УДК 349.2

С. В. ЧЕРНОТА, Ясинуватський міськра - йонний суд Донецької області

Ключові слова: оплата праці, заробітна плата, дисципліна праці, суддя

У результаті переходу України до системи ринкової економіки більшість сфер суспільної діяльності набули рис ринкових відносин, у яких економічні, матеріальні фактори значно впливають на рівень активності та продукти­вності праці, будучи при цьому суттєвими стимулами до ефективного виконання будь- якого виду робіт. Пріоритет матеріальних (економічних) інтересів кожного громадянина є цілком об’єктивним явищем, продиктова­ним реаліями сьогодення, коли оплата праці є переважно єдиним впливовим засобом моти­вації до сумлінного здійснення повноважень, обов’язків і функцій, дотримання умов й об­межень трудового розпорядку та забезпечен­ня дисципліни праці в цілому. У той же час актуальною залишається проблема приведен­ня у відповідність рівня оплати праці статусу працівника зі ступенем суспільної значущості здійснюваної діяльності, межами взятої від­повідальності, наявністю ризиків та загроз небезпеки в процесі праці для того, щоб да­ний засіб фактично на практиці виконував відведену йому роль.

Дана ситуація відмічається і в сфері суд­дівської діяльності й потребує кардинального вирішення, оскільки невідповідність оплати праці високому статусу судді призводить до незадоволеності суддями в повній мірі умо­вами праці, своєю діяльністю, втрати мотива­ції до чесного, неупередженого здійснення суддівських повноважень, порушення дисци­пліни праці, виникнення бажання підвищити рівень свого матеріального забезпечення, яке в деяких випадках реалізується шляхом хаба­рництва та корупції.

Питання оплати праці знаходить відобра­жень в працях багатьох вчених серед яких:

Н. Б. Болотіна, І. В. Зуб, Р. З. Лівшиць, А. Ю. Па­пі ерстник, В. Г. Ротань, Б. С. Стичинський та ін. Проте висвітлень проблеми оплати праці суддів є фрагментарним і потребує подальшо­го досліджень.

Метою статті є дослідження сутності та особливостей оплати праці як засобу забезпе­чення дисципліни праці суддів. Досягнень поставленої мети потребує вирішення основ­них завдань, зокрема необхідно: 1) узагаль­нити та проаналізувати теоретико-правові пі­дходи до визначень поьть «оплата праці» та «заробітна плата»; 2) дослідити сучасний стан оплати праці суддів; 3) охарактеризувати роль рівь оплати праці як засобу забезпечен­ня дисципліни праці суддів; 4) запропонувати шляхи реформувань системи оплати праці суддів для підвищення рівь дисципліновано­сті у сфері судочинства.

Для правильного розумінь та усвідомлен - ь усієї важливості системи оплати праці як засобу забезпечень дисципліни праці суддів, необхідно, передусім, охарактеризувати сут­ність власне категорії «оплата праці». Питання щодо оплати праці, у тому числі й визначень термінологічної бази, регламентуються низ­кою міжнародних і національних законодав­чих документів, зокрема, Кодексом Законів про працю України, Законом України «Про оплату праці», а в контексті розгляду суддів­ської діяльності - Законом України «Про судо­устрій і статус суддів», проте в даних нормати­вних актах поьтгя «оплата праці» вживається синонімічно з поьттям «заробітної плати», хоча деякі науковці наголошують на необхід­ності їх розмежувань. Так, глава \П КЗпП України має назву «Оплата праці», проте в статтях синонімічно застосовуються терміни «оплата праці» і «заробітна плата», при чому визначень надається лише останньому. Ана­логічна ситуація випливає й у випадку Закону України «Про оплату праці», який регулюючи дане питань, використовує в поьтійному апараті дані категорії без виділень яких - небудь відмінностей чи особливостей.

Зокрема, згідно ст.94 КЗпП України «заро­бітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує праців­никові за виконану ним роботу» [І]. Практи­чно ідентичне визначення має місце й у Зако­ні України «Про оплату праці» [2]. Слушною є думка з цього приводу таких науковців, як Б. С. Стичинський, І. В. Зуб, В. Г. Ротань, які об’єктивно, на нашу думку, коментують си­нонімічне вживання законодавцем досліджу­ваних термінів. Так, автори вважають, що «ці поняття є синонімами з точки зору прав та обов’язків суб’єктів правовідносин щодо ви­нагороди за працю. Різниця між ними полягає в тому, що категорія «заробітна плата» («за­робіток») акцентує увагу на об’єкті правовід­носин між сторонами трудових правовідно­син, а «оплата праці» («роботи») вказує на дії роботодавця, які він зобов’язаний учинити на підставі трудового договору (оплатити робо­ту) [3, с.450]. Ми цілком підтримуємо дану позицію, проте вважаємо доцільним звернути увагу на точки зору й інших правознавців.

