joomla
ВІДШКОДУВАННЯ ЗБИТКІВ ТА ДОГОВІРНІ САНКЦІЇ ЯК ФОРМИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ (КОМПЕНСАЦІЇ) ЗА ПОРУШЕННЯ ДОГОВІРНОГО ЗОБОВ’ЯЗАННЯ З НАДАННЯ ПОСЛУГ ОХОРОНИ
Форум права

УДК 347.44

С. П. ДОВБІИ, канд. юрид. наук, Харківсь­кий національний університет внутрішніх справ

Ключові слова: відповідальність, збитки, дого­вірні санкції, послуги з охорони, договір охорони майна

Сьогодні можна спостерігати, що ринок охоронних послуг постійно та динамічно по­ширюється, але проблеми нормативного вре­гулювання цих відносин, а, зокрема, проблеми відповідальності та відшкодування збитків, які існували в період становлення відносин з надання охоронних послуг на ринкових заса­дах, тобто в перехідний період до ринкових відносин в Україні, до теперішнього часу за­лишаються не вирішеними. В Цивільному ко­дексі України [1] спеціальне регулювання цих питань відсутнє, також є підстави вважати, що і спроба додатково врегулювати ці відно­сини в законі України «Про охоронну діяль­ність» [2] від 22.03.2012 р. № 4616-VI. не бу­ла успішною.

В загальному вигляді проблему, якій прис­вячена ця стаття можна окреслити наступним чином - що в силу специфічності відносин з надання послуг по охороні майна на підставі договору, наявні збитки у більшості випадків, обумовлені, перш за все, протиправними (крадіжка, пограбування, розбійний напад тощо) діями третіх осіб, а сам факт порушен­ня зобов’язання з охорони так і причинний зв’язок між порушеннями та збитками при виконанні договору охорони майна (охорон­цем) є важко встановлюваними. Виникає проблема визначення розміру збитків, а від­повідно, практично унеможливлюється при­тягнення боржника (охоронця) до відповіда­льності та відновлення порушеного права замовника таких послуг. Тому мета цієї статті полягає у встановленні основних принципів та адекватного механізму компенсації поне­сених збитків замовника охоронних послуг, який може бути передбачений безпосередньо в самому договорі про надання цих послуг.

Деякий вклад в розробку проблем правово­го регулювання відносин з надання послуг з охорони майна внесли вчені-цивілісти

Н. П. Волошин, Є. Д. Шешенін, A. A. Травкін,

В. А. Язев, О С. Иоффе, Л. А. Савченко, З І. Ци - буленко, Д. І. Степанов, М. І. Брагінський.

Однак їх дослідження в більшості не тор­калися проблем, пов’язаних з відшкодуван­ням збитків та застосуванням договірних сан­кцій як форм відповідальності за порушення договірного зобов’язання з надання послуг охорони. Новизною цієї статті є пропозиція принципово іншого механізму відшкодування понесених збитків, як договірної санкції в разі невиконання охоронцем свого основного обов’язку по забезпеченню недоторканності охоронюваного майна.

Цивільно-правова відповідальність носить майновий характер і, як майнова санкція, завжди має своєю метою відновлення або компенсацію порушеного права потерпілого [З, с.42-43]. Застосування мір відповідальнос­ті при порушенні договірного зобов’язання спрямоване на те, щоб у випадку, коли відно­влення порушених правовідносин в натурі неможливе, так змінити права і обов’язки сторін, щоб в остаточному результаті було досягнуто передбачений при виникненні пра­вовідносин результат, а втрати й збиток, за­подіяні порушенням обов’язків, були відшко­довані винною особою. Тобто, застосування договірної відповідальності завжди пов’язане з відшкодуванням збитків, сплатою неустойок.

