joomla
АДМІНІСТРАТИВНО - ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Форум права

УДК 342.5+342.56(477)

А. Л. БОРКО, канд. юрнд. наук, Ленінський районний суд м. Севастополя

Ключові слова: адміністративно-правові засади, організаційно-управлінс ькі відносини, організація та функціонування. Конституційний Суд України

Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції, що на рівні з судами загальної юрисдикції реалізує судову владу в Україні. У той же час, Консти­туційний Суд за своєю природою, насампе­ред, є органом державної влади, ефективна реалізація призначення якого у будь-якому разі потребує належного забезпечення його організації, внутрішнього управління і позап - роцесуальної діяльності. Разом із тим, чинне законодавство на сьогодні значно менше рег­ламентує організаційно-управлінські відно­сини у Конституційному Суді, аніж його пов­новаження і порядок щодо встановлення конституційності правових актів і офіційного тлумачення Конституції та законів. З огляду на це в рамках вдосконалення організації та функціонування Конституційного Суду Укра­їни й вбачаються актуальними питання його адміністративно-правового забезпечення.

Зазначимо, що деякі питання адміністрати­вно-правових відносин у Конституційному Суді України побічно вже розглядалися у ґрунтовних роботах таких вчених як В. О. Ге - ргелійник, 0.0. Кузьменко, О. М. Мироненко, М. Д. Савенко, В. Є. Скомороха, A. A. Стрижак та інші. Однак, існуючі наукові дослідження стосуються здебільшого лише загальних кон­ституційних аспектів інституту конституцій­ного контролю в Україні, безпосередньо не розглядаючи особливості організації, внутрі­шнього управління та позапроцесуальної дія­льності Конституційного Суду України. Саме тому метою нашої роботи є аналіз адміністра - тивно-правового регулювання організації та діяльності Конституційного Суду України, визначення його сутності, особливостей та значення, а також встановлення перспектив­них напрямків вдосконалення адміністратив­но-правових засад функціонування єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні.

Передусім, відмітимо, що інститут Кон­ституційного Суду України традиційно розг­лядається в рамках науки конституційного права, що зумовлюється його статусом, особ­ливим призначенням й порівняно високим рівнем конституційного регулювання. Проте, далеко не всі аспекти організації та діяльності Конституційного Суду мають конституційно - правову природу, в, як й в інших органах державної влади, також здійснюється адміні­стративна державно-управлінська діяльність. Так, Д. А. Чернушенко характеризуючи сис­тему державного управління у сфері діяльно­сті Конституційного Суду України, називає такі його функції як організація, планування, координація, контроль, а також кадрове, ма­теріально-технічне, фінансове забезпечення, діловодство [1, с.94] тощо. Серед іншого це стосується утворення відповідних органів Конституційного Суду визначення їх повно­важень і структури, набуття та припинення повноважень судді, призначення і звільнення з посади керівництва суду, проходження слу­жби в апараті та ін. Отже, функціонування єдиного органу конституційної юрисдикції нерозривно пов’язано і по-суті залежить від комплексу адміністративно-правових відно­син, що визначають внутрішню організацію Конституційного Суду України й формують необхідні умови його діяльності.

Основу адміністративно-правового забез­печення організації та функціонування Кон­ституційного Суду складають норми Консти­туції від 28.06.1996 р. [2], Закону «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р.

[3] , Закону «Про Конституційний Суд Украї-


Ни» від 16.10.1996 р. [4], Регламенту Консти­туційного Суду від 14.10.2008 р. за його Рі­шенням № 34-р/2008 [5], а також Положення про Секретаріат Конституційного Суду від

21.12.2011 р. за Рішенням Конституційного Суду від 26-р/2011 й інших правових актів. Оптимальна побудова і злагоджена робота всіх складових Конституційного Суду зале­жить саме від єдності, узгодженості та послі­довності означених адміністративно-правових норм різної юридичної сили, комплексності їх правового регулювання й відповідності акту­альним потребам забезпечення діяльності Конституційного Суду України.

