joomla
ДЕЯКІ АСПЕКТІ УКЛАДАННЯ ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ
Форум права

УДК 347.626.2

Л. М. ДОРОШЕНКО, канд. юрид. наук, Донецький національний університет,

А. О. БИСТРА, Донецький національний університет

Ключові слова: шлюбний договір (контракт), подружжя, правочин, сімейні правовідносини

Тенденція до розширення диспозитивних засад регулювання відносин у суспільстві за­чепила й сферу сімейних стосунків, зокрема, майнових між подружжям. Прийнятий Вер­ховною Радою України 10.01.2002 р. Сімей­ний кодекс України [1] містить більш деталь­не регулювання такого сімейно-правового інституту як шлюбний договір, ніж діючий до цього в Україні Кодекс УРСР про шлюб та сім’ю. Однак на шляху до ефективного врегу­лювання майнових відносин подружжя постає ряд перешкод, зокрема, відсутність норматив­но закріпленого визначення шлюбного дого­вору та обмеженість його суб’єктного складу. Наприклад, відсутність можливості укладання шлюбного договору через представника ство­рює залежність осіб, що бажають укласти шлюбний договір, від просторово-часового фактору при реалізації такого права.

Практичне використання шлюбного дого­вору як регулятора майнових відносин под­ружжя ускладнюється необізнаністю та нега­тивним ставленням українців до нього, про що яскраво свідчить статистика. Наприклад, у 2004 р. було укладено 476 шлюбних договорів, у 2008 р. - 1029, а у 2012 р. - 1357 [2]. Хоча спостерігається позитивна динаміка зростання кількості укладених шлюбних договорів, але їх число все ж таки є незначним у порівнянні з кількістю укладених шлюбів в Україні. Так, у 2012 р. органами державної реєстрації актів цивільного стану України було зареєстровано 278 276 шлюбів [3]. Така ситуація зумовлена не тільки недостатністю правових знань серед пересічних громадян, а й недосконалістю пра­вового регулювання даних відносин.

За результатами моніторингу на предмет обізнаності молоді щодо шлюбного договору було виявлено, що тільки близько 77 % опита­ної молоді знають про його існування [4, с.31]. Знання молоді у цій сфері формуються здебі­льшого на побутовому рівні, поза участю дер­жави та її органів. При цьому культура шлюб­ного договору формується не як превентивна форма узгодження взаємних прав і обов’язків, а тільки як наслідкова - забезпечення захисту під час вирішення шлюбних проблем.

Проблеми правового регулювання майно­вих відносин подружжя розглядались у робо­тах М. Антокольської [5], Є. Ворожейкіна [6], Б. Гонголо [7], М. Губенко-Вайцмана [4], І. Жи - лінкової [8], 3. Ромовської [9], А. Слєпакової [10], О. Ульяненко [11], С. Фурси [12] та інших. Водночас, ще ціла низка важливих питань пот­ребує спеціального наукового дослідження, се­ред яких визначення поняття шлюбний договір та конкретизація його суб’єктного складу.

Вищезазначене свідчить про актуальність теми дослідження, метою якого є обґрунту­вання пропозицій закріплення в законодавстві поняття шлюбного договору та розширення суб’єктного складу учасників цих відносин.

На сьогодні правовими актами, що закріп­люють норми інституту шлюбного договору, є Цивільний кодекс України [13] та Сімейний кодекс України. Крім того Законом України «Про міжнародне приватне право» шлюбний договір отримав колізійне правове забезпе­чення, оскільки згідно з положеннями ст.59 цього Закону сторони шлюбного договору можуть обирати право, що застосовується до шлюбного договору [14]. Проте, у жодному з цих нормативно-правових актів не міститься визначення поняття шлюбного договору. У ст.92 Сімейного кодексу України лише пе­редбачено право осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжя на ук­ладання шлюбного договору, без конкретиза­ції поняття останнього. Раніше у Кодексі про шлюб та сім’ю України 1969 року містилось хоча б загальне визначення поняття шлюбно­го договору як «угоди осіб, які беруть шлюб, щодо вирішення питань життя сім’ї та майно­вих прав і обов’язків подружжя». Як справед­


Ливо зазначає 3. Ромовська, «відсутність да­ного поняття у діючому Сімейному кодексі України зумовлює появу деяких труднощів у правовому розумінні шлюбного договору як такого» [15, с.103].

