joomla
ЗАХОДИ КРИМІНАЛЬНО - ПРАВОВОГО ХАРАКТЕРУ: ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ І СУТНІСТЬ
Форум права

УДК 343.135

А. М. ЯЩЕНКО, Харківський національний університет внутрішніх справ

Ключові слова: заходи кримінально-правового характеру, зміст та сутність покарання, звіль­нення від кримінальної відповідальності та по­карання, примусові заходи медичного та вихов­ного характеру, примусове лікування

Як відомо, у разі порушення кримінально - правової заборони до особи може бути засто­совано не лише покарання, а й інші заходи кримінально-правового характеру. Вже сьо­годні більшість розвинених держав світу, від­значає М. І. Хавронюк, поступово відступаю­чи від постулатів неокласичної школи кримінального права і виходячи із мети ресо - ціалізації винного, як основної мети криміна­льного закону, у своїй кримінально-правовій політиці дотримується дуалізму покарань та інших заходів кримінально-правового впливу. Насамперед так званих «заходів безпеки» (у різних кримінальних кодексах останні імену­ються також як «кримінально-правові захо­ди», «заходи виправлення і безпеки», «заходи впливу», «інші заходи кримінально-правового характеру», «особливі правові наслідки зло­чину», «інші правові наслідки злочину» то­що) [1, с.6-7].

У доктрині кримінального права безпосе­редньо дослідженню заходів кримінально-пра­вового характеру присвячені праці A. A. Бе - резовського, В. К. Дуюнова, Є. М. Вечерової, E. JI Біктімерова, С. В. Векленко, I. E. Звеча - ровського, K. M. Карпова, О. В. Козаченка, Ф. К. Набіулліна, B. C. Єгорова, A. A. Павлової, М. І. Хавронюка та інших науковців. Окремим аспектам заходів кримінально-правового ха­рактеру приділялася увага в роботах JIB. Ба - грія-Шахматова, Ю. В. Бауліна, 0.0. Дудоро - ва, В. М. Куца, О. В. Наден, В. О. Тулякова та інших вчених. Наукові розробки вказаних ав­торів безперечно містять значну кількість ко­рисних теоретичних положень і висновків. Між тим відзначимо, що єдності думок з при­воду винесеного на розгляд питання серед наведених фахівців немає, якщо взагалі така єдність може мати місце у науковому пошу­ку. У цьому зв’язку, в межах цієї публікації хотілось би висловити деякі власні міркуван­ня з приводу поняття, змісту та сутності захо­дів кримінально-правового характеру.

Мета цієї статті, таким чином, полягає у формулюванні на підставі аналізу доктрина - льних точок зору поняття заходів криміналь­но-правового характеру, визначенні їх змісту та сутності.

У юридичній літературі, відзначимо, немає єдиного підходу щодо визначень поняття заходів кримінально-правового характеру. І в першу чергу це пов’язано із тим, що у докт­рині кримінального права досить поширеною позицією є ототожнення кримінально-право­вого впливу та кримінально-правових заходів, що застосовуються до особи, яка вчинила су­спільно небезпечне діяння. Однак, як зазначає далі A. A. Березовський, очевидною ця логіч­на помилка постає тоді, коли виникає потреба у виокремленні специфіки базових понять кримінального права (кримінально-правове регулювання, кримінальна відповідальність), оскільки констатація суто «механістичного» характеру цих явищ не лише унеможливлює аналіз кримінально-правової сфери, але й знижує ефективність кримінально-правового впливу. Відтак, поняття «механізм криміна - льно-правового впливу», так як і поняття «кримінально-правові заходи» - це лише гра­ні, аспекти більш комплексного та складного феномену, яким є кримінально-правовий вплив [2, с. 144-146].

Отже, як відмічає дослідник, поряд із вузь­ким підходом до розумінь заходів криміналь­но-правового впливу, що втілює у собі конкре­тні предметно-сутнісні заходи, передбачені нормами кримінального права, існує більш широкий підхід. У межах останнього кримі­нально-правовий вплив здійснюється не лише за допомогою кримінально-правових норм та їх реалізації, але і за допомогою правосвідо­мості та правової культури [3, с.35, 38]. Поді­бна думка, хоча і в дещо іншому варіанті, знаходить свою підтримку і серед інших нау­ковців. Так, Ф. К. Набіуллін відмічає, що у широкому сенсі кримінально-правовий вплив охоплює вплив кримінального закону на сус­пільні відносини, свідомість їх учасників, по­чинаючи з моменту його введень в дію й до погашення або зняття судимості з окремої особи. У вузькому сенсі розуміння криміна - льно-правовий вплив означає спеціально - превентивний вплив, що реалізується віднос­но осіб, які вчинили злочин або діянь, пе­редбачене статтями Особливої частини КК. У даному випадку кримінально-правовий вплив являє собою реакцію держави на факт вчи­нення злочину у вигляді застосування до вин­ного в його вчиненні тих або інших засобів, передбачених у кримінальному законі [4, с.14-16, 19-20, 29-30, 59]. При вузькому ро­зумінні заходи кримінально-правового впли­ву, таким чином, фактично збігаються із за­ходами кримінально-правового характеру, хоча проти цього і заперечують окремі дослі­дники [23].

