joomla
ВІЙСЬКОВЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ЗА УГОДОЮ ПРО АСОЦІАЦІЮ
Форум права

УДК (477)341.174(4)

Л. В. ЗІНЯК, Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

Ключові слова: Європейський Союз, Угода про асоціацію, військове співробітництво, євроінте - грація, співробітництво України та ЄЄ

Україна як європейська позаблокова дер­жава здійснює відкриту зовнішню політику і прагне співробітництва з усіма заінтересова­ними партнерами, уникаючи залежності від окремих держав, груп держав чи міжнарод­них структур. Серед основних засад вітчизня­ної зовнішньої політики на законодавчому рівні визнано забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі, а також пріоритетність участі у вдосконаленні та розвитку європей­ської системи колективної безпеки, продов­ження конструктивного партнерства з війсь­ково-політичними блоками з усіх питань, що становлять взаємний інтерес (ч.2 ст. 11 Закону України «Про засади внутрішньої і зовніш­ньої політики» [1]). Таким чином, співробіт­ництво України з Європейським Союзом у військовій сфері є важливим напрямом взає­мовідносин з цією міжнародною організацією.

У політико-правовому вимірі співпраця з Європейським Союзом передусім означає зміцнення демократичності політичної систе­ми та її інститутів, модернізацію правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демок­ратії і повагу до прав людини [2, с.311]. Єв­ропейська інтеграція має також сприяти під­вищенню загального рівня обороноздатності і військового суверенітету нашої країни, зміц­ненню національної безпеки та безпеки гро­мадян, адже вона виключає застосування си­ли як методу залагоджувань суперечностей, сприяє стабільності у відносинах з усіма сусі­дніми державами.

Юридичні засади співпраці з ЄС на сучас­ному етапі регламентовані Угодою про парт­нерство та співробітництво між Україною, Європейськими співтовариствами та їх дер­жавами членами від 14.06.1994 р. [3] (далі - УПС), що є базовим двостороннім міжнарод­ним договором сторін, а також низкою інших міжнародних угод, зокрема, Угодою про ви­значень загальної схеми участі України в операціях Європейського Союзу із врегулю­вань криз від 13.06.2005 р. [4]. Разом із тим, з метою поглиблень відносин на сучасному етапі розвитку міжнародного співробітництва України та Європейського Союзу найбільш актуальним питаньм є переговорний процес щодо укладання Угоди про асоціацію [5] - нового базового міжнародного договору, що замінить чинну УПС та наблизить нашу дер­жаву до членства у вказаному впливовому міждержавному об’єднанні. Питанню війсь­ково-оборонного співробітництва приділяєть­ся окрема увага у вказаному міжнародно - правовому акті.

Різноманітні аспекти функціонувань ЄС як найвпливовішого інституційного утворен­ня європейських країн традиційно викликали значний науковий інтерес у представників вітчизьної та зарубіжної наук правового ци­клу - міжнародного права, конституційного права та теорії держави і права. Окремі аспе­кти співробітництва України з Європейським Союзом досліджувалися I. A. Березовською, Ю. О. Волошиним, М. М. Гнатовським,

Я. М. Костюченком, I. A. Кравчук, JI. A. Луць, Ю. В. Мовчан, В. І. Муравйовим, P. A. Петро­вим, НВ. Сюр, О. Я. Трагнюк, О. М. Шпако - вич, І. В. Яковюком та ін. Важливі теоретичні засади співробітництва ЄС з третіми держа­вами викладені у працях російських (А. Я. Ка - пустін, С. Ю. Кашкін, С. А. Кирєєва, А. О. Мої - сеєв, Б. М. Топорнін, НБ. Шеленкова, В. Г. Ше - мятенков, Є. О. Шибаєва) та західно європейсь­ких вчених (Е. Арнула, Г. де Бурки, С. Ве - зеріл, М. Велбрук, М. Гердегена, П. Грейга,

В. Кернза, Д. Лесока, К. Ленаертса, Дж. Стей­нер, Т. Трідімаса, Т. К. Хартлі та ін.). Засади