В юридичній літературі приділяється бага­то уваги питанням цивільно-правової відпові­дальності. Ця проблема дуже важлива та складна, тому така увага до неї цілком випра­вдана. Взагалі відносно питання про поняття й характерні ознаки цивільно-правової відпо­відальності в юридичній літературі існує чи­мало думок. Так, О. С. Іоффе стверджував, що


Відповідальність - це результат правопору­шення [4, с.143], а також, що цивільно-право­ва відповідальність є санкція за правопору­шення, що викликає для порушника негативні наслідки у вигляді позбавлення суб’єктивних цивільних прав чи покладання нових або дода­ткових цивільно-правових обов’язків [5, с.97].

Також підкреслювалось, що поняття циві­льно-правової відповідальності тісно пов’я­зане з поняттям санкції, у яке нерідко також вкладається різний смисл. Відповідно до од­ного з цих понять санкція являє собою части­ну правової норми, що передбачає заходи впливу до осіб, які не дотримуються її припи­су [6, с.246].

Терміном «санкція» прийнято позначати й ті майнові наслідки (сплата неустойки, відш­кодування збитків, відшкодування майнової й моральної шкоди), до яких зобов’язується правопорушник унаслідок покладеної на ньо­го цивільно-правової відповідальності. У цьому сенсі поняття «санкція в зобов’язанні» і «відповідальність за зобов’язанням» збіга­ються, є тотожними. Однак повністю ототож­нювати заходи цивільно-правової відповіда­льності з поняттям санкції у цьому сенсі не можна, адже відповідальність - це не просто санкція за правопорушення, а така санкція, що спричиняє певні позбавлення майнового чи особистого характеру [7, с.7-8; 8, с.40].

O. A. Пушкін відзначав, що цивільно-пра­вова відповідальність - це завжди захід впли­ву, що застосовується до правопорушника. Тому його треба відрізняти від інших заходів захисту цивільних прав (наприклад, визнання судом або господарським судом того чи іншо­го права), коли в діях відповідних осіб, до яких пред’явлена вимога, взагалі відсутні ознаки якого-небудь правопорушення [9, с.413].

Як відзначав Є. Годеме: «Мета теорії циві­льної відповідальності, полягає в тому, щоб винагородити приватну особу за шкоду, запо­діяну їй іншою особою. Мета теорії криміна­льної відповідальності полягає в боротьбі з діями, що порушують громадський порядок» [10, с.309].

Аналогічні висловлювання ми знаходимо і в інших авторів. Так, Н. С. Таганцев писав: «Кримінальна відповідальність призначаєть­ся, за незначними винятками, в інтересах сус­пільних, цивільна - в інтересах приватних». І далі: «Покарання відрізняється від винагоро­ди за шкоду не тільки у своїх проявах, у від­мінності благ винного, що ним вражаються, але й самою переслідуваною метою: цивільна винагорода прагне тільки до задоволення по­терпілого, до усунення матеріальної шкоди, покарання є одним із засобів, котрі служать державі для здійснення її основної мети - су­спільного розвитку» [11, с. 104].

Традиційною в юридичній літературі ра­дянського періоду була доктрина про те, що загальною підставою цивільно-правової від­повідальності слід визнавати склад цивільно­го правопорушення, що характеризується на­бором таких елементів: протиправна дія (бездіяльність); шкідливі наслідки; причин­ний зв’язок між протиправною дією (бездія­льністю) і шкідливими наслідками; вина пра­вопорушника. Так, Г. К. Матвєєв зазначав, що склад правопорушення є тим юридичним фа­ктом, що породжує правовідносини між пра­вопорушником і потерпілим і створює певні домагання потерпілого й обов’язок порушни­ка щодо загладжування збитку, заподіяного протиправною дією» [12, с. 7].

Так, В. В. Луць відзначає, що «юридичною підставою такої відповідальності є закон, а фактичною - склад цивільного правопору­шення. Вона настає за наявності таких умов: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинного зв’язку між протиправ­ною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду» [13, с. 112].

Із цього ж приводу висловлюється і

Н. Д. Єгоров: «Сукупність умов, необхідних для притягнення до цивільно-правової відпо­відальності, утворює склад цивільного право­порушення, який служить підставою для від­шкодування збитків, є найбільш повним і охоплюючим елементи складів інших цивіль­них правопорушень, що лежать в основі ін­ших видів цивільно-правової відповідальності. Унаслідок цього більш докладному розгляду підлягає склад цивільного правопорушення, необхідний для відшкодування збитків: про­типравна поведінка боржника, причинний зв’язок між протиправною поведінкою і збит­ками, що виникли, вина боржника» [14, с.567].