Н. Б. Болотіна визначає «оплату праці» як поняття, що є ширшим за змістом від «заробі­тної плати», яке спрямоване на права праців­ників у трудових відносинах, на отримань грошової винагороди тоді як «оплата праці» регламентує організацію окремих елементів і всієї системи оплати праці та правових засо­бів у даній галузі правовідносин [4, с. З81]. Дещо схожу думку висловлює Р. З. Лівшиць, проте вважає, що дані поняття співвідносять­ся між собою як частина й ціле [5, с.7]. Ми погоджуємося з автором у тому сенсі, що за­робітна плата є елементом системи оплати праці.

На відміну від попередніх авторів, А. Ю. Пашерстник зазначає, що «оплата пра­ці» та «заробітна плата» є синонімами [6, с. ІбО]. Розділяючи дану позицію, більшість авторів, проте, вважають, що доцільніше за­стосовувати термін «заробітна плата» [7, с.298; 8, с. ЗОО]. Якщо ж звернути увагу на но­рми міжнародних правових документів, які оперують поняттям «заробітна плата», то в сучасних умовах дійсно вважаємо більш ко­ректним його застосування для тлумачень об’єкту трудових правовідносин [9; 10, с.286].

Крім того, доречно звернути увагу на трак­тувань Н. Б. Болотіною сутності заробітної плати в бюджетній сфері, до якої безпосеред­ньо належить і державна служба, і в тому чи­слі суддівська діяльність. Так, під заробітною платою автор розуміє винагороду в грошовій формі, яку установа, організація повинні ви­плачувати працівникам за працю за наперед встановленими тарифними нормами (тариф­ними ставками та посадовими окладами) за рахунок коштів державного бюджету і не ни­жче мінімального розміру, встановленого державою» [4, с. 14]. У цілому вважаємо дане визначення конструктивним, проте, на наш погляд воно не вказує на природу оплати праці: мету та особливості. Зокрема, оплата праці покликана забезпечувати працівникові та членам його сім’ї гідний рівень життя у відповідності можливостям економічної сис­теми країни та соціальному статусу працюю­чого. У той же час заробітна плата є засобом мотивації, стимулом до праці, до розкриття своїх розумових і фізичних здібностей та їх реалізації в процесі трудової діяльності - з боку робітника, а зі сторони роботодавця - інструментом досягнення поставленої мети, наприклад, отримання прибутку (приватний сектор) або забезпечення та надання суспіль­них послуг (державний сектор). При цьому диференціація оплати праці відбувається за­лежно від складності останньої, кваліфікації працівника, ініціативи, творчої активності та інших об’єктивних умов, що впливають на винагороду за працю.

Узагальнюючи вищезазначене, приходимо до висновку, що в цілому поняття «оплата праці» та «заробітна плата» є синонімами з точки зору прав та обов’язків суб’єктів пра­вовідносин щодо винагороди за працю, проте за змістовним навантаженьм - мають свої відмінності: «заробітна плата» відображає об’єкт трудових правовідносин, а «оплата праці» - певну систему дій роботодавця щодо винагороди за працю та виконань обов’язків згідно трудового договору, а з іншого боку - форму узгодження інтересів сторін трудового договору. При цьому під заробітною платою в контексті розгляду праці суддів пропонуємо розуміти грошову винагороду, яку уповнова­жений державою орган виплачує суддям за виконань покладених на них функціональ­них обов’язків у відповідності зі встановле­ними законом тарифними нормами, режимом робочого дня, вимогами щодо дисципліни праці за рахунок коштів державного бюджету.

Отже, судді, як і інші працюючі, мають об’єктивне, закріплене законодавством право на отримання заробітної плати згідно свого статусу, яка б забезпечувала гідний рівень життя. При чому у відповідності до п.6 Євро­пейської хартії про закон «Про статус суддів» останні мають право «на винагороду, рівень якої повинен бути таким, щоб вони були за­хищені від тиску при ухваленні ними рішень і в роботі взагалі, тобто щоб не були урізані їх незалежність і безсторонність». У той же час наголошується, що розмір винагороди може залежати від стажу, характеру обов’язків, ви­конань яких доручається суддям у профе­сійній якості, і важливості завдань, покладе­них на них, а оцінювання всіх цих чинників належить провадити в умовах гласності [II]. Аналогічні вимоги проголошені й Рекомен­дацією № Я (94)12 «Про незалежність, діє­вість та роль суддів» від 13.10.1994 р. [12].

