joomla
УМОВИ ТА ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ
Форум права

УДК 342.5+347.9(477)

Р. Л. СОПІЛЬНИК, канд. юрид. наук, доц., ПВНЗ «Львівський університет бізнесу та права»

Ключові слова: виконавче провадження, кримі­нальне обвинувачення, юридичні особи, судові виконавці, Державна виконавча служба, резо­лютивна частина рішення

Для кожного громадянина важлива мож­ливість захисту та відновлення його прав та свобод. Так, відповідно до ст. ст.6 та ІЗ Кон­венцій про захист прав людини і основопо­ложних свобод, кожен має право на справед­ливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встано­вить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефе­ктивний засіб юридичного захисту в націона­льному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Також, відповідно до ст. ст.55, 124 Консти­туції України, кожному громадянинові гаран­тується право на захист у суді його порушених прав і свобод. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Однак, рішення суду не завжди добровіль­но виконується сторонами не на користь яких воно прийняте. Для цього й було започатко­вано інститут виконавчого провадження, який забезпечував примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).

Деякими питання щодо визначення проце­суального статусу виконавчого провадження досліджували: H. A. Абрамов, М. В. Амельче­нко, B. C. Анохін, Ю. В. Білоусов, Д. Х. Валєєв,

C. B. Васильєв, В. В. Вандишев, Е. В. Васьков - ський, М. Гурвич, Д. В. Дернова, Т. Каменков,

І. В. Кананович, А. М. Коритін, А. Корсак,

А. Петраш, І. Решетнікова, В. І. Тертишніков, ДП. Фіолевський, Ю. С. Шемшученко, МИ. Штефан, С. В. Щербак та ін. Проте, ком­плексного дослідження за зазначеною темою здійснено не було. Таким чином, здійснення виконавчого провадження не стало предме­том наукових досліджень учених-юристів, хоча це дозволило б уникнути протиріччя в нормативно-правових актах України. Тому метою статті є проведення аналізу розвитку інституту виконавчого провадження в Украї­ні, загальних умов та порядку здійснення ви­конавчого провадження. Новизна роботи по­лягає в розкритті та вдосконалені здійснення виконавчого провадження в Україні і змінам у суспільному розвитку держави.

З утворенням самостійної та незалежної України тривалий час не відбувалося змін у законодавстві щодо виконавчого проваджен­ня. Також поза увагою законодавця в цьому плані залишались новоутворені суб’єкти під­приємницької діяльності, особливо юридичні особи, зміст заходів примусового виконання став застарілим і не відповідав реаліям життя та змінам у суспільному розвитку держави, і, особливо, в новому законодавстві з інших га­лузей права. Зокрема, Закон України «Про власність» встановив рівноправність усіх форм власності, чого ніяк не можна було ска­зати про виконавче провадження, котре, як і взагалі всі інші раніше чинні радянські нор­ми, віддавало пріоритет державній формі вла­сності. Крім розділу V «Звернення судового рішення до виконання та поворот виконання» Цивільного процесуального кодексу України 1963 року, основним нормативно-правовим актом, який досить детально регулював нор­ми виконавчого провадження, залишалась чинною ще й Інструкція колишнього СРСР «Про виконавче провадження» 1985 p., що не витримувала ніякої критики [1, с.28-33].

Внаслідок цього авторитет судових вико­навців, і навіть судів, значно знизився, а кре­


Дитори прагнули вирішити питання, які вини­кали щодо виконавчого провадження, шляхом звернення до кримінальних структур, де рі­шення завжди виконувались не тільки своєча­сно, але й у повному обсязі. При цьому пору­шувались проголошені Конституцією України 1996 р. гаранти забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Але саме в умовах ринкової економіки держава повинна була вжити заходів, які б поліпшили це становище [2]. Тому наступним етапом становлення та вдосконалення виконавчого провадження стало прийняття Верховною Радою України Законів «Про Державну виконавчу службу» від 24.03.1998 року та «Про виконавче прова­дження» від 21.04.1999 року, що врегулювали новий порядок проведення виконавчих дій новоствореним органом виконання - Держав­ною виконавчою службою (далі - ДВС), яка покликана здійснювати примусове виконання рішень судів та інших органів в Україні. Ці закони й визначили початок значного рефор­мування всієї системи виконавчого прова­дження [2].

Наказом № 74/5 Міністерства юстиції України від 15.12.1999 р. затверджено Інстру­кцію про проведення виконавчих дій, яка на­була юридичну силу з 01.01.2000 року, при цьому зазначивши, що дія Інструкції колиш­нього Союзу PCP «Про виконавче прова­дження» 1985 року на територію України не поширюється, що стало вагомим кроком у розвитку законодавства про виконавче прова­дження [1, с. 14-15].

