joomla
ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ ЯК ФОРМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
Форум права

УДК 349.2(477)

І. Ю. хомич, прокуратура м. Києва

Ключові слова: соціальне забезпечення, форми соціального забезпечення, соціальна допомога, ознаки соціальної допомоги

Соціальні допомоги займають важливе мі­сце в системі соціального забезпечення насе­лення України. Практична цінність соціальної допомоги полягає в тому, що кожний грома­дянин України отримує право на матеріальне забезпечень на рівні не нижчому від прожи­тковий мінімум, у разі, якщо з незалежних від нього причин його середньомісячний дохід не відповідає встановленому законодавством рівню, і якщо такий громадянин в силу різних обставин не застрахований в системі загаль­нообов’язкового соціального страхування, або якщо тривалість його страхового стажу не дає йому право на отримань соціальних страхових виплат. Фінансування всіх видів соціальної допомоги здійснюється за рахунок Державного та місцевих бюджетів. Це є одні­єю з основних особливостей даної форми со­ціального забезпечення. Поряд з цим існують й інші специфічні ознаки соціальної допомо­ги, які відрізняють її від інших форм соціаль­ного забезпечень населень України.

Проблемі досліджень соціальної допомо­ги, як форми соціального забезпечення насе­лення України, присвячено ряд праць таких авторів, як І. В. Гущина, Ю. М. Жук, A. A. Ка. занчан, О. В. Москаленко, М. В. Філіпова, Ш. Шайхатдінова, М. А. Янтураєва та бага­тьох інших.

Однак, комплексного досліджень специ­фічних ознак соціальної допомоги, як особ­ливої форми соціального забезпечення насе­лення України у вітчизняній науковій літературі не проводилося, що обумовлює ак­туальність теми. З цього приводу, метою даної статті є визначень особливостей соціальної допомоги, як форми соціального забезпечень населення України. Для досягнення мети не­обхідно виконати такі завдання: визначити поняття соціальної допомоги, проаналізувати специфічні ознаки та здійснити класифікацію соціальної допомоги, як форми соціального забезпечень населень України.

Для визначення особливостей соціальної допомоги, як форми соціального забезпечен - ь населень України, необхідно, перш за все, з’ясувати етимологію терміну «допомога» та проаналізувати наукові концепції з приводу тлумачень категорії «соціальна допомога».

Так, термін «допомога» є неоднозначним за своїм змістом і вживається в таких основ­них значеннях: 1) сприянь кому-небудь у чому-небудь, участь в чому-небудь, що при­носить полегшення; 2) матеріальна підтрим­ка; 3) захист, порятунок у біді; 4) спрьнь в лікуванні, полегшень страждань [1, с. З74]. Таким чином, в загально-правовому значенні категорія «допомога» означає матеріальну підтримку громадян, які опинились у скрут­ній життєвій ситуації. В науці права соціаль­ного забезпечень соціальна допомога визна­чається не однаково.

Так, на думку A. C. Дудкіна, соціальна до­помога - це форма конкретних історичних суспільних відносин, які виникають на базі діяльності, пов’язаної із задоволенням потреб людей, що опинилися у важкій життєвій си­туації, з якої вони не знаходять самостійного соціально прийьтного виходу [2, с. 13]. Істо­ричний зміст суспільних відносин, що вини­кають із діяльності з надання різних видів со­ціальних допомог, визначається тим, що кожний етап державного розвитку обумовле­ний спрямованістю соціальної політики, яку проводить держава на цьому етапі. Зокрема, сучасний історичний період державотворень в Україні характеризується такими особливос­тями: залежність розміру соціальної допомоги від встановленого рівь прожиткового міні­муму, різноманітність видів соціальних допо­мог, фінансування всіх видів допомог із Дер­жавного (місцевого) бюджету.

