joomla
ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ГАРАНТУВАННЯ ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ
Форум права

УДК 340.111

Д. В. ЛЕВЧЕНКО, Національний універси­тет «Одеська юридична академія»

Ключові слова: правові засоби, законні інтереси, гарантування законних інтересів, юридичні га­рантії законних інтересів, організаційні гарантії законних інтересів

Проблематика юридичних гарантій у су­часній загальнотеоретичній та галузевій юриспруденції відноситься до найбільш усталених та розвинених. Гарантування суб’єктивних прав є добре розвиненою юридичною конструкцією, яка успішно ви­користовується на практиці та демонструє свою цілковиту успішність. Між тим, варто підкреслити, що часто в теорії юридичних гарантій ігнорується специфіка гаранту­вання законних інтересів, які виступають як правові засоби, що є суттєво відмінними від законних інтересів. Через свою специ­фіку і природу законні інтереси мають різ­номанітні прояви, різні особи намагаються їх реалізувати не менш часто, чим суб’єктивні права, і утиски або перешкоди, що стоять на шляху їх реалізації, познача­ються на людині не менш хворобливо, ніж порушення або оспорювання його прав. Саме тому актуальним є виявлення загаль­нотеоретичних аспектів гарантування за­конних інтересів як особливих правових засобів та компоненту правового статусу особи.

Проблемам законних інтересів та їх юридичного гарантування присвятили свої праці такі дослідники, як В. В. Субочев, А. І. Екімов, В. М. Кудрявцев, Ю. О. Гурджи, В. В. Залесський, Є. М. Трубецькой, A. B. Малько, МИ. Матузов, П. М. Рабінович та інші. Утім, нагальна необхідність полягає у створенні цілісної концепції гарантування законних інтересів.

В. В. Субочев цілком справедливо зазна­чає, що у будь-якої людини викликають по­див питання, пов’язані з тим, чому не мож­на поводитися тим або іншим чином, якщо цим він не порушить припису правових норм, чому в тих або інших нормативно - правових актах не відзеркалено його дома­гання на володіння конкретними соціаль­ними благами, якщо їх розумність і доціль­ність так очевидні. Виникає й таке питання: чому навіть компетентні органи, покликані стояти на варті законності і правопорядку, ігнорують вимоги, пов’язані із захистом законних інтересів громадян, практикуючи охорону і захист тільки суб’єктивних прав, і навіть у цьому випадку абияк [1, с.409]?

Право відбиває численну низку особис­тих, суспільних і державних інтересів, що співіснують в суспільстві. Це означає, що навіть якщо право і не завжди є «ієрингов - ським» захищеним інтересом, то у будь - якому випадку покликане його віддзерка­лювати.

В той же час А. І. Екімов переконливо за­значає, що «багатьма юристами розділяєть­ся розуміння нормативності не лише як за­гального масштабу поведінки, але і як його соціальної виправданості, відповідності об’єктивним закономірностям і об’єктивній необхідності, як принципу або порядку об­міну соціальними цінностями» [2, с.31]. Відповідає наведеній позиції й думка В. М. Кудрявцева, суть якої полягає в тому, що «нормативність виступає характеристи­кою не лише того, що повинно бути, але і того, що вже є» [З, с. 15].

Законні інтереси - це правовий засіб, який лише «в загальному вигляді гаранто­ваний державою». По відношенню до за­конних інтересів часто вживаються словос­получення «певна міра гарантованості», «право у встановлених випадках звертатися за захистом до компетентних органів».

До гарантій законних інтересів мають бути віднесені все ті умови, які в тій або іншій мірі забезпечують реалізацію закон­них інтересів, так або інакше сприяють їй.


Під гарантіями, таким чином, розумітиме­мо ті конкретні чинники і обставини, які роблять можливою реалізацію інтересу, що охороняється законом, без яких він здійс­нитися не зможе.

