joomla
НАРИСИ ДО ДИСКУСІЇ ПРО ПРАВОВУ ПРИРОДУ ГОСПОДАРСЬКОГО ТА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА
Форум права

УДК 347.1+346.1

Є. В. ПЕТРОВ, докт. юрид. наук, доц., Доне­цький юридичний інститут МВС України

Ключові слова: цивільне право, господарське право, предмет права

У вітчизняній правовій науці є ряд проблем, які, не дивлячись на те, що вони обговорю­ються у наукових колах протягом багатьох де­сятиріч, не втрачають своєї актуальності. Од­нією з них є проблема визначень правової природи господарського права. Аналіз науко­вої літератури показує, що над її вирішенням у різні часи працювали такі вчені, як С. Алек­сеев, В. Гайворонський, В. Джунь, К. Кар - чевський, О. Красавчиков, І. Красько, В. Лап­тев, В. Мамутов, К. Толстой, В. Щербіна та ін., проте не дивлячись на це, у науковій літе­ратурі єдиної позиції з цього приводу все ще не досягнуто. Подібний стан справ робить можливим та необхідним продовження нау­кової дискусії з цього приводу, до якої має бажань долучитися і автор цих строк. Своїм головним завданням ми бачимо спробу кри­тичного аналізу основних підходів до визна­чення правової природи господарського права з послідуючим доведеньм необхідності ви­рішень названої наукової проблеми через призму концепції поділу права на приватне та публічне. Відзначимо, що подібному напрямку наукового пошуку властивий досить високий рівень наукової новизни, оскільки до сьогод­нішнього дня досліджень такої спрямованості ще не проводилося.

Порядок здійснення господарської діяль­ності в Україні, якщо виходити із сучасних наукових публікацій, визначається за допомо­гою норм господарського права, значна части­на з яких знайшла кодифікацію у Господарсь - кому кодексі України [1]. У ст.1 названого Кодексу зазначено, що він встановлює основ­ні засади господарювань в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у про­цесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учас­никами відносин у сфері господарювань.

Не дивлячись на таке, як би просте визна­чень завдань Господарського кодексу Укра­їни, в юридичній науці протягом значного ча­су йдуть запеклі дискусії як щодо самої можливості/доцільності існувань господарсь­кого права, так і щодо предмету його регулю­вань. Головними опонентами у цій дискусії найчастіше є, з одного боку, представники на­уки цивільного права, з іншого, - представ­ники науки господарського права, останні з яких звинувачують перших у постійному пе­решкоджанні становленню господарського права, запереченні його самостійного місця у системі вітчизьного права [2]. Не підтриму­ючи у цій дискусії представників жодної зі сторін, від себе додамо, що, на наш погляд, кожен із них, виходячи з усталених нині кон­цепції предмету та методу правового регулю­вань взагалі та предмету і методу правового регулювання, відповідно, цивільного та гос­подарського права, зокрема, у чомусь є пра­вим. Представники науки цивільного права праві у тому, що суспільні відносини, які ре­гулюються господарським правом, власне, нічим принципово не відрізняються від суспі­льних відносин, що складають предмет циві­льного права. Що ж до представників науки господарського права, то з ними можна пого­дитися у тому, що господарські правовідно­сини, володіючи певною специфікою, пов’я­заною із їх суб’єктним складом та змістом, дійсно можуть бути відмежовані від цивільних правовідносин. Разом з цим відзначимо, що кі­нця названій суперечці мабуть не буде до тих пір, поки буде існувати та визнаватися в якості провідної концепція поділу вітчизняного права на галузі залежно від предмету та методу пра­вового регулювань, вироблена, нагадаємо, у кінці 30-х - початку 40-х рр. радянськими вче - ними-правознавцями. У даному випадку мова йде про те, що базуючись на положеннях на­


Званої концепції неможна провести чіткого розмежування більшості галузей українського права, оскільки кожна з них містить ознаки, які є властивими іншій. Про це, зокрема, писа­ли ще окремі радянські вчені, в якості прикла­ду, наводячи, якраз цивільне право.

Так, Л. Б. Тіунова у 1987 р. наголошувала на тому, що аналіз конкретних галузей права показує, що традиційний критерій їх виділен­ня (залежно від виду суспільних відносин) невитриманий. Говорячи про це на прикладі цивільного права, необхідно відмітити, наго­лошувала вчена, що воно регулює не лише майнові, але й особисті немайнові відносини. У той же час значна частина майнових відно­син випадає із сфери цивільного права та опо­середковується адміністративним правом. До того ж, майнові відносини (деяка їх частина) регулюються сімейним, трудовим, колгосп­ним, земельним, фінансовим законодавством. Чи можливо їх, питає вчена, навіть щодо со­ціалістичних відносин відмежувати від пред­мету цивільного та адміністративного права? Вочевидь, що межі такого давнього, на пер­ший погляд стійкого предмету цивільного права виявляються розмитими [3]. Вважаємо, що з такою позицією необхідно повністю по­годитися, а доказом її обґрунтованості якраз і є ситуація, що склалася навколо розмежуван­ня цивільного та господарського права.

