joomla
ЮРИДИЧНА ПРИРОДА НОРМ, ЩО РЕГУЛЮЮТЬ ОХОРОНУ ПРАЦІ
Форум права

УДК 331.45:34

У. П. БЕК, Львівський національний універ­ситет імені Івана Франка

Ключові слова: охорона праці, правовий інсти­тут, професійна безпека, право на належні, без­печні і здорові умови праці, техніка безпеки, ви­робнича санітарія

Охорона праці, це складне, багатоаспектне явище, яке вивчається у багатьох вітчизняних галузях науки. У науці трудового права чима­ло науковців присвятили свої праці дослі­дженню юридичної природи норм, що регу­люють суспільні відносини охорони праці.

Свого часу цією проблемою займались

С. А. Голощапов, С. А. Іванов, О. І. Процев - ський, Є. Б. Хохлов. Сьогодні особливості правового регулювання відносин із створення безпечних і здорових умов праці належать до кола інтересів таких українських науковців, як Л. О. Амелічева, Н. Д. Гетьманцева, П. О. Ізуїт, З. Я. Козак, І. І. Шамшина та ін. Ра­зом із тим, проблема формування якісного та ефективного механізму правової охорони права на належні, безпечні та здорові умови праці найманих працівників все ще існує. То­му, метою статті є визначення юридичної природи норм з охорони праці, окреслення меж і змісту інституту трудового права, що регулює суспільні відносини у сфері забезпе­чення здорових і нешкідливих умов праці та вироблення рекомендацій для вдосконалення правового регулювання відповідних суспіль­них відносин. Новизна роботи полягає у ви­сновку про доцільність характеристики охо­рони праці як сукупності правових норм у вузькому, широкому та надширокому розу­міннях; пропозиції назви інститутом профе­сійної безпеки інституту, що покликаний за­безпечувати безпечні та нешкідливі умови праці під час трудової діяльності працівників, та обґрунтуванні його базових норм.

Охорона праці, як сукупність правових норм, що регулюють відповідні суспільні від­носини, розглядається науковцями у широко­му та вузькому значенні [1, с.8-9; 2, с.363]. У широкому значенні це поняття подається як сукупність правових норм, що регулюють увесь комплекс суспільних відносин у сфері застосування праці і належать до різних ін­ститутів трудового права.

Концепцію широкого значення поняття охорони праці сформував і розвинув С. А. Іва­нов. На його переконання, сутністю трудово­го права є охорона праці в широкому значен­ні. Автор вважав, що основне соціальне призначення трудового права полягало рані­ше, полягає зараз і буде полягати в охороні праці. На основі цього поняття охорони праці сформовано і принцип охорони праці як один з основних принципів трудового права [З, с.151; 4, с.51-62].

Можна погодитися із названими науков­цями, що немає такого інституту трудового права який би в широкому його розумінні не був спрямований на охорону праці і збере­ження життя і здоров’я працівників. Робочий час і час відпочинку встановлюються для ви­значення максимально можливого часового навантаження на працівника в період вико­нання ним трудових обов’язків та мінімально необхідного часу для відновлення працездат­ності. Особливості праці деяких категорій працівників також зумовлені потребою дода­тково піклуватися про їхнє життя, здоров’я та працездатність. Норми юридичної відповіда­льності в трудовому праві зумовлюють неу­хильне дотримання трудової дисципліни, в тому числі правил техніки безпеки та вироб­ничої санітарії, що забезпечує охорону праці на виробництві. Таким чином твердження, що охорона праці є сукупністю всіх норм трудо­вого права, оскільки вони спрямовані на збе­реження життя, здоров’я та працездатності працівника, його фізичне і душевне благопо­луччя, залишається актуальним і обґрунтова­ним.

