joomla
ПОЗОВ ПРО ВИЗНАННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ЯК ЗАСІБ ЗАХИСТУ МАЙНОВИХ ПРАВ ОСІБ, ЯКІ НЕ ДОСЯГЛИ ПОВНОЛІТТЯ
Форум права

УДК 347.23

В. А. ДРУГОВА, канд. юрид. наук, Харків­ський національний університет внутрішніх справ

Ключові слова: особи, які не досяглії повноліт­тя, захист права власності, позов про визнання права власності, позивач, відповідач, окреме провадження

Численні перетворення у суспільному житті нашої країни потягли за собою карди­нальні зміни інституту власності. Це знайш­ло своє відображень у Конституції України та у новому цивільному законодавстві, які легітимізували такі важливі категорії, як приватна власність, захист права приватної власності способами, встановленими зако­ном.

На теперішній час законом чітко встанов­лена відсутність будь-яких відмінностей у змісті права власності фізичних, юридичних осіб та публічно-правових утворень. Відпо­відно до норм чинного законодавства, суб’єктами права власності можуть бути будь-які громадяни незалежно від статі, ра­си, національності, громадянства, а також незалежно від віку. Це означає, що особи, які не досягай повноліття і не мають повної ци­вільної дієздатності, можуть мати на праві власності будь-яке майно, що може знаходи­тись у власності фізичних осіб. Особи, які не ДОСЯГЛИ повноліття, як і всі інші суб’єкти цивільного права, мають рівні стартові мож­ливості для набуття права власності. їм, так само, як і іншим суб’єктам права власності, належать правомочності володінь, користу­вання та розпорядження щодо їх майна.

Особливий інтерес привертає такий об’єкт права власності, як нерухоме майно, оскіль­ки значна цінність, тривалий термін функці­онування і велике значення для задоволення основних потреб будь-якої особи роблять його основним об’єктом права власності осіб, ЯКІ не ДОСЯГЛИ повноліття.

Проте, неспроможність осіб, ЯКІ не ДОСЯГ­ЛИ повноліття, самостійно здійснювати та захищати свої майнові права, досить часто призводить до порушень їх права власності на нерухоме майно.

Проблем захисту права власності від по­рушень у своїх роботах торкалися багато ро­сійських та вітчизняних вчених. Серед них М. Б. Братусь, A. B. Венедиктов, О. В. Дзера,

1.0. Дзера, Д. Н Латіпов, О. В. Люшня,

В. Ф. Маслов, І. Б. Живіхіна, М. Д. Жидков, Т. Т. Кірєєва, С. А. Краснова, Ю. О. Ламейкін,

І. Б. Новіцький, У. В. Серокурова, О. Л. Серьо - гіна, К. І. Скловський, О. Ю. Скворцов, Є. А. Суханов, Ю. К. Толстой, П. Я. Трубніков та інші. Однак, роботи більшості вчених бу­ли присвячені дослідженню та вирішенню загальних питань, які виникають при захисті права власності шляхом пред’явлення позову про визнання права власності. Крім того, ча­стина робіт є російськими, і написані на під­ставі законодавчої бази Російської Федерації, яка не знає окремого інституту визнання права власності. В українській правовій літе­ратурі сьогодні позовам про визнання права власності не приділено достатньо уваги. З огляду на зазначені зауваження метою статті є дослідження особливостей підстав та умов пред’явлень такого позову щодо об’єктів нерухомості, які можуть належати на праві власності особам, які не досягли повноліття.

Зазначимо, що традиційно основними ре­човими засобами судового захисту права власності визнаються віндикаційний позов, негаторний позов і позов про визнання права власності [1, с.442-458].

Позов про визнання права власності заяв­ляється у разі заперечення або невизнання права власності особи іншими особами, а та­кож при втраті власником документа, який засвідчує його право власності (ст.392 ЦК).

Перш за все, слід зазначити, що визнання права власності має двоїсту природу. З одно-


Го боку, позов про визнання права власності

- є одним з засобів захисту права власності, а з іншого - визнання права стоїть на першому місці серед способів захисту прав взагалі у ст.16 ЦК України. Це пояснюється тим, що вимога про визнання права власності приро­дним чином входить практично до будь - якого позову про захист права власності, оскільки є передумовою застосувань самого засобу захисту.