Вивчення сучасної наукової літератури, присвяченої з’ясуванню предмета господар­ського права, показує, що і серед представни­ків однойменної галузі правової науки немає єдності щодо названого питання. Як пише

А. М. Запорожець, ситуація у цій сфері така, що у глобальних, так би мовити, напрямках, визначення загальних тенденцій предмету усі одностайні. Але, коли справа доходить до ви­значення конкретних меж предмету, кожного разу з’являються нові пояснення та їх інтерп­ретації [2]. Досить чітко стан справ з визна­ченням предмету господарського права описав

О. М. Вінник, який вважає, що у вітчизняній юридичній науці щодо питання про господар­ське право як галузь права сформувалися три основні позиції.

Перша з них негативна. Її прихильники (С. М. Братусь, P. O. Халфіна, Г. К. Матвеев, Я. М. Шевченко, A. C. Довгерт та ін.) вважа­ють господарське право несамостійною галу­ззю права, а простим поєднанням цивільно - правових та адміністративно-правових норм, що діють у сфері господарювання. Однак го­сподарські правовідносини, заперечує їм

О. М. Винник, не можна розкласти на цивіль­но-правові і адміністративно-правові, хоча історичне коріння господарського права ле­жить у сфері і публічного, і приватного права. Крім того, господарське право має значний за обсягом власний нормативний матеріал, що не належить ні до цивільного, ні до адмініст­ративного права. Одним із таких інститутів, що зумовили виділення господарського (тор­гового, комерційного) права в окрему галузь права, є інститут банкрутства.

Друга позиція щодо господарського права - позитивна, полягає у визнанні господарського права самостійною галуззю права, яка не має нічого спільного з іншими галузями (В. В. Ла­птев, В. К. Мамутов, І. Г. Побірченко та ін.). Однак господарське право, хоча і є специфіч­ним явищем, проте пов’язане з іншими галу­зями права, наприклад: з цивільним, оскільки, за усталеною думкою, підпорядковується, скажімо, загальним засадам зобов’язального права; з адміністративним, оскільки викорис­товує, зокрема, такі методи правового регулю­вання, як метод владних приписів, та правові форми керівництва економікою - управління у вузькому розумінні (видача дозволів, ліцензій, патентів), контроль [4, с.45-46].

Згідно з третьою точкою зору, яка, на пе­реконання О. М. Винника, найбільш відпові­дає життєвим реаліям (її прихильниками є Ю. К. Толстой, O. A. Пушкін, С. С. Алексеев, Г. В. Пронська), та є, на наш погляд, найбільш поширеною, господарське право є комплекс­ною галуззю права, в якій зібрані правові но­рми основних галузей права, приурочені до одного предмета правового регулювання - господарської діяльності. Господарське пра­во, продовжує вчений, крім запозиченого з інших галузей, має досить об’ємний власний (оригінальний) нормативний матеріал (інсти­тут внутрішньогосподарських, в тому числі корпоративних, відносин, інститут банкрутс­тва, інститут антимонопольного регулювань господарської діяльності, інститут державно­го замовлення та ін.) [4, с.44-46]. Подібної точки зору дотримується також і авторський колектив навчального посібника «Господар­ське право», виданого під загальною редакці­єю професора Л. А. Жука, представники якого вважають, що господарське право, це сукуп­ність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері управління економікою, виробництвом та реалізацією продукції, ви­конання робіт і наданні послуг з метою отри­мань прибутків. Господарське право, на їх думку, є комплексною галуззю права, що ба­зується на нормах цивільного права щодо правоздатності фізичних і юридичних осіб, цивільно-правових угод і конкретизує їх, а також містить в собі норми адміністративно­го, фінансового, трудового права, які регу­люють господарську діяльність, господарське право і найближче до нього за змістом циві­льне право співвідносяться як загальне та спеціальне. Цивільне право обумовлює зага­льні основи регулювань майнових і особис­тих немайнових відносин, а господарське право конкретизує цивільно-правові норми щодо конкретних сфер і видів господарської діяльності [5, с.4]. Названий підхід розділяє також і С. Батрин, який заперечуючи проти комплексного характеру господарського пра­ва, наголошує однак на тому, що останнє є самостійною галуззю права, оскільки: виникає як право керівництва, управлінь економікою; виникає на основі торгового права; виникає як стратегічне поєднань відносин з керівництва економікою (вертикальний критерій) та відно­син саморегулювань підприємницької акти­вності (горизонтальний критерій), на стику публічного та приватного права [6].