Проте, сьогодні забезпечення права на на­лежні, безпечні та здорові умови праці здійс­нюється не лише нормами трудового права. З охороною праці тісно пов’язана також низка


Правових норм, що належать до інших галу­зей права. Це норми цивільного права, що за­кріплюють майнову відповідальність при ушкодженні здоров’я або смерті громадяни­на, норми адміністративного права, що ви­значають адміністративну відповідальність і порядок притягнення до неї осіб органами охорони праці, норми кримінального права, що встановлюють відповідальність при вчи­ненні злочинів у галузі охорони праці і техні­ки безпеки, норми права соціального забезпе­чення, що передбачають порядок страхування та виплати відшкодування при настанні не­щасних випадків на виробництві та професій­них захворювань. Ці правові норми хоча й виходять за межі трудового права, проте за своїм призначенням безпосередньо спрямо­вані на забезпечення безпечних і здорових умов праці.

Все це дає підстави стверджувати, що охо­рону праці, як сукупність правових норм, не можна розглядати лише у широкому значенні, як норми трудового права. Очевидно, що сьо­годні сформована сукупність правових норм, яку можна вважати надшироким розумінням охорони праці, оскільки вони належать до рі­зноманітних галузей права, але об’єднані од­нією метою і завданнями - зберегти життя, здоров’я і працездатність працівника в проце­сі виконання ним своїх трудових обов’язків. Ці норми є предметом вивчення навчальних курсів з охорони праці, тісно переплетені з нормами трудового права, що визначають професійну безпеку і можуть позначатися єдиним поняттям охорона праці в надширо - кому його розумінні. Розглядаючи теоретичні аспекти поняття охорони праці, не можна зіг­норувати надшироке його розуміння, оскіль­ки ця група норм володіє специфічними зміс­товними особливостями, які доповнюють і роблять цілісною характеристику такого юридичного явища, як «охорона праці».

Разом з тим, термін охорона праці в трудо­вому праві використовують ще й у значно вужчому контексті - як інститут трудового права, який безпосередньо закріплює правила і норми техніки безпеки, виробничої санітарії та охорони здоров’я, визначає особливості організації охорони праці на виробництві, встановлює порядок фінансування охорони праці[5, с.8].

Загалом науковці не виробили єдиного пі­дходу стосовно кола норм, що утворюють цей інститут. Серед вчених-правників питання про зміст, структуру та місце цього інституту в системі вітчизняного права є неоднознач­ним впродовж тривалого терміну. Існують певні суперечності і сьогодні, адже трудове право потребує системного оновлення, у тому числі з проблем охорони праці.

Одним із дискусійних у правовій науці є твердження про існування комплексних і змішаних утворень, зокрема, й правових ін­ститутів. У контексті охорони праці це пи­тання обговорюється науковцями тому, що відносини охорони праці регулюються не лише нормами трудового права, але і норма­ми іншої галузевої приналежності: адмініст­ративного, кримінально-виконавчого права і інших галузей права.

У зв’язку з цим окремі правники вважають, що комплексні (змішані) правові інститути існують. Інші переконують, що можна гово­рити лише про комплексні нормативні акти, комплексну систематизацію нормативного матеріалу.

Обґрунтовуючи наявність комплексних (змішаних) інститутів, науковці стверджують, що вони є складовою частиною тієї галузі права, яка містить в собі окремі елементи ме­тоду правового регулювання іншої галузі права. Зокрема, В. М. Сирих ознаками ком­плексного правового інституту вважає насту­пні: норми однієї галузі права застосовуються в іншій галузі; норми закріплюються, як пра­вило, в джерелах галузі, яка їх запозичує; но­рми проходять істотну переробку, модифіка­цію стосовно специфіки предмета і/або методу галузі, що запозичує їх; норми засто­совуються тільки в межах однієї, галузі права, що запозичує їх [6, с.22-27]. В. І. Смолярчук стверджує, що змішаний інститут існує тоді, коли окремі норми одного правового інститу­ту одночасно можуть входити до складу ін­шого правового інституту, тобто належать до двох правових інститутів [7, с.34].

