joomla
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЖЕРЕЛ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ В УКРАЇНІ
Форум права

УДК 349.22:331.526.3(477)

П. Ю. СВІТАИЛО, Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля

Ключові слова: робочий час, джерела трудового права, міжнародні договори, трудові правовід­носини, правове регулювання

Звертаючись до правової основи регулю­вання робочого часу в Україні відразу ж слід акцентувати увагу на дуже багатьох факто­рах, що зумовлюють необхідність ґрунтовно­го дослідження вказаного питання. По-перше, це наявність значної кількості посад та про­фесій, що вимагають окремого врегулювання робочого часу, враховуючи специфіку тієї чи іншої трудової діяльності. По-друге, це до­тримання балансу інтересів роботодавців (щодо посилення за рахунок робочого часу ефективності власної господарської діяльнос­ті) та трудового колективу (в частині забезпе­чення реалізації належних умов часу відпо­чинку), що в умовах ринкової економіки набуває значної актуальності. По-третє, це необхідність прийняття новітнього кодифіко­ваного акту, який би узагальнював в собі чи­сельні норми, присвячені регулюванню робо­чого часу в нашій державі.

Тематиці надання загальної характеристи­ки джерел правового регулювання робочого часу в Україні приділено увагу у наукових працях наступних вчених: А. Ю. Бабаскін, Ю. В. Баранюк, П. Д. Пилипенко, С. М. При- липко, І. О. Снігірьова, О. М. Ярошенко та ін­ші. Все ж, вченими досі не було проведено комплексного ґрунтовного загальнотеоретич­ного дослідження джерел правового регулю­вання робочого часу в Україні, що й свідчить про необхідність здійснення глибокого нау­кового аналізу і зумовлює актуальність статті. Тому її метою є здійснення загальнотеорети­чної характеристики джерел правового регу­лювання робочого часу в Україні.

Слід відзначити, що правове регулювання робочого часу засноване на нормуванні його тривалості, тобто визначенні тривалості часу, що підлягає відпрацюванню протягом конк­ретного календарного періоду. Функціями нормування робочого часу є: охоронна (від­новлення працездатності працівників); виро­бнича (забезпечення високої продуктивності праці); гарантійна (встановлення державою максимальної тривалості робочого часу, до­тримання якої є обов’язковим для всіх робо­тодавців) [1, с.6].

У наукових дослідженнях щодо визначен­ня джерел трудового права, заслуговує на увагу поняття, наведене П. Д. Пилипенко, який визначає джерела трудового права як зовнішні форми вираження правових норм, що встановлені нормативно-правовими акта­ми, нормативно-правовими договорами (уго­дами), в тому числі ратифікованими міжнаро­дними договорами, а також актами вищих судових інстанцій, за допомогою яких забез­печується правове регулювання трудових і тісно пов’язаних з ними суспільних відносин на підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб, які використовують най­ману працю [2, с.8]. В свою чергу, вважаємо, що можна погодитися із дефініцією джерел трудового права як зовнішніх форм виражен­ня правових приписів компетентних на те ор­ганів, що видають у межах своєї компетенції акти, яким надається обов’язкова сила та за допомогою яких забезпечується правове ре­гулювання трудових і тісно пов’язаних з ни­ми суспільних відносин [3, с.46].

При цьому, однією з особливостей трудо­вого права України є значна кількість його джерел та їх різноманітність. Це зумовлено потребами практичного вирішення комплекс­них завдань забезпечення цілісного регулю­вання численних відносин в царині праці. В зв’язку із цим трудово-правові норми втілю­ються як у міжнародно-правових договорах, нормативно-правових актах компетентних органів, так і в актах соціального партнерства й локальних актах [4, с. З5]. Та обставина, що, крім нормативно-правових актів, у сфері тру­дового права застосовуються й інші відомі світовій системі права види зовнішніх форм (джерел) права, може вважатися однією з особливостей, яка відрізняє джерела трудово­го права від джерел деяких інших галузей права [5, с. ІОІ]. Сьогодні можна без особли­вих застережень стверджувати, що договірне регулювання трудових відносин існує на рівні сторін трудових правовідносин. Тобто трудо­вий договір це теж своєрідний правовий акт, який врегульовує конкретні трудові відносини і має юридичне значень, наприклад, для суду при вирішенні трудового спору [5, С.102].

Якщо звернутися безпосередньо до право­вого регулювання робочого часу, то можна побачити, що воно здійснюється в основному централізовано, нормами імперативного хара­ктеру. Вказана обставина обумовлена цілями і завданнями правового регулювань інституту робочого часу. Законодавче обмежень трива­лості робочого часу - найважливіша гарантія права на відпочинок, необхідна умова всебіч­ного розвитку людини. Зокрема, правове регу­лювань робочого часу в Україні засноване на ст.45 Конституції України, Кодексі законів про працю України (далі - КЗпП), актах Міжнаро­дної організації праці (далі - МОП).

