УДК 343.98

Р. Л. СТЕПАНЮК, докт. юрид. наук, доц., Харківський національний університет внутріш­ніх справ,

Д. Д. ЗАЯЦЬ, канд. юрид. наук, доц., Харків­ський національний університет внутрішніх справ

Ключові слова: криміналістика, взаємодія, досу - дове розслідування, організація розслідування, економічні злочини

Протидія економічній злочинності залиша­ється пріоритетним і водночас складним за­вданням у діяльності правоохоронних відом­ств багатьох країн світу. Його вирішень є можливим лише за умови сумісної діяльності відповідних державних органів, службових осіб та приватного бізнесу. Тому проблеми налагодження ефективної взаємодії правоохо­ронних органів з іншими суб’єктами у сфері виявлень та розслідувань економічних зло­чинів були і залишаються актуальними в нау­кових дослідженнях і практичній діяльності.

Різним аспектам взаємодії у боротьбі з економічною злочинністю присвячено чима­ло наукових праць. Проте до сьогодні немає єдиних підходів щодо сутності поняття взає­модії, класифікації та змісту її форм і спосо­бів. Крім того, прийняття нового Криміналь­ного процесуального кодексу України та удосконалення у зв’язку з цим інших норма - тивно-правових актів вимагають перегляду й удосконалення раніше сформульованих про­позицій і рекомендацій з даного питання.

Ставлячи за мету удосконалень криміналі­стичного підходу до сутності та змісту взаємо­дії у діяльності з досудового розслідувань економічних злочинів, підкреслимо, що в ці­лому проблеми взаємодії у протидії злочинно­сті носять міждисциплінарний характер.

У кримінально-процесуальній науці взає­модія розглядається як правовий інститут. У теорії оперативно-розшукової діяльності дос­ліджуються питань взаємодії стосовно ви­значених суб’єктів - оперативних підрозділів. У свою чергу криміналістичне тлумачень взаємодії тісно пов’язане з кримінально-про­цесуальним. Водночас аналіз відповідної нау­кової літератури дозволяє констатувати наяв­ність різних точок зору щодо цього питання, які можна згрупувати у три загальні підходи - широкий, вузький і комбінований.

У широкому сенсі взаємодія розглядається стосовно сумісної діяльності всіх органів і посадових осіб, що здійснюють кримінальне провадження. Вона трактується не тільки що­до слідчого або процесу розслідування певно­го злочину, але й відносно до застосувань будь-яких криміналістичних прийомів, засо­бів і методів.

Так, Г. А. Матусовський розглядає взаємо­дію як узгоджену діяльність правоохоронних, контролюючих та інших державних органів, спрямовану на досягнення спільної мети з мі­німальною витратою сил, засобів і часу [1, с.226-229]. У такому випадку мова йде про взаємодію не тільки слідчого, а й у цілому правоохоронних органів з іншими державни­ми органами, підприємствами, установами й організаціями. Звертає на себе увагу та обста­вина, що зазначене визначень взаємодії є прийьтним для всіх видів людської діяльності та застосовується в багатьох галузях юридич­них наук. Слід також зазначити, що учений підкреслює необхідність застосувань систем­ного підходу до досліджень проблем взаємо­дії з боку різних юридичних наук, серед яких криміналістика повинна грати координуючу та узагальнюючу роль [2, с. 159—160].

У вузькому розумінні взаємодії в якості одного з її суб’єктів завжди виступає слідчий, а сама вона розглядається як форма організа­ції розслідування. Наприклад, автори одного з підручників з криміналістики вказують, що взаємодія слідчого з іншими учасниками про­цесу являє собою узгоджену за цілями та за- вданьми, силами, засобами, місцем і часом діяльність у процесі встановлень істини у кримінальному провадженні. Вони відзнача­ють, що про взаємодію слідчого з іншими уча­сниками розслідувань можна казати у певній мірі лише умовно, оскільки з процесуальної точки зору тут немає рівноцінного партнерст­

Ва: статус слідчого визначає його головну роль, персональну відповідальність за рішен­ня, що він приймає, і результати розслідуван­ня в цілому. Вся діяльність інших учасників розслідування підкорена завданням, які поста­вив перед ними слідчий, узгоджується з ними [З, с.491]. Проте зауважимо, що рівноправність партнерства не є обов’язковою ознакою взає­модії. Вважаємо вірною точку зору Г. А. Ту- манова, який відзначив, що в ході реалізації певного спільного заходу одна зі сторін взає­модії неодмінно виступає як керуюча, а інша - як керована система [4, с.93].

