joomla
ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ОСКАРЖЕННЯ ТА ПРИМУСОВЕ ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ТРЕТЕЙСЬКИХ СУДІВ
Форум права

УДК 346.9

C. B. СМОЛА, Інститут економіко-правових досліджень НАН України

Ключові слова: третейські суди, принцип проце­суальної економії.; господарське судочинство, процесуальний строк, підсудність

Право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свобо­ди від порушень і протиправних посягань є конституційним правом, закріпленим у ст.55 Основного Закону України. Одним із способів реалізації зазначеного права у сфері господар­ських правовідносин є звернення до третейсь­кого суду. Законом України «Про третейські суди» від 11.05.2004 p. № 1701-IV [І] були за­провадженні механізми державного судового контролю за діяльністю третейських судів, які полягають у можливості скасування рішень третейських судів компетентними державними судами і в наділенні останніх повноваженнями щодо видачі виконавчих документів на приму­сове виконання рішень третейських судів.

Законом України Про внесення змін до Го­сподарського процесуального кодексу Украї­ни щодо оскарження рішення третейського суду та видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду» від 03.02.2011 р. № 2980-VI «Госпо­дарський процесуальний кодекс України (далі

- ПІК) було доповнено розділом XIV-1, який внормував провадження у справах про оска­рження рішень третейських судів та про ви­дачу виконавчих документів на їх примусове виконання, усунувши ситуацію, за якої розг­ляд справ цієї категорії фактично регулював­ся не процесуальним кодексом, як це має бу­ти, а нормами Закону «Про третейські суди» та інформаційними листами Вищого госпо­дарського суду України (далі - ВГСУ).

Як слушно зазначається у літературі, про­ваджень у справах про оскарження рішень третейських судів та про їх примусове вико­нань у сукупності складають окрему форму судового процесу, завданьм якої є забезпе­чення судового контролю над третейським розглядом, тобто реалізація контрольної фун­кції держави в сфері компетенції судової вла­ди, що виражається в охороні господарським судом прав і свобод учасників відповідних правовідносин, а також у забезпеченні режи­му законності [2, с.20].

Проблеми, пов’язані з відносинами держа­вного судового контролю над рішеньми тре­тейських судів серед вітчизьних науковців - юристів, розробляли Ю. Білоусов, Л. Виноку - рова, Ю. Притика, С. Юлдашев [3-6]. Також наукові дослідження в цій сфері здійснюва­лись російськими правниками С. Курочкіним [2], Д. Фурсовим [7]. З огляду на те, що про­ваджень у справах, пов’язаних з третейсь­ким розглядом, реалізуються у повсякденній правозастосовній діяльності господарських судів і за своєю суттю та завданьми істотно відрізьються від позовного провадження і провадження у справах про банкрутство, про­блеми правового забезпечення досліджуваних відносин потребують додаткового науково - практичного аналізу, виходячи з основних засад господарського судочинства.

Тому метою статті є досліджень нормати­вного регулювання та судової практики у під­відомчих господарським судам справах про оскаржень рішень третейських судів та про видачу виконавчих документів на примусове виконань рішень третейських судів в кон­тексті реалізації принципу процесуальної економії господарського процесу, а також ви­роблення пропозицій щодо удосконалень законодавства у цій сфері правовідносин.

Розв’язання суперечок у сфері господарсь­ких правовідносин шляхом розгляду справ в державних судових органах визнається ефек­тивним і основним способом вирішень спо­


Рів. Альтернативою в цьому сенсі виступає третейський розгляд, який, будучи найдревні - шою формою розв’язання майнових та немай- нових спорів [7, с.5], являє собою вид недер­жавної юрисдикційної діяльності і відповідно до ст.2 Закону «Про третейські суди» є проце­сом вирішення спору і прийняття рішення третейським судом. Водночас здійснення тре­тейськими судами юрисдикційної діяльності неможливе без участі держави хоча б у силу того, що саме існування третейських судів, нормативне визначення їх функцій, видів, по­вноважень неможливе поза межами держави.