Відповідно до ч. І ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законо­давства України. Так, згідно зі ст.81 КЗпП, якщо міжнародним договором або міжнарод­ною угодою, в яких бере участь Україна, встановлені інші правила, ніж ті, що містить законодавство України про працю, то засто­совуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди. Серед конвенцій МОП, що ратифіковані Україною, правовому регулюванню робочого часу присвячені: Кон­венція № 14 «Про застосувань щотижневого відпочинку на промислових підприємствах» 1921 року, Конвенція № 45 «Про застосувань праці жінок на підземних роботах у шахтах будь-якого роду» 1935 року, Конвенція № 47 «Про скорочення робочого часу до 40 годин на тиждень» 1935 року, Конвенція № 79 «Про обмеження нічної праці дітей і підлітків на не - промислових роботах» 1946 року, Конвенція № 90 «Про нічну працю підлітків в промисло­вості» 1948 року, Конвенція № 106 «Про що­тижневий відпочинок у торгівлі і установах» 1957 року.

На рівні кодифікованого акту правове ре­гулювань робочого часу закріплено в поло - женьх КЗпП. Так, ст.50 Кодексу визначено, що нормальна тривалість робочого часу пра­цівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Відповідно до ст.51 КЗпП, законо­давством встановлюється скорочена трива­лість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших). Крім того, на рівні найважливішого нормативного правового акта про працю, закріплені основні положень про порядок і способи його роз­поділу робочого часу протягом доби, тижь чи іншого календарного періоду, заборона роботи в неробочий час і порядок залучень до роботи понад встановлену тривалість ро­бочого часу, у вихідні та святкові дні тощо.

Слід зазначити, що праця деяких категорій працівників має свої особливості, що зумов­лені специфікою організації праці в різних галузях економіки, тяжкістю та шкідливістю умов праці, фізіологічними особливостями суб’єктів трудових правовідносин та іншими факторами. Особливості регулювань робо­чого часу певних категорій працівників в Україні встановлюються кодифікованими ак­тами, законами та підзаконними нормативно - правовими актами.

Зокрема, ст.49 «Робочий час педагогічних та науково-педагогічних працівників» Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 р. № 2984-ІІІ встановлює, що максимальне на­вчальне навантажень науково-педагогічних працівників не може перевищувати 900 годин на навчальний рік. Максимальне навчальне навантажень педагогічних працівників не може перевищувати 720 годин на навчальний рік. Відповідно до ст.22 Закону України «Про позашкільну освіту» від 22.06.2000 р. № 1841—

III, норма годин на одну тарифну ставку педа­гогічних працівників становить 18 навчаль­них годин на тиждень. Положеннями статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 25.05.2006 року №319 закріплено норми робочого часу для працівників закладів та установ охорони здо­ров’я. Робочий час державних службовців вре­гульовано ст.20 Закону України «Про держав­ну службу» від 16.12.1993 р. № 3723-ХП, а окремого з їх різновидів - посадових осіб мит­ної служби України, положеннями ст.574 Ми­тного кодексу України. Відповідно до ст.61 Повітряного кодексу України, робочий час членів екіпажів цивільних повітряних суден визначається авіаційними правилами України.

Особливості регулювання робочого часу водіїв колісних транспортних засобів та по­рядок його обліку в Україні встановлює По­ложення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів затвер­джене Наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 07.06.2010 р. № 340. Вка­зане Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспор­ті, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжна­родні автомобільні перевезення (ЄУТР), КЗпПта Законів України «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух». Робочий час водіїв трамвая і тролейбуса врегульовано Положенням про робочий час і час відпочин­ку водіїв трамвая і тролейбуса, затвердженим Наказом Державного комітету України з пи­тань житлово-комунального господарства від

06.12.2004 року №217.

Якщо звернутися до правового регулюван­ня режиму робочого часу, то можна побачи­ти, що на законодавчому рівні встановлюють­ся лише окремі його елементи. Наприклад, Указом Президента України «Про запрова­дження на території України регіональних графіків початку робочого дня» від 26.04.1995 р. № 334/95 передбачено установити, що в міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади, виконавчих комітетах об­ласних, Київської та Севастопольської місь­ких Рад робота починається о дев’ятій годині за київським часом.

Цікаво, що до цього часу в Україні діє По­ложення про порядок і умови застосування (гнучкого) змінного графіка роботи для жі­нок, що мають дітей, затвердженим постано­вою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС № 170/10- 101 від 06.06.1984 p., яким передбачено, що гнучкий графік роботи є спеціальною фор­мою регламентації трудового розпорядку на підприємстві, в установі, організації, що пе­редбачає особисту участь жінок, що мають дітей, у визначенні термінів своєї роботи згі­дно з її повсякденними соціально-побутовими та іншими особистими потребами і з ураху­ванням інтересів виробництва. Крім того, як­що звернутися до положень КЗпП, то можна побачити, що в ньому не знайшло свого відо­браження правове регулювання чергування. В свою чергу, нормативно-правовим актом, що в певній мірі регулює вказані відносини та діє до цього часу, є постанова Секретаріату ВЦРПС «Про чергування на підприємствах і в устано­вах» від 02.04.1954 р. №233. Чинність вказа­них нормативних актів на цей час підтверджу­ється положеннями постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на тери­торії України окремих актів законодавства Союзу PCP» від 12.09.1991 р. № 1545-ХП.