Як видається, не можна погодитися з наве­деними твердженнями, оскільки, як справед­ливо наголошують Д. А. Керімов та інші нау­ковці, застосування терміну «комплексний» до інститутів і галузей права є дещо некорек­тним. Говорячи про комплексні інститути чи галузі права, науковці ототожнюють систему права із системою законодавства^, с.104]. Однак, система права є логічною, послідов­ною, природною побудовою права, у якій ко­жна норма має своє місце у правовому інсти­туті та галузі права. Не може одна й та ж норма одночасно бути складовою різних га­лузей права. Натомість, об’єднання різнога - лузевих норм в єдиному комплексному нор­мативному акті для ефективнішого правового регулювання і полегшеного ознайомлення із необхідною нормою, є цілком прийнятним. Таким чином, мова може йти лише про ком­плексні інститути законодавства, а не права [9, с.15].

Тому, виходячи з критеріїв побудови сис­теми права [9, с.9], необхідно наголосити, що інститут охорони праці, як і будь-який право­вий інститут, не може вважатися комплекс­ним.

Від визначення галузевої приналежності норм про охорону праці необхідно відрізняти сферу їх поширення. Норми охорони праці можуть використовуватися для регулювання відносин, що за своєю природою не належать до предмета трудового права.

Наприклад, згідно ст. З Кодексу законів про працю України, норми з охорони праці поши­рюються на членів кооперативів та їх об’єднань, колективних сільськогосподарсь­ких підприємств, фермерських господарства працівників підприємств з іноземними інвес­тиціями. А ст.119 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачає, що праця засу­джених організовується з додержанням пра­вил охорони праці, техніки безпеки і вироб­ничої санітарії, встановлених законодавством про працю.

Поширення норм охорони праці на відно­сини, що не є трудовими, зумовлено соціаль­ною політикою держави, в основу якої покла­дено пріоритет захисту життя і здоров’я людини. Саме тому інститут охорони праці, як слушно пропонує О. І. Жолнович, варто на­зивати «універсальним», а не комплексним. Така назва відповідає соціальному призна­ченню цього інституту. Проголошуючи лю­дину, її життя та здоров’я найвищою соціаль­ною цінністю, законодавець, з метою забезпечення цього принципу, поширює нор­ми інституту охорони праці на всі відносини, пов’язані з застосуванням праці [9, с.10]. Проте, зрозуміло, що норми з охорони праці через це не змінюють свою галузеву прина­лежність.

Не менше дискусій, ніж галузева принале­жність, викликає у юридичній науці і зміст інституту охорони праці. Зазвичай до цього інституту включають норми, що визначають загальні правила техніки безпеки і виробничої санітарії, також ті, що передбачають забезпе­чення засобами індивідуального захисту і нейтралізацію шкідливого впливу на праців­ників виробничих факторів, спеціальні норми про працю жінок, неповнолітніх і осіб із по­ниженою працездатністю [10, с.74].

Окрім наведених норм, складовою інсти­туту охорони праці вважають також норми, пов’язані з організацією, плануванням і фі­нансуванням заходів з техніки безпеки та ви­робничої санітарії та норми, що визначають організацію нагляду і контролю за дотриман­ням законодавства з охорони праці [4, с. 51— 62]. Окремі науковці вважають, що вказаний інститут формують також норми про відпові­дальність посадових осіб за порушення зако­нодавства про охорону праці [11, с.78].

Однак, усі ці твердження є далеко не без - спірними, оскільки В. І. Семенков, до прикла­ду, стверджує, що функції планування прита­манні лише органам державного управління і передбачені виключно адміністративно - правовими нормами [12, с.25]. Не погоджува­вся із розміщенням норм про нагляд і конт­роль в інституті охорони праці і М. В. Молодцов [13, с.99-100].

