joomla
СПІВВІДНОШЕННЯ ПРИВАТНИХ І ПУБЛІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ: ДОСВІД УКРАЇНИ
Форум права

УДК 340.12:347.15/17(477)

C. B. (АВЧЕНКО, Запорізький національ­ний університет

Ключові слова: інтерес, приватніш інтерес, пу­блічний інтерес, консенсус, компроміс, законо­давство, глобалізація. Конституційний Суд України

Ускладнення суспільних відносин в Украї­ні, спричинене суперечливими економічними, політичними, правовими, соціальними проце­сами на тлі глобалізаційних та інтеграційних тенденцій світового розвитку, обумовлює ускладнення співвідношення приватних і пу­блічних інтересів та їх реалізацію. Наслідком зазначеного стає їх протистояння і навіть конфлікти. У правовому регулюванні суспі­льних відносин дисбаланс інтересів характе­ризується тим, що один з інтересів починає надмірно й необ’єктивно домінувати, перева­жати над іншим. Суперечливі процеси глоба­лізації загострюють конфлікти практично у всіх сферах суспільних відносин, правове ре­гулювання яких істотно ускладнюється, обу­мовлюють нагальну потребу їх виявлення і вирішення.

Наукова розробка моделі оптимального співвідношення приватних і публічних інте­ресів, як в соціальній практиці, так і в право­вому регулюванні.

Оптимальне співвідношення публічних і приватних інтересів, як у соціальній практиці, так і в правовому регулюванні є необхідною умовою гармонійного розвитку суспільства, окремої особистості, ефективності функціо­нування держави. У зв’язку із цим постає пи­тання щодо форм чи засобів такої оптимізації: балансу, гармонізації, поєднання, компромісу, встановлення рівноваги публічних і приват­них інтересів у правовому регулюванні. Оп - тимізація співвідношення приватно-правових і публічно-правових інтересів передбачає

З’ясування основних моделей їх співвідно­шення.

Визначення форми поєднання публічних і приватних інтересів потребує врахування всіх обставин: конституційних принципів рівноп­равності, виявлення публічно-правової або приватноправової значимості, цілі конкрет­них правовідносин, їх змісту з погляду пере­ваги публічного або приватного начал, аналізу відповідної практики правозастосування та ін.

Потреба встановлення певної моделі спів­відношення приватних і публічних інтересів зумовлена тим, що в суспільних відносинах вони не існують ізольовано, а тісно взаємоді­ють. Як наголошує О. Підопригора, у чинному законодавстві України «визнається і забезпе­чується (за даних матеріальних і духовно - інтелектуальних умов) не тільки відносна ав­тономія, розмежування приватних і публіч­них інтересів, а й їх справедлива взаємодія» [1, с.79]. Цілком очевидно, що встановлення рівноваги інтересів за будь-яких умов не мо­же однозначно бути оптимальною формою, оскільки при певних обставинах об’єктивно необхідно встановлювати пріоритет одного інтересу, і, отже, обмеження іншого.

Стан дослідження проблеми співвідношен­ня приватних і публічних інтересів у сучасній науковій літературі свідчить, що упродовж останнього десятиліття зазначена проблемати­ка все частіше стає предметом наукового ана­лізу сучасних учених, зокрема українських, таких як: А. Довгерт, О. Іоффе, Р. Калюжний, О. Підопригора, С. Погребняк, П. Рабінович, В. Селіванов, М. Самбор, О. Харитонова, Є. Ха - ритонов та ін.; російських - Ч. Азімов, О. Ба- каєв, В. Бєлих, А. Кряжков, В. Перевалов, В. Попондопуло, Н. Погодін, В. Субочев, К. Тотьєв, Ю. Тихомиров та ін. Водночас, су­часні науковці звертають увагу на той факт, що критерії встановлення балансу публічних і приватних інтересів, як і дисбалансу цих ін­тересів, не тільки не визначені в законодавст­ві, але й недостатньо вивчені в літературі.

