joomla
САНКЦІЇ СТАТТІ 299 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ
Форум права

УДК 343.58:342.9:351.765(477)

Д. О. КАЛМИКОВ, канд. юрид. наук, Лу­ганський державний університет внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка

Ключові слова: жорстоке поводження з твари­нами, кримінальна відповідальність, санкція ча­стини статті, правила конструювання криміна- льно-правових санкцій

Як випливає зі змісту численних міжнаро­дних нормативно-правових актів у сфері за­хисту тварин, кожна людина має моральний обов’язок поважати всіх живих істот нашої планети, в тому числі й тварин, ураховуючи при цьому ту важливу обставину, що остан­ні, як і люди, здатні відчувати біль, стражда­ти та пам’ятати.

Жорстоке ж поводжень з тваринами є проявом аморальної поведінки людини, яке не лише свідчить про відверте нехтування природними правами представників тварин­ного світу та загальновизнаними суспільни­ми цінностями, а й може призвести до «ви­кривлень» (деформації) психіки оточуючих людей (особливо дітей), переосмислення ни­ми власного бачень подальшого співісну­вання людей з іншими представниками жи­вої природи[5].

Небезпека цього правопорушень полягає ще й у тому, що жорстокість, виявлена щодо тварин, стає нормою поведінки, поширюєть­ся і на взаємини з людьми, відіграє негатив­ну роль у вихованні молоді [2, с.877]. За по­рушень вимог законодавства у сфері захис­ту тварин від жорстокого поводження із ними винні особи несуть не лише адмініст­ративну (ст.89 КпАП України) та цивільно- правову, а й кримінальну відповідальність (ст.299 КК України).

На теренах української та російської пра­вової науки аналіз підстав і видів юридичної відповідальності за вчинення жорстокого по­водження з тваринами висвітлюється здебі­льшого на сторінках підручників з криміна­льного та адміністративного права або науково-практичних коментарів до КК України, КК Російської Федерації, КпАП України, КпАП Російської Федерації. Йдеть­ся, зокрема, про праці Ю. М. Антоняна,

І. В. Арістової, І. М. Даньшина, В. Т. Дзюби,

O. JI. Дубовика, Е. Н. Жевлякова, М. Й. Кор - жанського, В. О. Кузнєцова, В. А. Ломака, В. О. Навроцького, 3.0. Незнамової, С. В. Пу - блінської, О. І. Рарога, Ю. М. Ткачевського, М. І. Хавронюка, Х. П. Ярмакі, С. С. Яценка та деяких інших фахівців із кримінального та адміністративного права.

У працях окремих українських і російсь­ких юристів питання юридичної відповіда­льності за жорстоке поводження з тваринами розглядалися більш детально (І. І. Лобов, К. Ю. Гаєвська, I. A. Головко, В. А. Копилян,

B. О. Морозова, A. B. Ландіна, Л. С. Кучан - ська, В. В. Кузнецов, С. П. Репецький,

C. Ф. Денисов, А. М. Плешаков і С. П. Щерба та деякі інші фахівці у сфері кримінального та адміністративного права).

Питання ж, пов’язані із технікою конс­труювання санкцій ст.299 КК України, ще не були предметом окремих наукових дослі­джень, що й зумовлює потребу їх детального аналізу. Тому метою статті є аналіз техніки конструювань санкцій ст.299 КК України, виявлення змістовних і технічних вад кримі­нального законодавства в цій частині та ви­роблення рекомендацій щодо їх усунення.

Переходячи до безпосереднього аналізу зазначених вище питань слід відзначити, що


В межах законодавчої пеналізації та дифере­нціації покарання суд повинен враховувати законодавчо закріплені особливості застосу­вання окремих видів покарань до певних ка­тегорій громадян.

Так, приписами ч. І ст.99 КК України встановлено, що штраф застосовується лише до неповнолітніх, котрі мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. У ч. З ст.60 КК України закріплено правило про те, що арешт не застосовується до осіб віком до 16 років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до 7 років. Згідно ж з ч. З ст.61 КК України, до неповнолітніх, вагітних жі­нок і жінок, що мають дітей віком до 14 ро­ків, до осіб, котрі досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи не може бути застосоване покарання у виді обмеження во-

Системний аналіз санкцій частин 1 і 2 ст.299 КК України через призму цих правил привів до низки надзвичайно важливих і від­верто «шокуючих» висновків:

1) вагітним жінкам, жінкам, які мають ді­тей віком до 14 років, особам, котрі досягли пенсійного віку, військовослужбовцям стро­кової служби та інвалідам першої і другої групи за вчинення злочинів, передбачених частинами 1 і 2 ст.299 КК України, суд може призначити лише штраф (ч. З ст.60, ч. З ст.61 КК України);

2) неповнолітнім особам віком від 16 до 18 років, котрі не мають самостійного дохо­ду, власних коштів або майна, за вчинення злочину, передбаченого ч. І ст.299 КК Украї­ни, суд може призначити лише арешт і лише на строк від 15 до 45 діб (ч. І ст.99, ст.101 КК України);

3) неповнолітнім особам віком від 16 до 18 років, котрі не мають самостійного дохо­ду, власних коштів або майна, за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.299 КК Украї­ни, суд не може призначити жодного пока­рання (ч. І ст.99, ч. З ст.61 КК України);

4) неповнолітнім вагітним жінкам і непо­внолітнім жінкам, котрі мають дітей віком до 7 років, однак не мають самостійного дохо­ду, власних коштів або майна, суд не може призначити жодного покарання як за вчи­нення злочину, передбаченого ч. І ст.299 КК України, так і за вчинення злочину, описано­го ч.2 ст.299 КК України (ч. І ст.99, ч. З ст.60, ч. З ст.61 КК України).

