joomla
ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ДЕРЖАВНОГО НОТАРІУСА
Форум права

УДК 347.135.224

М. С. ДОЛИНСЬКА, канд. юрид. наук, Львівський державний університет внутрішніх справ

Ключові слова: державний нотаріус, державна нотаріальна контора

Як відомо, від якості діяльності нотаріату залежить певній мірі функціонування цивіль­ного обороту держави, ефективність охорони і захисту майнових прав та законних інтересів громадян та інших суб’єктів господарювання.

Законодавство незалежної України постій­но змінюється. Відповідних змін зазнають також норми, що регулюють діяльність нота­ріальних органів держави.

Поява якісно нового законодавства, яке ре­гламентує діяльність нотаріату в Україні, бу­ла викликана об’єктивними закономірностя­ми розвитку суспільства, головна з яких полягала у забезпеченні охорони приватної власності, що формується як одне з основних конституційних прав громадян і організацій, створенні умов, за яких власник на свій роз­суд і бажання міг володіти та розпоряджатися своїм майном [1, с.31]. Недостатньо дослі­дженими в Україні залишилися проблеми ре­гулювань правового статусу державного но­таріуса за часів незалежної України.

Метою статті є аналіз законодавства, щодо регулювання діяльність українського держав­ного нотаріату за часів незалежності України, зокрема зміни доступу до посади нотаріуса, особливості правового статусу державного нотаріуса, виявити його проблеми та недолі­ки. Українські вчені приділяють належну ува­гу аналізу українського нотаріального зако­нодавства. Зокрема, дослідження проблемам нотаріального законодавства присвятили:

В. В. Баранкова, Н. В. Василина, В. В. Комаров, М. М. Дякович, Л. В. Єфіменко, Ю. П. Ільїна,

О. І. Нелін, Л. К. Радзієвська, С. Г. Пасічник,

С. Я. Фурса, Є. І. Фурса, Ф. М. Медвідь,

В. Ф. Усенко, Я. Ф. Медвідь, Л. С. Сміян, Ю. В. Нікітін, П. Г. Хоменко, В. М. Бесчасгний,

О. В. Філонов, Х. В. Майкут, В. Д. Степаненко,

В. М. Черниш, Л. Є. Ясінська та багато інших. Однак, означені дослідження стосувалися за­гальних питань діяльності нотаріату, вчинен­ня нотаріальних дій, тому не достатньо при­ділено уваги вчених правовому статусу державного нотаріуса в незалежній Україні.

Відповідно до частини другої статті 1 За­кону України »Про нотаріат» [2], вчинень нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотарі­альних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приват­ні нотаріуси).

Історично першим виник державний нота­ріат. Вибір того чи іншого типу нотаріату та його специфічні риси залежать від характеру політичного устрою в державі, правової сис­теми, рівня забезпечення прав людини та рів - ь розвитку економіки [3, с.75]. Так, за часів радянської України в державі існував лише державний нотаріат.

Протягом 2011-2012 років у діюче нотарі­альне законодавство, зокрема закон України «Про нотаріат» (далі - Закон), внесено чис­ленні та суттєві зміни, які стосуються зокрема доступу до професії нотаріуса, а також право­го статусу державного нотаріуса.

Пригадаємо вимоги, які ставилися до поса­ди державного нотаріуса за часів радянської України.

Декретом Ради народних комісарів Украї­ни від 25.02.1919 р. «Про утворень народних Нотаріальних Камер» [4] був заснований ін­ститут народних нотаріусів. Очолювали нота­ріальні камери народні нотаріуси, що обира­лися терміном на один рік виконкомами із числа кандидатів, запропонованих нотаріаль­ним підвідділом. Кандидати повинні були ві­дповідати загальним виборчим вимогам ра­дянського ладу: досягти 18-річного віку, не займатися приватною комерцією, не жити на «не трудові статки» (прибуток від найманої


Праці або проценти з капіталу), не бути ані служителем культу, ані колишнім агентом поліції чи жандармерії, ані членом «царской, гетманской или какой-либо королевской фа - милии», ані божевільним чи засудженим.

Український нотаріат радянського періоду починає активно розвиватися з 20.04.1923 p., коли було затверджено «Положення про дер­жавний нотаріят» [5]. На чолі нотаріальних контор були нотарі (нотаріуси), які признача­лися президією губернських рад народних суддів за поданням завідувача цивільним від­ділом з числа осіб, які користувалися вибор­чими правами та які витримали встановлене випробування в комісії, яка призначалася президією Раднарсуду по програмі, яка була затверджена Наркомюстом [6, с.26]. Нотаріу­си були державними службовцями та не мали права працювати за сумісництвом не лише в приватних, громадських організаціях, держа­вних установах але й брати участь в торгове - льно-промислових підприємствах.

