joomla
ЕВОЛЮЦІЯ ТЕОРІЇ РОЗПОДІЛУ ВЛАДИ В ІСТОРІЇ СВІТОВОЇ ПОЛІТИКО-ПРАВОВОЇ ДУМКИ
Форум права

УДК 340.15

A. M. ТОЛК АЧ, Чернігівський національ­ний технологічний університет

Ключові слова: еволюція, теорія розподілу влади, законодавча гілка влади, виконавча гілка влади, судова гілка влади, система стримувань і про­тиваг

Теоретичне осмислення і інтерпретація ідеї державної влади, її розподіл між різними ор­ганами однієї держави займали розуми мис­лителів і вчених не одного сторіччя.

Коли ми говоримо про теорію розподілу влади, то на думку приходить ім’я великого французького мислителя Ш. Монтеск’є, який є автором цієї розробки. Але не треба забува­ти, що мислителі попередніх століть розроби­ли правову базу цієї теорії, внесли вагомий внесок у її обгрунтування. Поміж них виділи­мо представника Середньовіччя - М. Падуан - ського і англійського мислителя Нового часу Д. Локка.

Суть зародження вчення про поділ влади вдало сформував B. C. Абашмадзе: «Треба ви­знати, що вчення про поділ державної влади настільки старе, як і сама держава й право. Починаючи з античної епохи... вчення про розподіл державної влади розвивається пос­тупово і лише в епоху абсолютизму стає па­нуючим» [1, с.4]. На підтвердження свого ви­сновку B. C. Абашмадзе посилався на Ш. Монтеск’є, який вивчення історії вчення про розділення державної влади «починає з анти­чної епохи» [1, с.5]. Вказане твердження, зво­диться до того, що засновниками вчення про розподіл державної влади є античні мислителі Древньої Греції та Стародавнього Риму. Се­ред них Платон, який засновує певну тради­цію, яка потім продовжуватиме розроблятися завдяки Аристотелю, Стою та Полівію, щоб зрештою передатися державам Заходу у фор­мі доктрини про поділ влади [2, с.31].

Метою статті є розглянути еволюцію теорії розподілу влади від середньовіччя до епохи Просвітництва, спираючись на вчення М. Па - дуанського та Д. Локка, проаналізувати їх роль у подальшому встановленні принципу поділу влади у вченні Ш. Монтеск’ є.

Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що принцип розподілу влади як один з правових - є, перш за все, конституційним, оскільки відображає правові засади громадсь­кого суспільства, не лише правової держави, що структурує її владу, але й утримує її під контролем.

Різні аспекти зазначеної нами проблеми знайшли віддзеркалення у роботах зарубіж­них вчених таких як: B. C. Абашмадзе, М. М. Азаркіна, P. C. Болдиревої, Н. С. Прозоро - вої, Л. Р. Симонишвили та вітчизняних вчених, як А. А. Карасевич, В. Ладиченко, О. Є. Манько,

В. П. Марчук та ін.

Поділ державної влади - конституційний принцип організації управління державним життям, суть якого у поділі єдиної державної влади, джерелом якої є народ, на три гілки, які представляються самостійними видами органів державної влади - законодавчу, вико­навчу і судову та розмежування повноважень між ними [3, с.496]. Іншими словами, це сис­тема організації і функціонування державної влади, в якій різні вищі органи держави здій­снюють функції законодавчої, виконавчої та судової влади.

Одним із перших поділ влади на законода­вчу та виконавчу запропонував італійський мислитель М. Падуанський, автор політично­го твору «Захисник миру». Законодавча влада на його думку, повинна належати народу, а виконавча - монарху. Законодавча влада ви­значає компетенцію та організацію виконав­чої влади, яка взагалі діє завдяки, тому авто­ритету, яким її наділяє народ-законодавець, і покликана строго додержуватися рамок зако­ну [4, с.122].

М. Падуанський першим запропонував по - літико-правову формулу - legislator humana


(народ-законодавець). Він ставить питань «Кому належить право видавати закони чи хто справжній законодавець у людському суспіль­стві?». Його відповідь: «народ, тобто сукуп­ність громадян чи велика їх частина». Народ встановлює і форму правління. Правителю належить виконувати волю народу: повеліва­ти, судити і виконувати закони. Краще вико­нуються закони, коли виконавча влада дові­ряється одному чи кільком, ніж усім. Головне, щоб їх дії виходили із загального рішень.