Із перших двох висновків випливає, що при призначенні покарання вагітним жінкам, жінкам, що мають дітей віком до 14 років, особам, які досягли пенсійного віку, військо­вослужбовцям строкової служби, інвалідам першої і другої групи, а також неповнолітнім особам віком від 16 до 18 років, котрі не ма­ють самостійного доходу, власних коштів або майна, межі суддівського розсуду зако­нодавцем зведені до мінімуму.

Така ситуація, щонайменше, дивує, адже навряд чи, маючи варіативність у вигляді ЗО днів арешту, суд може призначити неповно­літнім особам віком від 16 до 18 років, котрі не мають самостійного доходу, власних ко­штів або майна (за вчинення злочину, перед­баченого ч. І ст.299 КК України), у кожному конкретному випадку і індивідуальне, і спра­ведливе, і гуманне, і достатнє покарання винному, що забезпечило б досягнення мети, передбаченої в ч.2 ст.50 КК України.

У двох же останніх випадках суд узагалі позбавлений будь-якого вибору. У таких ви­падках, як зазначає Пленум ВСУ, суд, за на­явності до того підстав, відповідно до ст.7 КПК України 1960 р. повинен закрити спра­ву і звільнити особу від кримінальної відпо­відальності або постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання (абз.7 п.8 ППВСУ № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання»). Отже, особи, зазначені у 3 і 4 висновках, можуть вільно вчиняти жорстоке поводження з будь-якими тваринами, адже суд не в змозі їх за це покарати.

Усі ці, вочевидь, негативні наслідки для практики застосування приписів ст.299 КК України та ефективної боротьби з про­явами жорстокого поводження з тваринами зумовлені надмірною кількістю обставин, які виключають можливість застосувань того чи іншого виду покарання до певної катего­рії винних, їх кримінологічною необгрунто­ваністю, вкрай низьким рівнем законодавчої техніки опису таких обставин, а також нев - рахуванням цих обставин під час конструю­вання санкцій ст.299 КК України (з точки зору видів і кількості основних видів пока­рань). На практиці ж усі ці проблеми приз­водять до того, що приписи статей 1, 50, 65 КК України та ст.2 КПК України 1960 р. за­лишаються декларацією на папері.

Вважаємо, що для вирішень зазначених проблем необхідно суттєво переосмислити положення кримінального закону в частині регламентації інституту призначення пока­рання. У межах окремих заборонних норм (у нашому випадку - частин 1 і 2 ст.299 КК України) цю проблему можна вирішити ли­ше частково.

Оскільки ж наше досліджень присвячене не проблемам інституту призначення пока­рання, а проблемам юридичної відповідаль­ності за жорстоке поводжень з тваринами, то в його межах пропонуємо у санкціях час­тин 1 і 2 ст.299 КК України передбачити такий альтернативний вид основного пока­рання, як громадські роботи.

Реалізація цієї пропозиції дозволила би застосовувати покарання й до частини із за­значених вище «проблемних» категорій гро­мадян, які вчинили жорстоке поводження з тваринами.

Продовжуючи характеристику караності жорстокого поводження з тваринами слід відзначити, що для практики призначення покарання за будь-який злочин (у тому числі й за жорстоке поводження з тваринами) ви­рішальне значення має санкція статті (части­ни статті), адже від передбачених у ній виду та розміру покарання залежить встановлення ступеня тяжкості конкретного злочину, оцін­ка його суспільної небезпеки судом, визна­чення виду покарання та його розмірів, межі індивідуалізації покарання тощо.

У зв’язку з цим вважаємо, що наукова об­ґрунтованість побудови санкції статті (час­тини статті) має не менше значення, ніж пра­вильне конструювання її диспозиції.

Переходячи до аналізу санкцій, передба­чених у ст.299 КК України, нагадаємо, що залежно від кількості видів основного пока­рання санкції частин 1 і 2 ст.299 КК України є альтернативними; залежно від ступеня ви­значеності розмірів покарань санкції частин

1 І 2 ст.299 КК України є відносно визначе­ними; а залежно від вказівки на додаткові покарання всі розглядувані санкції є прости­ми.

У науці справедливо зазначається, що під час побудови санкцій статті (частини статті) законодавець має керуватися певними прин­ципами[6] та дотримуватись низки обов’язкових вимог (правил). Загалом таких вимог до конструювань санкцій статті (час­тини статті) висувається чимало, однак, ура­ховуючи предмет нашого дослідження, розг­лянемо лише основні з них.

