joomla
СПІВВІДНОШЕННЯ ПРИНЦИПІВ ВІТЧИЗНЯНОГО ПРАВА ТА ЗАСАД (ПРИНЦИПІВ) ВИБОРІВ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ УКРАЇНИ
Форум права

УДК 342.81(477)

С. М. МАРЦЕЛЯК, Харківський націона­льний університет внутрішніх справ

Ключові слова: принцип, засада, вибори, Кон­ституція України, принципи права, засади вибо­рів народних депутатів України

Принципи права охоплюють всю правову матерію, є складовою права. Вони пронизу­ють практично всі інститути і норми права і як своєрідний вектор визначають напрямок розвитку правової системи, впливають на зміст і розвиток всіх інших елементів право­вої матерії, впливають на характер, склад і зміст суб’єктивних прав, на їх співвідношен­ня з обов’язками, заборонами, відповідальніс­тю, на їх реальність, забезпеченість, захище­ність [1, с.298], синтезують світовий досвід розвитку права тощо. І все це, відповідно, має наслідком їх багатоманітність.

У науковій юридичній літературі наво­дяться різноманітні критерії класифікації принципів права. О. В. Зайчук, поділяючи то­чку зору російського теоретика Р. З. Лівшиця, пише, що звернувшись до історії права, до глибин законодавства, до ідей правників та філософів, потрібно відокремити три групи міжгалузевих принципів права [2, с. 197-199]. На його думку, перша група принципів харак­теризує загальне відношення до права та за­кону. До принципів можна віднести наступні положень: кожний громадянин окремо і сус­пільство загалом, підкоряючись законам, по­винні мати можливість примусити до вико­нань закону і самого володарюючого; закон - це те, що народ наказує та встановлює; зако­нів повинні додержуватися; свобода містить­ся у дотриманні законів, а не в їх ігноруванні;

Хто користується правом, той не порушує будь-чиїх інтересів; закон не має зворотної дії. Друга група принципів характеризує став­лення до людини як вищої цінності. Як прин­ципи виступають такі положень: людина не має бути засобом досягнень мети; всі люди народжуються вільними і рівними у правах; людина має право на особисту недоторкан­ність; ніхто не може бути визнаний винним у скоєнні злочину, інакше як за вироком суду (презумпція невиновності); здійснень гро­мадянином своїх прав не повинно порушува­ти прав інших громадян. Третя група принци­пів пов’язана з встановленьм істини при вирішенні спорів, із дослідженьм доказів. Сюди можна віднести такі положення: ніхто не може бути суддею у власній справі; ніхто не може посилатися у своє виправдання на незнання законів; нехай буде вислухана і дру­га сторона; відповідальність виступає тільки за вину. Також О. В. Зайчук зазначає, що іс­нують основні принципи права, які мають за­гальний характер і конкретизуються в прин­ципах кожної галузі права і законодавства (верховенство права, яке в цьому розумінні повинно визначатися як офіційне визнань того факту, що право може існувати і поза інституціональною формою (нормативно-пра - вовими актами) - у вигляді рівного і справед­ливого масштабу свободи, що відбивається саме у принципах правосвідомості, які є зага­льнозрозумілими і використовуються для са- моврегулювань суспільних відносин; верхо­венство закону; точне і неухильне дотримань конституції, міжнародних договорів, законів і підзаконних актів; оптимальний вираз у нор - мативно-правових актах волі й інтересів на­роду, потреб суспільного розвитку; забезпе­чень внутрішньої збалансованості правової системи, її інтеграції і диференціації на від­повідні елементи; узгодженість елементів у системі і структурі права; відповідність норм і правовідносин, юридичних прав і обов’язків тощо; юридична рівність перед законом і су­дом; свобода дій у рамках закону, передба­чень законом можливості творчої самодія­льності суб’єктів права; справедливість,


Гуманність і демократичність законодавства і правосуддя; відповідність скоєного правопо­рушення юридичній відповідальності; презу­мпція невинуватості; недопустимість бути суддею у власній справі; юридична відпові­дальність тільки за доведену вину; виключен­ня видів покарання, що принижують людську гідність чи причиняють фізичні страждання тощо). І він же пише, що уніфікація правових ідеалів, котрі стають загальнолюдськими, сприяла оформленню на світовому рівні пев­ної системи принципів права (загальнолюдсь­кі), або з огляду на їх зумовленість світовим, наднаціональним, загально цивілізаційним рівнем розвитку - загальноцивілізаційні (за­хист основних прав і свобод людини; юриди­чна рівність однойменних суб’єктів перед державою та перед законом; верховенство закону як акта нормативного волевиявлення вищого представницького органу державної влади або прямого волевиявлення народу (референдум); взаємопов’язанність (єдність) юридичних прав і виконання обов’язків лю­дей та інших суб’єктів суспільного життя; здійснення правосуддя незалежними судами; застосування юридичної відповідальності тільки в разі вчинення особою винного про­типравного діяння (презумпція невинуватості особи) [3, с.23-25].