І одразу зауважимо деяку фрагментарність правового регулювання процедур призначен­ня суддів Конституційного Суду. Так, згідно Закону від 07.10.2010 р. № 2592-VI [6] втра­тила чинність ст.6 профільного Закону від

16.10.1996 р. № 422/96-ВР [4], яка встанов­лювала порядок призначення суддів Консти­туційного Суду Президентом України. Разом із тим, як на нас, положення названої ст.6 За­кону від 16.10.1996 р., що передбачали про­ведення главою держави консультацій з Прем’єр-міністром та Міністром юстиції що­до кандидатур на посади суддів Конституцій­ного Суду, повністю узгоджуються з п.22 ч. І,

Ч.4 ст.106 Конституції від 28.06.1996 р. [2], що передбачають необхідність контрасигну­вання Прем’єр-міністром і відповідальним міністром актів Президента з питань призна­чення суддів Конституційного Суду. А відтак, вказані законодавчі зміни за своєю суттю є недостатньо обґрунтованими й призводять до неврегульованості правової процедури приз­начення Президентом суддів Конституційно­го Суду.

Не можна погодитись й із вилученням За­коном від 07.10.2010 р. № 2592-VI [6] умови щодо призначення Верховною Радою судді Конституційного Суду у місячний строк після припинення повноважень попереднього суд­ді, що передбачалась ч.4 ст.7 першої редакції Закону від 16.10.1996 р. № 422/96-ВР [4]. Так само, наприклад, Законом від 03.08.2006 р. № 13-У [7] була вилучена вимога щодо місячно­го строку складання присяги суддею Консти­туційного Суду України. Наголосимо, що такі строки слугують гарантією належного фор­мування персонального складу єдиного орга­ну конституційної юрисдикції як необхідної умови його функціонування. А тому актуалі­зується нормативне закріплення строків не лише у механізмі призначення усіма суб’єктами суддів Конституційного Суду України, але й відносно порядку припинення їх повноважень та інших процедур, що мають відношення до організації діяльності Консти­туційного Суду України.

Набуття повноважень суддями Конститу­ційного Суду України пов’язано не лише з їх безпосереднім призначенням, але й із низкою інших адміністративно-правових відносин, зокрема щодо вступу на посаду шляхом скла­дання присяги, здійснюваного відповідно до ст.17 Закону від 16.10.1996 р. № 422/96-ВР

[4] і спеціального Порядку складення у Вер­ховній Раді присяги суддею Конституційного Суду, затвердженого її Постановою від

14.12.2005 р. № 3193-ГУ. При цьому, тут не­однозначним постає п.6 названого Порядку від 14.12.2005 р., яким забороняється скла­дання присяги за відсутності на засіданні па­рламенту певних посадових осіб. На нашу думку, дана норма неконструктивна, адже може призводити до штучного перешкоджан­ня набуттю повноважень суддями Конститу­ційного Суду шляхом свідомого ухилення Президентом, Прем’єр-міністром або Голо­вою Верховного Суду від участі у зазначено­му пленарному засіданні Верховної Ради, що за сучасних державо - і правотворчих реалій не може виключатись.

Необхідно звернути увагу й на те, що пра­во призначати суддів Конституційного Суду України не означає права відповідного суб’єкта достроково припиняти їх повнова­ження. В якості недоліку процедури припи­нення повноважень судді Конституційного Суду України слід означити скасування Зако­ном від 07.10.2010 р. № 2592-VI [6] положень ч.2 ст.23 першої редакції Закону від

16.10.1996 р. № 422/96-ВР, якими визнача - лись суб’єкти припинена повноважень судді Конституційного Суду за конкретними підс­тавами. Внаслідок цього, суб’єкти і конкретна процедура припинення повноважень судді Конституційного Суду залишились повністю законодавчо неврегульованими. На сьогодні зазначені питання регулюються Гл. 10-1 Рег­ламенту Конституційного Суду від 14.10.2008 р., затвердженим його Рішенням № 34-р/2008

[5] . Як на нас, порядок припинення повнова­жень судді Конституційного Суду не може регламентуватись виключно лише на локаль­ному рівні, що ставить питання обов’язковості дотримання Президентом, Верховною Радою та з’їздом суддів України вимог внутрішньоорганізаційного локального рішення Конституційного Суду.