Для більш якісного аналізу санкцій ст.299 КК України та зручної систематизації викла­деного матеріалу наявні правила їх констру­ювання поділимо на: а) загальні правила конструювань санкцій статті (частини стат­ті); б) правила конструювання санкцій тих частин статті, що описують кваліфіковані склади злочинів.

Так, комплексний і критичний аналіз кри­мінально-правової літератури дозволив виді­лити чотири основні правила конструюван­ня санкцій (загальні правила):

1. Санкція статті (частини статті) має бути такою, щоб, з одного боку, суд, не виходячи за її межі, міг призначити інди­відуальне, справедливе, гуманне та доста­тнє покарання засудженому, яке забезпе­чить досягнення мепш, передбаченої у ч.2 ст.50 КК України, а з іншого - щоб вид і розмір передбаченого у ній покарання (по­карань) не стали причиною суддівського

Свавілля [5, с.135; 6, с.33-34; 7, с.71; 8, с.267;

9, с.118-125; 10, с.101-109].

Думаємо, що це найважливіше правило побудови санкції статті (частини статті) мо­жна вважати виконаним лише тоді, коли во­на:

А) відповідає (є адекватною) типовій сус­пільній небезпеці описаного в диспозиції злочину;

Б) передбачає види покарань та їх розмір, які нададуть суду можливість індивідуалізу­вати покарання з урахуванням усіх можли­вих варіантів вчинення злочинів у дійсності;

В) встановлює такий діапазон видів і роз­мірів покарань, який не буде занадто широ­ким.

Для того щоб з’ясувати, чи відповідають санкції частин 1 і 2 ст.299 КК України зазна­ченим вимогам, звернемося, у першу чергу, до практики застосування цієї статті, адже, як слушно зазначає І. М. Гальперін, практика застосування кримінального закону дає ши­рокі можливості для пізнання адекватності відображення законом соціальних умов, бо практика є не що інше, як реальне життя за­кону, його дія [11, с.32].

У цьому випадку нас цікавить лише судо­ва практика, оскільки лише суд наділений правом встановлювати відповідність між конкретним суспільно небезпечним діянням та законодавчо передбаченими заходами кримінально-правового впливу.

Так, за інформацією Державної судової адміністрації України у 2008-2011 роках за

Ч. І ст.299 КК України всього було засуджено 45 осіб, із яких 29 особам було призначено покарання у виді штрафу, а 16 - у виді ареш­ту [12].

Із цього випливає, що в 2008-2011 роках у 36 % випадків українські суди дійшли виснов­ку, що застосування штрафу в розмірах, пе­редбачених у санщії ч. І ст.299 КК України, є недостатнім покаранням для виправлення особи, котра вчинила простий вид жорсто­кого поводження з тваринами, та попере­дження вчинення нею нових злочинів.

Тобто, попри те, що законодавець на пер­ше місце у санкції ч. І ст.299 КК України по­ставив покарання у виді штрафу розміром від ЗО до 50 НМДГ, більш ніж у третині ви­падків суди, керуючись положеннями ч.2 ст.65 КК України, призначають найбільш суворий вид покарань із числа перерахова­них у зазначеній заборонній нормі Особливої частини КК України. У частині ж другій ст.65 КК України зазначається: «Більш суво­рий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде не­достатній для виправлення особи та попере­дження вчинення нею нових злочинів».

Для того щоб з’ясувати думку судової гіл­ки влади в частині адекватності санкції ч. І ст.299 КК України на більш глибокому рівні, ми звернулися безпосередньо до тих кримі­нальних справ, у яких суди призначали по­карання за простий вид жорстокого пово­дження з тваринами. З цією метою, у спосіб випадкової вибірки, ми відібрали тридцять матеріалів кримінальних справ, у яких було винесено обвинувальні вироки за ч. І ст.299 КК України (це приблизно 50 % усіх вироків, винесених українськими судами у 2003-2011 роках), та отримали таку надзвичайно важ­ливу інформацію:

- по-перше, лише у 13 із них винним було призначене покарання у виді штрафу, що складає лише 43 % від загальної кількості засуджених за нісю нормою[7]. При цьому у 8 із них (62 %) винним було призначено штраф найбільшого розміру (850 грн.) і лише в одній

- найменшого (510 грн.). У цілому ж серед­ній розмір штрафу, що призначався україн­ськими судами за вчинення простого виду жорстокого поводження з тваринами, склав 768 грн., тобто понад 90 % від максимально можливого розміру гіього виду покарання;

- по-друге, у 17 із проаналізованих нами кримінальних справ (57 %) суди призначали винним найбільш суворе покарання із перед­бачених у санщИ' ч. 1 ст.299 КК України - арешт. При ньому у 9 вироках (53 %) суди призначили винним покарання у виді арешту найбільшого розміру (6 місяців арешту). Лише в одній кримінальній справі суд приз­начив найменший розмір арешту - 1 місяць. Середній розмір арешту, що призначався українськими судами за вчинення простого виду жорстокого поводження з тваринами, склав 4,6 місягіі, тобто близько 77 % від ма­ксимально можливого розміру цього виду по­карання.

