joomla
ДЕЯКІ ПИТАННЯ ЩОДО ПРАВОПОРУШЕНЬ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ
Форум права

УДК 35.078.3

Л. П. КОВАЛЕНКО, канд. юрид. наук, доц., Національний університет «Юридична ака­демія України імені Ярослава Мудрого»

Ключові слова: інформаційні правопорушення, сутність інформаїїііїннх правопорушень, особли­вості і види інформаїїііїннх правопорушень

Права громадян в сфері інформації у роз­винутому суспільстві потребують особливого захисту, передбаченого на сьогоднішній день різними галузями права, зокрема адміністра­тивного, цивільного, конституційного та ін­шими. Необхідність удосконалення правового регулювання у інформаційній сфері обумов­люється потребою в підвищені ефективності захисту інформаційних прав громадян і, зок­рема, забезпечення реалізації передбаченого в Конституції України обов’язку держави за­хищати права громадян в цій сфері.

Дослідженням деяких питань щодо право­порушень в інформаційній сфері займалися фахівці різних галузей права, вчені вітчизня­ної та російської науки, як: Ч. Н. Азімова, I. JI Бачило, А. Б. Венгеров, С. Д. Волошко, В. А. Дозорцев, В. І. Жуков, В. О. Калятін, O. A. Пі - допригора, 0.0. Підопригора, Г. Штумпфа, Р. Б. Шишка, O. A. Чобот ін., однак їх роботи не мали комплексного цивілістичного характеру, а торкалися лише окремих питань інформації як об’ єкта того чи іншого виду правових від­носин. Водночас особливості інформаційного правопорушення не були предметом вивчен­ня. Розробки науковців з даної тематики роз­кривають лише окремі аспекти досліджуваного питання. У зв’язку з цим, а також враховуючи бурхливий розвиток інформаційного права в Україні, зокрема, нагальну потребу у регулю­ванні відносин в даній сфері, метою статті є визначання поняття інформаційних правопо­рушень, їх сутності, особливостей, необхід­ність проведення їх класифікації на види. До­слідження складу інформаційних правопору­шень, об’єктивних і суб’єктивних ознак, законодавчих основ інформаційних правопо­рушень, системи та видів стягнень, що накла­даються за інформаційні правопорушення.

Інформаційне правопорушення (просту­пок) - це протиправна, вннна (умисна або не­обережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на врегульовані законами суспільні відноси­ни, які виникають та існують при здійсненні інформаційної діяльності, а саме: при одер­жанні, використанні, поширенні та зберіганні учасниками інформаційних правовідносин інформації і за яку законом передбачено ін - формаїіійну відповідальність. Це визначення не дається в чинному інформаційному зако­нодавстві, на нашу думку в майбутньому в ньому повинен робитися акцент на об’єкти інформаційного правопорушення - одержан­ня, використання, поширення та зберігання учасниками інформаційних правовідносин інформації.

Ознаки інформаційного правопорушення:

- діяння. Йдеться про те, що лише усвідом­лювані особою акти поведінки, виражені як у діях, так і в бездіяльності, можуть вважатися інформаційним правопорушенням. Як прикла­ди дій, що є інформаційним правопорушення­ми, можна привести ненадання інформації на запит, нездійснення реєстрації документів, необгрунтоване віднесення інформації до ін­формації з обмеженим доступом (ст.24 Зако­ну України «Про доступ до публічної інфор­мації»). Прояви психічної діяльності, такі як думки, бажання, уподобання (навіть якщо во­ни мають протиправний характер) не можуть уважатись інформаційним правопорушенням;

- протиправність - інформаційне право­порушення полягає в порушенні правил пове­дінки, встановлених відповідними правовими нормами. Важливо підкреслити недопусти­мість використання компетентними органа­ми (посадовими особами), уповноваженими розглядати справи про інформаційні право­порушення, аналогії закону. Порушення пра­вил поведінки лише тоді вважається інфор­


Маційним правопорушенням, коли воно ви­значене як таке чинним інформаційним за­конодавством;

- суспільна небезпека - інформаційне пра­вопорушення посягає на врегульовані зако­нами суспільні відносини, які виникають та існують при здійсненні інформаційної діяль­ності, а саме: при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні учасниками інфор­маційних правовідносин інформації;

- винність - інформаційне правопорушення особи є лише тоді, коли має місце вина у фор­мі умислу чи необережності. Лише усвідом­лювані діяння можуть бути інформаційним правопорушенням. Коли вини правопорушни­ка в діянні немає, то відповідно воно не вважа­ється інформаційним правопорушенням;

- караність - інформаційне правопору­шення вважається таким за умови, що за ньо­го законодавством передбачено інформаційну відповідальність. Іншими словами, лише те правопорушення вважається інформаційним, відповідальність за яке передбачено інформа­ційним законодавством.