В. Ю. Панченко вважає, що соціальна до­помога - це адресна діяльність. Ознака адрес­ності, зазначає автор, випливає з тієї обстави­ни, що допомога є не практично безмежною сукупністю різноманітних соціальних чинни­ків, що сприяють здійсненню інтересів тієї чи іншої людини, групи, що сприяють подолан­ню проблем, які виникають в їх повсякденно­му житті, а професійною цілеспрямованою діяльністю, орієнтованою на конкретного су­б’єкта (суб’єктів) отримання, конкретну про­блемну життєву ситуацію (конкретний тип проблемних життєвих ситуацій), реалізацію конкретних інтересів суб’єкта отримань в проблемній життєвій ситуації [3, с. 17].

Для виникнення у громадянина права на більшість видів соціальних допомог необхід­но, щоб одночасно виконувались такі умови: по-перше, сукупний дохід громадянина (сім’ї) був нижчим за прожитковий мінімум; по - друге, відсутність достатнього рівня доходу обумовлювалось незалежними від громадя­нина (сім’ї) причинами; по-третє, наявність обставин, з якими пов’язано виникнень право на соціальну допомогу (наприклад, наро­джень дитини, настань похилого віку тощо); по-четверте, громадянин, який звертається за отриманьм соціальної допомоги, має бути незастрахованим в системі загальнообов’яз­кового державного соціального страхування. Однак, із цього правила є деякі виключень. Зокрема, допомога по вагітності та пологах, одноразова допомога при народженні дитини призначається та виплачується в незалежності від розміру сукупного середньомісячного до­ходу родини або заявника. Таким чином, на­віть, якщо такий дохід перевищує прожитко­вий мінімум, то право на державну допомогу у зв’язку із вагітністю та пологами виникає все одно. Хоча розмір допомоги по вагітності та пологах визначається у відсотках до серед­ньомісячного доходу жінки (100%), однак, встановлено його мінімальний розмір - не менше 25 % прожиткового мінімуму [4]. От­же, можемо констатувати, що в даному виді соціальної допомоги не обов’язковою є умова про рівень доходу нижчий за прожитковий мінімум.

Виходячи зі змісту ст.8 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» можна також зробити висновок, що жінка, яка звертається за допомогою у зв’язку з вагітніс­тю та пологами може бути і застрахована в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування (наприклад, працює або навчається), однак, їх страховий стаж не достатній для отримання страхових виплат (зокрема, менший шести місяців). В іншому випадку (якщо страховий стаж більше 6 міся­ців) жінка підпадає під дію Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціаль­не страхування у зв’язку із тимчасовою втра­тою працездатності».

Таким чином, можемо зробити висновок, що для набуття права на державну соціальну допомогу обов’язковою є умова про недоста­тність або відсутність страхового стажу.

В науці права соціального забезпечення категорія «соціальна допомога» розглядається в широкому та вузькому значенні. Так, соціа­льна допомога в широкому розумінні - це всі види державного соціального забезпечень, які виплачуються в грошовій або натуральній формі. Зокрема, у Великому економічному словнику соціальна допомога визначається, як турбота держави, суспільства про грома­дян, які потребують допомоги, сприяння у зв’язку з віком, станом здоров’я, соціальним становищем, недостатньою забезпеченістю засобами існування. Соціальна допомога (со­ціальний захист, соціальне забезпечення) ви­являється у вигляді пенсій, допомог, надання матеріальної допомоги, обслуговування хво­рих і престарілих, турботи про дітей [5, с.581]. Таким чином, в широкому розумінні соціальна допомога повністю ототожнюється із системою державного соціального забезпе­чень громадян.