Головним завданням держави є: вирішення протиріч і конфліктів, виникаючих при зітк­ненні різних інтересів в суспільстві. Істотну роль у вирішенні зазначеної проблеми відіг­рає Конституційний Суд України, зважаючи на особливий характер його рішень. Значення рішень КСУ у яких викладається правова по­зиція щодо меж реалізації інтересів важко пе­реоцінити. У цьому аспекті на особливу увагу заслуговує Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. [2] (справа про охо - ронюваний законом інтерес). Своїм рішенням Суд установив низку важливих положень що­до теоретичної і практичної необхідності офі­ційного тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес».

Аналіз чинного законодавства та низки рі­шень Конституційного Суду України, спрямо­ваних на оптимізацію співвідношень приват­них і публічних інтересів, захист публічних або приватних інтересів умовно слід поділити на декілька груп. Критерієм такої класифікації є визнань необхідності захищати і (або) вста­новлювати пріоритет одного з інтересів, залеж­но від наявності балансу або дисбалансу інте­ресів у конкретному правовому регулюванні.

Перша група охоплює низку норм законо­давчих актів та рішень Конституційного Суду України, в яких визнається необхідність уста­новлення пріоритету приватно-правового ін­тересу.

Правове підґрунтя такої позиції сформова­не ст. З Конституції України, згідно з якою - людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Украї­ні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави [3].

Прикладом може слугувати й ст. З2 Кон­ституції України, відповідно до якої - ніхто не може зазнавати втручань в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України; не допускається зби­рань, зберігання, використань та поширен­ня конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, еко­номічного добробуту та прав людини.

Із зазначеними вимогами Конституції України узгоджуються положення законодав­ства України, якими передбачено, що: зби­рання, зберігання, використань і поширень інформації про особисте життя фізичної осо­би без її згоди не допускаються, крім випад­ків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробу­ту та прав людини (абзац другий частини першої статті 302 Цивільного кодексу Украї­ни)\ поширення персональних даних без згоди суб’єкта персональних даних або уповнова­женої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише в інтересах наці­ональної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина друга статті 14 Закону України «Про захист персональних даних»

[4] ; конфіденційна інформація може поши­рюватися за бажаньм (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом (частина друга статті 21 Закону України «Про інформацію»

[5] зі змінами; розпорядники інформації, які володіють конфіденційною інформацією, мо­жуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсут­ності такої згоди - лише в інтересах націона­льної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина друга статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформа­ції» [6]. Зазначена позиція була сформульова­на і в рішенні Конституційного Суду України від 20.01.2012 р. [7], у якому наголошується: лише фізична особа, якої стосується конфіде­нційна інформація, відповідно до конститу­ційного та законодавчого регулювань права особи на збирань, зберігання, використань та поширень конфіденційної інформації має право вільно, на власний розсуд визначати порядок ознайомлення з нею інших осіб, держави та органів місцевого самоврядуван­ня, а також право на збережень її у таємниці.

Таким чином, у низці законодавчих актів визнається пріоритет приватних інтересів. Водночас, слід наголосити, що проблема пра­вового захисту індивідуальних інтересів на­лежним чином у національному законодавст­ві не вирішена. Так, Конституційний Суд

України у матеріалах справи також зазначив, що проблема правового захисту індивідуаль­них інтересів, особливо міноритарних акціоне­рів, як і виключення можливості зловживання такими інтересами, у сучасному законодавстві України ефективно не вирішена [2].

Визнаючи пріоритет приватно-правових інтересів у чинному національному законо­давстві необхідно вживати певних заходів щодо їх соціального спрямування, посилення соціальної відповідальності. Як зазначає

В. Селіванов, «приватний інтерес (як індиві­дуальний, так і колективний) потребує не ли­ше захисту зі сторони держави і суспільства, але й забезпечення його суспільної спрямова­ності і соціальної відповідальності» [8, с. ЗЗ].