Склад інформаційного правопорушення.

Склад інформаційного правопорушення - це сукупність установлених законом об’єк­тивних і суб’єктивних ознак, наявність яких характеризує діяння як інформаційне право­порушення (проступок). За допомоги такої характеристики, як склад інформаційного правопорушення, є можливість отримати його загальну характеристику.

Вказаними ознаками інформаційного пра­вопорушення є:

1. Об’єкт.

2. Об’єктивна сторона.

3. Суб’єкт.

4. Суб’єктивна сторона.

Об ’єкт інформаїїійного правопорушення - це суспільні відносини, врегульовані нормами інформаційного права, яким завдано шкоди інформаційним правопорушенням. Іншими словами, це те, на що спрямовано інформа­ційне правопорушення.

Види об 'єктів:

- загальний - усі суспільні відносини, вре­гульовані нормами інформаційного права. Виходячи з визначення інформаційного пра­вопорушення загальним об’єктом інформа­ційного правопорушення є суспільні відноси­ни у інформаційній сфері;

- родовий - група однорідних суспільних відносин, урегульованих нормами інформа­ційного права;

- безпосередній - конкретні суспільні від­носини, врегульовані нормами інформаційно­го права.

Об’єкт інформаційного правопорушення слід відрізняти від предмета правопорушення, під яким розуміють конкретні об’єкти матері­ального світу (речі), щодо яких учинено пра­вопорушення .

Об’єктивна сторона інформаційного пра­вопорушення - це зовнішні ознаки та обста­вини, які характеризують інформаційне пра­вопорушення.

Ознаки об’єктивної сторони інформаїіій- ного правопорушення

1. Обов 'язкові:

А) діяння (дія чи бездіяльність). Ця ознака, описана у висвітленні загальних ознак інфор­маційного правопорушення, зводиться до вчи­нення певних дій чи констатації бездіяльності;

Б) шкідливі наслідки - негативні зміни, що мають місце в результаті вчинення право­порушення. Зазвичай вказані зміни торкаються передусім об’єкта інформаційного правопо­рушення. Виходячи з наявності чи відсутності матеріальних шкідливих наслідків розрізня­ють два види інформаційних правопорушень: з матеріальним складом і з формальним складом. До першого виду відносять такі, для яких обов’язковим елементом є настання ма­теріальних шкідливих наслідків. Своєю чер­гою, до другого виду відносять правопору­шення, для яких факт настання матеріальних шкідливих наслідків не є обов’язковим; для них сам факт учинення правопорушення сві­дчить про настання шкідливих наслідків;

В) причинний зв’язок між діянням і шкід­ливими наслідками. Насамперед стосується до інформаційних правопорушень із матеріа­льним складом, де необхідно чітко встанови­ти, що діяння передувало настанню шкідли­вих наслідків і між ними є причинний зв’язок.

2. Необов ’язкові (факультативні):

А) місце вчинення правопорушення;

Б) час учинення правопорушення;

В) засоби вчинення адміністративного правопорушення;

Г) обстанова вчинення правопорушення.

Суб ’єкт адміністративного правопору­шення - це особа, яка вчинила інформаційне правопорушення. Суб’єктом адміністратив­ного правопорушення може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку, та юриди­чна особа незалежно від форми власності.

Види суб’єктів адміністративного право­порушення:

- загальні;

- спеціальні.

Суб 'єктивна сторона адміністративного правопорушення - внутрішнє (психічне) став­лення суб’єкта правопорушення до скоєного діяння та його шкідливих наслідків.

Ознаки суб ’єктивної сторони:

1. Вина - психічне ставлення особи до скоєного діяння та його шкідливих наслідків.

Це - обов’язкова ознака суб’єктивної сто­рони, що проявляється у формі умислу чи не­обережності.