У вузькому розумінні соціальна допомога - це виключно грошова виплата (одноразова чи періодична), яка призначається окремим кате­горіям громадян у порядку і розмірах, перед­бачених законодавством [6, с. 77]. Однак, на нашу думку, розуміння соціальної допомоги в широкому та вузькому значенні не відповідає дійсній правовій природі та сутності соціаль­ної допомоги. Зокрема, не вірним є ототож­нення системи державних соціальних допомог та всіх інших форм соціального забезпечення, адже кожна із цих форм має свої специфічні особливості. Так само, неможна зводити зміст соціальної державної допомоги лише до од­норазової або періодичної грошової виплати, позбавляючи її інших ознак, зокрема, фінан­сувань за рахунок Державного або місцевих бюджетів тощо. Тому, більш вдалими вида­ються ті визначень категорії «соціальна до­помога», які враховують більшість специфіч­них ознак, властивий цій формі соціального забезпечень.

Зокрема, одним з найбільш вдалих вважа­ємо визначень, представлене М. Д. Бойко, який під допомогою з соціального забезпе­чення розуміє гарантовані, врегульовані нор­мами права разові або періодичні (щомісячні) грошові виплати соціально - аліментарного характеру, з метою матеріальної підтримки громадян, які в силу певних соціальних випа­дків, передбачених законом, потребують такої допомоги незалежно від наявності в них будь - яких інших джерел доходу [7, с.245]. Із дано­го визначення можна зробити висновок, що соціальна допомога має такі основні ознаки, як: І) аліментарний характер (в тлумачному словнику «аліментарний» визначається, як пов’язаний із живленням, харчуваньм [І, с.34], тобто, в правовому розумінні - такі ви­плати пов’язані із забезпеченням головних життєвих потреб людини); 2) метою соціаль­ної допомоги є матеріальна підтримка грома­дян; 3) підставою виникнень права на соціа­льну допомогу є потраплянь особи під вплив певного соціального випадку. Слід звернути увагу, що такий випадок є відмінним від страхового випадку. При цьому, автор, не за­стосовує класичне поняття «складна життєва ситуація», з якою більшість науковців пов’я­зують виникнення права на різні види соціа­льної допомоги. Оскільки, дійсно, не всі соці­альні випадки, потраплянь під дію яких надає право на соціальну допомогу, можна віднести до складної життєвої ситуації (на­приклад, народження дитини, усиновлень дитини). Однак, неможна погодитись з дум­кою М. Д. Бойко з приводу того, що соціальна допомога виплачується громадянам, які пот­ребують такої допомоги, не залежно від наяв­ності в них будь-яких інших джерел доходу. Таке твердження викликає деякі сумніви, оскільки законодавством України встановле­но, що право на більшість видів соціальної допомоги виникає саме у громадян, серед­ньомісячний дохід яких є нижчим за прожит­ковий мінімум (допомога малозабезпеченим сім’ям, допомога по догляду за дитиною до досягнень нею трирічного віку тощо).

Таким чином, проведений аналіз наукових підходів до визначень поьття «соціальна допомога» дозволяє зробити висновок, що да­не поьття розуміється у таких основних зна­ченнях: 1)як сукупність (система) суспільно - правових відносин; 2) як система грошових виплат; 3) як форма (вид) соціального забезпе­чення. Погоджуючись з усіма трьома підхода­ми до розумінь соціальної допомоги, розгля­немо зміст кожного з її основних значень.

Як система суспільно-правових відносин, соціальна допомога - це складний комплекс елементів (суб’єктів, об’єктів, змісту та юри­дичних фактів), які в сукупності утворюють відповідні правові зв’язки; вступаючи в них суб’єкти реалізують свої права та виконують обов’язки стосовно забезпечень належного життєвого рівь громадян, які не застраховані в системі загальнообов’язкового державного соціального страхувань або якщо тривалість їх страхового стажу не достать для отриман - ь права на страхові виплати, за наявності, ви­значених законодавством України підстав та умов, тобто таких, які визнані державою соці­ально значущими. Суспільно-правові відноси­ни, які виникають у зв’язку із призначеньм та виплатою соціальної допомоги, як і відносин із соціального страхувань є багатосторонніми.

