joomla
ДЕЯКІ АСПЕКТИ ЄДНОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПРОФЕСІЙНИХ СУДДІВ В УКРАЇНІ
Форум права

УДК 347.962(477)

I. B. ЮРЕВИЧ, канд. юрид. наук., Націона­льний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

Ключові слова: єдність правового статусу суд­дів, кар 'єра судді, суддівське самоврядування, судова влада

Незважаючи на те, що судова система в Україні складається із декількох підсистем, до яких належать професійні судді, статус цих суддів характеризується єдністю. У За­коні України «Про судоустрій і статус суд­дів» (далі - Закон) прямо зазначається, що судді в Україні мають єдиний статус неза­лежно від місця суду в системі судів зага­льної юрисдикції чи адміністративної по­сади, яку суддя обіймає в суді (ст.51) [1]. На наш погляд, ця норма є визначальною для корпусу суддів України. Різноманітні аспекти статусу суддів розглядали О. Б. Аб - росімова, В. Д. Бринцев, JI. O. Воскобітова,

В. В. Городовенко, В. В. Долежан, В. П. Ка - шепов, Є. В. Кладій, М. І. Клеандров, В. В. Комаров, В. О. Лазарева, В. М. Лебедев, І. Є. Марочкін, І. Б. Михайловська, Л. М. Моск­вич, І. В. Назаров, C. B. Нарутто, Г. В. Нікі - тіна, О. М. Овчаренко, І. Л. Петрухін, С. В. Подкопаєв, Н. В. Сібільова, В. В. Сердюк,

B. C. Смородинський, Н. М. Чепурнова, Г. Г. Черемних, Н. Ю. Хаманєва та інші фахівці права. Проте відсутні комплексні дослі­дження принципу єдності статусу суддів. З огляду на це, метою даної статті є визна­чення призначення єдності статусу всіх су­ддів та їх спільності.

Єдність статусу суддів судів усіх рівнів та юрисдикцій визначається рядом факто­рів. По-перше, це правовою природою за­йманої посади. Суддею є громадянин Укра­їни, який відповідно до Конституції

України та Закону призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному із судів України і здійснює право­суддя на професійній основі (ст.51 Закону). Відповідно до Закону України «Про держа­вну службу», державна посада означає по­саду в органах державної влади з визначе­ним колом обов’язків з виконання та забезпечення повноважень цього держав­ного органу, грошовим утриманням та від­повідальністю за виконання цих обов’язків [2]-

Із того, що судді є державними службо­вцями високого рангу, випливають числен­ні наслідки, передусім те, що більшість пи­тань, що стосуються їх статусу, вирішуються однаково, одним правовим приписом незалежно від належності судді до тієї чи іншої підсистеми [3, с.42]. Єд­ність статусу суддів має на меті забезпечи­ти ефективні гарантії компетентності, не­залежності та неупередженості правосуддя. Значимість статусу суддів, з яким пов’язана гарантія компетентності та неза­лежності судових органів, створює переду­мови для внесення такої основоположної характеристики статусу, як єдність, у нор- мативно-правові акти найвищого рівня - у закони. Більше того, такий нормативний рівень має перешкоджати тому, щоб еле­менти статусу могли бути змінені чи скасо­вані (що взагалі має бути неприпустимим) шляхом необгрунтованого та швидкого внесення змін до відповідних актів. Отже, другим фактором є те, що найважливіші питання, які стосуються їх статусу, мають вирішуватись однаково - на основі одного правового акта. Аргументується це тим, що законодавець, ухвалюючи певні норматив­но-правові акти чи окремі норми стосовно регулювання правового положення суддів, розраховує на правосуддя у цілому, неза­лежно від того, в якій підсистемі працює суддя.

І, нарешті, важливим фактором є те, що єдність правового статусу судді у широкому розуміння являє єдність їх правового стано­вища, тобто правосуб’єктності, прав, обов’язків, гарантій, спільні цілі діяльності, спільне правове поле діяльності, а отже, сприяє більшій прозорості судової влади, її меншій замкнутості та кастовості. Разом із тим, суддя спеціалізованого суду має свій власний сегмент діяльності, виконує свої професійні обов’язки, обумовлені специфі­кою діяльності спеціалізованого суду, має особливий обсяг професійних - матеріаль­но-правових та процесуально-правових знань, специфічний психотип тощо [3, с.95].

