Влялька, I. A. Кравчук, В. І. Муравйова, Є. Ю. Перелигіна, Н. М. Рилач, О. В. Стрєльцо- вої, Ю. С. Хоббі та ін. При цьому ні вітчизня­ними, ні зарубіжними науковцями досі не аналізувалися особливості інституційного ме­ханізму співробітництва України та ЄС за


Угодою про асоціацію. Тому метою статті є встановлення найважливіших особливостей інституційної моделі співробітництва У країни та ЄС за проектом Угоди про асоціацію, у то­му числі шляхом її порівняння з організацій­ною моделлю, що діє за Угодою про партнер­ство і співробітництво 1994 р., та іншими міжнародними угодами ЄС з третіми країна­ми, які запроваджують відносини асоціації.

Передусім відзначимо, що інституційний механізм співробітництва України та Євро­пейського Союзу визначається ст. ст.460-470 Розділу VII («Інституційні, загальні та прикі­нцеві положення»), а також окремими стат­тями інших розділів Угоди про асоціацію. Вказаними нормами запроваджується розга­лужена організаційна модель двостороннього співробітництва, покликана забезпечити ви­конання положень Угоди. Зокрема, передба­чається, що спільними органами є саміти сто­рін угоди, Рада асоціації, Комітет асоціації, Парламентський комітет асоціації, Платфор­ма громадянського суспільства. Передбача­ється також можливість заснування будь - якого спеціального комітету чи органу у кон­кретних сферах, які необхідні для виконання цієї Угоди (ч.2 ст.466). Відзначимо, що в ос­нові системи спільних органів, передбаченої Угодою про асоціацію між Україною та ЄС, як і іншими подібними міжнародними дого­ворами Союзу з третіми державами, лежить модель інституцій ЄС, але з обмеженими фу­нкціями: саміт асоціації - Європейська Рада; Рада асоціації - Рада ЄС; Комітет асоціації - Європейська комісія; Парламентський комі­тет асоціації - Європейський парламент.

Саміт сторін угоди - це політичний орган, що забезпечує координацію України і ЄС на найвищому рівні. Чітких юрисдикційних по­вноважень саміт не має. Пунктом І ст.460 Угоди лише визначається, що під час самітів «здійснюється загальний нагляд за виконан­ням положень цієї Угоди, а також обговорен­ня будь-яких двосторонніх або міжнародних питань, що становлять взаємний інтерес». Зу­стрічі в рамках самітів проводяться, як прави­ло, один раз на рік.

Найважливішу роль в інституційному ме­ханізмі за Угодою відіграє Рада асоціації. Во­на запроваджується для контролю, монітори­нгу та оцінки застосування і виконання Угоди та її перегляду (ст.461). Так, відповідно до мети поступового наближення законодавства України до права Союзу, яка закріплена в цій Угоді, Рада асоціації буде форумом для обмі­ну інформацією про законодавчі акти України та Європейського Союзу, чинні та ті, що пере­бувають на стадії підготовки, а також про за­ходи з їхнього виконання, застосування та до­тримання. З цією метою Рада асоціації може актуалізувати або вносити поправки до Додат­ків до цієї Угоди, враховуючи розвиток права ЄС і стандартів, що застосовуються, які визна­чені у міжнародних документах та, на думку Сторін, мають безпосереднє відношення до цього, без шкоди для будь-яких конкретних положень, відповідно до Розділу IV (Торгівля і питання, пов’язані з торгівлею) цієї Угоди.

Рада асоціації виконує також установчу функцію: вона може прийняти рішення про створення будь-якого спеціального комітету чи органу у конкретних сферах, які необхідні для виконання цієї Угоди, і визначає склад, обов’язки і порядок функціонування таких органів (ч.2 ст.466). Крім того, Рада асоціації є єдиним органом вирішення будь-яких спо­рів, пов’язаних із тлумаченням, застосуван­ням та дотриманням сторонами зобов’язань за цією Угодою (ч. З ст.476, ст.477). Засідання Ради проводяться регулярно на рівні відпові­дних міністрів відповідно до їх профілю з пи­тань, що розглядатимуться, щонайменше раз на рік. Українську Сторону в Раді асоціації будуть представляти члени Уряду, Сторону ЄС - члени Ради ЄС.

