joomla
ДЕЯКІ АСПЕКТИ РОЗУМІННЯ ГІДНОСТІ ЛЮДИНИ У ТВОРАХ РОСІЙСЬКИХ ФІЛОСОФІВ, ЮРИСТІВ НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ
Форум права

УДК 340.12

Н. В. МАРУЩАК, канд. юрид. наук, доц., Чернігівський національний технологічний уні­верситет

Ключові слова: людина, гідність, повага, свобо­да, права

Кожна людина як індивідуальність є само - цінністю, їй притаманні певні моральні та ін­телектуальні риси, які вона схильна сприйма­ти як позитивні і значущі для суспільства, що означає наявність у неї почуття власної гідно­сті. На самоцінність людини та її почуття вла­сної гідності має зважати оточень. Відомий дослідник у галузі прав людини О. Лукашева у цьому зв’язку визначає, що «гідність - це визнання суспільством соціальної цінності, унікальності конкретної людини, значущості кожної особи як частки людського співтова­риства» [1, с.144]. А Ф. М. Рудинський слуш­но зазначив, ідея людської гідності означає визнань людини вищою, ні з чим не зрівня­ною цінністю, з чого випливає визнань її суб’єктом свободи, рівності, володінь нею правами та обов’язками людини і громадянина [2, с.229].

Повага до людської гідності, тобто уявлен­ня про цінність особистості з найдавніших ча­сів була і є предметом уваги філософів, право­знавців, істориків, її унікальність лежить в основі сучасної філософії прав людини, а ди­наміка прав людини є наслідком конкретно - історичних умов, які коригують значущість і актуальність тих благ, що відтворюються від­повідними правами. Звідси, метою даної стат­ті є аналіз розуміння поняття «гідність» у працях видатних представників філософської та правової думки Росії початку XX століття. На нашу думку, це сприятиме більш глибо­кому та повному сучасному розумінню по­нять «гідність», «права та свободи людини».

Велику увагу особистості та її гідності приділяли у своїх роботах на початку XX ст. російські філософи, юристи. Найважливішою ідеєю філософсько-правової концепції Б. Чи - черіна є проблема особистості, яка, відповід­но до його концепції, є «визначальним почат­ком усіх суспільних відносин» [3, с.43]. На думку вченого, особа має гідність, у силу якої вона вимагає до себе поваги. У філософії це виражається в тому, що людина завжди по­винна розглядатися як мета і ніколи не по­винна зводитись до ступеня простого засобу [З, с.47]. Джерело цієї гідності людини і усіх вимог, що випливають з неї, полягає у тому, що вона носить у собі усвідомлення Абсолю­тного, тобто це джерело лежить саме в мета­фізичній природі суб’єкта, що підносить його над усім фізичним світом і робить його істо­тою, що має ціну сама по собі і потребує до себе поваги [4, с.56]. Релігійною мовою це виражається тезою, що людина створена за образом і подобою Божою. Таким чином, гід­ність, властива особистості, дає їй право ви­магати поваги до себе.

Праці Б. Чичеріна суттєво вплинули на М. Бердяева, стали джерелом юридичної ідео­логії [5, с.313]. Видатний філософ Микола Бе­рдяев є відомим теоретиком свободи людини. У центрі його філософської концепції - особа в усій різноманітності її духовного життя.

Важливим для М. Бердяева є поняття осо­бистості. Він розділяє поняття «людина», «особистість», «особа». Людина - боже ство­ріння, образ та подоба Божа, точка перетину двох світів - духовного і природного. Особис­тість - це категорія «релігійно-духовна», це творча здатність людини, реалізація якої озна­чає рух до Бога. Особистість підтримує спіл­кувань із «духовним світом» та може прони­кнути у «світ свободи» у безпосередньому духовному досвіді, що за природою своєю є інтуїцією. «Особистість, - підкреслював М. Бердяев, - це свобода та незалежність лю­дини по відношенню до природи, до суспіль­ства, до держави, але вона не є егоїстичним самоствердженьм. Персоналізм не означає, подібно індивідуалізму, егоцентричної ізоля­