Один із напрямків, за яким держава забез­печує свою участь у правовідносинах третей­ського розгляду, пов’язаний з залученням до цього процесу органів державної судової вла­ди. У сучасних правових системах форми участі державних судів у відносинах, що ви­никають у зв’язку з третейським розглядом спорів, можна розподілити за такими основ­ними напрямками: визначення компетенції третейського суду; визначення дійсності тре­тейської (арбітражної) угоди; участь держав­них судів у формуванні складу третейського суду; вжиття забезпечувальних заходів; ска­сування рішень третейських судів; примусове виконання рішень третейських судів [2, с.7].

Аналізуючи чинне законодавство України, можна дійти висновку, що наразі серед пере­лічених вище форм участі державних судів у третейському розгляді в національній право­вій системі реалізуються не всі з них, а лише визначення дійсності третейської угоди, ска­сування та примусове виконання рішень тре­тейських судів. Питання дійсності, тобто за­конності, третейських угод за законодавством України вирішуються шляхом розв’язання судом відповідного спору в позовному прова­дженні. Водночас участь державних судів в третейському розгляді за напрямками скасу­вання рішень третейських судів та їх приму­сового виконання є проявом функції судового контролю [2, с. ІЗ], яка реалізується в межах господарського судочинства.

Окреслюючи коло справ, обумовлених третейським розглядом, які віднесені до ком­петенції державних господарських судів, слід звернутися до приписів ПІК, зокрема до нор­ми, закріпленої в ч.4 ст.2 цього Кодексу, від­повідно до якої господарський суд розглядає справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконавчих документів на примусове виконання рішень третейських су­дів, утворених відповідно до Закону України «Про третейські суди». На думку автора, дану норму більш доречно було б закріпити в ст. 12 ГПК, оскільки саме ця стаття визначає спра­ви, підвідомчі господарським судам.

Процесуальні норми, які встановлюють презумпцію дійсності рішення третейського суду, визначають суб’єктний склад учасників, порядок провадження у справах про оскар­ження рішень третейських судів та про видачу виконавчих документів на примусове вико­нання рішень третейських судів, повноважен­ня господарського суду за наслідками розгля­ду та інші особливості провадження у цих справах містяться в розділі XIV-1 ГПК і скла­дають зміст цих проваджень. Крім того такі процесуальні норми містить і Закон «Про третейські суди». Аналіз вказаних процесуа­льних норм дозволяє констатувати, що реалі­зація принципу процесуальної економії гос­подарського процесу знаходить свій прояв, зокрема: у неможливості перегляду рішення третейського суду по суті; в умовах реалізації права на звернення до господарського суду з відповідною заявою (суб’єктний склад заяв­ників, підвідомчість і підсудність справи, процесуальні строки тощо); а також у скасу­ванні рішення третейського суду та відмові в приведенні його до примусового виконання у виключних випадках з підстав, встановлених ГПК та Законом «Про третейські суди».

Відповідно до ч.2 ст.51 Закону «Про тре­тейські суди» рішення третейського суду мо­же бути оскаржене сторонами, третіми осо­бами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов’язки, до компете­нтного суду відповідно до встановлених за­коном підвідомчості та підсудності справ. У частині визначення кола суб’єктів права на оскарження рішень третейського суду при­писи цієї норми дублюються у ч. І ст.122-1 ГПК, де зазначено, що сторони, треті особи, а також особи, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питань про їх права і обов’язки, мають право зверну­тися до господарського суду із заявою про скасувань рішення третейського суду. Стосо­вно суб’єктів права звернень до господарсь­кого суду у справах про видачу виконавчого документа на примусове виконань третейсь­кого рішень ГПК в ч. І ст.122-7 передбачає, що це питань розглядається за заявою особи, на користь якої прийьто рішення третейсь­ким судом.

Визначаючи, який саме державний суд (за­гальний чи господарський) буде компетент­ним щодо розгляду справ про оскаржень та примусове виконання того чи іншого рішень третейського суду, пленум ВГСУ у ПП. б.І. І пп.6.1 п.6 постанови від 26.l2.20ll р. № 18 «Про деякі питань практики застосувань Господарського процесуального кодексу Укра­їни судами першої інстанції» [8], пропонує ви­ходити з вимог ст.15 Цивільного процесуаль­ного кодексу України та ст. ст.1, 12 ГПК. Тобто, фактично пропонується виходити з то­го, що компетентним буде той державний суд, до підвідомчості якого була б віднесена спра­ва, розглянута третейським судом, якби її роз­гляд здійснювався державним судом. Наслід­ки неправильного визначення підвідомчості у цих категоріях справ на стадії прийняття зая­ви до розгляду полягають у відмові прийьття такої заяви на підставі п. 1 ч. І ст.62 ГПК, а якщо проваджень у справі вже порушено - у його припиненні у зв’язку з тим, що дане пи­тань не підлягає вирішенню в господарських судах України. Так, ВГСУ постановою від