До другої групи належать норми законо­давства, в яких визнається необхідність захи­сту й встановлення пріоритету публічного інтересу. Пріоритет публічно-правового інте­ресу зумовлений, насамперед, його особли­вою значущістю. На відміну від приватного інтересу він «покликаний, з одного боку, за­безпечувати підвалини суспільства й держави як умови їх існування, з іншого боку - гаран­тувати задоволення приватних інтересів у їх одиничному й концентрованому («усередне­ному») прояві» [9, с.4].

Аналіз свідчить, що в сучасній юридичній науці публічні інтереси включать такі різно­види, як: державні інтереси; суспільні інте­реси; національні інтереси; інтереси соціаль­них груп (великих і середніх). Сучасні вчені наголошують, що «публічний інтерес не зво­диться до простої суми приватних інтересів, доволі часто в короткостроковій перспективі багато в чому їм суперечить. Але оскільки від реалізації публічних інтересів залежить факт існування і нормального функціонування будь-якого суспільства, то саме реалізація пу­блічного інтересу слугує передумовою і гаран­тією реалізації окремих приватних інтересів. Іншими словами, реалізація публічних інте­ресів створює середовище для реалізації при­ватних інтересів» [10]. В узагальненому ви­гляді публічний інтерес слугує меті забезпечення цілісності і стійкого функціону­вання суспільства, має особливий порядок реалізації, носить імперативний характер, на його захисті стоять різні державо-владні ін­ститути, а його реалізація завжди відбуваєть­ся в інституційних формах.

Прикладом визнання й встановлення пріо­ритету публічно-правового інтересу може слугувати Закон України «Про перелік об’єк­тів права державної власності, що не підля­гають приватизації» [11], яким затверджено перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Існують й інші приклади, в яких на зако­нодавчому рівні визнається пріоритет публіч­ного інтересу. Так, у випадку невиконання або неналежного виконання переможцем ко­мерційного конкурсу інвестиційних і соціаль­них умов переданий йому об’єкт приватизації підлягає поверненню відповідному публічно­му власникові безоплатно, у тому числі без повернення переможцеві комерційного кон­курсу коштів, внесених по угоді приватизації. Прикладом може бути й Закон України «Про здійснення державних закупівель» [12].

Таким чином, законодавець визначив пріо­ритет публічного інтересу, зважаючи на його особливий характер. Водночас, слід наголоси­ти, що особливий характер публічних інте­ресів не може бути основою для його необме­женого домінування в правовому регулюванні суспільних відносин. Як зазначають О. Ю. Ба- каєва та Н. О. Погодіна, «гіпертрофована увага до публічних інтересів неминуче обмежує приватні, не дозволяє їм динамічно розвивати­ся і повною мірою реалізовуватися. Невдово­лення здійснюваною державною політикою посилює протистояння влади й населення, при якому адекватне співвідношення приватних і публічних інтересів стає неможливим» [13].

Саме тому особливого значення набуває питання щодо встановлення певної моделі поєднання приватних і публічних інтересів.

В умовах глобалізації, яка посилює проце­си взаємозалежності й взаємодії різних сфер життєдіяльності суспільства, особливої ролі й значення набуває визнання пріоритету націо­нального інтересу як різновиду публічно- правового інтересу на міжнародному рівні. При цьому його реалізація істотно ускладню­ється, а сам національний інтерес зіштовху­ється з іншими національними інтересами. Обмежень національних інтересів можливе з метою захисту й встановлень пріоритету спільних інтересів.