До речі, наводячи ці цифри, ми не врахо­вували тієї важливої обставини, що частина засуджених за вчинень жорстокого пово­дження з тваринами є неповнолітніми, або хоч і повнолітніми, однак учиняли ці злочи­ни за наявності обставин, що пом’якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст.66 КК України, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини. У цих випадках, як відомо, найбільшим розміром арешту є не 6 місяців, а 45 днів і 4 місяці відповідно.

Усе викладене, як убачається, свідчить про те, що суди не поділяють думку законо - давгія та не вважають санкції частин 1 і 2 ст.299 КК України адекватними суспільній небезпеці описуваних у цих нормах злочинів.

У теорії ж кримінального права справед­ливо зазначається, що якщо судова депеналі - зація фіксує суттєве зниження розміру та ви­ду покарань, порівняно з нормативною, це повинно бути оцінено як сигнал щодо необ­хідності корегувань закону в бік пом’якшень покарання, а якщо в судовій практиці спостерігається тенденція до засто­сування найбільш суворо виду покарання, зазначеного в санкції заборонної норми кри­мінального закону, та ще й у найбільших ро­змірах, то існує необхідність у корегуванні кримінального закону в бік посилення кри­мінальної відповідальності та покарання [13, с.109; 14, с.31].

Аналогічні результати було отримано на­ми й під час опитування суддів, працівників правоохоронних органів і науковців. Зокре­ма, на запитання про те, чи відповідають са­нкції частин 1 і 2 ст.299 КК України харак­теру й ступеню суспільної небезпеки простого виду жорстокого поводження з тваринами, 63 % респондентів відповіли не­гативно та відзначили, що вони (санкції) ма­ють бути значно суворішими.

Ми також не вважаємо санкції частин 1 і 2 ст.299 КК України такими, що відповідають розглядуваному правилу конструювання са­нкцій. З нашої точки зору, санкції частин 1 і

2 ст.299 КК України є неадекватними типо­вій суспільній небезпеці як основного, так і кваліфікованого виду цього злочину, адже є занадто м ’якими.

Для підтвердження своєї думки наведемо кілька типових випадків із практики засто­сування приписів ст.299 КК України.

Так, 03.05.2008 р. мешканець Гребінківсь - кого району Полтавської області, підійшов­ши до чужого собаки на прізвисько Тузик, облив його дизельним паливом та підпалив. У результаті цих дій собаці було заподіяно опіки шкіряних покривів другого ступеня тяжкості, покалічена тварина наступні три дні провела у страшних муках, а 05.05.2008 р. померла в результаті інтоксикації організ­му від отриманих опіків [15].

28.08.2009 р. мешканець Краснопільсько - го району Сумської області, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, схопив влас­ного собаку лівою рукою за нашийник, а правою рукою за допомогою ножа наніс ві­сім колото-різаних ран в область голови та одну колото-різану рану правої задньої лапи. Не зупиьючись на цьому та бажаючи й на­далі спричиняти тварині особливо сильні страждань, винний наніс серію ударів мета­левою частиною лопати по спині та голові собаки, чим завдав больового шоку, та відч - ленував лезом робочої частини лопати час­тину хвоста [16].

04.01.2011 р. два мешканці села Грушка Ульяновського району Кіровоградської об­ласті зайшли на територію домоволодіння сторонньої особи, спустили з металевого ла­нцюга собаку на прізвисько Цезар, винесли його на перехрестя вулиць Чкалова та Фрун­зе та, прагнучи показати свою зневагу до на­явних норм і правил поведінки в суспільстві, діючи з особливою зухвалістю та винятко­вим цинізмом, усвідомлюючи, що своїми ді­ями завдають тварині істотного болю, пере­різали собаку на прізвисько Цезар бензопилою навпіл(!!), після чого відкинули рештки тварини на узбіччя дороги та спокій­но попрямували додому [17].

20.01.2011 р. в селі Менжинка Софіївсь - кого району Дніпропетровської області двоє молодих людей В. і К., проходячи поблизу домоволодіння громадянина Ж., побачили, як Ж. знущається над домашньою твариною

Собакою на прізвисько Джесіка. В. і К. за­йшли на територію домоволодіння Ж. і при­йняли його пропозицію взяти участь у зну­щанні над твариною та зняти на відео цей процес. Після цього Ж. накинув мотузку на шию дворовому собаці на прізвисько Джесі­ка, підвісив її до драбини, почав завдавати численних ножових поранень, а потім, цині­чно посміхаючись, перерізав їй горло, обли­знув кров з тіла тварини та з леза ножа, яким убив тварину.

Під час учинення цього жахіття В. утри­мував мотузку, якою собака була підвішена до драбини, а К. за допомогою мобільного телефону проводив відеозапис усього, що відбувалося. Потім цей запис було поширено серед населення, в тому числі й дітей [18].

Ще раз наголошуємо: такі випадки є ти­повими. Вони відображають зміст і характер більшості фактів жорстокого поводження з тваринами, що відбуваються на території України.

