joomla
СТАН ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СПОРТСМЕНІВ ЯК СУБ’ЄКТІВ ТРУДОВОГО ПРАВА В УКРАЇНІ
Форум права

УДК 349.2(477)

М. В. КОЗІНА, ТОВ «МіраклСофт»

Ключові слова: спортсмен, спортивна діяльність, трудове право, трудове законодав­ство, професійний спортсмен, РФ, Україна

Актуальність теми дослідження є очевид­ною з урахуванням наступних факторів: по - перше, в Україні вже давно назріла потреба у якісному врегулюванні діяльності спортсме­нів, про що свідчить існуюча практика, зок­рема, рівень спортивної майстерності україн­ських спортсменів є доволі високим, але реалізується він зачасти в інших країнах, оскільки на Батьківщині гідних умов для цьо­го не створено; по-друге, аналіз нормативно - правового масиву У країни та РФ свідчить про суттєву різницю у державній політиці зазна­чених країн щодо врегулювання діяльності спортсменів.

Так якщо в РФ це питання є предметом постійної уваги (що підтверджується і при­йнятими Законами РФ про фізичну культуру

І спорт, і здійсненними науковими дослі­дженнями - на рівні кандидатських дисерта­цій лише протягом останнього десятиріччя досліджено питання правового регулювання діяльності спортсменів більше 5 разів), то в Україні це питання обходять увагою взагалі (чинний Закон України «Про фізичну куль­туру і спорт» був прийнятий ще у 1994 році, а наукових досліджень саме з позиції трудо­вого права жодного не було здійснено). Оче­видно, що такі підходи до розвитку спорту та врегулювання діяльності спортсменів пря­мим чином відбиваються і на рівні виступів українських спортсменів на міжнародних змаганнях. Окрім того, слід наголосити і на такому важливому чиннику, що підтверджує актуальність обраної теми - як наявність в практиці спортсменів суттєвого порушення закріплених за ними конституційних прав на здоров’я, честь та гідність, безпеку, що, до речі, є найвищими соціальними цінностями нашої держави.

В процесі здійснення дослідження перед­бачається провести порівняльний аналіз чин­них законів України та РФ у сфері регулю­вання спорту та фізичної культури, а також порівняти норми трудового законодавства щодо врегулювання діяльності спортсменів. В роботі використовуються наукові доробки російських вчених: В. П. Васькевич, С. В. Ва­сильєв, О. С. Леонов, Н. О. Овчиннікова,

І. В. Місюрін, С. О. Тукманов, 0.0. Шевченко.

Проте, незважаючи на доробки зазначених науковців, тематику стану правового регулю­вання нормами трудового законодавства спор­тивної діяльності спортсменів вивчено недо­статньо, що потребує додаткового аналізу та конструктивних практичних рекомендацій. Тому метою статті є визначення стану право­вого регулювання нормами трудового зако­нодавства спортивної діяльності спортсменів на основі здійснення порівняльного аналізу такого регулювання в РФ.

Переходячи до суті питання, найпершим чином вкажемо на суттєву різницю у сприй­нятті спорту в Україні та РФ. Так, у РФ спорт розуміється як сфера соціально-культурної діяльності, як сукупність видів спорту, що склалася у формі змагань та спеціальної прак­тики підготовки людини до них (ст.2 Закону Росії № Э29-ФЗ [1]). При цьому, спорт поді­ляється концептуально на три види: масовий, спорт вищих досягнень, професійний. Масо­вий спорт є частиною спорту, що спрямована на фізичне виховання та фізичний розвиток громадян шляхом проведення організованих та (або) самостійних занять, а також участі у фізкультурних заходах та масових спортивних заходах. Спорт вищих досягнень - це частина спорту, спрямована на досягнення спортсме­нами високих спортивних результатів на офі­ційних всеросійських спортивних змаганнях та офіційних міжнародних спортивних змаган­нях. Професійний спорт - це частина спорту, спрямована на організацію та проведення спортивних змагань, за участь в яких та під­готовку до яких в якості своєї основної дія­


