joomla
ЗАХИСТ СУБ’ЄКТИВНИХ ПРАВ І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ ФОРМ ДОГОВІРНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН
Форум права

УДК 347

0. 0. МАРКОВА, канд. юрид. наук, Сумсь­ка філія Харківського національного університе­ту внутрішніх справ

Ключові слова: суб 'єктивні права, законні інте­реси,, форми захисту, альтернативно-договірні форми

Для України як соціальної, правової, демо­кратичної держави питання захисту суб’єк­тивних прав та законних інтересів завжди є одним з найактуальніших. Право на захист є конституційним правом, яке гарантується державою і закріплюється в Конституції Укра­їни, Цивільному кодексі України, Цивільно - процесуальному кодексі України та в інших нормативно-правових актах.

У сучасних умовах розвитку та функціону­вання суспільства необхідною умовою є ство­рення цілісного механізму правового захисту, за допомогою якого забезпечується віднов­лення порушених суб’єктивних прав, захист законних інтересів, усунення будь-яких пе­решкод у реалізації суб’єктивних прав та за­конних інтересів.

Сьогодні науковий інтерес серед вчених викликає питання договірних форм захисту суб’єктивних прав та законних інтересів, оскільки до сих пір такі форми залишається недостатньо дослідженим у порівнянні з кла­сичними формами захисту, які виділяються у науці. В юридичні літературі саме питанню формам захисту присвячені праці таких відо­мих вчених, таких як: В. П. Грибанова, Г. А. Свердлика, Д. М. Чечота, М. А. Гурвича, P. E. Гукасяна, В. В. Бутнева, Г. П. Тимченка та інших. Звідси, мета статті - виділити та дос­лідити форми договірного регулювання від­носин, направлених на захист суб’єктивних прав та законних інтересів. Відповідно до цього завданням є: дослідити доктринальні позиції вчених та норми матеріального, про­цесуального права на предмет виявлення до­говірних форм захисту суб’єктивних прав та законних інтересів.

Форми захисту суб’єктивних прав та за­конних інтересів є динамічним елементом механізму правового захисту, який, у свою чергу, відноситься до здійснення права, і зміст якого становить як діяльність держави, уповноважених нею органів, громадських об’єднань, так і можливість самої особи реа­лізовувати власне право на захист у випадку порушення суб’єктивних прав та законних інтересів, в тому числі, звернутися за захис­том до компетентних державних органів. Аналізувати захисту суб’єктивних прав та за­конних інтересів при застосуванні форм дого­вірного регулювання відносин необхідно в діалектичній єдності норм процесу сны юго та матеріального права.

Процесуальне право забезпечує здійснення будь-якого суб’єктивного права чи законного інтересу, які випливають із галузей матеріа­льного права. Суб’єкти права мають можли­вість брати участь у процесі з метою захисту своїх суб’єктивних прав та законних інтересів. Процесуальне право у механізмі правового регулювання, сприяє реалізації та здійсненню матеріального права, є гарантією захисту прав і законних інтересів суб’єктів матеріального права, завдяки формам захисту. А для цього потрібно, щоб формами здійснення суб’єк­тивних прав та процесуальним правом врахо­вувалися властивості цих матеріальних прав, їх характер та природа [1, с. 12].

Зміст понять «законний інтерес» та «суб’єктивне право» носять кумулятивний характер основ матеріально-правового та процесуально-правового. Прибічники матері - ально-правової концепції (В. П. Грибанов, Г. А. Свердлик, Д. М. Чечот та ін.) розгляда­ють виникнення законного інтересу у зв’язку з дією норм матеріального права, які забезпе­чують йому прямий або опосередкований за­


Хист. Звернень суб’єкта в суд, на думку цих вчених, набуває матеріально-правового значен­ня. Прибічники процесуально-правової конце­пції (М. А. Гурвич, P. E. Гукасян, В. В. Бутнев та ін.) вважають, що законні інтереси захища­ються нормою не матеріального права, а лише нормою процесуального права.

Звідси, захист суб ’єктивного права та за­конного інтересу в матеріальному праві - це фактичні юридичні дії правомочних суб’єктів матеріального права щодо захисту своїх суб’єктивних прав, відновлення порушеного права, законного інтересу або запобігання за­грози його порушення.