Суб’єктами цих відносин з однієї сторони виступають громадяни (сім’ї), які звернулися за відповідним видом соціальної допомоги, з другої сторони - державний орган, який упов­новажений приймати та розглядати документи заявників та приймати рішень про призна­чень або відмову у призначенні допомоги, з третьої - державний орган, який здійснює фа­ктичну виплату соціальної допомоги (перера­ховує бюджетні кошти). В сучасних умовах виплата соціальної допомоги в більшості ви­падків здійснюється через установи комер­ційних банків, які можна вважати самостій­ною стороною цих відносин. У відносинах з виплати деяких видів соціальної допомоги, зокрема, допомоги сім’ям з дітьми, суб’єктом також виступає головний державний соціаль­ний інспектор органів праці та соціального захисту населення разом з управліннями (від­ділами) у справах сім’ї та молоді, службами у справах дітей і органами опіки та піклувань, які проводять моніторинг виплат і викорис­тання допомоги, вибірково обстежують окремі сім’ї, а також здійснюють контроль за цільо­вим використаньм допомоги і створеньм належних умов для повноцінного утримань та виховань дітей [8].

Громадяни, як суб’єкти відносин, що вини­кають у зв’язку зі зверненьм та виплатою со­ціальної допомоги, характеризуються такими ознаками: І) вони не застраховані в системі загальнообов’язкового державного соціально­го страхувань або мають не достатній стра­ховий стаж для отримань права на страхову виплату; 2) опинились в складній життєвій ситуації або потрапили під дію обставин, які визначені державою соціально значущими;

3) мають низький рівень середньомісячного доходу або отримали право на соціальну до­помогу незалежно від розміру їх доходу (на­приклад, допомога при народжені дитини).

Державним органом, який призначає соці­альну допомогу виступає управлінь праці та соціального захисту населень районних, ра­йонних у м. Києві та Севастополі держадміні­страцій, структурні підрозділи з питань праці та соціального захисту населень виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх створення) рад за місцем реєстрації заявників. У сільській місцевості заяви для призначення соціальної допомоги приймають виконавчі органи сільських і селищних рад та здійсню­ють їх передачу відповідним органам праці та соціального захисту населення [9].

Органом, який виплачує соціальну допо­могу є головний розпорядник бюджетних ко­штів в особі керівників головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадмі­ністрацій, виконавчих органів рад, до компе­тенції яких належать питання праці та соціа­льного захисту населення [10].

Зміст суспільно-правових відносин, які ви­никають у зв’язку з призначеньм та виплатою державної соціальної допомоги, складають права та обов’язки суб’єктів цих відносин. Так, основними правами особи, яка зверта­ється за призначеньм та виплатою соціаль­ної допомоги, є: 1) право на отримання кон­сультації про документи, подання яких необхідне для розгляду питань про призна­чення допомоги, строки такого розгляду, пе­ріод призначення допомоги та виплати тощо;

2) право на своєчасний розгляд поданих заяв­ником документів та отримання обґрунтова­ного рішення про призначень або відмову в призначенні соціальної допомоги; 3) у разі прийняття рішень про призначень допомо­ги, право на своєчасну та повну виплату при­значеної допомоги тощо. Обов’язками грома­дянина, який звертається за призначеньм соціальної допомоги, є: 1) надання всіх, ви­значених законодавством документів; 2) по­дання правдивої інформації, на вимогу орга­ну, який призначає та виплачує соціальну допомогу; 3) цільове витрачань коштів у разі призначення окремих видів допомог, які ма­ють цільовий характер (наприклад, допомога сім’ям з дітьми).

Обов’язки державного органу, який приз­начає соціальну допомогу кореспондують пра­вам заявника. Правами цього органу є:

1) право вимагати від заявника подачі всіх, ви­значених законодавством документів; 2) право перевіряти правдивість відомостей, що міс­тяться в поданих документах; 3) право зміню­вати рішень про призначень та виплату со­ціальної допомоги у разі зміни обставин, з якими пов’язане виникнення права на відпо­відний вид соціальної допомоги тощо.