Льності спортсмени отримують винагороду від організаторів таких змагань та (або) за­робітну плату [І]. Також у Законі РФ № 329- ФЗ згадується дитячо-юнацький та молодіж­ний спорт, які очевидно, виділені за критері­єм віку спортсменів. Спортсменом вважаєть­ся фізична особа, що займається обраним видом або видами спорту та виступає на спортивних змаганнях. Окремо слід наголо­сити на тому, що спорт вищих досягнень представляється складом збірної команди РФ, яка може формуватися із основного та резервного складу. Формування резерву вре­гульовується відповідною главою ЗРФ.

Надаючи загальну характеристику змісту ЗРФ № 329-Ф3, найпершим чином слід вказа­ти, що він був прийнятий у 2007 році та всту­пив у силу у 2008 році. В ньому враховано більшість із пропозицій науковців, що займа­лися питаннями дослідження спортивної дія­льності, її сутності та найбільш якісного пра­вового регулювань. Зокрема, слід позитивно відмітити структуру спорту, яка виділяється Законом. Так, масовий спорт відрізняється від спорту вищих досягнень рівнем проведень змагань (всеросійські та міжнародні) та суб’єктами, які приймають участь в таких змаганьх (якщо в масовому спорті у змаган­нях приймають участь, виходячи з визначен­ня, громадяни, то у спорті вищих досягнень вже такі суб’єкти іменуються спортсменами). Професійний спорт відрізняється від двох по­передніх тим, що за участь в змаганнях та пі­дготовку до них спортсмен отримує винаго­роду та (або) заробітну плату. Очевидно, що професійним спортом може охоплюватися спорт вищих досягнень; разом із тим, він мо­же включати й інші види спорту, залежно від особливостей виду спорту.

Законом також передбачається ведення спортивних паспортів, які представляють со­бою документ єдиного зразку, що засвідчує приналежність до фізкультурно-спортивної або іншої організації та спортивну кваліфіка­цію спортсмена. Серед даних, що зазначають­ся в паспорті - прізвище, ім’я, по-батькові, стать, дата народжень, приналежність до фі- зкультурно-спортивної або іншої організації, обрані види спорту, відомості про присвоєнь спортивних розрядів та спортивних звань, ві­домості про підтвердження виконання норм та вимог, які необхідні для присвоєння спор­тивних розрядів, відмітка про проходжень спортсменів медичних оглядів, результати, що досягнуті на змаганнях, відомості про дискваліфікацію, відомості про державні на­городи та інші форми заохочень, 111Ь трене­ра, інші відомості. При цьому, приналежність спортсмена до фізкультурно-спортивної ор­ганізації визначається на підставі трудового договору, що укладається між спортсменом та фізкультурно-спортивною організацією (ст.27 З РФ № 329-Ф3 [1]).

Переходячи до норм російського трудово­го законодавства, відмітимо, що до прийьття вказаного Закону РФ Трудовим кодексом РФ регулювались лише трудові відносини із про­фесійними спортсменами. Відтепер, трудове законодавство розповсюджується на таку ка­тегорію працівників, як «спортсмен», чь «трудова функція полягає у підготовці до спортивних змагань та участі в спортивних змаганнях з обраного виду або видів спорту» (ст.348-1 ТК РФ [2]). Російське законодавство не розрізьє між собою спортсменів-люби - телів і спортсменів-професіоналів. Натомість, така об’єднуюча категорія, як «спортсмен», в контексті трудового законодавства вказує на те, що фізична особа, яка займається спортом, здійснює це відповідно до укладеного трудо­вого договору і це є її основним видом діяль­ності, за який вона отримує заробітну плату. ТК РФ передбачено ст.12 у главі 54-1, якими врегульовуються питань здійснень спортив­ної трудової діяльності спортсменами та тре­нерами. Серед таких питань: особливості ук­ладень трудових договорів зі спортсменами, медичні огляди спортсменів, тимчасовий пе­ревід спортсмена до іншого роботодавця, від­сторонення спортсмена від участі у спортив­них змаганнях, направлення спортсменів до збірних команд РФ, особливості роботи спортсменів за сумісництвом, особливості регулювань праці спортсменів у віці до 18 років, особливості регулювань праці жінок - спортсменів, додаткові гарантії та компенса­ції спортсменам, додаткові підстави припи­нення трудового договору зі спортсменом, особливості розірвання трудового договору зі спортсменом (ТК РФ) [2].