Безпосередні обов’язки всіх суддів, які передбачені їх статусом відповідно, зако­нодавчо регламентовані. До них належать: 1) своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи від­повідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; 2) дотримуватися пра­вил суддівської етики; 3) виявляти повагу до учасників процесу; 4) додержуватися присяги судді; 5) не розголошувати відо­мості, які становлять таємницю, що охоро­няється законом, у тому числі і таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засі­дання; 6) дотримуватися вимог щодо несу­місності; 7) подавати щорічно не пізніше 1 травня до Державної судової адміністрації України для оприлюднення на офіційному веб-сайті судової влади копію декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації), поданої до органу державної податкової служби за своєю податковою адресою [1].

Кожен професійний суддя володіє без­посередньо певними правами, які є єдини­ми (рівними, однаковими за обсягом та змістом) з правами інших суддів, незалеж­но від того, до суду якого рівня та юрисди­кції він призначений чи обраний на посаду. Відповідно до статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» права су­дді, пов’язані зі здійсненням правосуддя, визначаються Конституцією України, про­цесуальним та іншими законами. Суддя має право брати участь у суддівському самов­рядуванні для вирішення питань внутріш­ньої діяльності суду в порядку, встановле­ному законом. Судді можуть утворювати об’єднання та брати участь у них з метою захисту своїх прав та інтересів, підвищення професійного рівня. Суддя має право вдос­коналювати свій професійний рівень та проходити з цією метою відповідну підго­товку.

Що стосується процесуальних прав суд­ді, то вони реалізуються ним при відправ­ленні правосуддя у різних провадженнях та детально регламентовані процесуальними кодексами.

Стосовно права суддів брати участь у суддівському самоврядуванні, то необхідно наголосити, що усі судді мають право бра­ти участь у суддівському самоврядуванні для вирішення питань внутрішньої діяль­ності суду в порядку, встановленому зако­ном, оскільки органи суддівського самов­рядування формуються для вираження інтересів абсолютно всіх суддів як носіїв судової влади. В Україні немає обмежень щодо включення до складу цих органів лише суддів судів певних рівнів, що є своє­рідною гарантією дотримання принципу єдності статусу суддів, зокрема, це є свід­ченням рівності у праві бути обраним, за­лученим до виконання певних обов’язків у складі органу суддівського самоврядуван­ня. У свою чергу, включення до складу ор­ганів суддівського самоврядування суддів різних рівнів стимулює більш тісну взає­модію із громадськими організаціями (професійними асоціаціями суддів), і орга­ни суддівського самоврядування почина­ють більш ефективно виконувати функції у сфері розвитку судової системи за рахунок використання механізмів саморегулювання [5]-

Правом судді, закріпленим у Законі, є те, що судді можуть утворювати об’єднання та брати участь у них з метою захисту своїх прав та інтересів, підвищення професійно­го рівня. Мова йде про те, що певним еле­ментом статусу суддів та одночасно гаран­тією дотримання його єдності є можливість суддів створювати власні професійні об’єднання чи асоціації. У ці професійні організації, створенні суддями, можуть ві­льно вступати всі судді для захисту прав, що покладені на них статусом (п.1.7 Євро­пейської хартії про статус суддів) [6].

У статті 54 Закону зазначено право судді вдосконалювати свій професійний рівень та проходити з цією метою відповідну під­готовку, оскільки значне збільшення кіль­кості справ, які щорічно розглядають суди, поширення юрисдикції судів на всі право­відносини, що виникають у державі, розви­ток ринкових відносин, величезна кількість нормативного матеріалу висунули нові ви­моги до фахової підготовки суддів. Бути кваліфікованим фахівцем з усіх питань, ві­днесених до юрисдикції суду, безумовно, дуже складно і практично неможливо [7].