Також необхідно зазначити, що в ст.1 За­кону України «Про виконавче провадження» міститься визначення терміну виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження та примусового виконання рі­шень інших органів (посадових осіб) - це су­купність дій органів і посадових осіб, визна­чених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими норматив­но-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рі­шеннями, що відповідно до цього Закону під­лягають примусовому виконанню [3, с.21-29].

Проте у Законі України «Про виконавче проваджень» (стаття 3 «Виконань рішень іншими органами») передбачені випадки стя­гнень коштів не тільки органом ДВС, а й по­датковими органами, банками та іншими фі­нансовими установами. Рішень зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та грома­дянами. Рішень про стягнень коштів з дер­жавного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабі­нетом Міністрів України порядку. Вищеза­значені органи, установи, організації та особи не є органами примусового виконань, крім органів та посадових осіб, які виконують рі­шень про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності [3, 4].

Загальні умови та порядок здійснень ви­конавчого провадження в Україні регулюєть­ся главою 3 Закону України «Про виконавче проваджень».

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконавче провадження», примусове вико­нань здійснюється державною виконавчою службою на підставі таких виконавчих доку­ментів [3, 5]:

1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Мор­ської арбітражної комісії при Торгово-про - мисловій палаті;

2) ухвали, постанови судів у цивільних, го­сподарських, адміністративних справах, кри­мінальних провадженьх та справах про ад­міністративні правопорушень у випадках, передбачених законом;

3) судові накази;

4) виконавчі написи нотаріусів;

5) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адмі­ністративні правопорушення у випадках, пе­редбачених законом;

7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов’яза­них з організацією та проведенням виконав­чих дій і накладенням штрафу;

8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;

9) рішення Європейського суду з прав лю­дини з урахуванням особливостей, передбаче­них Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

У виконавчому документі зазначаються:

А) назва і дата видачі документа, наймену­вань органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;

Б) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

В) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, власне ім’я та по ба­тькові) (для фізичних осіб) стягувача і борж­ника, їх місцезнаходжень (для юридичних осіб) або місце проживань чи перебувань (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб’єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивіду­альний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників по­датків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші пе­реконань відмовилися від прийняття іден­тифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина Укра­їни, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий до­кумент, які ідентифікують стягувача та борж­ника чи можуть спрьти примусовому вико­нанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), міс­цезнаходження майна боржника, рахунки стя­гувача та боржника тощо;

Г) резолютивна частина рішення;

Д) дата набрань законної (юридичної) си­ли рішеньм;

Е) строк пред’явлення виконавчого доку­мента до виконання.

Виконавчий документ повинен бути підпи­саний уповноваженою посадовою особою із зазначеньм її прізвища та ініціалів і скріпле­ний печаткою [3, 5, 6]. Скріплень виконав­чого документа гербовою печаткою є обов’яз­ковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов’язаний мати печатку із зображенням Державного Г ерба України.

Законом можуть бути встановлені також ін­ші додаткові вимоги до виконавчих документів.

Виконавчі дії провадяться державним ви­конавцем за місцем проживань, перебувань, роботи боржника або за місцезнаходженьм його майна. У разі якщо боржник є юридич­ною особою, то виконань провадиться за міс­цезнаходженьм його постійно діючого орга­ну або майна. Право вибору місця виконань між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиьти виконавчі дії з виконань рішень на території, на яку поши­рюються їх функції, належить стягувану [7].

Також слід зауважити, що виконань рі­шень, яке зобов’язує боржника вчинити пе­вні дії, здійснюється державним виконавцем за місцем проведення таких дій.

Державний виконавець зобов’язаний при- йьти до виконань виконавчий документ і відкрити виконавче провадження (протягом трьох робочих днів з дня його надходжень винести постанову про відкриття виконавчого провадження), якщо не закінчився строк пред’явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим Зако­ном України «Про виконавче провадження», і пред’явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби [8, 9].

Державний виконавець відмовляє у відк­ритті виконавчого проваджень у разі:

1) пропуску встановленого строку пред’яв­лення документів до виконання;

2) неподання виконавчого документа та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених Зако­ну України «Про виконавче провадження»;

3) якщо рішень, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконань;

4) пред’явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконань рішень;

5) якщо не закінчилася відстрочка вико­нань рішень, надана судом, яким постанов­лено рішень;

6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження»;

7) офіційного оприлюднень повідомлень про визнань боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

8) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнень аліментів та інших періодичних платежів;

9) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснень вико­навчого провадження [4, 10].

