joomla
ЩОДО ТИПОЛОГІЇ ПРАВОВИХ АКТІВ
Форум права

УДК 340.13

A. C. БАРЬЯК, Національний університет «Одеська юридична академія»

Ключові слова: правові акти, типологія право­вих актів, система правових актів, регулятивні правові акти, нерегулятивні правові акти

Правові акти - це незмінні супутники ро­звитку правової системи, невід’ємні елемен­ти механізму дії права, найбільш конкрети­зовані, об’єктивовані вияви права у правовому житті будь-якого суспільства. Че­рез систему правових актів право втілюється в життя при розв’язанні правових ситуацій, вирішенні юридичних справ, регуляцію по­ведінки соціальних суб’єктів. Усе це дозво­ляє стверджувати, що правові акти є серце­виною системи правових засобів.

Між тим системне бачення правових актів у правовій системі України не знайшло свого гідного відображення в юридичній періодиці та монографічних дисертаційних досліджен­нях. Виявляється, що традиційні підходи до сприйняття правових актів взагалі не перед­бачають виявлення певної їх системи, оскі­льки відсутня не лише розгалужена усталена класифікація правових актів, але й прагнення до її побудови. Так, відносною усталеністю характеризуються погляди лише на систему нормативно-правових актів, які становлять не більшість, а значну меншість у тому числі правових актів, які щоденно та щогодинно виникають у правовій сфері.

Це підтверджує актуальність вироблення нових підходів до розуміння правових актів через виявлення їх зв’язків як цілісної сис­теми. Першим етапом до побудови такої ме­тодології, як видається, є типологія правових актів, тобто виявлення їх гранично широких типів в межах яких формуються класи та ви­ди, що представляють усе різноманіття пра­вових актів у правовій системі сучасної України.

Таким чином, метою статті є побудова типології правових актів із виявленням най­більш коректних підстав для їх класифікації.

Слід зауважити, що на загальнотеоретич­ному рівні проблематиці правових актів як самостійного предмету дослідження приділя­ється недостатньо уваги. Фактично єдине си­стемне видання, присвячене правовим актам, видане Ю. О. Тихомировим та И. В. Ко - телевською у 1999 році, є методологічно за­старілим. Окремих аспектів системи правових актів торкалися у своїх роботах Ю. М. Оборотов, О. Ф. Скакун, Н. М. Крестов - ська, В. В. Дудченко, О. Д. Тихомиров, A. B. Малько, М. Г. Матузов та деякі інші науковці.

Типологія зазвичай відноситься до най­більш уживаних та поширених загальнонау - кових методів. Так, «Нова філософська ен­циклопедія» пропонує під типологією розуміти «метод наукового пізнання, в осно­ві якого лежить поділ систем об’єктів та їх групування за допомогою типу, тобто уза­гальненої, ідеалізованої моделі. Типологія використовується з метою порівняльного до­слідження суттєвих ознак, функцій, відно­син, рівнів організації об’єктів, як співісну­ючих, так і розділених у часі» [1, с.70]. До поняття «типологія» є близьким поняття «класифікація». Між тим вони є різні як за обсягом, так і за своїм методологічним приз­наченням. Типологія у своїй теоретично роз­галуженій та розвиненій формі прагне відо­бразити побудову, структуру досліджуваної системи, виявити її глибинні закономірності, що дозволяє їй передбачити існування поки що невідомих або неіснуючих об’єктів. Яск­равим прикладом такої розвиненої типології є періодична таблиця хімічних елементів, яка дозволила передбачити існування та навіть описати властивості ще не відкритих елеме­нтів. На відміну від типології класифікація постає таким методом пізнання, метою якого є розгляд предмету у вигляді множинності його елементів, кожен з яких у свою чергу може бути розглянутий як множинність еле­ментів. З точки зору логіки, класифікація - це послідовний поділ об’єму поняття, на ко­жному із рівнів якого має використовуватися один критерій поділу [2, с. 192-193]. Так, класифікацією є опис системи існуючих біо­логічних видів. Така класифікація може пра­гнути, але ніколи не стане типологією, адже неможливо в межах класифікації створити логічні умови для опису невідомих елементів системи (хоча такі спроби неодноразово ма­ли місце в історії біології).

Для юриспруденції методи класифікації та типології відіграють особливу роль. Власне, часто саме ці методи дозволяють отримати якісно нове знання про правову реальність. Будь-яка класифікація та типологія передба­чає виявлення у змісті поняття суперечності, плюралізму, несхожості. Саме тому початко­вим етапом типології має бути визначення поняття.