Хіба потрібні ще якісь пояснення чи ар­гументи на користь того, що кримінальна відповідальність за вчинення жорсткого по­водження з тваринами має бути посилена? Чи потрібно доводити, що штраф розміром від 510 до 850 гривень не здатен забезпечити досягнення цілей кримінального покарання?

На нашу думку, кримінальна відповідаль­ність за вчинення жорстокого поводження з тваринами має бути негайно посилена та ма­ксимально диференційована. При чому таке посилення має відбуватися як у напрямі збі­льшення розмірів наявних нині видів пока­рань (йдеться про штраф і обмеження волі), так і шляхом передбачення таких видів по­карань, які б дозволили хоча б частково ви­рішити проблеми, пов’язані із неможливістю застосування покарання до окремих катего­рій винних (зокрема, шляхом передбачення покарання у виді громадських робіт), а також в ізоляції найбільш небезпечних винних від суспільства (зокрема, шляхом передбачення покарання у виді позбавлення волі).

2. Загальновизнано, що санкції норм, які передбачають однорідні за характером і ступенем суспільної небезпеки діяння, по­винні бути узгоджені [13, с.99; 19, с.74, 93;

20, с.132; 21, с.127].

Детально проаналізувавши Особливу час­тину КК України, ми дійшли висновку, що однорідним за характером і ступенем суспі­льної небезпеки діянням із жорстоким пово­дженням з тваринами є злочин, описаний ст. ЗОО КК України, тобто ввезення, виготов­лення або розповсюдження творів, що про­пагують культ насильства і жорстокості, ра­сову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію.

Однорідність їх антисоціальної спрямова­ності нами вбачається в тому, що обидва ці діяння посягають на суспільну мораль (різ­ниця хіба що в тому, що об’єкт складу зло­чину, передбаченого ст. ЗОО КК України, є дещо ширшим), а їх головна небезпека поля­гає в тому, що діяння, змістом яких є жорс­токість людини, відбуваючись на очах у сто­ронніх, розвивають у них такі негативні риси, як жорстокість і душевна черствість, байдужість до страждань живої істоти, спри­яють формуванню садистських нахилів, впровадженню жорстокого поводження і в реальне життя, в суспільство, у взаємини людей.

При цьому вважаємо, що жорстоке пово­джень з тваринами на очах у сторонніх осіб в окремих випадках характеризується значно вищим ступенем суспільної небезпеки порі­вняно з діяннями, описаними ст. ЗОО КК України, адже відбуваються в реальному житті, на очах у людей.

Утім, про узгодженість санкцій ст.299 КК України та ст. ЗОО КК України годі й вес­ти мову, адже санкції останньої є значно су­ворішими за санкції, передбачені у ст.299 КК України.

Так, санкція ч. І ст.299 КК України перед­бачає покарань у виді штрафу розміром до 50 НМДГ, а санкція ч. І ст. ЗОО КК України - розміром до 150 НМДГ. У той же час санкція

Ч. І ст. ЗОО КК України передбачає можли­вість застосувань до винного покарання у виді обмеження волі строком до 3 років, а санкція ч. І ст.299 КК України такого пока­рань не передбачає. Санкція ч.2 ст.299 КК України передбачає покарань у виді штра­фу розміром до 200 НМДГ, а санкція ч.2 ст. ЗОО КК України - розміром до 300 НМДГ. При цьому санкція ч.2 ст. ЗОО КК України передбачає можливість застосування до вин­ного покарання у виді обмеження волі стро­ком до 5 років, а санкція ч.2 ст.299 КК Укра­їни - лише строком до 2 років. Третьої ж частини ст.299 КК України взагалі не має.

Наведене вище вкотре засвідчує потребу посилення кримінальної відповідальності за вчинення жорстокого поводження з твари­нами, а також узгоджень санкцій статей 299 і 300 КК України.

3. Санкції статті (частини статті), що описують як основний, так і кваліфіко­вані склади злочинів, мають будуватися за правилом: чим вища формалізованість диспозиції, тим меншим повинен бути ро­зрив між мінімумом і максимумом пока­рання, і навпаки [6, с.70-71; 7, с.240-241; 22, с.128]. Виконання цього правила забезпе­чується як кількістю видів покарань, перед­бачених у санкції статті (частини статті), так і варіативністю їх розмірів.

Слід зазначити, що формалізованість дис­позиції ч. І ст.299 КК України є середньою, адже, з одного боку, у ній досить чітко ви­значено ознаки тварини, щодо якої вчиняєть­ся суспільно небезпечне діяння, зміст основ­ного та додаткового об’єкта, а з іншого - досить розмито визначено характер альтер­нативно передбачених у ч. І ст.299 КК Укра­їни діянь: «знущання над твариною», «зну­щання над твариною із застосуванням жорстоких методів», «нацькування тварин одна на одну». Крім того, про посередній рі­вень формалізованості диспозиції ч. І ст.299 КК України свідчить і те, що описувані нею діяння можуть спонукатися й різними моти­вами. Щоправда, і санкція ч. І ст.299 КК України є альтернативною (передбачає два основні покарання на вибір суду) з відносно визначеними розмірами покарань.