Особливістю правового статусу Ради асо­ціації є її наділення винятковими повнова­женнями щодо прийняття юридично обов’яз­кових для сторін рішень (ч. І ст.463 Угоди про асоціацію). Такою компетенцією не володіє жоден з органів, створюваний відповідно до чинних угод про асоціацію ЄС з третіми краї­нами. Окрім того, вона може надавати сторо­нам рекомендації.

Для забезпечення ефективного функціону­вання Ради асоціації передбачається створення Комітету асоціації (ст.464 Угоди). У своєму регламенті Рада асоціації визначає обов’язки і порядок функціонування Комітету асоціації, до сфери відповідальності якого належить підготовка засідань Ради асоціації. Рада асо­ціації може делегувати Комітету асоціації будь-яке зі своїх повноважень, у тому числі повноваження ухвалювати юридично обов’яз­кові рішення (ч.2 ст.465 Угоди про асоціацію).

Комітет асоціації складається з представ­ників обох сторін, головним чином на рівні вищих посадових осіб, та засідає щонаймен­ше один раз на рік. Комітет асоціації прово­дить засідання у спеціальному складі як для вирішення всіх питань, пов’язаних з Розділом

IV («Торгівля і питання, пов’язані з торгів­лею»). У такому складі він іменується Комі­тетом з питань торгівлі.

При Комітеті асоціації можуть засновува­тися допоміжні органи, що є йому підзвітні. Зокрема, ст. ЗОО Угоди передбачається засну­вання Підкомітету з питань торгівлі та стало­го розвитку, який є підзвітним Комітету Асо­ціації в його конфігурації відповідно до ч.4 ст. 465 цієї Угоди. Вказаний підкомітет, що складається з вищих посадових осіб в межах органів управління кожної сторони, здійснює контроль за імплементацією положень Угоди про асоціацію із віднесених до його відання економічних питань, зокрема щодо результа­тів діяльності, пов’язаної з процесом управ­ління та оцінки впливу, та в обов’язковому порядку обговорює будь-які проблемні пи­тання, що виникають у зв’язку із застосуван­ням Глави ІЗ Розділу IV Угоди.

Крім того, Угодою передбачено створення Парламентського комітету асоціації (ст.467) як консультативного органу, який складати­меться з членів Європейського Парламенту та депутатів Верховної Ради України та є фору­мом для проведення спільних зустрічей та обміну думками. Парламентський Комітет асоціації наділяється правом надсилати запи­ти до Ради асоціації щодо відповідної інфор­мації стосовно виконання Угоди, яка буде зо - бов’язана надати Комітету таку інформацію. Парламентський комітет обов’язково повинен бути поінформований про рішення та реко­мендації Ради асоціації. У свою чергу він мо­же надавати рекомендації вказаному спільно­му органу (ст.468).

Порівняльна характеристика правового статусу спільних органів, передбачених Уго­дою про асоціації з Україною та відповідними міжнародними договорами з державами, що мають статус заявників (Албанією [5], Босні­єю і Герцеговиною [6]) та кандидатів на вступ до ЄС (Ісландією [7], Македонією [8], Сербі­єю [9], Туреччиною [10], Чорногорією [11]) дозволяє зробити висновок, що така модель загалом є типовою для подібного виду угод Євросоюзу. Так, типовим є заснування трьох основних інституцій: Ради асоціації (Ради стабілізації та асоціації, Ради Європейського економічного простору), Комітету асоціації (Комітету стабілізації та асоціації, Спільного комітету Європейського економічного прос­тору) та Міжпарламентського комітету асоці­ації (Парламентський комітет стабілізації та асоціації, Спільний парламентський комітет Європейського економічного простору). Крім того, повноваження вказаних органів є подіб­ними тим, що закріплені за спільними орга­нами за Угодою про асоціацію з Україною.

