joomla
З ДОСВІДУ АНТИЧНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРОДОВОЛЬЧУ БЕЗПЕКУ (САМОС, II СТ. ДО Н. Е.): ІСТОРИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
Форум права

УДК 340.15:931/939

О. А. ГАВРИЛЕНКО, докт. юрид. наук, доц., Харківський національний університет внутрішніх справ

Ключові слова: продовольча безпека, закон, ан­тичність, посадова особа, державний контроль, санкція

Нинішнє соціально-економічне становище, що склалося в Україні, визначає надзвичайну актуальність діяльності держави щодо забез­печення продовольчої безпеки. Кардинальні перетворення у політичній, правовій та еко­номічній сферах, що відбулися останнім ча­сом, чітко вказують на необхідність цілесп­рямованої діяльності у цій царині. Наша держава пережила непростий історичний пе­ріод та вступила до епохи, коли після радян­ського періоду відтворилася приватна влас­ність. Інтенсивні економічні перетворення попередніх років знаменують собою поступо­вий перехід до якісно нової моделі господа­рювання, що спирається, з одного боку - на специфічні умови державного розвитку, а з іншого - на глобальні світові, а також євро­пейські тенденції. На цьому тлі особливо яск­раво виявляються негативні наслідки обраної тактики та стратегії реформування: триває розшарування населення за майновою озна­кою, відбувається деіндустріалізація економі­ки, посилюються ентропійні[1] процеси у сіль­ському господарстві, зростає продовольча залежність країни, під загрозу потрапляє її продовольча безпека.

Вагомий внесок до теорії забезпечення продовольчої безпеки держави внесли фахів - ці-юристи Т. В. Курман, О. І. Гойчук, З. М. Іль - їна, А. Ю. Тригуб, Л. Д. Греков, A. B. Кузьмін,

А. Д. Юрченко [1-6] та ін. Проте історико - правовий аспект цієї проблеми й донині ста­новить майже суцільну лакуну.

Проблема забезпечення продовольчої без­пеки, тобто захищеності життєвих інтересів людей, яка знаходить вираження у гаранту­ванні державою безперешкодного фізичного та економічного доступу особи у будь-який час до продуктів харчування з метою підтри­мання її звичайної життєдіяльності [7], поста­ла вже у стародавній час. В античний період, коли на теренах півдня сучасної України утворилися та розвивалися держави (Ольвія, Херсонес, Боспор), котрі вели активну хлібну торгівлю з грецькими полісами, розташова­ними у Малій Азії та на Пелопоннесі, в яких продовольча проблема стояла доволі гостро [8], на скелястих островах в Егейському морі також існували поліси, що майже цілком за­лежали від зовнішньої торгівлі. Через невели­ку кількість земель, які можна було обробляти, та їхню невисоку родючість питання забезпе­чення громадян продуктами харчування ніко­ли не випадали тут з поля зору держави.

Одним з таких полісів, який посідав поміт­не місце серед інших держав еллінської ой­кумени того часу був Самое, розташований у південно-східній частині однойменного ост­рова. Заселення острова розпочалося ще у III тис. до н. е. Спочатку тут мешкали племена лелегів та карійців. Окрім того, у перебігу ар­хеологічних досліджень було виявлено й слі­ди мінойської та мікенської цивілізацій. А на початку І тис. до н. е., під час великого грець­кого переселення, тут з’явилися іонійці, після чого Самос став одним з дванадцяти членів Іонійської Ліги - міжполісного союзу, що ви­ник близько IX ст. до н. е. До початку VIII ст. до н. е. поліс перетворився на розвинений тор- говельно-ремісничий центр. Цьому сприяло географічне розташування острова, що знахо­дився на перехресті транспортних шляхів з Греції, Єгипту до Малої Азії та полісів Півні -


Чного Причорномор’я. Саме тому високого ступеню розвитку тут набуло мореплавання й посередницька торгівля, за рахунок чого зна­чною мірою й здійснювалося забезпечення населення продуктами харчування.