Так, вимога про визнання права власності може супроводжувати віндикаційний позов, оскільки для того, щоб вимагати повернення майна необхідно щоб особа була визнана йо­го власником. Вимога про визнання права власності може бути заявлена при відсутнос­ті позбавлення особи володінь річчю для усунення перешкод у користуванні та розпо­рядженні річчю. Закон також містить вказів­ку на ті випадки, коли вимога про визнання права власності має самостійний характер. Зокрема, у випадках, коли право власності оспорюється або не визнається іншою осо­бою, а також у разі втрати власником доку­мента, який посвідчує його право власності тощо. Саме в силу цієї багатозадачності по­зову про визнання права власності і виника­ють дискусії з приводи правової природи да­ного позову.

В юридичній літературі існують різні пог­ляди на правову природу даного позову. Так, вважається, що позов про визнання права власності є:

1) позовом, що супроводжує віндикацій­ний позов [2, с.421];

2) видом негаторного позову [3, с.93];

3) самостійним позовом [4, с. 189].

На наш погляд, позов про визнання права власності не може ототожнюватися з вінди - каційним позовом, оскільки з його допомо­гою не можна визнати право власності або захистити річ від перешкод і незручностей, бо в основі віндикації лежить лише захист від позбавлення володіння; віндикація не може застосовуватися тоді, коли позивач не може надати суду належні і безперечні дока­

Зи, що захищають права на спірну річ, а та - кож тоді, коли відповідач починає заперечу­вати право власності позивача зустрічним позовом. Крім того, видається, що реалізація визнання права спільно з віндикаційною ви­могою не виглядає доцільною стосовно не­рухомого майна при наявності зареєстрова­ного права відповідача.

Не є позов про визнання права власності і різновидом негаторного позову, оскільки правова природа негаторного позову дозво­ляє усувати фактичні перешкоди, а не юри­дичні, які можуть бути викликані правоза - стосовними діями адміністративних органів, які реалізують свою компетенцію, діями фі­зичних або юридичних осіб, які оспорюють або не визнають права власника. Відповідно для боротьби з такими перешкодами має за­стосовуватись позов про визнання права вла­сності, який вносить ясність та чіткість у ві­дносини констатації права, в той час як негаторний позов має не констатуючий, а заборонний характер.

Таким чином, вважаємо, що позов про ви­знання права власності є самостійним позо­вом.

Викликає також суперечки і речово - правова природа даного позову.

Слід зазначити, що в російській юридич­ній літературі подібний позов найчастіше розглядається в якості загального позову про визнання, оскільки до нього можуть вдатися також носії зобов’язального та виключних прав [5, с.95]. Крім того, ЦК Російської Фе­дерації взагалі ніякої згадки про даний позов не містить.

Між тим, О. П. Сергєєв зробив спробу по­казати речово-правові особливості позову про визнання права власності. На його дум­ку, цей позов є абсолютним, оскільки може бути пред’явлений до будь-якої особи і не пов’язаний з якими-небудь зобов’язальними відносинами; він є речовим, оскільки спря­мований на захист індивідуально - визначеного майна; сутність цього позову, яка полягає у визнанні права власності на майно, не співпадає ні за змістом, ні за фор­мою з виндикаційним і негаторним позовами

[1, с.411-414].

Проте, у науці цивільного права дана ду­мка не є єдиною [6, с.9-10; 7, с.49-50]. На­приклад, А. Зєвайкіна, вказуючи, що ЦК РФ не визнає самостійності позову про визнання права власності, пише, що в тих випадках, коли особа, вимагаючи звільнити майно з-під арешту, доводить своє право власності, але не вимагає його повернень, так як майно знаходиться у володінні контрагента на за­конній підставі, таку вимогу слід кваліфіку­вати як самостійний позов про визнання пра­ва власності [7, с.49].