Захист суб’єктивного права та законного інтересу в процесуальному праві - це право­мірна діяльність уповноважених суб’єктів, у тому числі і державних органів, яка спрямо­вана на відновлення порушеного, оспорюва­ного чи невизнаного права або інтересу і реа­лізується в належних формах захисту.

Щодо поняття форми захисту, то в законо­давстві відсутнє його визначень, а в юриди­чній літературі існують різні концепції. Одні вчені під формою захисту суб’єктивних прав та інтересів розуміють визначений законом порядок захисту прав та інтересів, здійснюва­ний тим або іншим юрисдикційним органом залежно від його природи [2, с.6]. Інші - ком­плекс внутрішньо узгоджених організаційних заходів щодо захисту суб’єктивних прав, які відбуваються в рамках єдиного правового ре­жиму [3, с. 17]. На думку Г. П. Тимченка, фор­ми захисту - це за певних умов інструмент реалізації права на захист. При цьому в тих або інших формах захисту розглядаються юридичні справи, які, в свою чергу, припус­кають певну процедуру (порядок) реалізації зацікавленими особами права на захист і юрисдикційних повноважень органів юрис­дикції [1].

Розрізняють дві основні форми захисту - юрисдикційну і неюрисдикційну [4].

Юрисдітііііна форма захисту - це захист цивільних прав державними чи уповноваже­ними державою органами. Юрисдикційна фо­рма захисту означає можливість захисту циві­льних прав у судовому чи адміністративному порядку. Д. Чечот класифікував форми захи­сту прав і законних інтересів громадян за при­родою юрисдикційного органу, що здійснює захист, і виділяв судову, адміністративну, арбітражну, нотаріальну і громадську фор­ми [5, с.53]. Чинний Цивільний кодекс Украї­ни визначає, що порушені цивільні права та охоронювані законом інтереси можуть захи­щатися в судовій, адміністративній, нотаріа­льній формі та шляхом самозахисту. Однак у літературних джерелах, поряд із закріплени­ми в Цивільному кодексі (далі - ЦК) України судовою, адміністративною та нотаріальною формами, також виділяють громадську форму захисту (у широкому розумінні) прав.

Неюрисдикційна форма захисту - це за­хист цивільного права самостійними діями уповноваженої особи без звернень до дер­жавних чи інших уповноважених органів. Та­ка форма захисту має місце при самозахисті цивільних прав і при застосуванні уповнова­женою особою заходів оперативного впливу [4, с.45]. Основна відмінність між формами полягає в тому, що захист прав і інтересів в юрисдикційної формі здійснюється різними спеціально уповноваженими державою ком­петентними органами, з властивим кожному з них певним процесуальним порядком діяль­ності, в той час як захист прав та інтересів в неюрисдикційна формі протікає в рамках ма­теріальних правовідносин і здійснюється са­мими учасниками правовідносин.

Серед неюрисдикційних форм захисту не­обхідно виділити альтернативні форми захис­ту, які не пов’язані зі здійсненьм правосуддя і мають договірну природу (арбітраж, медіатив - ні форми), хоча вони не виключають і не мо­жуть виключати юрисдикцію суду [1, с. 12] .

Альтернативна форма виділяється для то­го, щоб акцентувати увагу саме на можливос­ті особи використовувати договірні форми для захисту своїх суб’єктивних прав та закон­них інтересів, не звертаючись одразу до юрисдикційної форми захисту. Для альтерна­тивних форм захисту характерна договірна основа, оскільки їх використань є правом особи, а не обов’язком. Суб’єкти права само­стійно, на власний розсуд обирають таку фо­рму договірного регулювання відносин для захисту свої суб’єктивних прав та законних інтересі, яка для них є найбільш прийнятною.

Серед альтернативних форм захисту, які мають договірну основу (природу) пропонує­мо виділити наступні договірні форми:

1) пророгаційна угода (угода про підсуд­ність);

2) третейська угода;

3) медіативна угода:

4) мирова угода.