Військово-оборонного співробітництва Украї­ни з Європейським Союзом знайшли розк­риття лише в окремих наукових працях

О. М. Гладенка, К. П. Єлісєєва, М. М. Микієви - ча, С. Ю. Полякова, Ю. П. Сальника, О. В. Фе - денка [2; 5-8] та ін. При цьому з огляду на новаторський характер Угоди про асоціацію питання про її вплив на розвиток відносин між Україною, Європейським Союзом та його державами-членами у військовій сфері на сьо­годні залишається нерозкритим. Тому метою статті є розкриття особливостей співробітниц­тва України і Європейського Союзу у військо­вій сфері у контексті Угоди про асоціацію, а також з’ясування ступеню її впливу на війсь­кові засади державного суверенітету України. Її новизна полягає у визначенні специфіки правовідносин між Україною та Європейським Союзом згідно з проектом вказаного міжнаро­дного договору та надання правової оцінки щодо існування загрози обмеження державно­го суверенітету України у військовій сфері.

Передусім зазначимо, що текст Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом і його державами- членами (далі - У А), з іншої сторони, було парафовано 30.03.2012 р. Згодом, 19.07.2012 р. була парафована Угода про створення глибо­кої та всеохопної зони вільної торгівлі, що є невід’ємною складовою УА [9]. На черговому саміті Україна-ЄС, що відбудеться в листопа­ді 2013 р., заплановано офіційне підписання цієї Угоди, після чого на ратифікаційній ста­дії сторони мають висловити згоду на її обов’язковість відповідно до своїх законодав­чих процедур.

Угода ґрунтується на загальних фундамен­тальних принципах, серед яких повага до де­мократичних принципів, прав людини та ос­новоположних свобод, як визначено, зокрема, в Гельсінському заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 р. та Паризькій хартії для нової Європи 1990 р., а також в інших відповідних документах що­до захисту прав людини, серед них Загальна декларація прав людини ООН 1948 р. і Кон­венція Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., а також по­вага до принципу верховенства права. Забез­печення поваги до принципів суверенітету й територіальної цілісності, непорушності кор­донів і незалежності, а також протидія розпо­всюдженню зброї масового знищення, пов’я­заних з нею матеріалів та засобів їхньої доставки також є основними елементами цієї Угоди (ст.2 УА). Прагнення дотримуватися зазначених принципів міжнародного співро­бітництва повністю відповідають Основному закону України, згідно з яким зовнішньополі­тична діяльність України спрямована на за­безпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигід­ного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними прин­ципами і нормами міжнародного права (ст. 18 Конституції України).

За своєю правовою природою Угода про асоціацію є двостороннім міжнародним публі­чним договором, який визначає режим міжна­родного співробітництва між Україною та ЄС і його 28-ма державами-членами з широкого кола правовідносин, більшість з яких має еко­номічну спрямованість. При цьому на відміну від напрямів співпраці питання співробітницт­ва у сфері політики безпеки і оборони перши­ми регламентуються в УА ЩО свідчить про їхню принципову важливість для обох сторін. Зокрема, права та обов’язки сторін у сфері вій­ськового співробітництва систематизовані у Розділі II Угоди («Політичний діалог та рефо­рми, політична асоціація, співробітництво та конвергенція у сфері зовнішньої та безпекової політики», статті 4-13). Окремі статті Угоди також доповнюють їх перелік (ст. ст.143, 472 УА), у тому числі щодо інституційного меха­нізму співробітництва (статті 460-470 УА).

На відміну від чинної УПС, Угода про асо­ціацію суттєво розширює і поглиблює відно­сини Сторін у військовій сфері. Так, відповід­но до ст.4 У А, між Сторонами повинен розвиватися та зміцнюватися політичний діа­лог. Це сприятиме поступовій конвергенції із зовнішніх питань та питань безпеки для все більш глибокого залучення України до Євро­пейської зони безпеки. Зокрема, цілями полі­тичного діалогу визначено сприяння міжна­родній стабільності та безпеці на основі ефективної багатосторонності; поступову конвергенцію із зовнішніх питань та питань безпеки для все більш глибокого залучення України до Європейської зони безпеки; пог­либлень співробітництва між Сторонами у сфері безпеки та оборони.