Рада Народних комісарів УРСР 09.08.1944 р. за № 1016 прийняла постанову, якою затвер­джено Положення про Державний нотаріат УРСР» [7]. Очолювали державні нотаріальні контори нотаріуси, а в обласних центрах - старші нотаріуси. Нотаріусами могли бути особи, які мали вищу або середню юридичну освіту, а також особи, що мали не менш як 2-річний стаж роботи на посаді судді, проку­рора, слідчого, юрисконсульта, або не менш як 2-річний стаж нотаріальної роботи. При цьому нотаріусами не могли бути особи, поз­бавлені виборчих прав, або особи, що мали судимість. Кандидати на посаду нотаріуса або заступника повинні були складати спеціаль­ний іспит за програмою, встановленою НКЮ УРСР. Нотаріуси не вправі були поєднувати інші посади, крім виборних і викладацьких.

Відповідно до Положення про державний нотаріат Української PCP [8], затвердженого Постановою Ради Міністрів Української PCP від 26.12.1956 р. за № 1536 на посаду нотаріу­са призначали осіб, які мали вищу юридичну освіту. Призначення на посади нотаріусів осіб з числа молодих спеціалістів, які закінчили юридичні вищі учбові заклади, провадилося тільки після проходження ними стажування в нотаріальній конторі протягом 3-х місяців. Нотаріуси не могли суміщати інші посади, за винятком посад викладачів учбових закладів і курсів.

Згідно ст.9 Положення про державний но­таріат Української PCP [9], затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 31.08.1964 р. за № 941, на посаду нотаріусів призначали осіб, які мали вищу юридичну освіту. Однак, в окремих випадках допуска­лося призначення на посади нотаріусів осіб, які не мали вищої юридичної освіти, але на­вчалися у вищих юридичних учбових закла­дах та осіб з числа молодих спеціалістів, які закінчили юридичні вищі учбові заклади, ли­ше після проходження ними стажування в но­таріальній конторі протягом 3-х місяців. Но­таріуси не могли займати за сумісництвом інших посад, за винятком посад викладачів учбових закладів і курсів.

Статтею 8 Положення встановлено, що но­таріальні дії в нотаріальних конторах вчиня­ють: старші нотаріуси, заступники старших нотаріусів та нотаріуси. У разі відсутності но­таріуса нотаріальні дії виконує інша особа за призначенням голови обласного суду.

Верховною Радою Української PCP 25.12.1974 р. прийнято Закон «Про держав­ний нотаріат» [10], який на законодавчому рівні комплексно врегулював питання діяль­ності українського радянського нотаріату. Цінними, на нашу думку, є положення, части­ни четвертої статті 3 вказаного Закону про те, що нотаріальні дії в державних нотаріальних конторах вчиняють державні нотаріуси (ста­рші державні нотаріуси, заступники старших державних нотаріусів, державні нотаріуси).

Претендент на посаду державного нотаріу­са повинен був бути громадянином СРСР, ма­ти вищу юридичну освіту. Тобто збереглася вимога про вищу юридичну освіту для обій­мання посади нотаріуса, однак із певними за­уваженнями. Так, в окремих випадках, на по­сади державних нотаріусів могли призначатися особи, які не мали вищої юри­дичної освіти, за умови, що вони не менше трьох років працювали за спеціальністю юри­ста, а також особи, які навчаються на остан­ніх курсах вищих юридичних учбових закла­дів. Особи, що призначалися державними нотаріусами, були зобов’язані пройти стажу­вань у випадках і порядку, встановлених за­конодавством.

Державні нотаріуси не могли перебувати на службі в інших установах, організаціях і на підприємствах за винятком зайняття виклада­цькою або науковою роботою.

За часів незалежної України, вимоги до особи, яка має намір працювати нотаріусом, у тому числі державним, безпосередньо закріп­лені в Законі України «Про нотаріат» від

09.09.1993 р. [2].

Так, відповідно до ст. З вказаного Закону, нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут) і пройшов стажувань протягом шести місяців в державній нотаріа­льній конторі або у нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, склав кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заьття нотаріальною практи­кою. При цьому не може бути нотаріусом особа, яка має судимість.