Разом із цим підкреслимо, що вузьке трак­тування взаємодії, як узгодженої спільної дія­льності слідчого з іншими органами та суб’єктами, є найбільш прийнятним для за­стосування в окремих криміналістичних ме­тодиках, які адресовані саме слідчому. Тому в криміналістичній літературі воно представле­но найбільш широко. При цьому звертає на себе увагу різнобій у визначенні цього аспекту взаємодії слідчого з оперативно-розшуковими підрозділами. Основні відмінності пов’язані зі встановленням її окремих ознак.

Зокрема, чимало науковців у дефініціях відзначають такі ознаки взаємодії, як правові підстави, узгодженість і мету (завдання) цієї діяльності.

Наприклад, М. П. Яблоков та Л. Д. Самигін під взаємодією слідчого з оперативно-розшу­ковими органами пропонують розуміти за­сновану на законі та узгоджену за всіма необ­хідними умовами діяльність зазначених осіб та органів, спрямовану на розкриття злочинів і вирішення решти завдань їх розслідування та попередження [5, с.518]. Багато інших ви­значень мають лише редакційні розбіжності, не змінюючи сутності.

Разом із цим, окремі автори намагаються розширити коло обов’язкових ознак цього по­няття. Наприклад, 0.0. Ексархопуло вважає, що взаємодію слідчого з оперативно-розшу­ковими й іншими органами при розкритті та розслідуванні злочинів можна визначити як об’єднання зусиль слідчого з іншими правоо­хоронними органами для злагоджених дій з досягнення загальної мети розкриття та розс­лідування злочину, що здійснюється у фор­мах, передбачених законом, відомчими нор­мативними актами чи вироблених практикою [6, с.443]. Тобто, вчений включає до дефініції загальну класифікацію форм взаємодії, що вбачається зайвим.

Третій підхід, який умовно можна назвати комбінованим, полягає у намаганні різнобіч­ного розуміння взаємодії.

Так, на думку М. В. Салгевського, у кримі­налістичному аспекті взаємодію можна інтер­претувати як: а) погоджену діяльність двох і більше суб’єктів, що вирішують ту саму про­блему (завдання) різними методами та засо­бами правоохоронних органів, суб’єкти яких здійснюють розкриття та розслідування зло­чинів; б) організаційно-тактичний прийом одержання нового знання, одержати яке окре­мо кожному суб’єкту взаємодії не завжди вда­ється; в) організаційно-розпорядчу діяльність, засновану на взаємній довірі сторін, об’єдна­них єдиним завданням розкриття та розсліду­вання злочинів і боротьби зі злочинністю [7, с.441-442]. У даному випадку має місце спро­ба відобразити різні аспекти взаємодії: її зов­нішнє вираження (сумісна діяльність), спосіб діяльності (організаційно-тактичний прийом), окремі ознаки діяльності (взаємна довіра) то­що. Уявляється, що такий підхід має суто гно­сеологічне значення для з’ясування сутності взаємодії, потребує додаткового осмислення щодо можливості впровадження до системи практичних криміналістичних рекомендацій.

У цілому ж наведені вище положення свід­чать про визнання багатоаспектносгі проблеми взаємодії у криміналістиці. Однак, на нашу думку, є можливість і доцільність виділення одного загального криміналістичного визна­чення поняття взаємодії. Для виокремлення ознак такої взаємодії доцільно конкретизува­ти згідно з предметом науки її зміст і мету. В цьому сенсі під взаємодією у криміналістиці можна розуміти узгоджену спільну діяльність уповноважених суб’єктів (органів і посадових осіб), яка полягає у застосуванні засобів, при­йомів і методів збирання, дослідження, оцінки та використання доказів з метою виявлення, розслідування, судового розгляду злочинів, запобігання їм.