Отже, заходи кримінально-правового хара­ктеру та кримінально-правовий вплив спів­відносяться як частина та ціле. Кримінально - правовий вплив є більш широкою категорією і не вичерпується лише засобами криміналь­но-правового характеру, за допомогою яких досягається очікуваний державою результат у справі протидії злочинності. Виходячи з цьо­го, цілком коректним буде визначення кримі­нально-правового впливу, яке запропоноване

A. A. Березовським, так і подібних формулю­вань інших науковців (Н. О. Лопашенко,

B. К. Дуюнов) [5, с.15; 6, с.28].

Що стосується власне розуміння поняття заходів кримінально-правового характеру, то наведемо такі доктринальні позиції. Так, Ю. В. Грачова відмічає, що у науці криміна­льного права традиційно під заходами кримі­нально-правового характеру розуміють пока­рання, конфіскацію майна, примусові заходи медичного характеру і примусові заходи ви­ховного впливу [7, с.111]. На думку Є. М. Ве- черової, під ними необхідно розуміти перед­бачені КК України (Загальною і Особливою частинами) засоби впливу на поведінку осо­би, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, що містить усі ознаки складу злочину [8, с.126]. I. E. Звечаровський відзначає, що захо­ди кримінально-правового характеру - це за­ходи, передбачені кримінальним законом, які застосовуються безвідносно до юридичної природи поведінки особи, яка вчинила зло­чин, з зміною її кримінально-правового ста­тусу. За своїм змістом поьття заходів кримі­нально-правового характеру включає в себе різні форми реалізації кримінальної відпові­дальності [9, с.38]. K. M. Карпов вказує, що в узагальненому вигляді заходи кримінально - правового характеру можна визначити як пе­редбачені кримінальним законом заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили злочини [10, с.14]. Виходячи із буквального тлумачень кримінального закону (ст.2 КК РФ), зазначає дослідник, до заходів кримінально-правового характеру законодавець відносить покарань й інші заходи кримінально-правового характеру. У такому контексті поняття «інші заходи кри­мінально-правового характеру» є лише збір­ним, об’єднуючим деяку сукупність заходів впливу, що закріплені у кримінальному коде­ксі, що застосовуються до осіб, які вчинили злочини (суспільно небезпечні діяння), і не є покараньм. При цьому, до заходів впливу слід відносити ті приписи кримінального за­кону, які містять механізм безпосереднього утримань особи від вчинень злочинних по­сягань і мають прояв у виконанні особою, яка вчинила злочин, певних дій або дотриманні спеціальних заборон, а також зазнавані пра - вообмежень. Таким чином, поьття «інші захо­ди кримінально-правового характеру» об’єд­нують у собі заходи кримінально-правового впливу, які не є кримінальним покаранням (не входять у систему покарань), але при цьому є такими, що полягають у покладанні на особу конкретних правообмежень, виконанні нею необхідних дій або дотриманні визначених законом обов’язків [10, с.34-35]. На думку

В. О. Козаченка, під кримінально-правовими заходами треба розуміти передбачені криміна­льним законом (загальною і Особливою час­тинами) засоби впливу на поведінку особи, яка вчинила суспільно небезпечне діянь з метою реалізації як цілей кримінальної відповідаль­ності і покарань, так і з метою відновлень порушеного права, надань медичної допомоги, перевиховань та ін. [11, с.242; 12, с.206-207].

E. JI. Біктімеров, досліджуючи «інші заходи кримінально-правового характеру», під останніми, зокрема, розуміє заходи держав­ного примусу, передбачені КК РФ, які засто­совуються на підставі ухвали або вироку су­ду, в цілях виправлень особи, яка вчинила кримінально каране діяння, забезпечення без­пеки суспільства і запобігання вчиненню но­вих злочинів і суспільно небезпечних діянь [13, с.48-49]. Н. Ю. Скрипченко під подібни­ми заходами розуміє встановлені криміналь­ним законом заходи державного примусу, що застосовуються на підставі рішень суду до осіб, що вчинили діяння, заборонене криміна­льним законом, і що полягають в обмеженні їх прав і свобод [14, с.17]. На думку A. A. Пав - лової, інші заходи кримінально-правового ха­рактеру - це правові наслідки забороненого кримінальним законом діяння, особлива кри­мінально-правова форма державного приму­су, що призначаються і застосовуються на пі­дставі рішень, яке набрало чинності, до осіб, визначених у нормах, що регулюють їх засто­сувань, що полягають в застосуванні обме­жень їх прав і свобод, що не мають карально­го навантажень, спрямованих на примушування до вчинення певних дій з ме­тою забезпечення безпеки суспільства, утри­мання осіб від вчинень нових заборонених кримінальним законом діянь, усунень умов, що спрьють вчиненню заборонених законом діянь, відновлень положень потерпілого [15, с. 136—137].

Отже, в узагальненому виді заходи кримі­нально-правового характеру можна визначити як передбачені КК України (Загальною і Особ­ливою частинами) засоби впливу на поведінку особи, яка вчинила кримінальне правопору­шень. Ці засоби можуть бути і примусовими, і заохочувальними, які, у свою чергу, застосо­вуються у разі наявності суспільно корисних вчинків, як пов’язаних із кримінальним пра­вопорушенням, так і не пов’язаних, а лише зовні схожих на нього (необхідна оборона, крайня необхідність).