Одним з наслідків вказаної недостатньої законодавчої визначеності механізму достро­кового припинення повноважень суддів Кон­ституційного Суду виступає досить супереч­лива практика звільнення Президентом України суддів Конституційного Суду з зако­нодавчо невизначених підстав шляхом скасу­вання актів про їх призначення, що згідно Звернення Верховної Ради від 09.04.2008 р. «підриває юридичну логіку визначення Кон­ституцією і законами України вичерпного пе­реліку підстав для звільнення» [8]. Таким чи­ном, забезпечення нормального функціонування Конституційного Суду пот­ребує збалансованого й узгодженого законо­давчого і підзаконного регулювання всіх від­носин з приводу набуття і припинення повноважень судді Конституційного Суду, яке би комплексно визначало процедуру, під­стави, повноваження відповідних суб’єктів і строки їх реалізації.

Також відмітимо, що відповідно до ст. 153 Конституції України порядок організації та діяльності Конституційного Суду має визна­чатись на законодавчому рівні, а згідно ч.2 ст. З Закону від 16.10.1996 р. № 422/96-ВР [4] організація внутрішньої роботи Конституцій­ного Суду України - може регламентуватись його актами. Незважаючи на це предмет пра­вового регулювання Регламенту Конститу­ційного Суду від 14.10.2008 р. у дійсності стосується не тільки його внутрішньої органі­зації, але й, наприклад, порядку відкриття конституційних проваджень і розгляду справ Конституційним Судом, що мало би дістати саме законодавчого закріплення. З огляду на це, актуалізується приведення предмету пра­вового регулювання Регламенту Конститу­ційного Суду у відповідність із вимогами за­конодавства, що необхідно передбачає деталізацію законодавчих засад функціону­вання Конституційного Суду та врегулюван­ня Регламентом суто лише адміністративно - правових відносин по організації його внут­рішньої роботи.

У Конституційному Суді України відсутні органи суддівського самоврядування, що зу­мовлює централізовану модель судового управління, відводячи провідну роль у вирі­шенні більшості внутрішньо організаційних питань керівництву суду, зокрема його голові. Тому належне адміністративно-правове за­безпечення відносин із обрання та звільнення, а також повноважень керівництва Конститу­ційного Суду України і порядку їх реалізації становить визначальний чинник раціональної організації та ефективного функціонування єдиного органу конституційної юрисдикції.

Так, в основу правової процедури обрання Голови Конституційного Суду України, ви­значеної ст.20 Закону від 16.10.1996 р. № 422/96-ВР [4], покладається загальний прин­цип згідно якого Голова Конституційного Суду обирається на спеціальному засіданні Конституційного Суду на один трирічний строк. При цьому, однією з особливостей за­значеної процедури виступає можливість уча­сті будь-якої кількості кандидатур, запропо­нованих суддями Конституційного Суду. В цілому ж, визначений пар.1 Гл. 1 Розд. 1 Рег­ламенту Конституційного Суду від 14.10.2008 р. [5], порядок обрання його Голови характе­ризується послідовністю і достатньою деталі­зацією, що передбачає формування спеціаль­ної безсторонньої комісії для організації та проведення виборів Голови Конституційного Суду, проміжне затвердження списків канди­датур і протоколу голосування тощо.

Крім цього, вбачаються деякі розходження між положеннями ст.20 Закону від 16.10.1996 р. № 422/96-ВР [4] і Гл.1 Розд.1 Регламенту Конституційного Суду від 14.10.2008 р. [5] щодо проведення повторного голосування і нових виборів Голови Конституційного Суду. Зокрема п.15 пар.1 Гл.1 Розд.1 Регламенту не відповідає ч. З названого Закону, допускаючи проведення повторного голосування навіть якщо було запропоновано лише дві кандида­тури, хоча у цьому випадку мають проводи­тись вже нові вибори (ч.4 ст.20 Закону від

16.10.1996 р.) або ж проведення повторного голосування не щодо двох, а й трьох і більше кандидатів. До того ж, п.16 пар.1 Гл.1 Розд.1 Регламенту Конституційного Суду від

14.10.2008 р. [5] не враховує відповідні зміни до ч.4 ст.20 Закону від 16.10.1996 р. № 422/96-ВР [4], що допускають участь у нових виборах Голови Конституційного Суду осіб, які не набрали у попередніх виборах необхід­ної кількості голосів. Відтак, констатуємо ча­сткову неузгодженість адміністративного за­конодавства з питань правової процедури обрання Голови Конституційного Суду Укра­їни, вдосконалення якого прямо пов’язане із своєчасним забезпеченням належного управ­ління та організації діяльності Конституцій­ного Суду.

