joomla
ІСТОРИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ БОРОТЬБИ КРИМСЬКОЇ НАДЗВИЧАЙНОЇ КОМІСІЇ З БАНДИТИЗМОМ (1920-1926 PP.)
Форум права

УДК (477)343.341.1:351.746.1“1920/1926”

В. в. тоцькии, Одеський державний уні­верситет внутрішніх справ

Ключові слова: політичніш бандитизм, банди «біло-зелених», кримінальні банди, засуджені за бандитизм, боротьба з бандитизмом

У радянському кримінальному законодав­стві в період державного будівництва понят­тя бандитизму зазнало еволюції від «полі­тичного» бандитизму - контрреволюційного злочину, що мав яскраво виражений полі­тичний характер, який зазіхав на основи державного устрою, до злочину, який зазіхає на громадську безпеку. Протягом усіх років існування Радянської держави бандитизм за­лишався й залишається сьогодні одним із найбільш тяжких злочинів, який містить ве­лику небезпеку для окремої людини, суспі­льства та держави. Конструкція цього складу злочину в різні періоди розвитку радянсько­го кримінального права зазнавала необхід­них та істотних змін.

Кримінально-правові та кримінологічні аспекти бандитизму вивчалися різними вче - ними-правниками у рамках багатьох теоре - тико-методологічних досліджень та відобра­жені, зокрема, у працях М. І. Бажанова, В. В. Голіни, Н. О. Гуторової, І. М. Даньшина, JI. M. Демидової, В. П. Ємельянова, С. В. Єф - ремова, А. П. Закалюка, А. Ф. Зелінського,

І. В. Іваненко, Я. Ю. Кондратьєва, МИ. Кор - жанського, В. О. Навроцького, М. В. Семи - кіна, В. Я. Тація, P. JI. Чорного та ін. Одноча­сно, крім аналізу нормативних актів, що рег­ламентують боротьбу з бандитизмом, не менший інтерес являє собою історичне дос­лідження розвитку уявлень про правову конструкцію складу бандитизму, а також по­глиблений комплексний історико-правовий аналіз нормативного регулювань боротьби з бандитизмом силами охорони правопорядку. Останнє питання на сьогодні залишається вкрай малодослідженим, через що науково - історичний аналіз боротьби з бандитизмом в Україні та визначення ролі і місця органів державної безпеки (колишніх надзвичайних комісій) в цьому процесі є актуальним для осмислення та належного опрацювання на­копиченого досвіду правоохоронної діяльно­сті. Саме про це піде мова в статті на прик­ладі діяльності Кримської надзвичайної комісії у період 1920-1926 рр.

Під бандою в теорії радянського криміна­льного права розуміли стійку, озброєну гру­пу осіб, яка складається не менш як із двох осіб, що має на меті здійснення нападів на державні, громадські установи, підприємства або окремих осіб. Теорії радянського кримі­нального права не вдалося визначити ступінь організованості, при якій організована група перетворюється в банду.

За кримінальним законодавством 1917—

1921 рр. кримінально караними були участь у банді та вчиненні нею нападів, але не сам факт організації банди. У законодавчих актах цього періоду відсутнє чітке розмежування бандитизму загальнокримінального і банди­тизму політичного (контрреволюційного) характеру.

Нове трактування поняття «бандитизму» було почато радянським законодавством в 1927 році, коли на підставі ст.17 Положень про злочини державні (контрреволюційні і особливо небезпечні для СРСР злочини про­ти порядку управління) у Кримінальний ко­декс РРФСР 1926 року була включена ст.59-

3. З набуттям чинності цих змін боротьба з бандитизмом стала здійснюватися на всій території СРСР на основі єдиної норми [1, с.108]. Сформульоване в Кримінальному ко­дексі РРФСР 1926 року поняття бандитизму (у ред. ст.17 Положення 1927 року) не підда­валося будь-яким законодавчим змінам аж до прийьття Закону про кримінальну відпо­відальність за державні злочини в 1958 році.