У своєму трактаті «Захисник миру» мисли­тель писав: «Законодавець, - перша причина, що діє, властива закону, - сам народ, колек­тив громадян, або його частина найбільш ва­жлива, така, що виражає свій вибір і свою во­лю щодо всього, що стосується цивільних актів, невиконання яких загрожує цілком зе­мним покараньм» [5, с.605].

Обґрунтовуючи свою теорію наводив такі основні аргументи:

- законодавча влада повинна належати то­му, хто може дати найкращі закони: саме та­кий народ, адже закони видаються для зага­льного блага, а воно краще вбачається всіма, ніж деякими. Ніхто сам собі зла не бажає, от­же, усі в сукупності будуть шукати загально­го блага, а не частки. Навпаки, один чи деякі легко можуть або помилятися, або мати на увазі власну користь, а не громадську;

- законодавцем повинен бути той, чиї за­кони найкраще виконуються. Таким є знову народ, тому що кожний тут кориться не за примусом, а добровільно законам, які він сам на себе накладає. При цьому більшість має і найбільше сили, щоб змусити непокірливих виконувати закон.

Таким чином, у М. Падуанського народ - єдиний носій суверенітету і верховний зако­нодавець. Він один з перших став проводити чітке розмежувань між законодавчою і ви­конавчою владою держави. При цьому перша визначає компетенцію й організацію другої, котра покликана суворо дотримуватися закону.

Його погляди стали каталізатором нових тенденцій у політико-правовій думці Серед­ньовіччя, що відкидали панувань церкви в державі і в майбутньому призвели до нового погляду на організацію державної влади, за­снованої на концепції її поділу [6].

Генезис теорії розподілу влади пов’язаний з виникненням в Англії у XVII ст. політико - правових теорій Дж. Локка.

Основоположниками сучасної теорії поді­лу влади називають англійського просвіти­теля і політичного діяча Джона Локка та французького мислителя, видатного юриста Шарля Монтеск’є. І, що є важливим, їх кон­цепція поділу державної влади отримала своє відображення і закріплення в конституційних актах, багато з яких зберегли свою дію і по теперішній час [7, с.407].

У відомому творі «Два трактати про дер­жавне правлінь», враховуючи об’єктивні по­треби до поділу влади в державі, Дж. Локк розрізняє три влади: законодавчу, виконавчу та федеративну (союзну). Таку класифікацію він приводить відповідно до специфіки здійс­нюваних ними функцій - створень законів для загального блага, їх виконання і ведень стосунків з іншими державами [8, с.6]. Судо­ва гілка влади охоплюється у мислителя ви­конавчою. Тут Дж. Локк дав визначення за­конодавчій владі - це та влада, яка має право вказувати, як мають вжити силу держави для збереження її самої та її членів. Необхідно, щоб весь час існувала влада, яка слідкувала за виконаньм тих законів, які створені і зали­шаються в силі. І таким чином, законодавчу і виконавчу владу часто треба розділяти. Уба­чаючи основний засіб проти узурпації влади в системі розподілу влади, Дж. Локк приділяє увагу межам функціонування кожної з них [9, с. ЗОО]. Також він зазначав, що законодавча влада за необхідністю має бути верховною, а усі інші влади в особі якихось членів суспіль­ства виходять з неї і підлеглі їй. І далі ми ба­чимо, що законодавчу владу достатньо часто ототожнюють з верховною владою, або вва­жають основною формою її прояву. Отже, зрозуміло, що законодавча влада, важлива в розподілі влад, тому що саме закони є осно­вою функціонувань виконавчої і судової гілки влади, саме на реалізацію них спрямована їх діяльність.

Поділ влад, вважав Д. Локк, не виключає єдності, яка досягається тим, що всі влади ви­ходять із законодавчої і підпорядковуються їй. Крім того, у монархії монарх сприяє єдно­сті державної влади, так як він бере участь у роботі законодавчої, виконавчої і союзної влади. Монарх наділявся, за теорією Локка, правом розпуску і скликань парламенту, правом законодавчої ініціативи, правом за­тверджувати законопроекти і навіть правом діяти поза законом, пом’якшуючи силу зако­ну, якщо, на його думку, цей закон міг заподі­яти шкоду народові. Дж. Локк посилається на «загальне благо», «благо народу», які зму­шують в окремих випадках виконавчу владу відступати від закону.

Дж. Локк виправдовував також можливість опору владі, зокрема монарху в разі зловжи­вань своїми правами. Фактично він виправ­довував право народу в окремих випадках на повстань [10, с. 129-130].