Аналогічні погляди на підставу цивільно - правової відповідальності висловлювалися й іншими авторами [15, с.175; 16, с. 141; 17, с.22].

Однак слід зауважити, що деякі вчені ви­словлювали й інші погляди щодо питання про підставу цивільно-правової відповідальності.

Не заглиблюючись у цю дискусію, пого­димося з думкою В. В. Вітрянського, який від­значав, що своїм походженням учення про склад цивільного правопорушення цілком і повністю зобов’язане кримінальному праву, привносячи у цивілістику з її багатовіковими традиціями чужі для неї кримінально-правові вчення. Далі автор пише, що підставою циві­льно-правової відповідальності (єдиною і за­гальною) є порушення суб’єктивних цивіль­них прав, як майнових, так і особистих немайнових, оскільки цивільно-правова від­повідальність являє собою відповідальність одного учасника майнового обороту перед іншим, відповідальність порушника перед потерпілим, її загальною метою є відновлення порушеного права на основі принципу відпо­відності розміру відповідальності розміру за­подіяної шкоди або збитків [18, с.703-705].

Цей погляд корелюється і з нашим погля­дом, що саме відсутність очікуваного резуль­тату буде свідчити про порушення договору, а і відповідно прав замовника послуг з охоро­ни майна. Тобто, виходячи з легального ви­значення договору охорони, сформульованого в ст.978 ЦК України, з огляду на те, що осно­вним обов’язком охоронця є забезпечення ним своїми діями зовнішньої недоторканності охоронюваного майна, невиконання цього обов’язку слід розцінювати як порушення до­говірного зобов’язання, що є підставою для покладання майнової відповідальності на охоронця.

З урахуванням вищенаведених точок зору можна зробити висновок, що в тому чи іншому ступені відповідальність передбачає суспіль­ний осуд для порушника договірного зобов’я­зання, а підставою договірної відповідальнос­ті є правопорушення, яке виражається в невиконанні або неналежному виконанні зо­бов’язання. Цивільно-правова відповідальність характеризується як відповідальність правопо­рушника безпосередньо перед потерпілим, але у всіх цих випадках не враховується, що від­носинах з охорони майна негативні наслідки безпосередньо є результатом протиправних дій третіх осіб, а вже потім можливими недо­ліками або порушеннями при організації дій з охорони, що є предметом договору охорони майна.

Уявляється, що в нашому випадку, з мора­льної точки зору більшого суспільного осуду підлягають перш за все дії злочинців, що здійснюють крадіжки або напади з метою за- володіння охоронюваним майном, особливо як це відбувається в останні часи з особливим цинізмом і жорстокістю (наприклад в м. Хар­кові за останній час загиблі 12 людей під час розбійних нападів на інкасаторів), а не окремі прорахунки при здійсненні охоронних захо­дів. Вважаємо, що це не може не враховува­тись при вирішенні питань відшкодування збитків, але і іншого боку не можна не врахо­вувати й інтереси сторони, що понесла збит­ки. Тобто, потрібно знайти оптимальний та справедливий баланс в цьому питанні.

У зв’язку з цим заслуговує на увагу думки деяких вчених-цивілістів. Так, наприклад,

Н. С. Малєін стверджує, що відповідальність взагалі не єдина форма відшкодування шко­ди, яка має різні начала, в тому числі і систе­му ризиків [19, с. ЗЗ]

Я. М. Магазинер стверджує, що будь-який договір є ніщо інше ніж взаємна гарантія від ризиків, що стоять на шляху здійснення інте­ресів [20, с.292]. Також зазначає, що задача розподілу ризиків полягає в регулюванні, як подій так і дій, так і фактів, настання яких не - передбачуване та невідворотне. С настанням таких фактів право не може боротися, але во­но може перерозподілити наслідки.