З приходом радянської влади до Криму багато стройових офіцерів Врангеля втекли від «червоного терору» в гори і організували там банди «біло-зелених» з реакційних і кримінальних осіб під своїм командуванням, озброївши їх. Соціальну базу банд становили також незадоволені політикою влади селяни та жителі міст. Крім збройних загонів білог­вардійської або анархічної орієнтації - полі­тичного бандитизму, в 20-і роки на території Криму діяли й суто бандитські групи, які не висували ніяких політичних гасел, а займа­лися винятково грабуваннями та розбоями.

Чисельність бандформувань у середньому коливалася від 20 до 170 осіб. Не маючи єдиного керівного центру, ці загони були ро­зрізнені, проте являли собою серйозну небе­зпеку для влади, особливо на первісному етапі, коли її становище було дуже хитким.

Національний склад цих формувань був різним: тут можна було зустріти росіян, українців, кримських татар, греків, вірменів. Втім, існували й загони, що складалися ціл­ком із представників однієї національності, приміром кримських татар. Загальна чисель­ність загонів «біло-зелених» в 1921-1922 pp. складала приблизно 8-10 тис. осіб [2, с.35].

Організатори біло-зелених банд у горах - Мамуладзе, Глязер, Фіркович, Хохловкіна, Фіркович (дружина), Орлик-Кондратьєв, Се - рдюков та інші. Найбільш серйозними бан­дами керували штабс-капітан Мамуладзе і ротмістр Глязер. Район їхньої діяльності охоплював головним чином перевал біля Байдарських воріт, Алуштинське шосе, Бе - шуйські копальні, села Сабли, Мангуш та інші.

Банди тероризували місцеве населення, грабуючи та вбиваючи переважно радянсь­ких працівників і комуністів. Зокрема, було вбито командира бронезагону Криму Єфімо - ва та його водія, які їхали в Ялту, а їхній ав­томобіль спалено. На залізничній лінії Сім - ферополь-Севастополь була підірвана колія з метою пустити під укіс поїзд, який віз снаря­ди [3, с. ЗЗ].

Банди озброювалися у великій кількості гвинтівками, револьверами, бомбами та ку­леметами. Так, у Бахчисарайському районі бандити обстріляли село Пічки. В іншому районі Бахчисарая був здійснений наліт і ви­ведено із селища близько 50-ти баранів. Були отримані повідомлення, що злочинці збира­ються зробити наліт на місто Бахчисарай. Ця інформація підтверджувалася документами, вилученими при обшуку в убитих біло - зелених офіцерів (арк.29 [3]).

У Севастопольському районі напади вздовж шосе стали повсякденним явищем. Однією з банд у кількості 50-ти осіб був зроблений напад на станцію Альму. На гос­подарство «Азек», що знаходиться в 10 верс­тах на захід від зазначеної станції, наліт бан­дитів не вдався, вони були відбиті.

У Красноармійському районі були вчине­ні нальоти на Кекениз. Загони Надзвичайної комісії здійснили розвідку на горі Чорній, але банд не виявили та встановили, що зло­чинці групуються в районі гори Чатирдаг (арк. ЗЗ [3]).

В Ялтинському повіті бандитизм дуже зріс. Дійшло навіть до того, що бандитами був вчинений наліт на в’язницю в самій Ялті.

У Керчі був здійснений напад на Брянсь­кий завод, але він був відбитий (арк.26 [3]).

У 1921 р. «зеленими» були вбиті голова Алуштинського ревкому Шилов, член Євпа­торійського ревкому Лабренцис і ряд інших представників радянської влади [2, с.36].

Нерідкими були випадки нападів банд на військові підрозділи, пости та застави. Так, наприклад, на Судакській дорозі була об­стріляна кулеметна команда 11-го піхотного полку. В Ялтинському районі бандити напа­ли на червоноармійську заставу.

