joomla
ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ПРАВОВИЙ СТАТУС ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ-ПІДПРИЄМЦЯ»
Форум права

УДК 349.2

І. М. БУТКОВ, Сєвєродонецька міська рада

Ключові слова: правовий статус, фізична особа - підприємець

З 90-х років XX ст. до господарської діяль­ності в Україні було залучено значну групу нових учасників - громадян України, грома­дян іноземних держав, а також осіб без гро­мадянства. У червні 1996 р. право фізичних осіб на зайняття підприємницькою діяльністю отримало конституційне закріплення у ст.42 Конституції України: «Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом». Дана норма поклала край шістдеся­тирічній забороні, що стосувалася фізичних осіб - отримувати прибутки від зайняття при­ватною справою. Аналізуючи чинне законо­давство, можна стверджувати про існування такого способу участі фізичної особи у здійс­ненні господарської діяльності як підприємни­цтво без створення юридичної особи, тобто існування такого суб’єкта права як фізична особа-підприємець. У зв’язку з цим, постає необхідність у наданні дефініції терміну «пра­вовий статус фізичної особи-підприємця».

Питання правового статусу фізичних осіб - підприємців досліджувалося багатьма вчени­ми - як вітчизняними, так і зарубіжними, се­ред яких: Т. В. Блащук, О. В. Дем’яненко,

B. C. Мілаш, А. В. Панчишин, Ю. А. Петров,

О. В. Старцев, I. I. Шамшина та інші. Незважа­ючи на внесок, зроблений зазначеними науко­вцями, зміни в законодавстві та потреби часу вимагають нового комплексного підходу до визначення поняття «правовий статус фізичної особи-підприємця». Метою статті є здійснення системного наукового дослідження поняття «правовий статус фізичної особи-підприємця».

Т. Блащук вважає, що поняття «особа» є родовим. Воно належить всім суб’єктам циві­льних прав і використовується у специфічно­му юридичному розширеному значенні (по­ширюється і на юридичну особу), оскільки особа з точки зору психології і філософії - суб’єкт суспільних відносин, який має певний рівень психічного розвитку. Якості особи притаманні психічно здоровій особі, яка дося­гла визначеного віку, здатна в силу інтелекту­альних і духовних якостей бути учасником суспільних відносин, формувати свою пози­цію, відповідати за свої вчинки. Відповідно до цього не кожну людину можна вважати особою. Поняття «особа» є вужчим за понят­тя «людина». І, як правильно підкреслюється в юридичній літературі, особою не народжу­ються, нею стають. Поняття «людина» як суб’єкт права широко використовується в рі­зноманітних міжнародних документах і зако­нодавстві. Так, в ст.6 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною асамб­леєю 00Н в 1948 р., зазначено, що кожна людина, де б вона не знаходилася, має право на визнання її правосуб’єктності. Людина в подібних випадках розглядається як істота, яка поєднує в собі біологічні та соціальні елементи, якій притаманна форма розвитку психіки - свідомість [1, с. 157—158].

В. Ротань підкреслює, що фізична особа - підприємець є новим явищем для вітчизняної правотворчої і правозастосовчої практики. Потрібно належне освоїти цей соціально - правовий феномен. Доки такого освоєння не відбудеться, існує залежне перш за все від науки підґрунтя для недостатньої визначенос­ті правового статусу фізичних осіб-підприєм - ців у законодавчих актах. Це, в свою чергу, породжує істотні недоліки вирішення спорів, що випливають із правовідносин з участю фі­зичних осіб-підприємців [2, с.63].

О. Старцев зазначає, що форма приватного підприємництва є однією з найпростіших форм здійснення підприємницької діяльності. Якщо людина має певні знання і навики чи майно та кошти і головне - бажання без об­меження законодавчими заборонами, то рин­кова економіка надає їй можливість розпоча­ти справу та реалізувати розуміння дієвої та


Рентабельної праці та, як результат, жити в достатку. У підпункті 3.8.1 п.3.8 ст. З Класи­фікації організаційно-правових форм госпо­дарювання ДК 002:2004, затвердженої нака­зом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політи­ки від 28.05.2004 р. № 97 зазначається така дефініція фізичної особи як суб’єкта підприє­мницької діяльності як поділ фізичних осіб залежно від приналежності до громадянства, тобто громадяни України, іноземці та апатри­ди, що здійснюють підприємницьку діяль­ність [3, с. 57-58].