Ції. Особистість в людині є її незалежність щодо матеріального світу, який є матеріалом для роботи духу. І разом із тим, особистість є універсам, вона наповнюється універсальним змістом» [6, с.254]. Особа має свій неповтор­ний образ. Індивідуальне буття людини, вва­жає М. Бердяєв, є первісним, визначальним. Зовнішня реалізація всього індивідуального і неповторного, що має людина, складає зміст творчості. Творчість - найважливіша харак­теристика людини як особистості. Свобода у М. Бердяєва безпосередньо зв’язана з суттю людини: основна якість духа особистості. Особа, насамперед, за духовною природою є істота вільна і творча. Свобода є позитивною, творчою потужністю, що нічим не обумовлю­ється і не обґрунтовується, - це потужність духу творити не з природного світу, а із само­го себе. Свобода, вважає М. Бердяєв, є самоо­чевидною і не потребує зайвих філософських обґрунтувань і доказів. М. Бердяєв писав, що «свобода людської особи не може бути дана суспільством і не може по своєму витоку та ознаці залежати від нього, - вона належить людині як духовній суті» [7]. Невід’ємні пра­ва людини, і право на гідність у тому числі, що встановлюють межі влади суспільства над людиною, визначаються не природою, а ду­хом. Це духовні права, а не природні права, природа ніяких прав не встановлює. «Гідність людини - в її житті, а не у смерті, у возз’єд­нанні духа із плоттю, а не у відторгненні духу від плоті, у возз’єднанні індивідуальної долі особистості з історичною долею світу, а не у відділенні особистої долі від світової. Вся гі­дність людини заснована на відчутті вільної відповідальності, на усвідомленні провини у власній долі» [8]. Філософ вважав помилкою історичного гуманізму недостатню увагу до гідності людини як істоти, котра наділена свободою і відповідальністю. Головними в християнстві були для нього ідеї богоподіб - ності людини, піднесення гідності людини до гідності Ісуса Христа, насамперед, його духо­вності, внутрішньої свободи, любові і творчої сили. Людина і Бог можуть і повинні, за М. Бердяєвим, зближуватися до ступеня співпра­ці, співтворчості, оскільки «Гідність людини передбачає існувань Бога. У цьому суть усієї життєвої діалектики гуманізму. Людина є осо­бистість тільки в тому випадку, якщо віна є вільний дух, що відображає Вище Буття філо­софськи. Цяточка зору повинна бути названа персоналізм» [9, с.71]. Відродження людства М. Бердяєв пов’язує з процесом становлення особистості та її розвитку шляхом духовності. У його творах приділено багато уваги фено­менам людського буття й загальнолюдських цінностей: свободи, любові, гідності та твор­чості. Однак справжній гуманізм не може об­межитися лише проблемою особистісного існувань людини і повинен включати в себе проблему суспільства, спільного існувань людей в ході історії [9, с.71]. Протиріччя лю­дини, згідно М. Бердяєвим, можуть бути по­долані лише в ході становлення справді віль­них і відповідальних розумних і людяних відносин між людьми [10, с.200].

Особливий інтерес викликає концепція гід­ності особи 1.0. Ільїна, який уже у своїх ранніх працях підкреслював самоцінність людської особистості, своєрідність, одиничність людини й індивідуальний розвиток її щиросердного і духовного життя (кн.106 [11]). Вчений від­значав, що в основі природного права лежить «гідне, внутрішньо-самостійне і зовнішньо- вільне життя всієї безлічі індивідуальних ду­хів, що утворюють людство» [12, с.112].

Принижень гідності людини він вбачав у всякому применшенні і зневажанні основного права кожного вести одухотворене життя са­мостійно і вільно. Дане право, на його думку, є природним, суб’єктивним правом, що нале­жить людині, якою б вона не була малою, хво­рою або поганою [12, с.112]. Таким чином, че­рез визначень того, як може бути порушена гідність людини, можна вьвити право кожної людини вести одухотворене життя вільно і са­мостійно. Під одухотвореним життям він ро­зумів здатність людини до внутрішньої само­поваги, духовної і вольової дисципліни, що лежить в основі всього державного і правово­го життя [12, с.227].