У статті 3 Закону «Про нотаріат» в редакції закону України від 01.10.2008 р. № 614-VI

[11] зазначено, що нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридич­ну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менше трьох років, пройшов стажувань протягом одного року в державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса, склав кваліфікаційний іспит, одержав свідоцтво про право на за - йьття нотаріальною діяльністю. Не може бу­ти нотаріусом особа, яка має судимість за вчинень злочину, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.

Вищезазначеною статтею Закону в редакції Закону України від 06.09.2012 р. № 5208-VI

[12] , істотно змінилися вимоги до особи, яка може бути нотаріусом, а саме: громадянин України, який має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менш як шість років, з них помічником нотаріуса або консультан­том державної нотаріальної контори - не менш як три роки, склав кваліфікаційний іс­пит і отримав свідоцтво про право на зайнят­тя нотаріальною діяльністю. Однак, не може бути нотаріусом особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності або визнана недієз­датною за рішеньм суду.

Порівняльний аналіз норм ст. З Закону України «Про нотаріат» в редакціях Закону № 3426-ХІІ від 02.09.1993 р., Закону України від 01.10.2008 р. № 614-VI та Закону України від 06.09.2012 р. № 5208-VI свідчить про іс­тотне коригування інституту нотаріуса, зок­рема посилилися вимоги до особи, яка бажає стати нотаріусом: обов’язкове володіння осо­бою українською мовою; наявність у особи юридичного стажу не менш як шість років, з них помічником нотаріуса або консультантом державної нотаріальної контори - не менш як три роки.

Законодавець надав у ст. З Закону поняття нотаріуса. А саме: нотаріус - це уповноваже­на державою фізична особа, яка здійснює но­таріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяль­ність, зокрема посвідчує права, а також фак­ти, що мають юридичне значення, та вчиьє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Нотаріус не може займатися підприємниць­кою, адвокатською діяльністю, бути заснов­ником адвокатських об’єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місце­вого самоврядування, у штаті інших юридич­них осіб, а також виконувати іншу оплачува­ну роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності.

Варто звернути увагу на частину третю вищевказаної статті, в якій наголошується, що нотаріусу забороьється використовувати свої повноважень з метою одержання непра­вомірної вигоди або прийняття обіцянки чи пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб.

Ми погоджуємося з думкою В. В. Комарова та В. В. Баранкової в тому, що до нотаріуса ставляться досить високі вимоги і як до про­фесійного юриста, і як до людини з точки зо­ру її особистих якостей [4, с.52].

Державна нотаріальна контора є юридич­ною особою, яка створюється і ліквідується Міністерством юстиції України та реєстру­ється у встановленому законом порядку. Очолює державну нотаріальну контору заві­дуючий, який призначається із числа осіб, які мають свідоцтво про право на зайняття нота­ріальною діяльністю. Призначень на посаду державного нотаріуса і завідуючого держав­ною нотаріальною конторою та звільнень з посади провадиться головними управліннями юстиції в областях, місті Київ. Отже, завідую­чий, державний нотаріус нотаріальної контори призначаються відповідно з вимогами чинного трудового законодавства з числа осіб, що ма­ють свідоцтво про право на зайняття нотаріа­льною діяльністю.

Керівництво державними нотаріальними конторами здійснює Міністерство юстиції України через головні управлінь юстиції, які також проводять перевірку організації роботи державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів.

Згідно ст.20 Нотаріального закону, держа­вні нотаріальні контори утримуються за ра­хунок державного бюджету. Шкода, заподія­на особі внаслідок незаконних або недбалих дій державного нотаріуса, відшкодовується в порядку, передбаченому законодавством України.

Державний нотаріус має печатку із зобра - женьм Державного герба України, наймену - ваньм державної нотаріальної контори і від­повідним номером.

Відповідно до п.5 Прикінцевих та перехід­них положень Закону України «Про внесень змін до Закону України «Про нотаріат» від 01.10.2010 р. за № 614-17, державні нотаріуси в частині оплати праці та пенсійного забезпе­чення прирівнюються до державних службо­вців відповідних категорій. Стаж роботи дер­жавних нотаріусів у державних нотаріальних конторах зараховується до стажу державної служби.