20.01.2011 р. у справі № 11/518-2007 про оска­рження рішення третейського суду скасував акти першої та апеляційної інстанцій і припи­нив провадження у справі на підставі п.1 ч. І ст.80 ГПК, вказавши, що спір між юридичною особою та фізичною особою не підлягає розг­ляду в господарських судах України відпові­дно до встановленої законом підвідомчості, тому місцевий господарський суд не є компе­тентним судом у даній справі [9].

Визначення компетентного суду, наведене в ст.2 Закону «Про третейські суди», містить у своєму складі вказівку, що це державний місцевий суд (загальний чи господарський) за місцем розгляду справи третейським судом. Водночас у ст. ЗО цього ж Закону розкрива­ється зміст поьття «місце проведень тре­тейського розгляду» та вказується, що для постійно діючого третейського суду ним є місцезнаходжень цього третейського суду, а для третейського суду для вирішення конкре­тного спору воно визначається третейською угодою. Крім того, в 4.2 ст.122-1 ГПК чітко вказано, що заява про скасувань рішення третейського суду подається до господарсь­кого суду за місцем розгляду справи третей­ським судом, а 4.2 ст.122-7 ГПК передбачає, що заява про видачу виконавчого документа про примусове виконань рішень третейсь­кого суду подається до господарського суду за місцем проведень третейського розгляду. Не­обхідно відзначити, що місцезнаходженьм постійно діючого третейського суду є абсолю­тно конкретна адреса, зазначена у свідоцтві про його державну реєстрацію, яке видається органами юстиції відповідно до наказу Мініс­терства юстиції від 02.08.2004 р. № 75/5 «Про затвердження зразка свідоцтва про реєстрацію постійно діючого третейського суду» [10].

Таким чином, можна дійти висновку, що територіальна підсудність справ про скасу­вань рішень третейського суду у випадку, коли йдеться про оскарження рішень пос­тійно діючого третейського суду, визначаєть­ся адресою, зазначеною у свідоцтві про ре­єстрацію цього постійно діючого третейського суду, а у випадку оскарження рішення третейського суду ad hoc - адресою місця третейського розгляду зазначеною в третейській угоді. З практичної точки зору цей висновок можна втілити в рекомендацію місцевим господарським судам при розгляді справ про скасувань рішень третейських су­дів та про їх примусове виконань вимагати від постійно діючих третейських судів та до - лучати до матеріалів справи копію свідоцтва про реєстрацію.

Слід зазначити, що правила процесуальної економії господарського процесу дотриму­ються і при визначенні строків, в межах яких можливе подання до місцевого господарсько­го суду заяв про скасування та примусове ви­конання рішення третейського суду. Відпові­дно до частин 2, 3 ст. 122-і ГПК, заява про скасування рішення третейського суду пода­ється до господарського суду протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участь у спра­ві, у разі якщо третейський суд вирішив пи­тання про їх права і обов’язки, - протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішен­ня третейського суду. При цьому заява, пода­на після закінчення цього строку залишається без розгляду, якщо господарський суд за зая­вою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала. Зі змісту частин 2, 3 ст.122-7 ГПК ви­пливає, що для звернення з заявою про видачу виконавчого документа на примусове вико­нання рішення третейського суду встановле­ний трирічний строк, перебіг якого починаєть­ся з дня прийняття рішення третейським судом. Як і строк для подання заяви про оска­рження третейського рішення він є процесуа­льним і може бути поновлений господарським судом. Вирішуючи питання про можливість поновлення пропущеного строку, господарсь­кий суд має керуватися приписами ст.53 ГПК і встановлювати поважність причин пропуску строку. Слід зазначити, що відповідно до по­зиції, визначеної в пп.6.1.2 пп.6.1 п.6 постано­ви пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 мож­ливість поновлення цих строків з ініціативи господарського суду не передбачається [8]. Також слід звернути увагу на невідповідність термінології, вживаної в ст.53 ГПК, тій, що вживається в розділі XIV-1 ГПК. Якщо в пер­шому випадку йдеться про «відновлення» процесуальних строків, то в другому вжива­ється термін «поновлення». Ця непослідов­ність хоч і не має принципового значення для практики правозастосування, на нашу думку, все одно є неприпустимою в акті рівня коди­фікованого закону, яким є ГПК.

