joomla
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОТЕРПІЛОГО ВІД ПЕРЕШКОДЖАННЯ ЗАКОННІЙ ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ЖУРНАЛІСТІВ
Форум права

УДК 343.2:343.4

Я. С. БЕЗПАЛА, Харківський національний університет внутрішніх справ

Ключові слова: потерпілий, журналіст, засіб масової інформації, близькі родичі

У сучасній доктрині кримінального права проблема потерпілого від злочину є недоста­тньо розробленою. Пов’язано це, насамперед, з тим, що вона має комплексний, міжгалузе­вий характер. У чинному Кримінальному ко­дексі (далі - КК) України відсутнє легітимне поняття категорії «потерпілий від злочину». Натомість у кримінальному процесуальному законодавстві визначено, хто є потерпілим, а також його правовий статус. Вчення про по­терпілого, про жертву злочину стало імпуль­сом появи такого розділу кримінології як вік­тимологія.

У чинному КК України термін «потерпі­лий» (у різних відмінках) згадується 85 разів. Окрім узагальненого поняття, значно частіше в кримінальному законі вживаються терміни, що позначають окремі види потерпілих від злочинів. Так, про неповнолітнього, у такому значенні, йдеться, зокрема, у п.6 ч. І ст.67, ст. ст.137, 152 КК України; про громадянина України - у статтях 8 і 157 КК України; про державного чи громадського діяча - у статтях 112 і 346 КК України [1, с. 63]; про журналіс­тів - у ст.171 КК України.

Проблемні питання щодо потерпілого у кримінальному праві неодноразово висвітлю­валися у працях таких видатних вчених, як М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, М. І. Коржанський, П. І. Орлов, В. Я. Тацій,

В. О. Туляков, Є. В. Фесенко, Н. М. Ярмиш та ін. Однак, не зважаючи на наявність чималого

Доробку досліджень цього інституту, зокрема, вихід декількох монографій як в Україні, так і Російській федерації (М. В. Сенаторов «Поте­рпілий від злочину в кримінальному праві», 2006 p.; C. B. Анощенкова «Уголовно-право - вое учение о потерпевшем», 2006 p.; «Потер­пілий від злочину (міждисциплінарне правове дослідження)», колектив авторів, 2008 p., то­що), поза увагою наукового аналізу залиши­лися проблеми визначення потерпілого від перешкоджання законній професійній діяль­ності журналістів. Крім того, до цього часу науковці не дійшли одностайної думки щодо визнання чи не визнання юридичної особи потерпілим від злочину, що є актуальним і в контексті дослідження положень, передбаче­них у ст.171 КК України, оскільки журналіст - це, насамперед, працівник засобу масової ін­формації (далі - ЗМІ).

Недостатня розробленість у науці кримі­нального права вчення про потерпілого як в цілому, так і окремих його складових, у суку­пності з недоліками законодавчої техніки по­будови окремих положень закону про кримі­нальну відповідальність спонукало нас до більш глибокого аналізу категорії «журна­ліст» як потерпілого від суспільно небезпеч­них діянь, передбачених ст.171 КК України. Також досить актуальним є питання про ви­знання близьких осіб журналіста потерпілими від досліджуваного злочину. Крім того, відк­ритою залишається проблема визнання юри­дичної особи (ЗМІ) потерпілою від перешко­джання законній професійній діяльності журналістів, що є метою нашої статті.

Останні реформи у вітчизняних галузях права кримінального блоку не дають підстав беззаперечно підтримувати тезу про те, що по­терпілими вважаються тільки окремі індивіди (учасники суспільних відносин), а юридичні особи не можуть виступати потерпілими [2, с.92]. Ця точка зору підтримувалася науков­цями протягом тривалого часу. Однак остан­німи роками в юридичній літературі почали висловлюватися думки, що суб’єктивний зміст категорії «потерпілий від злочину» не