А. М. Колодій, розглядаючи питання про класифікацію принципів права, виокремлює, такі, що, по-перше, мають всезагальний хара­ктер і знаходять своє більш конкретне втілен­ня у принципах кожної галузі права; по-друге, отримують специфічну модифікацію у галу­зях права і у сферах правоутворення, право- реалізації і правоохорони, по-третє, диферен­ціюються на загальносоціальні (політичні, економічні, соціальні, ідеологічні, моральні) і спеціально-юридичні (системні і структурні). Звідси він виділяє: І) принципи правосвідо­мості; 2) принципи правоутворення; 3) прин­ципи правотворчості серед них законотворчі і нормотворчі; 4) принципи системи права:

А) загальноправові (основні); б) міжгалузеві;

В) принципи інститутів права; 5) принципи структури права: а) загальносоціального і юридичного; б) публічного і приватного;

В) регулятивного й охоронного; д) матеріаль­ного і процесуального; д) об’єктивного і суб’єктивного; 6) принципи правореалізації, а серед них принципи правозастосування;

7) правоохоронні принципи, а серед них, особ­ливо, принципи правосуддя й юридичної від­повідальності. Також А. М. Колодій говорить, що принципи системи і структури права, що змінюються у принципи правоутворення, пра­вореалізації і правоохоронні, можна назвати принципами правового регулювання, визна­чаючи при цьому особливу роль загальнопра - вових (основних) принципів [4, с.41—42].

Зазначена класифікація принципів права не є завершеною, оскільки можна виділити інші критерії їх класифікації, і, наприклад, виок­ремити принципи міжнародного права і наці­онального права, принципи, які мають давню історію та новітні тощо.

В усій цій багатоманітності принципів пра­ва яскраво виділяються принципи виборчого права і, зокрема, засади (принципи) виборів народних депутатів України, які є складовою системи принципів права. В літературі немає єдиної точки зору щодо правової природи їх співвідношення. Це пов’язано, передусім, з тим, що у конституційній доктрині, правда, в основному Російської Федерації окреслився підхід, відповідно до якого об’єктивне вибор­че право - це підгалузь конституційного права. Цю думку обстоюють С. О. Бєлов, А. Є. Пост- ников, С. Д. Князєв, Д. Б. Катков, Є. В. Корчиго [5, с. 13-14; 6, с.44; 7, с. З]. Як пише уже згаду­ваний нами С. О. Бєлов, охарактеризувати ви­борче право як підгалузь конституційного права дозволяє, в першу чергу, наявність вла­сного предмета правового регулювання - ви­окремленої групи суспільних відносин, які складаються з приводу виборів органів дер­жавної влади і органів місцевого самовряду­вання [8, с.45].

В. Є. Чиркін стверджує, що об’єктивне ви­борче право - це розділ конституційного пра­ва [9, с.192]. Найбільш радикальною у цьому питанні є позиція російських державознавців Ю. А. Веденєєва, A. A. Вешнякова та В. І. Ли - сенка, які надають виборчому праву Росії ста­тус самостійної галузі права [10, с.9-10; 11, с.14—15]. Проти цього виступає С. Д. Князєв, який говорить, що усвідомлення соціальної ва­ги регульованих виборчим правом відносин і обсяг відповідних нормативних приписів не дозволяють вважати виборче право самостій­ною галуззю публічного права [6, с.44]. І ви­ходячи з цієї позиції значною частиною вітчизняних та зарубіжних науковців виборче право визнається правовим інститутом (консти­туційно-правовим, інститутом конституційного права, одним із головних конституційно - правових інститутів чи навіть генеральним ін­ститутом конституційного права [12, с.35]).