Разом із цим відзначимо, що переліченими вище концепціями розуміння предмету гос­подарського права не обмежується. Так, на­приклад, К. А. Карчевський вважає, що правові відносини, які виникають у сфері здійснення господарської (підприємницької) діяльності, повинні регулюватися особливою підгалуззю цивільного права. Для такої підгалузі вчений пропонує назву «Господарське (підприємни­цьке) право», визначаючи останнє в якості спеціальної підгалузі цивільного права, яка регулює майнові та особисті немайнові відно­сини, що виникають при зайнятті господарсь­кою (підприємницькою) діяльністю та спря­мовані на отримання прибутку, досягнень соціальних чи економічних результатів, які засновані на юридичній рівності, вільному во - левьвленні, майновій самостійності суб’єктів господарювань (підприємців), з можливістю встановлення законом умов та меж здійснен­ня такої діяльності для забезпечення соціаль­ної справедливості економіки, захисту прав споживачів, інших суб’єктів господарювань, навколишнього середовища та держави [7]. Не вдаючись до поглибленого аналізу науко­вої позиції К. А. Карчевського дозволимо собі поставити на обговорення лише декілька спі­рних моментів. Так, не зовсім зрозумілим ви­глядає вибудуваний автором синонімічний ряд «господарське право - підприємницьке право». Господарська та підприємницька дія­льності дійсно мають чимало спільних рис, однак це не дозволяє об’єднувати їх в одне поняття. У цьому сенсі лише повторимо дум­ку В. М. Гайворонського, який пише, що підп­риємницька діяльність є особливим видом господарської діяльності, творчо-пошукова, новаторська, пов’язана з виробленням нових ідей і заходів для досягнень мети. Отож гос­подарська діяльність, охоплюючи підприєм­ницьку, до неї не зводиться [8, с.8]. З огляду на це, немає ніяких підстав для того, щоб об’єднувати поняття господарське та підпри­ємницьке право у межах однієї правової кате­горії, оскільки останні регулюють відмінні види суспільних відносин - господарські та підприємницькі.

Поряд із цим, у нас викликає заперечення також і поняття «спеціальна підгалузь», яке не є вживаним у юридичній мові. Запропону­вавши названий термін до використання ав­тору, на наш погляд, слід би спочатку пояс - нити його сутність, відмежувати від таких ка­тегорій як інститут та підгалузь права. Без проведення цих операцій надзвичайно важко зрозуміти, що має на увазі К. А. Карчевський, говорячи про спеціальну підгалузь цивільного права.

І останнє. Зміст визначення господарського (підприємницького) права, за великим рахун­ком, майже нічим не відрізняється від сфор­мульованих у літературі визначень цивільного права. У дефініції, запропонованій К. А. Кар- чевським, згадується про найголовніші озна­ки цивільних відносин (їх майновий та особи - стісний немайновий характер), що наштовхує на думку про відсутність будь-яких принци­пових відмінностей між цивільним та госпо­дарським правом. Однак, варто наголосити на тому, що між названими правовими утворен­нями відмінності усе-таки існують. Узяти хо­ча б елемент державного регулювань госпо­дарських відносин, наприклад, у вигляді ліцензування її окремих видів, який, зрозуміло, не може бути віднесено до інституту цивільно­го права. А раз так, то на якій підставі автор веде мову про те, що господарське (підприєм­ницьке) право є спеціальною підгалуззю циві­льного права?! Невже цивільне право склада­ється з норм адміністративного права?!

