joomla
ЕКОНОМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ПРАВОПОРЯДКУ
Форум права


У, ЦК 340.132

Л. В. ШОНІЯ, Міжнародний гуманітарний університет

Ключові слова: правопорядок, суспільні послуги, органи державної влади, забезпечення правопо­рядку

Розвиток суспільно-політичних та соціа - льно-економічних процесів, які відбуваються в кожній без винятку державі, повинен від­буватися в чітких рамках правового поля. Встановлюючи норми поведінки та визнача­ючи межі застосування імперативних мето­дів регулювань суспільних процесів, зако­нодавець формує стійке уявлення про можливості реалізації особою своїх прав та інтересів в процесі досягнень особистісних та групових цілей. Створюється певний по­рядок організації міжособистісних відносин, відносин в сфері підприємницької діяльнос­ті, в сфері державного управління тощо. Він є однорідним для всієї країни, а весь держав­ний апарат, що представлений органами державного нагляду та контролю, спрямовує свою діяльність на його підтримання та за­безпечення.

В певному сенсі визначений порядок по­яснює необхідність формування державного бюджету, частина коштів якого спрямову­ється на виконання цих завдань. З точки зору теорії права саме в такий спосіб уособлюєть­ся економічна складова правопорядку, важ­ливість якої стрімко зростає в умовах розви­тку демократії, оскільки наявність масиву різновекторних ідеологій обумовлює появу великої кількості моделей поведінки, що так чи інакше підвищує ризики деформації вста­новленого правового порядку в країні.

Проблематика теоретико-методологічного обґрунтувань властивостей правопорядку знаходить своє відображень в працях бага­тьох вчених-правників, зокрема: М. П Алек - сандрова, Ю. Ю. Бородина, В. В. Варчука, В. В. Кайназарова, С. Ф. Кечек’ян, Ю. В. Куз­нецова, А. Ф. Крижановського, В. В. Лазарева,

О. П. Мовчан, П. О. Недбайла, Л. Л Попова, П. М. Рабіновича, І. С. Самощенка, Б. В. Сава - нелі, М. Д. Шаргородського та ін, проте пи­тань щодо аналізу економічних властивос­тей правового порядку дотепер залишається дослідженим недостатньо. Тому метою даної статті є визначення економічних властивос­тей правопорядку та їх теоретичне обґрунту­вання.

У юридичній літературі немає єдиної ду­мки з приводу дефініції правового порядку (далі правопорядок ). Це обумовлено глиби­ною значення цього поняття та явища. Існує безліч визначень поьття правопорядку. Так,

А. Ф. Крижанівський, досліджуючи дану проблему, вказує, що наявність великої кіль­кості визначень правового порядку і відсут­ність доктринальної єдності чи навіть домі­нуючого консенсусу у формулюванні поьття правового порядку є свідченням складності цієї проблеми [1, с.48]. Це свід­чить про необхідність дослідження правопо­рядку не лише як загальносоціальної катего­рії, але й як явища, сутність якого обумовлюється світськими, духовно - культурними, етичними, соціальними та економічними підставами, виробленими в ході розвитку конкретного соціуму.

Перш за все, почавши на початку дослі­дження треба звернутись до етимології тер­міна «правопорядок», під чим розуміється організованість, стійкість. У тлумачному словнику С. І. Ожегова - це правила, за яки­ми відбувається щось; існуюче пристрій, ре­жим. Отже, правопорядок характеризує сту­пінь упорядкованості суспільних відносин, виступає антиподом хаосу, анархії, неоргані­зованості. Можна допустити, що правовий порядок - це стан суспільних відносин, вре­гульованих правом [2, с.260].

Правопорядок - це не лише невід’ємна характеристика суспільного ладу, а скоріше навіть необхідна умова існування будь-якого суспільства [3, с.92]. Не вдаючись до ґрунто - вних теоретико-методологічних досліджень природи та сутності правопорядку, слід за­значити, що він є об’єктивним реальним явищем, правовою категорією яка розвива­ється в незалежності від наявності ознак державності в організації суспільних проце­сів. Тобто, в процесі свого розвитку він пе­редував появі держави.

Правовий порядок в суспільстві функціо­нує як складний, поліструктурності і багато­рівневий феномен, осягнення якого вимагає відповідних (адекватних його природі) нау­кових підходів, використань всього наявно­го в юриспруденції методологічного інстру­ментарію, і на цій основі - вироблення теоретичних та практичних новацій щодо покращення ситуації у правовій сфері.