Однак, вчена І. Басова дотримується пози­ції, що фізичні особи - підприємці, які здійс­нюють господарську діяльність як підприємці включають наступні групи: І) громадяни України - особи, які мають громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами Украї­ни; 2) іноземні громадяни - особи, які не ма­ють громадянства України та є громадянами (підданими) іншої держави (або держав);

3) особи без громадянства - особи, які не ма­ють громадянства жодної країни. Отже, фізи­чні особи-підприємці є гілкою «підприємни­цького древа» учасників господарських відносин [4, с.14].

Науковець Р. Шишка зазначає, що перши­ми визначеннями терміну «підприємець», введеними у науковий обіг були такі: І) під­приємець як особа, яка здатна виконувати ві­дмінну від власника функцію в умовах ризи­ку; 2) підприємець як особа, яка несе відповідальність за підприємницьку справу, особа, яка планує, контролює, організовує та володіє підприємством; 3) підприємець як но­ватор, який розробляє нові технології;

4) підприємець - людина, яка проявляє ініціа­тиву і організовує соціально-економічні ме­ханізми, діє в умовах ризику і несе повну від­повідальність за можливу невдачу [5, с.7-8]. Звідси випливає, що для поняття підприємця у 18-19 столітті характерними є такі особли­вості у розкритті його сутності:

І) наголошується на організаторській ролі підприємця з мобілізації зусиль, а також те, що це нестабільна й ризикова сфера здійс­нення його діяльності; 2) на нього покладена відповідальність, вказано на функції як влас­ника капіталу; 3) платою за організаторські здібності підприємця виступає дохід; 4) у сво­їй трудовій діяльності підприємець зо­бов’язаний дбати про підвищення продуктив­ності праці, відштовхуючись від загальних напрямків у політиці як окремих політичних інститутів, так і цілої держави.

Великий енциклопедичний юридичний словник містить таке визначення поняття «пі­дприємець» - особа, яка на професійних заса­дах систематично займається підприємниць­кою діяльністю (приватним виробництвом, торгівлею, посередництвом, наданням послуг тощо) відповідно до чинного законодавства України. Підприємцем як господарюючим суб’єктом може бути: громадянин, який здій­снює самостійну активну підприємницьку ді­яльність без створення юридичної особи; юридична особа незалежно від форми влас­ності, яка займається виробництвом і реаліза­цією товарів, виконанням робіт і наданням різних послуг; група юридичних або фізичних осіб, якщо одна або кілька з них мають вирі­шальний вплив на їх господарську діяльність на підставі володіння акціями, права викорис­тання активів тощо. У законодавстві України термін «підприємець» використовується на­самперед щодо фізичної особи як одного з головних суб’єктів підприємницької діяльно­сті [6, с.610].

Таким чином, проаналізувавши позиції ві­домих науковців, можна говорити про фізич­ну особу-підприємця як про особу, яка прояв­ляє ініціативу в розвитку економічної сфери держави, здійснює підприємницьку діяльність шляхом підвищення продуктивності праці та зниження витрат виробництва й несе відпові­дальність за свою діяльність.

Тим не менш, щоб зрозуміти правову при­роду фізичної особи-підприємця, варто зосе­редитися на з’ясуванні сутності її правового статусу. Вчена І. Шамшина звертає увагу на те, що визначальна роль суб’єкта у структурі правовідношення у трудовому праві актуалі­зує проблему наукового дослідження його правового статусу та перспектив розвитку цього статусу в умовах ринкових відносин, що передбачає, насамперед, чітке визначення понятійних категорій. Наявність правового статусу визначає особу як суб’єкта права, за­конодавчо встановлюючи тим самим коло прав та обов’язків, можливих і належних дій цієї особи. Водночас поняття правового ста­тусу суб’єкта та його зміст не одержали одно­значного відбиття у сучасній правовій науці. Питання щодо елементів правового статусу, його дефініції, змісту, ролі урегулюванні сус­пільних відносин залишаються дискусійними як у сфері загальної теорії права, так і у науці трудового права [7, с.29].