Українська вчена Ю. О. Гурджі зазначає, що основною робочою якістю гарантії, у якій проявляються сутність, мета, функції гарантії як такої, є здатність забезпечувати невідворотність настання юридичних нас­лідків у випадках порушення, незаконного обмеження конкретного права і законного інтересу; а також здатність забезпечувати відновлення ситуації до необхідного стану [4, с.31].

Передусім зазначимо, що найбільш важ­ливою і всеосяжною гарантією реалізації законних інтересів є те, що вони визнають­ся законодавцем самостійним об’єктом правової охорони. Це положення підкріп­люється рядом нормативно-правових актів та Рішенням Конституційного Суду Украї­ни. Так, Конституційний Суд України, розг­лядаючи подання 50-ти Народних депутатів у справі № 1-10/2004 щодо офіційного тлу­мачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодек­су України (справа про охоронюваний за­коном інтерес), зазначив, що законний ін­терес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовле­ний загальним змістом об’єктивного і пря­мо не опосередкований у суб’єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є са­мостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумно­сті та іншим загальноправовим засадам [5].

Визнання законного інтересу самостій­ним об’єктом правового захисту породжує безліч правових наслідків, гарантій іншого роду і обумовлює значне різноманіття пра­вовідносин з реалізації інтересів, що охо­роняються законом. Законодавець прямо вказує на те, що будь-який суб’єкт право­відносин може звернутися до держави в особі її компетентних органів за захистом як суб’єктивного права, так і законного ін­тересу. Визнання законних інтересів дер­жавою - безумовна гарантія не лише їх іс­нування, але і здійснення, ефективної реалізації. Державне визнання дає підстави вести розмову про законний інтерес як про самостійний юридичний засіб, що несе в собі чимале смислове і регулятивне наван­таження. Гарантія захисту законного інте­ресу правовими засобами, визнана на зако­нодавчому рівні, таким чином, може розглядатися як загальна, базова гарантія.

В цілому стосовно класифікації гарантій прав, свобод і законних інтересів особисто­сті склалися декілька основних підходів. Так, П. М. Рабінович виокремлює гарантії загальносоціальні (економічні, політичні, духовно-ідеологічні) і спеціальні (юридич­ні норма, практична діяльність з їх реаліза­ції та правозастосовні акти); В. Ф. Сіренко - загальні (економічні, соціальні, політичні, ідеологічні.) та спеціальні (юридичні); М. І. Козюбра - загальні (економічні, полі­тичні, ідеологічні, організаційні і суспіль­ні) та спеціальні (юридичні); В. Д. Перева - лов - економіко-правові, політико-правові та правові.

Треба вказати на певний прогрес погля­дів російського спеціаліста з питань закон­них інтересів В. В. Субочева. В більш ран­ніх його дослідженнях, які спиралися на праці О. В. Малька, H. A. Шайкенова, М. С. Малеїна, вчений відносив до гарантій законних інтересів економічні, політичні, соціальні і ідеологічні засоби забезпечення.

Втім, пізніше правознавець коригує свою позицію, зазначаючи, що здійснення законних інтересів навряд чи можуть гара­нтувати економічні, соціальні, політичні і ідеологічні чинники. На його думку пере­раховані чинники є обставинами, які: а) обумовлюють наявність самих законних інтересів; б) їх продукують, прагнучи зба­лансувати інтереси особи, суспільства і держави; в) здійснюють на останні безпо­середній вплив - як стимулюючий, так і обмежуючий. Проте, це не означає гаран­туючої ролі економічних і інших подібних чинників [1, с.412].

Подальші розміркування автора та його самокритика є цілком розумними і справе­дливими, адже за економікою, політикою та ідеологією не можна не визнати здатності впливати на утворення законних інтересів, так би мовити «інтересоутворюючої якос­ті». Поряд із тим, ані економіка, ані політи­ка, ані ідеологія не можуть вважатися гара­нтами реалізації тих самих інтересів, виникнення яких вони самі спричинили.