Як відомо, 08.09.2000 р. Генеральна Асам­блея ООН прийьла Декларацію тисячоліття ООН [14], у якій було підтверджено відда­ність спільним інтересам, індивідуальну й ко­лективну відповідальність за утвердження принципів людської гідності, справедливості й рівності на глобальному рівні. Водночас, було визнано той факт, що перевагами глоба­лізації користуються різні країни нерівномір­но. Справедливий характер глобалізація може мати лише за умови широкомасштабних і по­стійних зусиль по формуванню спільного майбутнього, яке ґрунтується на нашій спіль­ній приналежності до роду людського у всьо­му його розмаїтті. Ці зусилля мають включа­ти політику й заходи на глобальному рівні, які б відповідали потребам країн, що розвивають­ся і країн з перехідною економікою та які б розроблялися та здійснювалися за їх ефектив­ної участі. До фундаментальних цінностей, тобто цінностей, що виражають спільні інте­реси згідно зі ст.6 Декларації, віднесено: сво­боду, рівність, солідарність, терпимість, пова­гу до природи, спільні зобов’язань. З метою втілення спільних цінностей у конкретні дії було визначено ті ключові цілі, яким надається особливо важливе значень, а саме: мир, без­пека, роззброєнь; розвиток і знищень бідно­сті; охорона нашого спільного оточуючого се­редовища; права людини, демократія і належне управління; захист вразливих; задо­волень особливих потреб Африки; укріплен - ь ООН.

Аналіз чинного законодавства дає підстави виокремити наступну, третю групу норм за­конодавства та рішень Конституційного Суду України, в яких визнається необхідність вста­новлень компромісу приватно-правових і публічно-правових інтересів, вказується на можливість досягнень угоди, певного консе­нсусу в конкретних правовідносинах.

З метою з’ясування співвідношень понять «консенсус», «компроміс» доцільно зверну­тися до наукового дослідження С. Бобровник, на думку якої: «категорія «компроміс», на ві­дміну від категорії «консенсус», відображає справжнє взаємопорозуміння суб’єктів, що зумовлено психологічними та антрополого - комунікативним аспектом його формування у соціальному просторі» [15, с.56]. Додатковим аргументом на користь поьття «консенсус», на думку автора слугує те, що компроміс є засобом остаточного вирішення конфлікту, тобто взаємонепорозуміння. А консенсус мо­же застосовуватися як самоціль, засіб забез­печень єдності позицій сторін. Дійсно, кон­сенсус передбачає більшою мірою зовнішню форму угоди (двосторонньої чи багатосто­ронньої), не враховує внутрішні ціннісні ас­пекти буття індивіда. Прикладом можуть слу­гувати насильницька теорія соціального консенсусу, презумпція винуватості у цивіль­ному судочинстві, надання земельних ділянок, квартир без врахувань існуючої черги та ін.

Історичний досвід засвідчує, що для досяг­нень компромісу в окремих випадках мо­жуть застосовуватися примусові заходи, на­приклад, за надзвичайних ситуацій. Як відомо, за умов надзвичайного стану зміню­ється сам характер правових відносин, заходи й засоби правового регулювань, ціннісні орієнтації, обмежуються права і свободи гро­мадян. з одного боку, та розширюються пов­новаження державних органів та їх посадових осіб - з іншого боку. Водночас, як відомо, Конституція України чітко визначає перелік прав і свобод людини і громадянина, що не можуть бути обмежені за будь-яких умов [3].

У сучасних умовах політичного, правового, культурного, духовного, релігійного плюралі­зму саме компроміс здатний стати найбільш дієвим у подоланні різного роду протиріч, су­перечностей, у тому числі в праві, при конфлік­ті приватних і публічних інтересів. Зовнішньою формою компромісу є угода, як результат, який змістовно відображає інтереси сторін.

Встановлення балансу приватних і публіч­них інтересів виявляється у конституційному, цивільному, господарському, інформаційно­му законодавстві України, де співіснують чи то конфліктують приватні інтереси, приватні й публічні інтереси.