Як справедливо вважає І. І. Шамшина, ін­ститут охорони праці повинен включати в се­бе лише ті норми, які безпосередньо встанов­люють, регулюють, забезпечують здійснення діяльності, спрямованої на захист здоров’я працівників від шкідливих виробничих фак­торів [14, с.10]. Тому у цей інститут не потрі­бно включати норми, що належать до інших правових інститутів. Існування поняття охо­рони праці в широкому значенні не повинно підміняти поняття охорони праці як самос­тійного інституту трудового права, що регу­лює певні специфічні суспільні відносини щодо захисту працівників від дії шкідливих виробничих факторів.

Видається, що ключовою помилкою при окресленні обсягу та змісту цього інституту є використання науковцями невідповідного те­рміну для його найменування.

Як зазначалося, термін «охорона праці» позначає складне багатоаспектне соціальне явище. Така ж назва і у принципу права, що пронизує абсолютно всі норми трудового права, впливає на реалізацію практично усіх відносин, пов’язаних із застосуванням праці. Його сутність є значно ширшою аніж обсяг правового регулювання, що здійснюється од­нойменним правовим інститутом.

Слово «охорона» за Тлумачним словником української мови означає дію, тотожну за значенням до дієслова «охороняти», що озна­чає - оберігати від небезпеки кого-, що - небудь, забезпечувати від загрози нападу, за­маху і т. ін.; або стояти на варті біля кого-, чого-небудь; вартувати, стерегти; чи забезпе­чувати, гарантувати недоторканність кого-, чого-небудь. Оберігати від руйнування, зни­щення, завдавання шкоди і т. ін. Захищати від чого-небудь [15, с.589].

Термін «праця» означає діяльність люди­ни; сукупність цілеспрямованих дій, що пот­ребують фізичної або розумової енергії та мають своїм призначенням створення матері­альних і духовних цінностей; труд [15, с.618].

Однак, із змісту статей глави XI Кодексу законів про працю, можна зробити висновок, що мова йде зовсім не про охорону самого процесу створення якихось цінностей від на­несення шкоди. Аналіз їхнього тексту свід­чить, що в центрі всіх заходів безпеки, які мають здійснюватися стоїть людина, її життя та здоров’я. Саме для гарантування безпеки людини укладаються різноманітні вимоги до устаткування, технологій, виробничих умов. Дана гіпотеза підтверджується численними визначеннями, які поряд із терміном охорона праці використовуються у трудовому праві. Це зокрема, охорона здоров’я, безпека праці, техніка безпеки, виробнича санітарія та ін.

Кожен із цих термінів у той чи інший спо­сіб регламентує набір вимог чи умов, за яких найбільш повно буде захищено життя і здо­ров’я людини під час виконання професійної діяльності.

Однак, починаючи з 80-х років, особливо після Чорнобильської катастрофи, науковці різних галузей науки у своїх наукових працях почали спростовувати теорію «абсолютної безпеки», що панувала в СРСР [16, с.67]. За­мість неї вони пропонували розробити конце­пцію безпеки праці (концепцію захищеності людини і навколишнього середовища від шкідливих впливів техносфери), яка би базу­валася на людино-центристських принципах і на теорії ризику [17, с.55-57]. Широкого ви­користання набув термін «безпека праці».

Визначення поняття «безпека праці» у за­конодавстві про працю закріплене у чинному ще радянському стандарті «ГОСТ 12.0.002- 80. Межгосударственный стандарт. Система стандартов безопасности труда. Термины и определения» від 30.09.1980 р. (Далі - ГОСТ

12.0. 002-80). Згідно із зазначеним норматив­но-правовим актом, безпека праці - це стан умов праці, при якому виключений вплив на працівників небезпечних і шкідливих вироб­ничих факторів.