Згідно зі ст. Ю У А, Сторони посилювати­муть практичне співробітництво з попере­джень конфліктів та у сфері антикризового управління, зокрема з метою забезпечень більш активної участі України у цивільних та військових операціях ЄС з подолання кризо­вих ситуацій, а також у відповідних навчаннях і тренуваннях, зокрема тих, що проводяться в рамках Спільної політики безпеки і оборони. Співробітництво у зазначеній сфері базувати­меться на умовах і домовленостях між Украї­ною та ЄС за результатами як консультацій, так і співробітництва з питань антикризового управління. Сторони вивчатимуть потенціал військового та технічного співробітництва. Україна та Європейське оборонне агентство налагодять тісні контакти для обговорень питань, пов’язаних з удосконаленням війсь­кових спроможностей, зокрема питань тех­нічного характеру.

Поглиблення відносини між Україною і Європейським Союзом у військовій сфері не лише здатне посилити взаємодію сторін, а та­кож наблизити Україну до членства в ЄС. У зв’язку з цим принагідно буде звернути увагу на найважливіші особливості військової спів­праці держав-членів ЄС в рамках вказаного інтеграційного об’єднань. З аналізу Договору про Європейський Союз 1992 р. [10] (далі - ДЄС), одного з установчих договорів Союзу, держави-члени (окрім тих, що мають статус нейтральних) мають значні зобов’язанні у військовій сфері в рамках ЄС. Зокрема, вони зобов’язані узгоджувати свою безпекову та оборонну політику, на основі якої відбуваєть­ся поступове формування спільної оборонної політики Союзу; надавати у розпоряджень Союзу цивільні і військові ресурси для здійс­нення спільної безпекової та оборонної полі­тики; поступово підвищувати свій військовий потенціал (ч. І-З ст.42 ДЄС). Крім того, Євро­пейський Союз функціонує як організація ко­лективної безпеки. Так, відповідно до ч.7 ст.42 ДЄС, якщо держава-член зазнає збройної агре­сії на своїй території, інші держави-члени ма­ють щодо неї обов’язок усіма можливими за­собами допомагати їй та підтримувати її.

У зв’язку з вищевказаним, а також з ураху - ваньм поглиблень співробітництва України і Європейського Союзу у військовій сфері ви­никає питань про існувань потенційної за­грози обмежень державного суверенітету України у військовій сфері, а також про мож­ливість захисту державних інтересів, якщо вони не збігаються з офіційною позицією ЄС щодо пріоритетів безпеки і оборони та захо­дів, які необхідно вжити на їх виконання.

На нашу думку, для відповіді на це питан- ь, необхідно звернути увагу на чотири прин­ципові моменти. По-перше, Угода про асоціа­цію не встановлює жодних юридичних зобов’я­зань для сторін щодо набуття членства Україною у Європейському Союзі. В преамбулі УА однозначно наголошується, що «ця Угода не визначає наперед і залишає відкритим май­бутній розвиток відносин Україна - ЄС». Та­ким чином, згідно з цим міжнародним догово­ром Україна не набуває зобов’язань держави - члена ЄС у сфері спільної безпеки та оборони.

По-друге, Угода не містить чітких зо­бов’язань сторін у військовій сфері та в імпе­ративній формі не визначає лінію поведінки сторін щодо заходів, які повинні вживатися задля забезпечень міжнародного миру та безпеки. Зобов’язань сторін у сфері зовніш­ньої та безпекової політики за своєю право­вою природою є нормами лише так званого «м’якого» міжнародного права [11, с.137]. Норми УА не визначають чітких юридичних зобов’язань з їх виконання, надаючи сторо­нам широкий арсенал засобів для їх реалізації з урахуванням специфіки національних інте­ресів та пріоритетів внутрішньодержавної оборонної політики.