О. А. Красавчиков робить висновок, що ві­дшкодування збитку або прийняття його на себе, в деяких випадках, не є формами циві­льно-правової відповідальності і будуються вони на началах ризику [21, с. 137]. З цією то­чкою зору можна погодитись, що ризик є під­ставою відшкодування (прийняттям на себе) збитків в тих випадках коли ставити питання про відповідальність, як засудження неправо­мірних неможливо або несправедливо.

Із нашої точки зору механізм компенсації збитків за договором охорони більш справед­ливо було би конструювати не за принципом відповідальності за правопорушення, а за принципом розподілу ризиків. Вважаємо, що можна використати за аналогією з договором страхування, механізм компенсації майнового збитку в конструкції договору охорони май­на. В цьому випадку є можливим розширення відповідальності охоронця й за випадок, тобто, без врахування вини, а тільки в разі допущення майнових збитків від злочинного посягання. При цьому такий обов’язок буде розглядатися навіть не як відповідальність, а як договірна санкція, додаткова гарантія захисту майнових інтересів послугоотримувача. Винагорода за надану послугу в цьому випадку буде не тіль­ки компенсацією витрат охоронця, а й платою за ризик відповідальності [22, с.32].

Що стосується вини, як умови відповіда­льності то враховуючи, що договір охорони законодавцем віднесений до спеціальних ви­дів зберігання, то формально на ці відносини розповсюджують дію загальні норми про збе­рігання, зокрема ч.2 ст.950 відповідно до якої, професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не до­веде, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Покладання відповідальності за збитки без врахування вини застосовувався ще в римсь­кому приватному праві у вигляді custodia - охорона речі. Є підстави вважати, що custodia покладала відповідальність на боржника, не­залежно від його вини, за крадіжку довірених йому речей, вчинену третьою особою, а також за шкоду, заподіяну речам третіми особами. Відповідальність за custodia виникала внаслі­док угоди сторін, а в деяких випадках - і не­залежно від домовленості сторін, з огляду на пряму вказівку закону. Тобто, поняття custodia виводить нас за межі вини й порушує питання про можливість відповідальності бо­ржника незалежно від його вини, про відпові­дальність за casus - випадок [23, с. З29-3ЗО]. Це досить цікавий історичний досвід і вбача­ється, що в подальшому, в разі виділення до­говору охорони у самостійний вид договору про надання послуг, принцип відшкодування збитків без врахування вини слід зберегти.

У практиці укладення договорів охорони майна закріпився принцип обмеженої відпо­відальності. Згідно з типовими і зразковими договорами відшкодуванню підлягає вартість викраденого або пошкодженого майна, розмір уцінки зіпсованих матеріальних цінностей, витрати на їх відновлення, сума украдених грошей, тобто лише позитивний збиток. Ви­кликає сумнів раціональність збереження об­меженої відповідальності саме в такому ви­гляді. У літературі були висловлювання, що надмірно звужували розмір відповідальності охоронця, і такі, що пропонували застосуван­ня загального правила про те, що охоронець повинен нести відповідальність у повному обсязі, тобто не тільки в розмірі позитивного збитку, але й компенсувати неодержані кре­дитором доходи.

Так, на думку Н. П. Волошина, «охорона несе відповідальність тільки в межах викра­деного майна, і якщо злодії пошкодили, поп­сували майно в результаті крадіжки, то за пошкодження й псування немає відповідаль­ності охорони» [24, с.40]. Йому справедливо заперечує Є. Д. Шешенін: «...така постановка питання суперечить принципам цивільно - правової відповідальності. У цьому разі всі збитки являють собою позитивний збиток у майні... На охорону слід покладати відповіда­льність за всі збитки (позитивний збиток), що виникли у зв’язку із крадіжкою зі зломом. Установлення цього правила дозволить пов­ністю використати цивільно-правову форму захисту й охорони власності». Обґрунтовую­чи необхідність застосування обмеженої від­повідальності, автор відзначає: «...охорона не несе відповідальності за упущену вигоду, за неодержаний доход, тому що охорона надає послуги в той період часу, коли охоронюва - ний об’єкт не здійснює своєї діяльності» [25, с.308-309]. На наш погляд, таке обґрунтуван­ня виглядає не досить переконливим.