B. C. Егоров у контексті цього відзначає, що під заходами кримінального примусу, як складової частини заходів кримінально-пра­вового характеру, слід розуміти заходи впли­ву, передбачені кримінальним законом за вчинень забороненого суспільно небезпеч­ного діянь, пов’язані з обмеженьми або по­збавленнями найбільш значимих прав і сво­бод індивіда і спрямовані на досягнень соціально корисних цілей [16, с. 135]. Комен­туючи подібну точку зору зазначимо, що пе­редумовою застосування деяких заходів кри­мінально-правового примусу є, окрім іншого, вчинення не лише злочину, а й, як вказано у КК України, суспільно небезпечного діянь, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК України. Уявляєть­ся, що цю обставину також необхідно врахо­вувати при формулюванні як даного визна­чення, так і визначення заходів кримінально - правового характеру зокрема.

Таким чином, під заходами кримінального характеру слід розуміти засоби впливу, які передбачені законом про кримінальну відпо­відальність за вчинень злочинного чи зовні схожого на нього діяння або суспільно небез­печного діяння, передбаченого Особливою частиною цього закону, пов’язані з обмежен­нями чи позбавленнями найбільш значимих для людини прав і свобод або зі звільненням особи від кримінальної відповідальності та покарань чи, навіть взагалі, з її не притяг­ненням до такої відповідальності і спрямовані на досягнень соціально корисних цілей.

Зазначимо, що окремими науковцями за­ходи кримінально-правового характеру про­понується розглядати в якості самостійного інституту кримінального права. Так, напри­клад, A. A. Павлова, досліджуючи «інші захо­ди кримінально-правого характеру», ствер­джує, що сьогодні можна констатувати: ін­ститут інших заходів кримінально-правового характеру у повній мірі відповідає ознакам інститутів права, що виділяються у загальній теорії права. Отже, він є одним із значно ве­ликих інститутів кримінального права [15, с. 107-116].

Оцінюючи подібне судження відзначимо, що ми не маємо принципових заперечень проти такого підходу. Однак, якщо взагалі ставити питання про існувань інституту ін­ших заходів кримінально-правового характе­ру, то він мабуть є складовою частиною ще більш вагомого інституту - інституту заходів кримінально-правового характеру.

В системі кримінального права інститут за­ходів кримінально-правового характеру, на нашу думку, постає у вигляді так званого ди­ференційованого кримінально-правового ін­ституту. Спеціалізація інститутів права, зазна­чає С. С. Алексеєв, виражається у більшості випадків в їх диференціації за сферами («лан­ками») відносин даного виду. На прикладі ра­дянського кримінального законодавства, нау­ковець відмічає, що, у кримінальному праві, зокрема, відбулася диференціація інституту відповідальності за майнові злочини. Адже на теперішніх час сформувалася два самостійних комплексу норм - інститут відповідальності за злочини проти соціалістичної власності (гл.2 Особливої частини КК РСФСР) і інститут від­повідальності за злочини проти особистої вла­сності громадян (гл.5) [17, с. 146-147].

Отже, його структурними підрозділами є інститути каральних (покарання та його види, призначень покарань, заміна покарань, йо­го пом’якшень, судимість) та некаральних заходів кримінально-правого регулювань, які, у свою чергу, поділяються ще на більш дрібні окремі самостійні інститути кримінального права (обставини, що виключають злочин­ність діяння, звільнень від кримінальної від­повідальності, звільнень від покарання та його відбування, примусові заходи медичного та виховного характеру, примусове лікувань, призначень заходів кримінально-правового характеру до юридичних осіб та ін.). В межах останніх можна знайти ще більш дрібні само­стійні кримінально-правові інститути, напри­клад, інститут примирень з потерпілим. Особливістю більшості самостійних криміна- льно-правових інститутів, завдяки яким від­бувається диференційоване правове регулю­вань певної групи суспільних відносин, є їх або виключно предметна або інша, зокрема, функціональна спрямованість. Будь-який правовий інститут присвячений певній ділян­ці суспільний відносин. Такою ділянкою у переважній більшості випадків служить спе­цифічний предмет регулювань. Предмет як підставу диференціації інститутів слід розу­міти у самому широкому змісті. Відтак, коли правовий інститут формується або хоча б по­чинає формуватися стосовно до певного пре­дмету, такого роду інститут і може іменува­тися предметним [17, с. 140-141]. У той самий час, функціональні інститути, як відомо, є продуктом функціональної диференціації права. Як зазначає С. С. Алексеєв, розвиток і ускладнення правового організму полягає не лише в тому, що складаються предметно - спеціалізовані й конкретизуючі нормативні приписи, але й у тому, що формуються інсти­тути, покликані дати «наскрізне» регулюван­ня окремої операції в правовому регулюванні, що стосується багатьох різновидів цих відно­син. Відособлена характеристика функціона­льних інститутів має важливе значення для розумінь складної структури галузей права, характеру тих зв’язків, що існують між ними. Вона потрібна і з практичних міркувань: при тлумаченні і застосуванні нормативних при­писів, що входять до складу функціональних інститутів, необхідно постійно враховувати зміст предметних інститутів, котрі «обслуго­вує» даний функціональний комплекс [17, с. 142-143]. Наприклад, інститут покарання, судимості є предметним кримінально-право - вим інститутом, у той самий час, як інститут заміни або пом’якшень покарання є функці­ональними правовими інститутами, адже но­рми, що їх утворюють, знаходять на сьогодні свій вияв як в інституті призначення пока­рання, так і в інституті звільнень від пока­рання та його відбування. Те ж саме можна сказати і про інститут примирень з потерпі­лим, оскільки норми, що його становлять, ма­ють прояв як в інституті звільнень від кримі­нальної відповідальності, так і в інституті призначень покарань або звільнень від по­карань та його відбувань чи і інституті при­мусових заходів виховного характеру.