Зокрема, відповідно до п.1 ст.7 Угоди «Сторони повинні поглиблювати свій діалог і співробітництво та сприяти поступовій кон­вергенції у сфері зовнішньої та безпекової політики, у тому числі Спільної безпеки та оборони, а також, зокрема, розглядати питан­ня недопущень конфліктів та антикризового управлінь, регіональної стабільності, роз­зброєння, нерозповсюджень, контролю над озброєннями та експортом зброї, а також по­ліпшення взаємовигідного діалогу у косміч­ній сфері. Співробітництво базується на спі­льних цінностях і спільних інтересах та спрямовується на посилення політичної кон­вергенції і ефективності, сприяння спільному політичному плануванню. З цією метою Сто­рони використовуватимуть двосторонні, між­народні і регіональні форуми».

Зобов’язання сторін загального характеру містяться також у ч. І ст. П Угоди, за якою «Сторони домовились співпрацювати та роби­ти внесок у запобігання поширенню зброї ма­сового знищення, супутніх матеріалів і засобів їхньої доставки у повній відповідності до їхніх зобов’язань в рамках міжнародних угод та до­говорів у сфері роззброєння і нерозповсю - дження, а також інших відповідних міжнарод­них зобов’язань та шляхом імплементації їх на національному рівні». Крім того, ст.12 лише у загальному визначається, що Сторони розви­ватимуть подальше співробітництво із роз­зброєння, зокрема зменшення надмірних запа­сів стрілецької і легкої зброї, подолання наслідків покинених боєприпасів, що не вибу­хнули, для цивільного населення та навколи­шнього природного середовища. Співпраця в галузі роззброєння також включатиме конт­роль над озброєннями, експортний контроль та боротьбу з незаконною торгівлею зброєю, зок­рема стрілецьку і легку. Сторони поширюва­тимуть загальне дотримання і відповідність міжнародним документам та прагнутимуть забезпечити їхню ефективність, зокрема шля­хом імплементації відповідних резолюцій Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй.

По-третє, хоча за Угодою розширюються можливості координації зовнішньої політики України і країн ЄС у сферах глобальних і ре­гіональних міжнародних відносин, що стано­влять спільний інтерес, проте низка положень УА вказує на те, що Україна залишається ві­льною у сфері вироблення власних політич­них позицій. Зокрема, Угода містить низку норм, що безпосередньо «захищають» націо­нальні інтереси держави у військовій сфері. Так, відповідно до ст.472 УА («Заходи, пов’я­зані з суттєвими інтересами безпеки») ніщо за цим міжнародним договором не перешкоджає Стороні вживати заходів:

A) необхідних для того, щоб запобігти роз­голошенню інформації, що суперечить суттє­вим інтересам її безпеки;

B) пов’язаних з виробництвом зброї, війсь­кового спорядження та матеріалів чи торгів­лею ними, або з дослідженнями, розробкою чи виробництвом, необхідними для цілей оборони, за умови, що такі заходи не завда­ють шкоди умовам конкуренції стосовно про­дукції, яка не призначення для використання у суто військових цілях;

C) які вона вважає необхідними для забез­печення власної безпеки, у випадку серйозних внутрішніх безпорядків, які порушують закон і громадський порядок, під час війни або сер­йозного міжнародного напруження, яке є за­грозою війни, або для виконання взятих на себе зобов’язань з підтримання миру та між­народної безпеки.

Окрім того, у ст.143 УА («Винятки, пов’я­зані із безпекою») підкреслюється, що жодне

З положень цієї У годи не можна тлумачити як таке, що:

(a) вимагає від будь-якої Сторони надання будь-якої інформації, розкриття якої ця Сто­рона вважає несумісним із принциповими ін­тересами власної безпеки; або

(b) не дозволяє будь-якій Стороні вживати будь-які із вказаних нижче заходів, які ця Сторона вважає необхідними для захисту принципових інтересів власної безпеки і які:

(i) пов’язані із виробництвом зброї, війсь­кового спорядження або матеріалів для ве­дення воєнних дій, або із торгівлею ними;

(ii) пов’язані із економічною діяльністю, яка здійснюється безпосередньо або опосере­дковано для цілей забезпечення військових формувань;

(iii) пов’язані із ядерними або термоядер­ними матеріалами, або матеріалами, з яких вони виробляються; або

(іу) вживаються під час війни або інших надзвичайних ситуацій у міжнародних відно­синах; або

(c) не дозволяє будь-якій Стороні вживати будь-які заходи на виконання зобов’язань, які ця Сторона взяла на себе з метою забезпечен­ня міжнародного миру та безпеки.