Не можна забувати і того, економіка є тим середовищем, у якому якнайкраще проявляється конфлікт інтересів різних осіб. При цьому розмова йде саме про кон­флікт законних інтересів, коли декілька осіб намагаються реалізувати свої інтереси із однаковою метою. Наприклад, ніде у за­конодавстві не встановлено суб’єктивного права бути монополістом, втім у низці за­конів встановлені обмеження щодо моно­полістів. Із економічного боку є зацікавле­ність у тому щоб стати монополістом (домінуючим на ринку суб’єктом), адже це надає можливості контролю над значною частиною ринку держави, відомість і ви­знання споживачів тощо. Однак, за наявно­сті одного тільки бажання і юридичної мо­жливості стати монополістом, жодне підприємство не стане таким без власних зусиль і наполегливості і економічні гаран­тії тут ні до чого. Головне тут - використа­ти наявні економічні можливості.

Політичні чинники пов’язані з існуючим політичним устроєм, його принципами і закономірностями, з характером віддзерка­лення побажань і прагнень громадян в ро­боті державних органів. Такі інститути де­мократії, як багатопартійність, представництво інтересів суспільства в ро­боті законодавчих органів різних рівнів, плюралізм, свобода слова тощо, поза вся­ким сумнівом, створюють належну атмос­феру, яка супроводжує реалізацію законних інтересів і впливає на методи управління ними і способи їх охорони і захисту.

Проте, це не гарантії реалізації законних інтересів. Це чинники, обставини, на них що позитивно (або негативно) впливають. Відомо, що правова держава характеризу­ється зовсім не вседозволеністю, але масою правових обмежень для своїх громадян, спрямованих на збалансоване здійснення інтересів усіма. Це вимагає певних жертв. Де гарантія, що правова держава дозволить здійснитися усім законним інтересам своїх громадян, у тому числі і тим, які знаходять­ся між собою в деструктивних конфронта­ціях? Це суперечить здоровому глузду і до­цільності віднесення політики до гарантій здійснення законного інтересу.

Зазначене стосується й соціальних чин­ників, серед яких справедливо виділяється і рівень матеріальної забезпеченості, і харак­тер освіти, і рід занять і так далі. Істотну роль тут відіграють аспекти міжнаціональ­ної взаємодії, все ті питання, які так чи ін­акше зачіпають становище людини в суспі­льстві, його соціальний статус.

Таким чином, справжні гарантії закон­них інтересів можна поділити на юридичні і організаційні.

Під юридичними гарантіями зазвичай розуміють спеціально встановлені законом засоби безпосереднього забезпечення пра­вомірності поведінки суб’єктів суспільних відносин, їх прав і свобод. Це визначення цілком підходить і для юридичних гарантій законних інтересів учасників правовідно­син. До юридичних гарантій можуть, на­приклад, відноситися інститут скарг, кло­потань; інститут юридичної відповідальності тощо. При цьому вони можуть мати як матеріально-правовий, так і процесуальний характер.

Самостійним видом в системі гарантій виступають організаційні гарантії. Вони пов’язані з організаційною діяльністю дер­жавних органів, посадовців, громадських організацій, трудових колективів, які спри­яють здійсненню законних інтересів. Реалі­зація законних інтересів в руслі чіткої дія­льності органів державного апарату і громадських організацій є організаційно гарантованою за своєю природою.

Реалізацію законних інтересів забезпе­чують численні юридичні засоби і, при пе­вному поєднанні супутніх їх задоволенню чинників і обставин, можуть розглядатися як гарантії останніх. До забезпечувальних (гарантійних) заходів організаційного пла­ну слід віднести і владно-розпорядну дія­льність правозастосовних органів, яка може гарантувати задоволення будь-якого закон­ного інтересу.

Незважаючи не те, що інтерес в право­вому просторі може реалізуватися в формах суб’єктивних прав і законних інтересів, слід зазначити, що юридичні гарантії за­конних інтересів є гарантіями декілька ін­шого порядку, чим у суб’єктивних прав, бо і правомірність їх реалізації відмінна від правомірності реалізації останніх.