Процесуальні норми, які визначають поря­док діяльності господарського суду першої інстанції при розгляді заяв про скасування рішень третейських судів та про видачу вико­навчих документів на їх примусове виконан­ня, зведені в розділ XIV-1 ГПК. Водночас зі змісту положень вказаного розділу вбачаєть­ся, що вміщені в ньому норми врегульовують порядок провадження у справах даної катего­рії не в повному обсязі, а здебільшого встано­влюють особливості судочинства, обумовле­ного третейським розглядом. При цьому розділ XIV-1 ГПК не містить власних припи­сів, які б визначали порядок дій учасників процесу з розгляду даної категорії справ при вирішенні питань, не охоплених нормами вказаного розділу. Це стосується, зокрема, питань відводу судді, процесуального право - наступництва, участі прокурора, доказування тощо. У зв’язку з цим у ч.5 ст. 122-4 ГПК пе­редбачено, що справа про оскарження рішен­ня третейського суду розглядається господар­ським судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з особливостями, встановленими цим розділом.

Вважаємо, що такий підхід не вирішує вка­зану проблему, оскільки розгляд місцевим господарським судом справ, обумовлених ді­яльністю третейських судів, також є нічим іншим як розглядом справи судом першої ін­станції. Тому пропонуємо в даному випадку законодавчо закріпити, що розгляд справ про скасування та примусове виконання рішень третейських судів здійснюється місцевим го­сподарським судом за правилами позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених розділом XIV-1 ГПК.

Відповідно до ч. І ст. 122-4 ГПК судовий розгляд справи про скасування рішення тре­тейського суду здійснюється суддею одноо­собово протягом одного місяця з дня надхо­дження до господарського суду відповідної заяви. Метою судового розгляду у цій катего­рії справ є встановлення в судовому засіданні наявності або відсутності підстав для скасу­вання рішення третейського суду. При цьому господарський суд не обмежений доводами заяви про скасування рішення третейського суду якщо під час розгляду справи будуть встановлені інші підстави для скасування рі­шення третейського суду, визначені ст.122-5 ГПК, ніж ті які наведені в заяві.

Відповідно до ст.122-9 ГПК справа за зая­вою про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду розглядається суддею одноособово про­тягом п’ятнадцяти днів з дня її надходження до господарського суду в судовому засіданні з викликом сторін. При розгляді справи в су­довому засіданні господарський суд встанов­лює наявність чи відсутність підстав для від­мови у видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду, передбачених статтею 122-10 ГПК. При цьому у відповідності до пп.6.2.6 пп.6.2 п.6 постанови пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 господарський суд перевіряє наявність чи відсутність підстав для відмови у такій видачі незалежно від доводів сторін [8]. Законодав­цем у 4.4 ст.122-9 ГПК також передбачено, що провадження у справі про видачу вико­навчого документа має бути зупинено на під­ставі ст.79 ГПК до набрання законної сили ухвалою суду за наслідками розгляду справи про скасування рішення третейського суду, про примусове виконання якого подана заява.

Наявність строків у нормах права надає ви­значеності у реалізації суб’єктами правовід­носин своїх прав та обов’язків. З настанням або закінченням відповідного строку пов’я­зане виникнення, зміна чи припинення право­відносин. Необхідність встановлення проце­суальних строків випливає з вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і осново­положних свобод 1950 p., відповідно до якої кожна особа має право на справедливий і від­критий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Слід зазначити, що господарсько-проце - суальне законодавство України, на відміну від цивільного та адміністративного процесів, не містить такого поняття, як розумний строк розгляду справи. З цього приводу Вищий гос­подарський суд України в п.25 Інформаційно­го листа від 29.09.2009 р. № 01-08/530 «Про деякі питання, порушені у доповідних запис­ках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Г осподарського процесуального кодексу України» [11] на запитань, як розуміти вжи­ване у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття «розгляд... справи упродовж розумного строку», дав таку відповідь. Стосовно діяльності господарських судів України зазначене поняття слід розумі­ти насамперед як необхідність дотримань установлених процесуальним законом строків вирішення спору, розгляду апеляційних і ка­саційних скарг, заяв про перегляд за нововь - вленими обставинами, інших заяв та звер­нень, для яких ГПК установлено строки їх розгляду (вирішень) судом.