У наших попередніх публікаціях ми наво­дили аргументи на користь того, що поши­рене в юридичній літературі розуміння пра­вових актів є неточним та таким, що потребує свого уточнення[4]. Серед найбільш принципових аргументів слід виділити, по - перше, неможливість зведення правових ак­тів виключно до письмової форми їх існу­вання; по-друге, некоректність віднесення до правових актів лише ті акти, що мають влад­ні приписи або взагалі встановлюють права та обов’язки. На нашу думку, надати цілісну дефініцію правовим актам дуже складно, адже виявлення спільних рис у всіх їх видо­вих особливостях приводить лише до грани­чно абстрактних властивостей (таких як об’єктивність, формальна визначеність, пра­вомірність, системність тощо). Саме тому пропонується сумативний підхід до розумін­ня правових актів, відповідно до якого пра­вовий акт - це дія чи її результат, спрямо­ваний на встановлення, реалізацію чи застосування правових приписів, фіксацію юридичних фактів, іцо має усну, письмову чи конклюдентну форму. Така дефініція є мак­симально широкою та такою, що дозволяє, на нашу думку, охопити усі видові характе­ристики правових актів.

Між тим, відображені в дефініції ознаки правових актів (дія чи її результат, форма існування тощо) можуть бути основою для класифікації правових актів, але не для їх типології. Справа тут у тому, що поділ пра­вових актів, наприклад, на письмові, усні та конклюдентні, не дає нового знання, у той час як типологія має створювати передумови для передбачення невідомих чи допоки неіс­нуючих явищ. Саме тому ідеальною модел­лю (типом) має бути обраний інший крите­рій.

На нашу думку, таки критерієм може слу­гувати функціональне призначення правово­го акту. По-перше, функціональність право­вих актів є їх першочерговою характеристикою, оскільки саме через неї виражається їх ефективність, про що писав свого часу професор В. В. Лазарев [3]. Оскі­льки правові акти є невід’ємними елемента­ми, а нерідко навіть стверджується, що стру - ктуроутворюючими компонентами механіз­му дії права [4, с.94-107], то логічним вигля­дає висновок, що функції правових актів можуть лежати в еонові їх типології. По - друге, з точки зору функціонального, а не формального підходу, видається за можливе охопити ті правові акти, які традиційно не вписуються в теоретичну модель їх розгляду, наприклад правові акти, що не спрямовані не рулювання суспільних відносин, не містять індивідуальних правових приписів тощо.

Таким чином, у найбільш загальному ви­гляді можна говорити про існування двох типів правових актів: регулятивних та нере - гулятивних. Між тим, якщо по відношенню до регулятивних правових актів їх функціо­нальне призначення не викликає жодних сумнівів, то нерегулятивні правові акти за­лишаються ніби у тіні. їх функціональне призначення не є очевидним, однак воно є надзвичайно важливим для підтримання ці­лісності правової системи.

Нерегулятивні правові акти виконують неоднакові функції, які залежать від їх конк­ретного виду. Це може бути процесуальна функція, що має на меті відповідне оформ­лення стадій проходження юридичної справи (наприклад, внесення до автоматизованої си­стеми документообігу усіх даних, що стосу­ються кримінальної справи, відповідно до ст.35 Кримінального процесуального кодек­су України [5]); документальна функція (на­приклад, протокол огляду місця події, стено­грама судового засідання, довідка з місця роботи тощо). Важливо підкреслити, що до нерегулятивних правових актів також слід відносити односторонні акти реалізації пра­ва. Цікаво, що I. A. Міннікес стверджує, що індивідуальні правові акти цілком і повністю знаходяться в площині індивідуального пра­вового регулювання. При цьому до індивіду­альних правових актів він відносить правот - ворчі індивідуальні акти, акти реалізації права та акти казуального тлумачення [6, с.60-62]. Навряд можна визнати таку пози­цію продуктивною. По-перше, індивідуальне правове регулювання, незважаючи на свою специфіку, усе ж таки, є правовим регулю­ванням. Традиційний підхід до розуміння правового регулювання передбачає, що воно постає як здійснюване громадянським суспі­льством і державою за допомогою усієї су­купності юридичних засобів упорядкування суспільних відносин, їх закріплення, охоро­на, захист і розвиток. При цьому можна по­годитися з О. Ф. Скакун у тому, що піднор - мативне (індивідуальне) правове

Регулювання здійснюється за допомогою ак­тів застосування права та індивідуальних до­говорів [7, с.267]. Однак очевидно, що реалі­зація права не вичерпується укладанням індивідуальних договорів. Дотримання, ви­користання та виконання права - три най­більш типові форми реалізації права - не пе­редбачають регулювання, вони є актами, спрямованими не на регуляцію, а на реаліза­цію законних інтересів, прав та обов’язків суб’єктів права. Жодної регламентації вони

Не передбачають.