Стаття 4 Закону України «Про нотаріат» встановлює права нотаріуса, тобто як держа­вного, так і приватного, однак нічого не ска­зано про завідуючого державної нотаріальної контори. На нашу думку, не лише нотаріус, але й завідуючий та заступник завідуючого державною нотаріальною мають право: ви­требувати від підприємств, установ і органі­зацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій; одержувати плату за надань додаткових послуг правового та технічного характеру, які не пов’язані із вчи­нюваними нотаріальними діями, а також за вчинення приватними нотаріусами нотаріаль­них дій; складати проекти угод і заяв, вигото­вляти копії документів та виписки з них, а та­кож давати роз’яснень з питань вчинень нотаріальних дій і консультації правового ха­рактеру.

У статті 5 Закону України «Про нотаріат» встановлено обов’язки нотаріуса. Вважаємо, що не лише приватний та державний нотаріу­си, але й завідуючий та заступник завідуючого державною нотаріальною конторою зобов’я­зані: здійснювати свої професійні обов’язки відповідно до Закону «Про нотаріат» і прине­сеної присяги, дотримуватися правил профе­сійної етики; сприяти громадянам, підприєм­ствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз’яс­нювати права і обов’язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду; зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв’язку з вчиненням нотаріальних дій; відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповід­ності законодавству України або міжнарод­ним договорам; вести нотаріальне діловодство та архів нотаріуса відповідно до встановлених правил; дбайливо ставитися до документів нотаріального діловодства та архіву нотаріу­са, не допускати їх пошкоджень чи знищен­ня; надавати документи, інформацію і пояс­нення на вимогу Міністерства юстиції Украї­ни, головних управлінь юстиції при здійснен­ні ними повноважень щодо контролю за організацією діяльності та виконанням нота­ріусами правил нотаріального діловодства; постійно підвищувати свій професійний рі­вень, а у встановлених випадках, проходити підвищення кваліфікації; а також виконувати інші обов’язки, передбачені законом.

Поділ нотаріусів на державні та приватні обумовлений лише особливостями внутріш­ньої організації та фінансового забезпечення нотаріальної діяльності. Вчинення нотаріаль­них дій державними та приватними нотаріу­сами здійснюється на тих же самих правових засадах, а оформлені ними документи мають однакову юридичну силу.

Державні нотаріуси вчиняють всі види но­таріальних дій, які визначені в ст.34 Закону України «Про нотаріат», як і приватні нотаріуси.

За вчинень нотаріальних дій державні но­таріуси справляють державне мито у розмі­рах, встановлених Декретом Кабінету Мініст­рів України від 21.01.1993 р. № 7-93 «Про державне мито» [13] та окрему плату за на­дання додаткових послуг правового характе­ру, які не пов’язані із вчинюваними нотаріа­льними діями, а також технічного характеру.

Важливе значення в практичній діяльності білоруських нотаріусів мають положень час­тини другої ст. 18 Закону Білорусі «Про нота­ріат» [14] про те, що завідувач державною нотаріальною конторою має право здійснюва­ти всі нотаріальні дії в якості державного но­таріуса. Дану норму доцільно запозичити і законодавству України.

Варто зауважити, що загальні риси держа­вного нотаріату охарактеризовано М. М. Дякович [3, с.74-75].

На нашу думку особливості здійснення но­таріальної діяльності державними нотаріуса­ми полягають в тому, що:

- юридичною особою є державна нотаріа­льна контор, а не державний нотаріус;

- завідуючий державною нотаріальною конторою, а також державний нотаріус, ви­ступають представниками державної нотаріа­льної контори;

- державна нотаріальна контора створю­ється, діє та фінансується за рахунок держави, а завідуючий конторою та нотаріус є її штат­ними одиницями;

- завідуючий конторою, державний нота­ріус перебувають у трудових правовідноси­нах з державним органом, а в частині оплати праці та пенсійного забезпечень прирівню­ються до державних службовців;

- нотаріус підконтрольний управлінню юстиції (державному органу) і не несе самос­тійної відповідальності за результати здійс­нюваної ним нотаріальної діяльності;

-Міністерство юстиції України, головні управління юстиції в областях, місті Києві проводять перевірку організації роботи дер­жавних нотаріальних контор, державних но­таріальних архівів згідно ст.18 Закону Украї­ни «Про нотаріат»;

- державний нотаріус вчиняє нотаріальні дії як нотаріус державної нотаріальної конто­ри, використовуючи при цьому печатку нота­ріальної контори із зображенням Державного герба України, найменуваньм державної но­таріальної контори і відповідним номером.