Водночас на відміну чинних угод про асо­ціацію з європейськими країнами за проектом Угоди про асоціацію з Україною з метою де­мократизації процесу реалізації її норм пе­редбачається створення Платформи грома­дянського суспільства (ст.469 Угоди про асоціацію), що складається з представників громадянського суспільства України та членів Європейського економічного і соціального комітету. Запровадження такого органу є інно­ваційним для подібних угод з європейськими країнами і створює передумови для глибокого і системного залучення громадянського суспі­льства до усього спектра відносин між Украї­ною та ЄС. Так, Парламентський Комітет асоціації та Платформа громадянського сус­пільства повинні бути проінформовані про рішення та рекомендації Ради асоціації, та можуть надавати рекомендації Раді асоціації. Крім того, Угода передбачає, що Комітет асо­ціації та Парламентський комітет асоціації здійснюватимуть регулярні контакти з пред­ставниками Платформи громадянського сус­пільства задля отримання їхнього висновку щодо досягнення цілей цієї Угоди.

Однак слід зауважити, що залучення гро­мадянського суспільства до євроінтеграційно - го процесу передбачено також Рішенням Ради ЄС та Європейської Комісії від 22.07.2013 р. щодо правил процедури Ради стабілізації та асоціації ЄС-Сербія [12]. Йдеться про запро­вадження Спільного консультативного комі­тету громадянського суспільства, що склада­ється з членів Європейського економічного і соціального комітету та представників гро­мадських організацій Сербії. Крім того, Рі­шенням засновується Спільний консультати­вний комітет, що об’єднує Комітет регіонів ЄС та представників локальних та регіональ­них влад Сербії. В Угодах про асоціацію з іншими державами та рішеннях, прийнятих на їх основі, практика заснування подібних органів більше не зустрічається.

Якщо порівнювати організаційну модель, передбачену проектом Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та чинною Угодою про партнерство і співробітництво 1994 р., можна помітити також досить багато схожих рис. Так, Главою X УПС («Інституційні, загальні та заключні положення») спільними керівни­ми органами визначені Рада з питань співро­бітництва, Комітет з питань співробітництва, Комітет з парламентського співробітництва як прототипи відповідних органів за Угодою про асоціацію. Разом із тим принципово від­мінною рисою існуючої інституційної моделі, що яскраво відрізняє її від пропонованої Уго­дою про асоціацію, є юридична сила рішень спільних органів.

Так, усі спільні органи за УПС (статті 85, 92, 96) можуть приймати лише рекомендацій­ні рішення, що охоплюються поняттям «м’я­кого права» та за своєю суттю є політичними домовленостями. Відповідно Україна, з огля­ду на свої національні інтереси і виходячи з політичної доцільності, може повністю впро­вадити рекомендацію, надану Європейським Союзом щодо формату співробітництва, на національному рівні та вжити відповідних за­ходів; здійснити часткове впровадження ре­комендаційної норми; зберегти status quo або все ж вдосконалити своє законодавство. При цьому у разі неврахування або неповного вра­хування положень рекомендацій, поданих ЄС, держава не буде притягуватися до юридичної відповідальності. Однак вказана обставина об’єктивно може створити значні перешкоди в напрямку євроінтеграції та викликати негати­вну політичну оцінку з боку керівництва Єв­ропейського Союзу.