Протилежної точки зору дотримується Ю. П. Космін: «Неодержання доходів негати­вно впливає на планово-фінансові показники власника, на розмір відрахувань у преміальні та інші фонди підприємства. Отже, слід допо­внити Примірний договір вказівкою про те, що до збитків, які підлягають відшкодуван­ню, включаються також неодержані власни­ком доходи. Повна майнова відповідальність, потенціальна можливість її застосування бу­дуть важливим стимулом належної організа­ції і здійснення охорони об’єктів» [26, с.285].

На наш погляд, не викликає сумнівів, що відшкодуванню підлягає позитивний збиток, що його зазнав володілець майна в результаті допущеної з вини охоронця крадіжки, навми­сного пошкодження охоронюваного майна тощо. Однак слід мати на увазі, що в деяких випадках споживча цінність майна для воло­дільця значною мірою перевищує його реаль­ну ціну і збитки, що виникли в результаті йо­го розкрадання або пошкодження, іноді непорівнянні з його вартістю або витратами на його відновлення. Наприклад, сьогодні до­статньо великого поширення набули крадіжки кольорових металів, що використовуються в різних механізмах, устаткуванні, і пошко­дження яких може викликати зупинку техно­логічного процесу на тривалий час, а відповід­но й спричинити значні збитки, хоча заподіяна реальна шкода може бути й незначною. Тому в таких випадках не слід обмежувати розмір відповідальності тільки позитивним збитком.

Проте покладання відповідальності на охоронця в повному обсязі також не буде сприяти розвитку цієї соціально необхідної сфери послуг, що не відповідає потребам ци­вільного обороту.

В законодавствах західноєвропейських країн також спостерігається тенденція до від­ступу від принципу повного відшкодування шкоди убік встановлення максимальних меж майнової відповідальності. Основна причина такої тенденції полягає в тому, що сьогодні багато видів господарської діяльності пов’я­зані з небезпекою заподіяння астрономічних збитків, які набагато перевершують фінансові можливості підприємця [27, с.289].

Вважаємо, можна зробити наступні виснов­ки:

По-перше, покладання на охоронця відпо­відальності в повному обсязі призведе до то­го, що при узгодженні умов договору охоро­нець, для максимального зниження ступеня ризику зазнати значних витрат, буде змуше­ний обирати найбільш ефективний, але й більш витратний спосіб охорони. У цьому ра­зі висока вартість послуги може взагалі стати перешкодою для укладення договору.

По-друге, слід враховувати те, що послуга з охорони надається відносно майна, яке про­довжує перебувати в господарській сфері власника або титульного володільця, у зв’язку з чим охоронець не в змозі встановити повне панування над ним, а також те, що договору охорони за самою його природою властивий підвищений ризик недосягнення позитивного результату, тому спеціальні обмеження відпо­відальності можуть бути цілком виправданими. У деяких випадках при укладенні договору охоронець усвідомлено йде на певний ризик саме в силу обмеженої відповідальності.

По-третє, як правило, майно передається під охорону без попереднього огляду, опису тощо, і охоронець не завжди має відомості про зміни, що відбулися у складі охоронюва­ного майна під час дії договору в подальшо­му, хоча саме ці зміни можуть значно збіль­шувати ризик протиправних посягань, а отже і викликати необхідність застосування додат­кових заходів з охорони.