На переконання Л. П. Амелічевої, безпека праці є складовою більш загального явища - безпеки та відтворює реальне технологічне, економічне, соціальне, правове та інші явища в об’єктивній дійсності. Під безпекою праці як категорією трудового права вона розуміє безпечні і здорові умови праці, що створю­ються роботодавцем шляхом здійснення соці - ально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально - профілактичних засобів та заходів і забезпе­чуються системою нормативно-правових приписів з метою збереження життя, здоров’я

І працездатності працівників [18, с. ЗО].

Можна частково погодитися з таким твер­дженням, однак через вживання слова «пра­ця» у визначенні, безпека праці як і охорона праці, стає надзвичайно широкою правовою категорією, яка забезпечується не лише нор­мами трудового права. Разом із тим, автор­кою запропоновано стан захищеності праців­ників визначати через рівень професійного ризику, який розглядається як величина ймо­вірності порушення (ушкодження) здоров’я з урахуванням тяжкості наслідків у результаті несприятливого впливу факторів виробничого середовища [18, с.54]. А тому видається, що використання терміну «професійна безпека» для позначення того стану, що виникає в про­цесі виконання трудової діяльності є більш вдалим та точним аніж використання словос­получення «безпека праці».

Тлумачний словник української мови ви­значає професію як рід занять, трудової дія­льності, що вимагає певних знань і навичок та є для кого-небудь джерелом існування [15, с.567]. Таке визначення досить чітко вказує на відносини найманої праці, а тому його вживання в категоріальному апараті трудово­го права внесе певну однозначність при тлу­маченні змісту термінів.

Тому інститут трудового права, який регу­лює питання створення безпечних й нешкід­ливих умов праці, як видається, найкраще на­зивати інститутом професійної безпеки.

Така назва, найперше, дозволить розрізня­ти поняття охорони праці в широкому розу­мінні, як систему усіх норм трудового права та один із інститутів трудового права.

Крім того, саме термін професійна безпека широко використовується у міжнародних но­рмах для позначення комплексу заходів із за­безпечення ефективної працездатності, змен­шення впливу негативних виробничих факторів на життя і здоров’я працівника.

Таким чином, враховуючи найменування та завдання інституту професійної безпеки, видається, що норми про нагляд і контроль за безпечними і нешкідливими умовами праці не можуть бути його складовою. Більше того, можна погодитися з тими науковцями, які стверджують, що норми про нагляд і конт­роль за дотриманням трудового законодавст­ва взагалі не належать до трудового права і позбавлені трудоправової природи [9, с.5].

Відомо, що для нагляду й контролю ство­рено систему спеціальних органів. Ці органи для виконання своїх функцій вступають у ві­дносини з роботодавцями, уповноваженими органами, посадовими особами, здійснюють перевірки, застосовують за необхідності за­ходи адміністративного впливу. Норми, що регламентують ці відносини мають яскраво виражений публічно-правовий характер, а здійснення контрольних функцій у сфері тру­дових правовідносин є всього лиш частиною покладених державою завдань на ці органи. Тому навряд чи доцільно із загальної маси адміністративно-правових повноважень вио­кремлювати ті, які стосуються трудових пра­вовідносин і на підставі цього зараховувати ці норми до трудового права. Вони є адміністра - тивно-правовими і їхнє місце має бути визна­чено у структурі відповідної галузі.

Також не має достатніх підстав вважати норми, що закріплюють особливості правово­го регулювання для окремих категорій пра­цівників чи умов праці до інституту профе­сійної безпеки. Виокремлення таких норм ґрунтується на принципі єдності та диферен­ціації норм трудового права. Як справедливо зазначає О. В. Гоц, диференціація норм трудо­вого права покликана забезпечити рівні умо­ви праці стосовно працівників, які зайняті у нерівних виробничих, природних, географіч­них і геологічних умовах та здійснюють різні трудові функції, дозволяючи тим самим інди­відуалізувати «рівну міру» стосовно нерівних суб’єктів, вирішувати на відповідних ділян­ках трудових відносин специфічні завдання, які виникають у процесі становлення демок­ратичної, правової держави [19, с.47-51].