Звернувшись до Великого енциклопедич­ного юридичного словника, можна знайти дефініцію поняття «правовий статус», а саме - це сукупність прав і обов’язків фізичних та юридичних осіб. Правовий статус фізичної особи визначають насамперед конституційні права, свободи та обов’язки людини і грома­дянина. Практична реалізація правового ста­тусу забезпечується системою конституцій­них та інших гарантій. Розрізняють правовий статус: а) громадян України; б) іноземців; в) осіб без громадянства; г) осіб, яким надано притулок. Найповніше національним законо­давством регулюється правовий статус гро­мадян України. Щодо інших категорій осіб існують певні винятки, передбачені законо­давством [6, с.675]. Отож, фізична особа - підприємець як суб’єкт трудових правовідно­син може бути як громадянином України, так й іноземцем, особою без громадянства, осо­бою, якій надано притулок. Особливості дія­льності кожного встановлені у чинному зако­нодавстві.

Під правовим статусом розуміють певне становище суб’єкта права, яке закріплено но­рмами права та моделює його положення у стосунках з іншими суб’єктами права. Його структурними складовими виступають право - суб’єктність та юридичні права і обов’язки. Щодо правосуб’єктності, то дана категорія поєднує два компоненти, а саме першим є правоздатність, що є здатністю мати певні суб’єктивні права та обов’язки, а другим ви­ступає дієздатність, тобто здатність та мож­ливість придбати права та обов’язки, реалізо­вувати їх за допомогою права. Правовою категорією виступає трудова правосуб’єкт - ність, яка відображає суб’єктивну можливість знаходитись у трудових або тісно пов’язаних з ними правовідносинах. Існує юридичний зв’язок між уповноваженою та зобов’язаною стороною, що утворює суб’єктивне право і юридичний обов’язок. Крім того, як один, так і декілька таких юридичних зв’язків можуть утворювати правовідносини. Категорія суб’єк­тивного права як міра можливої поведінки, що убезпечується юридичними обов’язками інакших суб’єктів трудового права та призна­чається для уповноваженого суб’єкта трудо­вого права, щоб задовольнити власні потреби. Щодо категорії юридичного обов’язку, то во­на є зв’язаною з такою правовою категорією як суб’єктивне трудове право. Саме мірою не­обхідної поведінки, призначеною для зобов’я­заного суб’єкта у трудовому праві, яку він по­винен використовувати за основу в інтересах уповноваженого суб’єкта, що убезпечується можливістю застосування державного приму­су, виступає юридичний обов’язок [8, с.84-85].

A. B. Панчишин зазначив, що правовий статус - це всезагальна, комплексно-універ - сальні, різноаспектна, цілісна категорія, що має чітку структуру та визначає принципи взаємодії між суб’єктами суспільних відно­син, а також місце кожного в існуючій систе­мі правових відносин [9, с.95]. З даного ви­значення можна виділити такі риси, що характеризують термін «правовий статус»:

1) чітка структурованість даної категорії;

2) глобальність та універсальність такої кате­горії; 3) обумовлює взаємозв’язок між суб’єк­тами суспільних відносин і визначає місце кожного суб’єкта у системі.

У теорії права поняття правового статусу часто розглядається крізь призму правового статусу особистості, вважаючи його визнача­льним, вихідним для правового статусу особи у будь-якій галузі права [7, с.29-30]. В зага­льному таке розуміння заслуговує на увагу. Варто визнати, що точними виразниками волі суб’єктів трудового права виступають певні особистості.

Правовим статус називається тому, що ста­новище особи в суспільстві визначається юри­дичними нормами, які опосередковують різно - сторонні зв’язки людини із соціальним оточенням. У широкому розумінні слова під правовим статусом особи розуміється юридич­но закріплене становище людини у суспільстві, її права і свободи, обов’язки і відповідальність, встановлені законодавством і гарантовані дер­жавою. До структури правового статусу юрис­ти часто включають і такі елементи, як законні інтереси, правові принципи, правовідносини загального (статутного) типу, правосуб’єкт - ність. У вузькому розумінні категорія «право­вий статус особи» характеризує обсяг прав і свобод, якими володіє людина - суб’єкт пра­ва. Вони ж (права і свободи) складають осно­вний сенс, ядро правового статусу [10, с.480- 481]. На нашу думку, права і свободи є важ­ливими елементами правового статусу, проте слід звернути увагу на те, що поняття струк­тури правового статусу особи, подане