Базуючись на визнаних міжнародних стан­дартах та особливостях національного зако­нодавства, уряд України розробив спеціальну систему оплати праці суддів, що узгоджуєть­ся із положеньми загальної системи оплати праці, проте має свої специфічні особливості, законодавчо закріплені в розділі IX Закону України «Про судоустрій і статус суддів» («Забезпечення судді») [13]. Слід зазначити, що згідно ст.129 Закону України «Про судо­устрій і статус суддів» суддівська винагорода (заробітна плата) складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років;

2) перебувань на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка пе­редбачає доступ до державної таємниці [13].

По-перше, посадовий оклад судді місцево­го суду встановлюється у розмірі 15 мініма­льних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.01.2013 р. — 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2014 р. -

12 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2015 р. - 15 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших суддів установлюються пропо­рційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом: 1) судді апеляційного суду - 1,1; 2) судді вищого спеціалізованого суду - 1,2; 3) судді Верховного Суду України, судді Конституційного Суду України - 1,3

[13] . По-друге, суддям передбачена виплата щомісячної доплати за вислугу років у розмі­рі: 1)за наявності стажу роботи до 5 років - 15 відсотків, 2) більше 5 років - 20 відсотків,

3) більше 10 років - 30 відсотків, 4) більше 15 років - 40 відсотків, 5) більше 20 років - 50 відсотків, 6) більше 25 років - 60 відсотків,

7) більше 30 років - 70 відсотків, 8) більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу [13].

По-третє, суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата або доктора наук з відповідної спеціальності у розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадово­го окладу судді відповідного суду. По - четверте, судді мають право на отримання щомісячної доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі за­лежно від ступеня секретності інформації:

1) відомості та їх носії, що мають ступінь сек­ретності «цілком таємно», - 10 відсотків;

2) відомості та їх носії, що мають ступінь сек­ретності «таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду [13].

Підсумовуючи вищевикладене, стає оче­видним один із суттєвих недоліків чинної си­стеми оплати праці суддів, який, на нашу ду­мку, виражається в тому, що в структурі заробітної плати посадовий оклад складає в середньому 40 %, а інші виплати - 60 %, тоб­то надбавки не виконують функцію мотива­ції, стимулювань й заохочувань.

У даному контексті вважаємо доцільним звернути увагу й на важливу державну гаран­тію оплати праці суддів: «Розмір та структура заробітної плати судді не можуть бути змінені в бік зменшення останньої, оскільки гарантії незалежності судді, включаючи заходи його матеріального забезпечення, не можуть бути скасовані чи знижені, а також з огляду на те, що вплив на суддів у будь-який спосіб згідно зі ст.126 Конституції України забороняється»

[14] . Проте, не зважаючи на конституційне закріплення даного положень, питання ма­теріального та соціального забезпечення суд­дів потребує вдосконалень та постійно зна­ходиться у розгляді Радою суддів України, яка звернулася до Уряду та народних депута­тів України - членів Комітету з питань верхо­венства права і правосуддя стосовно підтрим­ки розробленого законопроекту про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо посилень гарантій неза­лежності суддів із метою врегулювань ком­плексу питань матеріального і соціально - побутового забезпечень суддів, створень відповідного рівь гарантій [15].

Зокрема, Рада суддів України виступила з ініціативою зміни та вдосконалень законо­давчої бази таким чином, щоб не допустити звужень змісту та обсягу гарантій незалеж­ності судді, у тому числі рівня його матеріа­льного і соціально-побутового забезпечень; відновити права стосовно виплати премій, щодо розширення посад для зарахування до суддівського стажу, гарантій щодо забезпе­чення суддів житлом, а також умов медично­го обслуговувань, санаторно-курортного лі­кування тощо.