Кодекс УРСР про шлюб та сім’ю, закріпи­вши регулювання даного інституту, ввів у правову термінологію поняття «шлюбний ко­нтракт», проте з прийняттям нині чинного Сімейного кодексу назва цього виду подруж­ніх угод змінилася, сьогодні легальним та за­конодавчо закріпленим є термін «шлюбний договір». Проте звернувшись до аналізу докт- ринальних джерел, не можна не помітити те, що серед вітчизняних науковців немає єдиної думки щодо використання термінології, а са­ме як називати зазначений договір: шлюбним контрактом чи шлюбним договором.

У «Юридичній енциклопедії» поняття «шлюбний договір» і «контракт» вважаються синонімами [16, с.685]. 3. Ромовська ж надає перевагу терміну «шлюбний договір», пояс­нюючи це «українізацією правничої терміно­логії» [9, с.5]. Т. Селезньова також вважає більш коректним саме термін «шлюбний дого­вір», обґрунтовуючи це тим, що у відповіднос­ті з практикою, яка склалася у праві, термін «контракт» може застосовуватися або в галузі трудового права, або в господарській сфері, саме тому неприпустимим є використання цього терміну в сімейному праві задля визна­чення домовленості, предметом якої можуть бути відносини, що мають персоніфіковане забарвлення [17, с.7]. Натомість, С. Фурса на­впаки відстоює термін «шлюбний контракт». На підтвердження своєї думки він наводить такі аргументи: термін «контракт» дозволяє чітко відмежувати цей вид угоди від інших договорів, які можуть укладатися подружжям; до того ж, за суб’єктним складом цей договір має відрізнятись від інших договорів, які мо­жуть укладатися між членами сім’ї (ст.9 Сі­мейного кодексу України) і отримати назву «сімейні договори», хоча в Сімейному кодексі України їх зміст не регламентується [12, с.57]. На нашу думку, більш доцільним є викорис­тання терміну «шлюбний договір», оскільки це закріплено у сімейному законодавстві.

Неоднозначною є позиція вчених і стосо­вно визначення самого поняття шлюбного договору. Так, Ю. Шемшученко визначає шлюбний договір як «укладену в установле­ному законом порядку письмову і нотаріаль­но посвідчену угоду осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжя щодо врегулювання майнових відносин між ними» [16, с.685]. Дослідниця І. Жилінкова визначає шлюбний договір як «згоду нарече­них або подружжя щодо встановлення май­нових прав та обов’язків подружжя, пов’я­заних з укладенням шлюбу, його існуванням та припиненням» [8, с.124]. Д. Дзядевич на­водить наступне визначення: «шлюбний до­говір - комплексна, довгострокова угода по­дружжя, яка визначає майнові права і обов’яз­ки подружжя під час шлюбу чи на випадок його розірвання» [18, с.70]. О. Ульяненко називає шлюбним договором «угоду (право - чин) фізичних осіб різної статі, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, чи угоду под­ружжя, що визначає майнові права та обо­в’язки подружжя в період шлюбу, зокрема, порядку поділу майна на спільне і роздільне, порядку його використання, відчуження, роз­поділу доходів і витрат, а також їх майнові права та обов’язки як батьків у шлюбі і (чи) у випадку його розірвання» [11, с.85]. У визна­ченні автор при конкретизації кола відносин, що можуть регулюватися шлюбним догово­ром зазначає майнові обов’язки сторін дого­вору стосовно дитини. Вважаємо, що ця по­зиція є недостатньо обґрунтованою, оскільки майновий обов’язок стосовно дитини мож­ливо закріпити у шлюбному договорі тільки у контексті врахування інтересів дитини при визначенні майнових обов’язків подружжям.