До VII ст. до н. е. тут існувала монархія, але у подальшому вона змінилася на республі­канську форму правління. Влада перейшла до аристократії (геоморів). Хоча протягом VI ст. до н. е. періодично на Самосі встановлювався й авторитарний режим у формі тиранії (Демо - тела, Сілосона, Полікрата) [9, 10]. Невдовзі, внаслідок запеклих воєн, поліс став залежним від Персії, а з 520 р. його було включено до складу держави Ахменідів. Місцеве населен­ня здійснювало запеклу боротьбу проти за­гарбників, але лише, у 479 р. до н. е., після пе­ремоги греків у битві при Саламіні, Самоська держава, звільнившись від перського пану­вання, увійшла до складу Афінського морсь­кого союзу (у формі олігархічної, а пізніше - демократичної республіки), де користувалася достатньо широкою автономією у вирішенні внутрішніх, зокрема й продовольчих, справ. Після Ламійської війни 322 р. до н. е. острів потрапив до сфери впливу Македонії, а бли­зько 301 р. - держави Птолемеїв (протягом певного часу у його гавані навіть базувалися кораблі єгипетського флоту) [11]. З ослаблен­ням Птолемеїв панування на Самосі встано­вили Селевкіди, а після Сірійської війни (192-188 рр. до н. е.) [12] римляни передали острів своєму союзникові - Пергамській дер­жаві. Разом з нею Самос у 133 р. до н. е. увій­шов до складу Римської держави у складі провінції Азія (але на правах достатньо ши­рокої автономії).

Саме до цього періоду в історії Самосу, очевидно, й відноситься лапідарна пам’ятка права - «Хлібний закон», текст якого, викар - буваний на кам’яній брилі, було виявлено ар­хеологами ще у XIX ст., але вперше опублі­ковано лише у першій половині XX ст. спочатку у Німеччині (№ 976 [13]), а пізніше в СРСР (№ 430, с.269-271 [14]). При розгляді документу одразу привертає увагу той факт, що, незважаючи на римське панування, до його підґрунтя було покладено саме давньог­рецьке право. Адже подібні норми бачимо й в інших нормативно-правових актах еллінських полісів, що збереглися до нашого часу.

Насамперед, «Хлібним законом» чітко ви­значалася процедура обрання осіб, відповіда­льних за забезпечення громадян необхідним продовольством - «піклувальників» коштів, зібраних для закупівлі продовольства. За но­рмою закону безпосередньо перед виборами таких «піклувальників» народні збори так званих «тисяч», які являли собою підрозділи самоських філ, повинні були здійснити переві­рку поручителів та наявність і повноту застав, що вносилися ними. Вочевидь, такими заста­вами поручителі гарантували чесність та поря­дність пропонованих ними кандидатів на по­саду. Після цього члени чергової частини Ради міста - притани мали записати до спеціальних громадських книг імена поручителів та їхні застави, які були піддані перевірці. Окрім того, до громадських книг мусили бути внесені й імена кандидатів на посади «піклувальників». Громадянам, імена яких було внесено до спис­ків певної тисячі, - «тисячникам» надавалося право обирати одну й ту ж особу на посаду піклувальника на річний термін не більш як п’ять разів поспіль (№ 430, с.271 [14]).

Вибори мали здійснюватися міськими На­родними зборами шляхом хейротонії або за жеребом у наперед визначений день. На поча­тку зборів, як приписувалося законом, місь­кий глашатай повинен був піднести молитву про дарування щастя виборцям, «якщо вони оберуть таких піклувальників, які, на їхню ду­мку, щонайкраще застосують» кошти, зібрані з деяких, вочевидь найзаможніших, городян для закупівлі хліба. Імена осіб, що зробили внески, а також сума кожного з них (переважно - 100 драхм) зазначено на тому ж камені, на якому вирізано напис (№ 430, с.269 [14]).

Капітал, що складався таким чином, міг віддаватися обраними «піклувальниками», щоб примножити його, у позику під певний відсо­ток. Відсотки, що наростали протягом визна­ченого терміну, тисяча повинна була передати громадянам, обраним Народними зборами для закупівлі хліба. Якщо ж вона з будь-яких причин не передавала ці кошти, то розподіл хліба, належного тисячі, серед її членів не здійснювався доти, поки її члени не викону­вали свого зобов’язання.