Інші вчені вважають, що вимога про ви­знання права власності не може розглядатися в якості самостійного позову, оскільки в кін­цевому рахунку ця вимога має ту ж мету, на досягнення якої спрямовані віндикаційні або негаторні позови [6, с.9-10].

Український законодавець вже поставив крапку у даній суперечці, прийнявши окрему норму, яка закріплює право власника пред’явити позов про визнання його права власності та розмістивши зазначену норму серед речемо-правових засобів захисту права власності. Тим самим стає очевидним, що в українському законодавстві даний позов має самостійний речово-правовий характер.

Разом із тим, на наш погляд, слід підтри­мати тих вчених, які вважають, що позов про визнання права власності може бути пред’явлений не тільки для захисту права власності як абсолютного права, але й у тих випадках, коли між певними особами існу­ють відносні правовідносини [8, с.260; 9, с.95-96; 10, с.16]. Зокрема, в результаті до­говору купівлі-продажу продавець повинен передати об’єкт договору покупцеві. У разі відмови виконати такі дії покупець часто за­являє в суд позов про спонукання виконати обов’язок продавця з передачі речі і про ви­знання права власності на це майно. У тако­му разі вимога про визнання права власності буде витікати з договірних правовідносин, відповідно, його ніяк не можна буде віднести до речово-правових способів захисту права власності. Про це свідчить і практика пред’явлення позовів про визнання права власності на нерухоме майно.

Позов про визнання права власності пода­ється тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності майна, створюєть­ся неможливість реалізації права власності у зв’язку з наявністю таких сумнівів чи втра­тою належних правовстановлюючих доку­ментів на жилий будинок, квартиру, земель­ну ділянку тощо. За таких обставин, коли суб’єктивне право власності ще безпосеред­ньо іншими особами не порушено, особа може звернутися до суду з позовом про ви­знання права власності, який матиме самос­тійне правове значення і вимагатиме вине­сення зобов’язуючого рішень для інших осіб, оскільки у цьому випадку навіть відсу­тня така сторона, як відповідач.

Водночас можливі позови, про визнань права власності, в яких є конкретні відпові­дачі. Такими можуть бути позови про ви­знання права власності на майно, створене відповідно до договорів про спільну діяль­ність, якщо це право не визнається співвлас­ником, про визнання права власності особи, яка не досягла повноліття, на частку у при­ватизованій квартирі, яка була приватизова­на без її участі тощо.

Таким чином, позов про визнання права власності має подвійну природу, що вираже­на в існуванні двох видів визнань права: позитивного і негативного. При позитивному

- власник бажає отримати судову констата­цію наявності у нього спірного права влас­ності, при негативному - констатацію відсу­тності у порушника права, що належить йому.

Позитивний ефект від застосування ви­знання права власності полягає в тому, що суд вносить ясність у взаємини сторін і усу­ває сумніви в правовому статусі суб’єктів правовідносин.

Позивачем за позовом про визнання права власності може бути будь-яка особа, яка вважає себе власником певного нерухомого майна, однак не може належним чином реа­лізувати свої правомочності у зв’язку з наяв­ністю щодо цього права сумнівів з боку тре­тіх осіб, необхідністю одержати правовста- новлюючі документи.

Відповідачем за цим позовом може бути будь-яка особа, яка сумнівається у належно­сті майна позивачеві або не визнає за пози­вачем права здійснювати правомочності во­лодіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Не може бути відповідачем за даним по­зовом державний реєстратор. Проте, він мо­же бути притягнутий до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самос­тійних вимог на предмет спору. Навіть якщо спір став наслідком дій державного реєстра­тора (були прийняті документи, які не відпо­відають вимогам чинного законодавства, не­вірно кваліфіковані умови правочину тощо), він має розглядатися з тією особою, яка є во­лодільцем спірного права. Це, однак, не ви­ключає звернення до суду з різними, перед­баченими законом вимогами, до реєстраційних органів. Проте такі вимоги не можна кваліфікувати як вимоги про визнан­ня права власності.

Може виникнути й ситуація, коли відсут­ній відповідач, який безпосередньо піддає сумніву наявність у особи права власності на майно чи сам претендує на це майно і зму­шений відповідно до рішення суду примусо­во виконати обов’язок. В такій ситуації не існує спору щодо права власності певної особи.