Аналіз свідчить, що в інформаційній сфері існують інтереси особи, інтереси суспільства й інтереси держави. Право на доступ до ін­формації - гарантоване статтею 34 Конституції України, передбачено законами України «Про звернення громадян», «Про інформацію», «Про доступ до публічної ін­формації» та іншими нормативно-правовими актами. Інтереси особи в інформаційному середовищі полягають у конституційно за­кріпленому праві людини мати доступ до ін­формації, на використання інформації в інте­ресах будь-якої діяльності, не забороненої законом, з метою духовного, інтелектуально­го розвитку та праві на захист приватної ін­формації, яка забезпечує особисту безпеку. Держава встановлює контроль за діяльністю суб’єктів інформаційних відносин з метою недопущення необгрунтованого віднесення відомостей до категорії інформації з обме­женим доступом. Поряд із правом громадян на доступ до публічної інформації ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформа­ції» визначає публічну інформацію з обмеже­ним доступом. Згідно із законом, інформацією з обмеженим доступом є: І) конфідентційна інформація; 2) таємна інформація; 3) служ­бова інформація. Здійснення прав особи в ін­формаційній сфері може бути обмежене зако­ном: в інтересах національної безпеки, в інтересах територіальної цілісності, в інте­ресах громадського порядку, з метою запобі­гання заворушенням чи злочинам, для охо­рони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобі­гання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Близьку позицію займає й Парламентська Асамблея Ради Європи, яка у своїй Резолюції від 25.12.2008 р. № 1165 вказала, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, авто­матично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (п.6).

Отже, позиція, відображена у національ­ному законодавстві, узгоджується з Резолюці­єю ПАРЄ та відображає необхідність встано­влення компромісу інтересів, врахування як приватно-правових, так і публічно-правових інтересів.

До четвертої групи належать норми зако­нодавства й рішення Конституційного Суду України, в яких визнається потреба балансу публічних і приватних інтересів у правовому регулюванні.

Як наголошують сучасні науковці, в су­часних умовах «баланс публічних і приватних інтересів визнається одним із основополож­них конституційних принципів, на якому має ґрунтуватися правове регулювання із участю держави» [16, с.12], а «оптимальною є така модель встановлення балансу інтересів, за якої «суспільні інтереси, формуючись із сис­теми приватних мотивів і будучи їх складо­вою частиною, знаходяться в основі держав­них» [17, с.92].

Потреба встановлення балансу приватних і публічних інтересів знаходить свій прояв у різних формах і напрямах. Одним із них є введення суду присяжних в Україні. Попри численні дискусії стосовно переваг і недоліків суду присяжних, у колі теоретиків і практиків утверджується теза, що призначення суду присяжних в Україні полягає у тому, щоб бу­ти органом становлення незалежного, змага­льного правосуддя. Сучасні українські вчені наголошують «призначення українського су­ду присяжних у рамках судової реформи - служити засобом розвитку змагального пра­восуддя і нової правосвідомості в криміналь­ному судочинстві» [18, с.348].

Таким чином, впровадження інституту су­ду присяжних певною мірою можна розгля­дати як спробу пошуку балансу приватних і публічних інтересів. Водночас, слід наголоси­ти, що за своєю сутністю й призначенням суд присяжних як певний правовий інститут, як процесуальна конструкція в дійсності здатний стати соціальним інститутом лише за умови оновлень судочинства в цілому. Та й сам факт існувань суду присяжних не є гаранті­єю, запорукою справедливого правосуддя. Вкрай важливим є праворозумінь присяж­них засідателів, професійних суддів, суспіль­ства загалом.

Пошук балансу приватних і публічних ін­тересів має місце і в інформаційному праві. Питань пошуку балансу між правами і сво­бодами людини та потребами суспільства і держави у захищеності інформаційного суве­ренітету та інформаційної безпеки України залишаються одним із основних напрямів упорядкувань та регулювань інформацій­них відносин, які становлять правове поле інформаційної діяльності [19, с. 11-20].

При встановленні балансу публічних і при­ватних інтересів Конституційний Суд України виробив певні підходи, свого роду критерії встановлень гармонії й вьвлень порушень поєднань інтересів. Визначаючи рухливість і стійкість публічних і приватних інтересів, Конституційний Суд України оцінює дотри­мань в даному правовому регулюванні прин­ципу рівноправності (ст.24 Конституції Украї­ни), принципу домірності й неприпустимості надмірного й непропорційного обмежень прав і свобод особи (ст.64 Конституції Украї­ни), принципу соціальної справедливості, рі­шень Європейського Суду із прав людини.