Об’єктом правовідносин, які виникають у зв’язку із призначенням та виплатою соціаль­ної допомоги виступають дії та діяльність сторін цих правовідносин, спрямованих на забезпечень громадян, які з незалежних від них причин втратили повністю або частково свій нормальний дохід, необхідним рівнем матеріального забезпечень.

Підставою виникнення правовідносин із призначень та виплати соціальної допомоги є фактична (юридична) сукупність, яка міс­тить такі юридичні факти, як звернення заяв­ника до відповідного органу праці та соціаль­ного захисту населення із поданням всіх необхідних документів, прийьття рішень цим органом про призначення того чи іншого виду соціальної допомоги тощо.

Отже, правовідносини, що виникають у зв’язку із призначеньм та виплатою соціаль­ної допомоги характеризуються такими особ­ливостями, як багатосторонній характер, осо­бливий об’єкт та зміст.

Соціальна допомога розглядається також, як система грошових виплат. З цієї позиції державну соціальну допомогу можна визна­чити, як послідовну діяльність державних ор­ганів соціального захисту населень, а також головних розпорядників бюджетних коштів, пов’язана із призначеньм, перерахуваньм та виплатою грошових коштів у визначеному за­конодавстві розмірі. Соціальна допомога, як система грошових виплат, характеризується такими особливостями, як повне фінансувань цих виплат із Державного (місцевого) бюдже­ту, а також чітке дотримань порядку, розміру та строків здійснень грошових виплат.

Як форма соціального забезпечень, соціа­льна допомога - це механізм реалізації права громадян, не застрахованих в системі загально­обов’язкового державного соціального страху­вань або застрахованих менше шести місяців, які опинились під дією факторів, визнаних державою соціально значущими, та внаслідок яких знизилась їх здатність до самозабезпечен-

Ь, на достатній життєвий рівень, який не може бути нижчим за прожитковий мінімум.

Соціальну допомогу, як форму соціального забезпечень населень України, доцільно поділити за такими критеріями: 1)за цільо­вим призначенням: на компенсацію втраченої частини доходу (допомога по вагітності та пологах, по догляду за дитиною до досягнен­ня нею трирічного віку тощо); на повну замі­ну середньомісячного доходу, який громадя­нин з незалежних від нього причин не В ЗМОЗІ отримувати (допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам тощо); на поховань гро­мадянина не застрахованого в системі загаль­нообов’язкового державного соціального страхування; на доплату до основного дохо­ду, якщо такий дохід нижчий за встановлений законодавством прожитковий мінімум (допо­мога малозабезпеченим сім’ям тощо); 2) в за­лежності від правової підстави виникнень права на соціальну допомогу: потраплянь особи в складну життєву ситуацію, з якої не можливий самостійний вихід (допомога інва­лідам з дитинства та дітям-інвалідам тощо); потраплянь особи під вплив інших обставин, які визнані державою соціально значущими та внаслідок яких знижується здатність до самозабезпечень (допомога при народжені дитини, допомога при усиновленні дитини тощо); 3) за формою призначення та виплати: одноразова грошова виплата (допомога на поховань) та періодичні платежі (більшість видів соціальної допомоги); 4) за категорією громадян, яким призначається соціальна до­помога: соціальна допомога інвалідам та ін­шим особам, які не мають права на пенсію; допомога інвалідам з дитинства та дітям - інвалідам; допомога малозабезпеченим сім’ям; допомога сім’ям з дітьми тощо.