Російський вчений правник В. В. Маклаков зазначає, що виборче право - це один із інсти­тутів конституційного права, хоча й включає окремі норми інших галузей права - трудово­го, цивільного, адміністративного, криміналь­ного, судово-процесуального. На його думку, такі норми можна називати полівалентними, оскільки вони одночасно належать до двох і більше галузей права [13, с.322]. Справді, окремі моменти вітчизняної виборчої кампа­нії, такі як її фінансувань, покарань за вчи­нень злочинів та проступків, пов’язаних з виборами, визначень статусу осіб, задіяних у виборах, окремі питання матеріально-техніч­ного забезпечення виборчих комісій і т. ін., регулюються окрім конституційного також іншими галузями права. І тому в юридичній літературі має місце і думка, що виборче пра­во - це міжгалузевий комплексний інститут, багаторівнева і упорядкована сукупність пра­вових норм різних галузей права, які регулю­ють зміст і процес реалізації громадянами свого політичного права обирати і бути обра­ними в органи державної влади та органи мі­сцевого самоврядувань у формі організації і проведень демократичних вільних періоди­чних виборів [14, с.45][4]. На підтримку цього підходу М. І. Ставнійчук зазначає: «Існувань комплексного інституту виборчого права є не тільки науковою проблемою, а має практич­ний характер, пов’язаний, насамперед, з про­блемами захисту виборчих прав громадян, ефективного проведень виборів, забезпечен - ь доступності, узгодженості у правозастосу - ванні при проведенні всіх видів виборів у дер­жаві. Обгрунтувань доцільності існувань комплексного інституту виборчого права має суттєво вплинути у майбутньому на процеси систематизації (як інкорпорації, так і кодифі­кації) виборчого законодавства» [15, с. З 5-3 6].

Проте, не всі науковці погоджуються з та­кою точкою зору. Так дослідник виборчого права, С. О. Бєлов, вважає, що сприймати ви­борче право міжгалузевим інститутом навряд чи можливо, оскільки в предмет його регулю­вань не включаються різновидні суспільні відносини. Він доводить, що виборче право регулює не трудові, бюджетні чи адміністра­тивні відносини безпосередньо, а тільки побі­чно торкається предмета регулювання цих галузей - тією мірою, як це можливо і необ­хідно для регулювань відносин, які станов­лять предмет власне виборчого права [8, с.44- 45]. Український вчений О. В. Марцеляк також стверджує, що з-поміж наведених підходів до трактувань природи об’єктивного виборчого права, найбільш адекватною вітчизняній док­трині і практиці є схема, за якою виборче право являє собою інститут конституційного права. Обсяг національних правових актів, які регулюють порядок формування представни­цьких органів державної влади та місцевого самоврядувань, не дозволяє зробити висно­вок, що виборче право є підгалуззю консти­туційного права, а тим більше окремою само­стійною галуззю правової системи України [16, с.20]. В цілому ми підтримуємо зазначену точку зору.

Виходячи з цього можна зробити висно­вок, що засади виборів народних депутатів України - це принципи інституту виборчого права України і вони мають загально цивілі - заційний характер. Як засади інституту вибо­рчого права України вони отримали своє ви­знання в Конституції України, яка закріпила: «Вибори до органів державної влади та орга­нів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення», (ст.71) [17]. Зазначені в Кон­ституції України засади відтворені в Законі України «Про вибори народних депутатів України» в редакції від 17.11.2011 р. № 4061- VI, в якому система принципів виборів на­родних депутатів України виражена через:

А) основні засади виборів народних депута­тів України - «народні депутати України (далі - депутати) обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого вибор­чого права шляхом таємного голосування» (сг.1 Закону); ст.5 Закону закріплює доброві­льність участі у виборах, ст.6 - вільні вибори.

Б) засади виборчого процесу:

1) дотримання принципів виборчого права, зазначених у статтях 2-10 Закону;

2) законність та заборона незаконного втручання будь-кого у цей процес;

3) політичний плюралізм та багатопартій­ність;

4) публічність і відкритість;

5) свобода передвиборної агітації, рівний доступ усіх кандидатів у депутати і партій - суб’єктів виборчого процесу до засобів масо­вої інформації незалежно від їх форми власно­сті, крім засобів масової інформації, засновни­ками (власниками) яких є партії, кандидати у депутати в одномандатному окрузі;

6) неупередженості органів державної вла­ди, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, су­дів, підприємств, закладів, установ і організа­цій, їх керівників, інших посадових і службо­вих осіб до партій - суб’єктів виборчого процесу, кандидатів у депутати (ст.11 Закону).