У той же час Угодою про асоціацію за Ра­дою асоціації та в порядку делегування Комі­тетом асоціації передбачається прийняття юридично обов’язкових для сторін рішень (ч. 1 ст.463, ч.2 ст.465), що, як було нами за­значено, є характерним для такого типу угод ЄС з третіми країнами. Юридично обов’яз­кові рішення приймаються з метою імплемен­тації та подальшого розвитку і поглиблення відносин асоціації між сторонами, що свід­чить про більш прогресивний характер відно­син сторін, на відміну від м’яких політичних рекомендацій, передбачених УПС, що не мо­жуть призводити до швидких євроінтеграцій - них процесів.

У зв’язку з цим варто окремо зупинитися на особливостях прийняття юридично обов’яз­кових рішень вищевказаними спільними ор­ганами. Передусім звернемо увагу, що Угода про асоціацію досить загально визначає поря­док формування Ради асоціації, її склад Уго­дою чітко не визначений. Так, відповідно до п.2 ст.461 Угоди «за взаємною згодою засі­дання Ради асоціації проводяться у будь - якому складі». При цьому в Угоді чітко не вказується, яким чином повинна досягатися ця взаємна згода, а словосполучення «в будь - якому складі» є досить абстрактним.

Пункт 1 ст.463 Угоди проголошує: «Для досягнення цілей цієї Угоди Рада асоціації має повноваження ухвалювати рішення в ра­мках сфери дії цієї Угоди у випадках, перед­бачених нею. Рішення є обов’язковими для Сторін, які вживають необхідних заходів, у тому числі, у разі необхідності, заходів в рам­ках спеціальних органів, створених відповід­но до цієї Угоди, для виконання прийнятих рішень. Рада асоціації може також надавати рекомендації». При цьому Угода не містить жодних вказівок щодо методів прийняття рі­шень як юридично обов’язкового, так і реко­мендаційного характеру. Крім того, не визна­чено вагу голосу або кількість голосів сторін, що беруть участь у прийнятті відповідного рішення.

Вказані вище положення можуть призво­дити до численних дискусій серед науковців щодо наднаціональної природи Ради асоціації та Комітету асоціації та можливості прийнят­тя ними юридично обов’язкових для нашої держави актів всупереч національним інте­ресам України, які підлягають суворому ви­конанню, та несумісності таких актів поло­женням Конституції України.

На наше переконання, проект Угоди про асоціацію не дає достатніх підстав для тако­го висновку. По-перше, що стосується по­рядку формування Ради асоціації, жоден з міжнародних угод такого типу з державами - заявниками та державами-кандидатами не конкретизує складу цього органу. Статтею 462 Угоди про асоціацію з Україною перед­бачається, що Рада асоціації має прийняти власний регламент, в якому, ймовірно, і бу­дуть визначені особливості формування складу цього органу. Разом із тим у ч.2 ст.461 однозначно передбачено, що «склад Ради асоціації взаємною згодою Сторін». Водночас Рада асоціації як орган контролю за дотриманням положень Угоди може діяти виключно в межах контролю за виконанням зобов’язань Сторін за Угодою і тому не має жодних повноважень поза межами цих зо­бов’язань. Отже, враховуючи те, що Угода підлягає ратифікації Верховною Радою України, Рада асоціації діятиме в межах пов­новажень, прямо погоджених парламентом України. У цьому сенсі діяльність Ради асо­ціації подібна до діяльності багатьох інших контрольних органів за дотримання поло­жень міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України. Отже, норми Угоди про асоціацію в цій частині не супе­речать Конституції України.

По-друге, у ч. І ст.463 прямо зазначається, що «Рада асоціації приймає рішення і реко­мендації за згодою Сторін (виділено мною - Т. А.) після завершення відповідних внутріш­ніх процедур». Подібна норма передбачена в ч. З ст.465: «Комітет асоціації приймає рішен­ня за згодою Сторін» (виділено мною - Т. А ). Таким чином, якою б не була процедура при­йняття рішення, без згоди української сторо­ни воно не може бути ухваленим.