Таким чином, сьогодні є всі підстави ствер­джувати, що в системі вітчизьного криміна­льного права спостерігається наявність самос­тійного інституту заходів кримінально-право­вого характеру, який постає у вигляді так званого диференційованого кримінально-пра­вового інституту.

Зміст кримінально-правових заходів, за­значає О. В. Козаченко, визначається об’єктив­ною і суб’єктивною складовою. Об’єктивна характеристика кримінально-правових захо­дів визначається соціальною обґрунтованістю її появи серед правових заходів впливу на по­ведінку особи, яка визначається соціальною доцільністю і необхідністю їх застосувань з метою забезпечення покарань особи як акту соціальної справедливості, її виховань, на­дання медичної допомоги і відновлення зміс­ту тих відносин, які існували до моменту вчинення суспільно небезпечного діянь. Об’єктивна складова кримінально-правових заходів знаходить своє вираження і в процесі їх нормативного визначень, якщо враховува­ти, що саме право повинно віддзеркалювати об’єктивно існуючі закономірності соціально­го регулювань, які склалися як результат ку­льтурологічного розвитку суспільства з зосе­редженням на до центрованому значенні людини, яка забезпечує не тільки єдність пра­ва і культури, але й об’єктивного і суб’єк­тивного в їх інституціях. Суб’єктивна складо­ва змісту кримінально-правових заходів визначається обов’язком особи, до якої вони застосовуються, зазнати кари, виховного і медичного примусового впливу та інших поз­бавлень у зв’язку із забезпеченням виконань завдань кримінально-правової реституції і виконати всі вимоги закону, які відносяться до порядку застосування кримінально-право - вих заходів. Таким чином, об’єктивні і суб’єк­тивні характеристики змісту кримінально - правових заходів утворюють систему юриди­чних властивостей останніх, які отримують інструментальний характеру завдяки суттєвій ознаці кримінально-правового впливу - фун­кціональній здатності відновлень соціальної справедливості, порушеної вчиненьм суспі­льно небезпечного діяння [12, с.208-209].

На нашу думку, запропоноване поьття за­ходів кримінально-правового характеру дає підстави стверджувати, що їх зміст, у першу чергу, полягає у певному обсязі державного примусу.

Нормативні приписи, зазначає B. C. Єгоров, необхідно забезпечуються державним приму­сом, без якого право не може бути ефектив­ним регулятором суспільних відносин і вико­нувати завдань, що перед ним стоять. У загальному розумінні правовий примус зво­диться до обмежень або повного позбавлень прав і свобод певного суб’єкта або безпосере­дньому впливу на нього (наприклад примусова депортація). Обмежуючи соціальний або пра­вовий статус індивіда, позбавляючи його ма­теріальних благ, а в деяких випадках прямо впливаючи на особисту недоторканість, дер­жава тим самим примушує його до здійснен­ня варіанта поведінки, що вимагається. Дос­лідник замічає, що обмеження, які входять у зміст державного примусу, не виключають можливості добровільного виконань обов’яз­ків [16, с. 103-104]. На подібний аспект змісту державного примусу звертали увагу науковці колишнього СРСР. Так, А. В. Кузнєцов зазна­чав, що хоча роль примусу у застосуванні кримінально-правових норм і значна, він не головним, а тим більше єдиним засобом за­безпечень дотримань норм права, оскільки у переважній більшості випадків вказівки за­кону виконуються добровільно [18, с.47-48].

Немаловажною особливістю правового примусу, пише далі B. C. Єгоров, є те, що він виражається у можливості реалізації най­більш суттєвих за сферою і рівнем обмежень правового стану особистості. У першу чергу це відноситься до юридичної відповідальності, в межах здійснень якої індивід може зазна­вати істотних страждань. Вплив на адресата примусу може проявлятися у виді ураження матеріальних інтересів, позбавлень певних привілеїв, пільг, в обмеженні свободи або со­ціального статусу. Вказані способи примусу носять офіційний характер і дозволяють най­більш повній мірі здійснити суспільно корис­ні цілі, передбачені законом [16, с. 108].

Державний примус, таким чином, зводить­ся до конкретного обсягу обмежень прав і свобод певного суб’єкта і знаходить свій вияв у кримінальному покаранні, примусових за­ходах медичного та виховного характеру, примусовому лікуванні, спеціальній конфіс­кації, заходах, що застосовуються до юриди­чних осіб тощо.

З іншого боку, і це у другу чергу, різним видам кримінально-правових відносин у про­цесі їх урегулювання кореспондують різні засоби кримінально-правового характеру. «Негативні» відносини регулюються, як пра­вило, суворим примусом і лише інколи дер­жава, виявляючи милість, пом’якшує примус. «Позитивні» кримінально-правові відносини регулюються шляхом заохочень суспільно корисної поведінки, котрі як засоби впливу на суб’єкта стимулюють таку поведінку [19, с.8]. Як зазначає В. М. Куц, посилаючись на окре­мих науковців, без примусу кримінальне право перестало б бути таким. Але важко не пого­дитися з тим, що без заохочення антикримі - нальна юстиція втрачає зміст, оскільки будь - які зусилля людини загладити свою провину перед суспільством не будуть оцінені і, зреш­тою, почнуть поступово згасати, покарань буде носити характер розплати за спричинене зло [20, с.64]. Особливістю заохочення, на відміну від пом’якшень, є те, що воно може бути як пов’язано з державним примусом, так і не бути з ним пов’язано.