Озвучені нами «нестиковки» у визначенні господарського права, запропонованому К. А. Карчевським, у тій або іншій мірі сто­суються і усіх інших концепцій про які було згадано вище, що є свідченням неможливості відшукання істини щодо названого правового утворень за допомогою існуючого нині ме­тодологічного інструментарію, який, перей­шовши нам у спадщину від радянської право­вої теорії, досить часто продовжується використовуватися сучасними авторами без будь-яких «поправок» на час. І у цьому плані, як зазначає В. Джунь, наука господарського права не є виьтком [9]. Однак, подібний стан справ із встановленням правової природи го­сподарського права та, відповідно, напрямків його подальшого розвитку є неприпустимим, оскільки усі ці «наукові негаразди» призво­дять до виникнень цілком реальних проблем у сфері правотворчості та правозастосування. У цьому сенсі надзвичайно слушними вигля­дають слова С. Батрина, який пише, що у контексті динамічного розвитку господарсь­ких відносин виникає ряд питань, які не можна розглядати у рамках протистояння окремих правових шкіл господарників та цивілістів, чи зводити до обмеженого у зародку аналізу співвідношень ст. 1 Цивільного кодексу України та ст.1 Господарського кодексу України. Адже кінцеве завдань насправді полягає не у тому, щоб скасувати Господар­ський кодекс чи домогтися поетапного вихо­лощень сутності господарського права - сьогодні на науковому рівні необхідно забез­печити якість регулювання відносин, які ста­новлять основу розвитку країни [6]. Однак, вирішення цього завдань, за нашим глибо­ким переконанням, не може бути здійснено без ґрунтовного перегляду основ методологі­чного досліджень господарського права. По­яснимо свою точку зору більш докладно.

Аналіз опрацьованих нами концепцій ро­зумінь поняття та змісту господарського права дозволяє зробити декілька принципо­вих висновків. Так, по-перше, усі дослідники, з працями яких нам вдалося ознайомитися, вирішуючи проблему правової природи гос­подарського права, робили це без врахувань теорії поділу права на приватне та публічне. По-друге, встановлень меж правового регу­лювання господарського права у всіх без ви­нятку випадків здійснювалося через призму концепції предмету та методу правового ре­гулювання, яка є далеко не найкращим здобу­тком радянської правової науки. По-третє, вивчень сучасного стану та перспектив роз­витку господарського права реалізується майже без врахування історичного та зарубі­жного досвіду становлення та розвитку на­званого правового утворення. Неврахування названих вище аспектів є, на наш погляд, єдиною причиною, яка пояснює той факт, що вже протягом більше ніж півстоліття вітчиз­няні вчені не спроможні дати відповідь на пи­тання про правову природу господарського права. Іноді складається таке вражень, що уся ця ситуація створена штучно, оскільки вона дає гарний привід для нескінченних «на­укових» розмов, які насправді не мають ні­якого ані теоретичного, ані практичного сенсу.

Повертаючись до анонсованих вище мето­дологічних проблем, насамперед, наголосимо на тому, що більшість з них носить історич­ний характер. Як справедливо зазначає у сво­їх працях P. C. Мельник [10, 11], вітчизняна правова наука все ще продовжує відчувати на собі потужний вплив радянської правової іде­ології. Багато з тих правових концепцій, які з «успіхом» продовжують жити в українській правовій науці, були розроблені на ниві запе­речення існування правової державності, не­можливості визнання приватної особи неза­лежним від держави суб’єктом права тощо. У зв’язку з цим виникає майже риторичне запи­тання: так не вже ці теорії та концепції мо­жуть знайти місце у правовій теорії країни, яка оголосила себе демократичною, правовою та соціальною державою? Безумовно, що ні, а раз так, то пошук відповіді на питання про правову природу господарського права має бути здійсненний, так би мовити, з позиції чистого аркушу, без спроб обґрунтування тієї або іншої точки зору з посиланням на праці радянських вчених-правознавців, значна час­тина з яких, як пише К. С. Бельський [12, с. 162-176], працювала виключно в межах до­зволених керівними роз’ясненнями Комуніс­тичної партії СРСР.

Визначення правової природи господарсь­кого права не може бути здійснено без враху­вання теорії поділу права на приватне та пуб­лічне. За нашим глибоким переконанням недооцінювання цієї аксіоми є найпершим чинником, який заважає розбудові досконалої системи вітчизняного права. Аналіз історич­ної правової літератури показав, що теорія поділу права на приватне та публічне у нашій державі розвивалася непослідовно. У межах окремих періодів існування держави вона ви­знавалася та вивчалася [13]. У межах інших - піддавалася руйнівній критиці. В останньому випадку мова йде про 30-ті pp. XX ст. Саме у цей період відбулося вироблення радянським вченим-правознавцем М. Аржановим теорії поділу радянського права на галузі відповідно до предмету правового регулювання. Однією з підстав для цього стала необхідність розро­бки теорії системи радянського права, яка б принципово відрізнялася від буржуазної сис­теми права, заснованої на поділі права на приватне та публічне [14]. Проте, незважаючи на універсальність концепції предмету право­вого регулювання, пізніше доповненої ще і теорією методу правового регулювання, на її підставі досить важко визначити приналеж­ність певних груп суспільних відносин, у на­шому випадку господарських, до однієї або іншої галузі права, оскільки велика кількість з них підпадає під регулятивний вплив різних галузей права. Про це писали ще радянські вчені, наголошуючи, як наслідок, на тому, що господарське право є комплексною галуззю радянського права [15, с.7]. Однак, з огляду не теорію поділу права на приватне та публі­чне, комплексних галузей права існувати не може, оскільки кожна галузь права неодмінно має входити або до підсистеми приватного, або до підсистеми публічного права. У про­тилежному випадку був би порушений один із основних принципів побудови систем, від­повідного до якого кожна система складаєть­ся з підсистем більш низького рівня, які однак володіють ознаками, властивими «головній» системі.