06.10.1921 року взвод 5-ї роти комполку піддався нападу збройної групи чисельністю близько 30 осіб. 29.11.1921 року 3-я рота військ особливого призначення була атако­вана в місті Старий Крим загоном «зелених» невідомої чисельності. Захопивши 2 кулеме­ти, 10 кулеметних стрічок, 4 тисячі патронів, банда зникла в лісі [2, с. З7].

Основний пік активності політичного ба­ндитизму «біло-зелених» припав на 1920-

1922 рр. Уміло застосовуючи партизанську тактику, банди робили зухвалі диверсійні вилазки, після яких знову поверталися в го­ри.

У зв’язку із зростанням бандитизму в Криму практично припинилося авто-гужове сполучення між повітами. У деяких випадках бандити почали псувати телеграфні та теле­фонні проводи. Так, наприклад, зв’язку Сім­ферополь - Ялта - Севастополь часом не бу­ло по кілька днів (арк. ЗО [3]).

Банди швидко змінювали своє розташу­вання. В умовах густоти лісу і крутизни гір їхні місця перебувань були важкодоступні, через це боротьба з ними була дуже склад­ною.

У відповідь на це більшовики брали в за­ручники родичів повстанців і членів їхніх родин. До липня 1921 року у в’язницях Кри­му за зв’язок із «зеленими» перебували по­над 500 заручників [2, с.36].

Для боротьби зі збройними загонами «бі - ло-зелених» у розпорядженні Надзвичайної комісії були власні збройні сили. На почат­ковому етапі становлення системи органів Надзвичайної комісії на півострові ці функції виконували загони Особливого відділу 4-ї армії, Особливого відділу Чорного та Азов­ського морів, а також експедиційний загін Сімферопольської міської надзвичайної ко­місії. Поряд із суто бойовими, «винищуваль­ними» функціями ці загони налагоджували розвідувальну роботу, для чого створювали­ся інформаційні мережі (ствб.63 [4]). Поряд з інформуванням у функції законспірованих у повстанських групах секретних співробітни­ків входила також «посилена агітація», спрямована на розвал загонів «біло - зелених». В архівних матеріалах Надзвичай­ної комісії відзначається, що «ця агітація ма­ла велике значення в їхньому розпаді» (арк.96 [5]). Однак траплялися випадки вбивств «зеленими» секретних співробітни­ків (арк.112 [5]).

У травні 1921 року для посилення бороть­би з «біло-зеленими» з армійських частин Криму були виділені 2 загони по 200 осіб і 14 кулеметів. Ці загони діяли під керівницт­вом надзвичайних трійок, до складу яких входили представники від КОНК, обласного комітету РКП(б) і командування військ Кри­му (ствб.65-66 [4]). Загони тимчасово розта­шувалися в Алушті та Ялті. Частина з них мала зіткнення з бандами в районі села Саб - ли, де діяла збройна група Захарченка, у ра­йоні сіл Ай-Тодор, Алсу і поблизу міста Алушта, де бандити в кількості 150-ти осіб прийшли на мусульманське свято і намага­лися проводити агітацію серед татар най­ближчих сіл. Банда була розігнана прибули­ми на броньовику червоноармійцями (арк.29 [3])-

Керівництво всіма операціями щодо боро­тьби з бандитизмом було покладено на обла­сну раду, а загони були прикріплені до ко­мандуючого військами Криму. Робота ж підвідділу Надзвичайної комісії щодо боро­тьби з бандитизмом зосередилася, головним чином, на розвідувальній та агентурній ро­боті, яка здійснювалася через райуповнова - жених з одного боку і безпосередньо із Сім­ферополя - з другого.

Боротьба з бандитизмом навесні 1921 ро­ку значною мірою зазнала поразки через не­вмілі дії експедиційного загону Чорноазмо - рів, який почав буквально тероризувати населень, застосовувати заручництво. На­селення почало ховатися в горах і поповню­вати банди (арк.25 [3]). У наказі в експеди­ційному загоні Особливого відділу 4-ої армії пропонувалося «взяти за правило наступне: при оточенні села або поселення брати зару­чників від 5 до 10 осіб на час операції» (арк.7 об [5]). Однак на практиці ці норми серйозно перевищувалися.