Аналогічна ситуація спостерігається й у

Ч.2 ст.299 КК України, формалізованість якої є середньою (як для диспозиції, що описує кваліфікований вид злочину), а розрив між мінімумом і максимумом покарань, передба­чених у її санкції, є досить значним.

У зв’язку з цим вважаємо, що санкції час­тин 1 і 2 ст.299 КК України, хоч і є занадто м’якими, однак побудовані з урахуванням цього важливого правила.

4. Альтернатива основних видів пока­рань повинна бути практично в усіх санк­ціях статті (частини статті) [6, с.105;

22, с.129; 13, с.99-100; 21, с.128].

Це правило загалом було взято до уваги законодавцем під час конструювання санкцій частин 1 і 2 ст.299 КК України, однак альте­рнативність могла б бути й значно більшою.

Йдеться про те, що за ч. І ст.299 КК Укра­їни підлягають кримінальній відповідальнос­ті і ті особи, котрі один раз не сильно удари­ли тварину, і ті, котрі мучили тварину годинами, і ті, котрі знущалися над нею з особливою жорстокістю, що спричинило смерть тварини тощо. За ч. І ст.299 КК Укра­їни підлягають кримінальній відповідальнос­ті як ті винні, котрі вчинили жорстоке пово­дження з однією твариною, так і ті, котрі вчинили таке діяння щодо десятків предста­вників тваринного світу.

Завершення аналізу загальних правил конструювання санкцій статей (частин ста­тей) дозволяє перейти до аналізу найважли­віших правил побудови санкцій частин статті, що описують кваліфіковані склади злочинів.

1. Санкції частин статті, що передба­чають кваліфіковані склади злочинів, по­винні базуватися на санкції частини статті, що описує основний склад злочину

[7, с.225]. Це означає, що будуючи санкції частин статті, які описують кваліфікований та особливо кваліфікований склад злочину, законодавець має враховувати тип санкції частини статті, що описує основний склад злочину, види передбачених у ній покарань, кількість покарань і їх розміри.

Зокрема, під час побудови санкції частини статті, що описує кваліфікований та особли­во кваліфікований вид злочину, законодав­цю, як уявляється, доречно використовувати одну зі схем переходу від санкції частини статті, що передбачає основний склад злочи­ну, до санкцій тих частин статті, які опису­ють кваліфіковані склади злочинів:

А) не змінюючи ні види, ні кількість аль­тернативно передбачених видів покарань (у санкції частини статті, що передбачає основ­ний склад злочину), якщо це можливо, про­порційно збільшувати їх розміри (у санкціях частин статті, що описують кваліфіковані склади злочинів);

Б) не змінюючи кількості альтернативно передбачених видів покарань (у санкції час­тини статті, що передбачає основний склад злочину), зменшувати кількість більш м’яких видів покарань і одночасно збільшу­вати кількість більш суворих видів покарань (у санкціях частин статті, що описують ква­ліфіковані склади злочинів);

В) поступово переходити від найбільш альтернативної санкції (частини статті, що передбачає основний склад злочину) до най­менш альтернативної або взагалі безальтер - нативної (санкції частини статті, що перед­бачає найбільш кваліфікований склад злочину) за рахунок скорочення кількості м’яких видів покарань.

З нашої точки зору, перша схема є вдалою для побудови санкцій частин тих статей, які передбачають злочини невеликої або серед­ньої тяжкості, друга - середньої тяжкості або тяжких злочинів, а третя - тяжких або особ­ливо тяжких злочинів.

Повертаючись до санкцій ст.299 КК Укра­їни, зазначимо, що їх побудовано з частко­вим використанням першої та другої схем. Таке рішення, з нашої точки зору, є не зовсім вдалим.

2. Уведення додаткових покарань у сан­кції тієї чи іншої частини статті Особ­ливої частини КК України доречно прово­дити за схемою: санкція без додаткового покарання (ч.1) —> санкція з факультатив­ним додатковим покаранням (ч.2) —> санк­ція з імперативним додатковим покаран­ням (ч. З) [7, с.234-236].

Утім, оскільки санкції частин 1 і 2 ст.299 КК України є простими, то це правило сто­сується нашого дослідження лише в контекс­ті можливих шляхів удосконалення криміна­льної відповідальності за жорстоке поводження з тваринами.

3. Види та розміри покарань, що перед­бачені в санкції частини статті, яка опи­сує основний склад злочину, мають зміню­ватися поступово (у санкціях частин статті, що передбачають кваліфіковані склади злочину) [7, с.245-246; 19, с.89-91].

Із цього випливає, що під час побудови санкцій частин статті, які передбачають ква­ліфіковані склади злочину, не можна допус­кати:

А) різких стрибків «драбиною» видів по­карань (ст.51 КК України);

Б) «розриву» між максимальним розміром покарання за злочин з основним складом і мінімальним розміром покарань за злочин з кваліфікованим складом.