Про відмову у відкритті виконавчого про­ваджень державний виконавець виносить по­станову протягом трьох робочих днів, а за рі­шенням, що підлягає негайному виконанню, - не пізніше наступного робочого дь з дь на­дходження виконавчого документа і не пізні­ше наступного дня надсилає її заявникові ра­зом з виконавчим документом.

В статті 22 Закону України «Про виконав­че проживань» встановлені строки пред’яв­лення виконавчих документів до виконань:

1) посвідчень комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністратив­ні правопорушень та постанови органів (по­садових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушень, - протягом трьох місяців [2];

2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Зазначені строки пред’явлення виконавчих документів до виконання встановлюються для:

1) виконання судових рішень - з наступно­го дня після набрання рішеньм законної си­ли чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішень, а в разі якщо судове рішення підлягає негай­ному виконанню, - з наступного дня після його постановлень;

2) виконань рішень комісій по трудових спорах - з дня видачі посвідчень на приму­сове виконання рішення;

3) інших виконавчих документів з наступ­ного дня після набрань ними юридичної си­ли, якщо інше не передбачено законом.

Звернемо увагу, що рішень про стягнень періодичних платежів (у справах про стягнен - ь аліментів, про відшкодувань шкоди, запо­діяної каліцтвом чи іншим ушкодженьм здо­ров’я, втратою годувальника тощо) можуть бути пред’явлені для виконань протягом усьо­го періоду, на який присуджені платежі [3].

Строки пред’явлення виконавчого докуме­нта до виконань перериваються у наступних випадках:

1) пред’явленням виконавчого документа до виконання;

2) частковим виконаньм рішення борж­ником;

3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки вико­нань рішення.

Після переривань строку пред’явлення виконавчого документа до виконань перебіг строку поновлюється. Час, що минув до пере­ривань строку, до нового строку не зарахо­вується [4].

У постанові про відкриття виконавчого проваджень державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно вико­нати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рі­шень про примусове виселень боржника - у строк до п’ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадань боржником документального підтвердження виконання рішень буде роз­почате примусове виконань цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов’язаних з організацією та прове­денням виконавчих дій, передбачених Зако­ном України «Про виконавче провадження». За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесеньм постанови про відк­риття виконавчого проваджень може наклас­ти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова [2, 8].

Стаття 32 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює наступні заходи примусового виконань рішень:

1) звернень стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому чис­лі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

2) звернень стягнень на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію борж­ника;

3) вилучення в боржника і передача стягу - вачу певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням [1,2].

Стаття 37 Закону України «Про виконавче

Провадження» вказує вичерпний перелік об­ставин, що зумовлюють обов’язкове зупи­нення виконавчого провадження, а в ст.38 за­значеного Закону вказано випадки коли державний виконавець має право зупинити виконавче провадження. З вказаних випадків державний виконавець виносить вмотивовану постанову про зупинень виконавчого, яка затверджується начальником або заступником начальника відділу, якому підпорядкований державний виконавець. Постанову про зупи­нень виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 37 цього Закону, дер­жавний виконавець виносить не пізніше на­ступного робочого дь, коли йому стало ві­домо про такі обставини. Копія постанови надсилається сторонам у триденний строк.

У ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» вказані випадки коли виконав­че проваджень підлягає закінченню. Про за­кінчення виконавчого проваджень держав­ний виконавець виносить постанову з обо­в’язковим мотивуваньм підстав її винесень, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсила­ється сторонам і може бути оскаржена в деся­тиденний строк у порядку, встановленому вка­заним Законом. У разі закінчень виконавчого проваджень (крім направлень виконавчого документа за належністю іншому органу дер­жавної виконавчої служби, офіційного опри­люднень повідомлень про визнань борж­ника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчень виконавчого прова­джень за рішеньм суду, винесеним у поряд­ку забезпечень позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнень ви­конавчого збору або витрат, пов’язаних з ор­ганізацією та проведеньм виконавчих дій), повернень виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті держав­ним виконавцем заходи примусового вико­нань рішень, а також провадяться інші дії, необхідні у зв’язку із завершенням виконав­чого проваджень. Завершене виконавче про­ваджень не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених Законом України «Про виконавче проваджень» [1].

Необхідно зауважити, що витрати пов’язані з організацією та проведеньм виконавчих дій державний виконавець стягує з боржника. Державний виконавець виносить постанову про стягнення з боржника витрат, пов’язаних з організацією та проведеньм виконавчих дій, яка затверджується начальником відпові­дного відділу державної виконавчої служби. Зазначена постанова надсилається сторонам не пізніше наступного робочого дь після її винесення і може бути оскаржена ними до суду у десятиденний строк [І].

Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та ін­ших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спо­сіб, визначених Законом України «Про вико­навче проваджень» [2].