Так, наприклад, експедиційний загін в ультимативній формі звернувся до населення кількох сіл - Демерджі, Шуми, Корбек, Саб - ли та ін. Більшовики зажадали негайної ви­дачі всіх осіб, які пішли в гори, погрожуючи спалити ці населені пункти у протилежному випадку. У відповідь на це «зелені» пообіця­ли, що у випадку виконання погрози вирі­жуть усіх комуністів та їхні родини не лише в селах, а й у таких містах і селищах, як Алушта, Симеїз і Судак. У кінцевому підсу­мку погроза експедиційного загону не була виконана [2, с.36]. Прибувши в село Демер - джі, експедиційний загін Чорноазморів скликав мітинг населення, оточивши його кулеметами. Були арештовані відразу 135 осіб місцевих жителів як заручників. їх за­мкнули в підвалі, де утримували п’ять діб (арк.35 [5]).

Ця обставина спонукала швидше реалізу­вати в життя план злиття в Особливий відділ при Кримській обласній надзвичайній комісії всіх особливих органів на території Криму і взяти на себе керівництво в організації боро­тьби з бандитизмом з метою його якнайшви­дшої ліквідації (арк.25 [3]).

У травні 1921 року банди «біло-зелених» стали набагато обережнішими та менш акти­вними. До кінця квітня було зареєстровано одиничні напади в районі Ялти, Ускюта, Гурзуфа, Бахчисарая, Дерикої, на Севасто­польському шосе, у Карасубазарі, Базарчин - ському селі та селі Гунали. Оперативним штабом було затримано до 110-ти заручників (арк.25-26 [3]).

Навесні 1921 року створений підвідділ боротьби з бандитизмом зареєстрував 10 банд та їх ватажків. Боротьба з цими банда­ми велася загонами Особливого відділу 4-ї армії, Особливого відділу Чорноазморів, а також експедиційним загоном Сімферополь­ської міської надзвичайної комісії (арк.25 [3])-

Згодом Кримська надзвичайна комісія і Повноважна комісія ВЦВК і РПК у справах Криму, обговоривши план боротьби з банди­тизмом, одностайно зробили висновок, що необхідно гарантувати бандитам повну недо­торканність шляхом мирних переговорів з ними при умові припинення з їхнього боку будь-яких ворожих дій стосовно радянської влади. Такий же план діяльності пропонува­вся і «центром» у циркулярному листі ВНК № 4 від 1-го травня 1920 року (арк.16 [6]).

Дійсно, у результаті переговорів було до­сягнуто згоди з Мамуладзе та іншими ватаж­ками банд. Вони спустилися з гір, за винят­ком «блатного» рецидивіста Серьожки Захарченка (Забіяки). Бандам Захарченка та Колоєрова «летзагонами» був завданий важ­кий удар. Перша була розбита, а ватажок другої взятий живим.

І все-таки першотравнева амністія не дала бажаних результатів. Активність банд не лише не зменшилася, а навпаки - збільшила­ся. Характерно також, що ті банди, які в здійсненні своїх операцій пускали в хід ку­лемети, при капітуляції не здали їх, що зму­сило чекістів серйозно засумніватися у щи­рості вчинків «біло-зелених».

Серед основних політичних банд «біло - зелених», які діяли в Криму і були ліквідова­ні органами Надзвичайної комісії, можемо назвати наступні:

-Банда «біло-зелених», організована по­ручиками Штолем і Киблером у Біюк - Онларському районі серед німців-колоністів. Постановою надзвичайної трійки під голову­ванням голови Кримської Надзвичайної ко­місії 19 бандитів були розстріляні, інші - ви­слані в концтабір на різні строки, а 17 осіб «як несвідомий елемент» (селяни) звільнені (арк.81-82 [6]).