На основі аналізу вище зазначеного мож­на виділити основні ознаки шлюбного дого­вору. По-перше, шлюбний договір є право - чином, оскільки спрямований на зміну відносин між подружжям; по-друге, має спе­ціальний склад суб’єктів, якими можуть бути не тільки подружжя, які зареєстрували шлюб, але й особи, що вступають до шлюбу; по-третє, шлюбний договір має спеціальні вимоги до оформлення, а саме укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню; по-четверте, регулює специфі­чне коло відносин - тільки майнові відноси­ни подружжя.

На основі виявлених ознак з метою одна­кового розуміння поняття «шлюбний дого­вір» доцільним уявляється внесення допов­нень до ч. І ст.92 Сімейного кодексу України та викладення її в наступній редакції: «Шлюбний договір - це правочин, сторона­ми якого є особи, що подали заяву до органів РАЦС про реєстрацію шлюбу чи подружжя, в якому закріплюється їх майнові права та обов’язки на час шлюбу та (або) на випадок його припинення».

Ще однією проблемою є розширення суб’єктного складу шлюбного договору. Суб’єктний склад є однією з основних підстав виділення шлюбного договору в окремий вид договорів, які укладаються суб’єктами сімей­ного права. Відповідно до положень ст.92 Сі­мейного кодексу України, право на укладення такого договору мають наречені, тобто не будь-які особи, які збираються взяти в майбу­тньому шлюб, а лише ті, що подали заяву про реєстрацію шлюбу до органів державної ре­єстрації актів цивільного стану, а також под­ружжя [1]. Важливо зазначити, що відповідно до Сімейного кодексу України, шлюбний до­говір слугує засобом регулювання майнових відносин саме між подружжям, а не між осо­бами, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах, тому укладання шлюбного дого­вору такими особами є неможливим. Нато­мість Сімейний кодекс України надає їм ши­рокий вибір можливостей укладати договори іншого характеру. Наприклад, про спільне проживання і ведення спільного господарства, про розподіл нажитого за час спільного про­живання майна, угода про сплату аліментів, про порядок користування майном та інші.

На думку Є. Ворожейкіна, подружжям є тільки ті громадяни, що досягай віку, вказано­го в законі, та зареєстрували шлюб в органах реєстрації актів цивільного стану [11, с.98]. Дане визначення не є повним, оскільки не вра­ховує емансипованих осіб. Зокрема, С. Фурса зазначає, що законодавством передбачено реа­лізацію права на укладання шлюбного догово­ру і неповнолітніми особами у разі наявності засвідченої нотаріусом письмової згоди їхніх батьків або піклувальників [12, с.56].

Дискусійним у науці залишається питання щодо можливості укладення шлюбного дого­вору через представника за довіреністю, а та­кож законним представником. Зокрема, І. Жи- лінкова вказує, що шлюбний договір не може бути укладений ні за участю законного пред­ставника, ні за довіреністю [19, с.86]. Нато­мість, А. Слєпакова вважає правомірним за­стосування законного, а також і договірного представництва, якщо у довіреності будуть визначені всі умови майбутнього договору [10, с.284]. Можливість укладення шлюбного договору опікуном недієздатного чоловіка (дружини), недієздатність якого була встано­влена під час перебуванні у шлюбі, або осо­бою, дієздатність якої була обмежена, зі згоди піклувальника, а також емансипованою осо­бою до реєстрації шлюбу заперечується Б. Гонгало та П. Крашенінніковим [7, с.126]. Натомість М. Антокольська вважає укладення шлюбного договору опікуном недієздатного чоловіка (дружини), недієздатність якого була встановлена під час перебуванні у шлюбі, або особою, дієздатність якої була обмежена, ціл­ком можливими і такими, що відповідає ви­могам закону [5, с.67].