Досить поширеною альтернативною фор­мою захисту суб’єктивних прав та інтересів є договірна форма, у вигляді договору та (або) угоди, які є не тільки формою вираження пе­вного суб’єктивного права та інтересу та за­собом їх реалізації, але й досить дієвою фор­мою захисту. Основне призначення договору зводиться до регулювання в межах закону по­ведінки людей шляхом вказівки на межі їх можливих і необхідних дій, а також на нас­лідки порушення відповідних вимог [6, с.9]. Ключовий момент договору - це згода, узго­дження інтересів сторін. Традиційно, у літе­ратурі відмічається, що в договорі знаходить своє відображення воля сторін, спрямована на досягнення певного, бажаного двома сторо­нами, юридичного результату, що відбиваєть­ся у виникненні, зміні або припиненні право­відносин. Б. Л. Хаскельберг писав, що будь - який договір - це взаємне погоджене волеви­явлення, яке спрямоване на досягнення пев­ного правового результату, суть якого - уго­да. Без досягнення такого погодженого вираження волі сторін не може бути ніякого договору, а значить і угоди [7, с. 157].

Сторони самостійно можуть врегулювати питання захисту своїх прав та інтересів, до­мовитися наприклад додатково укласти як додаток до основного договору - угоду, або окрему угоду, в якій буде конкретно обумов­лено питання щодо захисту суб’єктивних прав та законних інтересів кожної із сторін. У дого­вірній формі регулювання відносин позиції, на яких встановлюється захист суб’єктивних прав та законних інтересів осіб, відрізняється тим, що суб ’єктивна позиція заснована на ус­відомленні самим учасником необхідності встановлення та підтримання «стану захисту» для досягнення того чи іншого результату ін­дивідуального чи суспільного характеру, а та­кож на внутрішньому переконанні в готовнос­ті до виконання встановлених чи прийнятих правил поведінки всіма учасниками взає­мозв’язку. Об’єктивна позиція передбачає можливість добровільного, ініціативного вста­новлення взаємозв’язків, вона передбачена або допускається (не суперечить) нормами права. У даному разі зв’язок може бути одно­сторонньо та двосторонньо направленим, і при встановленні та здійсненні він нерідко «переростає» у взаємозв’язок.

Договірна форма регулювання відносин - це спосіб соціального зв’язку, заснований на ініціативі сторін, їх внутрішньому переко­нанні, представлений у вигляді узгодженої, обов’язкової програми поведінки, спрямова­ної на досягнення результату, визначеного сторонами та захист. Тобто, поведінка фор­мується залежно від наявності чи відсутності зовнішнього впливу на поведінку сторін від­носин, а також наявності внутрішнього пере­конання в необхідності встановити та підтри­мувати відносини.

Учасники відносин, обираючи конкретну альтернативно-договірну форму захисту свої суб’єктивних прав та законних інтересів ви­значаються, в першу чергу, із порядком офо­рмлення домовленості між собою. Визначив­шись із формою захисту сторони переходять до вибору інструментів, якими вони будуть захищати свої права та інтереси, тобто вони обирають конкретні способи та засоби захис­ту, які закріплюються у конкретній угоді. Угода, як договірна форма зовнішньо об’єк - тивізує дії сторін направлених на захист і внутрішньо узгоджує механізм захисту.

Пророгаційна угода (угода про підсуд­ність) як форма договірного регулювання ві­дносин направлена на захисту суб’єктивних прав та законних інтересів сторін шляхом на­дання їм можливості самостійно визначати суд, який у разі виникнень спору, буде розг­лядати їх спір. Угода про підсудність підпо­рядковується подвійному правовому режиму, оскільки така угода є інститутом sui genesis. До таких угод застосовуються загальні поло­жень цивільного законодавства щодо форми, порядку укладання, виконання, розірвань угоди. Водночас допустимість та дійсність такої угоди буде визначатись процесуальним правом. Одним із прибічників цієї позиції є Я. Грель, який стверджує, що укладення угоди регулюється матеріальним правом, а правила його дії регулюються процесуальним правом. Для матеріально-правової сторони діє право, властиве договору (lex legiscausae), а для про­цесуальної - закон місце судового розгляду (lex fori) [8, С.157]. Порядок укладень проро - гаційної угоди не відрізняється від укладень основного договору. Необхідною передумо­вою виступає досягнення узгодженого воле- вьвлення сторін щодо порядку захисту суб’єктивних прав та законних інтересів. Угода про підсудність називається пророгаці­єю, тому вона об’єктивізована у спеціальну форму - пророгаційному договорі або угоді. Така угода є обов’язковою для сторін, вона не може бути розірвана на вимогу однієї із сто­рін. Як правило, пророгаційна угода оформ­ляється у вигляді застережень в рамках до­говору, проте може бути вкладена у формі окремого письмового договору або включена до змісту конкретного цивільного договору: поставки, купівлі-продажу. Будучи частиною договору, угода характеризується автономні­стю, яка проявляється в тому, що недійсність договору не впливає на дійсність угоди, так само як і недійсність угоди не впливає на дій­сність договору. Отже, якщо одна із сторін має намір оспорити дійсність укладеного до­говору, належний суд виходить із пророга - ційної угоди. По-друге, передача прав за осно­вним договором не означає таку передачу відносно пророгації. Угода про підсудність передбачає конкретизацію відносно свого пре­дмету. Німецький процесуаліст Готфріда Бау- мгертеля, потреба в конкретизації пророгації викликана не її специфікою, а загальними ви­могами визначеності будь-якого договору. Да­на угода забезпечує достатньо регламентова­ний, визначений порядок захисту сторонами свої суб’єктивних прав та законних інтересів.