В. В. Лазарєвим, є досить розмитим, нечітким і, по суті, таким, що вступає у протистояння із вищенаведеним цим автором поняттям пра­вового статусу особи. Адже якщо прийняти за основу концептуальний підхід, що правовий статус - це зафіксоване базове становище людини у суспільстві, тобто якась постійна категорія, то виглядає логічно некоректним включення до структури правового статусу таких елементів, як правові принципи, інте­реси, правовідносини, що за своєю правовою природою є категоріями змінними.

Вчений В. Новосьолов відзначає, що «...на правове становище громадян у державі, окре­мих сферах державного і суспільного життя впливає безліч чинників, які можна розділити на дві групи: 1) чинники, що прямо вплива­ють на правове становище громадян, тобто правовий статус у вузькому, власному розу­мінні (права, свободи, обов’язки і дієздат­ність), ними володіє кожен громадянин;

2) чинники, що впливають на правове стано­вище опосередковано, головним чином через діяльність державних органів і державних службовців та інших суб’єктів, тобто право­вий статус у широкому вимірюванні; до пра­вового статусу у широкому значенні входять принципи правового статусу, гарантії прав, свобод і обов’язків, відповідальність і демок­ратичні елементи» [11, с.7-8].

Науковці М. Цвік, О. Петришин та Л. Авра - менко наголошують, що правовий статус осіб є не груповим чи колективним, а спеціально - індивідуальним (наприклад, чоловікам не на­дається відпустка у зв’язку з пологами). Іс­нують конституційний статус, тобто він не може бути різним для громадян, оскільки як права, так і свободи рівною мірою стосуються усіх громадян, та спеціальний, який і різнить­ся залежно від певних чинників природного чи правового характеру (наприклад, статус фізичної особи-підприємця чи статус праців­ника прокуратури), але відмінність полягає у тому, якими саме чинниками (природні - ста­тус чоловіка, жінки чи юридичні - статус сту­дента, статус судді) вони різняться [12 с.342]. На думку Ю. А. Петрова «...існує єдиний і рі­вний для всіх громадян правовий статус. Як­що ж включити до його змісту права й обов’язки, що випливають із конкретних пра­вовідносин, то правовий статус постійно змі­нюватиметься, оскільки права й обов’язки громадян у конкретних правовідносинах не­однакові. До змісту правового статусу вхо­дять лише ті права й обов’язки, якими наділе­ний громадянин, а не ті, якими він володіє у конкретних правовідносинах. Інакше було б стільки правових статусів, скільки правових відносин» [13, с. 119].

А. Панчишин вважає, що демократизм, за­конність, гуманізм виступають загальними поняттями та являються передумовами пра­вового статусу для забезпечення ефективного його функціонування та втілення. Обміркову­валася думка щодо не включення юридичних норм та правових відносин до правового ста­тусу, проте обґрунтованою виявилася позиція, яка апелювала до того, що якщо не включити відповідні елементи (особливо конституційні норми, які регулюють взаємозв’язки особи та держави), то виявиться неможливим закріп­лення правового статусу [9, с.95-96]. Аналогі­чно можна розмірковувати стосовно загальних правовідносин, що відносяться до взає­мозв’язку осіб і держави, а також осіб між со­бою щодо використання міри своєї належної й необхідної поведінки, їх гарантій. Права та обов’язки виступають основним ядром, сер­цевиною правового статусу, а за допомогою правовідносин реалізуються зв’язки між ними.

Таким чином, проаналізувавши позиції ві­домих науковців можна встановити, що пра­вовий статус - це комплексна, багатоаспектна категорія, яка визначає права і обов’язки, свободи і відповідальність суб’єктів у систе­мному і цілісному вигляді, що встановлені законодавством і гарантовані державою.

Наразі важливим питанням постає з’ясу­вання такої категорії як «правовий статус фі­зичної особи-підприємця» шляхом врахуван­ня аналізу понять «фізична особа-підприє - мець», «правовий статус» та відмежування його від статусу фізичної особи.