Як зауважує Ю. Ю. Бородин, правопоря­док існує в системі детермінант, які визна­чають усю цілісну картину людського буття, важливим компонентом якого є його правова впорядкованість. Будучи вітальним (життєво важливим) компонентом цього буття, від якого залежить саме існувань суспільства, правопорядок тісно пов’язаний не тільки з правовими умовами і явищами, але й із тими, які впливають на всі сфери суспільної жит­тєдіяльності. Правопорядок - це складний і комбінований феномен правового життя, по- стматеріальна «віртуальна реальність», яка утворюється на основі певної сукупності окремих правових відносин, що поєднуються у загальну картину. Система правових відно­син утворює правопорядок, що є «новою ма­терією» стосовно своїх компонентів. Вини­кають питання, як ця «поведінкова» субстанція перетворюється на правопоря­док? І що становить ця вже нова якість, «но­ва субстанція»? Ця «нова субстанція» - це і є утворений у суспільній свідомості образ правопорядку [4, с.211-220].

В своїх дослідженнях О. Ф. Скакун акцен­тує увагу на тому, що правопорядок не мож­на ототожнювати з іншими соціальними або правовими категоріями. Він має свої специ­фічні межі і якісну визначеність. Це складно- структурне багатогранне явище, яке має сут - нісну, змістовну і зовнішню сторони, свої форми прояву. Не можна обмежитися одною якою-небудь ознакою правопорядку, виді­ляючи її як найбільш істотну чи базову по відношенню до всіх інших. У правопорядку є різні рівні впорядкованості [5, с.52-61].

Разом із тим постає питання стосовно економічного змісту та економічних власти­востей правопорядку: яким чином це спів­відносяться з іншими його структурними елементами; чи доцільно/необхідно зі змісту категорії «правопорядок» видалити економі­чний базис перетворюючи його в елемент системи забезпечення правопорядку як об’єктивно-правового явища.

В цьому контексті доцільно навести точку зору Ю. В. Кузнецова, який зазначає, що за­безпечення правопорядку має не лише етич­ні, політичні і юридичні, але й економічні аспекти. Для того, щоб у суспільстві дотри­мувалися закони, необхідні витрати ресурсів

- часу, грошей, праці, матеріалів і тому поді­бне. При цьому завжди доводиться вибирати між недосконалими, неідеальними варіанта­ми їх використання.

Більш того, вибір здійснюється не лише між правопорядком та іншими благами сус­пільства, але й між окремими складовими (елементами) самого правопорядку. Доречно говорити не просто про підтримку правопо­рядку, але і про його «виробництво» в еко­номічному сенсі. На деякий час можна від- воліктися від вмісту правових норм і розглядати цю діяльність з точки зору опти­мального співвідношення між результатами і витратами спрямованими на їх досягнення.

Якщо розглядати правопорядок як еконо­мічне благо, то його виробництво, як і виро­бництво хліба, деревини чи якихось суспіль­но-необхідних послуг, реагує на цінові сигнали. Зокрема, при низькій ціновій полі­тиці попит на нього перевищує пропозицію. Оскільки в більшості випадків держава бере на себе зобов’язання забезпечувати правопо­рядок безкоштовно (не стягувати гроші за послуги поліції та інших державних установ) або за субсидіарними цінами, виникає таке явище, як дефіцит, тобто перевищення попи­ту над пропозицією.

Тому держава вимушена застосовувати рі­зні форми нецінової раціоналізації спожи­вань своїх послуг, наприклад: черга (час чекання розгляду справи стає неявною «ці­ною»), терміни давності, різні рівні судів останньої інстанції по різних категоріях справ, процедури досудового вирішень конфліктів і т. д. [6, с. 17-33].

Розвиваючи дану тезу, слід зазначити, що з економічної точки зору правопорядок являє собою комплексну послугу держави, спожи­вачем якої є як прості громадяни, так і суб’єкти господарювання незалежно від фо­рми власності. Процес вироблення такої пос­луги має надзвичайно складну просторову і часову структури, а також поєднує зусилля майже всіх органів державної влади, й част­ково, органів місцевого самоврядування держави.