Необхідно звернути увагу на те, що дифе­ренціація у трудовому праві може зумовлю­ватися як об’єктивними, так і суб’єктивними (залежно від особливостей суб’єкта правовід­носин) причинами.

Суб’єктна диференціація пов’язана з на­данням певних пільг, гарантій та переваг окремим категоріям працівників, зокрема, жі­нкам, неповнолітнім, інвалідам та ін. Об’єктивними підставами диференціації в юридичній літературі вважають особливості умов праці в окремих галузях виробництва і на певних територіях. Власне за цими напря­мами диференціації можна умовно згрупува­ти ці норми у три групи самостійних інститу­тів [9, с. 10]. До першої групи належать ті норми, що охоплюють правовим регулюван­ням трудові відносини певних категорій осіб, які потребують підвищеного соціального за­хисту чи специфічного правового регулюван­ня внаслідок особливостей свого правового статусу. Друга група інститутів присвячена регулюванню специфіки та характеру умов праці в окремих галузях виробництва. Норми інститутів третьої групи забезпечують право­ве регулювання трудових відносин залежно від місця розташування підприємств, установ, організацій.

Таким чином, норми про особливості тру­дових відносин жінок, молоді, осіб зі зниже­ною працездатністю, а також норми, що ви­значають специфіку трудових відносин залежно від важких, шкідливих і небезпечних умов праці чи території розташування місця роботи, утворюють самостійні інститути і не можуть бути складовими елементами інсти­туту професійної безпеки.

Як видається, до цього інституту повинні належати норми, що закріплюють технічні правила, норми, стандарти поводження з за­собами виробництва, санітарно-гігієнічні ви­моги до умов виробництва і виробничого се­редовища, закріплюють умови для збереження життя, здоров’я та працездатності працівників в процесі виконання ним трудо­вих обов’язків. Ці норми закріплені в різних нормативних актах централізованого і лока­льного характеру та покликані зменшувати професійні ризики, що властиві практично кожній роботі.

Поряд із нормами, що закріплюють вимоги професійної безпеки до умов виробничого процесу, все більшого значення набувають норми, що закріплюють вимоги до належного психоемоційного стану працівника під час виконання трудових обов’язків, що дають йому можливість отримувати відчуття само - реалізації та морального задоволення від ви­конаної роботи.

Проблема психологічного тиску на праців­ника в процесі виконання трудових обов’язків у науці трудового права практично не дослі­джена. Немає й відповідного правового за­безпечення, яке би забороняло чи обмежувало це явище. Можна послуговуватися лише уза­гальненими нормами, зокрема, у ст. З Консти­туції України наголошується, що людина, її честь і гідність, недоторканість і безпека ви­знаються найвищою соціальною цінністю.

Разом із тим, міжнародне законодавство забороняє психологічний пресинг працівни­ків. Так, Директива Європейського Союзу від

27.11.2000 р. № 2000/78/ЄС прирівнює пове­дінку з метою створення ворожої, принижую­чої гідність людини або образливої обстанов­ки та переслідування працівника до дискримінації трудових прав. А Європейська соціальна хартія (ст.26) визначає обов’язок держави сприяти припиненню агресивних і принижуючих дій проти працівників на робо­чих місцях та вживати необхідних заходів щодо їх захисту від дискримінаційних дій з боку роботодавця [20].

Очевидно, що норми про заборону прини­ження і морального переслідування працівни­ків у трудових відносинах мають також знай­ти своє місце у вітчизняному трудовому праві, зокрема інституті професійної безпеки.

Крім того, складовою інституту професій­ної безпеки, на наше переконання, є також норми про організацію охорони праці на ви­робництві. Вони охоплюють правовим регу­люванням відносини з управління охороною праці на підприємстві, формування системи органів, що повинні забезпечувати професій­ну безпеку, а також обов’язки роботодавця і працівника щодо виконання вимог норматив­них актів з охорони праці. До цієї групи норм належать норми, що передбачають порядок і умови проведення навчань з охорони праці та медичних оглядів.