У зв’язку з цим варто звернутися до регла­ментів про функціонування спільних органів, прийнятих на виконання угод про асоціацію між ЄС та третіми державами для деталізації їх повноважень. Так, згідно з Регламентом Ради стабілізації та асоціації ЄС-Чорногорія від 14.06.2010 р. [13] вказаний орган збира­ється на рівні міністрів від обох сторін (сг.2) та «приймає рішення за загальною згодою Сторін» (англ. «by common agreement of the Parties»). Аналогічним чином приймаються юридично обов’язкові рішення в рамках Ко­мітету стабілізації та асоціації (ст.8 Регламен­ту Комітету стабілізації та асоціації, що є до­датком до Регламенту Ради стабілізації та асоціації ЄС-Чорногорія від 14.06.2010 p.). Аналогічні норми містяться в проекті Регла­менту Ради стабілізації та асоціації ЄС-Сербія від 22.07.2013 р. [12] (ст.10) та інших побідних актах. Отже, практика відносин асоціації тре­тіх держав з Європейським Союзом демон­струє, що спільні органи, які наділяються пов­новаженнями приймати юридично обов’язкові рішення, формуються на паритетних засадах, приймають рішення виключно за взаємною згодою, що дозволяє забезпечити захист наці­ональних інтересів відповідних третіх країн.

На завершення дослідження особливостей інституційного механізму співробітництва за Угодою про асоціацію між Україною та ЄС варто звернути увагу ще на один принципо­вий нюанс. На сьогодні нормативно невирі - шеним залишається питання про місце рішень спільних органів, створюваних на підставі міжнародних договорів за участі України, зо­крема, юридично обов’язкових рішень Ради асоціації та Комітету асоціації, в системі на­ціонального законодавства.

Більше того, згідно з чинною ст.9 Консти­туції України залишається остаточно невирі - шеним питання про місце норм міжнародного та європейського права у правовій системі України, на що неодноразово зверталася ува­га науковців [14, 15]. Вказане завдання не ви­рішено й у 4.2 ст.19 Закону України «Про мі­жнародні договори України» [16], де встановлено співвідношення тільки одного з джерел міжнародного права, міжнародних договорів (а точніше одного з їх різновидів - міжнародних договорів, ратифікованих Вер­ховною Радою України), з нормативно-право - вими актами України. Тож невизначеним за­лишається питання про місце багатьох інших джерел міжнародного права у національному правопорядку, зокрема актів спільних орга­нів, що засновуються міжнародними догово­рами України та актів міжнародних організа­цій, членом яких є Україна.

Певний науковий інтерес у даному разі ста­новить євроінтеграційний досвід Хорватії, яка у 2003 р. подала заявку на вступ до Євросоюзу і вже 01.07.2013 р. стала 28-ою державою - членом ЄС. Запорукою швидких передвступ - них переговорів було успішне проведення ни­зки політико-правових реформ та внесення суттєвих змін до Основного Закону держави 1990 р. [17]. Перебуваючи ще у статусі країни - кандидата на вступ, у 2009 р. Конституцію Хорватії було доповнено окремим розділом VIII, присвяченим Європейському Союзу. Зо­крема, у ст.145 передбачається, що «усі правові акти та рішення інституцій ЄС, що підтриму­ються Республікою, повинні застосовуватися відповідно до acquis communautaire ЄС». Тож країна заздалегідь визначила місце таких ак­тів у внутрішньому праві.

Отже, укладання Угоди про асоціацію з ЄС потребує визначення місця юридично обов’яз­кових рішень, що ухвалюються Радою асоці­ації та в порядку делегування Комітетом асо­ціації, в системі національного законодавства. У цьому контексті варто погодитися із В. І. Муравйовим, що «подальший розвиток інтеграції України у Євросоюз обов’язково вимагатиме внесення відповідних положень до внутрішнього законодавства з метою ство­рення передумови для дії вторинного законо­давства європейських інтеграційних об’єд­нань у внутрішньому правопорядку країни» [18, с.487].