Учений підкреслював ту важливу роль, яку відіграє гідність людини не тільки в її житті, але й у житті держави. Він вважав, що, не по­важаючи себе, людина не поважає і громадя­нина в собі. Не розуміючи своєї духовної гід­ності, вона не бачить духовної гідності ні в інших громадянах, ні в державі. Людина сприймає чужу гідність як чужу силу і бачить у ній або своє знаряддя, або свою небезпеку. Такий індивід до державної влади відчуває не довіру і повагу, а покірність. На підставі цьо­го І. О. Ільїн приходить до висновку, що тота­літарна влада будує свій режим на придушен­ні і перекручуванні почуття власної гідності особи. У розглянутій концепції, на наш пог­ляд, конкретизується зміст права на повагу, який полягає в тому, що людина може жити вільно і самостійно.

Слід зазначити, що у зв’язку з розглядом поняття гідності у російській літературі увага приділялася і вивченню питання про право на гідне людське існувань. Уперше визначень даного права було вжито B. C. Соловйовим у праці «Оправдание добра». Об’єктом цього права він вважав вимогу того, «щоб будь-яка гідна людина мала не тільки достатні засоби до існувань і фізичний відпочинок, але щоб вона також користувалася і дозвіллям для своєї духовної досконалості» [13, с. 171].

Про необхідність визнання права на гідне людське існувань також зазначав П. І. Нов - городцев, який вважав, що визнань цього права має не тільки моральне, але й юридичне значення [14, с. 185]. Під правом на гідне люд­ське існувань філософ розумів заперечень тих умов, що зовсім виключають можливість гідного людського життя. Відповідно до його концепції, у кожному суспільстві є рівень жит­тя, що вважається нормою. Право має взяти на себе визначень цієї норми. П. І. Новгородцев писав, що саме в ім’я охорони свободи право має взяти на себе турботу про матеріальні умови існувань особи; в ім’я її гідності воно має взяти на себе турботу про охорону права на гідне людське існувань [14, с.186].

Учення B. C. Соловйова про державу і пра­во, за визначеньм М. Бердяева, справило вплив на богошукань і «нову релігійну сві­домість» П. Флоренського, на концепції ідеа­лізму і символізму XX ст. [5, с.298].

Богословські праці П. Флоренського нале­жать до області християнської філософської апологетики. Він розробив систему теодицеї й антроподіцеї. Теодицея вирішує питань, як погодити віру у всемогутнього й всеблагого Бога з наявністю світового зла. Антроподіцея (виправдань людини) вирішує питань, як погодити віру в те, що людина створена по об­разу й подобі Божому, досконалим і розумним, з наявною його недосконалістю й гріховністю. Антроподіцея П. Флоренського пов’язана із проблемами філософської антропології. В ос­нові антроподіцеї лежить ідея очищення й порятунку людини, освячень й обожнень людської істоти. Центральне питання антро­подіцеї - христологічне: про втілень Бога Слова й з’єднанні людини із Христом у таїнс­твах церкви [15, с.235].

Як цілісна праця антроподіцея не була на­писана П. Флоренським. До її тематики мож­на віднести два великих цикли, що виросли з лекцій, прочитаних в Московській Духовній Академії - «Философь культа» та «У водо­разделов мысли», а також роботи з філософії мистецтва, які увійшли до циклів «Иконос­тас», «Обратная перспектива» або є цілком самостійними «Пространство и время в ху­дожественных произведеньх» [16, с.234].

Характерною рисою антроподицеї є симво­лізм, який, як і в теодиції, є не тільки методом і творчої формою, а й об’єктом досліджень. Як у теодиції, П. Флоренський виявляє антіномі - чну природу символу, суть якої в тому, що символ, з одного боку, надлюдський, а з ін­шого - людяний. Антиномизм виявляється: в будові людини, в пульсації життя людини, в характеристиках духовного типу особистості, у співвідношенні людини і світу, в будові ку­льту, в лествицях освячень, в умовах освя­чень, в богослужбовому дійстві, в освяченій людині, у побудові культури, у світоглядній діяльності людини, у мові, в будові слова, у властивостях слова, в господарській діяльнос­ті людини, у художній діяльності людини, в історичному процесі як ритмічному чергу­ванні типів культур, у долі Ізраїлю.