Кваліфікація суддів є безпосередньою передумовою реалізації їх права на кар’єру. Вітчизняне законодавство не містить чіткої та повної регламентації щодо оцінки діяль­ності суддів та їх кар’єрним зростанням, а тому поширеними є «тіньові правила гри». А суддя, як і кожен державний службовець, повинен мати чітке уявлення та реальні можливості для свого кар’єрного зростан­ня. У свою чергу, це може посилити кадро­ву суддівську взаємодію між різними сег­ментами судової системи [3]. Перспектива кар’єрного зростання віддзеркалює роботу, просування й належність до стійкої, ієрар­хічно організованої системи посад, що ви­значає стаж, пільги, умови просування по службі, однакові вимоги до неї стосовно специфіки юридичної діяльності, зумовле­ної метою й колом службових обов’язків [9]. Досліджуючи питання кар’єри судді, Л. М. Москвич зазначає, що у національній практиці зміст кар’єри судді полягає в його успішній самореалізації, що виражається у вигляді заохочень матеріального або кар’єрного характеру, ґрунтується перева­жно на принципах стажу (вислуги років). Матеріальні заохочення передбачають під­вищення рівня матеріальної винагороди залежно від вислуги років й займаної поса­ди (ст. 129 Закону). Заохочення кар’єрного характеру полягають у можливості зайняти місце судді в суді іншого рівня або спеціа­лізації або бути обраним на адміністратив­ну посаду. Як зазначає авторка, позитив­ним є передбачення у Законі, що питання кар’єри судді розглядається із урахуванням його професійних якостей. Зокрема, добір кандидатів на посаду судді здійснюється за результатами спеціальної підготовки і ква­ліфікаційного іспиту; проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді; запро­вадження конкурсних засад при вирішенні питання про переведення судді. Додамо, що гарантією незалежності суддів при реа­лізації права на кар’єру має стати надійна демократична процедура щодо вирішення питань про підвищення їх на посаді, збіль­шення жалування тощо [8]. Аналіз поло­жень Закону дає підстави зробити висно­вок, що судді мають право самостійно ініціювати питання щодо свого переведен­ня, підвищення чи призначення, тобто ма­ють можливість «сприяти» своїй власній професійній кар’єрі.

Інститут кар’єри судді є найсильнішим стимулом підвищення професійної майсте­рності, вдосконалення професійних знань, задоволення особистих інтересів щодо са­мореалізації. Саме тому необхідно опрацю­вати Стандарти відповідності для кожної суддівської (у тому числі адміністративної) посади, відповідно до яких будуть здійс­нюватися оцінка й конкурсний добір кан­дидатів на посади суддів (претендуючи як на посади вперше, так і на зайняття її в суді вищого рівня або спеціалізації) й на адміні­стративні посади в судах. До змісту Стан­дартів відповідності професії судді має бу­ти включено перелік професійно важливих якостей судді, розроблених на підставі дія - льнісно-особистісного підходу. Л. М. Мос­квич пропонує таку структуру Стандартів відповідності: 1) вимоги щодо рівня інте­лектуального розвитку людини; 2) соціаль­но-психологічні якості та здібності люди­ни; 3) вимоги щодо рівня її правової куль­тури. Складовою частиною загальних стан­дартів мають стати Стандарти відповіднос­ті посаді судді апеляційного, вищого спеціалізованого або Верховного Суду України, а також Стандарти відповідності адміністративній посаді у суді [8].

Суддівська етика як один із компонентів статусу професійних суддів передбачає за­кріплення єдиних етичних стандартів пове­дінки із залученням внутрішніх механізмів саморегуляції та самоконтролю кожного судді [5]. Як зазначається правниками, для стабільності правової системи необхідне існування стандартів поведінки суддів як у суді, так і за його межами [10]. Зокрема, у своїй професійній діяльності суддя пови­нен бути прикладом неухильного додер­жання вимог закону і принципу верховенс­тва права і присяги судді; не має права використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб та не повинен дозволяти цього іншим; суддя повинен уникати позапроцесуальних взаємовідносин з одним із учасників про­цесу або його представником у справі за відсутності інших учасників процесу тощо.

Що стосується позасудової поведінки судді, то суддя не може належати до полі­тичних партій і професійних спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконува­ти іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Суддя повинен надавати пріоритет здійсненню правосуддя над усіма іншими видами діяльності. Суддя має право брати участь у громадській дія­льності, публічних заходах, якщо вони не завдають шкоди його статусу, авторитету суду і не можуть вплинути на здійснення правосуддя, проте повинен уникати взає­мовідносин, які можуть вплинути на неза­лежність та неупередженість судді. Суддя повинен бути обізнаним про свої майнові інтереси та вживати розумних заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові ін­тереси членів своєї сім’ї. Суддя повинен враховувати, що сімейні, соціальні взаємо­відносини чи будь-які інші стосунки та втручання з боку органів державної влади не мають впливати на поведінку судді чи ухвалення судових рішень. Участь судді у соціальних мережах, Інтернет-форумах та застосування ним інших форм спілкування в мережі Інтернет є допустимими, проте суддя може розміщувати, коментувати ли­ше ту інформацію, використання якої не завдає шкоди авторитету судді та судової влади [4].