В незалежній Україні тривалий час вико­навче проваджень регулювали норми Циві­льного процесуального кодексу України 1963 року та Інструкція колишнього СРСР «Про виконавче проваджень» 1985 р.

Лише в 1998 року Верховною Радою Укра­їни було прийьто Закон «Про Державну ви­конавчу службу» та 1999 році «Про виконавче проваджень», що детально врегулювали но­вий порядок проведень виконавчих дій ново - створеним органом виконання - Державною виконавчою службою яка покликана ефектив­но здійснювати примусове виконань рішень судів та інших органів в Україні. Ці закони й визначили початок значного реформувань всієї системи виконавчого проваджень. Про­те, на даний час в України є значна кількість невиконаних судових рішень. У зв’язку з чим необхідно постійно вдосконалювати механіз­ми діяльності Державної виконавчої служби у теоретичних та практичних площинах.

На нашу думку, недоліком у Законі Украї­ни «Про виконавче провадження» є занадто скорочений строк пред’явлень виконавчого документу до виконання - він становить пе­ріод «протягом року», на відміну від попере­дньої редакції закону, яка встановлювала строк у три роки.

Також зазначимо, що для прискорення ви­конавчого проваджень стягувачу Законом України «Про виконавче проваджень» нада­но право авансувань витрат на організацію і проведень виконавчих дій. У свою чергу пі­сля завершення виконавчого провадження авансовий внесок має бути повернений стягу­вачу. Проте у вказаному Законі не уточнені строки і порядок повернення такого внеску.

ЛІТЕРАТУРА

1. Фурса С. Я., Щербак С. В. / Виконавче проваджень в Україні : навчальний посібник / Фурса С. Я., Щербак С. В. - К. : Атіка, 2002. - 480 с.

2. Закон України «Про виконавче прова­джень» : від 21.04.1999 р., № 606-ХІУ // ВВР України. - 1999. - № 24. - Ст. 207.

3. Наказ Державної виконавчої служби України «Про затвердження Інструкції з діло­водства у Державній виконавчій службі Укра­їни» : від 18.04.2012 р., № 19/2

4. Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень» від

02.04.2012 р., №512/5.

5. Наказ ДВС України «Про затвердження звітності за формою № 1 (піврічна) «Звіт про роботу органів державної виконавчої служ­би» та Порядку щодо її складань» : від

21.12.2011 р., №66/2.

6. Порядок взаємодії органів державної ви­конавчої служби та органів Пенсійного фонду України / наказ Міністерства юстиції України : від 26.12.2011 р., № 3593/5 ; постанова прав­ління Пенсійного фонду України від

26.12.2011 р., №39-1.

7. Васильєв С. В. Хозяйственное судопрои­зводство Украины : уч. пособ. / С. В. Василь­ев. - X. : Эспада, 2002. - 368 с.

8. Спільний наказ Міністерства юстиції України та Міністерства внутрішніх справ України «Про організацію роботи щодо інфо­рмаційної взаємодії Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України та Державної виконавчої служби України» : від 08.10.2012 р., № 1480/5/868.

9. Цивільний процесуальний кодекс Украї­ни : від 18.03.2004 р., № 1618-ІУ // ВВР Укра­їни. - 2004. - № 40-41, 42. - Ст. 492.

10. Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Положення про управлін­ня державної виконавчої служби головних управлінь юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, Положення про районний, районний у місті, міський (міста обласного значення), міськра - ионнии, міжраионнии відділ державної вико­навчої служби» : від 10.04.2012 p., № 549/5.



Сопільник P. Л. Умови та порядок здійснення виконавчого провадження в Україні /Р. JL Сопільник // Форум права. — 2013. — № 3. — С. 621—627 [Електронний ресурс]. — Ре­жим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j-pdf/FP_index. htm_2013_3_l02.pdf

Проаналізовано умови та порядок здійснення виконавчого провадження в Україні. Рі­шення суду не завжди добровільно виконується сторонами не на користь яких воно прийняте. Тому було започатковано інститут виконавчого провадження, який забезпе­чував примусове виконання рішень судів та інших органів.

Сопильник Р. Л. Условия и порядок осуществления исполнительного производства в Украине

Проанализированы условия и порядок осуществления исполнительного производства в Украине. Решение суда не всегда добровольно исполняется сторонами, не в пользу которых оно принято. Поэтому было начато институт исполнительного производства, который обеспечивал принудительное исполнение решений судов и других органов.

Sopilnyk R. L. Conditions and Procedures of Enforcement Proceedings in Ukraine

The conditions and procedures of enforcement proceedings in Ukraine analyze. Court decisions are not always carried out voluntarily by the parties are not in favor of which it is made. Thus was established the institute enforcement proceedings, which ensures the enforcement of court decisions and other authorities.