Онтологізм, символізм і антиномизм антро­подицеї припускають інтуїтивне, споглядальне пізнань. В основі пізнання будови людини лежить інтуїція образу Божого; в основі пі­знання освячень людини - інтуїція страху Божого, світла, ритму Ісусової молитви; в ос­нові пізнань діяльності людини - інтуїції подиву, здивування і втілень [17].

Особливість антроподіцеї П. Флоренського полягає в тому, що він розвивав її, спираю­чись на конкретний православний культ. Шлях антроподіцеї можливий не інакше як Силою Божою й відбувається: 1) у будові лю­дини як образу Божого, 2) в освяченні люди­ни, коли вона із грішної стає освяченою, свя­тою, 3) у діяльності людини, коли релігійно - культова, літургічна діяльність є онтологічно первинною і визначає та освячує світогляд, господарство й мистецтво людини. Тобто, лю­дина несе в собі деяку певну «божествен­ність», яка не може загинути, навіть якщо для Царства Небесного виявиться негідною уся її «емпірична особистість» - зміст її самопізнан-

Ь. Вища антропологічна структура - це «Об­раз Божий», «свята суть людини», «проблиск вічної гідності людини» [18].

Вчень про людину, її гідність П. Флорен­ського до сьогодні не отримало належного висвітлень в аналітичній літературі. П. Фло- ренський є одним із найбільш унікальних ро­сійських релігійних філософів початку XX ст. як широкою тематикою своїх робіт, так і ха­рактером тієї реакції, яку ці роботи викликали у філософських, богословських та наукових колах. На думку М. М. Павлюченкова, можли­во що взагалі ніхто з мислителів не викликав такої великої кількості як він діаметрально протилежних відгуків на свої твори [19, с.56].

Отже, необхідно насамперед зазначити, що російська філософія є багатим джерелом са­мобутньої філософської думки, яке й досі у повній мірі не досліджене. Вирішальну роль у формуванні та розвитку етичних поглядів ро­сійських філософів відігравало релігійне сві­тобачень, необхідність вдосконалення релі­гійної самосвідомості. Неможна сказати, що вчення про формувань духовних основ буття людини, піднесення її гідності виступає тим стрижнем, відносно якого вибудовується вся історично визначена проблематика філософ­ських пошуків. Проте і онтологічні, і гносео­логічні, і естетичні системи російських філо­софів, правників незмінно включали в себе етичну складову, насамперед, людську гід­ність як необхідний, значущий практичний елемент вчень. Не дивлячись на різні підхо­ди, російські філософи намагалися не просто систематично і раціонально викласти свої по­гляди, але й обґрунтувати їх з позиції цінніс­ної значущості особистості та суспільства. Проблеми людини, її гідності, сучасного та майбутнього буття людини, традиційно пов’язуються зі служінням Батьківщині і Бо­гові і самозапереченням Богу (або колективу).

ЛІТЕРАТУРА

1. Права человека : учеб. для вузов / отв. редактор член-корр. РАН, доктор юридичес­ких наук Е. А. Лукашева]. - М. : Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. - 573 с.

2. Рудинский Ф. М. Наука прав человека и проблемы конституционного права : труды разных лет / Ф. М. Рудинский. - М. : МИР,

2006. - 1234 с.

3. Чичерин Б. Н. Избранные труды / Чиче­рин Б. Н. [подготовка текста, составление, вступительная статья и комментарии А. В. По­лякова ; комментарии к «Философии права»

Е. В. Тимошиной, А. В. Поляков]. - СПб. : Изд-во С.-Петербургск. ун-та, 1997. - 555 с.

4. Чичерин Б. Н. Философия права / Чичерин Б. Н. - М. : Типо-литография Товарищество Кушнеров и Ко, репринтное копь, 1900. - 340 с.

5. Мироненко О. М. Історія вчень про державу і право : навч. посіб. / О. М. Мироненко, В. П. Горбатенко. - К. : ВЦ «Академія», 2010.-456 с.

6. Бердяев Н. А. Экзистенциональная диа­лектика божественного и человеческого / Бе­рдяев Н. А. О назначении человека. - М. : Ре­спублика, 1993. - С. 254-358.

7. Философия Бердяева [Електронний ре - сурс]. - Режим доступу: Http://www. grandars. ru/college/filo sofiya/ filo sofiya-ber dyae va. html.