Але право власності є абсолютним пра­вом, і воно має захищатися абсолютними ре­човими засобами захисту.

Справа в тому, що у ст.392 ЦК України закладено суперечливу конструкцію позову про визнання права власності, яка надає вла­сникові право пред’явити позов про визнан­ня його права власності, не тільки якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також і у разі втрати ним докумен­та, який засвідчує його право власності. За таких обставин реалізація особою права на застосувань речових засобів захисту пев - ною мірою не узгоджується із загальнови­знаною конструкцією можливості застосу­вання цивільно-правових засобів захисту цивільних прав лише у разі їх фактичного порушення. І, отже, на нашу думку, розгляд справ про визнання права власності в тих випадках, коли у передбачуваного власника немає документів, які засвідчують його пра­во власності, у позовному провадженні є не­доцільним. Такі справи можуть розглядатися у окремому провадженні в якості справи про встановлення факту, який має юридичне значень, оскільки в даному разі спір про право відсутній, а також такі справи відпові­дають необхідним критеріям.

У порядку окремого провадження розгля­даються справи про встановлень фактів, якщо: а) згідно з законом такі факти поро­джують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;

Б) заявник не має іншої можливості одержа­ти або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юри­дичне значення; в)встановлення факту не пов’язується з наступним вирішенням спору про право.

Крім того, відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в спра­вах про встановлень фактів, що мають юридичне значення», наведений у ЦПК пе­релік фактів, які встановлюються судом, не є вичерпним. За наявності зазначених умов суд може встановлювати й інші факти, що мають юридичне значень, наприклад, факти прийняття спадщини, встановлення місця відкриття спадщини та фактів володіння бу­дівлею на праві приватної власності.

Таким чином, на нашу думку, в разі відсу­тності спору щодо факту належності особі на праві власності нерухомого майна, при від­сутності на це майно правовстановлюючих документів, суд має розглядати такі справи не в порядку позовного, а в порядку окремо­го провадження.

До умов пред’явлення позову про визнан - ня права власності належать наступні:

1. Наявність об 'єкту, на якай заявляєть­ся вимога про визнання права власності. З урахуванням мети даного дослідження необ­хідна наявність нерухомої речі, право влас­ності щодо якої оспорюється або не визна­ється іншою особою.

Не можна не відмітити, що у правовій до­ктрині не спостерігається єдності думок від­носно можливості визнання права на річ, яка знищена. Деякі автори вважають можливим визнання права на річ, яка не збереглася в натурі, втрачена, проте володілець права має певну зацікавленість у визнанні на неї речо­вого права, яке піддається сумніву [11, с.217].

Представляється, що зазначена думка є помилковою. Оскільки визнань речового права є способом захисту порушеного права на певну річ, то цей спосіб не підлягає засто­суванню, якщо річ знищена.

Більше того, стосовно до права власності встановлена спеціальна правова норма - п.4

Ч. І ст.346 ЦК України, яка встановлює, що знищення речі є підставою припинення пра­ва власності. Відповідно, право власності, яке вже припинилося, визнаним бути не мо­же, тобто відсутність такого об’єкту тягне за собою неможливість визнання права власно­сті на нього, оскільки немає речі - немає права власності на неї.

Інша справа, коли предмет позов зберігся в натурі, проте він був відчужений відпові­дачем. У цьому разі та обставина, що на мо­мент розгляду справи об’єкт нерухомості, щодо якого виник спір, був відчужений, сама по собі не є підставою для відмови у позові про визнання права власності, оскільки на зміст права власності не впливають місце проживань власника та місце знаходження майна.

2. Невизначеність статусу речі, щодо якої йде спір про право власності.

Така невизначеність може бути як в очах невизначеного кола осіб, які не мають безпо­середнього відношень до спірної речі, так і в очах певних суб’єктів, які претендують на спірну річ, або мають певний інтерес у зв’язку з правовідносинами щодо спірної ре­чі.

3. Наявність у позивача правового інте­ресу у зв 'язку з річчю, щодо якої заявляється позов про визнання права власності.