Обмежується лише ознаками фізичної особи. Так, А. М. Ященко визнає потерпілим (у кон­тексті ст.46 КК України) фізичну особу, її представника, законного представника непо­внолітнього або недієздатного, близьких ро­дичів загиблого, а так само юридичну особу, яким завдана чи створена загроза заподіяння майнової, фізичної або моральної шкоди [З, с.8]. На думку Є. В. Фесенка, потерпілим від злочину може бути окрема людина, дві або більше особи, громадські об’єднання, насе­лення адміністративно-територіальних оди­ниць, державні органи, держава і суспільство в цілому [4, с.76]. М. В. Сенаторов стверджує, що потерпілий від злочину - це соціальний суб’єкт (фізична чи юридична особа, держава, інше соціальне утворення або суспільство в цілому), благу, праву чи інтересу якого, що знаходиться під охороною кримінального за­кону, злочином заподіюється шкода або ство­рюється загроза заподіяння такої [5, с.7]. Вка­зані позиції отримали своє законодавче підґрунтя внаслідок набуття чинності 20 лис­топада 2012 року новим Кримінальним проце­суальним кодексом (далі - КПК) України. Зо­крема, відповідно до ч. І ст.55 КПК України від 13.04.2012 р. потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано мо­ральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопо­рушенням завдано майнової шкоди [6].

Таким чином, на порядок денний постає до­стовірність твердження деяких науковців про те, що потерпілими від злочину, передбачено­го ст.171 КК України є тільки професійні жур­налісти [7, с.133; 8, с.110]. При цьому у кримі­нальному законі не встановлено конкретних ознак журналіста, якому перешкоджають у здійсненні законної професійної діяльності.

Натомість чинне законодавство містить декілька визначень категорії «журналіст». Зо­крема, у ст.1 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соці­альний захист журналістів» від 23.09.1997 р. № 540/97-ВР зазначено, що журналіст - це творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює та займається підготовкою інформації для засобів масової інформації, ви­конує редакційно-посадові службові обов’язки в засобі масової інформації (в штаті або на по­заштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазнача­ються в державному класифікаторі професій України [9]. Відповідно до ст.25 Закону Укра­їни «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16.11.1992 р. №2782- XII журналістом є творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займа­ється підготовкою інформації для друковано­го засобу масової інформації та діє на підставі трудових чи інших договірних відносин з його редакцією або займається такою діяльністю за її уповноваженням [10]. Згідно ст.1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» від 21.12.1993 р. № 3759-ХІІ в редакції Зако­ну від 12.01.2006 № 3317-ІУ телерадіожурна - ліст - це штатний або позаштатний творчий працівник телерадіоорганізації, який профе­сійно збирає, одержує, створює і готує інфо­рмацію для розповсюдження [11].

Таким чином у ст.171 КК мова йде про журналістів як друкованих ЗМІ (газет, жур­налів, бюлетенів, разових видань з визначе­ним тиражем тощо), так і журналістів аудіові­зуальних ЗМІ (радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо). Такий по­діл ЗМІ, крім іншого, встановлено й у ч.2 ст.22 Закону України «Про інформацію» від

02.10.1992 р. № 2657-ХІІ в редакції Закону від 13.01.2011 р. № 2938-VI [12].

Крім того, вказана норма не містить поло­жень про те, що даний злочин може вчинюва­тися відносно журналістів лише ЗМІ. Аналіз чинного законодавства дає підстави ствер­джувати, що положення ст.171 КК України здійснюють правове забезпечення охорони й журналістів інформаційних агентств. Адже відповідно до ст.21 Закону України «Про ін­формаційні агентства» від 28.02.1995 р. № 74/95-ВР журналіст інформаційного аге­нтства - це творчий працівник, який збирає, одержує, створює та готує інформацію для ін­формаційного агентства і діє від його імені на підставі трудових чи інших договірних відно­син з ним або за його уповноваженням [ІЗ].

На нашу думку, більш універсальним та таким, що містить істотні ознаки терміна «журналіст», є визначення, передбачене в ст. І Закону України «Про державну підтримку за­собів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23.09.1997 р. № 540/97-ВР. Тим паче, що абсолютна більшість науковців у своїх роботах наводять визначення категорії «журналіст», спираючись саме на згадане ви­ще поняття [14, с.86; 15, с.509; 16, с.455].

Цікавою є позиція О. В. Красильнікової, яка стверджує, що потерпілим від досліджу­ваного злочину може бути як сам журналіст, так і близькі йому особи [17, с.64]. При цьому вітчизняні науковці одностайно вважають, що потерпілими близькі журналісту особи можуть бути тільки у випадку переслідування журна­ліста за виконання професійних обов’язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою (ч.2 ст. 171 КК) [18, с.174; 16 , с.457; 8, с.144].