Р. Майданик наголошує, що досить часто постає проблема розмежування статусу фізи­чної особи-підприємця від фізичної особи, яка не є підприємцем. Суть даного відмежу­вання необхідно вбачати в такому понятті як ціль вчинення даного правочину, тобто якщо виникає спір щодо суб’єкта, який придбав то­вар (тобто або як споживач, або як підприє­мець), то його вирішення лежить у площині з’ясування характеру обліку, наступної пое­тапної реалізації отриманого чи передбачено­го правового результату. Те саме необхідно робити і у складніших ситуаціях, тобто при придбанні товарів чи послуг, які наділені вла­стивістю подвійного призначення, тобто як для власного споживання, так і для підприєм­ницької діяльності. Розмежування відбуваєть­ся за такою ознакою як систематичність підп­риємницької діяльності, яку уподібнюють до постійності, регулярності, професійності ро­боти. Однак, варто відзначити, що обов’яз­ково визнаних кількісних критеріїв не вста­новлено жодним нормативно-правовим актом [14, с.14]. Як акцентує увагу О. Дем’яненко, правовим статусом, який підтверджує право особи на зайняття підприємницькою діяльніс­тю є саме статус фізичної особи-підприємця. Щодо самої господарської діяльності, то її основними ознаками можна виділити такі як регулярність, постійність, незалежність, ініці­ативність, власний ризик, а метою - отриман­ня прибутку та очікуваних та бажаних ре­зультатів у економічній та соціальній сферах. Проте, слід відмітити що сам правовий статус фізичної особи-підприємця жодним чином не дискредитує права, обов’язки, свободи чи ін­тереси особи, які випливають з її право - та дієздатності у цивільному праві [15, с. 157].

Статус фізичної особи громадянин змінити не може, оскільки він не пов’язаний з його обсягом право - чи дієздатності, або ж іншими факторами, а може втратитися лише зі смер­тю особи. Дійсно, громадянин може бути по­збавлений статусу суб’єкта підприємництва, проте на статус фізичної особи це жодним чи­ном не може вплинути. Також, доречно від­мітити, що за жодних умов особа-підприє- мець не може набути статусу юридичної особи, оскільки, відповідно до ст.80 Цивіль­ного кодексу України, в ролі юридичної осо­би може виступати не громадянин, а саме організація, яка створюється та повинна бути зареєстрована відповідно до встановленої процедури, передбаченої законом. Тобто особа не може бути організацією, але може бути її засновником чи акціонером тощо, але ще раз слід підкреслити, що від цього її ста­тус фізичної особи не змінюється. Доречно відмітити, що для здобуття статусу громадя - нина-підприємця та отримання права здійс­нення підприємницькою діяльністю, як за­значено в ст.50 Цивільного кодексу України, необхідно бути наділеним саме повною ци­вільною дієздатністю [3, с.58-59].

На відміну від Цивільного кодексу, в якому вживається термін «фізична особа-підприє - мець» (це відповідає термінології Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців») в Господарсько­му кодексі вживається термін «громадянин - підприємець» (наприклад, в ст. 128 ГК). Але ст.129 ГК визнає право на здійснення підпри­ємницької діяльності в Україні також за іно­земцями і особами без громадянства [2, с.63- 64]. Таким чином, можна зробити висновок, що Господарський кодекс загалом визнає право фізичної особи на підприємницьку дія­льність в Україні незалежно від громадянства.

На нашу думку, проаналізувавши думки вчених стосовно певних характеристик пра­вового статусу фізичної особи-підприємця, можна надати таку його дефініцію як концеп­туальне, системне та цілісне поняття, яке встановлює права та обов’язки, інтереси та свободи особи, що встановлені та гарантовані державою, яка проявляє ініціативу в розвитку економічної політики держави, здійснюючи самостійну, ініціативну, систематичну на вла­сний ризик господарську діяльність з метою досягнення економічних і соціальних резуль­татів та одержання прибутку та за свою дія­льність несе відповідальність.