Відповідно до суті поняття можна ствер­джувати, що структурно взаємодія передба­чає: а) узгодженість (координованість) діяль­ності; б) спільність діяльності; в) мету діяль­ності; г) певний зміст діяльності; ґ) наявність як мінімум двох суб’єктів.

Враховуючи теоретичні розробки та слідчу практику, доцільно розглянути і класифіка­цію форм взаємодії у процесі розслідування злочинів.

Передусім слід зауважити, що в науковій криміналістичній літературі існують певні пропозиції щодо такої класифікації. Вони стосуються, як правило, взаємодії визначених суб’єктів. Наприклад, А. Н. Балашов пропонує класифікувати форми взаємодії слідчого й органу дізнання у залежності від двох підс­тав: а) характеру дій, що виконуються орга­ном дізнання за дорученням слідчого (прове­день слідчих дій, розшукових дій і допомога у ході проведень слідчих дій); б) періоду ча­су, протягом якого здійснюється взаємодія (разове, періодичне, постійно діюче) [8, с.12- 13]. Досить широко поширеною є і класифі­кація форм взаємодії у залежності від право­вої регламентації (процесуальні та непроце- суальні) [3, с.495-500].

На нашу думку, повна класифікація видів і форм взаємодії можлива із урахуванням різ­них підстав, що дозволить більш комплексно підійти до зазначеної проблеми. Вона може бути представлена у такому вигляді.

1. У залежності від рівня існування взає­модії доцільно виділяються такі види: а) між­народна взаємодія (на рівні різних держав);

Б) міжвідомча взаємодія (на рівні різних ор­ганів та установ України); в) внутрішньові­домча взаємодія (на рівні різних підрозділів та служб одного відомства).

Питаньм міжнародної взаємодії у проти­дії злочинності у кримінально-процесуальній і криміналістичній літературі приділяється значна увага. Аналіз відповідних наукових праць дозволяє стверджувати, що вона, як правило, здійснюється у вигляді сумісної дія­льності: а) різних держав у сфері правової ре­гламентації відповідних аспектів протидії злочинності; б) міжнародних судових і полі­цейських органів; в) спеціалізованих органів різних держав щодо надання професійно- технічної допомоги у протидії злочинності, діяльності з розшуку та затримань осіб, яких підозрюють у вчиненні злочинів, їхньої екст­радиції тощо; г) міжнародних недержавних організацій.

Міжвідомча взаємодія у сфері протидії зло­чинності в Україні має досить чисельний ви­роблений арсенал відповідних форм. Частіше за все вона здійснюється шляхом взаємного обміну інформацією та проведень сумісних заходів у відповідній сфері щодо вьвлень та розслідувань злочинів, запобігань їм.

Окремо треба вести мову про взаємодію суб’єктів кримінальної процесуальної діяль­ності (слідчого, співробітника оперативного підрозділу, прокурора, суду) з іншими орга­нами в ході досудового та судового прова­джень. Останній різновид взаємодії носить міжвідомчий характер, але здійснюється не на рівні самих органів (відомств), а в межах компетенції відповідного суб’єкта.

Питань внутрішньовідомчої взаємодії знаходяться в площині ділових стосунків між різними суб’єктами одного відомства (напри­клад, слідчий ОВС - експерт-криміналіст ОВС; слідчий ОВС - співробітники операти­вного підрозділу ОВС тощо).

2. Залежно від стадії кримінальної проце­суальної діяльності треба вести мову про:

А) взаємодію під час здійснень досудового розслідування в цілому; б) взаємодію під час організації та проведення тактичних опера­цій; в) взаємодію в ході проведення окремих слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій; г) взаємодію під час судо­вого розгляду.

3. У залежності від нормативно-правової регламентації взаємодії: а) процесуальні форми (передбачені КПК України); б) організаційно - правові непроцесуальні форми (передбачені законами або підзаконними нормативно - правовими актами); в) суто організаційні фо­рми (вироблені наукою та практикою).

У ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та місцевого са­моврядування зобов’язані діяти тільки на під­ставі, у межах повноважень та способом, які передбачені Конституцією та законами Укра­їни. Тому, у будь-якої форми взаємодії по­винна бути правова підстава для можливості її застосування. Це не означає, що взаємодія підлягає обов’язкової детальної правової рег­ламентації. Водночас, можливість застосу­вання тієї чи іншої форми повинна бути в межах встановленої законом компетенції від­повідних суб’єктів (органів і посадових осіб). На нашу думку, процесуальними доцільно вважати ті форми взаємодії, які передбачені КПК України. Вони можуть бути детально регламентовані нормами КПК, тільки зазна­ченими в КПК з подальшою регламентацією в інших законах або підзаконних актах, або вза­галі без подальшої регламентації.

4. За ознакою суб’єкта взаємодії можна ви­ділити: а) взаємодію оперативного підрозділу з іншими суб’єктами в ході здійснення операти - вно-розшукової та кримінальної процесуаль­ної діяльності; б) взаємодію слідчого з іншими суб’єктами в ході здійснення кримінальної процесуальної діяльності; г) взаємодію суду з іншими суб’єктами в ході судового криміна­льного провадження; д) взаємодію обізнаних осіб (експертів, спеціалістів, ревізорів тощо) з іншими суб’єктами в ході застосування спеці­альних знань при збиранні та дослідженні до­казів у кримінальному провадженні.

Слід відзначити, що вказані групи форм взаємодії можуть бути деталізовані у залеж­ності від різних варіантів сполучення суб’єктів. Серед них, у сфері протидії економічній зло­чинності, найбільш специфічними та вагомими є форми взаємодії слідчого та співробітників оперативних підрозділів, слідчого й обізнаних осіб, слідчого, уповноваженого оперативного підрозділу, прокурора з контролюючими орга­нізаціями, фінансовими установами тощо. З набранням чинності новим КПК України набу­вають актуальності й питання взаємодії слідчих із прокурором, керівником органу досудового розслідування та слідчим суддею в аспекті ре­алізації їхніх повноважень в нових умовах.

5. У залежності від тривалості здійснення взаємодії можна говорити про: а) одноразові акти взаємодії; б) епізодичну взаємодію;

В) тривалу в часі взаємодію.

Важливим завданням науки криміналістики є вдосконалення рекомендацій щодо застосу­вання певних форм взаємодії стосовно специ­фіки відповідної сфери протидії економічним злочинам. Вважаємо, що зазначені проблеми мають розроблятися у трьох напрямах.

Перший напрям - визначення та дослі­дження найбільш проблемних видів взаємодії у протидії зазначеним кримінальним право­порушенням. Такими, за нашими даними, є наступні: а) міжвідомча взаємодія у профілак­тиці, виявленні та розслідуванні економічних злочинів; б) взаємодія оперативного підрозді­лу з контролюючими органами та фінансови­ми установами під час виявлення та запобі­гання економічним злочинам; в) взаємодія слідчого з оперативними підрозділами в ході розслідування економічних злочинів; г) взає­модія слідчого з контролюючими органами, експертними установами й обізнаними осо­бами під час досудового розслідування у кримінальному провадженні про економічні злочини; д) міжнародна взаємодія у сфері протидії економічній злочинності; е) взає­модія правоохоронних органів із громадськіс­тю у виявленні та розслідуванні економічних злочинів, запобіганні їм.

Розробка ефективних рекомендацій щодо удосконалення наведених видів взаємодії на загальному рівні є одним із найбільш важли­вих напрямків наукових досліджень. У пода­льшому ці розробки мають бути основою для наступної деталізації.

Іншим напрямом, на нашу думку, має ста­ти дослідження специфіки взаємодії правоо­хоронних органів під час запобігання, вияв­лення та розслідування економічних злочинів, що вчитаються в окремих сферах економіки (бюджетній, банківській, приватизації, охо­рони інтелектуальної власності), або під час розслідування окремих видів економічних злочинів. У криміналістичній літературі такі проблеми знайшли певне висвітлення. При цьому питання взаємодії в більшості праць не відносять до структурних елементів окремої криміналістичної методики. Вони, як прави­ло, розглядаються у межах рекомендацій що­до розслідування на відповідних етапах, що відповідає концепції про взаємодію, як одну з форм організації розслідування. Такий підхід є цілком прийнятним для формування най­більш конкретних методик розслідування (так званих, мікрометодик). У свою чергу, у зага­льних, особливо міжвидових, методиках по­винні розглядатись основні проблемні питан­ня, напрями удосконалення та можливості застосування взаємодії при розслідуванні від­повідних категорій злочинів.

