joomla
ЗАКОНОДАВЧА ІНІЦІАТИВА ЗМІН ДО КРИМІНАЛЬНО - ВИКОНАВЧОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА ЗАСУДЖЕНИХ НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ
Форум права

УДК 343.8(477)

К. А. АВТУХОВ, канд. юрид. наук, Націо­нальний університет «Юридична академія Укра­їни імені Ярослава Мудрого»

Ключові слова: право на медичну допомогу, ме - днко-санітарне забезпечення засуджених, право - еіш статус засуджених, Кримінально- виконавчий кодекс

На виконання міжнародних зобов’язань та з метою удосконалення правового регулю­вання процесу виконання кримінальних по­карань десять років тому було прийнято Кримінально-виконавчий кодекс України (далі - КВК України). Окремі положення за­значеного Кодексу були новелами вітчизня­ного законодавства, втім значна частина норм, з певною трансформацією запозичена з чинного раніше Виправно-трудового коде­ксу України (1970 р.). До їх числа можна ві­днести і ст.116 КВК України - «Медико - санітарне забезпечення засуджених до поз­бавлення волі» - базою для якої стала 76 стаття Виправно-трудового кодексу. За час дії чинного КВК України до ст.116 суттєвих змін законодавцем не вносилось[1], так само, як і до інших норм, пов’язаних із реалізацією права засуджених на медичну допомогу, от­же вони доволі тривалий час функціонували без змін.

Однак останнім часом робота над їх зміс­том значно активізувалась: до Парламенту внесено низку законопроектів, якими пропо­нується суттєво переформулювати правові положення щодо медико-санітарного забез­печення засуджених. Подібні активні спроби внесення змін до профільного кодексу не можуть не викликати науковий інтерес. Тому метою статті є аналіз законодавчих ініціатив по зміні КВК України, пов’язаних зі спроба­ми покращити забезпечення права засудже­них на медичну допомогу.

Стан медико-санітарного забезпечення за­суджених до позбавлення волі неодноразово ставав предметом наукового дослідження як зарубіжних, так і вітчизняних науковців. До їх числа можна віднести В. А. Бадиру,

І. Г. Богатирьова, М. С. В’юник, А. П. Геля, Т. А. Денисову, О. Г. Колба, М. В. Романова,

Н. В. Рябих, А. Х. Степанюка, І. С. Яковець. Однак варто відзначити, що в рамках даної статті ми спробуємо розглянути зазначене питання дещо під іншим кутом зору, а саме: не з позиції реального стану дотримання права засуджених на медичну допомогу або його правової регламентації, а в контексті можливих змін у цій сфері, що пропонують народні депутати, що є новизною роботи.

Як вже згадувалось, останнім часом на ро­згляд до Верховної Ради України направлено низку законопроектів, спрямованих на уре­гулювання правовідносин у сфері медико - санітарного забезпечення засуджених до по­збавлення волі. До основних із них слід від­нести: 1) «Про внесення змін та доповнень до Кримінально-виконавчого кодексу Украї­ни (щодо забезпечення прав засуджених осіб на медичну допомогу та віросповідання)» від

13.03.2012 р. № 10176 [1]; 2) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гуманізації законодавства та забезпе­чення конституційних прав і свобод осіб, які взяті під варту та які відбувають покарання в установах виконання покарань)» від

09.04.2012 р. № 10316 [2]; 3) «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України (щодо підвищення рівня захисту прав засуджених осіб)» від 25.04.2012 р. № 10398 [3]; 4) «Про внесення змін до статті 116 Кримінально-виконавчого кодексу Укра­їни (щодо забезпечення прав засуджених


Осіб на медичну допомогу)» від 12.12.2012 р. № 1020 [4]; 5) «Про внесення змін до Кримі­нально-виконавчого кодексу України (щодо скасування примусового годування засудже­них, які відмовились від прийняття їжі)» від 05.02.2013 р. № 2199 [5]; 6) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гуманізації законодавства про попере­днє ув’язнення та забезпечення конституцій­них прав і свобод осіб, взятих під варту, осіб, засуджених до позбавлення волі, а також за­суджених, які перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров’я за межами уста­нов виконання покарань)», від 13.02.2013 р. № 2293 [6].