Визначені Конституцією України та Зако­ном У країни «Про вибори народних депутатів України» засади виборів народних депутатів України становлять важливий елемент меха­нізму правового забезпечення виборчих прав громадян, визначають ключові умови делегу­вання влади Українським народом своїм представникам в парламенті, наповнюють па­рламентські вибори реальним демократичним звучанням, ідентифікують їх з міжнародними виборчими стандартами. І в цьому проявля­ється їх загально цивілізаційний характер. Оскільки здебільшого ці засади ґрунтуються на принципах виборчого права, які закріплені в різноманітних міжнародних актах: Загальна декларація прав людини - періодичність ви­борів; загальне і рівне виборче право; реко­мендація таємного голосування як найопти - мальнішої форми реалізації виборчого права (ст.21); Перший протокол до Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод - принципи вільних, періодичних ви­борів, таємне голосування (ст. З); Міжнарод­ний пакт про громадянські і політичні права (ст.25) та Загальний коментар Комітету ООН

З прав людини до ст.25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права - щодо недопущення жодних обмежень права на участь у виборах і права бути обраним грома­дян залежно від їх раси, кольору шкіри, статі, мови, віросповідання, політичних чи інших переконань, національного чи соціального по­ходження, власності, походження за способом набуття громадянства: за народженням чи в результаті натуралізації тощо; прив’язання ви­борчої правоздатності громадянина до повно­літнього віку; чітке законодавче визначення випадків призупинення чи зупинення або об­меження виборчих прав особи; трактування принципу вільних виборів; Документ Копен­гагенської наради конференції з людського виміру НБСЄ - принципи вільних, періодич­них виборів, загального та рівного виборчого права, таємного голосування або із застосу­ванням рівноцінної процедури вільного голо­сування, а також чесний підрахунок голосів та повідомлення про нього шляхом опубліку­вання офіційних результатів тощо; Деклара­ція про критерії вільних і справедливих вибо­рів, в якій деталізуються критерії і принципи вільних виборів; Декларація загальних прин­ципів непартійного спостереження за вибо­рами громадськими організаціями та Кодекс поведінки непартійних громадських спостері­гачів, які проголошені 00Н 03.04.2012 р., схвалені Венеціанською Комісією 15-16 чер­вня 2012 р. і визначають сутність непартійно­го спостереженнями за виборами громадсь­кими організаціями та основні аспекти такого спостерігання.

До важливих міжнародних документів, в яких встановлені загальні принципи (засади) демократичних виборів слід віднести і цілу низку інших міжнародних угод, наприклад, Конвенцію про стандарти демократичних ви­борів, виборчих прав і свобод у державах - учасницях Співдружності Незалежних Дер­жав. Відповідно до неї, стандартами демокра­тичних виборів є закріплені в національних конституціях і законах право громадянина обирати і бути обраним в органи державної влади, органи місцевого самоврядування, в інші органи народного (національного) пред­ставництва, принципи періодичності й обо­в’язковості, справедливості, правдивості і свободи виборів на основі загального рівного і прямого виборчого права при таємному го­лосуванні, що забезпечують свободу волеви­явлення виборців, відкритий і гласний харак­тер виборів, здійснення судового й іншого захисту виборчих прав і свобод людини і громадянина, громадського і міжнародного спостережень за виборами, гарантії реаліза­ції виборчих прав і свобод учасників вибор­чого процесу. Цінність Конвенції полягає в тому, що вона трактує самі виборчі принци­пи. Також важливими документами міжнаро­дного характеру є: Декларація про участь жі­нок у виборах, ухвалена Венеціанською комісією 9-10 червня 2006 р., Резолюція 1320 (2003) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Про Кодекс належної практики у виборчих справах» від 30.01.2003 р., Рекомендація 1595 (2003) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Про Кодекс належної практики у виборчих справах» від 30.01.2003 р., Резолюція 1459 (2005) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Про усунення обмежень на право голосу» від 24.06.2005 р., Рекомендації Я (99) 15 Ко­мітету Міністрів Ради Європи «Про висвіт­лення в засобах масової інформації виборчих кампаній» від 09.09.1999 р., Рекомендації Яес (2001) 19 Комітету Міністрів Ради Європи «Про участь громадян у місцевому публічно­му житті» від 06.12.2001 р., Рекомендації Яес (2003) 4 Комітету Міністрів Ради Європи «Про загальні правила боротьби з корупцією при фінансуванні політичних партій та вибо­рчих кампаній» від 08.04.2003 р., Рекоменда­ції Яес (2003) 3 Комітету Міністрів Ради Єв­ропи «Про збалансоване представництво жінок і чоловіків у процесі прийняття полі­тичних і суспільних рішень» від 12.03.2003 р., Декларація Комітету Міністрів Ради Європи «Про Кодекс належної практики у виборчих справах» від 05.05.2004 р. та інші.