Загалом, виходячи із комплексного аналізу норм спеціального законодавства у сфері фі­зичної культури та спорту та норм трудового законодавства, можна сказати, що відтепер у РФ виділяються два види спортсменів: це спортсмени, які займаються спортом на тру­дових засадах, тобто спортсмени, для яких зайняття спортом є їхньою професією, і спортсмени, які займаються спортом на само­стійних та незалежних засадах у вільний час без мети отримання систематичних доходів за таку діяльність у вигляді заробітної плати. При цьому другий вид спортсменів може отримувати винагороду поза сферою трудоп- равових відносин як суб’єкти цивільно - правових відносин. Очевидно, що перших до­цільно називати «професійними спортсмена­ми» за своєю суттю, а других - спортсменами - любителями, які, однак, можуть періодично отримувати винагороду за участь у змаганнях за умови певного рівня майстерності чи дося­гнення певного результату. Таким чином, ро­сійський законодавець пішов шляхом повно­цінного визнання спортивної діяльності різновидом трудової і такою, що потребує врегулювання нормами трудового законодав­ства. Спортивна діяльність спортсменів від­тепер є предметом жорсткого контролю з бо­ку держави, що проявляється і у введенні паспортів спортсменів, і у взятті під контроль питання медичного огляду спортсменів, допі­нгові питання тощо.

Слід відмітити, що на такому підході на­полягали науковці РФ ще з початку 2000-х років. Так, O. A. Шевченко ще у 2005 році в своєму дисертаційному дослідженні доводи­ла, що «трудові відносини професійного спортсмена повинні регулюватися нормами трудового права і спеціальним законом про професійний спорт, який має врегульовувати весь комплекс взаємовідносин держави та учасників професійного спорту. При цьому особливий характер праці професійного спорт­смена об’єктивно вимагає спеціального право­вого регулювання виникаючих при цьому від­носин, що можливо в рамках диференціації трудового законодавства. Оскільки діяльність в галузі професійного спорту має ряд особли­востей, спеціальне законодавство забезпечить надання додаткових пільг професійним спорт­сменам» [3, с.6]. Також дослідниця під понят­тям «професійний спортсмен» розуміє «фі­зичну особу, яка вступила у трудові відносини та для якої зайняття спортом є основним ви­дом діяльності, яка входить до професійної спортивної організації за видами спорту, що відповідним чином зареєстрована, включена до офіційного реєстру володарів ліцензій та яка отримала ліцензію» [3, с.7]. B. C. Васильєв у 2006 році у своєму дисертаційному дослі­дженні доводить, що професійний спорт являє собою «один з різновидів спорту та володіє особливими ознаками, що дозволяє розглядати його в якості самостійного виду трудової дія­льності, який зумовлює основу правової хара­ктеристики праці професійного спортсмена. Володіючи характерними ознаками спорту в цілому, професійний спорт має ряд спеціальних ознак, і, в першу чергу, відрізняється тим, що представляє для професійного спортсмена ос­новний вид діяльності, заняття яким здійсню­ється на відплатних засадах, тобто приносить професійному спортсмену відповідний дохід (систематичну оплату праці у встановлений час, а також різні стимулюючі виплати, такі як премії, доплати і надбавки). Трудова діяльність професійних спортсменів, на його думку, має ряд особливостей, які вимагають диференційо­ваного підходу до регулювання трудових від­носин професійних спортсменів, що не виклю­чає можливість єдиного застосування норм трудового права на основі єдності предмета, методу і власних галузевих (основних) принци­пів трудового права» [4, с.193].