Наступною формою договірного регулю­вань відносин спрямованою на захист суб’єктивних прав та законних інтересів є третейська угода. Подвійна природа третей­ської угоди допускає можливість використан­ня як норм матеріального права (цивільного) щодо форми, порядку укладання, виконань та розірвань угоди, так і процесуального права в частині порядку вирішень спору третейським судом. Як відзначає Т. С. Кисе - льова, «за загальним правилом до питань про третейську угоду, не врегульованих спеціаль­ними нормами, застосовуються загальні нор­ми цивільного права»[9, с. 157]. Арбітражні угоди (третейські угоди) поділяють на дві групи: ті, що укладаються до виникнень спору між сторонами, і ті, що укладаються вже після того, як спір виникнув. Ці види ар­бітражних угод Дж. Морріссей і Дж. Грейвс називають ще «ех ante agreement» та «ех post agreement» [10, с.319]. Перші мають вигляд арбітражного (третейського) застережень, що міститься в основному договорі, а другі укладаються у формі окремої арбітражної (третейської) угоди. Як арбітражне застере­жень, так і окрема арбітражна угода мають спільну мету - передати спір, майбутній чи існуючий, на вирішення третейському суду. Укладень арбітражної угоди вже після вини­кнень спору є також логічним і має свої осо­бливості. Таку арбітражну угоду легше сфор­мулювати, бо сторони вже усвідомлюють суть і характер спору. Як зазначають А. Ред - ферн і М. Хантер, арбітражні застережень «дивляться в майбутнє», а арбітражні угоди - «в минуле» [11, с. 131]. Питання форми та ук­ладення арбітражного застережень слід роз­глядати через призму вимог до форми та по­рядку підписання основного договору сторін [12, с.29]. Водночас слід пам’ятати, що арбіт­ражна угода є самостійною угодою, згідно із принципом автономності арбітражної угоди.

С. Лебедєв зазначає, що, укладаючи угоду, яка містить арбітражне застереження, сторо­ни насправді укладають не одну, а дві угоди [ІЗ, с.85-86]. У цьому контексті практично нівелюється різниця між арбітражною уго­дою, що укладається у формі арбітражного застереження, та окремою арбітражною уго­дою, бо арбітражне застереження теж можна вважати окремою угодою, хоча фактично во­но міститься в основному договорі сторін. Посилання у договорі, на документ, який міс­тить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір ук­ладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. Недійсність окремих положень до­говору, який містить третейське застережен­ня, не тягне за собою недійсність такого тре­тейського застереження [14].

Обираючи саме таку форму захисту, сто­рони передають спір на вирішення третейсь­кому суду, тому в такому разі з точки зору форми захисту суб’єктивних прав та інтересів досить важливим, на нашу думку, є форму­лювання умов третейської угоди.