По-четверте, за УА інституційний меха­нізм співпраці сторін у військовій сфері ґрун­тується на принципі консенсусу, що дозволяє враховувати інтереси обох сторін при ухва­ленні відповідних рішень та виключає мож­ливість прийняття рішень всупереч позиції України. Зокрема, ст.5 УА визначено органі­заційні форми співробітництва України та Європейського Союзу у сфері безпеки та обо­рони. Так, співробітництво на найвищому рі­вні відбувається на саміті сторін, що відпові­дно до п. І ст.460 Угоди проводяться, як правило, один раз на рік. Під час самітів здій­снюється загальний нагляд за виконанням цієї Угоди, а також обговорень будь-яких двос­торонніх або міжнародних питань, що стано­влять взаємний інтерес. На міністерському рівні політичний діалог здійснюється в рам­ках засідань Ради асоціації та в рамках регу­лярних зустрічей між представниками двох Сторін на рівні міністрів закордонних справ за спільною згодою.

Політичний діалог здійснюється також у таких форматах: регулярні зустрічі представ­ників Європейського Союзу, з одного боку, та представників України, з іншого боку, на рів­ні політичних директорів, Політико-безпеко - вого комітету та експертів, у тому числі сто­совно окремих регіонів і питань; повне та своєчасне використань усіх дипломатичних та військових каналів між Сторонами, у тому числі відповідних контактів з третіми країна­ми та в рамках ООН, ОБСЄ та інших міжна­родних форумів; регулярні зустрічі як на рівні посадових осіб високого рівня, так і експертів військових установ Сторін, а також у будь - який інший спосіб, у тому числі за допомогою зустрічей експертів, які сприятимуть удоско­наленню та консолідації цього діалогу. Уго­дою передбачається запроваджень за взаєм­ною згодою інших форм політичного діалогу, у тому числі позачергові консультації. Крім того, військове співробітництво може здійс­нюватися на парламентському рівні в рамках Парламентського комітету Асоціації.

Проведене нами досліджень перспектив співробітництва України та Європейського

Союзу у військовій сфері дозволяє дійти ви­сновку, що укладень Угоди про асоціацію становить логічний етап еволюції відносин між Україною та ЄС та спрямоване на реаліза­цію законодавчо визначених зовнішньополі­тичних прагнень нашої держави у напрямку європейської інтеграції. Поглиблень співро­бітництва України і Європейського Союзу за Угодою про асоціацію не становить загрози обмежень державного суверенітету України у військовій сфері з огляду на: 1) відсутність юридичних зобов’язань щодо членства Украї­ни в ЄС, а відтак і відсутність щодо неї зо­бов’язань держави-члена в рамках спільної оборонної політики ЄС; 2) визначень Угодою нечітких юридичних зобов’язань у сфері вій­ськового співробітництва, що надає Україні широкий арсенал засобів для їх реалізації з ура - хуваньм специфіки національних інтересів та пріоритетів внутрішньодержавної оборонної політики; 3) наявність низки норм, що гаран­тують захист національних інтересів держави у військово-політичній сфері (статті 143, 472 УА); 4) специфіку інституційного механізму співпраці сторін, що ґрунтується на принципі консенсусу, який дозволяє враховувати інте­реси обох сторін при ухваленні відповідних рішень та виключає можливість прийьття рі­шень всупереч позиції України без її згоди.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України «Про засади внутрішньої

І зовнішньої політики» : від 01.07.2010 р., № 2411-УІ // ВВР України. - 2010. - № 40. - Ст. 527.