Отже, змістом заходів кримінально-право­вого характеру, окрім певного обсягу приму­су, є пом’якшення та заохочення. Заохочень заходів кримінально-правового характеру, як, до речі, і пом’якшень, може здійснюватися через позитивну або соціально корисну пове­дінку особи. Заохочень, таким чином, охоп­лює передбачені діючим законом України про кримінальну відповідальність випадки звіль­нень від кримінальної відповідальності, зві­льнень від покарання або його відбувань, чи навіть непритягнень особи до криміналь­ної відповідальності. Пом’якшення здійсню­ється завдяки застосуванню норм, передбаче­них ст. ст.82, ч. 1, 3 ст.74, ст.95 КК України та деякими іншими.

Що стосується сутності окремих видів за­ходів кримінально-правового характеру, то відзначимо, що, зокрема, сутністю покарання є кара, змістом - конкретний обсяг правооб - межень, а формою - вид і розмір покарання [14, с.213]. С. А. Вєлієв, розглядаючи «сут­ність покарання» та «зміст покарань» як по­няття, що відрізняються одне від іншого, вка­зує, що сутність відображає типові властивості змісту тих явищ, у яких ми праг­немо виділити загальне і вирішальне. За сво­єю сутністю, - зазначає він, - покарання є державно-правовою мірою соціального керу­вання, примусовою за формою і каральною за характером [21, с.34-35]. Якщо зміст є усе, що входить у внутрішній «пристрій» предме­та, підкреслює О. Ф. Міцкєвіч, то сутність є узагальнена характеристика змісту, його зага­льна головна якість. У цьому сенсі сутністю кримінального покарання є кара [22, с.40-41]. Подібний погляд розділяє багато інших нау­ковців [23, с.125; 24, с.131].

Сутністю примусових заходів медичного характеру та примусового лікування є не ка­ра, а певне обмеження особистої свободи, з метою лікування особи. Ці заходи не перед­бачені для відплати за вчинене [25, с.47; 10,

С.139-140].

Примусові заходи виховного характеру та­кож не передбачені для відплати за вчинене. Вони застосовуються для виправлень (вихо­вань) неповнолітніх злочинців [10, с.153]. Примусові заходи виховного характеру, за­значає З. Р. Абземілова, посилаючись на ін­ших науковців, передбачають кращі, у порів­нянні з заходами покарань, умови для розви­тку позитивних якостей особистості, спираю­чись на які можна найбільш успішно добитися виправлення підлітка [26, с. 157].

Не передбачені для відплати за вчинене й спеціальна конфіскація та заходи криміналь­но-правового характеру, що застосовуються до юридичних осіб.

На підставі вищевикладеного, таким чи­ном, можна зробити наступні висновки:

1) під заходами кримінального характеру слід розуміти засоби впливу, які передбачені законом про кримінальну відповідальність за вчинення злочинного чи зовні схожого на нього діянь або суспільно небезпечного ді­янь, передбаченого Особливою частиною цього закону, пов’язані з обмеженьми чи по­збавленнями найбільш значимих для людини прав і свобод або зі звільненням особи від кримінальної відповідальності та покарань чи, навіть взагалі, з її не притягненьм до та­кої відповідальності і спрямовані на досяг­нення соціально корисних цілей;

2) сьогодні є всі підстави стверджувати, що в системі вітчизняного кримінального права спостерігається наявність самостійного інсти­туту заходів кримінально-правового характеру, який постає у вигляді так званого диференці­йованого кримінально-правового інституту;

3) змістом заходів кримінально-правового характеру є певний обсяг державного приму­су, пом’якшення та заохочення. Державний примус зводиться до обмежень або повного позбавлення прав і свобод суб’єкта і знахо­дить свій вияв у кримінальному покаранні, примусових заходах медичного та виховного характеру, примусовому лікуванні, спеціаль­ній конфіскації, заходах, що застосовуються до юридичних осіб;

4) заохочення заходів кримінально-право­вого характеру, як, до речі, і пом’якшень, може здійснюватися через позитивну або со­ціально корисну поведінку особи. Заохочень охоплює передбачені діючим законом Украї­ни про кримінальну відповідальність випадки звільнень від кримінальної відповідальності, звільнень від покарань або його відбувань, чи навіть непритягнень особи до криміналь­ної відповідальності. Пом’якшень здійсню­ється завдяки застосуванню норм, передбаче­них ст.82, ч. І, 3 ст.74, 95 КК України та деякими іншими;

5) сутність кожного із заходів криміналь­но-правового характеру залежить від їх виду в системі заходів державного реагувань на злочинні прояви.

ЛІТЕРАТУРА

1. Хавронюк М. І. Заходи кримінально- правового впливу: які вони бувають? / М. І. Хавронюк // Юридичний вісник Украї­ни.-№21 (934). -25-31.05.2013. - С. 6-7.

2. Березовський А. А. Кримінально-право - вий вплив: проблеми визначень / А. А. Бере­зовський // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного ун-ту. - 2012. - № 4. -

С. 143-147.

3. Березовський А. А. Методологічні пере­думови дослідження проблеми кримінально - правового впливу на злочинність / А. А. Бере­зовський // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного ун-ту. - 2011. - № 1.-С. 35-38.