- Білогвардійська банда капітана Спаї. У зв’язку з жовтневою амністією Спаї спустив­ся з гір, плануючи підготувати амністованих біло-зелених і повернути їх назад у банди. Кримська Надзвичайна комісія в одну ніч заарештувала всіх ватажків банд, але в їх­ньому числі Спаї не виявилося. Він з 4-ма прихильниками пробрався в ліс і ввійшов в добре організовану та озброєну банду офіце­ра Альошина. Спаї був пійманий у м. Сімферополі на Пушкінській вулиці. У процесі слідства з’ясувалося, що він в різних районах ховав зброю, зариваючи її в землю. Спаї разом з Фірковичем, Хохловкіним, Бржежинським були розстріляні (арк.84-85 [6]).

- Банда поручика Альошина. Альошинсь - ка банда практично повністю складалася з кримінальних елементів, займалася грабе­жами та вбивствами, не співчувала білим ідеям керівників-офіцерів. Чисельність бан­ди до моменту здачі доходила до 25 осіб. Ра­йон діяльності - Карасубазар-Мамут-Султан. Озброєння - гвинтівки та револьвери (арк.34

[3]).

- Банда Мамуладзе. Банда організована з моменту приходу в Крим радянської влади і дислокувалася в районі Сімферополя, а по­тім - Ялти. Увесь час діяла активно, здійс­нювала грабежі та вбивства. Чисельність ба­нди до моменту здачі доходила до 50-ти осіб, з них 10 - кінних. Озброєння - гвинтівки, револьвери і гранати (арк. ЗЗ [3]).

-Банда ротмістра Глязера. Чисельність банди до моменту здачі доходила до 25 осіб. Район діяльності: Карасубазар - Мамут - Султан. Озброєння - гвинтівки, револьвери, бомби.

- Банда отамана Захарченка. Для лікві­дації цієї банди був сформований експеди­ційний загін, в який були залучені жителі с. Сабли, що бажали ввійти в загін добровільно для боротьби з бандою Захарченка, який на­водив жах на населень села. Натиск черво - ноармійців на чолі зі співробітниками Над­звичайної Тимошенком і Поцелуєвим змусив бандитів кинутися навтіки. Банда розсіялася, сам отаман Захарченко був поранений, однак йому вдалося зникнути.

Чекістами було отримано повідомлень, що частина банди офіцера Альошина у кіль­кості 16 осіб влилася в банду Захарченка, ро­зсіяні ж під час бою бандити знову зібралися і тероризують населень. У такий спосіб ба­нда отамана Захарченка проявляла себе до жовтневої амністії, але вже значно слабше, і оголошена амністія дала привід рядовим ба­ндитам здатися Кримській Надзвичайній ко­місії і одержати звільнення. Поступово банда розпалася. У листопаді 1921 р. отаман Заха­рченко залишився не більш, як з 4-ма прихи­льниками, і одного разу, розряджаючи ручну гранату, загинув [4, с.85-86].

- Банда «куркуля-націоналіста» Карабн - берова з 500 осіб оперувала в Судакському районі. Там же були знешкоджені банди Ба - раша та Мамолкіна [7, с.68].

- Контрреволюгщіна повстанська органі­зація полковника Башенка діяла в Біюк - Онларському районі. В 1922-1923 pp. значна частина німців-колоністів була втягнута в цю організацію (арк.57 [7]).

- Банда Мустафн-Курби мала криміналь­ний характер. Була організована в лютому 1921 року. Територія її впливу - район Сім - ферополь-Ялта. Процес здачі затягнувся з 15 по 20 липня 1921 року у зв’язку з тим, що банда здавалася маленькими групами. Чисе­льність банди до моменту здачі доходила до 60 осіб. Озброєння - гвинтівки та револьвери (арк.34 [4]).