Іншою явною проблемою, яка неодноразо­во обговорювалася на з’їздах суддів України, є невідповідність рівь оплати праці судді наяв­ним умовам праці, а саме: постійному перена­пруженню, високому фізичному й емоційному навантаженню, серйозній відповідальності за прийняті рішень, великому обсягу законода­вчих та етичних заборон і обмежень. Згідно висновків моніторингу стану незалежності суддів в Україні - 2012, незважаючи на пос­тійні звернень представників судової влади до Уряду щодо необхідності зміни звичного порядку фінансування судових органів за за­лишковим принципом, офіційну принципову позицію Президента України та його відпові­дні доручень Кабінету Міністрів України, щодо необхідності забезпечити належне фі­нансувань судової системи, рівень фінансу­вань судів, особливо місцевих та апеляцій­них, є неприпустимо низьким. Навіть в умовах існуючої складної економічної ситуа­ції рівень фінансувань органів прокуратури, внутрішніх справ та податкової адміністрації є на порядок вищим у порівнянні з фінансу - ваньм усієї судової гілки влади [16].

Більш того, за даними Державної судової адміністрації України станом на 15.08.2012 р. для забезпечення видатків на оплату праці працівників апаратів судів не вистачало суми 1068,5 млн грн, та відповідних нарахувань на заробітну плату - 387,9 млн грн. А дефіцит коштів між потребами судової системи на 2013 рік та обсягами фінансувань, визначе­ними Міністерством фінансів України, скла­дає вже 3,2 млрд грн [17, с.8].

Щодо поточного 2013 року, то важливо ві­дмітити певні зрушень в системі оплати праці суддів. По-перше, суддівська винагорода не залежатиме від надходжень до спеціального фонду державного бюджету. Відмітимо, що раніше Міністерство фінансів наполягало, щоб суддівська винагорода та оплата праці праців­ників апарату здійснювалися за рахунок кош­тів, що надходитимуть від судового збору, які, за законом, повинні спрямовуватися виключно на здійснень правосуддя [18]. Проте граничні обсяги видатків на 2013 р. для органів судової влади (крім Верховного та вищих спеціалізо­ваних судів) бюджетом були визначені в сумі 2422,8 млн грн, виходячи з чого можна ствер­джувати, що Мністерство фінансів не врахува­ло положень ст.129 закону «Про судоустрій і статус суддів» щодо встановлень у 2013 р. по­садового окладу судді на рівні 10 мінімальних зарплат. Відмітимо й те, що за розрахунками ДСАУ, у 2013 р. потреба у коштах на суддівсь­ку винагороду, оплату роботи працівників апа­рату становить близько 5,5 млрд грн, а гранич­ний обсяг видатків може забезпечити на ці цілі більше 2 млрд, або 41,9 % [18].

Слід зазначити, що основні напрацювання з питання реформування та вдосконалень системи оплати праці суддів знайшли своє відображення в Стратегічному плані розвитку судової влади України на 2013-2015 роки, одним із стратегічних завдань якого є покра­щень стану фінансувань та ефективне ви­користання ресурсів. Зокрема, передбачається реалізація наступних кроків: І) забезпечень достатньої кількості необхідних ресурсів для покриття витрат щодо здійснень правосуддя; 2) запровадження належного і прозорого управлінь та ефективного використань ре­сурсів; 3) забезпечень реалізації положень ст.129 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» щодо поступового збільшень розміру суддівської винагороди; 4) забезпе­чення запровадження додаткових законодав­чих гарантій фінансувань судової системи, зокрема, гарантій належної оплати праці пра­цівників апарату суду та особливого порядку формувань бюджету судової системи, який передбачав би внесення бюджетного запиту безпосередньо до профільного комітету пар­ламенту, посилення ролі органів суддівського самоврядувань в бюджетному процесі; 5) за­безпечення єдності підходів та ефективності в справлянні та використанні коштів судового збору; 6) врегулювань на законодавчому рі­вні питання управління державним майном, яке забезпечує діяльність судів тощо [19].

Проте, на нашу думку, наведені вище стра­тегічні заходи реформи судової системи в контексті вдосконалень оплати праці суддів доцільно доповнити наступними заходами.

По-перше, необхідно розвивати фінансову самостійність судового апарату, фінансувань даної сфери має бути незалежним від інших гілок влади. Також варто вжити усіх можли­вих заходів, щоб до формувань бюджетного запиту активніше залучалися органи суддів­ського самоврядування, і забезпечити можли­вості внесення ними пропозицій і зауважень щодо проекту бюджету, які, у свою чергу ма­ють бути прийнятими до уваги та розглянуті урядом. При цьому, враховуючи розподіл по­вноважень та незалежність судової системи, є неприйнятним те, що Міністерство фінансів може скорочувати або іншим чином змінюва­ти бюджетний запит судової системи.