Медіаптвна угода. Медіація походить від латинського слова mediation і означає посере­дництво. Медіація - це чітко структурована процедура врегулювання спору, направлена на захист суб’єктивних прав та законних ін­тересів сторін за участі нейтрального посере­дника (медіатора), який підтримує сторони у досягненні ними взаємовигідного рішення. Медіація має добровільний, а не зобов’язаль­ний характер: сторони за власним бажанням можуть припинити медіацію або продовжити її. Результатом успішного проведення медіа - тивного процесу (детально сформульовані та обрані прийнятні для обох сторін варіанти вирішення конфлікту, вироблена стратегія захисту кожної сторони своїх прав та інте­ресів) є пропозиція медіатора укласти медіа- тивну угоду, яка підписується сторонами. До­сягнута домовленість виконується сторонами добровільно, оскільки пошук оптимального рішення для обох учасників є результатом їх спільних переговорів, власних зусиль спря­мованої на вирішення спору в якому захища­ються власні суб’єктивні права та законні ін­тереси. Медіатор як нейтральний учасник медіативного процесу відграє основну роль у медіативній угоді, а саме: ініціює її укладання між сторонами.

У медіативній угоді чітко прописується порядок та умови виконання досягнутих до­мовленостей, чіткий та зрозумілий план ви­ходу з конфліктної ситуації із зазначенням часу та послідовності дій кожної із сторін. Також обов’язково повинна зазначатися умо­ва про перевірку виконання учасниками умов медіативної угоди, як з власної ініціативи, так із ініціативи самих учасників. У результаті такої перевірки в угоду можуть бути внесені відповідні корективи або уточнення.

Медіативні угоди бувають двох видів', ті, які укладаються на стадії розгляду спору у су­ді, а також ті, що оформлюються поза судовим процесом та мають цивільно-правовий харак­тер. Останні встановлюють обов’язки сторін, а умови виконання такої угоди регулюються ци­вільним законодавством. Медіативні угоди направлені, щоб захистити суб’єктивні права та інтереси кожної сторони, у разі порушення їх іншою стороною чи запобіганню порушенню.

Мирова угода як договірна форма врегулю­вання відносин з приводу захисту суб’єк­тивних прав та законних інтересів. Укладаючи мирову угоду, сторони розпоряджаються своїм процесуальним, а також суб’єктивним правом

І охоронюваним законом інтересом (законним інтересом). Розпоряджаючись своїми правами при укладенні мирової угоди, сторони не від­мовляються від судового захисту своїх прав. Навпаки, вони впевнені, що суд, у випадку по­рушення умов угоди може примусити іншу сторону виконувати прийняте на себе зо­бов’язання, оскільки мирова угода, затвердже­на судом, остаточно ліквідує спір між сторо­нами і підлягає примусовому виконанню.

Цивільно-процесуальним кодексом перед­бачена можливість сторін з метою врегулю­вання спору, в основі якого лежить захист прав та законних інтересів кожної сторони, укласти мирову угоду. В юридичній літерату­рі висловлюються позиції щодо подвійної правової природи даної угоди. З однієї сторо­ни - це угода про врегулювань матеріально - правових відносин і до якої застосовуються норми матеріального права, з іншої - це про­цесуальна угода між сторонами про завер­шень правового спору, шляхом постанов - лень ухвали про закриття проваджень у справі. Мирова угода розглядається як: І) процесуальний договір (В. Н. Паращенко,

С. Ф. Сокол та інші) [15, с.259]; 2) цивільно- правова угода (Т. А. Белова, І. Н. Колядко [16, с.441]; 3) розпорядчий документ [17, с.222].

Динаміка мирової угоди, порядок укладан-

Ь, зміна та розірвання угоди регулюється за­гальними положеньми цивільного законодав­ства. Враховуючи процесуальну специфіку мирової угоди, можна говорити про особли­вий процесуальний порядок виконання умов мирової угоди.

Для всіх альтернативно-договірних форм захисту є характерним:

1) договірна природа;

2) автономія волі сторін щодо вибору кон­кретної договірної форми при врегулюванні відносин, направлених на захист своїх суб’єк­тивних прав та законних інтересів;

3) подвійний правовий режим норм мате­ріального та процесуального права.

З врахуванням сказаного, вважаємо, що всі ці угоди, направлені на захист суб’єктивних прав та законних інтересів, необхідно розгля­дати як самостійні альтернативно-договірні форми захисту.

ЛІТЕРАТУРА

1. Тимченко Г. П. Способи та процесуальні форми захисту цивільних прав : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук / Г. П. Тимченко. - X., 2002. - 21с.

2. Воложанин В. П. Несудебные формы ра­зрешения гражданско-правовых споров /

В. П. Воложанин. - Свердловск : Средне - Уральск. книжное изд-во, 1974. - 202 с.