Юридичний статус речі є невизначеним, проте заявник є зацікавленою особою і ця зацікавленість проявляється в тому, що він ініціює процес формалізації відносин щодо даної речі. Відсутність формальних доказів права власності на майно позбавляє власника можливості здійснювати реальні правомоч­ності, головним чином, право розпоряджен­ня майном. Досягнення формальної визначе­ності у праві власності на майно усуває зазначені проблеми.

4. Наявність су б 'єкту права власності.

За загальним правилом, позов на захист своїх інтересів заявляє сам власник, або його представник, повноваження якого оформлені належним чином. Виключення можуть скла­дати випадки, коли на захист інтересів осіб, які не досягли повноліття, позов заявляють Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, орга­ни місцевого самоврядування або прокурор.

Відсутність власника позбавляє інших осіб можливості пред’явити позов про ви­знання права власності в його інтересах.

5. Наявність підстав, які підтверджують набуття права власності.

Право власності може бути набуто, і як наслідок, і визнано за власником тільки на тих підставах, які передбачені законодавст­вом.

6. Відсутність підстав, які вказують на припинення права власності.

Для того, щоб були підстави у судовому порядку визнати право власності за особою, яка звернулася з відповідним позовом, суд має пересвідчитись, що право власності за­значеної особи не припинене одним зі спо­собів, що встановлені законом.

По-різному визначається предмет позову про визнання права власності. В одних випа­дках, в якості такого називається вимога про констатацію факту належності позивачу пра­ва власності на спірне майно [7, с.4]; в інших

- матеріально-правова вимога позивача про визнання наявності спірного права власності і, як наслідок, утримання від дій, що пору­шують це право [11, с. 199].

У рамках першого погляду суб’єктивне право розглядається як об’єктивна реаль­ність, яку можливо пізнавати нарівні з фак­тами дійсності. Виходячи з цього, прихиль­ники цієї точки зору вважають, що суд, розглядаючи питання про визнання права, нічого не створює, а тільки фіксує те, що вже є. Другий підхід розглядає суб’єктивне право як явище, «створюване» в ході судочинства і таке, що закріплюється в його результаті. Право отримує свою остаточну цілісність і силу тільки за підсумками судового процесу.

Лінгвістичний аналіз чинного цивільного законодавства України дозволяє зробити ви­сновок, що прийняте у випадку пред’явлення позову про визнання права власності судове рішення може мати як правоконстатуючий, так і правовстановлюючий характер. Це по­яснюється тим, що зі змісту ст.392 ЦК Укра­їни випливає, що він пред’являється в разі, коли право власності у власника існує, але в нього немає достатньо доказів, для його під­твердження. Разом з тим, у ЦК існують окре­мі норми, які свідчать про те, що такий позов може бути поданий і тоді, коли право влас­ності виникає у особи вперше і рішення суду є одним з елементів юридичного складу, який є підставою для виникнень права вла­сності.

Разом із тим, такий стан речей не можна назвати задовільним. Визнання права необ­хідно відмежовувати від наділення правом. Визнання права повинно мати тільки конста­туючий характер. Виходячи з цього, однією з умов застосувань визнання права буде ная­вність права на момент звернення з вимогою про визнання. Застосувань даного способу захисту права власності можливо, коли саме право вже існує і необхідно лише судове під­твердження цього факту.

Оскільки визнання права власності являє собою спосіб саме захисту, позов про ви­знання права власності має подаватися тіль­ки за наявності спору про це право, який, власне, і вирішиться при підтвердженні ная­вності права.

Зазначена позиція обумовлена тим, що за­хисту в силу ст. 15 ЦК України та ст. З Ц11К України підлягає тільки порушене право. Отже, факт порушень права підтверджуєть­ся наявністю спору, коли суб’єктивне право оспорюється, заперечується або не визнаєть­ся іншою особою.