Таким чином, до нерегулятивних право­вих актів слід віднести: акти процесуального характеру, функціональне призначення яких полягає в дотриманні відповідної процесуа­льної форми; акти документального характе­ру, мета яких полягає у фіксації явищ, подій, обставин та інших юридично значущих фак­тів; та акти односторонньої реалізації права, які виражені у правомірній поведінці суб’єктів права.

Система регулятивних правових актів є набагато більш розгалуженою та складною, що пояснюється, насамперед, специфікою форм та способів правового регулювання. Усе більшого визнання набуває судження Ю. М. Оборотова, що розгляд правового ре­гулювання за напрямками нормативного та індивідуального є недостатнім для того, щоб охопити усю палітру правових засобів, які використовуються для впорядкування суспі­льних відносин та розв’язання правових си­туацій. На думку науковця, доцільно розме­жовувати нормативне, ненормативне та індивідуальне правове регулювання як особ­ливі та самостійні типи правового регулю­вання [8, с. 19-20]. Думається, що кожному з цих різновидів правового регулювання бу­дуть відповідати ті чи інші різновиди право­вих актів у їх розгалуженій системі.

Насамперед, слід зауважити, що розріз­нення нормативного та ненормативного пра­вового регулювання пов’язане з переглядом традиційних уявлень про нормативність, що полягає у звуженні поля значень цього по­няття. В. Д. Плахов, аналізуючи морфологічні структури соціальних норм, стверджує, що в найбільш загальному вигляді про соціальну норму можна говорити як про специфічну структуру, яка складається з чотирьох ком­понентів: дії, що може, повинна чи не по­винна бути виконана; умови застосування - це вказівка в нормі на ситуацію, з настанням якої слід реалізувати передбачену конкрет­ною нормою дію; суб’єкт - це особа чи група осіб, котрим адресована норма; нарешті, ха­рактер норми, який визначається тим, зо - бов’язує вона, забороняє чи дозволяє вико­нувати певні дії [9, с.53].

У цьому контексті виглядає не зовсім продуманою позиція багатьох представників загальнотеоретичної юриспруденції щодо віднесення до числа правових норм принци­пів права поряд із такими конструкціями, як дефініції, засади, презумпції, преюдиції то­що. Досить поширеною є позиція щодо кла­сифікації правових норм на норми-засади, норми-принципи, норми-цілі, норми - дефініції, норми-презумпції, норми - преюдиції, норми-фікції, норми-конструкції тощо [10, с.207-208]. Виявляється, що усі ці нормативні конструкції не є нормами, оскі­льки не мають усіх обов’язкових ознак.

Нормативність слід розглядати як явище, що завжди скероване назовні. Внутрішня не­обхідність людини (совість) може бути як нормативною за своєю природою, так і не­нормативною, якщо вона передбачає специ­фічну поведінку саме для цієї конкретної людини, тобто скерована всередину. Така регуляція не є нормативною, а така необхід­ність не є нормою. Норма - завжди між - персональна, комунікативна. Як підкреслює К. В. Горобець, за відсутності зовнішнього адресату норма не існує [11, с. 127].

Між тим, такий підхід не означає, що усі ті нормативно-правові акти, які містять у своїй структурі ненормативні елементи (за­сади, цілі, презумпції, фікції, конструкції тощо) перестають бути нормативними в ці­лому. У числі регулятивних правових актів саме нормативні правові акти є центром та тією більшістю, яка диктує розвиток право­вому регулюванню. Як видається, немає сен­су детально зупинятися на системі правових актів нормативного типу, оскільки цей сю­жет досить детально розглядається в юриди­чній літературі. Як видається, більшої уваги з точки зору організації типології правових актів заслуговують ненормативні та індиві­дуальні правові акти.