Логічним з цього приводу буде звернутися до досвіду зарубіжних країн, у яких практика укладання шлюбного договору є більш поши­реною, ніж в Україні. Так, можливість укла­дення шлюбного договору через представни­ка за довіреністю особою, дієздатність якої обмежена зі згоди піклувальника, передбаче­на і параграфами 1410, 1411 Цивільного ко­дексу Німеччини [20, с.356]. Законодавство у Бельгії та у Франції закріплює положення про нотаріальне посвідчення шлюбного договору, а також передбачає його укладання через за­конних чи договірних представників за спеці­ально виданої довіреності, яка містить умови передбачуваного шлюбного договору [21, с.26]. Досвід європейських країн було засто­совано і в колишніх республіках СРСР, хоча і дещо обмежено. Наприклад, на сьогоднішній день законодавство Російської Федерації пе­редбачає можливість тільки підписання шлю­бного договору іншою особою якщо із пова­жних причин (внаслідок фізичних вад чи хвороби, неграмотності) громадянин є не­спроможним здійснити підпис власноруч. У цьому випадку підпис представника мусить бути засвідчено нотаріусом чи іншою посадо­вою особою уповноваженою чинити такого роду нотаріальні дії [22]. Отже, в Російській Федерації виключається можливість узго­дження змісту шлюбного договору з іншою стороною через представника без участі у цьому сторін, але надає можливість представ­нику підписувати цей договір.

З огляду на це вважаємо за доцільне імп - лементувати деякі положення законодавства європейських країн у національне. Зокрема, положення щодо можливості укладання шлюбного договору через представника за довіреністю, оскільки у багатьох випадках це дало би змогу полегшити подружжю укладан­ня шлюбного договору за відсутності одного з них, який, наприклад, перебуває у тривалому відрядженні, чи з інших причин не має можли­вості бути присутнім під час підписання.

Враховуючи вищенаведене, пропонуємо доповнити ст.92 Сімейного кодексу України ч. З, яку викласти у наступній редакції: «Шлю­бний договір може укладатися нареченими або подружжям особисто або в передбачених за­конодавством випадках через представників».

Щодо меж реалізації права на укладення шлюбного договору особами, дієздатність яких обмежена, Сімейний кодекс України не містить спеціальних правил, проте й не заперечує такої можливості. Оскільки цей правочин потребує нотаріального посвідчення, то піклувальники можуть надавати згоду на його вчинення лише з дозволу органу опіки та піклування [1].

Щодо особливостей укладення шлюбного договору неповнолітніми особами Сімейний кодекс України зазначає лише вимогу щодо письмової згоди батьків чи піклувальників, засвідчену нотаріусом, у разі вчинення цього правочину до реєстрації шлюбу (ч.2 ст.92 Сі­мейного кодексу України). Однак ці поло­ження не в повній мірі відповідають загаль­ним вимогам вчинення правочинів особами від 14 до 18 років, закріпленим у Цивільному кодексі України. Зокрема, керуючись абз.2 ч.2 ст.32 та ч.2 ст.71 Цивільного кодексу Украї­ни, для вчинення неповнолітньою особою правочину, який підлягає нотаріальному пос­відченню, потрібен також дозвіл органу опіки та піклування. Тому уявляється доцільним доповнити цією вимогою ч.2 ст.92 Сімейного кодексу України та викласти її у наступній редакції: «На укладання шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нота­ріусом, дозвіл органу опіки та піклування».

Отже, проаналізувавши сказане, можна зробити висновки, що внесення до законодав­ства вищезазначених змін сприятиме більш ефективній реалізації суб’єктами цих відно­син права укладання шлюбного договору.

ЛІТЕРАТУРА

1. Сімейний кодекс України : від 10.01.2002 р. // ВВР України. - 2002. - № 21-22. - Ст. 135.

2. Статистика укладання шлюбних догово­рів // Урядовий кур’єр. - 2012. - № 12. -

С. 42^3.

3. Офіційний сайт Державної реєстраційної служби України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://www. drsu. gov. ua/show/10482.

4. Гуренко-Вайцман М. М. До питання ви­значення шлюбного договору в системі дого­вірних відносин / М. М. Гуренко-Вайцман,

Н. В. Філик // Юридичний вісник. - 2009. - №3 (12).-С. 29-32.

5. Антокольская М. В. Лекции по семей­ному праву : учеб. пособие / Антокольс­кая М. В. - М. : Юристъ, 1995. - 144 с.

6. Ворожейкин Е. М. Семейные отношения в СССР / Е. М. Ворожейкин. - М. : Юрид. лит., 1972.-337 с.

7. Семейное право : підручник / під ред. Гонгало Б. М., Крашенинников П. В., Михее­ва Л. Ю., Рузакова О. А. - М. : Статут, 2008. - 302 с.