Саме тому визнання (підтверджень) пра­ва власності на нерухоме майно як спосіб захисту цивільних прав необхідно відрізняти від окремих способів набуття права власнос­ті зацікавленою особою, термінологічно ле­гально позначені як «визнання права». Такі цивільно-правові способи набуття права вла­сності не є випадками визнання права як способами захисту. У даній ситуації мова йде про первісно придбанні права (наділення відповідним правом). До таких способів згі­дно з чинним законодавством відносяться такі способи набуття права власності в юрис - дикційному судовому порядку як визнання права власності на самочинне будівництво (ч.5 ст.376 ЦК України), визнання права ко­мунальної власності на безхазяйні нерухомі речі (ч.2 ст.335 ЦК України), визнань права власності на нерухоме майно за набувальною давністю (ст. З44 ЦК України).

Таким чином, позов про визнання права власності - це самостійний засіб захисту права власності, який полягає у підтвер­дженні наявності або відсутності спірного права на боці власника (позивача) або відпо­відача на індивідуально-визначену річ, яке здійснюється у позовному провадженні і не поєднано з поверненням майна чи усуненням інших перешкод, не пов’язаних з позбавлен­ням володіння.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гражданское право : учебник : Ч. 1 / Егоров И. Д., Елисеев И. В., Иванов А. А.,

Кротов М. В., и др. ; под ред.: Сергеев А. П., Толстой Ю. К. - М. : Проспект, 1997. - 600 с.

2. Советское гражданское право : учеб­ник : Т. 1 / Безрук Н. А., Брагинский М. П., Бердников В. Г., Занковская С. В., и др. ; отв. ред.: Рясенцев В. А. - М. : Юрид. лит., 1965.

560 с.

3. Венедиктов А. В. Гражданско - правовая охрана социалистической собст­венности в СССР / А. В. Венедиктов ; отв. ред. Павлов И. В. - М. ; Л. : Изд-во АН СССР, 1954.-267 с.

4. Ерошенко А. А. Личная собственность в гражданском праве / А. А. Ерошенко. - М. : Юрид. лит., 1973. -208 с.

5. Яковлев В. Ф. Россия: экономика, гражданское право (вопросы теории и прак­тики) / В. Ф. Яковлев. - М., 2000. - 187 с.

6. Добровольский Н. Иски о признании как средство защиты нарушенного права / Н. Добровольский, С. Иванова // Советская юс­тиция. - 1977. - № 19. - С. 9-10.

7. Зевайкина А. Иски о признании права собственности / А. Зевайкина // Российская юстиция. - 2001. - № 8. - С. 49-50.

8. Серегина О. Л. О природе признания как способа защиты права собственности: вещно-правовой и обязательственно право­вой / О. Л. Серегина // Актуальные проблемы российского права. - 2009. - № 3. - С. 256- 261.

9. Дзера І. О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні / І. О. Дзе­ра. - К. : Юрінком Інтер, 2001. - 256 с.

10. Киреева Т. Т. Защита права собствен­ности : учеб. пособие / Т. Т. Киреева, С. И. Климкин. - Алматы : Изд-во КазГЮА, 2000. -72 с.

11. Скворцов О. Ю. Вещные иски в су - дебно-арбитражной практике / О. Ю. Сквор­цов. - М. : Интел-Синтез, 1998. - 368 с.



Другова В. А. Позов про визнання права власності як засіб захисту майнових прав осіб, які не досягли повноліття / В. А. Другова // Форум права. — 2013. — № 2. — С. 116— 122 [Електронний ресурс].

Досліджено особливості пред’явлення позову про визнання права власності на неру­хоме майно. Проаналізовано умови пред’явлення такого позову, сторони та предмет такого позову в аспекті захисту права власності на нерухоме майно.

Другова В. А. Иск о признании права собственности как способа защиты имущест­венных прав несовершеннолетних лиц

Исследованы особенности предъявления иска о признании права собственности на не­движимое имущество. Проанализированы условия предъявления такого иска, стороны и его предмет в аспекте защиты права собственности на недвижимое имущество.

Drugova V. A. The Claim for Recognition of Ownership as a Way to Protect the Rights of Property Minors

This article is devoted to research features of a claim for recognition rights of real estate ownership. This work analyzes conditions for filing a claim, the parties and the subject in the aspect of real estate protection property rights.