Отже, надавши загальний опис ситуації з правовим регулюванням спортивної діяльно­сті спортсменів в РФ, перейдемо до такого огляду в Україні.

В Україні спорт розглядається як діяль­ність суб’єктів сфери фізичної культури і спорту, спрямована на виявлення та уніфіко­ване порівняння досягнень людей у фізичній, інтелектуальній та іншій підготовленостях шляхом проведення спортивних змагань та відповідної підготовки до них (ст.1 Закону України № 3808-12) [5]. Спорт має такі на - прями: дитячий спорт, дитячо-юнацький спорт, резервний спорт, спорт вищих досяг­нень, професійний спорт, спорт ветеранів, олімпійський спорт, не олімпійський спорт, спорт інвалідів тощо. Не будемо наразі розк­ривати всі дані напрями, вкажемо лише на ті, які були визначені нами стосовно РФ. Масо­вий спорт (спорт для всіх) - це діяльність суб’єктів сфери фізичної культури і спорту, спрямована на забезпечень рухової активно­сті людей під час їх дозвілля для зміцнень здоров’я (ст. І). Спорт вищих досягнень - на­прям спорту, який забезпечує залучення спортсменів з резервного спорту шляхом по­дальшої спеціалізації та індивідуалізації їх­нього навчально-тренувального процесу з пе­вного виду спорту для підготовки та участі у спортивних змаганнях всеукраїнського та мі­жнародного рівнів (ч. І ст.36). Професійний спорт - комерційний напрям діяльності у спорті, пов’язаний з підготовкою та прове­денням видовищних спортивних заходів на високому організаційному рівні з метою от­римання прибутку (ч. І ст.38). При цьому, пе­рехід з одного виду спорту, згідно законодав­ству, можливий лише за умови попереднього «знаходжень» у іншому виді спорту (такому, що передує визначеному). Так, наприклад, ди­тячо-юнацький спорт «отримує» перспектив­них спортсменів із дитячого спорту; резервний спорт - формується із дітей та молоді (не зро­зуміло чому так визначено, оскільки в резерв­ному спорті може бути особа і старше 35 ро­ків), спорт вищих досягнень - із резервного спорту. Очевидно, що наявна формальна бю­рократизація процесу спортивного становлень.

Спортсмен розкривається чинним законо­давством як фізична особа, яка систематично займається певним видом (видами) спорту та бере участь у спортивних змаганнях (ст. І). Чинним спеціальним законодавством встано­влено, що спортсмен набуває статусу спорт- смена-професіонала з моменту укладень ко­нтракту з відповідними суб’єктами сфери фізичної культури і спорту про участь у зма­ганнях серед спортсменів-професіоналів. При цьому ніяких спортивних паспортів, які би пі­дтверджували статус спортсмена як професіо­нала чи інших яких-небудь офіційних реєстрів таких спортсменів, ані чинним законодавст­вом, ані практикою не передбачено.

Щодо правового регулювань нормами трудового законодавства, то ними охоплю­ється лише спортсмени національних збірних команд, зокрема, в ч. І ст.37 Закону України № 3808-12 зазначається, що центральний ор­ган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, укладає трудовий договір (контракт) із спорт­сменами та фахівцями штатної команди наці­ональних збірних команд України з олімпій­ських та неолімпійських видів спорту, а з видів спорту інвалідів - Український центр з фізичної культури і спорту інвалідів. При цьому, викли­кає інтерес встановлене ч. І0 ст.37 Закону Укра­їни № 3808-12 положень: «Спортсменам - членам національних збірних команд України, які проходять службу у Збройних Силах Украї­ни, інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, правоохорон­них органах, відповідних центральних органах виконавчої влади створюються необхідні умо­ви для підвищень їх спортивної майстерності, забезпечується можливість брати участь у між­народних, всеукраїнських та інших спортивних змаганьх». Тобто, з викладеного не зрозумі­ло, чи такі спортсмени, які вже проходять службу у вказаних органах, укладають ще й трудовий договір із відповідним центральним органом виконавчої влади, чи ні, і якщо так, то на яких умовах і яким чином це юридично оформлюється.