Дж. Локк надав теорії «розподілу влади» характер універсальної доктрини. їм були ро­звинуті її основні положення: про здійснень законодавчої влади виключно через виборний представницький орган; про неприпустимість представницькому органу займатися вико­нань законів; про створення у зв’язку з цим постійно діючого органу виконавчої влади [11, с.350].

Позиція Дж. Локка загалом була прогреси­вна. Обґрунтовуючи класовий компроміс між буржуазією і дворянством за допомогою теорії поділу влади, він тим самим обмежував абсо­лютизм і схвалював конституційну монархію.

Отже, ідея поділу влади за Дж. Локком є гарантом запобігання свавілля зі сторони держави по відношенню до особи [12, с.292].

Новим якісним етапом у становленні теорії розподілу влади стала праця Ш. Монтеск’є «Про дух законів», в якій він сформулював положень про існування трьох гілок влади.

Модель правової держави Ш. Монтеск’є, в якій, в свою чергу, були розроблені ідеї Дж. Локка щодо поділу влади, мала значний вплив на Конституційну теорію Західного світу. У вищезгаданій праці Ш. Монтеск’є каже, що в кожній державі є три форми вла­ди: влада законодавча, влада виконавча, яка відає питаннями міжнародного права, і влада виконавча, яка відає питаннями права грома­дянського [13, с.211]. Він вважав, що якщо влада законодавча та виконавча будуть поєд­нані в одній особі або інституті, то не буде свободи. Також він справедливо зазначив, що свободи не буде якщо законодавча і виконав­ча влада не відокремлена від судової. Як він зазначає: «Щоб не було можливості зловжи­вати владою, необхідний такий порядок ре­чей, за якою різні влади мали б змогу взаємно стримувати одна одну» [14, с.309].

Розвинувши теоретичні основи доктрини розподілу влади, Ш. Монтеск’є висунув ідею про «рівновагу» і взаємні «стримувань» вла­ди, а також висловив думку про те, що в ор­ганах державної влади повинні бути предста­влені всі стани суспільства. Не відкидаючи республіку, як можливу форму правління за умови розподілу влади, Ш. Монтеск’є відда­вав перевагу помірній конституційній монар­хії з двопалатним парламентом. На основі узагальнень і комплексного аналізу основних положень концепції розподілу влади, Ш. Мо­нтеск’є заслужено здобув славу найбільш ав­торитетного ідеолога і теоретика цієї доктри­ни [15, с.99].

На нашу думку, російський вчений М. М. Азаркин абсолютно справедливо від­значає, що розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову в політичній практиці су­часних держав часів Ш. Монтеск’є було оче­видним фактом.

Розумна держава, на думку Ш. Монтеск’є, теоретично повинна ґрунтуватися на принци­пах розподілу влади, взаємного стримувань влади від свавілля, розподілу верховної влади між різними соціальними прошарками суспі­льства. Причому ці принципи були виділені завдяки аналізу історичного досвіду багатьох реально існуючих держав і їх конституцій, а не тільки «політичної практики англійської держави» [16, с. Ю].

Стрижнем механізму поділу влади в кон­цепції Ш. Монтеск’є є система стримувань і противаг, що мають діяти всередині цього механізму. Без них механізм навряд чи може вважатися дієздатним, зловживань владою стають неможливими, а політична свобода - захищеною. Мислитель вважав, що законода­вчу й виконавчу влади слід врівноважити, але із збереженням підпорядкованості виконавчої влади законодавчій. Це завдання виконує сис­тема стримувань і противаг, що складається, за Монтеск’є, з таких юридичних інструмен­тів: 1) надань законодавчій владі права кон­тролювати виконання законів виконавчою владою; 2) надань виконавчій владі права скасовувати рішення законодавчої; остання таким правом щодо виконавчої влади не наді­ляється; 3) заборона законодавчій владі за будь-яких обставин звинувачувати й судити особу, що здійснює виконавчу владу; 4) забо­рона законодавчому органу видавати будь-які акти, крім законів; 5) внутрішня противага в самій законодавчій владі шляхом впрова­дження двопалатної організації законодавчо­го органу: одна палата є представництвом на­роду, друга - складається із спадкової знаті (на зразок англійських Палати громад і Пала­ти лордів), кожна палата наділяється правом скасовувати рішень іншої [17, с. 103].