Більше того, правопорядок має і територі­альну спеціалізацію, що проявляється в не­однорідності правового режиму різних тери­торій країни та правового статусу територіально-адміністративних одиниць. В умовах України статус Автономної респуб­ліки Крим передбачає наявність більших ви­трат на організаційне забезпечень процесу ухвалення державно-управлінських рішень. Тобто, наявність власної Верховної Ради та розгалуженого виконавчого органу в особі Кабінету Міністрів Автономної республіки Крим обумовлює і більші, у порівнянні з ін­шими областями України, витрати на утри­мань державного апарату, який забезпечує правопорядок.

Розглядаючи економічні властивості пра­вопорядку, що обумовлюються специфікою вертикальної структури його забезпечення в якості послуги прирівняної до економічного блага, слід виділити п’ять основних стадій процесу підтримки правопорядку:

- розробка та прийняття правових норм, тобто правового підґрунтя правопорядку;

- забезпечення виконання правових норм, нагляд за дотриманням законності та

Виявлення правопорушників;

- вирішень правових конфліктів, у тому числі досудовий та судовий розгляд питання притягнення до відвічальності винних осіб та правопорушників;

- виконання рішень як судових, так і ін­ших органів уповноважених розглядати, зок­рема адміністративні справи;

- нагляд за дотриманьм законності в подальшому та профілактика правопору­шень.

На кожній із зазначених стадій відбува­ється надання тих чи інших послуг держав­ними органами, сукупність яких формує ці­лісність системи правопорядку в державі. Економічний зміст кожної зі стадій обумов­лює ефективність та повноту надань такого роду послуг, а відтак і комплексність та все­осяжність забезпечення правопорядку, його стійкість та непорушність.

Так, на першому етапі «Розробка та при - йьття правових норм», передбачається фі­нансове та матеріальне забезпечень процесу розробки та прийняття нормативно-правових актів на всіх рівнях влади, від законодавця - Верховної Ради України, до державних орга­нів та установ, які приймають участь в їх ро­зробці та обґрунтуванні.

Друга стадія «Забезпечення виконання правових норм» характеризується активною участю органів державного примусу та на­гляду (органи прокуратури та внутрішніх справ), на діяльність яких витрачаються ко­шти з державного бюджету. Крім того, на­глядом за дотриманням норм і виявленням правопорушників займається безліч держав­них структур, що спеціалізуються на тих чи інших видах правопорушень.

Третя стадія «Вирішення правових конф­ліктів» неможлива без судової системи, яка утримується за рахунок державного бюдже­ту, та фактично надає послуги арбітру під час вирішень суперечок між різними учас­никами суспільних відносин.

Економічне підґрунтя реалізації четвертої та п’ятої стадій забезпечення правопорядку є найбільш сумнівними з точки зору економі­чного контексту аналізу цього явища. З од­ного боку, утримань системи органів Дер­жавної виконавчої служби за рахунок держа­вного бюджету логічно обґрунтовується її статусом державної інституції. Але з суто економічної точки зору, якщо розглядати правопорядок як комплекс послуг, що надає держава, то саме стадія виконань рішень судових та інших органів повинна забезпе­чуватися безпосереднім споживачем такої послуги - стороною, на користь якої це рі­шень було винесено. В цьому фінансовому та часовому розриві між безпосереднім на­данням послуги та оплатою її за рахунок сплати податків до бюджету та подальшого перерозподілу коштів між державними орга­нами на їх утримання і вбачається проблема економічної сутності правопорядку. Виникає неузгодженість та невідповідність розмірів податкових надходжень обсягам наданих по­слуг з забезпечення правопорядку. Іншими словами, ухилень від сплати податків та об­сяги тіньової економіки корелюють ефекти­вність системи забезпечення правопорядку в бік її ослаблення, а відтак виникає супереч­ність між легітимними та нелегітимними фо­рмами відстоювань власних прав та інте­ресів суб’єктами суспільних відносин.

Тому знову звертаючись до точки зору Ю. В. Кузнєцова, слід зазначити, що уявлен­ня про правопорядок як про економічне бла­го, яке виробляється в обмеженій кількості, абсолютно необхідне для осмисленого і реа­лістичного підходу до аналізу ефективності існуючої системи його підтримки, плануван­ня та реформування її діяльності [6, с.32-33]. Виходячи з цього, слід зазначити, що вирі­шення теоретико-методологічних проблем в сфері дотримань правопорядку та раціона­лізації системи органів по його підтриманню тісно пов’язано із практичною реалізацією процесу його економічного забезпечення, що можливе шляхом усунення наступних недо­ліків.