4. Набиуллин Ф. К. Некарательные меры уголовно-правового характера: природа, сис­тема и социально-правовое значение: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Ф. К. Наби­уллин ; Казанск. гос. ун-т имени В. И. Улья­нова-Ленина. - Казань, 2008. - 208 с.

5. Лопашенко Н. А. Основы уголовно-пра - вового воздействия: уголовное право, уголов­ный закон, уголовно-правовая политика : мо - нографь / Н. А. Лопашенко. - СПб. : Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс»,

2004.-339 с.

6. Дую нов В. К. Уголовно-правовое воз­действие: теорь и практика : монографь /

В. К. Дуюнов. - М. : Науч. кн., 2003. - 520 с.

7. Грачева Ю. В. Судейское усмотрение в реализации уголовно-правовых норм: про­блемы законотворчества, теории и практики: дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.08 / Ю. В. Грачева ; Московск. гос. юрид. акад. имени О. Е. Кутафина. - М., 2011. - 425 с.

8. Вечерова Є. М. Заходи кримінально-пра­вового впливу на злочини: поняття, умови застосувань та види / Є. М. Вечерова // Нау­ковий вісник Міжнародного гуманітарного ун-ту.-2011.-№ 2.-С. 124-126.

9. Звечаровский И. Э. Меры уголовно­правового характера: понятие, система, виды / И. Э. Звечаровский // Законность. - 1999. - № 3. - С. 36-39.

10. Карпов К. Н. Иные меры уголовно-пра - вового характера как средство противодейст­вия совершению преступлений: дис. ... кан­дидата юрид. наук : 12.00.08 / К. Н. Карпов ; Омск. акад. внутр. дел. - Омск, 2010. - 226 с.

11. Козаченко О. В. Теоретичне визначен­ня понята та меж застосування кримінально - правових заходів / О. В. Козаченко // Універ­ситетські наукові записки. - 2005. - № 3 (15). -

С. 238-242.

12. Козаченко О. В. Кримінально-правові заходи в Україні: культурно-антропологічна концепція : монографія / О. В. Козаченко. - Миколаїв : Іліон, 2011. - 504 с.

13. Биктимеров Э. Л. Иные меры уголовно­правового характера и их роль в осуществле­нии задач уголовного права России: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Э. Л. Бик­тимеров ; Саратовск. гос. академия права. - Саратов, 2009. - 206 с.

14. Сидоренко Э. Л. Отрицательное пове­дение потерпевшего и Уголовный закон : мо­нография / Э. Л. Сидоренко. - СПб. : Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. - 310 с.

15. Павлова А. А. Иные меры уголовно­правового характера: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.08 / А. А. Павлова ; Нац. исслед. ун-т «Высшая школа экономики». - М., 2011. - 219 с.

16. Егоров В. С. Вопросы правового регу­лирования мер уголовного принуждения /

В. С. Егоров. - М. : Изд-во Московского пси - холого-социального ин-та ; Воронеж : Изд-во НПО «МОДЭК», 2006. - 312 с.

17. Алексеев С. С. Структура советского права / С. С. Алексеев. - М. : Юрид. литер., 1975.-264 с.

18. Кузнецов А. В. Уголовно-правовая ох­рана интересов личности в СССР : моногра­фия / А. В. Кузнецов. - М. : Юрид. лит., 1969. - 160 с.

19. Куц В. М. Заохочення та пом’якшення примусу як засоби кримінально-правового регулювання // Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримі­нального судочинства : матеріали Всеукраїн­ської наук.-практ. конф. (14-15 травня 2002 р. м. Запоріжжя) : У 2 ч. - Запоріжжя : Юрид. ін-т МВС України, 2002. - Ч. 1. - С. 5-9.

20. Куц В. М. Новий погляд на предмет та метод кримінального права / В. М. Куц // На­укові записки Харківськ. економіко-право - вого ун-ту. - 2004. - № 1. - С. 56-64.

21. Велиев С. А. Принципы назначения на­казания : монография / С. А. Велиев. - СПб. : Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. - 388 с.

22. Мицкевич А. Ф. Уголовное наказание: понятие, цели и механизмы действия : моног­рафия / А. Ф. Мицкевич. - СПб. : Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс»,

2005. - 329 с.

23. Багрий-Шахматов Л. В. Уголовная от­ветственность и наказание / Л. В. Багрий - Шахматов. - Минск : Вишэйш. школа, 1976. - 383 с.

24. Бажанов М. И. Уголовное право Укра­ины (Общая часть) : учебн. / М. И. Бажанов. - Днепропетровск : Пороги, 1992. - 168 с.

25. Попкова Е. А. Принудительные меры медицинского характера, применяемые к психически больным: уголовно-правовой и уголовно-исполнительный аспекты: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Е. А. Поп­кова ; Сибирск. юрид. ин-т МВД РФ. - Крас­ноярск, 2005. - 227 с.

26. Абземилова 3. Р. Проблемы примене­ния наказания и иных мер уголовно­правового характера к несовершеннолетним (по материалам Республики Башкортостан):


Дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.08 /

3. Р. Абземилова ; Российская академия пра-

Ященко А. М. Заходи кримінально-правового характеру: поняття, зміст і сутність / А. М. Ященко // Форум права. — 2013. — № 3. — С. 775—783 [Електронний ресурс]. — Ре­жим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j-pdf/FP_index. htm_2013_3_127.pdf

Розглянуті доктринальні точки зору щодо формулювання поняття заходів криміналь­но-правового характеру та кримінально-правового впливу, а також визначення змісту та сутності заходів кримінально-правового характеру; запропонований власний варі­ант формулювань поняття заходів кримінально-правового характеру та визначений їх зміст та сутність; обґрунтована теза про наявність в системі вітчизняного криміналь­ного права самостійного інституту заходів кримінально-правового характеру, який по­стає у вигляді так званого диференційованого кримінально-правового інституту.