Як видається, до числа норм, що забезпе­чують організацію охорони праці, належать також норми про фінансування заходів охо­рони праці. Цю групу норм недоцільно, як переконують окремі науковці, відокремлюва­ти від інших норм з організації охорони праці. Норми, що передбачають фінансування захо­дів, що спрямовані на забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці і зменшення профе­сійних ризиків, є за своєю суттю організацій­ними і сприяють належному функціонуванню всієї системи охорони праці на виробництві.

На роботодавця також покладаються обов’язки з розслідування та обліку нещасних випадків і професійних захворювань, вивчен­ня причин, що спричинили настання негатив­них наслідків виробничого травматизму. Процедура їх здійснення регулюється Поста­новою Кабінету Міністрів України від

30.11.2011 р. № 1232 про порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві.

Тому норми про розслідування та облік нещасних випадків на виробництві та профе­сійних захворювань також, на наше переко­нання, мають належати до інституту профе­сійної безпеки. Розслідування нещасних випадків та вивчення причин, що їх спричи­нили є частиною трудових правовідносин і тісно пов’язані з охороною праці на підпри­ємстві. Вони повністю охоплюються предме­том та методом трудового права, а тому немає підстав відносити ці норми до якихось інших галузей права, зокрема права соціального за­безпечення. Нормами цієї галузі визначається порядок і умови виплати страхових відшко - дувань потерпілим, але вони не повинні охо­плювати правовим регулювання випадки встановлення юридичних фактів, які не зав­жди слугуватимуть підставою для виникнен­ня соціально-забезпечувальних відносин.

Підсумовуючи, можна ствердити, що най­більш практичне значення має аналіз охорони праці у вузькому її розумінні, тобто як інсти­туту трудового права. Цей інститут не є ком­плексним чи змішаним інститутом, а має ви­ключно трудоправову природу. Особливістю його є те, що норми цього інституту поши­рюються на всі відносини, пов’язані із вико­ристанням праці, що зумовлено соціальною політикою держави, в основу якої покладено пріоритет захисту життя і здоров’я людини. Тому його можна вважати універсальним ін­ститутом трудового права.

ЛІТЕРАТУРА

1. Лавріненко О. В. Правовий механізм нагляду і контролю за додержанням законо­давства України про охорону праці / Лавріне­нко О. В. - Донецьк : Вид-во «ВЕБЕР», Доне­цька філія, 2007. - 117 с.

2. Прокопенко В. І. Трудове право Украї­ни / Прокопенко В. І. - Харків : Консум, 1998. -479 с.

3. Иванов С. А., Лившиц P. 3., Орловский Ю. П., Пятаков А. В., Цепин А. И. Трудовое право и повышение качества труда / Иванов

С. А., Лившиц Р. 3., Орловский Ю. П., Пята­ков А. В., Цепин А. И.; под ред. Иванова С. А.

- М.: Изд-во «Наука», 1987. - 270 с.

4. Голощапов С. А. Охрана труда в СССР как комплексное законодательство / Голоща­пов С. А. // Советское государство и право. - 1982. -№ 7. - С. 51-62.

5. Козак 3. Я. Правове регулювання охо­рони праці навчальний посібник / 3. Я. Козак. - Львів, 2003. - 168 с.

6. Сырых В. М. Комплексные институты как компоненты системы российского права / Сырых В. М. // Журнал российского права. - 2002. -№ 10. - С. 22-27.

7. Смолярчук В. И. Источники советского трудового права / Смолярчук В. И. - М. : Юрид. лит., 1978. - 348 с.

8. Законодательная техника / под ред. Д.

А. Керимова. - Л. : Изд-во Ленингрск. ун-та, 1965. - 144 с.