Системний аналіз санкцій ст.299 КК Укра­їни дозволяє стверджувати, що ні різких стрибків «драбиною» видів покарань, ні «ро­зриву» між максимальним розміром пока­рання за простий вид жорстокого поводжен­ня з тваринами і мінімальним розміром покарання за кваліфікований вид цього зло­чину у ст.299 КК України не спостерігається.

4. «Драбина» санкцій частин статті, що передбачають основний, кваліфікова­ний та особливо кваліфікований види зло­чину повинна йти або «у стик», або «з пе­рекриттям», залежно від особливостей конкретного складу злочину [7, с.246].

При цьому переважна більшість науковців вважають, що максимальний розмір пока­рання за злочин з основним складом одноча­сно має бути й мінімальним розміром пока­рання за злочин з кваліфікованим складом [23, с.240; 24, с.44; 21, с.128].

Ми також вважаємо, що у переважній бі­льшості випадків покарання за основний, кваліфікований та особливо кваліфікований види злочину слід конструювати «у стик», однак маємо визнати, що під час побудови санкції ч.2 ст.299 КК України цього правила враховано не було.

Так, ч. І ст.299 КК України передбачає по­карання у виді штрафу розміром від ЗО до 50 НМДГ, а ч.2 ст.299 КК України - покарання у виді штрафу розміром від ЗО до 200 НМДГ. Із цього випливає, що покарання у виді штрафу за вчинення простого та кваліфіко­ваного виду жорстокого поводжень з тва­ринами не лише не йде «у стик», а й відбува­ється «повне перекриття».

Така ситуація є грубим порушенням пра­вил побудови санкцій частин статті, що опи­сують кваліфіковані склади злочинів, адже за вчинення кваліфікованого виду жорстокого поводження з тваринами (діяння, яке харак­теризується значно вищим степенем суспі­льної небезпеки) суд може призначити таке саме покарання, що й за простий вид жорс­токого поводження з тваринами (злочин, який не характеризується підвищеною суспі­льною небезпекою).

Більше того, оскільки нижча межа пока­рання у виді штрафу як у ч. 1 ст.299 КК Укра­їни, так і у ч.2 ст.299 КК України є однако­вою (ЗО НМДГ), то виходить, ніби ступінь суспільної небезпеки цих злочинів без ура­хувань обставин, що пом’якшують чи об­тяжують покарання, є однаковим. Утім це ж не так.

Ураховуючи викладене, вважаємо, що «драбина» санкцій частин 1 і 2 ст.299 КК України повинна йти «у стик» (максималь­ний розмір покарання за злочин з основним складом одночасно має бути й мінімальним розміром покарання за злочин з кваліфікова­ним складом), а тому санкції цієї статті ма­ють бути переглянуті з урахуванням зазна­ченого правила.

Існують й інші правила побудови санкцій статей (частин статей), однак навіть викла­дених уже достатньо для відповідних висно­вків.

Ураховуючи все вищевикладене, беручи на озброєння результати узагальнення судо­вої практики, опитування суддів, працівників правоохоронних органів і науковців, які ма­ють науковий ступінь за спеціальністю

12.0. 08 «Кримінальне право та криміноло­гія; кримінально-виконавче право», пропо­нуємо таку редакцію розглядуваної статті: «Стаття 299. Жорстоке поводження з твариною, що спричинило їй смерть

1. Протиправне знущань над твариною, вчинене із застосуванням жорстоких методів або з хуліганських мотивів, а також проти­правне нацькування тварин одна на одну, вчинене з хуліганських чи корисливих моти­вів, якщо в результаті такого діяння настала смерть тварини, -

Карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або громадськими роботами від шістдесяти до ста двадцяти годин або арештом на строк до шести місяців або об­меженням волі на строк від одного до трьох років.

2. Те саме діяння, вчинене повторно, від­носно кількох тварин, у присутності непов­нолітнього, групою осіб чи за попередньою змовою групою осіб, -

Карається штрафом від п’ятисот до семи­сот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або громадськими роботами від ста двадцяти до двохсот сорока годин, або обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років.

3. Діяння, передбачене частиною першою або другою цієї статті, вчинене з особливою жорстокістю, у присутності малолітнього, організованою групою чи злочинною органі­зацією, -

Карається штрафом від семисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян, або обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років, або позбавленням волі на строк до двох років».

ЛІТЕРАТУРА

1. Курс советского уголовного права : в 6 т. Т. 4 / [А. А. Пионтковский, П. С. Ромаш­кин, Г. А. Кригер и др.] ; под ред.

А. А. Пионтковского, П. С. Ромашкина, В. М. Чхиквадзе. - М. : Изд-во «Наука», 1971. - 343 с.

2. Науково-практичний коментар Кримі­нального кодексу України / [А. М. Бойко, Л. П. Брич, В. К. Грищук та ін.] ; за ред. М. I. Мельника, М. I. Хавронюка. - [9-те вид., переробл. і доповн.]. - К. : Юрид. дум­ка, 2012. - С. 877.

3. Орловская НА. Основания и принципы построения уголовно-правовых санкций монография / Н. А. Орловская. - Одесса : Юрид. л-ра, 2011. - 624 с.