Ященко А. Н. Меры уголовно-правового характера: понятие, содержание и сущность

Рассмотрены научные точки зрения относительно формулирования понятия мер уго - ловно-правого характера, а также определения содержания и сущности мер уголовно­правового характера; предложенный собственный вариант формулировки понятия мер уголовно-правового характера и определено их содержание и сущность; обоснован те­зис про наличие в системе отечественного уголовного права самостоятельного инсти­тута мер уголовно-правового характера, который проявляется в виде так называемого дифференцированного уголовно-правового института.

Yashchenko A. N. The Measures under Criminal Law: Concept, Content and Nature

Discussed scientific views on the formulation concept of measures under criminal law, and also determining the content and nature of the measures under criminal law. Offer own version of formulation of the concept of measures under criminal law and determined their content and nature. The thesis about presence in the system of national criminal law independent institute of measures under criminal law, which is manifested in the form of so - called differentiated criminal law institute Substantiated.


3 Моніторинг дотримання принципів, закріплених у Законі, здійснюваний Держггідприємництвом впродовж 2012 р., свідчить, що кількість виявлених фактів недо­тримання центральними органами виконавчої влади принципів державної регуляторної політики при підго­товці проектів регуляторних актів зросла до 18 %, а на регіональному рівні цей показник досяг більше 41 %. Через зазначені недоліки Держігідприємництвом було відмовлено у погодженні майже кожного другого роз­робленого місцевими органами виконавчої влади прое­кту регуляторного акта. Не можна не погодитись з ду­мкою О. В. Літвінова про те, що однією з багатьох причин, які обумовлюють сучасний стан реалізації дер­жавної регуляторної політики на регіональному рівні, є брак фахівців, досвіду, достовірної інформації, аналіти­чних установ, недостатність фінансування та наявність великої кількості «інституційних пасток» [20, с.167].

Борбунюк О. О. Регуляторні акти як різновид нормативно-правових актів / О. О. Бо - рбунюк // Форум права. — 2013. — № 3. — С. 46—52 [Електронний ресурс]. — Режим дос­тупу: Http://nbuv. gov. ші/j-pdf/FPindex htm_2013_3_l 0.pdf

Висвітлено правову природу регуляторного акту як різновиду нормативно-правових актів. Проаналізовано особливості процедури прийняття регуляторного акту. Розгля­нуто процедури планування та погодження регуляторних актів. Акцентовано увагу на спеціальних ознаках регуляторного акту. Запропоновано поняття регуляторного акту.

Борбунюк А. А. Регуляторные акты как разновидность нормативно-правовых актов

Освещена правовая природа регуляторного акта как разновидности нормативно­правовых актов. Проанализированы особенности процедуры принятия регуляторного акта. Рассмотрены процедуры планирования и согласования регуляторных актов. Ак­центировано внимание на специальных признаках регуляторного акта. Предложено понятие регуляторного акта.

Borbuniuk О. О. Regulatory Acts as a Kind of Legal Acts

With the Legal Nature of the Regulatory Act as a Form of Normative Legal Acts are Deals. The features of the enacting of the regulatory act are analyzed. The features of adoption procedure for the regulatory act are discovered. The procedures of planning and coordination of regulatory act was explained. The concept of the regulatory act is offered.

2 У Конституції Єгипту 2012 року ця стаття мала таку редакцію: «Принципи шаріату є основним джере­лом законодавства». У статті 219 визначалось, що «принципи ісламського шаріату включають традиційні

І юридичні норми, джерела, схвалені сунітськими шко­лами і громадою».

1. Великий тлумачний словник сучасної

Їни, особа вважається невинуватою у вчинені злочину і

Не може бути піддана кримінальному покаранню, доки

Її вину не буде доведено в законному порядку і встано­

Влено обвинувальним вироком суду [7, с.32]. Тому іс­тинні докази, одержані з порушенням вимог чинного

Процесуального законодавства, є недопустимими і не мають юридичної сили. А базований на них виправду­вальний / обвинувальний вирок, хоча б він і був доста­тньо обґрунтованим у суто логічному сенсі, юридично коректним не буде і підлягатиме скасуванню або зміні


[1] Реалі зуючи надані повноваження Держпідприєм - ницгвом протягом 2012 р. було відмовлено у пого­дженні кожного п’ятого поданого на погодження про­екту регуляторного акта.

[2] Під мисленням в психології розуміють процес ак­тивного опосередкованого та узагальненого відобра­ження явищ в їх істотних властивостях і зв'язках, який часто розгортається з метою вирішення окремих за­вдань та активною зміною умов, в яких ці завдання вирішуються (Краткий психологический словарь / сост. Л. А. Карпенко ; под. общ. ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевського. - М. : Политиздат, 1985. - С. 192).

[3] Вчені того часу ототожнювали поняття «іннова­ція» і «нововведення».

[4] Хоча на с.717 автори цього підручника визнають виборче право вже підталуззю конституційного права.