На обраних піклувальників покладався обов’язок збирати відсотки з відданого у по­зику капіталу та записувати ці відсотки на рахунок громадян - закупників хліба. У біль­шості еллінських полісів такі особи іменува­лися ситонами або ситофілаками (від грец. оіто<; - хліб). Наявність подібних посад доку­ментально засвідчено у стародавніх Афінах, Ольвії, Істрії та інших містах-держав ах. На­приклад, у ході археологічних розкопок оль - війської агори поруч з будівлею гімнасію бу­ло знайдено плиту, датовану межею ТТТ-ТТ ст. до н. е., з викарбуваним рельєфом, на якому зображувалася колективна трапеза, та напи- сом-присвятою колегії ситонів: «Феокл (син) Фрасідама, Деметрій (син) Фокріта, Афіней (син) Конона, Навтим (син) Героксена, що бу­ли ситонами, при секретарі Афінодорі (сині) Демагора (цей) рельєф Доброзичливо вислу­ховуючому Герою (присвятили)» (№ 72 [15]); [16, с. 155—161]. Ця пам’ятка уперше засвідчує наявність в Ольвії наприкінці ТТТ-ТТ ст. до н. е. колегії ситонів, головним обов’язком якої була закупівля хліба за цінами, встановленими дер­жавою, а також здійснення ситонометрій і си - тоній. На думку О. І. Леві колегія ситонів обиралася у грецьких полісах виключно у надзвичайних випадках, в часи, коли держава внаслідок певних форс-мажорних обставин не мала змоги забезпечити громадян необхідною кількістю хліба і, з огляду на це, ціна на зерно стрімко підносилася [17, с.89]. Відповідно до «Хлібного закону» ці особи («ситони») зо­бов’язувалися здійснювати закупівлю зерна, що надходило у розмірі 1/20 частини врожаю з Анеїв[2]. При цьому «богині повинна бути сплачена ціна не нижче раніше встановленої народом, тобто 5 1/3 драхми за медимн» (№430, с.269 [14]).

Якщо продовольчій безпеці Самосу ніщо не загрожувало і, з огляду на це, Народні збо­ри не ухвалювали рішення щодо здійснення подальшої закупівлі хліба, наявні надлишки грошей піклувальники повинні були зберігати у себе доти, поки не будуть призначені інші піклувальники із закупівлі хліба, і тоді коли­шні піклувальники мусили переписати ці надлишки на рахунок своїх наступників. Якщо ж приймалося рішення провадити подальшу закупівлю хліба, то піклувальники повинні бу­ли негайно записати гроші на рахунок особи, обраної для закупівлі. На цю особу покладався обов’язок здійснити закупівлю хліба в Анеях «таким способом, яким вона розраховує до­правити його для міста за найдешевшою ці­ною, якщо тільки народні збори не вирішать, що в іншому місці можна закупити хліб ще дешевше». У такому разі закупівля зерна мала відбутися так, як ухвалювали Народні збори (№ 430, с.269 [14]). Щорічно органи управ­ління, які здійснювали свої повноваження у місяці Артемісіоні (квітень-травень) [18], по­винні були доповідати про закупівлю хліба протягом року, що минув, у Народних зборах, та зобов’язувалися поставити обговорення цього питання до порядку денного.

За законом, вибори громадян «для завіду­вання хлібною операцією» мали відбуватися щорічно. Народні збори повинні були приз­начити двох осіб - по одній від кожної філи. Для кандидатів на цю посаду було встановлено високий майновий ценз. Один з «ситонів» по­винен був «мати у власності майно, оцінене не менш як у три таланти», інший - не менше двох талантів. Закон наголошував, що кандидати з громадян, що пропонувалися для розведення операцій з закупівлі хліба, обов’язково повинні були представити «поручителів за свій ризик». На обраних осіб покладався обов’язок, одержа­вши від піклувальників відсотки з капіталу, відданого у позику, встановити ціну на хліб, визначити інші видатки, пов’язані з закупівлею хліба, а також зважити закуплене зерно. У ви­падку, якщо хтось із громадян вважав, що мо­же знайти та закупити для держави хліб за більш вигідними умовами, аніж ті, що були запропоновані «ситонами», то, в разі надання достатньої застави та назвавши поручителів, він міг одержати можливість здійснити цю операцію, але знов-таки лише за наявності відповідної постанови Народних зборів.

Увесь закуплений хліб «ситони» мусили розподілити між громадянами, що мешкали у місті, за тисячами, надаючи кожному щомісяця безкоштовно по дві міри зерна. С. О. Жебельов припускав, що ця міра дорівнювала одному медимнові (№ 430, с.270 [14]), тобто близько 52,5 літрів. Розподіл повинен був починатися з місяця Пелусіону та тривати доти, поки увесь хліб не буде витрачено. «Хлібний за­кон» приписував здійснювати розподіл про­тягом перших десяти днів кожного місяця, а для відсутніх - протягом ЗО днів після їхнього повернення. Кожен громадянин мав з’явля­тися для одержання своєї частки зерна особи­сто. Виключення було можливим лише у ви­падку тяжкої хвороби.

Для поточного контролю за діяльністю осіб, обраних для закупівлі хліба, обиралися контролери. Щомісяця «ситони» повинні бу­ли надавати на їхній розгляд у письмовій фо­рмі перелік осіб, які одержали хліб, розташо­вуючи їх за тисячами.

Якщо хтось з тих, хто одержав позику, не повертав її (усю повністю або частково), то за рішенням народних зборів тисячі його майно, внесене, як застава, мало бути розпроданим. У разі, якщо ціна цього майна була більшою за узяту позику, то надлишок повертався за­ставодавцеві, а якщо виявлялася нестача, то недостатні кошти стягувалися з поручителя.