Розглянемо детальніше їх зміст. Так, останній з названих документів присвячений ряду складних і дискусійних питань. Зверта­ючи увагу на пропозиції змін до КВК Украї­ни, слід відмітити, що загалом вони містять подекуди доволі новаторські погляди. Однак більш детальний їх огляд породжує ряд кри­тичних зауважень. Так, п.1 ч. І законопроек­ту пропонується змінити редакцію ст.24 «Ві­двідування установ виконання покарань». А саме замість діючої редакції: «Без спеціаль­ного дозволу відвідувати установи виконан­ня покарань для здійснення контролю мають право: ...», передбачити наступне формулю­вання: «Без спеціального дозволу відвідува­ти установи виконання покарань та засу­джених, які у них перебувають, для здійснення контролю мають право: ...». Втім викликає запитання доречність подібних змін, адже, відвідуючи установи виконання покарань, особи, зазначені в ч. 1 ст.24 КВК, і нині мають можливість безперешкодно спіл­куватися з будь-ким хто відбуває там пока­рання.

Також законопроект пропонує доповнити КВК України новою статтею 116-1 «Ліку­вання засуджених до позбавлення волі за межами установ виконання покарань». У ча­стині 1 зазначеної статті пропонується вста­новити наступні положення: «1. Особи, які засуджені до позбавлення волі, мають право на отримання медичної допомоги за межами установ виконання покарань у державних та комунальних закладах охорони здоров’я на безоплатній основі або у приватних закладах охорони здоров’я на платній основі, у тому числі за кордоном».

Аналіз пояснювальної записки до даного документа, на жаль, виявив, що його автори не звернули уваги і не навели необхідної ар­гументації щодо можливості належного ви­конання цих положень, зокрема, щодо мож­ливості реалізації права на отримання медичної допомоги засудженими за межами установ виконання покарань за кордоном [6]. Виникають питання з забезпеченням реалі­зації комплексу правообмежень, які мають відчувати на собі особи у зв’язку з їх засу­дження до позбавлення волі. Вважаємо, що авторам законопроекту слід було більш де­тально прописати необхідність введення та­ких радикальних заходів, як фактичний до­звіл на виїзд засудженим до позбавлення волі за кордон, хоч і з таких поважних при­чин, як отримання медичної допомоги. Крім того, у проекті не зазначено хоча би прибли­зне коло захворювань, за наявності яких за­суджені можуть виїжджати на лікування за межі нашої держави. А отже, засуджений, який захворів навіть на нетяжке захворюван­ня, теоретично матиме можливість покинути територію України. Розробка механізму на­дання можливості виїзду засуджених, має бути поєднана з впровадженням і додаткових механізмів гарантування подальшого повер­нення засудженого на Україну.

Нарікання викликають також положення п. З ч.2 тієї ж статті 116-1: «Особам, засудже­ним до позбавлення волі, які перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров’я за межами установ виконання покарань дозво­ляється: ....

Без обмеження листуватися, одержувати грошові перекази, посилки (передачі) і бан­деролі, витрачати гроші, без обмеження у часі та кількості мати побачення з родича­ми та іншими особами».

Не зрозуміло, навіщо автори законопроек­ту вчинили спробу закласти явно дискримі­


Наційні положення до тексту КВК України, передбачивши, що засудженим, які перебу­вають на лікуванні в закладах охорони здо­ров’я за межами установ виконання пока­рань, надається право без обмежень мати побачення з родичами та близькими, в той час, як для засуджених до позбавлення волі, що відбувають покарання в виправних коло­ніях, автори пропонують збільшити лише кількість короткострокових побачень на мі­сяць з одного до двох. Виникає запитання, чому правовий статус засуджених, які не хворіють, має бути більш обмежений від тих, хто перебуває на лікуванні?