Різноманітність видів соціальної допомоги обумовлена тим, що законодавець при їх ви­значені враховує більшість життєвих ситуа­цій, за яких може виникнути право на соціа­льну допомогу. При цьому законодавство України дозволяє органам місцевого самов­рядування встановлювати додаткові види со­ціальної допомоги в своєму регіоні. Однак, враховуючи, що бюджетних коштів ледве ви­стачає на фінансування основних видів соціа­льної допомоги, практика визначень додат­кових її видів в окремих регіонах, як правило відсутня.

В юридичній науковій літературі вислов­люються різні точки зору з приводу специфі­чних особливостей, притаманних соціальній допомозі, які відрізняють її від інших форм соціального забезпечення населення України.

Так, М. І. Полупанов до таких юридичних ознак, які розкривають зміст поняття допомо­ги по соціальному забезпеченню, відносив: І) приналежність соціальної допомоги до ро­зряду грошових виплат; 2) обмеженість ви­плати допомоги певними часовими рамками;

3) безкоштовний аліментарний характер ви­плати; 4) цільову спрямованість (виплачуєть­ся при настанні певних випадків): тимчасове звільнення від виконання трудових обов’язків (у зв’язку з хворобою, при санаторно-курорт­ному лікуванні, при карантині, при протезу­ванні з поміщенням у стаціонар протезно - ортопедичного підприємства); догляд за хво­рим членом сім’ї; вагітність і пологи; наро­джень дитини; смерть; виховань в сім’ї ди- тини-інваліда віком до 18 років тощо [11,

С.12]. Виділені автором ознаки дійсно харак­теризують особливості соціальної допомоги, як форми соціального забезпечення, однак, серед них відсуть така важлива ознака, як джерело фінансування - за рахунок Держав­ного бюджету.

Д. Є. Кожевніков у своєму дисертаційному дослідженні визначає такі шість специфічних ознак соціальної допомоги:

1. Нужденність громадянина. Дана ознака, на думку автора, складається з трьох елементів:

1) зв’язок з розміром прожиткового мінімуму;

2) облік всіх доходів і майна особи; 3) облік причин нужденності, які повинні не залежати від особи. 2. Особливий суб’єктний склад дер­жавної соціальної допомоги. 3. Безоплатний характер надання. Призначень державної соціальної допомоги не пов’язане з обов’яз­ком одержувача здійснювати будь-які випла­ти як в минулому, так і в майбутньому.

4. Джерело її фінансувань. Вона надається з Державного та місцевих бюджетів. 5. Надан­ня державної соціальної допомоги у вигляді грошових виплат і натуральній формі одноча­сно. 6. Державно-правовий характер, який виражається в закріпленні права на цей вид забезпечень в законодавстві, фінансуванні та наданні його державними органами [12, с. 14]. Повністю погоджуючись з автором з визна­ченими особливостями соціальної допомоги, вважаємо, однак, що для повного розкриття правової природи та сутності соціальної до­помоги, як форми соціального забезпечення населень України, необхідно виділити такі її специфічні ознаки:

1) особлива мета (цільове призначення) соціальної допомоги. На думку авторів В. А. Єршова та I. A. Толмачева, державна соці­альна допомога надається з метою: а) під­тримань рівь життя малозабезпечених сімей, а також незаможних самотньо проживаючих громадян, середній дохід яких нижче величи­ни прожиткового мінімуму, встановленого законодавством; б) адресного використань бюджетних коштів; в) посилень адресності соціальної підтримки нужденних громадян;

Г) створень необхідних умов для забезпе­чення загальної доступності та суспільно прийнятної якості соціальних послуг; д) зни­жень рівь соціальної нерівності; е) під­вищення доходів населень [13, с.65]. При цьому, особливою метою саме соціальної до­помоги є забезпечень права на достатній життєвий рівень, не нижчий за прожитковий мінімум, всім громадянам, не залежно від їх попередньої трудової діяльності, страхового стажу та інших умов;