По-друге, варто застосувати науковий під­хід до розрахунку нормативів оплати праці суддів і працівників суду, узгоджуючи вели­чину заробітної плати кожної групи праців­ників апарату суду з рівнем взятої відповіда­льності, обов’язків і законодавчих обмежень. Крім того, у структурі заробітної плати судді премії та надбавки мають виконувати стиму­люючу роль до якісного виконань функціо­нальних обов’язків, дотримань дисципліни праці, стандартів професійної діяльності та поведінки, неупередженого розгляду судових справ тощо.

ЛІТЕРАТУРА

1. Кодекс законів про працю України : від 10.12.1971 р., № 322-VIII [Електронний ре - сурс]. - Режим доступу: Http://zakonl. rada. gov. ua.

2. Закон України «Про оплату праці» : від

24.03.1995р., № 108/95 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://zakonl. rada. gov. ua.

3. Стичинський Б. С. Науково-практичний коментар до законодавства України про пра­цю /Б. С. Стичинський, І. В. Зуб, В. Г. Ро - тань. - 4-те вид. - К. : А. С.К, 2003. - 1024 с.

4. Болотіна Н. Б. Трудове право України : підручник / Н. Б. Болотіна. - К. : Вікар, 2003. - 725 с.

5. Лившиц Р. 3. Заработная плата в СССР: правовое исследование / Р. 3. Лившиц. - М. : Наука, 1972.-271 с.

1949. Пашерстник А. Е. Правовые вопросы вознаграждень за труд рабочих и служащих / А. Е. Пашерстник. - М.-Л. : Изд-во АН СССР, -352 с.

6. Трудовое право : учебник / под ред.

О. В. Смирнова. - М. : Проспект, 1998. - 448 с.

7. Гусов К. Н. Трудовое право России : учебник / К. Н. Гусов, В. Н. Толкунова. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : Юристъ, 2000. - 480 с.

8. Конвенція МОП «Про захист заробітної плати» : від 01.07.1949 р., № 95 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://portal. rada. gov. ua.

9. Татам А. Право Європейського Союзу : підручник / А. Татам ; за ред. В. I. Муравйова. - К. : Абрис, 1998.-424 с.

10. Європейська хартія про закон «Про статус суддів» : від 10.07.1998 р. [Електрон­ний ресурс]. - Режим доступу: Http://zakon4. rada. gov. ua/laws/ show/994_23 6.

11. Рекомендація № R (94) 12 «Про неза­лежність, дієвість та роль суддів» : від 13.10.1994 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: // zakon4. rada, gov. ua/laws/ show/ 994_323.

12. Закон України «Про судоустрій та ста­тус суддів» : від 07.07.2010 р., № 2453-VI [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //zakon2. rada, gov. ua/laws/ show/245 3 -17.

13. Рішення Ради суддів України «Про оплату праці суддів» : від 12.12.2000 p., № 10 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://www. court. gov. ua/969076/6565656565656.

14. Матеріали XI з’їзду суддів України : від 22.02.2013 р. [Електронний ресурс]. - Ре­жим доступу: Http://www. scourt. gov. ua/ с1іеігі8/у8.п8Ґ/0/В534Р85В51353А4РС2257В1А 0039С7РВ? ореік1оситеігі.

15. Висновки за результатами проведення Моніторингу стану незалежності суддів в Україні - 2012, його обговорень на «кругло­му столі» та на засіданні Ради суддів України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://court. gov. ua/969076/visnovkil.

16. Вісник центру суддівських студій. Мо­ніторинг стану незалежності суддів в Україні -

2012. - К. : АдаФ-Україна, 2012. - 52 с.

17. Закаблук М. Держбюджет-2013 забез­печить виплату суддям зарплат не зі спецфо­нду / М. Закаблук // Закон і бізнес. - 2013. - № 1 (1092).

18. Стратегічний план розвитку судової влади України на 2013-2015 роки [Елек­тронний ресурс]. - Режим доступу: Http://court. gov. ua/969076/rsusp.

Чернота С. В. Рівень оплати праці як засіб забезпечення дисципліни праці суддів / С. В. Чернота // Форум права. — 2013. — № 3. — С. 739—744 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ші/j-pdf/FPindex. htm_2013_3_121.pdf

Досліджено сутність та особливості оплати праці в контексті забезпечення дисципліни праці суддів.

Чернота С. В. Уровень оплаты труда как средство обеспечения дисциплины труда судей

Исследованы сущность и особенности оплаты труда в контексте обеспечения дисцип­лины труда судей.

Chernota S. V. The Wage Level as Means of Providing the Discipline of Judges Work

In the article revealed the essence and peculiarities of wage in the context of providing the discipline of judge’s work.