Виходячи з вищевикладеного, при визна­ченні розміру матеріальної відповідальності варто, на нашу думку, виходити із загального правила про відшкодування завданих збитків у повному обсязі. Але при цьому необхідно для окремих видів договорів надати сторонам можливість своєю угодою визначати гранич­ний розмір матеріальної відповідальності з огляду на склад, вартість охоронюваного майна, характер передбачуваних заходів щодо охорони й інші обставини. При цьому було б доцільно відповідною нормою ЦК України передбачити право саме володільцю майна в односторонньому порядку визначати гранич­ний розмір можливих збитків, пропорційно якому буде обчислюватися розмір винагороди за надану послугу. Водночас законодавством, з метою захисту слабкої сторони в договорі (замовника послуги), має бути встановлений мінімальний розмір відповідальності охорон­ної організації для окремих типів договорів. Якщо в процесі виконання договору в резуль­таті господарської діяльності володільця від­будуться зміни в складі, вартості, споживчій цінності майна, а раніше обумовлена догово­ром гранична сума не покриває розміру мож­ливих збитків, то володілець завжди має мож­ливість запропонувати внесення відповідних змін у договір, що, у свою чергу, може спри­чинити необхідність обрання іншого способу охорони, а також зміни вартості надаваної послуги.

У матеріалах редакційної комісії зі скла­дання Російського Цивільного Уложення є цікаві міркування дореволюційних російсь­ких правознавців із цього приводу. Там від­значається, що істотним недоліком є те, що, суди позбавлені права визначати розмір вина­городи за своїм розсудом і можуть присуджу­вати лише такі збитки, цифри яких цілком доведені. Тим часом для позивача довести в точних цифрах розмір збитків є в більшості випадків неможливим, і суди, незважаючи на доведеність самого права на винагороду, на безсумнівне існування збитків, відмовляють у позові лише на підставі недоведеності точної цифри збитків. Подібна несправедливість від­носно осіб, які зазнали збитків, що прирівню­ється по суті до відмови їм у правосудді, має бути усунута наданням суду права визначати розмір збитків за власним розсудом. Само со­бою зрозуміло, що розсуд суду не повинен бути довільним: суд зобов’язаний установити розмір збитків, враховуючи всі обставини справи [28, с.251].

Аналогічне за своїм змістом правило мож­на виявити в Принципах міжнародних комер­ційних договорів. У відповідності зі ст.7.4.3 (п. З) Принципів «якщо розмір збитків не мо­же бути встановлений з розумним ступенем вірогідності, визначення розміру здійснюєть­ся за розсудом суду» [29]. В офіційному ко­ментарі вказується, що вимога вірогідності відноситься не тільки до існування збитку, але й до його розміру. Є збиток, існування якого не підлягає сумніву, але його важко встановити в кількісному відношенні. Тому, якщо сума збитків не може бути встановлена з достатнім ступенем достовірності (вірогід­ності), суд замість того, щоб відмовити у від­шкодуванні або присудити відшкодування номінальних збитків, має право визначити справедливий розмір завданого збитку.

Підсумовуючи можна зазначити, що меха­нізм компенсації збитків за договором охоро­ни більш справедливо було б конструювати не за принципом відповідальності за право­порушення (порушення договору), а за прин­ципом розподілу ризиків. Вважаємо, що з урахуванням висловленої пропозиції про ро­зширення відповідальності охоронця і за ви­падок, слід законодавчо закріпити обов’язок охоронця компенсувати заподіяні збитки без врахування вини, а тільки в разі допущення майнових збитків від злочинного посягання. При цьому такий обов’язок буде розглядатися не як відповідальність, а як договірна неосуд - лива санкція, додаткова гарантія захисту май­нових інтересів послугоотримувача. Тобто механізм компенсації можливих збитків від посягань третіх осіб сторони мають визначи­ти самостійно при укладенні договору за принципом перерозподілу ризиків.

Окрім того при визначенні меж відповіда­льності потрібно на рівні законодавства за­кріпити, що охоронець несе майнову відпові­дальність (або обов’язок компенсувати) за допущені збитків межах суми, визначеної сторонами на момент укладення договору. Зокрема, право окреслення розміру такої су­ми слід надати послугоодержувачеві, який попередньо, на свій розсуд, має підрахувати можливі збитки. Цією сумою можуть бути покриті повністю або частково як реальні зби­тки, так і неодержані прибутки. Розмір вина­городи за охоронні послуги визначатиметься пропорційно до вказаної суми і буде своєрід - ною платою за прийнятий на себе охоронцем ризик. У випадках коли є збитки, існування яких не підлягає сумніву, але їх важко з’ясу­вати в кількісному вираженні, тобто, якщо суму збитків складно встановити з достатнім ступенем вірогідності (визначеності), суд, за­мість того, щоб відмовити у відшкодуванні чи присудити відшкодування номінальних збит­ків, вправі визначити справедливий розмір понесених збитків з огляду на всі обставини справи.