Перейдемо до розгляду наступного проек­ту Закону України «Про внесення змін до статті 116 Кримінально-виконавчого кодексу України» (щодо забезпечення прав засудже­них осіб на медичну допомогу), метою якого, за визначенням його розробника, є вдоско­налення кримінально-виконавчого законо­давства в частині передбачення права засу­джених осіб на вільний вибір і допуск лікаря для отримання медичної допомоги. Як вказу­ється у пояснювальній записці до законопро­екту, кримінальне-виконавче законодавство не містить чітких норм про право засудже­них осіб на вільний вибір і допуск лікаря для отримання медичної допомоги у місцях поз­бавлення волі.

Проте, аналіз положень проекту Закону показує, що його прийняття навпаки, може потягти невиправдане обмеження в реаліза­ції засудженими права на вільний вибір ліка­ря. Так, документ пропонує закріпити, що: «Засуджена особа або її представник мають право звернутися з заявою до керівництва установи виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України з проханням надати їй лікаря-фахівіія. Відш­кодування витрат, пов ’язаних із залученнялі обраного лікаря-фахівця, здійснюється за рахунок засудженої особи, якій надавалась медична допомога, або її родичів». Подібне формулювання може спровокувати хибний висновок, що послуги нібито усіх без винят­ку лікарів-фахівців повинні сплачуватись засудженим або його рідними. Крім того, пе­редбачення процедури подання заяви засу­дженим без визначення підстав для відмови в її задоволенні, жодним чином не сприяти­ме ефективній реалізації прав засудженими.

На нашу думку, у чинній редакції ст.116 КВК України право засуджених на вільний вибір лікаря закріплюється більш чітко та правильно: «5. Засуджений має право звер­татися за консультагіією і лікуванням до установ, що надають платні медичні послу­ги. Оплата таких послуг і придбання необ­хідних ліків здійснюються засудженими або їхніми родичами за рахунок власних кош­тів».

Що ж стосується включення до названої норми положення про обов’язкове подання заяви до керівництва установи виконання покарань, то з огляду на п.4 ст.116 КВК України, в якому передбачено, що: «Порядок надання особам, які позбавлені волі, медичної допомоги, організації і проведення санітар­ного нагляду, використання лікувально - профілактичних і санітарно-профілактичних установ охорони здоров’я і залучення з цією метою їхнього медичного персоналу визна­чається нормативно-правовими актами Міністерства юстгщії України і гіентраль - ного органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров ’я», встановлення порядку подання заяви на рівні закону не повною мі­рою відповідає загальним засадам законода­вчої техніки, адже подібні процедурні моме­нти мають закріплюватися підзаконними нормативно-правовими актами.

Проект Закону України «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України» від 05.02.2013 р. № 2199 присвяче­но лише одному питанню, а саме вирішенню проблеми примусового годування засудже­них, що відбувають покарання у виді позба­влення волі і які відмовилися від прийому їжі (оголосили голодування). Можливість такого годування на даний час передбачена ч. З ст.116 КВК України, його процедура ви­значена у Інструкцію про умови тримання і порядок примусового годування в установах кримінально-виконавчої системи осіб, які відмовляються від уживання їжі, затвердже­ній наказом Державного департаменту Укра­їни з питань виконання покарань, від

12.06.2000 р. У названих актах передбачено, що у разі заявленої засудженим відмови від прийняття їжі, якщо це загрожує його жит­тю, допускається примусове годування за медичним висновком.

Примусове годування засуджених вже до­волі тривалий час застосовується при відбу­ванні особами позбавлення волі, однак із по­чатком інтеграційних процесів по входженню України до Європейського Спів­товариства погляди на питання порушення прав засуджених поступово змінюються. З прийняттям Європейським судом з прав лю­дини у 2005 році рішення по справі «Невме- ржицький проти України» було фактично визнано, що зміст зазначеної Інструкції2 по­рушує права засудженого щодо умов три­мання під вартою, позбавляє засуджених на­лежного медичного лікування, а примусове годування засудженого визнано практикою катування [7].

Однак за останні 8 років, що минули з ча­су прийняття Європейським судом зазначе­ного рішення, Державна пенітенціарна слу­жба України та Міністерство юстиції України не взяли його до уваги, і результа­тивних дій по зміні чинного законодавства у цій сфері не було здійснено.