Для осіб, що обиралися громадою для ви­конання обов’язків щодо забезпечення насе­лення хлібом, законом передбачалися санкції за скоєння посадових правопорушень. Якщо котрийсь із піклувальників, одержавши гро­ші, що мали бути віддані у позику, не вико­нував цього, а привласнював гроші, з нього мало бути стягнено 10000 драхм на користь міста. Так само якщо особа, обрана для заку­півлі хліба, не віддавала відсотків з позики, вона мусила сплатити такий самий штраф, а її майно контролери повинні були описати на користь тисячі у розмірі тієї суми, яку їй не­обхідно було повернути у вигляді відсотків. Окрім штрафу контролери мусили піддати правопорушника додатковому покаранню у вигляді атимії (атіціа) [19, с.212] - позбав­лення громадянських прав на термін, поки він не виплатить грошей.

Тисячникам, котрі обрали піклувальника, який не вніс застави, «Хлібним законом» за­боронялося відмірювати належну їм частку зерна. Але якщо тисячники або деякі з них усе-таки висловлювали бажання сплатити гроші, які не вніс до міської скарбниці обра­ний ними піклувальник, то їм повинна бути надана можливість (одержувати хліб), і, від­повідно внесеній ними виплаті, вони мали право отримувати належний їм хліб з момен­ту сплати ними грошей.

Нікому не дозволялося вживати гроші, зіб­рані на закупівлю хліба, або відсотки з них, ні з якою іншою метою, окрім як на безкоштов­ний розподіл зерна (ситонію). Якщо ж притан ставив до порядку денного Народних зборів, оратор вносив пропозицію або якщо голова Народних зборів ставив на голосування пи­тання про те, що гроші, призначені для закупі­влі хліба, можуть бути вжиті на щось інше, то на особу, винну в цьому, мав бути накладений штраф у 10000 драхм. Те ж саме відбувалося, якщо скарбник або піклувальник, чи обраний для закупівлі хліба, або сам покупець хліба «віддадуть або вживуть гроші на що-небудь інше, окрім як на хліб, який має розподілятися безкоштовно» (№ 430, с.271 [14]).

Таким чином, проаналізувавши текст са- моського «Хлібного закону» маємо можли­вість констатувати, що вже за часів античності було напрацьовано певний досвід діяльності, спрямованої на забезпечення продовольчої безпеки держави. Дана проблема не втратила актуальності й донині. Адже й тепер будь-яка держава прагне надавати громадянам можли­вості задовольняти свою потребу у продуктах харчування. Нині є кілька способів визначен­ня забезпеченості продовольчими продуктами населена. Серед основних, зазвичай, виок­ремлюють показники забезпеченості насе­лення продуктами харчування, потрібними для підтримання звичної фізичної активності, а також спроможності населення придбати необхідні продукти харчування. Як бачимо, ці ж питання хвилювали законодавця вже за до­би античності. Окрім того, нагальну необхід­ність зараз, як і в давнину, становить також забезпечення оптимального режиму правово­го регулювання суспільних відносин у сфері виробництва та торгівлі, за якого б зберігався баланс між інтересами товаровиробників і торгівців продовольством, з одного боку, та споживачами - з іншого. Не менш важливим є й виключення можливостей для зловживань посадовців, відповідальних за забезпечення населення продовольчими товарами. Ці за­вдання нині постають і перед українським урядом. їхньому вирішенню до певної міри може сприяти вивчення історичного досвіду, зокрема й зарубіжного.

ЛІТЕРАТУРА

1. Курман Т. В. Правове забезпечення продовольчої безпеки в Україні: національ­ний та міжнародний аспект / Т. В. Курман // Актуальні питання аграрного права України: теорія і практика : монографія / А. М. Статів - ка, В. Ю. Уркевич, В. М. Корнієнко та ін. ; за ред. А. М. Статівки. - X. : Вид-во «ФІНН»,

2010. - С. 82-101.

2. Гойчук О. І. Продовольча безпека в Україні і світі / О. І. Гойчук. - К. : Наукмето - дцентр аграрної науки, 2003. - 114 с.

3. Ильина 3. М. Проблемы продовольст­венной безопасности и их решение: теория, методология, практика / 3. М. Ильина. - Мн. : Бел НИИЭИ АПК, 1998. - 125 с.

4. Ильина 3. М. Научные основы продово­льственной безопасности / 3. М. Ильина. - Мн. : ООО «Мисанта», 2001. - 227 с.