3. Бугаев В. В. К понятию механизма за­щиты субъективных прав / Бугаев В. В. // Су­бъективное право: проблемы осуществлень и защиты. - Владивосток : Изд-во Дальне - вост. ун-та, 1989. - С. 15-18.

4. Процедурный или процессуальный по­рядок защиты гражданского права именуется формой защиты. - Гражданское право : в

2 т. Т. 1 / под ред. Е. А. Суханова. - 2-е изд. - М. :Бек, 2000.-411 с.

5. Чечот Д. М. Субъективное право и фор­мы его защиты / Чечот Д. М. - Л. : Изд-во Ле­нинградского ун-та, 1968. - 143 с.

6. Брагинский М. И. Договорное право: Общие положень / Брагинский М. И., Ви- трянский В. В. - М. : Статут, 1998. - 682 с.

7. Хаскельберг Б. Л. Гражданское право: Избранные труды / Хаскельберг Б. Л. - Томск : Изд-во «Красное знамя», 2008. - 438 с.

8. Шак X. Международное гражданское процессуальное право / Шак X. ; пер. с нем. - М. : БЕК, 2001.-560 с.

9. Кисельова Т. С. Підвідомчість Міжнаро­дному комерційному арбітражу спорів за уча­стю держави / Т. С. Кисельова // Право Украї­ни. - 2006. - №8. - С. 52-56.

10. Morrissey J. International Sales Law and Arbitration: problems, cases and commentary / Morrissey J., Graves J. - The Hague: Kluwer Law International BV, 2008. - 528 p.

11. Practitioner’s Handbook on International Arbitration / ed. by Dr. Frank-Bernd Weigand, Verlang C. H. - Beck München, 2002.

12. Цірат Г. A. Міжнародний комерційний арбітраж : навч. посіб. / Г. А. Цірат. - К. : Іс­тина, 2002. - 304 с.

13. Лебедев С. Н. Международный комме­рческий арбитраж: компетенция арбитров и соглашение сторон / С. Н. Лебедев. - М. : Изд-во Торг.-пром. палаты СССР, 1988. - 139 с.

14. Закон України «Про третейський суд» : від 11.05.2004 р., № 1701—TV // ВВР України. - 2004.-№35.-Ст. 412.

15. Паращенко В. Н. Гражданский процесс. Практикум / В. Н. Паращенко. - Минск : Пра­во и экономика, 2004. - 222 с.

16. Белова Т. А. Гражданский процесс. Общая часть учебник / Т. А. Белова, И. Н. Колядко, Н. Г. Юркевич. - Минск : Амалфея, 2001. - 576 с.


17. Осипов Ю. К. Гражданский процесс : учебник для вузов / Ю. К. Осипов. - М. : Изд-

Маркова О. О. Захист суб’єктивних прав і законних інтересів при застосуванні форм договірного регулювання відносин / О. О. Маркова // Форум права. — 2013. — № 3. —

С. 340—346 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j- pdf/FP_index. htm_2013_3_5 7.pdf

Досліджуються форми договірного регулювання відносин, які спрямовані на захист суб’єктивних прав та законних інтересів. Проаналізовані доктринальні позиції вчених та нормативно-правові акти на предмет існуючих форм захисту. Виділені та розглянуті альтернативно-договірні форми захисту, серед яких: пророгаційна угода, мирова, ме - діативна та третейська угода.

Маркова 0.0. Защита субъективных прав и законных интересов при применении форм договорного регулирования отношений

Исследуются формы договорного регулирования отношений, направленные на защиту субъективных прав и законных интересов. Проанализированы доктринальные позиции ученых и нормативно-правовые акты на предмет существующих форм защиты. Выде­лены и рассмотрены альтернативно-договорные формы защиты, среди которых: про- рогационное соглашение, мировое, медиативное и третейское соглашение.

Markova 0.0. Protection of Subjective Rights and Legitimate Interests in the Application Forms of Contractual Regulation of Relations

To a form of contractual regulation of the relations directed on protection of the subjective rights and legitimate interests are investigated. Doctrinal positions of scientists and normative legal acts about existing forms of protection are analyzed. Alternative and con­tractual forms are allocated and considered: prorogatsionny agreement, settlement, meditative and arbitration agreement.