З огляду на це, можна з впевненістю стве­рджувати, що на господарське право, у його сьогоднішньому вигляді, очікують ґрунтовні перетворення, пов’язані з його поділом що­найменше на дві частини: приватне господар­ське право та публічне господарське право, кожна з яких, відповідно, має бути визнана самостійною галуззю українського права.

ЛІТЕРАТУРА

1. Господарський кодекс України // ВВР України. - 2003. - № 18. - № 19-20. - № 21-

22. - Ст. 144.

2. Запорожец А. М. К вопросу о содержа­нии предмета и метода хозяйственного права /

А. М. Запорожец // Право і безпека. - 2005. - №4. - С. 136-144.

3. Тиунова, Л. Б. Система правовых норм и отраслевое подразделение права / Л. Б. Тиу­нова // Известия вузов. Правоведение. - 1987. - № 4. - С. 63-69.

4. Вінник О. М. Господарське право : курс лекцій / О. М. Вінник. - К. : Атіка, 2004. - 624 с.

5. Господарське право : навчальний посіб­ник / Жук Л. А., Жук I. Л., Неживець О. М. - К. : Кондор, 2003. - 400 с.

6. Батрин С. Господарське право як самос­тійна галузь права: до постановки питання /

С. Батрин // Юридична Україна. - 2010. - № 1. - С. 92-96.

7. Карчевський К. А. Предмет, метод та поняття господарського (підприємницького права) / К. А. Карчевський // Право і безпека. -

2009. -№ 2. - С. 151-155.

8. Господарське право України : підручник/ за ред. В. М. Гайворонського та В. П. Жуш - мана. - X. : Право, 2005. - 382 с.

9. Джунь В. Методологічні питання дослі­джень господарського права / В. Джунь //

Вісник Академії правових наук України. -

2010. -№ 1. - С. 154-168.

10. Мельник Р. С. Як покращити викла­дань адміністративного права / Р. С. Мель­ник // Право Україна. - 2010. - № 12. -

С. 228-236.

11. Мельник Р. С. Деякі нариси з історії формувань наукових поглядів на систему вітчизняного права / Р. С. Мельник // Право і безпека. - 2010. - № 3 (35). - С. 60-65.

12. Вельский К. С. Полицейское право : ле­кционный курс / К. С. Вельский ; под ред.

A. В. Куракина. - М. : Изд-во «Дело и Сер­вис», 2004. - 816 с.

13. Елистратов А. И. Основные начала ад­министративного права / Елистратов А. И. - Изд. 2-е.-М., 1917.-294 с.

14. Аржанов М. О принципах построень системы советского социалистического права / М. Аржанов // Советское государство. - 1939. - №3. - С. 26-35.

15. Хозяйственное право / под общ. ред.

B. В. Лаптева. - М. : Изд-во «Наука», 1983. - 288 с.



Петров Є. В. Нариси до дискусії про правову природу господарського та цивільного права/Є. В. Петров// Форум права. — 2013. —№ 3. — С. 467-472 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j-pdf/FP_index. htm_2013_3_78.pdf

Виконане з’ясування правової природи господарського права. Крізь призму вивчення існуючих концепцій предмету господарського права доводиться необхідність пошуку нових методологічних засад його дослідження заснованих на теорії поділу права на приватне та публічне.

Петров Е. В. Наброски к дискуссии о правовой природе хозяйственного и гражданско­го права

Выполнено выяснение правовой природы хозяйственного права. Через призму изуче­ния существующих концепций предмета хозяйственного права доказывается необхо­димость поиска новых методологических основ его исследования основанных на тео­рии разделень права на частное и публичное.

Petrov Е. V. The Sketches for a Discussion on the Legal Nature of Economic and Civil Rights To clarify the legal nature of commercial law is made. Through the prism of the study of existing concepts subject of commercial law proved the need for new methodological basis of his research based on the theory of separation of the right to private and public.