Досить неоднозначним постає обмеження підстав дострокового звільнення з посади Го - лови Конституційного Суду і його заступни­ків виключно лише поданням їх заяв про це. З одного боку, законодавство містить більш - менш широкий перелік підстав звільнення з посади судді Конституційного Суду України, що уможливлюють автоматичне дострокове припинення повноважень Голови Конститу­ційного Суду внаслідок звільнення з посади судді. З іншого боку, звільнення з посади су­дді і посади Голови Конституційного Суду є різними адміністративними процедурами, що мають різне призначення і не повинні підмі­няти одна одну. А тому в якості додаткового механізму дострокового припинення повно­важень Голови Конституційного Суду може виступати висловлення недовіри самим Кон­ституційним Судом, що водночас не припи­няло би повноважень судді.

Як вище вже відзначалось, Голова Консти­туційного Суду України відіграє провідну роль у керівництві та організації його діяль­ності. При цьому, як слушно зауважує М. Д. Савенко, «надання широких повноважень Го­лові Суду у поєднанні з безвідповідальністю за свої дії створює підґрунтя для зловживання своїми повноваженнями» [9, с. 137]. На нашу ж думку, з метою збалансування і децентралі­зації управління у Конституційному Суді України існує необхідність певного обмежен­ня адміністративних повноважень його Голо­ви шляхом розширення управлінських повно­важень керівника Секретаріату, наділення самого Конституційного Суду додатковими установчо-погоджувальними функціями, на­дання суддям Конституційного Суду права вимагати позачергового звітування Голови. Іншим аспектом цього вбачається встанов­лення персональної відповідальності Голови перед Конституційним Судом за виконання його внутрішньоорганізаційних повноважень, у тому числі допускаючи можливість достро­кового припинення повноважень Голови вна­слідок висловлення йому недовіри Конститу­ційним Судом.

Поза цим, Секретаріат Конституційного Суду України відіграє ключову роль в органі­зації діяльності єдиного органу конституцій­ної юрисдикції, здійснюючи відповідно до ч. 1 ст.32 Закону від 16.10.1996 р. № 422/96-ВР

[4] організаційне, науково-експертне, інфор­маційно-довідкове та інше забезпечення дія­льності Конституційного Суду. При цьому, як на нас, повноваження Секретаріату мають більш повно закріплюватись на законодавчо­му рівні, зокрема прямо відносячи до напрям­ків йог роботи ще й правове, аналітичне, до - радчо-консультативне та матеріально - технічне забезпечення діяльності суддів і в цілому Конституційного Суду України.

Загалом же до предмету адміністративно - правового регулювання інституту Секретаріа­ту Конституційного Суду першочергово слід відносити питання його правового статусу, завдання, засади відносин, структуру, поря­док призначення та звільнення працівників, статус і повноваження керівництва. Разом із тим, виявити та охарактеризувати особливос­ті повноважень, порядку діяльності чи управ­лінських повноважень керівництва Секрета­ріату Конституційного Суду наразі не вбачається можливим, оскільки згідно Листа Секретаріату від 11.04.2013 р. за № 42-12- 18/712 [10] Положення про Секретаріат, за­тверджене Рішенням Конституційного Суду від 21.12.2011 р. № 26-р/2011, є «внутрішньо­відомчим документом та... має обмежений доступ». Вважаємо подібне обмеження дос­тупу до даного Положення безпідставним і необгрунтованим, що не тільки не узгоджу­ється із статусом Секретаріату як усього лише робочого апарату Конституційного Суду України, але й не відповідає загальній прак­тиці адміністративно-правового регулювання діяльності всіх інших органів державної вла­ди.

Зауважимо, що в аспекті Секретаріату Конституційного Суду адміністративно - правову природу має порядок призначення його Керівника, визначений ч. З, 4 ст.32 Зако­ну від 16.10.1996 р. № 422/96-ВР [4], п.2 пар. 5 Гл. 1 Розд.1 Регламенту Конституційно­го Суду від 14.10.2008 р. [5]. При цьому, в контексті обмеження внутрішньо управлінсь­ких повноважень Голови Конституційного Суду за доцільне постає надання не тільки йому, але й кожному судді Конституційного Суду права пропонувати кандидатуру Керів­ника Секретаріату. До того ж, більш правиль­ним було би прийняття рішення про призна­чення Керівника Секретаріату не просто більшістю присутніх на засіданні суддів, а більшістю суддів від їх конституційного складу. Акцентуємо увагу й на фрагментар­ності правового регулювання як Закону від

16.10.1996 р., так і Регламенту від 14.10.2008 р., що, визначаючи порядок призначення Ке­рівника його Секретаріату, взагалі не назива­ють ані підстав, ані процедури припинення ним повноважень.