У зв’язку з вказаним можна запропонувати власний підхід щодо визначення статусу таких джерел міжнародного права: місце юридично обов’язкових актів, прийнятих спільними ор­ганами, що запроваджуються міжнародними договорами, визначати місцем відповідних міжнародних договорів у системі національно­го законодавства, на основі яких вони прий­маються. Однак така теза потребує відповідного законодавчого підтвердження і гарантування у національному праві Україні. Тож постає не­обхідність внесення змін до Закону України «Про міжнародні договори України» від

29.06.2004 p. № 1906-IV, що не лише самі чинні міжнародні договори, але й юридично обов’язкові рішення спільних органів, ство­рених відповідно до таких договорів, підля­гають застосуванню в разі колізії з актом за­конодавства України. При цьому для вирішення системних проблем співвідношен­ня норм міжнародного та національного пра­ва України необхідним є прийняття закону про нормативно-правові акти в Україні, що визначить місце норм міжнародного права у вітчизняному правопорядку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Угода про асоціацію між Україною, Єв­ропейським Союзом та їх державами-членами (проект) [Електронний ресурс]. - Режим дос­тупу : http:// comeuroint. rada, gov. ua/komevroint/ doccatalog/ document? id=56219.

2. Угода про партнерство і співробітницт­во між Україною, Європейськими співтовари­ствами та їх державами-членами від

14.06.1994 p. // Офіційний вісник України. - 2006. - № 24. - Ст. 1794.

3. Віденська конвенція про право міжна­родних договорів : від 23.05.1969 р. [Елект­ронний ресурс]. - Режим доступу: Http://zakon4.rada. gov. ua/laws/show/995_118.

4. Лукашук И. И. Современное право ме­ждународных договоров: в 2 т. / И. И. Лука­шук ; Рос. Акад. наук, Ин-т гос-ва и права. - М. : Волтере Клувер, 2004-. - Т. 1. Заключе­ние международных договоров. - 2004. - 672 с.

5. Stabilisation and Association Agreement between the European Communities and their Member States, of the one part, and the Republic of Albania, of the other part, of 12.06.2006 [Еле­ктронний ресурс]. - Режим доступу: http://eur - lex. europa. eu/LexUri S erv/LexUri S erv. do? uri=0 J:L:2009:107:0166:0502:EN:PDF.

6. Stabilisation and Association Agreement between the European Communities and their Member States, of the one part, and the Bosnia and Herzegovina, of the other part, of 16.06.2008 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://ec. europa. eu/enlargement/potential- candidate-countries/bosniaandherzegovina/ eu_bosnia_and_herzegovina_relations_en. htm

7. Agreement on the European Economic Area of 02.05.1992 p. // Official Journal. - 1994. - Serie L. № 1 - P. 3.

8. Stabilisation and Association Agreement between the European Communities and their Member States, of the one part, and the Former Yugoslav Republic of Macedonia, of the other part, of 09.04.2001 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://ec. europa. eu/ enlargement/pdf7the_former_yugoslav_republic_ ofmacedonia/ saa03_0 l_en. pdf.

9. Stabilisation and Association Agreement between the European Communities and their Member States, of the one part, and Republic of Serbia, of the other part, of 29.04.2008 [Елект­ронний ресурс]. - Режим доступу: Http://ec. europa. eu/enlargement/pdf/serbia/key_d ocument/saa_en. pdf.

10. Agreement creating an association between the European Economic Community and Turkey of 12.09.1963 [Електронний pe - сурс]. - Режим доступу: Http://ec. europa. eu/ world/agreements/prepareCreateTreatiesWorksp ace/treatiesGeneralData, do? step=0&redirect=true &treatyld=172.