Таким чином, можна сказати, що світовою спільнотою протягом тривалого її становлен­ня вироблені дійсно демократичні ціннісні орієнтири у сфері формування представниць­ких органів публічної влади. Ці міжнародні виборчі стандарти визнані Україною шляхом їх закріплень в Конституції та профільних виборчих нормативних актах. Це відповідає світовій практиці. Зазвичай саме ці принципи закріплені в конституціях інших держав: «Депутати німецького Бундестагу обирають­ся шляхом загальних, прямих, вільних, рівних

І таємних виборів» (ст.38 Основного Закону Федеративної Республіки Німеччини) [18, с.91]; «Вибори до Сейму є загальними, рів­ними, прямими і пропорційними та прово­дяться шляхом таємного голосування (ст.96). Вибори до Сенату є загальними, прямими і проводяться шляхом таємного голосування» (ст.97 Конституції Республіки Польща) [18,

С. 184]; «Народний суверенітет здійснюється загальним правом голосу прямим, рівним і таємним голосуванням відповідно до зако­ну...» (ст.14 Конституції Федеративної Рес­публіки Бразилії) [18, с.438]; «Громадяни Ре­спубліки Беларусь мають право вільно обирати та бути обраними до державних ор­ганів на основі загального, рівного, прямого чи непрямого виборчого права шляхом таєм­ного голосування» (ст.38 Конституції Респуб­ліки Беларусь) [19, с. 142]; «Воля народу є ос­новою державної влади. Ця воля знаходить


Свій вираз у вільних виборах, що проводяться періодично на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному і ві­льному голосуванні» (ст.38 Конституції Рес­публіки Молдова) [19, с.318] та ін.

Конституційне закріплення принципів ви­борчого права має особливе значення в силу природи самої Конституції як Основного За­кону держави та суспільства, яка виступає ядром правової системи та базою національ­ного законодавства. Як справедливо підкрес­люється в науковій літературі, без принципів виборів змістовне наповнення методів і спо­собів юридичного впливу на учасників суспі­льних відносин, що опосередковують органі­зацію і проведення виборів, позбавляється значущих орієнтирів і координат [20, с. 135]. Ще у XIX ст. відомий німецький філософ, громадський діяч Фердинанд Лассаль у своїй промові «Про сутність конституції» зазначав, що конституція, маючи силу закону, тим са­мим повинна бути законом, і в той же час во­на повинна бути більше аніж закон... повинна бути більш святим, стійким і незмінним, ніж звичайний закон [21, с.540]. Тому закріплен­ня принципів виборів представницьких орга­нів державної влади, органів місцевого само­врядування на рівні конституції створює передумови для вироблення основних орієн­тирів виборчого законодавства, яке, за умов демократичності держави, суспільства, повин­но відповідати міжнародним виборчим стан­дартам. Не варто залишати поза увагою і той факт, що оскільки вибори представницьких органів публічної влади являють собою одну з основ політичної системи суспільства, то рег­ламентування принципів їх проведення пев - ною мірою виступає гарантією стабільності конституційного (державного) ладу [16, с.224].