Умисел має місце у правопорушенні тоді, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяль­ності, передбачала її шкідливі наслідки і ба­жала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Необережність має місце у правопорушен­ні тоді, коли особа, яка його вчинила, перед­бачала можливість настання шкідливих нас­лідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання та­ких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Мотив - це усвідомлювана причина, яка спонукає особу до скоєння правопорушення.

2. Мета - це очікуваний результат, бажані наслідки, яких прагне досягти особа вчинен­ням правопорушення.

У практичній діяльності нерідко виника­ють ситуації, що змушують здійснювати ква­ліфікацію того чи іншого правопорушення. При цьому особливої значущості набуває ві­докремлення інформаційних правопорушень від адміністративних, злочинів, дисциплінар­них правопорушень.

Керуючись необхідністю визначення чіт­ких відмінностей між інформаційними, адмі­ністративними, дисциплінарними правопо­рушеннями та злочинами, наведімо основні ознаки, що характеризують вказані відмінно­сті: законодавство про правопорушення, мета стягнення( по карання), суб’єкти, орган юрис­дикції, ступінь суспільної небезпеки, юриди­чні наслідки притягнення до відповідальності.

По-перше, законодавством про інформа­ційне, адміністративне, дисциплінарне право­порушення є деякі кодекси, закони, підзаконні нормативно правові акти. Джерелом злочину є лише Кримінальний кодекс України.

По-друге, майже співпадає мета стягнення за усі правопорушення - виховання особи, яка вчинила інформаційне, дисциплінарне, адміністративне правопорушення щодо доде­ржання законодавства України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчи­ненню нових правопорушень як самим пра­вопорушником, так і іншими особами. Мета покарання за злочин - обмеження прав і сво­бод засудженого, виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

По-третє, суб’єкт інформаційного, адмініс­тративного правопорушення не перебуває у службовій залежності від органу (посадової особи), яка здійснює притягнення до відпові­дальності, а у випадку дисциплінарного пра­вопорушення така залежність існує, оскільки справу розглядає, зазвичай, керівник право­порушника.

По-четверте, органом юрисдикції за зло­чин є виключно суд, зі інформаційні правопо­рушення крім адміністративного суду, інші органи, органами адміністративної юрисдик­ції є органи виконавчої влади, органи місце­вого самоврядування, суди тощо.

По-п’яте, ступінь усіх правопорушень ни­жча, а у злочинів вища.

По-шосте, інформаційні правопорушення посягають на врегульовані законами суспі­льні відносини, які виникають та існують при здійсненні інформаційної діяльності, а саме : при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні учасниками інформаційних право­відносин інформації, адміністративні право­порушення посягають на громадський поря­док, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, а дисцип­лінарні на правила трудової (службової) дис­ципліни.

Одним із елементів поняття відповідально­сті за інформаційні правопорушення є санкція за невиконання припису інформаційно - правової норми. Поява в юридичній літерату­рі нового терміна, «інформаційні санкції», не розтлумаченого законодавством, призвела до виникнення дискусії з приводу його правової природи. У теорії держави і права закріпле­ний і обґрунтований поділ юридичної відпо­відальності на чотири види (кримінальна, ци­вільна, дисциплінарна і адміністративна). Але на сьогодні все більше вчених схиляються до думки, що даний поділ не відповідає сучасним політико-правовим реаліям і за порушення ін­формаційного законодавства поряд із адмініс­тративною відповідальністю застосовуються також спеціальні санкції - інформаційні.

На думку деяких вчених, інформаційна са­нкція - це вплив спеціально уповноваженого державою органу на фізичну чи юридичну особу, що вчинила інформаційне правопору­шення, в порядку, встановленому інформацій­но-правовими нормами з метою забезпечення інформаційних інтересів держави, додержання інформаційної дисципліни та профілактики вчинення таких правопорушень у майбутньому.

З приводу правової природи інформацій­них санкцій у юридичній літературі існують дві точки зору. Перша полягає в тому, що ін­формаційні санкції є засобами нового виду відповідальності, який ще не знайшов належ­ного відображення в юридичній науці, а саме - інформаційній відповідальності. Прихильни­ки іншої думки стверджують, що інформа­ційні санкції є нічим іншим як засобами адмі­ністративної відповідальності. Немає єдності в розумінні юридичної природи і в судовій практиці. Зокрема, адміністративні суди різ­них рівнів у справах при порушенні Закону України «Про доступ до публічної інформа­ції» не можуть застосувати адміністративні стягнення, тому обмежуються заходами пе­редбаченими в Кодексі адміністративного су­дочинства України.