[5] У проектах Закону «Про засади запобігання та протидії корупції» від 17.11.2006 р. і від 30.10.2007 р. була здійснена спроба прирівняти до суб’єктів відпові­дальності за корупційні правопорушення і «адвокатів». Однак, при прийнятті Закону була врахована поправка народного депутата С. Г. Міщенка, і їх, адвокатів, було виключено з переліку зазначених суб’єктів.

[6] Окремі науковці зазначають, що правова культура, змістом якої є сукупність знань про право, виступає лише однією з форм прояву правосвідомості [4, с. 152]. проте ми не підтримуємо дану позицію, а вважаємо, що варто погодитись з позицією більшості науковців, які саме через поняття правової культури виділяють пра­вову свідомість як складову частину правової культу­ри, її елемент. Зокрема, вдало зазначає А. Б. Венгеров, вказуючи, що правова культура - більш висока і масш­табна форма правосвідомості [5, с.293]. К. Осакве під правовою культурою розуміє сукупність інститутів, прийомів, процесів та норм поведінки, спрямованих на забезпечення оптимального функціонування правової держави та впровадження загальної довіри громадян. На правосвідомість вказує як на важливий складовий елемент правової культури, під яким розуміє сукуп­ність свідомого ставлення членів суспільства до ролі права в суспільстві, встановлючи лише стандарт норм поведінки для громадян, тоді як правова культура встановлює ще й інститути, процеси і прийоми, ство­рені для стримування самої держави від відхилення від принципів верховенства права [3, с.211].

[7] Окремі автори на правореалізацію вказують як на найважливіший чинник, що сприяє формуванню пра­вової системи, яким вимірюється якість та ефектив­ність правових норм [6, с.125]. Однак на нашу думку це не зовсім вірно, оскільки основним елементом якіс­ної побудови національної правової системи виступає правова культура суспільства, оскільки саме на її осно­ві будується право, саме з неї випливає правосвідо­мість, та саме вона впливає на реалізацію правових норм. Так якщо відповідні правові норми та інститути створюються на основі його правової культури, право­свідомості, з врахуванням менталітету, культурно - релігійних, історичних, моральних та інших особливо­стей, то вони повинні діяти, і діяти якісно та ефективно. Тому, як випливає з вшценаведеного, існує безліч особ-

[8] Це зумовлено специфікою мови священних текс­тів, яка нехтує чіткими конструкціями і поняттями, але в той же час сповнена метафорами, алегоріями, поети­чними прийомами та виразами.

[9] Наукові надбання українських і російських вчених Російської Імперії є вагомим спадком не тільки росій­ської, але й вітчизняної науки міжнародного права.

[10] Так, професор Київського університету 0.0. Ей - хельман писав про російське міжнародне право.

[11] Сподівання Беккаріа щодо якоїсь безпристрасної особи, котра знайде рецепт загального щастя і спрямує до нього людську спільноту, були піддані критиці ще Кантом: «Правління (Regierung), засноване на принци­пі благовоління народові подібно до благовоління ба­тька своїм дітям, інакше кажучи, правління патерналі - стське (ішрегішп patemale), за якого піддані, наче неповнолітні, не в змозі відрізнити, що для них наспра­вді корисне або шкідливе, і вимушені поводити себе тільки пасивно, аби рішення питання про те, як вони мусять бути щасливі, очікувати від одного лише су­дження глави держави... таке правління є найбільший деспотизм, який тільки можна собі уявити... [2, с.79]. Критичну думку Канта з часом поділяв Поппер (див., напр. [З, с.7-8]). А Берлін, оцінюючи схожі ідеї, заува­жив, що «багато тиранів могли б скористатися цією формулою для виправдання своїх найгірших деспотич­них вчинків» (див. [4, с.541]).

(див. також [8, с. 181]).

Тягло О. В. Чи залишається істина цінністю поля права? / О. В. Тягло // Форум пра­ва. — 2013. — № 3. — С. 677—680 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j-pdf/FP_index. htm_2013_3_l 1 l. pdf

Виконано порівняльний аналіз книги Чезаре Беккаріа «Про злочини і покарання» та но - вовведеного Кримінального процесуального кодексу України в аспекті співвідношень цінностей істини і закону. Показано, що у сучасному полі права істина як цінність втрачає той пріоритетний статус, який обґрунтовував Беккаріа. Навіть мудро встанов­лювана процесуальна норма перестає, принаймні беззастережно, слугувати пошуку чи проголошенню істини, у першу чергу підпорядковуючись іншим цінностям.

Тягло А. В. Остается ли истина ценностью поля права?

Выполнен компаративный анализ книги Чезаре Беккариа «О преступлениях и наказа­ниях» и нововведенного Уголовного процессуального кодекса Украины в аспекте соо­тношения ценностей истины и закона. Показано, что в современном поле права истина как ценность утрачивает тот приоритетный статус, который обосновывал Беккариа. Даже мудро установленная процессуальная норма перестает, по крайней мере, безус­ловно, служить поиску и провозглашению истины, в первую очередь, подчиняясь иным ценностям.

Tiaglo О. V. Is Truth a Value in the Field of Law Till Now?

Comparative analysis of the Cesare Beccaria’s book «On crimes and punishments» and new Criminal procedural code of Ukraine devoted to interrelation between value of truth and value of the law is completed. It is argued, that in the field of law truth as a value loses the priority which was substantiated by Beccaria. Even stated wisely, procedural norm terminates, at least unconditionally, to serve to search and proclamation of truth; it is subordinated primarily to other values.

[13] Так, відповідно до ст.621 чинної Конституції Укра­