На нашу думку, принципова відмінність між теоріями Дж. Локка і Ш. Монтеск’є поля­гає не в тому, що Дж. Локк не розглядав су­дову владу як самостійну гілку влади, а Ш. Монтеск’є, навпаки, виділяв її як самос­тійну і незалежну. Головне полягає в тому, що, відокремлюючи законодавчу і виконавчу владу одну від одної, вони по-різному бачили ступінь їх відособлення і незалежності.

Якщо Дж. Локк підкреслював верховенст­во законодавчої влади по відношенню до ін­ших влад, розглядаючи її як гаранта єдності державної влади в цілому при відносно неза­лежному і самостійному функціонуванні різ­них її відгалужень, то Ш. Монтеск’є обґрун­товував значно більшу, якісно іншу ступінь незалежності і самостійності влади і навіть необхідність їх рівноваги [18, с. 120].

Аналізуючи вчення Ш. Л. Монтеск’є, мож­на зробити висновок, що сам розподіл влад не є самоціллю, головне, щоб цей розподіл за­безпечував свободу кожної людини. Таким чином, принцип поділу влади має бути пок­ладений в основу державності не тільки через його функціональну корисність, але і з метою захисту прав особи.

Головною метою Ш. Монтеск’є було за­безпечень не стільки рівноваги видів влади, скільки впровадження дійового юридичного механізму рівноваги суспільних сил. І поділ влади таку рівновагу забезпечує.

Вчення Ш. Монтеск’є про поділ влад за­жило великої популярності серед його сучас­ників - ліберального дворянства і буржуазії. Ф. Вольтер називав твір мислителя «кодексом розуму і свободи».

На противагу сучасникам, офіційна ідео­логія абсолютистської Франції піддала кри­тиці основні положення теорії поділу влади Ш. Монтеск’є, а його трактат «Про дух зако­нів» був заборонений. Його Батьківщина об­рала інший шлях - революційний, і ця юри­дична доктрина була впроваджена в цій країні значно пізніше, у конституційних актах бур­жуазної революції у Франції кінця XVIII сто­ліття. Так, у ст. 16 Декларації прав людини і громадянина 1789 року проголошувалося: «Суспільство, в якому не забезпечено корис­тування правами і не встановлено поділу влад, не має конституції» [19]. Принцип роз­поділу влад відображений також у Консти­туції СІЛА 1787 року.

Хоча в основу своєї доктрини ПІ. Мон­теск’є поклав конституцію Об’єднаного Ко­ролівства, вплив цій доктрини сказався в Конституції СІЛА. Отже, найбільшою мірою вчення про розподіл влади було сприйняте творцями Конституції СІЛА 1787 р.

Теорія поділу влади виникла в результаті попередніх періодів соціально-політичного розвитку і накопичень історичного досвіду в організації державно-правового життя, і підт­римань стабільності в суспільстві і державі.

М. Падуанський перший в історії політико - правових вчень поділив владу на законодавчу і виконавчу, і визначив народ - джерелом влади.

Концептуально теорія розподілу влади в своєму так званому класичному вигляді була сформульована Дж. Локком і Ш. Монтеск’є. Основним мотивом розробки теорії розподілу влади у них була ідея досягнення політичного компромісу між буржуазією і ліберальним дворянством за рахунок розділення між ними державно-владних функцій.

Значення праць Дж. Локка і Ш. Монтеск’є виходить далеко за рамки їх часу. Кожному з них вдалося сформулювати конструкції, які використовуються людством впродовж історії її існування.

На відміну від попередників, Ш. Монтеск’є вперше в історії державно- правової думки пов’язав поділ державної вла­ди на три гілки влади з конституцією держа­ви. Тим самим він обґрунтував ідею правлін­ня у державі не людей, а законів.

Теорія розподілу влади сприйнята в бага­тьох новітніх конституціях, при цьому конк­ретні форми її реалізації вельми різноманітні.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абашмадзе В. С. Учение о разделении государственной власти и его критика / Аба­шмадзе В. С. - Тбилиси : Изд-во «Сабчото Сакартвело», 1972. - 51 с.

2. Класики політичної думки: Від Плато­на до Макса Вебера : пер. с нем. / кер. проек­ту А. Лой ; під заг. кер. А. Богачов, М. Бой­ченко, В. Кебуладзе. - Київ : Тандем, 2002. - 584 с.

3. Конституционное право. Энциклопеди­ческий словарь / отв. ред. С. А. Авакьян. - М. : Изд-во НОРМА, 2001. - 688 с.