«Стосовно громадянина, - зазначає В. М. Кудрявцев, - існує два аспекти право­мірності поведінки. Перший означає пове­дінку, прямо передбачену зобов’язуючими і уповноважуючи ми нормами права (а також і забороняючими, якщо заборона дотриму­ється). Іншими словами, йдеться про вчин­ки, ознаки яких безпосередньо відповіда­ють вказаним в законі. Це правомірна поведінка у власному (суворому) значенні слова.. Другий аспект правомірності охоп­лює ширшу область, що включає деякі фо­рми поведінки, правом прямо не регламен­тованої... Така поведінка визнається правомірною в тому сенсі, що вона підля­гає захисту законом. Основний випадок - це захист законних інтересів громадянина» [З, с. 159].

Підкреслимо, що на гарантованості за­конних інтересів позначається той факт, що ним, на відміну від суб’єктивних прав, не протистоїть конкретний юридичний обов’язок. У законного інтересу відсутня така сильна юридична гарантія, оскільки він є усього лише простою правовою до - зволеністю. До того ж в більшості випадків вони не є гарантованими конкретно в нор­мах об’єктивного права, а забезпечуються тільки його загальним сенсом, загальними началами і принципами, його соціально - правовою спрямованістю. Тому юридична гарантованість законних інтересів носить в основному загальний, менш визначений характер, чим у суб’єктивних прав. Будучи самі нечіткими, неконкретними за своїм змістом (в сенсі його співвідношення з ді­ючими правовими приписами і існуючою правомочністю і обов’язками контрагентів), законні інтереси відповідно і гарантуються не завжди чітко і конкретно.

Відмінності в юридичній гарантованості законних інтересів і суб’єктивних прав ве­дуть до відмінностей в їх організаційній гарантованості. Не викликає сумніву той факт, що законні інтереси повинні охороня­тися і захищатися різними органами і орга­нізаціями разом із суб’єктивними правами. Проте міра такої охорони і захисту у закон­них інтересів і суб’єктивних прав буде не­однакова.

Природа законних інтересів обумовлює той факт, що вони не можуть бути забезпе­чені і захищені так само, як і суб’єктивні права. Не для усіх законних інтересів реа­льно існують необхідні умови для реаліза­ції, оскільки вони не забезпечені конкрет­ною правовою необхідністю, як це спостерігається у суб’єктивних прав. Зага­льні начала, дух законодавства, безумно, гарантують реалізацію законних інтересів, але ця гарантованість в основному прояв­ляється у формі сприяння здійсненню тих чи інших законних інтересів. Звідси охоро­на і захист їх - неповна [6, с.266-267].

Конкретизуючи пошук гарантій здійс­нення законних інтересів, зазначимо, що разом з їх визнанням самостійним об’єктом правової охорони до найбільш ефективних гарантій здійснення останніх необхідно ві­днести закріплене в законодавстві право суб’єкта правовідношення звертатися до суду за захистом порушеного або оспорю­ваного права (наприклад, ст. З Цивільного процесуального кодексу України). Природа законних інтересів та існуючі гарантії їх реалізації за певних умов, у разі наявності конкретної сукупності супутніх обставин, дозволяє не просто звертатися в судові ін­станції, сподіваючись на випадок, а вже спираючись на можливість захисту і на суб’єктивні права, що кореспондують здій­сненню законних інтересів

Останнє твердження є принципово важ­ливим, адже законний інтерес не може іс­нувати в правовому просторі ізольовано - він повинен обов’язково відповідати праву, його принципам і не суперечити чинному законодавству.

Звернення до суду за допомогою у реалі­зації законного інтересу, як вже було вказа­но, юридично ґрунтується на положеннях чинного законодавства. Поряд із тим тут є певна змістовна логіка: кожен законний ін­терес випливає з того чи іншого суб’єктивного права, тобто є його продов­женням, «післяправом»; суб’єктивне право охороняється і захищається різноманітними правовими і організаційними гарантіями, в тому числі - правом на звернення до суду; звідси випливає, що на законний інтерес як на «післяправо» розповсюджуються і ці га­рантії, хоча і в меншому обсязі. В той же час, суд не можна відмовити особі, яка зве­ртається за захистом свого домагання через те, що воно не знайшло прямого віддзерка­лення у законодавстві.