Сучасні міжнародні стандарти в галузі го­сподарського судочинства вимагають від ко­жної держави створення нових ефективних засобів та належних умов реалізації права особи на справедливий і відкритий розгляд справи упродовж «розумного строку», на дос­туп до правосуддя. Одними з правових засо­бів, що сприяють цьому, є насамперед прин­ципи господарського процесу і серед них принцип процесуальної економії зокрема. З огляду на розробку нового господарсько-про - цесуального законодавства України, в якому доступ до правосуддя впродовж «розумних строків», реалізація права окремих суб’єктів процесу на розгляд клопотань, скарг та спра­ви загалом без невиправданої затримки мають бути врегульовані оптимально та з урахуван­ням європейських стандартів, проблема про­цесуальної економії набуває значної ваги. При цьому, слід зауважити, що принцип про­цесуальної економії, який діє на всіх стадіях господарського процесу, за своїм змістом не повинен зводитись лише до економії часу, але й охоплювати мінімальне, разом із тим опти­мальне використання сил та засобів з одноча­сним забезпеченим правильного застосуван­ня закону.

Враховуючи вищенаведене, вважаємо за доцільне закріпити у господарсько-проце - суальному законодавстві України норму на­ступного змісту: «Розумним визнається найко - ротший строк розгляду справи, достатній для надання своєчасного судового захисту пору­шених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів осіб, які беруть участь у справі». Стосовно процесуальних строків про­ваджень у справах про оскарження та приму­сове виконання рішень третейських судів, вважаємо необхідним встановити у ПІК, що відповідна справа (заява) розглядаються суд­дею протягом розумного строку, при цьому граничними вважати ті строки, які зараз вста­новлені ГПК для даних категорій справ (тобто, один місяць та п'ятнадцять днів відповідно).

Підсумовуючи вищенаведене, можна зро­бити наступні висновки. По-перше, господар­ське судочинство у справах про оскарження рішень третейських судів та про їх примусове виконання є формою реалізації функції конт­ролю з боку державних господарських судів за діяльністю органів третейської юрисдикції з метою охорони прав і свобод учасників цих правовідносин та забезпечення режиму за­конності. З урахуванням вищевикладеного, вважаємо за потрібне доповнити ГПК припи­сами, згідно з якими провадження у справах про оскарження рішень третейських судів та у справах про їх примусове виконання має здійснюватись за правилами позовного про­вадження, з урахуванням особливостей, вста­новлених розділом XIV-1 ГПК.

По-друге, аналіз норм ГПК свідчить, що реалізація принципу процесуальної економії господарського процесу знаходить свій прояв у: неможливості перегляду рішення третейсь­кого суду по суті; умовах реалізації права на звернення до господарського суду з відповід­ною заявою (йдеться про суб’єктний склад заявників, підвідомчість і підсудність справи, процесуальні строки тощо); а також у скасу­ванні рішення третейського суду та відмові в приведенні його до примусового виконання у виключних випадках з підстав, встановлених ГПК та Законом «Про третейські суди». При цьому, підвідомчість справ, пов’язаних з тре­тейським розглядом, господарським судам реалізується через поняття «компетентного» суду і потребує розмежування від підвідом­чості загальних судів. Розв’язання цієї про­блеми в основному здійснюється за рахунок роз’яснень вищих судових інстанцій, що обу­мовлене недостатнім рівнем законодавчого врегулювання. Водночас, питання територіа­льної підсудності справ про скасування рі­шень третейських судів та про їх примусове виконання законодавчо чітко врегульовані. Стосовно процесуальних строків, які встано­влені законом для оскарження та примусово­го виконання рішень третейських судів, вва­жаємо необхідним, з огляду на вимоги процесуальної економії, встановити у ГПК, що відповідна справа розглядається суддею протягом розумного строку, при цьому гра­ничними слід вважати ті строки, які зараз встановлені ГПК для даних категорій справ.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України «Про третейські суди» : від 11.05.2004 р., № 1701—IV // ВВР України. -2004. -№35. - Ст. 412.