9. Жолнович О. I. Система трудового пра­ва України : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 «Трудове право, право соціального забезпе­чення» / О. I. Жолнович ; Львівськ. нац. ун-т імені Івана Франка, 2008 - 18 с.

10. Гетьманцева Н. Д. Правове поняття охорони праці в сучасних умовах / Гетьман­цева Н. Д. // Науковий вісник Чернівецьк. ун - ту. - 1999. - Вип. 69. Правознавство. - С.74- 77.

11. Курс Російського трудового права: у 3- х томах / за ред. проф. Є. Б. Хохлова. - СПб. : Вид-во С.-Петербурзького ун-ту, 1996- . - Т. 1: Загальна частина. - 1996. - 179 с.

12. Семенков В. И. Охрана труда в СССР /

В. И. Семенков. - Минск, 1976. - 127 с.

13. Молодцов М. В. Система советского трудового права и система законодательства о труде / Молодцов М. В. - М., 1985. - 237 с.

14. Шамшина І. І. Правові проблеми регу­лювання відносин у сфері охорони праці в сучасних умовах : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук спец.

12.0. 05 «Трудове право, право соціального забезпечення» / І. І. Шамшина ; Нац. ун-т внутр. справ. - X., 2002. - 18 с.

15. Тлумачний словник української мови / уклад. Ковальова Т. В., Коврига Л. П. - X. : Синтекс, 2002. - 672 с.

16. Глухов М. С. Концепция «абсолютной безопасности» и теория риска / М. С. Глухов // Безопасность труда в промышленности. - 1992. -№ 5. - С. 67-75.

17. Пронь В. Концептуальный подход к методологии безопасности труда в промыш­ленности / В. Пронь // Безопасность труда в промышленности. - 1992. - № 2. - С. 55-59.

18. Амелічева Л. П. Забезпечення безпеки праці як умови трудового договору: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.05 / Амелічева Лілія Петрівна. - К, 2008. - 209 с.

19. Гоц О. В. Галузева диференціація та її значення у регулюванні праці професорсько - викладацького складу вищої школи / О.

В. Гоц //Вісник Запорізьк. юрид. ін-ту. - 2002.

- № 1.-С. 47-51.

20. Європейська соціальна хартія (перегля­нута) : від 03.05.1996 р. ЕТБ № 163 // ВВР України. - 2007. - № 51. - Ст. 418.



Бек У. П. Юридична природа норм, що регулюють охорону праці /У. П. Бек// Форум права. — 2013. — № 2. — С. 41—48 [Електронний ресурс].

Характеризується юридична природа норм, що регулюють відносини охорони праці. Обґрунтовується доцільність їх аналізу у вузькому, широкому та над широкому розу­мінні. Доводиться, що у вузькому розумінні норми охорони праці утворюють інститут професійної безпеки, який має виключно трудоправову природу. Однак дія його норм поширюються на всі відносини, пов’язані із використанням праці, що зумовлено соці­альною політикою держави.

Бек У. П. Юридическая природа норм, которые регулируют охрану труда

Характеризуется юридическая природа норм, регулирующих отношения охраны тру­да. Обосновывается целесообразность анализа таких норм в узком, широком и сверх широком понимании. Доказывается, что в узком понимании нормы охраны труда формируют институт профессиональной безопасности, который обладает исключи­тельно трудоправовой природой. Однако действие его норм распространяется на все отношения, связанные с применением труда, что обусловлено социальной политикой государства.

Bek U. P. The Legal Nature of the Norms Governing the Labour Protection Relations

The legal nature of the norms governing the labour protection relations is characterized. The expediency of their analysis in a narrow, wide and over a broad understanding is grounded. It is proven that in the narrow understanding the labour protection norms form the Institute of Occupational Safety that has only labour nature. However, the effect of its provisions applies to all relationships associated with the use of labor, due to social policy.