До засобів ненормативного правового ре­гулювання зазвичай відносять директиви, цінності та інформацію - тобто ті додаткові, допоміжні засоби, які вписуються в механізм дії права. Слід зауважити, що не завжди ці три засоби ненормативного правового регу­лювання існують у формі правових актів. Директиви у більшості випадків існують у формі усних та письмових наказів, здійсню­ваних в екстраординарних ситуаціях (під час стихійного лиха, ведення бойових дій, подо­лання наслідків катастрофи тощо). Між тим слід відрізняти директивне регулювання від правозастосування. Правозастосування зав­жди спрямоване на конкретного індивіда, у той час як директиви часто не мають свого конкретного адресата і спрямовані групі лю­дей, часто невизначеній індивідуально чи навіть чисельно. Саме тому директиви не є нормативним регулюванням, однак вони не можуть розглядатися і як індивідуальне ре­гулювання. Саме цим зумовлене віднесення директив до ненормативного правового ре­гулювання.

Дещо складніша ситуація простежується з інформацією. Сама по собі правова інформа­ція існує у самих різноманітних формах, а тому пронизує усю правову матерію; вона міститься у всіх правових актах: як регуля­тивних, так і нерегулятивних. Тому часто її розглядають як неюридичний засіб правово­го впливу [12, с.210], тобто засіб, який не іс­нує у формі правового акту. Із таким підхо­дом у цілому можна погодитися: доволі складно навести приклад правового акту, який був за своїм функціональним призна­ченням цілком інформаційним і не викону­вав би жодної іншої функції (регулятивного чи нерегулятивного характеру). Так само складно розглядати цінності в контексті сис­теми правових актів. Однак поєднання цих двох аспектів ненормативного правового ре­гулювання дозоляє говорити про існування особливого типу правових актів, які здійс­нюють виключно ціннісно-інформаційне правове регулювання. До таких актів можна віднести різного типу декларації. Тут слід підкреслити, що деякі декларації мають нор­мативну силу (наприклад, Декларація про державний суверенітет України 1991 р.), од - нак більшість із них, особливо ті, що існують на міжнародно-правовому рівні, нормативні­стю не характеризуються. Для них функцією є ціннісна орієнтація розвитку того чи іншо­го напрямку правового регулювання чи пра­вової системи в цілому. Характерним прик­ладом тут виступатиме Загальна Декларація прав людини 1948 р.

Третьою групою в системі регулятивних правових актів виступають індивідуальні правові акти, яких ми вже частково торкали­ся. Безумовно, до числа індивідуальних пра­вових актів відносяться акти застосування права та двосторонні акти реалізації права (індивідуальні договори). Між тим, доволі цікавою є позиція, відповідно до якої до сис­теми індивідуальних правових актів слід та­кож відносити акти казуального тлумачення права [6, с.62]. Дійсно, можна у цілому пого­дитися з таким підходом, однак не завжди він себе виправдовує. Наприклад, якщо взяти до уваги рішення Європейського Суду з прав людини, то виявиться, що вони часто мають подвійну природу: з одного боку, вони тлу­мачать Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод крізь призму окремого випадку (тобто здійснюють казуа­льне тлумачення), а з іншого - висловлюють судження нормативного типу про відповід­ність чи невідповідність положень націона­льного законодавства вимогам Конвенції. У такому випадку таке тлумачення не є казуа­льним, але є нормативним, незважаючи на те, що воно здійснюється в контексті одного випадку, однієї конкретної правової ситуації.

Однак така «змішаність» правових актів є доволі типовою і вона лише підкреслює різне функціональне призначення різних типів правових актів. В межах одного правового акту може не лише поєднуватися казуальне та нормативне тлумачення права, але й нор­мативне та індивідуальне правове регулю­вання. Тут справедливою є висловлена май­же півстоліття тому думка В. І. Новосьолова, що «немає жодного сенсу видавати два різ­них акти з одного і того ж питання з метою штучно розвести нормативне та ненорматив­не правове регулювання» [13, с.67]. І дійсно, у практиці правового регулювання часто трапляються випадки поєднання різних його типів в одному акті. Типовим прикладом може бути Указ Президента України «Про присудження Державних премій України в галузі науки і техніки 2012 року», де статтею першою перелічено науковців та їх наукові доробки, за які їм присуджується премія (ін­дивідуальне регулювання), а статтею другою

- встановлюється розмір премії у сумі 200000 гривень (нормативне регулювання) [14].