4. Мамут Л. С. Политические и правовые учения в Западной Европе в Средние века / Мамут Л. С. // История политических и пра­вовых учений / под общей ред. B. C. Нерсеся - нца.-М., 1996.-722 с.

5. Падуанский М. Защитник мира / Падуанс - кий М. // Античный мир. - М., 1999. - Т. 2. - 693 с.

6. Формы правления: история и современ­ность : учеб. пособие / Л. Р. Симонишвили. - 2-е изд., стереотип. - Москва : Флинта : МПСИ, 2007. - 290 с.

7. Манько О. Є. Принципи поділу держав­ної влади в умовах президентської, парламе­нтської та змішаної форми державного прав­ління / О. Є. Манько // Університетські наук, записки. - 2009. - № 2. - С. 406—411.

8. Ладиченко В. Поділ влади: теорія і практика / В. Ладиченко. - Київ: Україна, 1998.-32 с.

9. Грибан М. В. Проблема конституциона­лизма : наследие Дж. Локка и современность / М. В. Грибан // Філософсько-антропологічні студії. - 2001 - Спец. вип. - 364 с.

10. Марчук В. П. Історія політичних і пра­вових вчень : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В. П. Марчук, Г. В. Марчук. - Київ :ДП «Вид. дім «Персонал», 2009. - 480 с.

11. Локк Дж. Сочининя : в 3 т. Т. З / Локк Дж. ; под ред. И. С. Нарского. - М. : Мысль, 2012.-670 с.

12. Карасевич А. А. Идея разделения влас­тей в политической теории Джона Локка /

А. А. Карасевич, Л. Г. Лысенко // Філософсь­ко-антропологічні студії. - 2001. - Спец. вип. - 364 с.

13. Правовая мысль : Антология / автор - составитель В. П. Малахов. - М. : Академиче­ский проект ; Екатеринбург : Деловая книга,

2003. - 1016 с.

14. Монтескье ПІ. Л. О духе законов / Мо­нтескье Шарль Луи // Избранные произведе­ния. - М. : Гос. изд-во полит, лит., 1955. - 800 с.

15. Прозорова Н. С. Теория «разделения властей» и современное буржуазное государ­ство / Прозорова Н. С. // Советское государс­тво и право. - 1974. - № 9. - С. 92-98.

16. Азаркин Н. М. Политико-правовое уче­ние Монтескье: дис. ... кандидата юрид. наук :

12.0. 01 / Азаркин Николай Михайлович. - Москва, 1982. - 206 с.

17. Історія вчень про державу і право : під­ручник / за ред. проф. Г. Демиденка, проф.

О. В. Петришина. - Харків : Право. 2008. - 240 с.


18. Болдырева Р. С. Разделение властей: теоретико-правовые аспекты: дис. ... канди­дата юрид. наук : 12.00.01 / Болдырева Раиса Степановна. - М., 1998. - 164 с.

19. Декларація прав людини і громадянина 1789 року [Електронний ресурс]. - Режим до­ступу : http : //constituante. livej ournal. com/10253. html.



Толкач А. М. Еволюція теорії розподілу влади в історії світової політико-правової думки / А. М. Толкач // Форум права. — 2014. — Ms 2. — С. 432—437 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j-pdf/FP_index. htm_2014_2_76.pdf

Просліджується еволюція теорії розподілу влади від Середньовіччя до епохи Просвіт­ництва у теоретичних концепціях М. Падуанського, Дж. Локка та Ш. Монтеск’є. Про­аналізовано поняття розподілу влади і визначено суть принципу її розподілу та його державно-правові модифікації. Відзначається значення теорії розподілу влади, яка стала основою багатьох світових конституцій.

Толкач А. Н. Эволюция теории распределения власти в истории мировой политико­правовой мысли

Прослеживается эволюция теории разделения власти от Средневековья к эпохе Про­свещения в теоретических концепциях М. Падуанского, Дж. Локка и Ш. Монтескье. Проанализировано понятие разделения власти и определена суть принципа разделения власти и его государственно-правовые модификации. Отмечается значение теории ра­зделения власти, которая стала основой многих мировых конституций.

Tolkach A. N. Evolution of Theory of Distributing Power in the History of World Political and Legal Thought

The evolution of theory of power distributing is traced in theoretical conceptions of M. Paduanskoqo, John Locke and Shari’ Montesk’e from the Middle Ages to the epoch of Enlightment. The notion of power distributing is analyzed and the essence of the principle of its distributing and its state and legal modifications are defined. The value of theory of power distributing that became the basis of many world constitutions is marked.