У разі застосування інформаційних санк­цій будуть виникати відносини публічно - правового характеру, оскільки однією з сторін є відповідний контролюючий державний ор­ган, а також адміністративний суд який від імені держави уповноважений застосовувати певні заходи примусу. При цьому санкції на­кладаються в адміністративному, і в судовому порядку, а суми стягнутих штрафів спрямо­вуються до державного бюджету України. Отже, відносини, що виникають у даному ви­падку, за своїм характером є інформаційно - правовими. Тобто, можна дійти висновку про те, що за своїм змістом інформаційні санкції є специфічними заходами інформаційної відпо­відальності.

У процесі дослідження питання інформа­ційної відповідальності найважливішим є мо­мент відмежування її від адміністративної. Спільними для них є такі ознаки, як нерів­ність сторін, спрощена процедура накладання стягнення та ін. Та все ж між ними є досить багато відмінностей. Основні з них такі: ін­формаційна відповідальність настає тільки за порушення інформаційно-правових норм, що встановлюють правила поведінки суб’єктів інформаційних правовідносин, захищають інформаційні інтереси держави. Сутність ін­формаційної відповідальності проявляється в застосуванні інформаційних санкцій, якими на суб’єкта інформаційного правопорушення покладається обов’язок відшкодувати заподі­яну державі матеріальну шкоду (при цьому, для цього немає потреби використовувати цивільно-правові засоби) та зазнати кару за вчинене правопорушення.

Інформаційна відповідальність може реалі­зовуватись паралельно з адміністративною, кримінальною та дисциплінарною. Наразі ци­вільно-правове, кримінальне, трудове, адміні­стративне законодавство встановлює відпові­дальність за порушення інформаційно-право - вої норми.

У Кримінальному кодексі України до зло­чинів в інформаційній сфері можна віднести більше 50 статей, на жаль, усі вони містяться у різних розділах КК України, наприклад, у розділі УП «Злочини у сфері господарської діяльності» є 4 статті щодо злочинів в інфор­маційній сфері. Наприклад, ст.231 «незаконне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну або банківську та­ємницю», ст.232 «Розголошення комерційної або банківської таємниці», ст.232-1 «Неза­конне використання інсайдерської інформа­ції», ст.232-2 «Приховування інформації про діяльність емітента».

КУпАП передбачає адміністративну відпо­відальність за порушення права на окремі ви­ди інформації, відмову в наданні інформації, надання неповної або недостовірної інформа­ції, втрату інформації.

До таких правопорушень, зокрема, нале­жать: ст.41-3 (ненадання інформації для ве­дення колективних переговорів та здійснення контролю за виконанням колективних пере­говорів, угод); ст.46 (навмисне приховування джерела зараження венеричною хворобою); ст.53-2 (приховування або викривлення даних Державного земельного кадастру); ст.57 (по­рушення вимог щодо охорони надр); ст.58 (порушення правил та вимог проведення ро­біт щодо геологічного вивченню надр); ст.59- 1 (порушення вимог щодо охорони територіа­льних та внутрішніх морських вод від забру­днення та засмічення); ст.60 (порушення пра­вил водокористування); ст.62 (невиконання обов’язків щодо реєстрації у суднових доку­ментах операцій із шкідливими речовинами та сумішами); ст.82-1 (порушення правил ве­дення первинного обліку та здійснення конт­ролю над операціями поводження з відходами або ненадання чи надання звітності щодо утворення, використання, знешкодження та знищення відходів); ст.82-3 (приховування, викривлення або відмова від надання повної та достовірної інформації за запитами поса­дових осіб та зверненнями громадян та їх об’єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними); ст.83-1 (порушення законодавства про захист рослин); ст.91-4 (ві­дмова від надання або несвоєчасне надання екологічної інформації); ст.92-1 (порушення законодавства про Національний архівний фонд та архівні установи); ст.96 (недодер­жання державних стандартів, норм та правил при проектуванні та будівництві); ст.96-1 (по­рушення законодавства при плануванні та за­будові територій); ст.116-3 (порушення пра­вил реєстрації торгівельних суден); ст. 148-5 (порушення правил про взаємоз’єднання те­лекомунікаційних мереж загального користу­вання); ст. 156-1 (порушення законодавства про захист прав споживачів); ст. 163-1 (пору­шення порядку ведення податкового обліку, надання аудиторських висновків); ст. 164-1 (порушення порядку подання декларації про доходи та ведення обліку доходів та витрат); ст. 164-2 (порушення законодавства з фінан­сових питань); ст. 164-4 (демонстрація та роз­повсюдження фільмів без державного свідоц­тва на право розповсюдження та демонстрації фільмів); ст. 164-9 (незаконне розповсюджен­ня екземплярів аудіовізуальних творів, фоно­грам, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних); ст.164-14 (порушення законодавства про здійснення закупівель товарів, робіт та послуг за державні кошти); ст. 165-1 (пору­шення законодавства в сфері загальнообов’яз­кового державного пенсійного страхування); ст. 165-4 (порушення законодавства про зага­льнообов’язкове державне соціальне страху­вання від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності); ст. 165-5(ухилення від реєстрації в якості платника страхових внесків до Фонду соціального страхування із тимчасової втрати працездатності, несвоєчас­на або неповна плата страхових внесків, а та­кож порушення порядку використання стра­хових коштів); ст. 166-4 (порушення порядку надання інформації та виконання рішень Ан - тимонопольного комітету України та його територіальних відділень) та ін.