Варто відмітити, що запропонована реда­кція статті 116 КВК України не передбачає повну заборону примусового годування за­суджених. Його застосування залишається можливим в окремих випадках, зокрема, у разі коли засуджений, що оголосив голоду­вання, за висновками лікарів має психічне захворювання. Безперечно, наявність таких виключень з загального правила слід визнати ПОЗИТИВНИМ.

Отже, враховуючи положення статті 28 Конституції України, де зазначено: «Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дос­лідам», прийняття запропонованого законо­проекту слід визнати своєчасним і обґрунто­ваним.

Розглядаючи законопроекти «Про внесен­ня змін та доповнень до Кримінально - виконавчого кодексу України (щодо забез­печення прав засуджених осіб на медичну допомогу та віросповідання)» та «Про вне­сення змін до Кримінально-виконавчого ко­дексу України (щодо підвищення рівня захи­сту прав засуджених осіб)», слід погодитися з фаховою думкою співробітників Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України. Зокрема, про те, що пропонована законопроектами редакція аб­зацу шостого статті 8 КВК України, що сто­сується права засуджених на вільний вибір і допуск лікаря, може тлумачитись неоднозна­чно, а тому викликає певні зауваження.

Зокрема, наведені положення[2] можна ро­зуміти так, що допуск в установу виконання покарання лікаря, обраного безпосередньо засудженим для надання йому медичної до­помоги за власні кошти, буде можливим не тільки у разі, якщо це виправдано станом його здоров’я та після попереднього прове­дення медичного обстеження спеціалістами такої установи, а й за будь-яким клопотан­ням засудженої особи. Реалізація таких за­конодавчих нововведень може створити реа­льні підстави для порушення режиму відбування покарання тих видів, які перед­бачають обмеження або позбавлення волі. Крім того, за допомогою таких «приватних» лікарів засудженим, наприклад, безперешко­дно можуть доставлятися наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги [1, 3]. Ми повністю поділяємо зазначену думку, і погоджуємось, що з огляду на наведене змі­ни, запропоновані наведеними законопроек­тами до статті 8 КВК України, потребують суттєвого уточнення та додаткової регламен­тації.

Слушними також є зауваження, висловле­ні зазначеними фахівцями щодо законопрое­кту «Про внесення змін до деяких законода­вчих актів України (щодо гуманізації законодавства та забезпечення конституцій­них прав і свобод осіб, які взяті під варту та які відбувають покарання в установах вико­нання покарань)». На їх погляд, заперечення викликає положення про можливість «су­проводу» зазначених в ст.24 КВК України осіб, які мають право без спеціального до­зволу відвідувати установи виконання пока­рань «трьома медичним працівникам для здійснення медичного огляду» (частина пе­рша статті 24 КВК у редакції проекту). Адже порядок здійснення медико-санітарного за­безпечення засуджених визначається стат­тею 116 КВК України. Зокрема, в місцях по­збавлення волі організовуються необхідні лікувально-профілактичні заклади, для спо­стереження та лікування хворих на інфек­ційні захворювання в медичних частинах ко­лоній створюються інфекційні ізолятори, а за необхідності засуджений може бути гос­піталізований у найближчу лікарню відпові­дного профілю. Положення ж проекту фак­тично передбачають можливість поєднання відвідування установ виконання покарань та медичних оглядів засуджених, при цьому не встановлюється жодних обмежень щодо кі­лькості засуджених, які можуть бути піддані таким оглядам. За таких умов відвідування установи виконання покарань будь-якою із зазначених у законопроекті осіб може приз­водити до повної дезорганізації роботи такої установи [2].