2) прив’язаність розміру соціальної допомо­ги до прожиткового мінімуму. Прожитковий мінімум - це визначений розмір матеріального забезпечень, який дозволяє підтримувати но­рмальний рівень життя кожного громадянина. Як зазначає І. В. Гущин, поьття «рівень жит­тя» має широке і вузьке тлумачень. У широ­кому значенні рівень життя визначається ав­тором, як комплексна характеристика уваги суспільства до людини. Вона синтезує обсяг і структуру споживань; економічні та вироб - ничо-технічні умови праці; кількість і якість вільного часу; протікання демографічних процесів, гарантії матеріального забезпечень членів суспільства і сімей, які мають утрима­нців, розміри і склад власності громадян, пер­спективи її розширень, які суспільство надає для всебічного розвитку особистості кожного утриманця. У вузькому (конкретному) зна­ченні рівень життя являє собою систему кіль­кісних показників, що характеризують обсяг, ступінь і якість задоволень потреб людини [14, с.253]. Відповідно до Методики визна­чення прожиткового мінімуму на одну особу та для осіб, які відносяться до основних соці­альних і демографічних груп населення, для визначення прожиткового мінімуму врахову­ється середньомісячна вартість основних продуктів харчування, одягу, побутових, ко­мунальних, транспортних та послуг культури [15]. Значним недоліком даної методики, на яку вказують більшість дослідників, є те, що при розрахунку прожиткового мінімуму не враховується вартість медичних послуг, при­дбань лікарських засобів, а також неадеква­тність структури споживчого кошику. Дослі­дники вказують на те, що, якби при визначені прожиткового мінімуму враховувалась реаль­на структура та вартість споживчих товарів та послуг, необхідних для достатнього життєво­го рівня громадян різної вікової категорії, то видатки бюджету на виплату соціальної до­помоги довелось би збільшити як мінімум в три рази [16, с.58]. Таким чином, визначений законодавством розмір прожиткового міні­муму не відповідає реаліям сьогодення та не забезпечує достатнього життєвого рівня;

3) джерелами фінансувань соціальної до­помоги є кошти Державного бюджету та міс­цевих бюджетів;

4) призначається та виплачується громадя­нам, які не застраховані в системі загальноо­бов’язкового державного соціального страху­вання, або мають не достатній для отримань права на соціальні страхові виплати страхо­вий стаж;

5) правовою підставою виникнень права на соціальну допомогу є потраплянь особи в складну життєву ситуацію з незалежних від неї причин, або під вплив обставин, визнаних державою соціально значущими, якщо такі обставини знижують здатність особи до само­забезпечення. В залежності від таких обста­вин в законодавстві України визначена велика кількість видів соціальної допомоги.

Отже, соціальна допомога - це особлива форма соціального забезпечення населень України, яка має свої специфічні ознаки. На­дання державою права своїм громадянам на соціальну допомогу є важливим напрямком її соціальної політики, як гарантованого захисту від бідності та нужденності кожного, хто з об’єктивних причин потребує матеріальної підтримки. Однак, на сучасному етапі суспіль­но-економічного розвитку розмір соціальної допомоги в більшості випадків не забезпечує громадянам достатнього життєвого рівь, оскільки прожитковий мінімум, визначений відповідно до законодавства України, не вра­ховує всіх нормальних життєвих потреб лю­дини. Тому, для вдосконалень системи дер­жавних соціальних допомог, перш за все, необхідно переглянути методику розрахунку прожиткового мінімуму. Крім того, варто чітко визначити підстави та умови призначень різ­них видів соціальної допомоги, систематизу­вати законодавство в цій сфері та привести йо­го у відповідність до міжнародних стандартів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад, і голов, ред. В. Т. Бусел]. - К. ; Ірпінь : Перун, - 2004. - 1140 с.

2. Дудкин А. С. Социальная помощь как форма общественных отношений (социально­философский аспект): дис. ... кандидата фи - лос. наук : 09.00.11 / Дудкин Артем Сергее­вич. - Пенза, 2006. - 213 с.