У сфері організації діяльності Конститу­ційного Суду на рівні з Секретаріатом перед­бачено формування й функціонування спеці­альних постійних комісій, що згідно ч. І ст. ЗЗ Закону від 16.10.1996 р. № 422/96-ВР [4] є його допоміжними робочими органами з пи­тань організації його внутрішньої діяльності. У той же час, ані законодавчо, ані Регламен­том Конституційного Суду цілком невизна - ченими залишились їх завдання та функції. Зважаючи на специфіку призначення Консти­туційного Суду України, порівняно невелику кількість його членів, вагомі адміністративні повноваження Голови Конституційного Суду та наявність Секретаріату як робочого апара­ту, доцільність утворення і реальна вага у внутрішній організації та управлінні таких постійних комісій вбачається сумнівною. Так само остаточно нормативно нез’ясовним є статус рішень постійних комісій, зокрема во­ни мають остаточний характер чи потребують наступного затвердження Конституційним Судом України або його Головою. Відтак, в контексті оптимізації організації діяльності Конституційного Суду України наголошуємо на потребі законодавчого закріплення стату­су, повноваження, порядок діяльності його постійних комісій, діяльність яких має фоку­суватись, передусім, на підготовці та попере­дньому опрацюванні питань внутрішньої ор­ганізації та управління даного судового органу із наступним ухваленням по них рі­шень на засіданні Конституційного Суду.

Зазначимо, що в аспекті оптимізації управ­ління Конституційним Судом у науці також пропонується законодавче закріплення функ­ціонування у Конституційному Суді органів суддівського самоврядування, які би вирішу­вали всі питання, що стосуються суддів [9, с.118, 169]. Вважаємо, що утворення органів суддівського самоврядування в цілому є по­зитивним чинником децентралізації судового управління у Конституційному Суді. Органі­зація та діяльність органів суддівського само­врядування у Конституційному Суді могла би здійснюватись на основі базових положень Закону від 07.07.2010 р. № 2453-УІ [3], але з урахуванням специфіки статусу, відособлено­го положення у судовій системі й видів адмі­ністративно-правових відносин. Крім цього, із формуванням повноцінних органів суддів­ського самоврядування їм можуть бути пере­дані функції нині існуючих постійних комісій Конституційного Суду України.

Поза цим, слід вказати, що Конституцій­ний Суд України насамперед є державним органом, а Керівник та інші посадові особи його Секретаріату перебувають на державній службі, державно-службові відносини яких регламентуються на підставі профільного За­кону «Про державну службу» від 17.11.2011 р. № 4050-VI [11]. Крім цього, у Конститу­ційному Суді також має місце низка юрисди - кційних і неюрисдикційних проваджень, що потребують належного адміністративно - процесуального регулювання як на загально­му законодавчому рівні, так і безпосередньо вже самим Конституційним Судом. Переду­сім, йдеться про дисциплінарні провадження у Конституційному Суді, розгляд звернень громадян, запобігання і протидію корупції, забезпечення доступу до публічної інформа­ції, охорони державної таємниці, державного захисту працівників суду та ін., що в цілому є характерним й для судів загальної юрисдик­ції, втім так само як й інших органів держав­ної влади.

При цьому, однією з головних рис усіх означених адміністративно-правових відно­син у Конституційному Суді України висту­пає переважне неврахування адміністратив­ним законодавством особливостей статусу, організації та діяльності Конституційного Суду як суб’єкта адміністративного процесу. Це призводить до законодавчих прогалин і неточностей, наприклад, у механізмі розгляду звернень громадян, що усуваються самим су­дом на локальному рівні, зокрема шляхом за­твердження Положення про порядок розгляду звернень громадян та їх особистого прийому в Конституційному Суді за Розпорядженням його Голови від 12.05.2009 р. № 39/2009 [12]. Загалом же для Конституційного Суду харак­терне досить високе значення локального ад­міністративно-правового регулювання внут­рішньо організаційних відносин, що також мають узгоджуватись як між собою, так і з адміністративним законодавством.