Дисциплінарну відповідальність за просту­пок в інформаційній сфері несуть працівники підприємств, установ, організацій відповідно до положень, статутів, правил внутрішнього трудового розпорядку і інших нормативних актів.

Трудовим кодексом України встановлено, що за здійснення дисциплінарного проступ­ку, тобто, невиконання або неналежне вико­нання працівником з його вини покладених на нього трудових обов’язків, власник має право застосувати наступні дисциплінарні стягнення:

1) зауваження;

2) вимова;

3) звільнення по відповідних підставах.

Відповідно до трудового законодавства за

Правопорушення в інформаційній сфері пе­редбачена і матеріальна відповідальність - це майнова відповідальність працівників, з вини яких підприємство, установа, організація по­несли витрати по відшкодуванню шкоди, за­подіяної інформаційним правопорушенням.

Детально порядок і умови матеріальної ві­дповідальності робітників і службовців рег­ламентовані трудовим законодавством. Так, матеріальній відповідальності сторін трудо­вого договору присвячені відповідні розділи Трудового кодексу України. Відповідно до вимог трудового законодавства сторона трудо­вого договору (в даному випадку працівник), що заподіяла збиток іншій стороні, відшкодо­вує цей збиток відповідно до ТК України та інших національних законів.

Розірвання трудового договору після спри­чинення збитку не спричиняє за собою звіль­нення сторони цього договору від матеріаль­ної відповідальності.

Матеріальна відповідальність за порушен­ня інформаційного законодавства настає ра­зом із залученням порушника до будь-яких інших видів відповідальності (дисциплінар­ній, адміністративній або кримінальній відпо­відальності). Матеріальна відповідальність сторони трудового договору настає за збиток, заподіяний нею іншій стороні цього договору в результаті її винної протиправної поведінки. Працівник зобов’язаний відшкодувати влас­нику заподіяний йому прямий дійсний збиток. Під прямим дійсним збитком розуміється реальне зменшення готівкового майна влас­ника або погіршення стану вказаного майна, а також необхідність для власника зробити ви­трати або зайві виплати на придбання або ві­дновлення майна.

Встановлення розмірів матеріальної відпо­відальності працівників за збиток визначаєть­ся відповідно до вимог Трудового кодексу України. Так, Трудовим кодексом України передбачено випадки повної матеріальної ві­дповідальності, до яких належить відповіда­льність, покладена на працівника в повному розмірі заподіяного збитку за розголошуван­ня відомостей, що становлять таємницю (службову, комерційну або іншу), що охоро­няється законом, у випадках, передбачених українськими законами.

Відшкодування збитку робиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінар­ної, адміністративної або кримінальної відпо­відальності за дії або бездіяльність, якими за­подіяний збиток власнику.