Період найвищої активності антибільшо­вицького повстанського руху - політичних «біло-зелених» банд - на території Криму припав на весну та осінь 1921 року, надалі в динаміці збройних виступів проти більшо­вицького режиму намітився спад. Разом з тим обстановка на півострові залишалася дуже нестабільною протягом наступних кі­лькох років.

2- 4 березь 1922 року Голова Крим ЦВК Ю. Гавен виступив на другій сесії Крим ЦВК з доповіддю «Про діяльність Президії ЦВК Кримської PCP», в якій повідомив, що бан­дитизм у Криму почав розвиватися з восени 1921 року та в перший період мав, переваж­но, політичний характер. Через окремі поми­лки у вирішенні національного та земельного питань серед кримських татар створилося благодатне підґрунтя для розвитку бандити­зму. Завдяки деяким заходам суто політич­ного характеру цей бандитизм вдалося май­же повністю ліквідувати ще восени 1921 року. Але після цього з’явилася нова форма бандитизму суто кримінального характеру, для боротьби з яким була створена спеціаль­на нарада на чолі з головою Кримського центрального виконавчого (далі - КримЦВК) комітету та розроблений окремий план. Рі - шеньм Президії КримЦВК була створена надзвичайна сесія революційного трибуналу з 3-х осіб на чолі з Велі Ібраїмовим [8, с.61].

27.04.1922 року голова надзвичайної трій­ки Криму щодо боротьби з бандитизмом Ве - лі Ібраїмов інформував КримЦВК: «Банди­ты в Симферопольском и Ялтинском районах политической подкладки под собой безусловно не имеют, в подавляюгцем боль­шинстве в шайках находится уголовный элемент, занимавшийся и при царском ре­жиме, и при Деникине, и при Врангеле кра­жами, налетами и даже убийствами.

Есть среди бандитов и начинаюгцие, в отношении которых принимаются меры ис­правительные. К малолетним применяется пункт 13 УПК РСФСР.

Бандитизм нельзя рассматривать как следствие голода, большинство бандитов занимается грабежами по старой привычке.

С 7 по 10 марта с. г. приговорены к выс­шей мере наказания 57 бандитов, убито во время перестрелки 7 бандитов, отправлено в комиссию по делам несовершеннолетних 6 человек, выпугцено на свободу 26 человек, со­вершавших преступления под влиянием голо­да» [8, с.63-64].

До першої половини 1923 року у зброй­ному протиборстві з бандами настає віднос­не затишшя. Однак уже в травні 1923 року частини особливого призначення (ЧОП) знову зафіксували напад груп банд на діль­ниці другої роти 23-го прикордонного бата­льйону в районі Севастополя. 09.06.1923 року в Севастопольському районі, непода­лік від села Андріївка, троє невідомих пора­нили прикордонника під час патрулювання ним своєї дільниці. 23 червня в районі мису Айя група бандитів напала на прикордон­ний патруль. 31 червня в районі застави Отузи бандитами був обстріляний автомо­біль феодосійського окружного військового комісара. У липні 1923 року неподалік від села Тана-Гельди, розташованого на схід від Карасубазара, група збройних людей зага­льною чисельністю 5-6 осіб обстріляла ав­томобіль у районі Топловського монастиря [2, с.37].

У цілому в 1923 році спостерігається по­мітне скорочення бойових виступів контрре­волюційних груп внаслідок їх переорієнтації з повстанства на підпільну діяльність.

На підставі постанови ЦВК СРСР від

18.06.1924 р. та циркуляру ОДПУ СРСР від

05.07.1924 р. № 172 Крим був оголошений «неблагонадійним з політичного і криміна­льного бандитизму». При Повноважному представнику ОДПУ в Криму була створена надзвичайна трійка щодо боротьби з полі­тичним і кримінальним бандитизмом у скла­ді голови Кримполітуправління, наркома юс­тиції Криму, представника Кримського ВК РКП(б), представника прокуратури та секре­таря Кримполітуправління [8, с.68].