Таким чином, у Конституційному Суді України на рівні з конституційно-правовими відносинами, що стосуються порядку форму­вання, повноважень і процедури розгляду справ, також має місце й цілий комплекс вре­гульованих адміністративно-правовими нор­мами організаційно-управлінських відносин у площині організації, внутрішнього управлін­ня і позапроцесуальної діяльності Конститу­ційного Суду України. Забезпечення норма­льного функціонування Конституційного Суду потребує комплексного і послідовного, збалансованого й узгодженого законодавчого і підзаконного адміністративно-правового ре­гулювання таких правовідносин. Основними напрямками оптимізації організації діяльності Конституційного Суду має бути децентралі­зації судового управління, обмеження управ­лінських повноважень Голови Конституцій­ного Суду, утворення органів суддівського самоврядування, підвищення злагодженості діяльності допоміжних органів Конституцій­ного Суду, законодавче врегулювання особ­ливостей статусу Конституційного Суду як суб’єкта адміністративного процесу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Чернушенко Д. А. Місце кадрового за­безпечення у системі видів діяльності, що пов’язана із забезпеченням функціонування Конституційного Суду України / Д. А. Чер­нушенко // Актуальні проблеми держави і права. - 2012. - Вип. 65. - С. 89-95.

2. Конституція України : від 28.06.1996 р., № 254к/96-ВР // ВВР України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

3. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» : від 07.07.2010 р., № 2453-\Т // Офіційний вісник України. - 2010. - № 55/1. - Ст. 1900.

4. Закон України «Про Конституційний Суд України» : від 16.10.1996 р., № 422/96-BP // ВВР України. - 1996. - № 49. - Ст. 272.

5. Рішення Конституційного Суду України «Про затвердження нової редакції Регламенту Конституційного Суду України» від

14.10.2008 p., № 34-р/2008 // Офіційний вісник України. - 2010. - № 11. - Ст. 554.

6. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України» : від 07.10.2010 p., № 2592-VI // Офіційний вісник України. - 2010.

№ 79. - Ст. 2793.

7. Закон України «Про внесення змін до статті 17 Закону України «Про Конституційний Суд України» від

P., № 73-V // Офіційний вісник України. - 2006. - № 32. - Ст. 2302.

8. Постанова Верховної Ради України «Про Звернення Верховної Ради України до Президента України з приводу Указу Прези­дента України про звільнення С. Станік з по­сади судді Конституційного Суду України» : від 09.04.2008 р., № 249-VI // ВВР України. -

2008. - № 26. - Ст. 246.

9. Савенко М. Д. Правовий статус Конституційного Суду України: дис кан­дидата юрид. наук : спец. 12.00.02 / Савенко Микола Дмитрович ; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. - X., 2001. - 189 с.

10. Лист Секретаріату Конституційного Суду України : від 11.04.2013 р., № 42-12- 18/712.

11. Закон України «Про державну службу» : від 17.11.2011 р., № 4050-УІ // Офіційний вісник України. - 2012. - № 4. - Ст. 115.

12. Розпорядження Голови Конституційно­го Суду України «Про затвердження Поло­ження про порядок розгляду звернень грома­дян та їх особистого прийому в Конституційному Суді України» від

12.05.2009 р., № 39/2009.



Борко A. Л. Адміністративно-правові засади організації та функціонування Конституційного Суду України / А. Л. Борко // Форум права. — 2013. — № 2. — С. 60—66 [Електронний ресурс].

Виконано аналіз адміністративно-правового регулювання організації та діяльності Конституційного Суду України, визначено його сутність, особливості та значення, а також встановлено перспективні напрямки вдосконалення адміністративно-правових засад функціонування єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні.

Борко A. JI. Административно-правовые основы организации и функционирования Конституционного Суда Украины

Выполнен анализ административно-правового регулирования организации и деятель­ности Конституционного Суда Украины, определена его сущность, особенности и значение, а также установлены перспективные направления совершенствования адми­нистративно-правовых основ функционирования единого органа конституционной юрисдикции в Украине.

Borko A. L. Administrative-Legal Bases of Organization and Functioning of the Constitu­tional Court of Ukraine

The analysis of administrative-legal regulation of the organization and activity of the Consti­tutional Court of Ukraine is made; also it was determined its nature, features and values, as well as substantiated perspective directions of improving administrative-legal bases of func­tioning the sole body of constitutional jurisdiction in Ukraine.