Базуючись на вище викладеному аналізі законопроектів щодо прийняття змін до КВК

України з метою забезпечення права засу­джених до позбавлення волі на медичну до­помогу, можемо стверджувати, що хоча окремі з них і мають виважений і змістовний виклад, втім значна частина норм цих проек­тів сформульована не досить якісно, вони не узгодженні між собою та з нормами діючого законодавства. На жаль, подібний аналіз за­конодавчих ініціатив по зміні окремого ін­ституту кримінально-виконавчого права дає нам можливість зробити попередній висно­вок і про якість законодавчої роботи над тек­стом КВК України взагалі. Виправлення та­кої ситуації вбачається можливим не лише шляхом опрацювання окремих правових норм чи їх інститутів, а за рахунок змістов­ного аналізу усієї системи джерел криміна­льно-виконавчого права, вироблення єдиної парадигми їх подальшої оптимізації, з мак­симальним використанням наявного науко­вого потенціалу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Проект Закону про внесення змін та до­повнень до Кримінально-виконавчого кодек­су України (щодо забезпечення прав засу­джених осіб на медичну допомогу та віросповідання) : від 13.03.2012 р., реєстр. № 10176 [Електронний ресурс]. - Режим дос­тупу: 1ійр:/Лу1 .сі. rada. gov. ua/pls/zweb2/ \уеЬргос4_2?ісІ=&рі:3 516= 10176& зк1=7.

2. Проект Закону про внесення змін до де­яких законодавчих актів України (щодо гу­манізації законодавства та забезпечення кон­ституційних прав і свобод осіб, які взяті під варту та які відбувають покарання в устано­вах виконання покарань) : від 09.04.2012 р., реєстр. № 10316 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://wl. cl. rada. gov. ua/pls/ zweb2/webproc4_l? pí:3511=43056.

3. Проект Закону про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України (щодо підвищення рівня захисту прав засу­джених осіб) : від 25.04.2012 р., реєстр. № 10398 [Електронний ресурс]. - Режим досту­пу: 1ійр:/Лу1 .сі. rada. gov. ua/pls/zweb2/ webproc4_l? pí:3511=43264.

4. Проект Закону про внесення змін до статті 116 Кримінально-виконавчого кодексу України (щодо забезпечення прав засудже­них осіб на медичну допомогу) від

Р., реєстр. № 1020 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Ьйр:/Лу1 .сі. rada. gov. ua/pls/zweb2/webproc4_l? р£3511=44927.

5. Проект Закону про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України (щодо скасування примусового годування засуджених, які відмовились від прийняття їжі) : від 05.02.2013 р., реєстр. № 2199 [Елек­тронний ресурс]. - Режим доступу: Ьйр:/Лу1 .сі. rada. gov. ua/pls/zweb2/webproc4_l? р£3511=45662.

6. Проект Закону про внесення змін до де­яких законодавчих актів України (щодо гу­манізації законодавства про попереднє ув’язнення та забезпечення конституційних прав і свобод осіб, взятих під варту, осіб, за­суджених до позбавлення волі, а також засу­джених, які перебувають на лікуванні в за­кладах охорони здоров’я за межами установ виконання покарань) : від 13.02.2013 р., ре­єстр. № 2293 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Ьйр:/Лу1 .сі. rada. gov. ua/pls/zweb2/ webproc4_l? id=&pl:3511=45758.

7. Невмержицький проти України Права Людини в Україні [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://khpg. org/index. php? id= 1075312544.



Автухов К. А. Законодавча ініціатива змін до Кримінально-виконавчого кодексу Укра­їни щодо забезпечення права засуджених на медичну допомогу /К. А. Автухов // Фо­рум права. — 2013. —№ 2. — С. 7—12 [Електронний ресурс].

Здійснено аналіз законодавчих ініціатив по зміні Кримінально-виконавчого кодексу України, пов’язаних зі спробами покращити забезпечення права засуджених на меди­чну допомогу. Наведено критичні зауваження щодо змісту окремих новацій, запропо­нованих в зареєстрованих проектах законів.

Автухов К. А. Законодательная инициатива изменений в Уголовно-исполнительный кодекс Украины по обеспечению прав осужденных на медицинскую помощь

Проведен анализ законодательных инициатив по изменению Уголовно­исполнительного кодекса Украины, связанных с попытками улучшить обеспечение права осужденных на медицинскую помощь. Приведены критические замечания по содержанию отдельных новаций, предложенных в зарегистрированных проектах зако­нов.

Avtuhov К. А. The Legislative Initiative Changes to the Penal Code Ukraine on Ensuring Rights of Prisoners to Medical Care

The legislative initiatives to change the Penal Code of Ukraine related in efforts to improve the rights of prisoners to medical care analyzes. Provides critical comments on content of in­dividual innovations oroDosed in the Draft Law are made.