2. Курочкин С. А. Государственные суды в третейском разбирательстве и международ­ном коммерческом арбитраже / Куроч­кин С. А. - М. : Волтере Клувер, 2008. - 296 с.

3. Закон України «Про третейські суди» : науково-практичний коментар / за заг. ред. Ю. В. Білоусова та П. В. Куфтирєва. - К. : Правова єдність, 2008. - 432 с.

4. Винокурова Л. Аналіз законодавчих іні­ціатив щодо правового регулювання оспорю­вання рішень третейських судів / Винокуро­ва Л. // Юридична Україна. - 2011. - № 1. -

С. 76-84.

5. Притика Ю. Д. Закон України «Про тре­тейські суди» : науково-практичний коментар / Ю. Д. Притика. - К. : Ін Юре, 2005. - 200 с.

6. Юлдашев С. О. Правове регулювання третейського розгляду господарських спорів:


Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук : спец. 12.00.04 / С. О. Юлдашев [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://www. nbuv. gov. ua/ard/2006/06ysorgs. zip.

7. Фурсов Д. А. Третейские суды: пределы легитимности их решений : учебное пособие / Фурсов Д. А. - М. : Статут, 2009. - 152 с.

8. Постанова пленуму Вищого господарсь­кого суду України «Про деякі питання прак­тики застосування Господарського процесуа­льного кодексу України судами першої інстанції» : від 26.12.2011 р., № 18 // Вісник господарського судочинства. - 2012. - № 1.

9. Постанова Вищого господарського суду України : від 20.01.2011 р. у справі № 11/518- 2007 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://reyestr. court. gov. ua/Review/13651320.

10. Наказ Міністерства юстиції України «Про затверджень зразка свідоцтва про ре­єстрацію постійно діючого третейського су­ду» : від 02.08.2004 p., № 75/5 // Офіційний вісник України. - 2004. - № 31. - Ст. 2085.

11. Інформаційний лист Вищого господар­ського суду України «Про деякі питання, по­рушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» від 29.09.2009 p., № 01-08/530 // Вісник господар­ського судочинства. - 2009. - № 6.



Смола С. В. Проблемні питання господарського провадження у справах про оскар­ження та примусове виконання рішень третейських судів / С. В. Смола // Форум пра­ва. — 2013. — № 3. — С. 602—608 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j-pdf/FP_index. htm_2013_3_99.pdf

Аналізуються особливості проваджень у справах про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконавчих документів на примусове виконання рішень третейсь­ких судів. Досліджуються питання підвідомчості та підсудності господарським судам справ, пов’язаних з третейським розглядом, процесуальні строки судового розгляду таких справ, а також вироблено пропозиції щодо удосконалення господарсько - процесуального законодавства в контексті реалізації принципу процесуальної економії господарського процесу.

Смола С. В. Проблемные вопросы хозяйственного производства по делам об обжало­вании и принудительном исполнении решений третейских судов

Анализируются особенности производства по делам об обжаловании решений третей­ских судов и о выдаче исполнительных документов о принудительном исполнении решений третейских судов. Исследуются вопросы подведомственности и подсудности хозяйственным судам дел, связанных с третейским рассмотрением, процессуальные сроки судебного рассмотрень таких дел, а также выработаны предложения по усове­ршенствованию хозяйственно-процессуального законодательства в контексте реализа­ции принципа процессуальной экономии хозяйственного процесса.

Smola S. V. Problem Questions of Economic Production are in Matters about an Appeal and Forced Execution of Decisions of Courts of Arbitration

The features of production are analyzed in matters about the appeal of decisions of courts of arbitration and about delivery of executive documents about the forced execution of deci­sions of courts of arbitration. The questions of jurisdiction and cognizance are probed to the economic courts of businesses, related to arbitration consideration, judicial terms of judicial consideration of so goes the world, and also mine-out suggestion on the improvement of economic legal procedural legislation in the context of realization of principle of judicial economy of economic process.