Цивільно-правова (майнова) відповідаль­ність настає в тих випадках, коли в результа­ті недотримання відповідних норм інформа­ційного права заподіюється шкода підприємствам, установам, організаціям і громадянам. Таку відповідальність несуть як юридичні, так і фізичні особи. Відповідно до Цивільного кодексу України майнова шкода відшкодовується винною стороною в повно­му об’ємі.

Відшкодування шкоди робиться доброві­льно або за рішенням суду. При цьому збиток підлягає відшкодуванню стороні, що понесла його, у тому числі і громадянам України та іншим фізичним особам (їх здоров’ю, майну, власності). Із відома сторін або за рішенням суду шкода може бути відшкодована шляхом покладання на відповідача обов’язку по від­новленню порушених прав і свобод за раху­нок їх сил і засобів. Наприклад, припинення подальшого поширення інформації, а також її спростування тим же способом, яким вона була поширена і тому подібне.

Відповідно ЦК України суб’єкт (позивач) може вимагати компенсації моральної шкоди, якщо громадянинові завдана моральна шкода (фізичні або моральні страждання) діями, що порушують його особисті немайнові права або зазіхають на ті, що належать громадяни­нові інші нематеріальні блага, а також в ін­ших випадках, передбачених законом, суд може покласти на порушника обов’язок гро­шової компенсації вказаної шкоди.

При визначенні розмірів компенсації мо­ральної шкоди суд бере до уваги міру прови­ни порушника і інші обставини, що заслуго­вують на увагу. Суд повинен також враховувати міру фізичних і моральних стра­ждань, пов’язаних з індивідуальними особли­востями особи, якій була завдана шкода.

Згідно ЦК України громадянин України інша фізична та юридична особа має право вимагати через суд спростування тих, що по­рочать його честь, гідність або ділову репута­цію відомостей, якщо той, що розповсюдив такі відомості не доведе, що вони відповіда­ють дійсності.

На вимогу зацікавлених осіб допускається захист честі і гідності громадянина і після йо­го смерті. Якщо відомості, що порочать честь, гідність або ділову репутацію громадянина, поширені в засобах масової інформації, вони мають бути спростовані в тих же засобах ма­сової інформації. Якщо вказані відомості міс­тяться в документі, що виходить від організа­ції, такий документ підлягає заміні або відгуку.

Порядок спростування в інших випадках встановлюється судом.

Громадянин, відносно якого засобами ма­сової інформації опубліковані відомості, що зачіпають його права або інтереси, що охоро­няються законом, має право на публікацію своєї відповіді в тих же засобах масової інфо­рмації [1, с.36]. Крім того, громадянин, відно­сно якого поширені відомості, що порочать його честь, гідність або ділову репутацію, має право разом із спростуванням таких відомос­тей вимагати відшкодування збитків і мора­льної шкоди, заподіяних їх поширенням.

Цивільним кодексом України закріплені аналогічні правила захисту ділової репутації юридичної особи [2, с.78].

За розголошування службової або комер­ційної таємниці передбачаються різні види відповідальності, у тому числі і громадська. У ЦК України закріплено, що інформація, що становить службову або комерційну таємни­цю, захищається способами, передбаченими чинним Кодексом і іншими законами.

Особи, що незаконними методами отрима­ли інформацію, яка складає службову або ко­мерційну таємницю, зобов’язані відшкодува­ти заподіяні збитки. Такий же обов’язок покладається на працівників, що розголосили службову або комерційну таємницю усупереч трудовому договору, у тому числі контракту, і на контрагентів, що зробили це усупереч цивільно-правовому договору.

Дослідження основних закономірностей правового регулювання інформації зумовлене виникненням якісно нових соціальних явищ, пов’язаних з інформацією і, відповідно, ува­гою законодавця до упорядкування цієї сфери приватності суспільних відносин. Інформація стає специфічним товаром і ресурсом сучас­ності, об’єктом цивільних правовідносин. Останнім часом різко зріс інтерес до цивіль­но-правового аспекту інформаційних відно­син. При цьому важливо відзначити не ослаб­лення, а, навпаки, посилення ролі цивільного права в нових умовах. Воно регулює також відносини, пов’язані з інформацією та інфор­маційним забезпеченням. Право змінюється, виявляючи нові об’єкти регулювання, транс - формуючи методи свого впливу на суспільні відносини.