Процеси глобалізації світу та інтеграції правових систем актуалізують проблему поєд­нань приватно-правових і публічно-правових інтересів за межами національної правової си­стеми. Як зазначає директор Інституту зарубі­жного і міжнародного приватного права, про­фесор Гамбурзького університету Ю. Базедов, процес європеїзації приватного права актуалі­зує проблему розмежувань й поєднань при­ватного і публічного права, відповідних інте­ресів у сфері нормативного функціонувань Європейського громадянського суспільства [20, с.225-242].

Вищезазначене дає підстави зробити на­ступні висновки й узагальнення.

Ускладнення суспільних відносин в Украї­ні, спричинене суперечливими економічними, політичними, соціальними процесами на тлі глобалізаційних та інтеграційних тенденції світового розвитку обумовлює різні (моделі) форми співвідношень приватних і публічних інтересів, істотно ускладнює їх реалізацію, внаслідок чого в правових відносинах просте­жується їх протистоянь і навіть конфлікти. У правовому регулюванні суспільних відносин дисбаланс інтересів характеризується тим, що один із інтересів починає надмірно й не об’єк­тивно домінувати, переважати над іншим.

Неузгодженість чи неналежне вирішень в чинному законодавстві питань узгоджень пу­блічних і приватних інтересів може привести до найгостріших соціально-правових конфлік­тів. Відсутність певного балансу чи компромі­су публічних і приватних інтересів у правовій практиці потребує вирішень цієї проблеми на рівні правового регулювань відповідних сус­пільних відносин. Оптимальне співвідношень публічних і приватних інтересів, як у соціаль­ній практиці, так і в правовому регулюванні є необхідною умовою гармонійного розвитку суспільства, окремої особистості, ефективності функціонувань держави.

Аналіз чинного законодавства, спрямовано­го на оптимізацію співвідношень приватних і публічних інтересів, чи то захист публічних або приватних інтересів, умовно слід поділити на декілька груп. Критерієм такої класифікації є визнань необхідності захищати і (або) вста­новлювати пріоритет одного з інтересів, залеж­но від наявності балансу або дисбалансу інте­ресів у конкретному правовому регулюванні.

Перша група охоплює низку законів, рі­шень Конституційного Суду України, в яких визнається необхідність установлень пріори­тету приватно-правового інтересу. Правове підґрунтя такої позиції сформоване ст. З Кон­ституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторка­ність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю та практикою Європейсь­кого суду з прав людини. Встановлень пріо­ритету приватних інтересів простежується у конституційному, цивільному, господарсько­му. інформаційному законодавстві.

До другої групи належать норми законо­давства, в яких визнається необхідність захи­сту й встановлення пріоритету публічного інтересу, що зумовлено його особливою зна­чущістю, який забезпечує підвалини суспіль­ства й держави як умови їх існування та гара­нтує задоволення приватних інтересів у їх одиничному й концентрованому («усередне­ному») прояві. В якості пріоритетних публіч­них інтересів можуть виступати такі його різ­новиди, як: державні інтереси; суспільні інтереси; національні інтереси; інтереси соці­альних груп (великих і середніх).

В умовах глобалізації, яка посилює проце­си взаємозалежності й взаємодії різних сфер життєдіяльності суспільства, особливої ролі й значення набуває визнання пріоритету націо­нального інтересу на міжнародному рівні. При цьому його реалізація істотно ускладню­ється, а сам національний інтерес зіштовху­ється з іншими національними інтересами.

Третю групу норм законодавства склада­ють норми, в яких визнається необхідність встановлення компромісу приватно-правових і публічно-правових інтересів, вказується на можливість досягнення компромісу, угоди в конкретних правовідносинах. Норми чинного законодавства, спрямовані на встановлення компромісу приватних і публічних інтересів, виявляються в цивільному, господарському, адміністративному, інформаційному законо­давстві. Однією з форм встановлення комп­ромісу інтересів є мирова угода. Впливаючи практично на всі галузі національного права й законодавства, найбільшою мірою глобаліза­ція актуалізує досягнення компромісу в інфо­рмаційному законодавстві.