Також нормами трудового законодавства врегульовується і спортивна діяльність про­фесійних спортсменів, згідно із вказівкою в

Ч.2 ст.38 Закону України № 3808-12, діяль­ність у професійному спорті спортсменів, тренерів та інших фахівців. Вона полягає у підготовці та участі у спортивних змаганнях серед спортсменів-професіоналів і є основним джерелом їх доходів, провадиться відповідно до цього Закону, Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових актів, а також статутних та регламентних документів відповідних суб’єктів сфери фізичної культури

І спорту та міжнародних спортивних організа­цій. Разом із тим, не зрозуміло, яким чином співвідносяться норми трудового законодавст­ва та цивільного, якщо у визначенні профе­сійного спорту мова йде про те, що це є коме­рційний напрям спорту, тобто він по суті прирівняний до підприємницької діяльності, що, очевидно, підтверджується і застосуван­ням категорії «прибуток» у його визначенні. Законодавство прямої вказівки на таке роз­межування не містить.

У самому ж КЗпП окремих норм, які би ре­гулювали діяльність спортсменів, немає. Серед загальних положень слід виділити лише ст.77-де вказується, що відпустка для підготовки та участі в змаганнях надається працівникам, які беруть участь у всеукраїнських та міжна­родних спортивних змаганнях [6]. Зрозуміло, що КЗпП не може повноцінно врегульовувати діяльність спортсменів, оскільки така діяль­ність має значну кількість особливостей. На­приклад, навряд чи можливо прямо застосу­вати встановлені КЗпП обмеження щодо застосування праці жінок на важких роботах:

Ч.2 ст.174 встановлює, що забороняється залу­чення жінок до підіймання і переміщення ре­чей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Проте, якщо жінка-спортсмен займається важкою атлетикою, то укладення з нею трудового договору без врахування таких особливостей вимагатиме від роботодавця за­бороняти їй піднімати штангу, що, однак, є суттю її спортивної діяльності та, відповідно, трудовою функцією. І таких прикладів безліч. Відтак, чинне трудове законодавство явно не може застосовуватися до спортсменів без об­меження їхніх прав.

Позитивно слід відмітити, що у Класифіка­торі професій ДК 003:2010 передбачаються посади спортсмена-інструктора, спортсмена- інструктора збірної команди України та спортсмена-професіонала з виду спорту. Од­нак, усі ці посади об’єднані в Класифікаторі під назвою «професійні спортсмени», що, на нашу думку, не узгоджується із попереднім визначенням професійного спорту, наданого в Законі України, оскільки не зрозуміло, яким чином здійснення по суті підприємницької діяльності співвідноситься із передбаченими Класифікатором посадами.

Як бачимо з викладеного, одразу ж відмі­чається значна різниця у самому відношенні до спорту та його врегулювання. Так, якщо в РФ спорт визнається певною сферою соціаль­но-культурної діяльності, то в Україні це дія­льність певних суб’єктів із певною метою (порівняння підготовленостей), що явно зву­жує та збіднює розуміння спорту; якщо в РФ спортсмени є суб’єктами трудового права та підпадають під дію норм трудового законо­давства, то в Україні під дію таких норм за прямою вказівкою законодавства підпадає лише незначна частина спортсменів (спорт­смени національних збірних команд), а біль­ша частина залишається поза межами не тіль­ки норм трудового законодавства, але й взагалі поза межами правового поля (оскільки фізичні особи займаються спортом на свій ризик, не маючи відповідних гарантій з боку держави, не маючи ніякої страховки тощо); якщо в РФ спортивна діяльність взята під жо­рсткий послідовний контроль держави із од­ночасним наданням певної договірної свобо­ди роботодавцям в цій сфері (такими є різні спортивні організації), то в Україні вона здій­снюється відірвано від держави, про що свід­чить зацікавленість держави лише у тих спортсменах, з якими можуть бути укладені трудові договори, а роботодавцем виступає тільки зазначений центральний орган виконав­чої влади, тобто всі інші організації можуть вступати лише у цивільно-правові відносини із спортсменами. Ніякої конкретизації щодо ін­ших роботодавців, особливо із професійними спортсменами, чинне законодавство, ані спеці­альне, ані трудове не містить. Тому тут мож­ливо застосовувати загальні положення КЗпП, однак, як ми вже вище зазначили, у зв’язку із відсутністю врахування особливостей спорти­вної діяльності як різновиду трудової, вступ у такі трудові відносини супроводжуватиметься для професійного спортсмена порушенням або суттєвим обмеженням його прав.