Так, серйозним недоліком чинної системи можна визнати ту обставину, що воно не враховує комплексний характер послуг, що надаються громадським сектором. Це можна проілюструвати такими прикладами. Збіль­шення витрат на профілактику правопору­шень повинно в перспективі призводити до зменшення витрат на саме судочинство та кримінально-виконавчу систему. Витрати на розробку та впроваджень в практику норми, що допускає мирову досудову угоду (укла­дається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов’язків сторін та предмета позову), повинні скорочувати витрати на судові процеси.

Ще один серйозний недолік існуючої сис­теми полягає в тому, що вона орієнтована на утримання різноманітних державних інсти­туцій та установ, а не на «виробництво» вла­сне послуги для суспільства. При цьому ко­шти виділяються переважно на поточні потреби, а капітальні потреби залишаються без адекватного фінансування. Це стосується не тільки судової системи, але й криміналь­но-виконавчої та системи органів внутрішніх справ.

Отже, справедлива та незалежна судова система вимагає достатнього фінансового забезпечення для залучення компетентного персоналу, стійкого до корупції. В зарубіж­них промислово-розвинених країнах витрати на правоохоронні органи, судову та криміна - льно-виконавчу систему складають 76 у. о., 22 у. о., Пу. о. відповідно; а у розвинених країнах «економічне» забезпечення правопо­рядку становить 52 у. о. на правоохоронні ор­гани, 1 у. о. на судову систему та 10 у. о. на кримінально-виконавчу систему.

Узагальнюючи викладене вище, можна зробити висновок стосовно того, що еконо­мічний зміст правопорядку обумовлюється комплексністю послуг органів державної влади з його встановлення і забезпечення, а також усуненням головної причини «процві­тання» правопорядку: постійне зростання витрат на «виробництво правопорядку» без підвищення якості послуг.

Економічна властивість правопорядку ви­значає і специфіку його структури та проце­су забезпечення, а її заломлення на суспіль­но-політичні та соціально-економічні реалії України наочно демонструють проблеми ефективності цього процесу. Тому вертика­льна структура підтримки правопорядку, йо­го вироблення як різновиду суспільних пос­луг держави, повинно бути узгоджено з економічним спрямуванням перерозподілу фінансових та інших матеріальних ресурсів в державі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Крижанівський А. Ф. Правовий порядок в Україні: Витоки, концептуальні засади, ін­фраструктура : монографія / А. Ф. Крижанів­ський. - О. : Фенікс, 2009. - 239 с.

2. Теорія держави і права: академічний курс : підручник / за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. - К. : Юрінком Інтер, 2006. - 688 с.

3. Аврутин Ю. Е. Правопорядок: органи­зационно-правовое обеспечение в Россий­ской Федерации: теоретическое администра - тивно-правовое исследование / Ю. Е. Аврутин, В. Я. Кикоть, И. И. Сидорук. - М. : ЮНИТИ-ДАНА; Закон и право, 2003. - 456

4. Бородин Ю. Ю. Понятия, признаки и свойства правопорядка / Ю. Ю. Бородин // Науковий вісник Львівськ. держ. ун-ту внутр. справ. - 2012. - № 2 (1). - С. 211-220.

5. Скакун О. Ф. Право, законность, право­порядок: их взаимозависимость и тенденции развития / Скакун О. Ф. // Практична філо­софія та правовий порядок: збірка наукових статей / за заг. ред. Кривулі О. М. - X. : Центр Освітніх ініціатив, 2000. - С. 52-61.

6. Кузнецов Ю. В. Правопорядок как эко­номическое благо: Правосудие в России / Ю.

В. Кузнецов // Отечественные записки: Пра­восудие в России. - 2003. - № 2. - С. 17-33.


Шонія Л. В. Економічні властивості правопорядку / Л. В. Шонія // Форум права. —

2012. — № 2. — С. 613—617 [Електронний ресурс].

Зроблені спроби теоретичного обґрунтування економічних властивостей правопоряд­ку. Визначені економічні властивості правопорядку, які обумовлюються вертикальною структурою його забезпечення.

Шония Л. В. Экономические свойства правопорядка

Сделаны попытки теоретического обоснования экономических свойств правопорядка. Определены экономические свойства правопорядка, обусловленные вертикальной структурой его обеспечения.

Shonia L. V. Economic Features of Law and Order

The attempts of theoretical argument of economic features of law and order were done. The Economic features of law and order, depending on the vertical structure of his providing, were determined.