З повідомлень від 19.04.1926 року голо­ви КримЦВК Велі Ібраїмова у листі голові Головсуду Кримської АРСР Сорокіну на за­пит від 16.04.1926 р. № 166/сс «Про існуван­ня в деяких сільських місцевостях Криму в 1921-1922 роках комісій щодо боротьби з бандитизмом» [8, с.69-70] можна зробити висновок, що:

- комісії щодо боротьби з бандитизмом у сільських місцевостях центральною владою Криму не створювалися. Такі комісії вини­кали на місцях з ініціативи самого населен­ня. У той час надзвичайні трійки щодо боро­тьби з кримінальним елементом були створені урядом лише в чотирьох великих містах Криму;

- кримський уряд знав про існування сти­хійно виниклих у сільській місцевості комі­сій щодо боротьби з бандитизмом і злодійст­вом, але ніяких заходів щодо ліквідації їх не застосовував, тому що недостатньо зміцнілі в той час відповідні державні органи були не в змозі боротися з бандитизмом і злодійст­вом у сільській місцевості;

- місцеві революційні органи, потім вико­нкоми, намагалися взяти у свої руки керів­ництво роботою сільських комісій щодо бо­ротьби з бандитизмом, однак у той час керувати цими комісіями з повіту було не­можливо, оскільки бандитизм приймав не­сподівані форми й виняткові розміри;

- зв’язку між комісіями й органами міліції не могло бути, тому що міліції в сільських

Місцевостях у той час не існувало;

- спостережень за роботою комісій щодо боротьби з бандитизмом сільрадам не дору­чалося, тому що за своїм організаційним станом вони цієї роботи не могли виконати;

- комісії щодо боротьби з бандитизмом у сільській місцевості в той час були єдиною організацією, що здійснювали реальну боро­тьбу з бандитизмом і злодійством. За їхньою допомогою нерідко зверталися надзвичайні трійки, створені центральною владою Криму з метою ліквідації бандитизму;

- ніякої інстанційної підпорядкованості ці комісії не мали, їхнє існувань визначалося фактичною необхідністю в кожному окре­мому випадку. Комісії ліквідувалися в міру зміцнення місцевих органів державної влади, які взяли на себе боротьбу з бандитизмом і злодійством організованим шляхом.

Таким чином, на початковому етапі буді­вництва соціалістичного суспільства в Кри­му бандитизм набув специфічну форму кла­сової боротьби - контрреволюційні виступи «політичного» бандитизму (банд «біло- зелених»), Разом з тим супротивники радян­ської влади мали велику поширеність у сере­довищі селян і їхь діяльність тісно переплі­талася зі звичайними грабежами і бандитськими нападами.

Політичний бандитизм проіснував у Кри­му лише в перші роки радянської влади з ли­стопада 1920 до кінця 1922 року, оскільки бандитські напади використовувалися пред­ставниками повалених класів (в основному з числа білогвардійців, що залишилися в Кри­му) і соціальних груп, у тому числі й для ре­ставрації колишнього політичного режиму.

При цьому треба відзначити, що в лікві­дації «біло-зелених» банд важливу роль ві­діграли не лише репресивні заходи та во­єнні операції. Одним із факторів стали позитивні зміни в економічній і політичній сферах, зменшення голоду, припинення ма­сового терору, що запанував на півострові в перші місяці після встановлення радянсь­кої влади.

Бандитизм у Криму зазнав дуже швидкої

Еволюції:

- з листопада 1920 року до 1922 року - від «політичного» бандитизму (контрреволю­ційних злочинів, що мали явно виражений політичний характер - реставрацію колиш­нього політичного режиму, зазіхання на ос­нови нового державного устрою) до злочинів бандформувань, що зазіхають на громадську безпеку;

- 1923 рік - спад діяльності банд, помітне скорочення бойових виступів контрреволю­ційних груп внаслідок їх переорієнтації з по­встанства на підпільну діяльність;

- з червня до грудня 1924 року - Крим оголошений «неблагонадійним з політичного та кримінального бандитизму»;

-з 1925 року до 1926 року - незначні на­пади збройних груп суто кримінального ха­рактеру.