Підводячи підсумок вище викладеному, за­значимо, що назріла нагальна необхідність здійснення ґрунтовного комплексного дослі­дження правового регулювання спортивної діяльності з позицій трудового права задля ви­явлення особливостей такого регулювання та формулювань пропозицій щодо його вдоско­налень. Адже, як вірно зазначає російська дослідниця O. A. Шевченко, «регламентація та реалізація основних прав спортсмена-профе- сіонала в спорті вищих досягнень на життя, справедлива оплата праці, самореалізація, здо­рова екологічне середовище і т. п. - потрібні для забезпечень його безпеки» [3, с.144]. До­дамо, що забезпечення безпеки та захист здо­ров’я і життя потребує будь-який спортсмен, а не тільки спортсмен спорту вищих досягнень. Саме до цього і має прагнути соціальна держа­ва та законодавець в такій державі.

ЛІТЕРАТУРА

І. Федеральный Закон РФ «О физической культуре и спорте в Российской Федерации» : от 04.12.2007 г., № 329-Ф3 [Електронний ре - сурс] - Режим доступу: Http://www. consultant. ru/document/cons_doc_LAW_149065/?frame=8 #cont.

2. Трудовой кодекс РФ : от 30.12.2001 г., № 197-ФЗ [Електронний ресурс] - Режим доступу: http: //www. consultant. ru/ popular/tkrf/ 14_71. html#p5963.

3. Шевченко О. А. Особенности правового регулировань труда профессиональных спортсменов: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.05 / Шевченко О. А. - М., 2005. - 162 с.

4. Васильев С. В. Особенности трудового договора профессиональных спортсменов и рассмотрение споров в области профессио­нального спорта: дис. ... кандидата юрид. на­ук : 12.00.05 / Васильев С. В. - М., 2006. - 218 с.

5. Закон України «Про фізичну культуру і спорт» : від 24.12.1993 р., № 3808-12 // ВВР України. - 1994. -№ 14,- Ст. 80.

6. Кодекс законів про працю України // ВВР України. - 1971. - Дод. до № 50. - Ст. 375.



Козіна М. В. Стан правового регулювання діяльності спортсменів як суб’єктів тру­дового права в Україні /М. В. Козіна // Форум права. — 2013. — № 3. — С. 306—311 [Елек­тронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j- pdf/FP_index. htm_2013_3_51.pdf

Здійснено порівняльний аналіз чинного законодавства РФ та України щодо правового врегулювань нормами трудового законодавства спортивної діяльності спортсменів. Підкреслено надто значний відрив українського законодавства від соціальної суті спортивної діяльності та критикується сучасний стан вказаного правового регулювання.

Козина М. В. Состояние правового регулирования деятельности спортсменов как субъектов трудового права в Украине

Осуществлен сравнительный анализ действующего законодательства РФ и Украины относительно правового урегулирования нормами трудового законодательства спор­тивной деятельности спортсменов. Подчеркнут слишком значительный отрыв украин­ского законодательства от социальной сущности спортивной деятельности, и поддает­ся критике современное состояние указанного правового регулировань

Kozina М. V. State of Legal Regulation of the Activity of Sportsmen’s As Subjects of Labour Law in Ukraine

The comparative analysis of the current legislation of the Russian Federation and Ukraine concerning the legal settlement of labour legislation of the sports activities of sportsmen’s is given. Highlights the substantial gap Ukrainian legislation on the social nature of sports ac­tivities from the social essence of the sports activities and faces criticism modern condition of this regulation.