До четвертої групи належать норми зако­нодавства, в яких визнається потреба балансу публічних і приватних інтересів у правовому регулюванні. Істотну роль у встановленні ба­лансу й виявленні дисбалансу публічних і приватних інтересів у правовому регулюван­ні, у вирішенні суперечливих проблем, що виникають на цій основі, належить Конститу­ційному Суду України, який у силу свого призначення й установленої компетенції мо­же за допомогою формулювання ґрунтовних правових позицій поєднувати у своїх рішен­нях наукові доробки та норми з урахуванням результатів їхнього застосування. Складність, а то й відсутність можливості встановлення належного балансу публічних і приватних інтересів у правовому регулюванні суспіль­них відносин спричиняє гострі проблеми.

Розглядаючи питання про баланс і дисба­ланс інтересів, Конституційний Суд України визначає правову мету, правовий зміст та ін­ші характеристики норм і практики її засто­сування, аналізує регульовані правом конкре­тні суспільні відносини з огляду на сутність приватно-правових і публічно-правових на­чал. Конституційний Суд У країни обмежений певними критеріями, які не дозволяють Суду довільно вирішувати питання поєднання пуб­лічних і приватних інтересів, убезпечує його від можливих помилок.

Аналіз чинного законодавства й практики свідчить, що на рівні правотворчості й право - застосування існують численні проблеми, пов’язані з відсутністю належного правового регулювання співвідношення приватних і пу­блічних інтересів. Орієнтиром у формуванні й обґрунтуванні певних форм (моделей) спів­відношення приватних і публічних інтересів є стаття 3 Конституції України та рішення Єв­ропейського суду з прав людини. Водночас, історичний досвід засвідчує, що існує низка умов і причин, за яких має бути встановлений пріоритет публічних інтересів чи то їх баланс.

ЛІТЕРАТУРА

1. Підопригора О. Розмежування і взаємо­дія публічного і приватного права як методо­логічна проблема вітчизняного правознавства /

О. Підпригора // Вісник Акад. правових наук України. - 2002. - №. 4. - С. 77-87.

2. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 на - родних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини пер­шої статті 4 Цивільного процесуального ко­дексу України (справа про охоронюваний за­коном інтерес) : від 01.12.2004 р., № 18 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ЬНрУ/гакопІ. rada. gov. ua/laws/ 18р710-04.

3. Конституція України : від 28.06.1996 р. // ВВР України. - 1996. - № ЗО. - Ст. 141 // Офіційний вісник України. - 2010. - № 72/1 Спеціальний випуск. - Ст. 2598.

4. Закон України «Про захист персональ­них даних» : від 01.06.2010 р. // ВВР України. -

2010. -№34.-Ст. 481.

5. Закон України «Про інформацію : від

02.10.1992 р. // ВВР України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.

6. Закон України «Про доступ до публіч­ної інформації» : від 13.01.2011 р. // ВВР України. - 2011. - № 32. - Ст. 314.

7. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Жаш­ківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачень положень час­тин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України : від

20.01.2012 р., № 2-рп/2012) [Електронний ре - сурс]. - Режим доступу: Http://zakonl. rada. gov. ua/laws/зк^ЛЮ02р710-12

8. Селіванов В. Розмежування і взаємодія публічного і приватного права в системі пра­ва України / В. Селіванов // Право України. - 1996.-№ 12.-С. 30-37.

9. Тихомиров Ю. А. Право и публичный интерес / Ю. А. Тихомиров // Законодательст­во и экономика. - 2002. - № 3 (215). - С. 4-7.

10. Жаровська I. М. Публічні та приватні інтереси у механізмі сучасної державної вла­ди / І. М. Жаровська // Науковий вісник Чер - нівецьк. ун-ту. - 2010. - Вип. 525. Правознав­ство. - С. 33-37.