Звідси можна вивести твердження про те, що найбільш дієвою гарантією існуван­ня і реалізації законних інтересів є суб’єктивні права. Інакше кажучи, в право­вому просторі не може існувати законного інтересу, який би не кореспондував якій - небудь правоможності суб’єкта, закріпленій у формі суб’єктивного права. Законний ін­терес виникає у передбачуваних, прогнозо­ваних ситуаціях, однак сам є нестандарт­ним, випадковим, спонтанним. Як вже зазначалося, законний інтерес є юридичним виразом домагання переважно у формі ба­жання, в той час як суб’єктивне право є юридичним виразом домагання у формі на­гальності.

Створюючи правову норму, законодавець відштовхується від певної моделі ситуації, що має піддаватися правовому регулюван­ню. При цьому до цієї правової моделі пот­рапляють лише такі явища, які є типовими, найбільш розповсюдженими і найбільш ва­жливими. Усе інше може допускатися, як­що має відношення до змодельованої ситу­ації і не суперечить правовим нормам. Разом із тим, настання таких явищ не є обов’язковим і носить імовірнісний харак­тер, адже їх не можна передбачити із стові­дсотковою впевненістю. Отже вірно зазна­чає В. В. Залесській, що «об’єктивна спрямованість і результативність дій з точ­ки зору інтересів учасників і суспільства в цілому можуть бути передбачені лише у загальних рисах імовірнісної оцінки» [7, с.85].

Наявність певного прагнення, що може мати вираз у формі суб’єктивного права або законного інтересу, обумовлює вчинення низки юридичних дій, спрямованих на здійснення цього прагнення. Однією з форм правової поведінки, спрямованої на здійс­нення суб’єктивних прав і законних інте­ресів є звернення до суду. Матеріальна і процесуальна правоможності права на по­зов виникають водночас - із моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права або законного інтересу. Зрозуміло, що відсутність закон­ного інтересу, як і відсутність суб’єктивного права, що підлягає захисту, унеможливлює звернення до суду із позо­вом. Таким чином, якщо право на позов сприймати як єдине ціле, то законний інте­рес поряд із суб’єктивним правом є безсу­мнівними передумовами виникнення цього права.

Продовжуючи розглядати гарантії здійс­нення законних інтересів, відзначимо, що доцільність, розумність охоронюваних за­коном інтересів і їх нерозривний зв’язок з реальною (а не бажаною) дійсністю сприяє їхній реалізації, збільшує її шанси, якщо так можна виразитися. Звідси виникає пи­тання: чи може доцільність, раціональність законних інтересів бути гарантією їх реалі­зації?

Для початку наведемо таке твердження Є. М. Трубецького: «Право не визнає й не захищає нерозумних, протиприродних ін­тересів дітей і божевільних. Інша дитина зацікавлена в тому, щоб грати сірниками або бити свою няньку... Тому змістом пра - воможностей дітей і божевільних не мо­жуть вважатися ті інтереси й цілі, до яких вони в дійсності прагнуть. Те ж саме треба сказати й про їхні нормальні, розумні інте­реси... Що власне слід розуміти під норма­льним інтересом особи?.. Якщо ми станемо на точку зору Ніцше або Макса Штірнера, то нормальними інтересами виявляться ін­тереси чисто егоїстичні... Закон у цьому випадку опікує не інтереси дитини, що ви­знаються ним за розумні й нормальні, а тільки свободу дитини від сторонньої екс­плуатації» [7, с.126]. Далі Є. М. Трубецькой робить дуже важливе зауваження, говорячи, що воля, яка надається правом, виражаєть­ся в тому, що об’єктивне право усуває ряд найважливіших перешкод до здійснення особою певних цілей і охороняє його неза­лежність проти сторонньої експлуатації. Сказати, що всяка людина є суб’єктом пра­ва - значить сказати, що всяка людина у певних межах є вільна особа.