Звичайно законодавче формулювання «пе­решкоджання законній професійній діяльнос­ті журналістів» дозволяє розглядати тільки журналіста у якості потерпілого. Однак вплив на представника ЗМІ може здійснюватися не безпосередньо, а опосередковано шляхом за­подіяння шкоди його близьким. Для підтвер­дження вказаної думки О. В. Красильнікова наводить приклад слідчо-судової практики Ро­сійської Федерації. Так, в січні 2006 р. група чоловіків здійснила напад на 19-річного Р. Ш., коли він виходив з автостоянки. Нападники вдарили його по голові, одягли на обличчя в’язану шапку, руки перемотали скотчем. Піс­ля цього молодого хлопця заштовхали в авто­мобіль та відвезли у селище поблизу Казані. Три доби його тримали у приватному домо­володінні прив’язаним до батареї. Сім’ї про­тягом цього часу не надходило ніяких вимог. Батько викраденого - Х. Ш. - очолював реда­кцію газети «Вечірня Казань» протягом 15 років. Видання своїми критичними матеріа­лами про стан справ в республіці Татарстан нерідко викликало роздратування у представ­ників усіх рівнів влади [17, с.64].

Враховуючи викладене, слід погодитися з означеною думкою, адже переслідування жу­рналіста за виконання професійних обов’яз­ків, за критику може мати різноманітні форми посягання на законні права, свободи та інтереси близьких журналіста, зокрема психологічний тиск на них, обмеження (різного роду погрози, залякування, цькування, наприклад, погроза вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень, знищенням чи пошкодженням майна), фізич­ний чи психічний примус до вчинення певних дій (наприклад, умовити журналіста спростува­ти оприлюднену інформацію), поширення не­правдивих відомостей чи відомостей, що гань­блять честь і гідність рідних журналіста, компрометують їх тощо [15, с.511].

При цьому під близькими особами журна­ліста слід розуміти чоловіка, дружину, батька, матір, вітчима, мачуху, сина, дочку, пасинка, падчерку, рідного брата, рідну сестру, діда, бабу, прадіда, прабабу, внука, внучку, прав­нука, правнучку, усиновлювача чи усиновле­ного, опікуна чи піклувальника, особу, яка перебуває під опікою або піклуванням, а та­кож осіб, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі осіб, які спільно про­живають, але не перебувають у шлюбі (п. 1

Ч. І ст. З нового КПК України).

На наш погляд, питання визнання близь­ких родичів журналіста потерпілими від сус­пільно небезпечних діянь, передбачених ст.171 КК України слід урегулювати у поряд­ку de lege ferenda. Тобто за для уникнення не­однозначного тлумачення положень даної но­рми, на нашу думку, диспозицію ч.2 ст.171 КК України після слів «переслідування жур­наліста» слід доповнити словосполученням «чи його близького родича».

Проблема визнання юридичних осіб поте­рпілими від злочинів як ми вже зазначали вище вирішується неоднозначно. Так, ще за радянської доби П. С. Дагель, виділяючи озна­ки, що характеризують потерпілого у криміна­льному праві, стверджував, що потерпілий - це фізична або юридична особа [19, с. 18]. Су­часні науковці, зокрема Н. О. Лопашенко, та­кож наголошують, що злочинна шкода може заподіюватися не тільки фізичній, а й юриди­чній особі, державі чи суспільству [20, с.131]. Щодо потерпілого від досліджуваного суспі­льно небезпечного посягання, то в науковій юридичній літературі висловлювалась думка, що злочин, передбачений ч. І ст.171 КК Укра­їни, може вчинюватись не тільки безпосеред­ньо щодо журналістів, а й стосовно засобів масової інформації, наприклад, незаконне по­збавлення телеорганізації права користування певними частотами, призначеними для мов­лення; незаконне анулювання свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу ма­сової інформації тощо [8, с.111]. Протилежної думки притримується О. І. Зінченко, яка вва­жає, що юридична особа (засіб масової інфо­рмації) не може бути потерпілою від даного злочину, оскільки він спрямований проти трудових прав представників певної професії, і законодавець в ч. І і в ч.2 ст.171 КК прямо вказує, що потерпілим від злочину може бути тільки журналіст. Крім того, як аргументує науковець, при перешкоджанні діяльності юридичної особи з боку окремих посадових осіб (чи органів) виникають інші правові від­носини: адміністративні, господарські, цивіль­но-правові, які не регулюються кримінальним правом. Такі правопорушення розглядаються відповідними органами вищого рівня або су­дом [7, с.133].