11. Закон України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» : від 07.07.1999 р. // ВВР Украї­ни. - 1999. -№ 37. - Ст. 332.

12. Закон України «Про здійснень дер­жавних закупівель» : від 01.06.2010 р. // ВВР України. - 2010. - № 33. - Ст. 471.

13. Бакаева О. Ю. О соотношении частных и публичных интересов / О. Ю. Бакаева,

Н. А. Погодина // Журнал российского права. - 2011,-№4.-С. 36—47.

14. Деклараць тысячелеть Организации Объединенных Наций / утв. резолюцией 55/2 Генеральной Ассамблеи : от 08.09.2000 г. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://zakon. rada. gov. ua/cgi-bin/laws/ main. cgi? nreg=995_621 &гаЬу8І=4/ЦМіРЕОгп1і ^5І. ЙШШ\лШ4ди880іш1і8Іе6.

15. Бобровник С. В. Компроміс і конфлікт у праві: антрополого-комунікативнй підхід до аналізу : монографія / С. В. Бобровник. - К. : Вид-во «Юридична думка», 2011. - 384 с.

16. Козлов А. Ю. Обеспечение баланса публичных и частных интересов в процессе возмездного отчуждения недвижимого иму­щества, находящегося в федеральной собст­венности : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; исто - рь правовых учений» / А. Ю. Козлов. - М., 2009. - 28 с.

17. Логачева Н. Ю. Баланс частных и пуб­личных интересов при построении экономи­ческих отношений как условие формировань демократического правового государства и гражданского общества / Н. Ю. Логачева // Юридические записки. Вып. 20: Гражданское общество и государство России : обеспечение демократии и правомерности / под ред. Ю. Н. Старилова. - Воронеж, 2006. - С. 84-99.

18. Москвич Л. М. Правовий статус носіїв судової влади в Україні (професійні судді, народні засідателі, суд присяжних) : моног­рафія / Л. М. Москвич, С. О. Іваницький, І. О. Русанова ; за заг. ред. І. Є. Марочкіна. - X. : Фінн, 2009. - 488 с.

19. Пилипчук В. Г. Проблеми становлення і розвитку інформаційного законодавства в контексті євроінтеграції України / В. Г. Пи -


Липчук, В. М. Брижко // Інформація і право. -

2011. -№ І (I). - С. 11—20.

20. Базедов Ю. Европейское гражданское сообщество и его право: к вопросу определе­ния частного права в сообществе / Ю. Базедов // Вестник гражданского права. - 2008. - № 1 (Т. 8). - С. 225-245.



Савченко С. В. Співвідношення приватних і публічних інтересів: досвід України /

С. В. Савченко // Форум права. — 2013. — № 3. — С. 520—528 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://nbuv. gov. ші/j-pdf/FPindex. htm_2013_3_87.pdf

Виконано дослідження співвідношення публічних і приватних інтересів, оскільки ін­терес в публічному і приватному праві відіграє суттєву роль в побудові правової дер­жави і громадянського суспільства. Проаналізована роль такого співвідношення та йо­го реалізація. Здійснено дослідження законодавства України, щодо визначення пріоритету приватних і публічних інтересів.

Савченко С. В. Соотношение частных и публичных интересов: опыт Украины

Выполнено исследование соотношения публичных и частных интересов, поскольку интерес в публичном и частном праве играет существенную роль в построении право­вого государства и гражданского общества. Проанализирована роль такого соотноше­ния и его реализация. Осуществлено исследование законодательства Украины относи­тельно определения приоритета частных и публичных интересов.

Savchenko S. V. The Ratio of Private and Public Interests: the Experience of Ukraine

To the study of ratio between the public and private interests, because the interest plays an essential role in building a constitutional state and civil society in the sphere of public and private law is devoted. In the article has also been analyzed the role of such a ratio and its realization. The Ukrainian legislation on the definition of the priority of public and private interests has been investigated.