Слід зазначити, що тривалість робочого часу є предметом не тільки централізованого, але й локального, колективно-договірного та індивідуально-договірного регулювання. В свою чергу, в зв’язку з нехтуванням більшіс­тю роботодавців укладення колективних до­говорів, вказаний вид регулювання робочого часу в умовах сьогодення не отримав свого поширення. Зазначене стосується й індивіду­ально-договірного регулювання робочого ча­су, що зумовлено відсутністю на цей час чіт­ких імперативних норм, які зобов’язували суб’єктів трудових відносин укладати трудові договори в письмовій формі з обов’язковим визначенням в них нормативів робочого часу.

Таким чином, розглядаючи джерела право­вого регулювання робочого часу в Україні, слід відзначити, що:

- при його застосуванні в трудових відно­синах виникає чимало складнощів та практи­чних питань, спричинених, здебільшого, за­старілістю положень діючого законодавства про працю. Нагадаємо, що чинний Кодекс законів про працю України був прийнятій ще в 1971 році і незважаючи на чисельні зміни та доповнення, залишив свою прорадянську концепцію і до теперішнього часу;

- правове регулювань тривалості робочо­го часу у централізованому порядку здійсню­ється, як правило, на рівні розрізнених норма - тивно-правових актів, більшість з яких є підзаконними, в тому числі прийнятими ще часів радянської влади. В свою чергу, в нашій державі вже тривалий час існують та розви­ваються ринкові відносини, що вимагають належного закріплення та врегулювання у всіх аспектах суспільного життя, в тому числі і в частині робочого часу. Тобто, в сучасних умовах в Україні в нормативно-правовому регулюванні робочого часу має місце значна диспропорція в співвідношенні між законами і підзаконними актами на користь останніх;

- праця деяких категорій працівників має свої особливості, що зумовлені специфікою ор­ганізації праці в різних галузях економіки, тяж­кістю та шкідливістю умов праці та іншими факторами. Особливості регулювань робочого часу таких категорій працівників в Україні встановлюються спеціальними нормативно - правовими актами (кодекси, закони, накази, постанови тощо). Таким чином, в правовому регулюванні робочого часу існує значна дифе­ренціація правових норм, що розповсюджують­ся тільки на ту або іншу категорію працівників;

- незважаючи на відведень галуззю тру­дового права значної ролі в регулюванні ро­бочого часу колективно-договірному та інди­відуальному регулюванню, їх практичне застосувань нівелюється відсутністю належ­ного правового закріплення зазначеного ло­кального регулювань трудових відносин.

ЛІТЕРАТУРА

1. Снигирева И. О. Рабочее время и время отдыха : учеб.-практ. пособие / И. О. Сниги­рева. - М. : Проспект, 2000. - 160 с.

2. Пилипенко П. Д. Проблеми теорії трудо­вого права : монографія / П. Д. Пилипенко. - Львів : Видав. Центр Львів. Нац. ун-ту ім. Івана Франка, 1999. - 214 с.

3. Трудове право України: Академічний курс : підручник / А. Ю. Бабаскін, Ю. В. Ба - ранюк та ін. ; за заг. ред. Н. М. Хуторян. - К. : Вид-во А С. К., 2004. - 608 с.

4. Прилипко С. М. Трудове право України : підручник / С. М. Прилипко, О. М. Ярошенко. - X. : ФО-П Вапьрчук Н. М., 2008. - 664 с.

5. Трудове право України: Академічний курс : підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / П. Д. Пилипенко, В. Я. Бурак, 3. Я. Ко­зак та ін. ; за ред. П. Д. Пилипенка. - 2-е вид., перероб. і доповн. - К. : 1н Юре, 2006. - 544 с.



Світайло П. Ю. Загальна характеристика джерел правового регулювання робочого часу в Україні /П. Ю. Світайло // Форум права. —2013. —№ 3. — С. 541—544 [Електрон­ний ресурс]. - Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j-pdf/FP_indexhtm_2013_3_90.pdf

Наведено загальну характеристику джерел правового регулювання робочого часу в Україні. Визначено, що при застосуванні інституту робочого часу в трудових відноси­нах виникає чимало складнощів та практичних питань, спричинених, здебільшого, за­старілістю положень діючого законодавства про працю.

Свитайло П. Ю. Общая характеристика источников правового регулирования рабо­чего времени в Украине

Приведена общая характеристика источников правового регулировань рабочего вре­мени в Украине. Определено, что при применении института рабочего времени в трудо­вых отношениях возникает много сложностей, а так же практических вопросов, вызван­ных в основном устарелостью положений действующего законодательства о труде.

Svitaylo P. Y. General Characteristics of the Sources of Legal Regulation of Working Time in Ukraine

The general characteristics of the sources of legal regulation of working time in Ukraine are described. Determined that in the application of the institute of the working time in labor relations there are many difficulties, as well as practical issues, primarily caused ob­solescence of existing labor laws.