Специфічна особливість бандитизму в Криму у 1920-х роках полягала ще й у тому, що його діяльність була пов’язана з най­більш складним для Криму періодом: голо­дом, політичною нестабільністю, економіч­ною розрухою. Склад бандформувань був багатонаціональним, не мав націоналістичної ознаки, як це було в передвоєнний і післяво­єнний періоди в бандах, що діяли на захід­них територіях України, приєднаних до СРСР в 1939-1945 рр. При цьому державна влада, при дислокації на півострові числен­ного червоноармійського контингенту, не змогла належним чином реагувати на прояви злочинності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Никифорчук Д. Науково-історичний аналіз боротьби з бандитизмом в Україні в період 1922-1940 років / Д. Никифорчук,

О. Заблоцька// Вісник Акад. упр. МВС. -

2010. -№ 4.-С. 108-114.

2. Соколов Д. Очерки по истории полити­ческих репрессий в Крыму (1917-1941 гг.) / Д. Соколов. - Севастополь, 2009. - 59 с.

3. Отчет Крымской областной Чрезвычай­ной комиссии с 19 апреля по 1 октября 1921 года. 30.10 1921 г. - 44 л. // Архив Главного управления Службы безопасности Украины в АР Крым.-Ф 1.-Д. 2821

4. Годовой отчет Крымской ЧК за 1921 год // Архив Главного управления Службы безопасности Украины в АР Крым. - Ф. 1. - Оп. 1. - Д. 21.

5. Доклады, отчеты, политсводки экспе­диционных отрядов Особармии 4, КрымЧК по борьбе с бандитизмом // Государственный архив АР Крым. - Ф. 1. - Оп. 1. - Д. 69.

6. Циркулярное письмо ВЧК № 4 // Архив Главного управления Службы безопасности Украины в АР Крым. - Ф. 1. - Д. 5.

7. Характеристика районов 1936 г. - 126 л. // Архив Главного управления Службы безо­пасности Украины в АР Крым. - Ф. 1. - Д.

14.

8. БрошеванВ. М. Военно-политический трибунал Крыма. Историко-документальный очерк о создании и деятельности полномоч­ного представительства ОГПУ по Крымской АССР - Политического управления при КрымЦИКе в 1922-1934 годах / В. М. Брошеван. - Симферополь : РЦЭНТИ, 2004. - 92 с.



Тоцъкий В. В. Історико-правові аспекти боротьби Кримської Надзвичайної комісії з бандитизмом (1920—1926 pp.) / В. В. Тоцький // Форум права. — 2013. — № 2. — С. 556— 563 [Електронний ресурс].

Відображається специфічна особливість бандитизму на Кримському півострові, його розвиток від політичного бандитизму «біло-зелених» до суто кримінального бандити­зму та боротьба з ним Кримської НК у період державного становлення радянської вла­ди на території Криму (1920-1926 pp.).

Тоцкий В. В. Историко-правовые аспекты борьбы Крымской Чрезвычайной комиссии с бандитизмом (1920—1926 гг.)

Отображается специфическая особенность бандитизма на Крымском полуострове, его развитие от политического бандитизма «бело-зеленых» к сугубо уголовному банди­тизму и борьба с ним Крымской ЧК в период государственного становления советской власти на территории Крыма (1920-1926 гг.).

Totskiy V. V. Historical and legal Aspects of the Crimean Extraordinary Commission’s Struggle against Banditry (1920—1926)

The article shows the specific peculiarity of the banditry on the Crimean peninsula, its de­velopment from political banditry to purely criminal banditry, and also Crimean Cheka’s (Extraordinary Commission) struggle against banditry during state development of Soviet power in Crimea (1920-1926).