Хоча зарубіжна практика знає і інші прик­лади конституційного регулювання принци­пів виборів. Так, у ряді країн, де на виборах переваги надаються певним соціальним гру­пам, конституція не проголошує принципу рівних виборів; якщо існують непрямі вибо­ри, не отримує свого визнання принцип пря­мих виборів; може також не визнаватися принцип загальних виборів, за умови, якщо не всі громадяни наділені виборчим правом, тобто позбавлені його за соціальною чи полі­тичною ознакою і т. ін. У той же час в кон­ституціях окремих держав перелік принципів виборчого права може бути і розширений. Наприклад, у ст. 113 Конституції Республіки Португалія сказано: «Пряме виборче право при таємному і періодичному голосуванні є загальним правилом для обрання посадових осіб виборних органів державної влади, авто­номних областей і місцевої влади. Складання списків виборців здійснюється в обов’язко­вому порядку, офіційно, має постійний харак­тер і є єдиним для всіх виборів, при загально­му і прямому виборчому праві... Виборча кампанія відбувається на наступних принци­пах: а) свобода пропаганди; Ь) рівність мож­ливостей і однакове ставлення до всіх канди­датів; с) неупередженість публічних установ по відношенню до різних кандидатів; сі) від­критість і контроль за витратами на виборчу кампанію» [22, с.782]. У деяких країнах знайшов конституційне закріплення принцип альтернативних виборів, під яким розуміють включення в законодавство таких умов, за яких кандидати вступали б у конкуренцію, а виборець дійсно мав би можливість реального вибору між різними кандидатами (за мажори­тарної виборчої системи на одне місце в окрузі повинно претендувати більше одного кандидата, за пропорційної виборчої системи участь у виборчих перегонах мають брати бі­льше одного партійного (чи блокового) спис­ку) [23, с. 174].

Слід відмітити, що засади виборів народ­них депутатів України являють собою цілісну систему, складова якої не знайшла в науці конституційного права свого однозначного визначення. Більшість науковців відносять до них принципи вільного, загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голо­суванні. Деякі розширюють цей перелік за рахунок принципів публічності і відкритості, періодичності, доступності виборів, доброві­льності, змагальності, альтернативності, учас­ті громадян в організації виборів, демократи­чності процедури висування кандидатів, не­сумісності депутатського мандата з зайняттям певних державних посад чи комерційною дія­льністю, контролю, відповідальності, у тому числі індивідуальної особистої відповідаль­ності депутата перед виборцями, поєднання державного фінансування виборчої кампанії з можливостями використання недержавних ресурсів, проведення виборів виборчими ко­місіями, незалежність органів, які здійснюють організацію та проведень виборів, поєднан­ня різних виборчих систем, забезпечень пропорційного представництва, певного по­рядку встановлень результатів голосування, широкої участі населень у виборчій кампа­нії, активного правозахисту кандидатів тощо [24, с.45; 25, с.23].

Широкий перелік принципів виборчого права має наслідком їх класифікацію. Росій­ський науковець С. Д. Кьзєв поділяє принци­пи виборчого права за підставою їх цільового призначень в механізмі правового регулю­вань виборчих відносин на: а) принципи ор­ганізації та проведення виборів, які утворюють концептуальні засади правового забезпечень виборчих відносин, пов’язані з обов’язко­вістю, періодичністю, вільною участю, альте­рнативністю виборів, допустимістю різних виборчих систем та належністю органів, що забезпечують організацію й проведення ви­борів; б) принципи участі громадян у виборах (принципи загального, рівного, прямого ви­борчого права, а також добровільної реаліза­ції суб’єктивних виборчих прав на основі особистого таємного голосування) [26, с.22- 29]. Цього ж підходу у класифікації принци­пів виборів дотримуються український науко­вець Л. М. Козодой [27, с. Ю9] та російські вчені Ю. Дмитрієв та В. Ісраелян [20, с. І ІЗ].

Український державознавець Ю. Б. Ключ - ковський пропонує систему принципів вибо­рчого права ділити на: а) принципи, які сто­суються виборів у цілому, вимагають, щоб вони були: загальні, прямі, рівні, вільні, чесні;

Б) принципи, що стосуються голосування і передбачають: таємне голосувань; особисте голосувань, однократне голосування, факу­льтативне голосування [28, с.43]. Російський правник М. С. Матейкович стоїть на позиції систематизувати принципи виборчого права на три рівні. До першого рівня він відносить основоположний принцип, що випливає з ос­нов конституційного ладу і характеризує ви­бори як вищу та безпосередню форму народо­владдя (принцип вільних виборів); до другого рівь - політичні принципи виборчого права:

А) участь громадян у виборах (загальне вибо­рче право, рівне виборче право, пряме вибор­че право, таємне голосування, добровільна участь громадян у виборах); б) принципи, що забезпечують виборцям можливість реального вибору та контролю за дотриманням законно­сті в проведенні виборів (гласність виборів, відкритість та доступність виборів, змагаль­ність кандидатів); в) принципи, що забезпе­чують відповідальність обраних кандидатів перед своїми виборцями (періодичність та обов’язковість виборів); до третього рівня - організаційні принципи виборчого права (під­готовка та проведень виборів виборчими комісіями, територіальний принцип організа­ції виборів) [29, с.11].