2. Микієвич М. М. Правові засади органі­зації та діяльності Європейського Союзу у сфері зовнішньої політики і безпеки: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.11 / Микіє­вич М. М. ; Львів, нац. ун-т ім. І. Франка,

2006. -410 с.

3. Угода про партнерство і співробітницт­во між Україною, Європейськими співтовари­ствами та їх державами-членами від 14.06.1994 р. // Офіційний вісник України. -

2006. - № 24. - Ст. 1794.

4. Угода між Європейським Союзом і Україною про визначення загальної схеми участі України в операціях Європейського Союзу із врегулювання криз від

13.06.2005 р. // Офіційний вісник України. - 2008. - № 24. - Ст. 726.

5. Угода про асоціацію між Україною, Єв­ропейським Союзом та їх державами-членами (проект) [Електронний ресурс]. - Режим дос­тупу : http: //comeuroint. rada, gov. ua/ komevroint/doccatalog/document? id=56219.

6. Гладенко О. М. Міжнародно-правове співробітництво України з Європейським Союзом у сфері спільної зовнішньої політики

І політики безпеки: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.11 / О. М. Гладенко ; Одес. нац. юрид. акад. - О., 2010. - 233 с.

7. Єлісєєв К. Україна в системі європейсь­кої безпеки: виклики і перспективи / К. Єлісє­єв // Національна безпека і оборона. - 2010. - № 4. - С. 9-24.

8. Поляков С. Ю. Військове співробітниц­тво України і Європейського Союзу як фак­тор зміцнення законності і правопорядку у Збройних силах України / С. Ю. Поляков // Форум права. - 2013. - № 1. - С. 788-792 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http ://archive. nbuv. gov. ua/ e-j ournals/FP/2013- l/13pcjvzc. pdf.

9. Угода про асоціацію. Представництво Європейського Союзу в Україні [Електрон­ний ресурс]. - Режим доступу: Http://eeas. europa. eu/delegations/ukraine/eu_ukra in е/associationagreement/indexuk. htm.

10. Договір про Європейський Союз : від 07.02.1992 р. // Основи права Європейського Союзу: нормативні матеріали / за ред. М. В. Бу - роменського. - X. : ФІНН, 2010. - С. 9^6.

11. Київець О. В. Джерела міжнародного права: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.11 /

О. В. Київець ; Ін-т законод. Верхов. Ради України. - К., 2012. - 460 с.



ЗінякЛ. В. Військове співробітництво України та Європейського Союзу за угодою про асоціацію / Л. В. Зіняк // Форум права. — 2013. — № 3. — С. 245—250 [Електронний ре­сурс]. - Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j-pdf/FP_index. htm_2013_3_42.pdf

Здійснено комплексне дослідження змісту проекту Угоди про асоціацію з Європейсь­ким Союзом в контексті військового співробітництва з урахуванням теорії міжнарод­ного права. Окрема увага приділяється питанням ступеню впливу її норм на військові засади державного суверенітету України. Автор доходить висновку, що поглиблення співробітництва з ЄС за вказаним міжнародним договором не становить загрози об­меження державного суверенітету України у військовій сфері.

Зиняк Л. В. Военное сотрудничество Украины и Европейского Союза по соглашению об ассоциации

Проведено комплексное исследование содержания проекта Соглашения об ассоциации с Европейским Союзом в контексте военного сотрудничества с учетом теории между­народного права. Особое внимание уделяется вопросам степени влияния ее норм на военные аспекты государственного суверенитета Украины. Автор приходит к выводу, что углубление сотрудничества с ЕС по указанному международному договору не сос­тавляет угрозу ограничения государственного суверенитета Украины в военной сфере.

Zinyak L. V. Military Cooperation between Ukraine and the European Union Association Agreement

With the complex investigation of content of the draft Association Agreement with the European Union in the context of military collaboration proceeding from the theory of International Law deals. A special attention is focused on issue of its influence on the military aspects of the state sovereignty of Ukraine. The author comes to the conclusion that the deepening of cooperation with the EU under this international agreement does not lead to limitation of the state sovereignty of Ukraine in military sphere.