Однак ми не можемо погодитися з наведе­ними доводами з наступних причин. По - перше, законодавець указуючи на потерпілого в диспозиції ст.171 КК певним чином визна­чив їх кількість - «журналістів», - що свідчить про їх множину, тобто більше одного. Відтак, коли вчинюється перешкоджання законній професійній діяльності декількох (як мінімум двох) журналістів, то шкода заподіюється і засобу масової інформації (юридичній особі), оскільки останній втрачає можливість своєча­сно і правдиво висвітлити ту чи іншу подію, що суттєво впливає на цікавість аудиторії, що в кінцевому результаті позначається на рей­тингу. Безумовно, даний злочин спрямований проти трудових прав представників певної професії, однак немає принципової різниці між спричиненням шкоди (що має місце при визнанні потерпілими юридичних осіб) та по­рушенням прав потерпілого (що має місце при визнанні потерпілими фізичних осіб). Як стверджує С. В. Анощенкова, заподіяння шкоди може виражатися в порушенні прав. Шкода - це «матеріалізований» вираз пору­шення прав, свобод і законних інтересів поте­рпілих, результат посягання на них, причому не завжди зримий. Посягання на права і сво­боди суб’єкта (правове благо - ознака об’єкта злочину) винний здійснює шляхом заподіян­ня шкоди (злочинний наслідок - ознака об’єк­тивної сторони злочину) [21, с. 107].

Підсумовуючи вище викладене зазначимо, що при вирішенні питання визнання тієї чи іншої особи журналістом, нашу думку, слід виходити з сукупності прав та обов’язків, які вказана особа - журналіст - уповноважена здійснювати, зокрема, вчинювана діяльність зі створення, збирання, одержання, зберіган­ня, використання, поширення, охорони та за­хисту інформації повинна бути законною( ! ).

Запропонований нами шлях уникнення не­однозначного тлумачення положень, перед­бачених ч.2 ст.171 КК України, шляхом вне­сення змін до диспозиції (а саме після слів «переслідування журналіста» доповнити сло­восполученням «чи його близького родича») пропонується на рівні постановки проблеми, що має спонукати наукову громадськість до змістовної дискусії.

ЛІТЕРАТУРА

1. Музика А. А. Предмет злочину: теоре­тичні основи пізнання монографія /

А. А. Музика, Є. В. Лащук. - К. : Вид-ць ПА­ЛИВОДА А. В., 2011. - 192 с.

2. Кримінальне право України: Загальна частина : підручник / Ю. В. Александров,

В. І. Антипов, М. В. Володько та ін. ; за ред. М. І. Мельника та В. А. Клименка. - К. : Аті - ка, 2008. - 376 с.

3. Ященко А. М. Примирення з потерпілим у механізмі кримінально-правового регулю­вання : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Криміналь­не право та кримінологія; кримінально-вико­навче право» / А. М. Ященко. - K., 2006. - 20 с.

4. Фесенко Є. В. Цінності як об’єкт злочи­ну / Є. В.Фесенко // Право України. - 1999. - № 6. - С. 75-78.

5. Сенаторов М. В. Потерпілий від злочину в кримінальному праві : автореф. дис. на здо­буття наук, ступеня канд. юрид. наук : спец.

12.0. 08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально - виконавче право» / М. В. Се­наторов. - X., 2005. - 20 с.

6. Кримінальний процесуальний кодекс України : від 13.04.2012 р., № 4651-VI // Офі­ційний вісник України. - 2012. - № 37. - Ст. 1370.

7. Зінченко О. І. Кримінально-правова охо­рона виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина (Аналіз законодавства і судової практики) : моногра­фія / О. І. Зінченко. - X. : Вид-ць СПД ФО Вапнярчук H. М., 2007. - 320 с.

8. ГотінО. М. Злочини проти виборчих, трудових та інших с особистих прав і свобод людини і громадянина : навч. посіб. / О. М. Го - тін. - Луганськ : РВВ ЛДУВС, 2006. - 192 с.