3. Панченко В. Ю. О поьтии социальной помощи в современном обществе / В. Ю. Пан­ченко // СОЦИС. - 2012. - № 5. - С. 13-18.

4. Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» : від 21.11.1992 р., №2811- XII // ВВР України. - 1993. - № 5. - Ст. 21.

5. Борисов А. Б. Большой экономический словарь / А. Б. Борисов. - М. : Книжный мир,

2003. -895 с.

6. Колодій А. М. Права людини і громадя­нина в Україні : навч. посіб. / А. М. Колодій,

А. Ю. Олійник. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - 336 с.

7. Бойко М. Д. Право соціального забезпе­чень України : навч. посіб. / М. Д. Бойко. - К. : Олан, 2004. - 312 с.

8. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затверджень Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми» : від 27.l2.200l р., № 1751 // Офіційний вісник України. - 2001. - № 52. - Ст. 94.

9. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затверджень Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги ма­лозабезпеченим сім’ям» : від 24.02.2003 р., № 250 // Офіційний вісник України. - 2003. - № 9. - Ст. 147.

10. Постанова Кабінету Міністрів «Про затверджень Порядку фінансувань видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконань державних програм соціального захисту населень за рахунок субвенції з державного бюджету» від 04.03.2002 р., № 256 // Офіційний вісник України. - 2002. - № 10.-Ст. 482.

11. Полупанов М. П. Пособия по социа­льному обеспечению в СССР: учеб. пособие для студентов вузов / М. И. Полупанов. - М. : М-во высш. и сред. спец. образов. СССР. Все - союз. заоч. юрид. ин-т, 1976. - 64 с.

12. Кожевников Д. Е. Государственная социальная помощь малоимущим гражданам: правовые вопросы : автореф. дис. на соиска­ние ученой степени канд. юрид. наук : спец.

12.0. 05 «Трудовое право, право социального обеспечения» / Д. Е. Кожевников. - Екатери­нбург, 2010. - 28 с.

13. Ершов В. А. Право социального обес­печения / В. А. Ершов, И. А. Толмачев. - М. : ГроссМедиа, 2009. - 312 с.

14. Гущин И. В. Право социального обе­спечения : учеб.-метод, комплекс : в 2 ч. Ч. 2. Особенная часть / [И. В. Гущини др.] ; под общ. ред. И. В. Гущина. - Гродно : ГрГУ, 2011.-667 с.

15. Спільний Наказ Міністерства праці та соціальної політики України, міністерства економіки України та Державного комітету статистики «Про затвердження Методики ви­значення прожиткового мінімуму на одну особу та для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населень» : від 17.05.2000 р., № 109/95/157 // Офіційний вісник України. - 2000. - № 24. - Ст. 249.

16. Кір’ян Т. Прожитковий мінімум - со­ціальний стандарт рівь життя / Т. Кір’ян, М. Шаповал // Соціальний захист. - 2001. - № 10.-С. 57-60.



Хомич І. Ю. Особливості соціальної допомоги як форми соціального забезпечення на­селення України /І. Ю. Хомич // Форум права. — 2013. — № 3. — С. 717—724 [Електрон­ний ресурс]. - Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j-pdf/FP_index. htm_2013_3_118.pdf

Визначено поняття та особливості соціальної допомоги, як форми соціального забез­печень населень України; охарактеризовано її специфічні ознаки та здійснено кла­сифікацію соціальної допомоги.

Хомич И. Ю. Особенности социальной помощи как формы социального обеспечения населения Украины

Определено понятие и особенности социальной помощи, как формы социального обе - спечень населень Украины; охарактеризованы специфические признаки и осущест­влена классификация социальной помощи.

Khomych I. Y. Features of Social Assistance as a Form of Social Security of the Population of Ukraine

In the article defined the concept and characteristics of social assistance as a form of social security of the population of Ukraine; characterized its specific features and classified social assistance.