Вагомою формою взаємодії при розсліду­ванні економічних злочинів, у тому числі і тих, що вчинені у бюджетній сфері України, тра­диційно вважають діяльність слідчих і співро­бітників оперативних підрозділів на початку кримінальної процесуальної діяльності. Вона полягає у спільних заходах під час одержань інформації про можливий злочин та сумісному аналізі наявних матеріалів. Загалом при фор­муванні загальних засад і створенні окремих методик розслідувань економічних злочинів роль цієї форми непроцесуальної взаємодії слідчого зі співробітниками оперативних під­розділів ученими підкреслювалась особливо [9, с.304-305].

Як відомо, новий КПК України досить сут­тєво трансформує кримінальну процесуальну діяльність під час досудового розслідування, зокрема, і щодо співвідношення слідчої та оперативно-розшукової діяльності. Тому, фо­рми взаємодії слідчих і співробітників упов­новажених оперативних підрозділів мають бути пристосовані до нових вимог. Відповідні правові та організаційні засади взаємодії в нових умовах встановлені відповідними нака­зами правоохоронних відомств, прийьтими на виконання положень нового кримінального процесуального законодавства України [10-11].

Щодо розслідування економічних злочинів найбільш типовими та специфічними форма­ми такої взаємодії уявляються наступні:

1) спільна діяльність слідчого та співробітни­ків уповноваженого оперативного підрозділу при направленні таким підрозділом до слід­чого зібраних матеріалів, аналізі інформації про вьвлене кримінальне правопорушення;

2) спільна діяльність слідчого й оперативних співробітників з організації проведення не­гласних слідчих (розшукових) дій у криміна­льному провадженні; 3) спільна діяльність при виконанні співробітниками уповноваже­ного оперативного підрозділу доручень слід­чого; 4) спільна діяльність при підготовці та проведенні окремих слідчих (розшукових) дій; 5) взаємний обмін інформацією про про­веденні заходи, їх результати, взаємна консу­льтативна та методична допомога; 6) спільна розшукова діяльність (щодо розшуку за пос­тановою слідчого підозрюваних та об’єктів);

7) спільна пошукова діяльність (щодо пошуку майна здобутого злочинним шляхом, співучас­ників, встановлень місцезнаходжень фігура­нтів проваджень тощо); 8) спільна організа­ційна діяльність (відряджень, вжиття заходів із забезпечень належних умов для розсліду­вань, своєчасного одержання довідкової інфо­рмації тощо); 9) проведень досудового розслі­дувань слідчо-оперативною групою.

ЛІТЕРАТУРА

1. Матусовский Г. А. Основы взаимодей - ствь и информационного обеспечень в ме­тодике расследовань преступлений / Г. А. Матусовский // Криминалистика. Кри­миналистическая тактика и методика рассле­дования преступлений : учеб. для студ. юрид. вузов и ф-тов ; под. ред. проф. В. Ю. Шепить­ко. - X. : Одиссей, 2001. - С. 226-229.

2. Матусовский Г. А. Экономические пре­ступления: криминалистический анализ / Г. А. Матусовский. - X. : Консум, 1999. - 480 с.

3. Криминалистика : учеб. для вузов / Т. В. Аверьянова, Р. С. Белкин, Ю. Г. Кору - хов, E. Р. Российская ; под ред. Р. С. Белкина. - М. : Изд-во НОРМА 2001. - 990 с.

4. Туманов Г. А. Организация управления в сфере охраны общественного порядка / Г. А. Туманов. - М. : Юрид. лит., 1972. -232 с.

5. Криминалистика : учеб. для вузов / отв. ред. проф. Н. П. Яблоков. - М. : Изд-во БЕК, 1995.-708 с.