11. Stabilisation and Association Agreement between the European Communities and their Member States, of the one part, and Republic of Montenegro, of the other part, of 15.10.2007 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://ec. europa. eu/world/agreements/prepareCre ateTreatiesWorkspace/treatiesGeneralData. do? st ep=0&redirect=true&treatyld=7281.

12. Council and Commission Decision of

22.07.2013 establishing the position to be taken on behalf of the European Union and the European Atomic Energy Community within the EU-Serbia Stabilisation and Association Council concerning a Decision of the EU-Serbia Stabilisation and Association Council adopting its rules of procedure // Official Journal of the European Union. - 2013. - Serie L. - № 278. - P. 1-13.

13. Decision № 1/2010 of the EU - Montenegro Stabilisation and Association Council of 14.10.2010 adopting its Rules of Procedure // Official Journal of the European Union.-2010.-Serie L.-№ 179.-P. 11-15.

14. Денисов В. H., Мельник А. Я. Розвиток правових засад та механізмів верховенства мі­жнародного права у внутрішньому праві Укра­їни // Взаємодія міжнародного права з внутрі­шнім правом України / за ред. В. Н. Денисова. - К. : Юстиніан, 2006. - С. 12-39.

15. Денисов В. Н. Право Європейського Союзу та правопорядок України: механізм взаємодії // Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України / Денисов В. Н, Муравйов В. І. ; за ред. В. Н. Денисова. - К. : Юстиніан, 2006. - С. 540-550.

16. Закон України «Про міжнародні дого­вори України» : від 29.06.2004 p., № 1906-TV // ВВР України. - 2004. - № 50. - Ст. 540.

17. The Constitution of the Republic of Croatia 1990 (consolidated text). - Офіц. сайт Парламенту Республіки Хорватія [Електрон­ний ресурс]. - Режим доступу http ://www. sabor. hr/Default. aspx? sec=729.


18. Право Європейського Союзу : підруч­ник / за ред. В. I. Муравйова. - К. : Юрінком

image001Анакіна Т. М. Інституційна модель співробітництва України та Європейського Со­юзу за Угодою про асоціацію / T. М. Анакіна // Форум права. — 2013. — № 3. — С. 14—21 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j- pdf/FPindex. htm_2013_3_4.pdf

Розкрито найважливіші особливості інституційної моделі співробітництва України та ЄС за проектом Угоди про асоціацію. Надається порівняльна характеристика цієї мо­делі та моделі, що запроваджена чинною Угодою про партнерство і співробітництво 1994 p., а також організаційних моделей за іншими міжнародними угодами ЄС з тре­тіми країнами, які запроваджують відносини асоціації. Звертається увага на практичні проблеми, пов’язані з невизначеністю місця юридично обов’язкових рішень, що при­ймаються спільними органами за Угодою про асоціацію, в правопорядку України.

Анакина Т. Н. Институциональная модель сотрудничества Украины и Европейского Союза по Соглашению об ассоциации

Раскрыты наиболее важные особенности институциональной модели сотрудничества Украины и ЕС по проекту Соглашения об ассоциации. Дается сравнительная характе­ристика этой модели и модели, предусмотренной действующим Соглашением о парт­нерстве и сотрудничестве 1994 г., а также организационными моделями по другим международным договорам ЕС с третьими странами, учреждающими отношения ас­социации. Обращается внимание на практические проблемы, связанные с неопреде­ленностью места юридически обязательных решений, принимаемых общими органами по Соглашению об ассоциации, в правопорядке Украины.

Anakina Т. М. Institutional Model of Ukraine and the European Union Cooperation under the Association Agreement

The main particularities of the institutional model of Ukraine and the European Union Cooperation according to the draft Association Agreement are determined. The author makes its comparative characteristic with the institutional model under the Partnership and Cooperation Agreement of 1994 and other international treaties with the third countries provided association relations. A special attention is paid on some practical issues dealing with indeterminacy of the status of legal binding decisions of common institutions under the Association Agreement in the legal order of Ukraine.