Дане твердження було наведено аж ніяк не випадково, не тільки в силу його значи­мого характеру. Незважаючи на те що доці­льність, розумність - поняття досить відно­сні, із чим не можна не погодитися, у кожному конкретному випадку доцільність і розумність мають свої критерії оцінки. Зрозуміло, що закон, правовий акт є своєрі­дними прописними еталонами доцільності й розумності, однак не все те, що не супе­речить праву, може бути розумним, і не завжди доцільність повністю опосередко­вує нормативними актами й відповідністю закону.

Приміром, громадянин, що проживає в центрі мегаполісу, може мати законний ін­терес дихати кришталево чистим повітрям і з комфортом пересуватися в безшумному суспільному транспорті. Подібні бажання повністю законні, однак їх чи навряд можна назвати розумними в цьому випадку, а їх реалізацію - доцільної. Крім цього, існує безліч прикладів того, що в законі відбиті не завжди доцільні й слушні бажання суб’єктів правовідносин.

Інакше кажучи, слушним буде стверджу­вати, що розумність і доцільність законних інтересів з погляду об’єктивно існуючого права й сукупності супутніх їхній реаліза­ції факторів і обставин є гарантією їх здій­снення. Можна поглибити думку, зазначи­вши, що ступінь розумності буде прямо пропорційною ефективності здійснення за­конних інтересів.

Гарантії здійснення законних інтересів діють у єдиному механізмі правового регу­лювання, що має своїм основним завдан­ням збалансований вплив на суспільні від­носини, які дозволяють рівною мірою реалізуватися існуючим законним інте­ресам. Саме це й обумовлює відносність гарантій законних інтересів, пов’язану з межами їх реалізації.

Якщо в суспільстві існують суперечливі законні інтереси й усі вони мають приблиз­но однакові шанси на реалізацію, то без встановлення меж реалізації інтересів не­можливо здійснювати правове регулювання суспільних відносин і забезпечити реаліза­цію будь-якого з них. Тому гарантії реалі­зації одних законних інтересів у певній сфері можуть одночасно виступати стри­муючим фактором для реалізації інших охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, цілком об’єктивно можна стверджувати, що гарантією здійснення за­конних інтересів служать межі реалізації прав і інтересів. Проте необхідно відзначи­ти, що межі й обмеження встановлюються на шляху реалізації тих інтересів, які супе­речать суспільним інтересам і виходять за рамки дозволеного. Зрозуміло, що якщо один законний інтерес суперечить іншому законному інтересу, то такі обмеження не можуть бути гарантом здійснення інтересу однієї зі сторін. За таких умов самі такі об­меження будуть вступати в протиріччя із чинним законодавством. У такому разі сто­рони повинні самостійно розбиратися між собою, грамотно використовуючи існуючі цивільно-правові й інші засоби, якщо буде потреба звертаючись за допомогою до ком­петентних органів. Розглянуті ж межі реа­лізації й обмеження є гарантією того, що розумні інтереси не зможуть бути защем­лені в результаті бездумних і недоцільних дій кого-небудь.

Продовжуючи із усього спектра право­вих явищ виокремлювати гарантії законних інтересів, зауважимо, що ефективне й справедливе правозастосування - одна з них. Обумовлене це двома основними при­чинами: 1) застосування права - це владна державна діяльність, спрямована на реалі­зацію правових приписів у життя, тобто усунення перешкод на шляху реалізації ін­тересів суб’єктів правовідносин - його ос­новне завдання; 2) суб’єкт правовідносин може звернутися в компетентний орган безпосередньо за захистом законного інте­ресу, а правозастосувач зобов’язаний уже сприяти його охороні або здійсненню.