Цілком виправданою є теза, відповідно до якої Кодекс суддівської етики є гаран­том єдності та незалежності статусу суддів. На суддів КСУ поширюються такі ж самі гарантії незалежності, недоторканності та вимоги щодо несумісності (ст.149 Консти­туції). Підтверджується це і самими поло­женнями документа. Так, суддя має утри­муватися від поведінки, будь-яких дій або висловлювань, що можуть призвести до втрати віри в рівність професійних суддів, народних засідателів та присяжних при здійсненні правосуддя (ст.10); суддя, що перебуває на адміністративній посаді в су­ді, повинен утримуватися від поведінки, дій або висловлювань, які можуть призвес­ти до виникнення сумнівів у єдиному ста­тусі суддів і в те, що професійні судді здій­снюють колективне вирішення питань організації роботи суду (ст. 13). Останні два положень особливо наголошують на рів­ності носіїв судової влади, тобто з’їздом суддів України підкреслюється необхід­ність та значимість єдності статусу суддів.

При цьому всі без винятку носії судової влади мають відповідати й іншим вимогам з огляду на принцип єдності статусу суддів. Так, судді, який обіймає посаду безстроко­во, гарантується перебування на посаді до досягнення ним шістдесяти п’яти років, за винятком випадків звільнення судді з поса­ди або відставки судді відповідно до Зако­ну. Статус судді передбачає його незалеж­ність, що є обов’язковою для неупередженого відправлення правосуддя відповідно до закону. Незалежність є непо­дільною, а тому всі інститути та органи влади (як національні, так і міжнародні) повинні поважати і захищати цю незалеж­ність. Суддю за його заявою може бути ві­дряджено для роботи у Вищій раді юстиції, Вищій кваліфікаційній комісії суддів Укра­їни, Національній школі суддів України зі збереженням заробітку за основним місцем роботи (ст.53 Закону). Складовим елемен­том єдності статусу суддів є забезпечення абсолютно всіх носіїв судової влади пра­вом на вихід у відставку. Під відставкою розуміється почесний вихід судді з посади, при цьому особа, що перебуває у відставці, зберігає звання судді, гарантії особистої недоторканності та приналежність до суд­дівського співтовариства.

Не можна оминути і рівність суддів при здійсненні судочинства. Так, суддям, що займають аналогічні посади у судах різної спеціалізації, але одного рівня та інстанції, законодавчо гарантовані єдині процесуаль­ні повноваження. Зокрема, принцип рівно­правності суддів КСУ проголошено у стат­ті 4 Закону України «Про Конституційний Суд України». Як зазначає дослідник цього питання М. Д. Савенко, виходячи з принци­пу рівності суддів головувати на пленар­ному засіданні, засіданні КСУ, засіданні Колегії суддів має не лише Голова КСУ, а кожен суддя, який би призначався на засі­данні КСУ при вирішенні питання про при­значення справи до розгляду. Головуючий має призначатися на кожну справу шляхом жеребкування. Подібна практика призна­чення суддів головуючими в судовому процесі на засіданні палат Конституційного Суду існує, і досить ефективно, в Росії [11].

Не можна залишити поза увагою таке порушення принципу рівності суддів, що проявляється у праві та процедурі ініцію­вання скликання пленарних засідань та зборів суду. Так, відповідно до законодав­ства збори суддів суду загальної юрисдик­ції скликаються головою відповідного суду за власною ініціативою або на вимогу не менш як третини від загальної кількості суддів даного суду. Пленум Верховного Суду України скликається Головою ВСУ, його Першим заступником, одним із засту­пників або на вимогу не менш як четвертої частини від складу суддів ВСУ. Пленарне засідання КСУ можуть скликати Голова КСУ, його заступники або не менше трьох суддів (§ 6, 7 Регламенту КСУ). Виходить, що голос голови відповідного суду чи його заступника прирівнюється до декількох го­лосів суддів, а такого з огляду на принцип рівності не повинно бути.

Єдність забезпечення ефективної реалі­зації суддівських функцій означає, що має бути дотримана рівність матеріально - технічного та соціального забезпечення ро­боти суддів. Так, відповідно до законодав­ства України суддівська винагорода регу­люється законами та не може визначатися іншими нормативними актами. Вона скла­дається з посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністра­тивній посаді в суді, науковий ступінь, ро­боту, яка передбачає доступ до державної таємниці. Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мініма­льних заробітних плат, визначених зако­ном, що запроваджується поетапно. Та все ж науковці зазначають, що рівень оплати суддів не належним чином та не повною мірою забезпечує їх потреби. Також судді судів усіх рівнів та спеціалізацій мають бу­ти забезпечені за рахунок коштів Держав­ного бюджету України мантією та нагруд­ним знаком, окремим кабінетом, робочим місцем та необхідними для роботи засоба­ми (ст. 133 Закону). Кожний суддя суду за­гальної юрисдикції може мати помічника, добір якого здійснюють самостійно (ст. 151 Закону). Помічники суддів з питань підго­товки справ до розгляду підзвітні лише ві­дповідному судді.