ЛІТЕРАТУРА

1. Цивільний кодекс України: Офіц. ви­дання. - К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. - 664 с.

2. Закон України «Про охоронну діяль­ність» : від 22.03.2012 p., № 4616-VI [Елект­ронний ресурс]. - Режим доступу: http:// zakon3 .rada. gov. ua/laws/ show/4616-17.

3. Рыженков А. Я. Компенсационная фун­кция советского гражданского права / Рыжен­ков А. Я. - Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1983.-96 с.

4. Иоффе О. С. Развитие цивилистической мысли в СССР (часть 2) / Иоффе О. С. - Ленин­град : Изд-во Ленинград, ун-та, 1978. - 174 с.

5. Иоффе О. С. Обязательственное право / Иоффе О. С. - М. : Юрид. лит., 1975. - 880 с.

6. Основы теории государства и права / под ред. С. С. Алексеева. - М. : Юрид. лит., 1969.-384 с.

7. Иоффе О. С. Ответственность по советс­кому гражданскому праву / Иоффе О. С. - Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1955. - 311 с.

8. Грибанов В. П. Ответственность за на­рушение гражданских прав и обязанностей / Грибанов В. П. - М. : Знание, 1973. - 96 с.

9. Гражданское право Украины : учебник [для вузов системы МВД Украины]: в 2 ч. Ч. 1 / под ред. проф. А. А. Пушкина, доц. В. М. Са - мойленко. - X. : Основа, 1996. - 440 с.

10. Годэмэ Е. Общая теория обязательств / Годэмэ Е. - Пер. с франц. И. Б. Новицкого. - М. : Госюриздат, 1948. - 512 с.

11. Таганцев Н. С. Русское уголовное пра­во. Т. 1 / Таганцев Н. С. - СПб. : Гос. типо­граф., 1902. - 815 с.

12. Матвеев Г. К. Вина в советском граж­данском праве / Матвеев Г. К. - К. : Изд-во Киев, ун-та, 1955. - 306 с.

13. Зобов’язальне право: теорія і практика : навч. посібн. для студ. юрид. вузів і фак. ун­тів / О. В. Дзера, Н. С. Кузнецова, В. В. Луць та ін. ; за ред. О. В. Дзери. - К. : Юрінком 1н- тер, 1998. - 912 с.

14. Гражданское право : учебник. Ч. 1. / под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. - Изд. 4-е, перераб. и доп. - М. : Проспект,

1999. -616 с.

15. Гражданское право : ученик : в 2 т. Т. 1 / под ред. Е. А. Суханова. - М. : Бек, 1994. - 384 с.

16. Агарков М. М. Обязательство по советс­кому гражданскому праву / Агарков М. М. - М. : Юриздат. НКЮ СССР, 1940. - 192 с.

17. Иоффе О. С. Ответственность по сове­тскому гражданскому праву / Иоффе О. С. - Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1955. - 311 с.

18. Брагинский М. И. Договорное право. Книга первая: Общие положения / Брагинс­кий М. И. Витрянский В. В. - Изд. 2-е, испр. - М. : Статут, 1999. - 848 с.

19. Малеин Н. С. Вина - необходимое условие имущественной ответственности / Малеин Н. С. II Советское государство и пра­во. - 1971. -№ 2.-С. 28-35.

20. Магазинер Я. М. Советское хозяйст­венное право: С приложением «Очерка важ­нейших сделок советского хозяйственного права» / Магазинер Я. М., В. К. Райхер. - Л. : Издание Кассы взаимопомощи студентов Лен игр. Инист. Нар. Хозяйства им. Фр. Энгельса, 1928.-489 с.