9. Закон України «Про державну підтрим­ку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» : від 23.09.1997 р., № 540/97-ВР // ВВР України. - 1998. - № 50. - Ст. 302.

10. Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» : від

16.11.1992 р., № 2782-ХП // ВВР України. - 1993. -№ 1. - Ст. 1.

11. Закон України «Про телебачення і ра­діомовлення» : від 21.12.1993 р., №3759-ХП // ВВР України. - 1994. - № 10. - Ст. 43.

12. Закон України «Про інформацію» : від

02.10.1992 р., № 2657-ХП // ВВРУкраїни. - 2011.-№32. - Ст. 313.

13. Закон України «Про інформаційні аге­нтства» : від 28.02.1995 р., № 74/95-ВР // ВВР України. - 1995. - № 13. - Ст. 83.

14. ВерешаР. В. Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів (коментар до ст. 171 КК України) / Р. В. Вереша // Вісник Акад. адвокатури України. - 2009. - № 2. -

С. 86-89.

15. Науково-практичний коментар до Кри­мінального кодексу України у 2 т. / П. П. Андрушко, Т. М. Арсенюк, О. Ф. Банти - шев та ін. ; за заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. - 3-є вид., перероб. та доп. - К. : Алерта ; КНТ ; Центр учбової літератури, 2009. - Т. 1 - 964 с.

16. Науково-практичний коментар Кримі­нального кодексу України / А. М. Бойко, Л. П. Брич, В. К. Грищук та ін. ; за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - 7-ме вид., переробл. та доповн. - К. : Юрид. думка, 2010- 1288 с.

17. Красильникова Е. В. Воспрепятствова­ние законной профессиональной деятельнос­ти журналистов / Е. В. Красильникова. - М. : Юрлитинформ, 2009. - 176 с.

18. Кримінальний кодекс України : науко- во-практичний коментар : у 2 т. / за заг. ред.

В. Я. Тація, В. П. Пшонки, В. I. Борисова,

B. І. Тютюгіна. - 5-те вид., допов. - X. : Пра­во, 2013. - Т. 2 Особлива частина / Ю. В. Баулін, В. I. Борисов, В. I. Тютю гін та ін. -2013. -1040 с.

19. Потерпевший от преступления : сб. ст. / под ред. П. С. Дагеля. - Владивосток : Изд-во Дальне вост. ун-та, 1974. - 216 с.

20. Лопашенко Н. А. Несовершеннолетний как потерпевший и субъект в преступных по­сягательствах / Н. А. Лопашенко // Правовая политика и правовая жизнь. - 2001. - № 1. -

C. 133-138.

21. Анощенкова С. В. Уголовно-правовое учение о потерпевшем / С. В. Анощенкова ;


Отв. ред. H. A. Лопашенко H. A. - M. : Волтере Клувер, 2006. - 248 с.

Безпала Я. С. Кримінально-правові проблеми визначення потерпілого від перешко­джання законній професійній діяльності журналістів/Я. С. Безпала//Форум права. — 2013. — № 3. — С. 22—27 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j- pdf/FP_index. htm_2013_3_5.pdf

Аналізуються окремі проблеми кримінально-правової охорони законної професійної діяльності журналістів. Встановлено, що потерпілим від злочину може бути журналіст як фізична особа і засіб масової інформації як юридична особа. Запропоновано розши­рити коло законодавчо визначених потерпілих від злочину шляхом указівки в диспо­зиції статті на близьких родичів журналіста.

Безпалая Я. С. Уголовно-правовые проблемы определения пострадавшего от препят­ствования законной профессиональной деятельности журналистов

Анализируются отдельные проблемы уголовно-правовой охраны законной професси­ональной деятельности журналистов. Установлено, что потерпевшим от преступления может быть журналист как физическое лицо и средство массовой информации как юридическое лицо. Предложено расширить круг законодательно определенных потер­певших от преступления путем указания в диспозиции статьи на близких родственни­ков журналиста.

Bezpala Y. S. Criminal-Low Suffered from the Problem of Determining Obstructing the Lawful Professional Activities of Journalists

With some problems of criminal law protection of legal journalistic activities are deals. Found that victims of crime can be a journalist as an individual and the mass media as a legal entity. It is proposed to expand the circle of certain legislation victims of crimes by pointing to the disposition of articles on the close relatives of the journalist.