Закон також встановлює положення, згі­дно з яким усі судді, члени їхніх сімей та їх майно перебувають під особливим захис­том держави. Органи внутрішніх справ зо­бов’язані вживати необхідних заходів для забезпечення безпеки судді, членів його сім’ї, збереження їхнього майна, якщо від судді надійде відповідна заява. Усі без ви­нятку судді мають право на забезпечення засобами захисту, які їм надаються органа­ми внутрішніх справ. Життя і здоров’я су­ддів підлягають обов’язковому державному страхуванню за рахунок коштів Фонду со­ціального страхування від нещасних випа­дків на виробництві та професійних захво­рювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове держав­не соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату пра­цездатності».

Складовим елементом статусу суддів є і звільнення їх з посади. Відповідно до статті 126 Конституції України суддя зві­льняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: 1) закінчення стро­ку, на який його обрано чи призначено; 2) досягнення суддею 65 років; 3) неможли­вості виконувати свої повноваження за станом здоров’я; 4) порушення суддею вимог щодо несумісності; 5) порушення суддею присяги; 6) набрання законної си­ли обвинувальним вироком щодо нього; 7) припинення його громадянства; 8) визнан­ня його безвісно відсутнім або оголошення померлим; 9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням. Повноваження судді припиняються у разі його смерті. На суд­дів КСУ поширюються такі ж самі підста­ви щодо звільнення з посади (ст. 149 Кон­ституції України).

З огляду на вищезазначене, єдність ста­тусу суддів передбачає гарантії їх діяльно­сті та впливає на реалізацію у конкретних правовідносинах суб’єктивних прав, що у свою чергу є передумовою рівного станда­рту дотримання та захисту прав і свобод людини.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України «Про судоустрій та статус суддів» : від 07.07.2010 p., № 2453-

// Урядовий кур’єр. - 12.08.2010. - № 148.

2. Закон України «Про державну служ­бу» : від 17.11.2011 p., № 4050-VI [Елект­ронний ресурс]. - Режим доступу: Http://zakon2.rada. gov. Ua/laws/show/3 723-12.

3. Клеандров М. И. Статус судьи : учеб. пособие / М. И. Клеандров. - Новосибирск : Наука, Сиб. издат. фирма РАН, 2000. - 444 с.

4. Кодекс суддівської етики / затв. XI черговим з’їздом суддів України 22.02.2013 р. [Електронний ресурс]. - Ре­жим доступу: court. gov. ua/.. ./Kodex%20sud%20etiki.

5. Модернизация статуса судьи: совре­менные международные подходы / отв. ред. Т. Н. Нешатаева. - М. : Норма : ИНФРА-М, 2011.-336 с.

6. Міжнародні стандарта незалежності суддів : зб. док. / Центр суд. студій, Все - укр. незалеж. суд. асоц. - К. : Поліграф - Експрес, 2008. - 184 с.

7. Морозова Л. А. Проблемы современ­ной российской государственности : учеб. пособие / Л. А. Морозова. - М. : Юрид. лит., 1998. - 244 с.

8. Москвич Л. М. Ефективність судової системи: концептуальний аналіз : моногра­фія / Л. М. Москвич. - X. : ФІНН, 2011. - 384 с.

9. Жалинский А. Э. Профессиональная деятельность юриста. Введение в специ­альность учеб. пособие для вузов /

А. Э. Жалинский. - М. : БЕК, 1997. - 330 с.

10. Thomas J. В Judicial Ethics in Australia / J. Thomas. - 2-nd ed. - Sydney : Law Book Со Information Services, 1997. - P. 9.

11. Савенко М. Д. Правовий статус Кон­ституційного Суду України: дис. ... канди­дата юрид. наук : 12.00.02 / Савенко Мико­ла Дмитрович. - X., 2001. - 189 с.

12. Рекомендації щодо законодавчого забезпечення конституційної, адміністра­тивної та судової реформ / Центр політико - прав. реформ, Прогр. сприяння Парламенту України. - К. : Заповіт, 2007. - 52 с.

13. Про забезпечення реалізації в Украї­ні гарантії незалежності суддів та судової влади : Резолюція № 1, схвал. учасн. Між - нар. наук.-практ. конф. «Вища кваліфіка­ційна комісія суддів України: досвід, акту­альні питання та перспективи» (21.10.2011 p., м. Київ) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://vkksu. gov. ua/ua/news/6161.