6. Криминалистика : учебник / под ред. Т. А. Седовой, А. А. Эксархопуло. - СПб. : Изд-во «Лань». - 2001. - 928 с.

7. Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному викладі) : підручник / М. В. Сал­тевський. - К. : Кондор, 2005. - 588 с.

8. Балашов А. Н. Взаимодействие следо­вателей и органов дознания при расследова­нии преступлений / А. Н. Балашов. - М. : Юрид. лит., 1979. - 110 с.

9. Черьвський С. С. Теоретичні та прак­тичні основи методики розслідування фінан­сового шахрайства: дис. ... доктора юрид. на­ук : 12.00.09 / C. С. Чернявський ; Київськ. нац. ун-т внутр. справ. - K., 2010. - 610 с.

10. Наказ МВС України «Про організацію взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх

Справ у попередженні, виявленні та розсліду­ванні кримінальних правопорушень» : від

14.08.2012 р. № 700 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://document. ua/pro- organizaciyu-vzaemodiyi-organiv-dosudovogo - гогзіідиуашу-досі 19907.html.

11. Наказ МВС України «Про організацію

Діяльності органів досудового розслідування Міністерства внутрішніх справ України» : від 12.08.2012 p., № 686 [Електронний ре- сурс]. - Режим доступу: Http://document. ua/pro-organizaciyu-dijalnosti-organiv- dosudovogo-rozsliduvannj-doc 119681 .html.

Степанюк Р. Л. Взаємодія під час досудового розслідування економічних злочинів / Р. Л. Степанюк, Д. Д. Заяць // Форум права. — 2014. — № 1. — С. 460—465 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j-pdf/FP_index. htm_2014_l_81.pdf

На підставі аналізу існуючих у науковій літературі точок зору встановлено, що в кри­міналістиці взаємодію слід розглядати у широкому, вузькому та комбінованому її ро­зумінні, що, у свою чергу, надає можливість і обґрунтовує доцільність виділення єди­ного загального визначення зазначеного поняття. Розглянуто основні структурні елементи взаємодії. З урахуванням різних підстав розроблено повну класифікацію ви­дів та форм взаємодії у процесі розслідування злочинів. Встановлено, що важливою формою взаємодії під час розслідування економічних злочинів залишається спільна діяльність слідчого та співробітників оперативних підрозділів на початку криміналь­ної процесуальної діяльності. Запропоновано рекомендації застосування певних форм взаємодії з урахуванням специфіки відповідної сфери протидії економічним злочинам.

Степанюк Р. Л., Заяц Д. Д. Взаимодействие в ходе досудебного расследования эконо­мических преступлений

На основании анализа существующих в научной литературе точек зрения установлено, что в криминалистическом смысле взаимодействие следует рассматривать в широком, узком и комбинированном её понимании, что, в свою очередь, даёт возможность и обосновывает целесообразность выделения единого общего определения данного по­нятия. Рассмотрены основные структурные элементы взаимодействия. С учетом раз­личных оснований разработана полная классификация видов и форм взаимодействия в процессе расследования преступлений. Установлено, что важной формой взаимодейс­твия при расследовании экономических преступлений остаётся деятельность следова­телей и сотрудников оперативных подразделений в начале уголовной процессуальной деятельности. Предложены рекомендации применения определенных форм взаимо­действия относительно специфики соответствующей сферы противодействия эконо­мическим преступлениям.

Stepanjuk R. L., Zayats D. D. Cooperation during Pre-Trial Investigation of Economic Crimes Based on the analysis of existing scientific viewpoints found that forensic sense of co­operation should be considered in a broad, narrow and combined understanding that, in turn, enables and justifies the appropriateness of allocating a single common definition of the concept. There were considered the principal structural elements of the cooperation. Considering various bases a complete classification of the types and forms of cooperation in the investigation of crimes was developed. It was found that an important form of coop­eration in the investigation of economic crimes is the activities of investigators and staff of the operative units at the beginning of criminal procedural activities. Authors proposed the recommendations of applying of certain forms of cooperation with respect to the specifics of the relevant area of combating economic crimes.