21. Красавчиков О. А. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опа­сности / Красавчиков О. А. - М. : Изд-во «Юридическая литература», 1966. - 198 с.

22. Ойгензихт В. А. Категория ответствен­ности в Гражданском кодексе / Ойген­зихт В. А. // Концептуальні питання створення нового Цивільного кодексу України : матеріа­ли Республіканської наук.-практ. конф. (14-15 квітня 1992 р.). - К, 1992. - С. 31-32.

23. Римское частное право : учебник / под ред. проф. И. Б. Новицкого и проф. И. С. Пе - ретерского. - М. : Юриспруденция, 1999. - 512 с.

24. Волошин Н. П. Договор охраны объек­тов силами вневедомственной сторожевой охраны при органах милиции : учебное посо­бие / Волошин Н. П. - М. : Изд-во. Высшей школы МООП РСФСР, 1962. - 55 с.

25. Шешенин Е. Д. Договор на оказание услуг организациями вневедомственной сто­рожевой охраны / Шешенин Е. Д. // Сборник учен, трудов Свердловск, юрид. ин-та. - 1964. - Вып. 4 - С. 299-322.

26. Цивільне право. Частина друга: підру­чник для студентів юрид. вузів та факульте - тів. / за ред. О. А. Підопригори, Д. В. Бобро­вої та ін. - К. : Вентурі, 1997. - 480 с.

27. Кулагин М. И. Избранные труды / Ку­лагин М. И. - М. : Статут (в серии «Классика российской цивилистики»), 1997. - 330 с.

28. Проект Высочайше учрежденной Ред. Комиссии по составлению Гражданского Уложения. Том второй. - СПб. : Изд-во кн. маг. «Законоведение», 1910. - 1362 с.

29. Принципи міжнародних комерційних договорів (принципи УНІДРУА (ІЖПЖОІТ) : від 01.01.1994 р. [Електронний ресурс]. - Ре­жим доступу: Http://zakon2.rada. gov. ua/laws/ з1к^/995 920.



Довбій С. П. Відшкодування збитків та договірні санкції як форми відповідальності (компенсації) за порушення договірного зобов’язання з надання послуг охорони /

С. П. Довбій // Форум права. — 2013. — № 4. — С. 85—92 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j-pdf/FP_index. htm_2013_4_l7.pdf

Досліджуються механізм компенсації збитків та інші договірних санкцій, як форми майнової відповідальності за договором охорони майна. Висловлюється думка, що ме­ханізм компенсації збитків за договором охорони слід конструювати не за принципом відповідальності за неналежне виконання договору, а за принципом перерозподілу ри­зиків. В цьому випадку обов’язок компенсувати збитки виникає незалежно від вини виконавця послуги, внаслідок самого факту заподіяння збитків злочинними діями тре­тіх осіб.

Довбий С. П. Возмещение убытков и договорные санкции как формы ответственно­сти (компенсации) за нарушение договорного обязательства по предоставлению услуг охраны

Исследуется механизм компенсации убытков и другие договорные санкции как формы имущественной ответственности по договору охраны имущества. Высказывается мне­ние, что механизм компенсации убытков по договору охраны имущества следует конс­труировать не по принципу ответственности за ненадлежащее исполнение договора, а по принципу перераспределения рисков. В этом случае обязанность компенсировать убытки возникает независимо от вины исполнителя услуги, в результате самого факта причинения убытков преступными действиями третьих лиц.

Dovbii S. P. Indemnification and Contractual Sanctions as a Form of Liability (Compensation) for Breach of a Contractual Obligation to Provide Security Services

The mechanisms of indemnification of damages and other contractual sanctions as a form of property liable under the contract for property was research. It has been suggested that the mechanism for damages indemnification under the contract of property protection should not build on the principle of liability for improper performance of the contract but on the principle of redistribution of risk. In this case, the obligation to compensate damages arises regardless of guilt of a service provider, due to the fact of causing damages by criminal acts of third parties.