Отже, типологія правових актів як склад­на методологічна процедура передбачає створення такої моделі системи правових актів, яка би дозволяла описувати усі існуючі правові акти як регулятивного, так і нерегу - лятивного типу. Побудова такої моделі на­дасть можливості для впорядкування право­вих актів, визначити перспективи розбудови їх зв’язків, виявити фундаментальні системні закономірності, що визначають динаміку та статику системи правових актів в правовій системі сучасної України.

ЛІТЕРАТУРА

1. Новая философская энциклопедия : в 4 т. / Ин-т философии РАН ; Науч.-ред. совет : В. С. Степин (пред.) и др. - М. : Мысль, 2010. - Т. IV. -736 с.

2. Цофнас А. Ю. Гносеология : учеб. по - соб. / А. Ю. Цофнас. - Изд. 2-е, испр. и доп.

- Одесса : Наука и техника, 2011. - 248 с.

3. Лазарев В. В. Эффективность право­применительных актов. Вопросы теории / В. В. Лазарев ; науч. ред. : А. К. Безина. - Казань : Изд-во Казан, ун-та, 1975. - 207 с.

4. Гойман В. И. Действие права (методо­логический анализ) : моногр. / В. И. Гойман.

- М. : Акад. МВД РФ, 1992. - 180 с.

5. Кримінальний процесуальний кодекс України : від 13.04.2012 р., № 4651-УІ // ВВР України. - 2013. - № 9-10, № 11-12, № 13. - Ст. 88.

6. Минникес И. А. Индивидуальные пра­вовые акты (к проблеме индивидуального правового регулирования) / И. А. Минникес // Известия Иркутск, гос. экономической акад. - 2006. - № 5. - С. 59-62.

7. Скакун О. Ф. Теорія права і держави : підруч. / О. Ф. Скакун. - 3-тє вид. - К. : Але - рта ; ЦУЛ, 2011.-524 с.

8. Оборотов Ю. Н. Теория государства и права (прагматический курс) : экзам. спра - воч. / Ю. Н. Оборотов. - Одесса : Юрид. л - ра, 2006. - 184 с.

9. Плахов В. Д. Социальные нормы: фило­софские основания общей теории /

В. Д. Плахов. - М. : Мысль, 1985. - 253 с.

10. Крестовська Н. М. Теорія держави і права. Елементарний курс : навч. посіб. /

Н. М. Крестовська, Л. Г. Матвеева. - X. Одіссей, 2007. - 432 с.

11. Горобец К. В. Аксиосфера права: фи­лософский и юридический дискурс : моногр. / К. В. Горобец. - Одесса : Фенікс, 2013. - 218 с.

12. Раянов Ф. М. Проблемы теории госу­дарства и права (юриспруденции) / Ф. М. Раянов. - М. : Право и государство, 2003.-304 с.

13. Новоселов В. И. Законность актов управления / В. И. Новоселов. - М. : Юрид. лит., 1968. - 146 с.

14. Указ Президента України «Про прису­дження Державних премій України в галузі науки і техніки 2012 року» : від 16.05.2013 p., № 279/2013 // Офіційний вісник України.

2013. - № 38. - Ст. 1335.


БарьякА. С. Щодо типології правових актів/А. С. Барьяк// Форум права. —2013. - JVs

2. — С. 19—24 [Електронний ресурс].

Розглядаються методологічні основи типології правових актів як методологічної про­цедури, покликаної впорядкувати різноманіття правових актів. Доводиться, що най­більш доцільною моделлю типології виступає поділ правових актів на регулятивні та нерегулятивні, що дозволяє включити до їх системи усю сукупність правових актів. Доведено існування в межах регулятивного типу правових актів поряд із нормативни­ми та індивідуальними також ненормативних правових актів.

Барьяк А. С. О типологии правовых актов

Рассматриваются методологические основы типологии правовых актов как методоло­гической процедуры, призванной упорядочить многообразие правовых актов. Доказы­вается, что наиболее целесообразной моделью типологии выступает разделение пра­вовых актов на регулятивные и нерегулятивные, что позволяет включить в их систему всю совокупность правовых актов. Доказано существование в пределах регулятивного типа правовых актов наряду с нормативными и индивидуальными также ненорматив­ных правовых актов.

Barjak A. S. About of Typology of Legal Acts

Methodological foundations of typology of legal acts as methodological procedures designed to manage its diversity discusses. It is proved that the most appropriate model of such typol­ogy is the separation of legal acts to regulative and non-regulative that allows including their entire set. The existence within the type of regulative legal acts, along with normative and individual non-normative legal acts is proved.