5. Греков Л. Д. Земельні відносини та про­довольча безпека України: сучасний стан, аналіз, перспективи / Л. Д. Греков, А. В. Кузь - мін, А. Д. Юрченко // Національна безпека: український вимір. - 2010. - Вип. 7 (26). -

С.101-122.

6. Тригуб А. Ю. Адміністративно-правове забезпечення продовольчої безпеки України : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук, спец. : 12.00.07 «Адміністратив­не право і процес; фінансове право; інформа­ційне право» / А. Ю. Тригуб ; Нац. ун-т біо - ресурсів і природокорист. України. - K.,

2012. - 18 с.

7. Римская декларация о всемирной про­довольственной безопасности и План дейст­вий Всемирной встречи на высшем уровне по проблемам продовольствия [Електронний ре - сурс]. - Режим доступу: Http://www. rau. su/ observer/N3-4_97/019.htm. - 13.11.1996.

8. Кадеев В. И. Экономические связи ан­тичных городов Причерноморья в I в. до н. э. - V в. н. э.: на материалах Херсонеса /

B. И. Кадеев, С. Б. Сорочан. - X. : Вища шк. Изд-во при ХГУ, 1989. - 134 с.

9. Фролов Э. Д. Греческие тираны (IV в. до н. э.) / Э. Д. Фролов. - Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1972. - 200 с.

10. BerveH. Die Tyrannis bei den Griechen. Bd. I—II / H. Berve. - München : C. H. Beck, 1967.-XXIV.-796 s.

11. Самое [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://ru. wikipedia. org/wiki/С амос.

12. Сирийская война [Електронний ре - сурс]. - Режим доступу: Http://ru. wikipedia. org/ wiki/Cиpийcкaя_вoйнa.

13. Sylloge inscriptionum graecarum а G. Dittenbergero condita et acuta, nunc tertium edita. - Lipsiae, 1915-1923. -№ 976.

14. Античный способ производства в ис­точниках / под ред. С. А. Жебелева // Извес­тия ГАИМК. - 1933. - Вып. 78. - 596 с.

15. Надписи Ольвии (1917-1965 гг.). - Л. : Наука, 1968. - 132 с.

16. Белецкий А. А. «Благосклонно внем­лющий герой» в Ольвии / А. А. Белецкий // Вестник древней истории. - 1969. - № 1. -

C. 155-161.

17. ЛевиЕ. И. Ольвия. Город эпохи элли­низма / Е. И. Леви. - Л. : Наука, 1985. - 152 с.


18. Древнегреческие календари [Елект­ронний ресурс]. - Режим доступу: Http://dic. academic. ru/dic. nsf/ ruwiki/906910.

19. Гавриленко О. А. Античні держави Пі­внічного Причорномор’я: біля витоків вітчиз­няного права (кінець VII ст. до н. е. - перша половина VI ст. н. е.) : монографія / О. А. Гав­риленко. - X. : Парус, 2006. - 352 с.



Гавриленко О. А. З досвіду античного законодавства про продовольчу безпеку (Самое,

II cm до н. е.): історико-правове дослідження / О. А. Гавриленко// Форум права. — 2013. — № 4. — С. 47—52 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j- pdf/FPindex. htm_2013_4_l O. pdf

Досліджено історичні обставини появи та зміст маловідомого джерела античного пра­ва - самоського «Хлібного закону», яким визначалися основні напрямки забезпечення продовольчої безпеки полісу. Зроблено висновок, що, незважаючи на римське пану­вання, до його підґрунтя було покладено давньогрецьке право. Адже подібні норми бачимо й в інших нормативно-правових актах еллінських полісів, що збереглися до нашого часу.

Гавриленко А. А. Из опыта анпшчного законодательства о продовольственной безо­пасности (Самос, II в. до н. э.): историко-правовое исследование

Исследованы исторические обстоятельства появления и содержание малоизвестного источника античного права - самосского «Хлебного закона», которым определялись основные направления обеспечения продовольственной безопасности полиса. Сделан вывод о том, что, несмотря на римское господство, в его основу было положено древ­негреческое право, поскольку подобные нормы содержатся и в других нормативно­правовых актах эллинских полисов, сохранившихся до нашего времени.

Gavrylenko А. А. From the Experience of Ancient Legislation on Food Security (Samos, II Century BC): Historical and Legal Research

The paper observes the historical circumstances of the appearance and content of a little - known source of ancient law - Samos «Corn Law», which defined the main directions of ensuring food security policy. It was concluded that, despite the Roman domination, it was based on the law of the ancient Greek, because such provisions are contained in other legal acts of the Hellenic policies, which have survived to our time.