8. Жилінкова І. Концепція шлюбного дого­вору за новим Сімейним кодексом України /

І. Жилінкова // Вісник Акад. правових наук України. - 2002. - № 3. - С. 124.

9. Ромовська 3. В. Коментар до гл.10 шлю­бний договір Сімейного кодексу України /

3. В. Ромовська // Законодавство України. -

2004.-№ 9. - С. 3-13.

10. Слепакова А. В. Правоотношения собс­твенности супругов / А. В. Слепакова. - М. : Статут, 2005. - 444 с.

11. Ульяненко О. О. Шлюбний контракт - основа вільного вибору/ О. О. Ульяненко // Підприємство господарство та право - 2003. - № 7. - С. 259.

12. Фурса С. Шлюбний контракт в нотаріа­льному процесі / С. Фурса // Право України. -

2002. -№ 5. -С. 55-62.

13. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Офіційний вісник України. -

2003. -№ 11,-Ст. 261.

14. Закон України «Про міжнародне при­ватне право» : від 23.05.2005 р., № 2709-ІУ // ВВР України. - 2005. - № 32. - Ст. 422.

15. Ромовська 3. В. Сімейний Кодекс Украї­ни : наук.-практ. коментар / 3. В. Ромовська. - К. : Видавничій Дім Ін Юре, 2006. - 568 с.

16. Юридична енциклопедія : в 6 т. / ред - кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. -

К. : Укр. енцикл., 2008. - Т. 6: Т - Я. - 768 с.

17. Селезнева Т. Ю. Брачный договор: пре­имущества, содержание, функции / Т. Ю. Се­лезнева // Бюллетень, нормативно-правовой информации. -2003. -№ 11. - С. 7-11.

18. Дзядевич Д. В. Брачный договор: пра­вовое понятие и механизм действия / Д. В. Дзядевич // Вестник Белорусск. гос. экон. ун-та. - 2002. - № 3. - С. 69-73.

19. Жилінкова І. Особливості законодавчих конструкцій сімейно-правових договорів /

І. Жилінкова // Проблеми цивільного права. - 2011.-№ 1 (64).-С. 85-94.

20. Гражданское уложение Германии / на­уч. редакторы А. Л. Маковский и др. ; пер. с нем. - 2-е изд., доп. - М. : Волтере Клувер, 2006.-816 с.

21. Нізамієва О. М. Майнові угоди под­ружжя в зарубіжному праві / О. М. Нізамієва // Сімейне та житлове право. - 2004. - № 3. -

С. 25-27.

22. Приказ Минюста РФ «Об утверждении Методических рекомендаций по осуществле­нию отдельных видов нотариальных действий нотариусами Российской Федерации» от 15.03.2000 г., № 91 // Бюллетень Министерства юстиции Российской Федерации. - 2000. - № 4.



Дорошенко Л. М. Деякі аспекті укладання шлюбного договору / Л. М. Дорошенко,

А. О. Бистра//Форум права. —2013. —№ 4. —С. 93-97[Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://nbuv. gov. ші/j-pdf/FPindex. htm_2013 4 18.pdf

Досліджені проблеми відсутності легального визначення «шлюбний договір» в Сімей­ному кодексі України, невизначеності суб’єктів шлюбного договору. Запропоновано закріпити визначення вказаного договору в законодавстві, конкретизувати його суб’єктний склад с розробкою відповідних пропозицій в цій сфері.

Дорошенко Л. Н., Быстрая А. А. Некоторые аспекты заключения брачного контракта

Исследованы проблемы отсутствия легального определения «брачный контракт» в Семейном кодексе Украины, неопределенности субъектов брачного контракта. Пред­ложено закрепить определение указанного договора в законодательстве, уточнить его субъектный состав с разработкой соответствующих предложений в этой сфере.

Doroshenko L. M., Bustra A. A. Some Aspects of the Marriage Contract

Authors inquire into problems the lack of a legal definition of «marriage contract» in the Family Code of Ukraine, the uncertainty of the subjects of the marriage contract. Authors have proposed fix definition of the specified contract in the legislation, to specify its subject structure with the development of the proposals in this field.