Інші російські дослідники принципів вибо­рів М. І. Кукушкін та O. A. Югов класифіку­ють принципи виборчого права на політичні та організаційні залежно від того, чи визна­чають ці принципи відносини, пов’язані зі змістом і проявом суверенної політичної волі виборців, чи містять фундаментальні правила формувань організаційного механізму підго­товки і проведення голосування [ЗО, с.81-86].

Досить цікавий підхід щодо поділу прин­ципів виборчого права у Т. В. Герасименко, яка в основу їх класифікації пропонує брати елемент волі. Зокрема вона пише: «З точки зору вольової характеристики демократичні вибори відрізняються тим, що адекватно, без викривлення проводять народну волю. Для того щоб бути демократичними, вибори ма­ють ґрунтуватися на певних принципах, які не допускають перекручувань волі народу». На цій підставі Т. В. Герасименко умовно ро­змежовує принципи на такі, що протистоять зовнішньому, «штучному» викривленню волі народу на виборах (принципи загальних, рів­них, прямих виборів), і такі, що перешкоджа­ють внутрішньому, «природному» перекру­ченню волі народу (принципи вільних виборів і таємного голосування) [25, с.24-25]. О. В. Марцеляк пише, що зазначену вище класифі­кацію принципів виборів можна також допов­нити через їх поділ на ті, що: а) закріплені в міжнародно-правових документах, б) мають конституційне визнання, в) закріплені на рівні виборчих законів [16, с.108].

Багатоманітність підходів у розумінні та класифікації засад виборів народних депута­тів України свідчить про їх значущість, ста­вить на порядок денний необхідність їх дос­коналого вивчення та ґрунтовного аналізу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения / С. С. Алексеев. - М. : Норма, 2001.

2. Лившиц Р. 3. Теория права / Р. 3. Лив­шиц. - 2-е изд. - М. : БЕК, 2001.

3. Зайчук О. В. Принципи права в контекс­ті розвитку загальної теорії держави і права /

О. В. Зайчук // Альманах права. Основополо­жні принципи права як його ціннісні виміри : наук.-практ. юрид. журнал. - 2002. - Вип. 3.

4. Колодій А. М. Принципи права: ґенеза, поняття, класифікація та реалізація / А. М. Ко­лодій // Альманах права. Основоположні принципи права як його ціннісні виміри : на­ук.-практ. юрид. журнал. -2002. - Вип. 3.

5. Постников А. Е. Избирательное право России / А. Е. Постников. - М. : Норма, 1996.

6. Князев С. Д. Очерки теории российского избирательного права / С. Д. Князев. - Влади­восток : Изд-во Дальневосточ. ун-та, 1999.

7. Катков Д. Б. Избирательное право: воп­росы и ответы / Д. Б. Катков, Е. В. Корчиго; под ред. Ю. А. Веденеева. - М. : Юриспруде­нция, 2001. - С. 3.

8. Белов С. А. Избирательная система как правовой институт / С. А. Белов. - СПб. : Из - дат. Дом С.-Петерб. гос. ун-та, Изд-во юрид. ф-та С.-Петерб. гос. ун-та, 2005.

9. Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных стран : учебник / В. Е. Чиркин. - М. : Юристъ, 1997.

10. Избирательное право и избирательный процесс в Российской Федерации / под ред.

A. А. Вешнякова. - М. : Норма, 2003.

11. Лысенко В. И. Некоторые проблемы развития российского избирательного права /

B. И. Лысенко //Государство и право. - 1995. - №8.

12. Тодика О. Ю. Вибори до парламентів країн СНД (Порівняльно-правовий аспект) : монографія / О. Ю. Тодика. - X. : Факт, 2003.

13.Конституционное (государственное) пра­во зарубежных стран : учебник : в 4 т. Т. 1-2. / отв. ред. Б. А. Страшун. - М. : Изд-во БЕК, 1996.

14. Избирательное право и избирательный процесс в Российской Федерации : учеб. для вузов / отв. ред. А. В. Иванченко. - М. : Нор­ма, 1999.