8. Бердяев H. Философия свободы / Бердя­ев Н. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://www. magister. msk. ru/library/philos/berdy aev/berdnOO 1 .htm.

9. Бердяев Н. Пути гуманизма / Бердяев Н. //

Здравый смысл. - 1997. - № 3. - С. 64-71.

10. Рыбин В. А. Гуманизм как этическая категория / В. А. Рыбин. - М. : Логос, 2004. - 272 с.

11. Ильин И. В. Идея личности в учении Штирнера (опыт по истории индивидуализма) / Ильин И. В. // Вопр. философии и психоло­гии. - 1911. - Кн. 106. - С. 55-93.

12. Ильин И. А. О сущности правосозна­ния / Ильин И. А. // Сочинения : в 2 т. - М., 1993. - Т. 1 : Философия права. Нравственная философия. - 1993. - С. 73-300.

13. Соловьев В. С. Оправдание добра /

B. С. Соловьев // Русская философия собст­венности, XVIII-XX : сборник. - СПб., 1993. -

C. 161-182.

14. Новгородцев П. И. Право на достойное человеческое существование / П. И. Новгоро­дцев // Русская философия собственности, XVIII-XX : сборник [авт.-сост. К. Исупов, И. Савин].-СПб., 1993.-С. 185-191.

15. Петрушенко В. Філософія : навч. по - сіб. для вузів / Віктор Петрушенко. - 4-те вид., перероб. і доп. - Львів : Новий Світ - 2000, 2006. - 503 с.

16. Андроник игумен (Трубачев). Свя­щенник Павел Флоренский - профессор Мос­ковской Духовной Академии // Московская Духовная Академия. 300 лет (1685-1985). Бо­гословские труды. Юбилейный сборник. - М.,

1986. -336 с.

17. Игумен Андроник (Трубачев) Антро - поцея священника Павла Флоренского [Елек - тронний ресурс]. - Режим доступу: http:// Www. vehi. net/florensky/vodorazd/P_5.html#andr onik.

18. Флоренский П. А. Столп и утвержде­ние истины / Флоренский П. А. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:Http://azbyka. ru/ vera_i_neverie/o_boge2/ stolp-i-utverzhdenie - istiny. shtm.

19. Павлюченков H. Н. Антропология священника Павла Флоренского: критичес­кие оценки и исследования (материалы, опуб­ликованные до 1917г.) / Павлюченков Н. Н. // Вестник ПСТГУ 1: Богословие, Философия. -

2011. - Вып. 1 (33). - С. 56-66.



Марущак Н. В. Деякі аспекти розуміння гідності людини у творах російських філо­софів, юристів на початку XX століття / Н. В. Марущак // Форум права. — 2014. — №2. — С. 248—252 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j- pdf/FPindex. htm_2014 2 44. pdf

Аналізується розуміння людської гідності у працях таких видатних представників фі­лософської та правової думки Росії початку XX століття, як Б. Чичерін, М. Бердяев, І. Ільїн, В. Соловйов, П. Новгородцев, П. Флоренський. На думку автора, це сприятиме більш глибокому та повному сучасному розумінню понять «гідність», «права та сво­боди людини».

Марущак Н. В. Отдельные аспекты понимания человеческого достоинства в трудах русских философов, юристов в начале XX века

Анализируется понимание человеческого достоинства в трудах таких выдающихся представителей философской и правовой мысли России в начале XX века, как Б. Чи­черин, Н. Бердяев, И. Ильин, В. Соловьев, П. Новгородцев, П. Флоренский. По мне­нию автора, это будет способствовать более глубокому и полному современному по­ниманию понятий «достоинство», «права и свободы человека».

Marushchak N. V. Separate Aspects of the Understanding Human Dignity in the Writings of Russian Philosophers, Lawyers in the Early Twentieth Century

It was analyzes the understanding of human dignity in the works of such prominent representatives of philosophical and legal thought in Russia in the early twentieth century, as

B. Chicherin, Berdyaev, I. Ilyin, V. Soloviev, P. Novgorodtsev, P. Florensky. According to the author, it will contribute to a deeper and more complete understanding of the modern concepts of «dignity», «human rights and freedoms».