Зазначені процеси поставили законодавця перед необхідністю ефективного юридичного упорядкування суспільних відносин в інфор­маційній сфері. У руслі цієї тенденції за останнє десятиріччя у сфері інформації як об’єкта права і як товару було прийнято знач­ну кількість нових нормативно-правових ак­тів, що спричинило необхідність закріплення у ЦК України вказаних правовідносин. Різно­манітність прояву категорії «інформація» у цивільному обігу потребує серйозного науко­вого дослідження.

Ці та інші фактори зумовили підвищення наукового інтересу до проблем правового ре­гулювання відносин, що виникають з приводу інформації. Актуальність проблеми інформа­ції як об’єкта цивільно-правових відносин ак­центується на необхідності оцінки ефектив­ності існуючого юридичного інструментарію, що використовується для регулювання інфо­рмаційних правовідносин [4, с.89].

Комплексне дослідження інформаційних правовідносин сьогодні набуває особливої актуальності через наявність прогалин у чин­ному цивільному законодавстві щодо їх регу­лювання з урахуванням їх особливостей та потреб практики. Існуючі в Україні наукові розробки із зазначених проблем, на наше ду­мання, не розкривають специфіки цих право­відносин.

Порівняно невелика кількість публікацій, у яких розглядаються окремі аспекти інформа­ційних правовідносин, не охоплює і не вирі­шує багатьох теоретичних проблем і практи­чних завдань, що викликано відсутністю однозначного підходу до визначення такого нетипового об’єкта цивільного права, як ін­формація. Як результат - правова невизначе­ність з низькі принципово важливих питань: щодо визначення права власності на інфор­мацію; співвідношення «інформації» та «ін­телектуальної власності»; визначення істот­них умів договору про передачу інформації; порядок укладення названого договору, зок­рема специфіки захисту права на інформацію; цивільної відповідальності.

На нашу думку все це пов’язано з тим, що інформація для будь-якої галузі національно­го права є об’єктом. Тому дійсно є необхід­ність регулювання її цивільним правом та її окремі елементи. Але ми не згодні з вченими цивілістами, які стверджують що інформа­ційні відносини регулюються цивільним пра­вом, такі відносини регулюються інформа­ційним правом [3, с.59].

Суб’єктами інформаційної відповідальнос­ті майже завжди є підприємства, установи, організації будь-якої форми власності, та фі­зичні особи. Адміністративне стягнення як правило накладається у вигляді штрафу засто­совується в установлених законом межах (пе­вній кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), а інформаційна санкція на­впаки, на нашу думку не повинна розрахову­ватися відповідно до неоподатковуваних мі­німумів доходів громадян, бо як правило накладається стягнення на юридичних осіб.

На сьогодні чинним законодавством не пе­редбачено інформаційних санкцій.

Таким чином, можна дійти висновку, що реформування адміністративного та інформа­ційного законодавства є нагальною потребою сьогодення. При цьому це законодавство, крім наукового, має також практичне значен­ня, впливає на формування судової практики. Внесення відповідних змін до адміністратив­ного та інформаційного законодавства дозво­лить уникнути застосування судами різних норм при вирішенні однорідних питань, а та­кож плутанини, що виникає при накладенні санкцій за вчинення особами правопорушень у сфері інформаційного законодавства.

У теорії права наведено думку, що на сьо­годні приступити до вивчення галузевої пра­вової відповідальності з позиції науки інфор­маційного права важко з тієї причини, що ви­значення інформаційної відповідальності має бути закріплене в загальній частині галузево­го законодавчого акту, що не існує в зв’язку з відсутністю єдиного кодифікованого акту, що складає основи правового регулювання від­носин у сфері інформаційної діяльності.

На думку деяких вчених в галузі інформа­ційного права, виходячи з бурхливого розвит­ку української державності і поступової впо­рядкованості публічної сфери, що пов’язана з інформацією, йде активне законодавче офор­млення даних відносин, тому приймається безліч нормативно-правових актів, що іноді суперечать один одному, створюючи складні колізії на практиці [5, с.112]. Результатом цього є неправильне тлумачення певних норм, не можливість притягти до відповіда­льності за інформаційне правопорушення, або завідомо неправильне ведення своєї діяльнос­ті на протизаконних засадах.