4. Орловская Н А. Уголовно-правовые санкции: проблемы определения, классифи­кации и функционального анализа : моно­графия / Н. А. Орловская. - Одесса : Юрид. л-ра, 2010. - 296 с.

5. Келина С. Г. Принципы советского уго­ловного права / С. Г. Келина, В. Н. Ку­дрявцев - М. : Наука, 1988. - 176 с.

6. Козлов А. П. Уголовно-правовые санк­ции : проблемы построения, классификации и измерения / А. П. Козлов. - Красноярск : Изд-во Красноярск, ун-та, 1989. - 176 с.

7. Лесниевски-Костарева Т. А. Дифферен­циация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика / Т. А. Лесниевски-Костарева. - М. : Изд-во НОРМА, 1998.-296 с.

8. Кругликов Л. Л. Дифференциация от­ветственности в уголовном праве / Л. Л. Кругликов, А. В. Василевский. - СПб. : Изд-во «Юрид. центр Пресс», 2002. - 300 с.

9. Осипов П. П. Теоретические основы построения и применения уголовно­правовых санкций : аксиологический аспект / П. П. Осипов. - Л. : Изд-во Ленинградск. ун-та, 1976. - 135 с.

10. Хавронюк М. І. Щодо відповідності санкцій кримінально-правових норм суспі­льній небезпеці діянь / М. І. Хавронюк // На­уковий вісник Дніпропетровськ, юрид. ін-ту МВС України. - 2001. - № 1. - С. 101-109.

11. Гальперин И. М. Наказание: социаль­ные функции, практика применения / И. М. Гальперин. - М. : Юрид. лит., 1983. - 208 с.

12. Лист Державної судової адміністрації України № 949 : від 06.05.2012 р.

13. Хавронюк М. І. Довідник з Особливої частини Кримінального кодексу України / М. І. Хавронюк. - К. : Істина, 2004. - 504 с.

14. ФрісП. Л. Нарис історії кримінально - правової політики України : монографія / П. Л. Фріс. - К. : Атіка, 2005. - 124 с.

15. Кримінальна справа № 1-74/2008 р. / Архів Гребінківського районного суду Пол­тавської області за 2008 рік.

16. Кримінальна справа № 1-89/2009 р. / Архів Краснопільсього районного суду Сум­ської області за 2009 рік.

17. Кримінальна справа № 1-36/2011 р. / Архів Ульяновського районного суду Кіро­воградської області за 2011 рік.

18. Кримінальна справа № 1-46/2011 р. / Архів Софіївського районного суду Дніпро­петровської області за 2011 рік.

19. Філей Ю. В. Кримінально-правові сан­кції та їх застосувань за злочини проти вла­сності: дис. ... кандидата юрид. наук

12.0. 08 / Філей Юрій Володимирович. - За­поріжжя, 2005. - 232 с.

20. Похмелкин В. В. Социальная справед­ливость и уголовная ответственность /

В. В. Похмелкин. - Красноярск Изд-во Красноярск, ун-та, 1990. - 176 с.

21. Пивоварова А. А. Эффективность санкции уголовно-правовой нормы /

А. А. Пивоварова // Уголовно-правовой за­прет и его эффективность в борьбе с совре­менной преступностью : сб. науч. трудов. - Саратов : Саратовск. Центр по исследованию проблем организованной преступности и коррупции, Сателлит, 2008. - С. 127.

22. Фролова О. Г. Злочинність і система кримінальних покарань (соціальні, правові та кримінологічні проблеми й шляхи їх вирі­шення за допомогою логіко-математичних методів) / О. Г. Фролова. - К. : АртЕк, 1997.

208 с.

23. Карпец И. И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы / И. И. Карпец. - М. : Юрид. лит., 1973. - 228 с.

24. Дементьев С. И. Построение уголовно­правовых санкций в виде лишения свободы /

С. И. Дементьев. - Ростов н/Д : Изд-во Рос - товск. ун-та, 1986. - 160 с.


Калмыков Д. О. Санкції статті 299 Кримінального кодексу України: сучасний стан і перспективи вдосконалення / Д. О. Калмиков // Форум права. — 2013. — № 2. — С. 205— 215 [Електронний ресурс].

Здійснено комплексний науковий аналіз санкцій частин 1 і 2 ст.299 КК України через призму правил конструювання кримінально-правових санкцій. Виявлено недоліки в їх побудові та запропоновано шляхи усунення цих недоліків.

Калмыков Д. А. Санкции статьи 299 Уголовного кодекса Украины: современное со­стояние и перспективы совершенствования

Осуществлен комплексный научный анализ санкций частей 1 и 2 ст.299 УК Украины через призму правил конструирования уголовно-правовых санкций. Выявлены недос­татки в их построении и предложены пути устранения этих недостатков.

Kalmykov D. О. Sanctions of Clause 299 of the Criminal Code of Ukraine: Current Status and Perspectives for Improvement

Complex scientific analyses of sanctions under part 1 and 2 of Clause 299 of the Criminal Code of Ukraine is done in the article through the prism of the rules of construction of crimi­nal law sanctions. Errors in their construction are detected and means for eliminating such errors are oroDosed.