15. Ставнійчук М. І. Конституційно - правові основи виборів до органів державної влади України / М. І. Ставнійчук // Конститу­ційно-правові форми безпосередньої демок­ратії в Україні: проблеми теорії і практики. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001.

16. Марцеляк О. В. Вибори народних депу­татів України: історія, теорія, практика : навч. посіб. / О. В. Марцеляк. - X. : Прометей-прес,

2008.

17. Конституція України // ВВР України. - 1996.-№30.-Ст. 141.

18. Конституції зарубіжних країн : навча­льний посібник / авт.-упоряд.: В. О. Серьогін, Ю. М. Коломієць, О. В. Марцеляк та ін. ; за заг. ред. к. ю. н., доц. В. О. Серьогіна. - X. : Вид-во «ФІНИ», 2009.

19. Новые конституции стран СНГ и Бал­тии. Сборник документов. Вып. 2. - М. : Ма­нускрипт, Юрайт, 1998.

20. Дмитриев Ю. А. Избирательное право и процесс в Российской Федерации / Дмитри­ев Ю. А., Исраелян В. Б. - Ростов н/Д : Изд-во «Феникс», 2004.

21. Отрывок из речи Ф. Лассаля «О сущно­сти конституции», произнесенной в 1882 г. в одном из берлинских бюргерских окружных собраний // Андреева Г. Н. Конституционное право зарубежных стран : учебник / Андрее­ва Г. Н. - М. : Изд-во Эксмо, 2005.

22. Конституция Португальской Республи­ки // Конституции государств Европы: в 3 т. Т. 2 / под общей ред. Л. А. Окунькова. - М. : Изд-во НОРМА, 2001.

23. Автономов А. С. Конституционное (го­сударственное) право зарубежных стран : учебник / Автономов А. С. - М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2006.

24. Кряжков В. А. Состязательность кан­дидатов в депутаты / Кряжков В. А. // Советс­кое государство и право. - 1990. - № 6.

25. Герасименко Т. В. Принципы выборов в органы государственной власти и местного самоуправления в Российской Федерации: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.02 / Ге­расименко Т. В. - Тюмень, 2003.

26. Князев С. Д. Принципы российского избирательного права / Князев С. Д. // Право­ведение. - 1998. - № 2.

27. Козодой Л. М. Конституційно - правовий статус суб’єктів виборчого процесу в Україні: дис. ... кандидата юрид. наук :

12.0. 02 / Козодой Л. М. - К., 2006.

28. Ключковський Ю. Б. Принципи вибор­чого права: законодавче застосування і реалі­зація / Ключковський Ю. Б. // Вибори і рефе­рендум в Україні: законодавче забезпечень, проблеми та шляхи вдосконалень : збірник матеріалів міжнародної наук.-практ. конф. - К. : Нора-друк, 2003.

29. Матейкович М. С. Проблемы правово­го регулирования выборов в органы государ­ственной власти субъектов Российской Фе­дерации : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : 12.00.02 «Консти­туционное и муниципальное право» / М. С. Матейкович. - Тюмень, 1988.

30. Кукушкин М. И. Выборы - конститу­ционный институт прямого народовластия в Российской Федерации / Кукушкин М. И., Югов А. А. // Российский юридический жур­нал. - 1996. - № 2.



Марцеляк С. М. Співвідношення принципів вітчизняного права та засад (принципів) виборів народних депутатів України /С. М. Марцеляк// Форум права. — 2013. —№ 3. — С. 363—371 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j- pdf/FP_index. htm_2013_3_61.pdf

Досліджено підхід вітчизняних та зарубіжних науковців щодо розуміння природи принципів права, засад виборів народних депутатів України, їх класифікації. Визначе­но співвідношення принципів вітчизняного права та засад (принципів) виборів народ­них депутатів України, як їх складової.

Марцеляк С. М. Соотношение принципов отечественного права и принципов выборов народных депутатов Украины

Исследован подход отечественных и зарубежных ученых относительно понимания природы принципов права, принципов выборов народных депутатов Украины, их кла­ссификации. Определено соотношение принципов отечественного права и принципов выборов народных депутатов Украины, как их составной.

Martselyak S. M. The Correlation of the Principles of the Native Law and the Principles of Elections of People’s Deputies of Ukraine

The article studied approach native and foreign scientists on understanding the nature of the principles of law and the principles of the election of people’s deputies of Ukraine, their classification. The correlation of the principles of the domestic law and the principles of elections of people’s deputies of Ukraine was formed.