Отже, на нашу думку інформаційне право потребує адекватної системи захисту його приписів, причому не лише в санкціях норм інших галузей права, а і у власних санкціях. На жаль, санкція інформаційної норми дуже часто не міститься поряд з диспозицією, тому, як правило, міри відповідальності заміняють­ся відсиланнями до чинного законодавства, в якому не завжди можна знайти відповідний нормативний акт, що встановлював би таку відповідальність. Це є результатом відсутнос­ті власного механізму захисту і системи санк­цій. Доцільним стає розгляд питання про створення єдиного законодавчого акту, що визначав би специфічність санкції інформа­ційного права, оскільки розвиток законодав­ства про юридичну відповідальність суб’єктів інформаційного права інколи проходить шля­хом прийняття нових актів без врахування змісту раніше прийнятих і без їх відміни.

Проблеми відсутності єдиного кодифіко­ваного акту, де б містився перелік інформа­ційних правопорушень, виявляються в непра­вильному, неоднозначному застосуванні норм на практиці. Нерідко в правозастосовній практиці трапляються випадки, коли спеціа­льно уповноважені органи помилково розгля­дають деякі правомірні дії власника інформа­ції як інформаційні правопорушення, інколи дуже складно визначити об’єктивну сторону інформаційного правопорушення.

З усього викладеного слід зробити деякі висновки.

По-перше, встановлений поділ юридичної відповідальності на кримінальну, цивільну, дисциплінарну і адміністративну не відповідає реаліям розвитку правової думки і дійсності на фоні зростання відповідальності держави за забезпечення у суспільстві правопорядку.

По-друге, хоча в законодавстві відсутнє пряме визначення інформаційної відповідаль­ності, а поняття «інформаційного правопору­шення» (як підстави її настання) не містить жодний нормативно-правовий акт, цей вид ві­дповідальності сформувався об’єктивно, про що свідчить наявність великої кількості зако­нів та підзаконних нормативно-правових актів. Але не слід забувати, що за порушення інфор - маційно-правової норми можуть наставати й інші види відповідальності, тому «юридична відповідальність за інформаційні правопору­шення» і «відповідальність за порушення ін­формаційно-правової норми» не тотожні по­няття.

По-третє, є виправданим створення єдино­го закону, наприклад, Інформаційного кодек­су України, з повним переліком складів інфо­рмаційних правопорушень.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бачило П. Л. Научно-практический ком­ментарий Федерального закона «Об инфор­мации, информатизации и защите информа­ции» / Бачило И. Л. - М., 1997. - С. 15-84.

2. Копылов В. А. Информационное право : учебник / Копылов В. А. - М. : Юрист, 2002. - 512 с.

3. Закон України «Про інформацію» // ВВР України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.


4. Снытников А. А. Обеспечение и защита права на информацию / Снытников А. А., Ту­манова Л. В. - М. : Горо дец-из дат, 2001. - С. 101.

5. Швець М. Основи інформаційного права та концепція формування системи інформа­ційного законодавства України / М. Я. Швець, Р. А. Калюжний, В. Д. Гавловський, В. М. Гу - цалюк, В. Цимбалюк // Наукові записки. - Т. 19. - 2001. - Ч. 1. Спец. вип. - С. 168-172.



Коваленко Л. П. Деякі питання щодо правопорушень в інформаційній сфері / Л. П. Коваленко // Форум права. — 2013. — № 4. — С. 158—167 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ші/j-pdf/FPindex. htm_2013_4_29.pdf

Наводиться авторське поняття інформаційних правопорушень, їх сутність, особливос­ті, проведена їх класифікація на види. Аналізується склад інформаційних правопору­шень, сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак. Запропоновано авторську класи­фікацію законодавчих основ інформаційних правопорушень, досліджується система та види стягнень, що накладаються за інформаційні правопорушення.

Коваленко Л. П. Некоторые вопросы о правонарушениях в информационной сфере Приведено авторское понятие информационных правонарушений, их сущность, осо­бенности, проведена их классификация на виды. Анализируется состав информацион­ных правонарушений, совокупность объективных и субъективных Предложено автор­скую классификацию законодательных основ информационных правонарушений, исследуется система и виды взысканий, что накладываются за информационные пра­вонарушения.

Kovalenko L. P. Some Questions about Violations in the Field of Information

Copyright concept of information of offenses, their essence, especially their classification into species was powered. Analyzed the composition of information of offenses set of objective and subjective classification author Proposed legislative foundations of information of offenses investigated system and the types of penalties that are imposed for the offense information.