Особливо тісно зі здійсненням законних інтересів переплітається оперативно - виконавча форма застосування права, що полягає в діяльності державних органів з реалізації приписів правових норм шляхом створень, зміни або припинення конкрет­них правовідносин.

Беручи до уваги логіку викладення, ре­зонно задатися питанням і про те, чи є за­конодавчий процес гарантією здійснення законних інтересів? Сам по собі ні, тому що далеко не кожен законний інтерес може бути задоволений саме в процесі створення певних нормативно-правових актів. Більше того, законодавчий процес, акумулюючи конгломерат співіснуючих у суспільстві ін­тересів у модельні шаблони поведінки, є живильним середовищем виникнення за­конних інтересів, враховуючи їх здатність до самопродукування. Законодавчий процес не може гарантувати реалізацію конкрет­них законних інтересів суб’єктів, не транс­формувавши їх у суб’єктивні права. У цьо­му - ще один аспект, що підкріплює висловлену точку зору.

Підводячи підсумок, підкреслимо, що, «запилюючись» природою законних інте­ресів, у гарантіях реалізації останніх про­стежується суб’єктивний фактор, що чер­пає своє коріння у свідомості суб’єктів правовідносин, і насамперед у їхній право­мірній активності. Усі гарантії здійснення законних інтересів пов’язані й з такими оціночними поняттями, як доцільність і справедливість.

ЛІТЕРАТУРА

1. Субочев В. В. Законные интересы : моногр. / В. В. Субочев ; под ред. Маль - ко А. В. - М. : Норма, 2008. - 496 с.

2. Экимов А. И. Интересы и право в со­циалистическом обществе / А. И. Экимов. - Л. : ЛГУ, 1984. - 136 с.

3. Кудрявцев В. Н. Правовое поведение: норма и патология / В. Н. Кудрявцев. - М. : Наука, 1982.-287 с.

4. Гурджи Ю. А. Процессуальное обес­печение прав личности: вопросы теории : моногр. / А. Ю. Гурджи. - Одеса : Пальми­ра, 2006. - 173 с.

5. Рішення Конституційного Суду Укра­їни у справі за конституційним поданням 50 Народних депутатів України щодо офі­ційного тлумачення окремих положень ча­стини першої статті 4 Цивільного процесу­ального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від

6. р., № 18-рп/2004 // Офіційний вісник України. - 2004. - № 50. - Ст. 3288.

7. Залесский В. В. Вероятность и само­организация в гражданском праве / В. В. Залесский // Журнал российского пра­ва. - 2005. - № 10. - С. 85-92.

8. Трубецкой Е. Н. Энциклопедия права / Е. Н. Трубецкой. - СПб. : Лань, 1999. - 224 с.



Левченко Д. В. Загальнотеоретичні аспекти гарантування законних інтересів /Д. В.

Левченко // Форум права. — 2013. — № 2. — С. 287—294 [Електроннийресурс].

Пропонується загальнотеоретичний аналіз гарантування законних інтересів як специ­фічних правових засобів. Доводиться, що можна виділити юридичні та організаційні гарантії законних інтересів. При цьому суб’єктивне право є основою для гарантування захисту законних інтересів, а їх розумність та доцільність - для гарантувань їх реалі­зації.

Левченко Д. В. Общетеоретические аспекты гарантирования законных интересов

Предлагается общетеоретический анализ гарантирования законных интересов как спе­цифических правовых средств. Доказывается, что можно выделить юридические и ор­ганизационные гарантии законных интересов. При этом субъективное право является основой для гарантирования защиты законных интересов, а их разумность и целесооб­разность - для обеспечения их реализации.

Levchenko D. V. Theoretical Aspects of Ensuring the Legitimate Interests

The article offers a general theoretical analysis of guaranteeing the legitimate interests as the specific legal means. It is shown that it is possible to allocate legal and institutional guaran­tees of legitimate interests. Right is the basis for guaranteeing the protection of legitimate in­terests, and their sensibility and expediency - for guaranteeing their implementation.