Підсумовуючи, слід додати, що саме в Конституції України, яка має найвищу юри­дичну силу, закріплено право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності, яка являється видом трудової діяльності, що безпосередньо вказує на право фізичної осо­би-підприємця брати участь у трудових пра­вовідносинах як повноцінного суб’єкта. Ми підсумували, що роль правового статусу фі­зичної особи-підприємця є надзвичайно вели­кою і є специфічною порівняно з іншими суб’єктами трудових правовідносин. Правовий статус фізичної особи-підприємця наділений особливими рисами і має унікальне значення. Загальнотеоретичне дослідження понятійного апарату правового статусу фізичної особи - підприємця дозволяє розуміти фундаменталь­ну основу останнього і сприяє з’ясуванню йо­го нормативно-правового забезпечення.

ЛІТЕРАТУРА

І. Блащук Т. В. Особливості правового статусу підприємця та його роль у громадян­ському суспільстві / Т. В. Блащук [Електрон­ний ресурс]. - Режим доступу: Http://archive. nbuv. gov. Ua/portal/soc_gum/ppip/2 01211/Blashchyk. pdf.

2. Ротань В. Правовий статус фізичної осо­би-підприємця / В. Ротань // Юридичний рад­ник. - 2006. - № 2. - С. 63-66.

3. Підприємницьке право : підручник / за ред. О. В. Старцева. - 2-ге вид., переробл. і доповн. - К. : Істина, 2005. - 600 с.

4. Басова І. Фізична особа-підприємець /

І. Басова, В. Клец, А. Андрусенко. - X. : Фак­тор, 2012. - 704 с.

5. Предпринимательское право : учебник / под ред. Р. Б. Шишки - X. : Эспада, 2001. - 560 с.

6. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. - 2-ге вид., переробл. і доповн. - К. : Вид-во «Юридична думка», 2012. - 1020 с.

7. Шамшина І. І. Суб’єкти трудового пра­ва: правове регулювання в умовах ринкових відносин : монографія / І. І. Шамшина. - Лу­ганськ : Вид-во «Література», 2010. - 448 с.

8. Трудове право : підручник [для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / В. В. Жерна - ков, С. М. Прилипко, О. М. Ярошенкота ін. ; за ред. В. В. Жернакова. - X. : Право, 2012. - С. 84-85.

9. Панчишин А. В. Поняття, ознаки та структура категорії «правовий статус» суспі­льстві / А. В. Панчишин [Електронний ре - сурс]. - Режим доступу: Http://kul. kiev. ua/ images/chasop/2010_2/95 .pdf.

10. Теория права и государства : учебник / под ред. В. В. Лазарева. - М. : Изд-во БЕК,

2001. -520 с.

11. Новоселов В. И. Правовое положение граждан в отраслях государственного управле­ния / В. И. Новоселов. - Саратов, 1977. - 166 с.

12. Загальна теорія держави і права : [під - руч. для студ. юрид. вищих навч. закл.] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін. ; за ред. д-ра юрид. наук., проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. - X. : Право, 2009. - 584 с.

13. Петров Ю. А. Соотношение понятий гражданства, правоспособности, правового положения граждан / Ю. А. Петров // Вестник Ленинградск. ун-та. - 1974. -№ 5. - 128 с.

14. Майданик Р. Проблеми правового ста­новища фізичних осіб-підприємців / Ро - ман Майданик // Юридична газета. - 18.05.2006. -№9(69). - С. 14-16.

15. Дем’яненко О. В. Статус фізичної осо - би-підприємця: проблеми застосування зако­нодавства / О. В. Дем’яненко // Мала енцик­лопедія нотаріуса. - 2011. - № 1. - 200 с.



Бутков І. М. Щодо визначення поняття «правовий статус фізичної особи - підприємця» /І. М. Бутков // Форум права. — 2013. — № 3. — С. 70—76 [Електронний ре­сурс]. - Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j-pdf/FP_index. htm_2013_3_14.pdf

Досліджено поняття «правовий статус фізичної особи-підприємця». Розкрито зміст за­значеного терміну, розглянуто характеристику його сутності та значення.

Бутков И. М. Об определении понятия «правовой статус физического лица - предпринимателя»

Исследовано понятие «правовой статус физического лица-предпринимателя». Раскры­то содержание этого понятия, рассмотрена характеристика его сущности и значения.

Butkov I. M. То Definition of Concept «The LegaJ Status of The Individual Entrepreneur»

The concept of «legal status of individual entrepreneur» Examines. The content of that period, produced characteristic of its nature and value was given.