Зауважуємо, що згідно з ч.9 ст.8 Закону України «Про нотаріат», нотаріус не має пра­ва давати свідчення в якості свідка щодо ві­домостей, які становлять нотаріальну таємни­цю, крім випадків, коли цього вимагають особи, за дорученьм яких або щодо яких вчиьлися нотаріальні дії. Тобто не лише державна нотаріальна контора, але й держав­ний нотаріус виступає в якості третьої особи в суді.

В останній час поширилися випадки розг­ляду в судах справ за позовом спадкоємців сторін про розірвання договорів відчуження, зокрема дарування, укладених 15-25 років тому. Більшість державних нотаріусів, які по­свідчували такі договори перебувають на пе­нсії, а деякі працюють в інших установах, і практично не пам’ятають обставини посвід­чених ними договорів.

На нашу думку, не може бути залученим до справи в якості третьої особи у 2014 році, колишній державний нотаріус, який припи­нив вчиняти нотаріальні дії до 01.10.2008 р., на підставі: особа не є нотаріусом та не зареє­стрована в Єдиному реєстрі нотаріусів Украї­ни; ст.8 Закону України «Про нотаріат» «Но­таріальна таємниця» викладена в новій редакції законом України Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» від

01.10.2008 р. № 614-VI та набрала чинності з

01.12.2008 р. та не може погіршувати права колишнього державного нотаріуса; особа на теперішній час не є нотаріусом та не в змозі давати довідки про вчинені нотаріальні дії та копії документів, що зберігаються в держав­ній нотаріальній конторі або в державному нотаріальному архіві та доступу до них не має та не вправі бути з ними ознайомлений, оскі­льки це б порушило нотаріальну таємницю; довідки про вчинені нотаріальні дії видаються лише державним нотаріусом виключно фізи­чним та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії (сторони правочину померли не заявляючи будь-якихось претензій один до одного), а спадкоємці сторін правочину таким правом не наділені).

Таким чином, вимоги до державного нота­ріуса в незалежній Україні посилюються, зок­рема, в частині доступу до посади нотаріуса.

Пропонуємо внести зміни до ст. 17 Закону України «Про нотаріат», передбачивши, що нотаріальні дії в державних нотаріальних кон­торах вчиняють державні нотаріуси (завідуючі державною нотаріальною конторою, заступ­ники завідуючих державною нотаріальною конторою, державні нотаріуси).

Подальші наукові розвідки доцільно прис­вятити аналізу вчинюваних нотаріальних дій державними нотаріальними конторами.

ЛІТЕРАТУРА

1. Нотаріат в Україні : навч. посіб. / за ред.

В. М. Бесчастного. - Київ : Знання, 2008. - 494 с.

2. Закон України «Про нотаріат» : від

02.10.1993 p., № 3425-ХІІ // ВВР України. - 1993.-№39. - Ст. 383.

3. ДяковичМ. М. Нотаріальне право Укра­їни : навч. посіб. / М. М. Дякович. - Київ : Алерта ; КНТ; ЦУЛ, 2009. - 683 с.

4. Постанова РНК УСРС «Про утворення народних нотаріальних камер» : від 25.02.1919 р. // ЗУ УРСР. - 1919. - № 15. - Ст. 163.

5. Постанова РНК України «Положення про державний нотаріят» : від 20.04.1923 р. // Збірник законів і розпоряджень Робіт.-Сел. Уряду України. - 1923. - № 13. - Арт. 232. -

С. 419^28.

6. Комаров В. В. Нотаріат в Україні : під­ручник / В. В. Комаров, В. В. Баранкова. - Харків : Право, 2011. - 384 с.

7. Постанова РНК УРСР «Про затверджен­ня Положення про Державний нотаріат УРСР і Переліку документів, на підставі яких учи­няються нотаріальні виконавчі написи на стя­гнення грошей та майна» : від 09.12.1944 р. // ЗУ УРСР. - 1944. - Ст. 18.

8. Постанова Ради Міністрів Української PCP «Про затвердження Положення про дер­жавний нотаріат Української PCP» від 26.12.1956 р. //ЗУ УРСР. - 1956. -№23-24. - Ст. 240.

9. Постанова Ради Міністрів УРСР «Про затвердження Положення про державний но­таріат Української PCP та Переліку докумен­тів, на підставі яких вчиняються нотаріальні виконавчі написи на стягнення грошей та майна» : від 20.03.1964 p., № 941 // ЗП УРСР. - 1964.-№8.-Ст. 113.

10. Закон Української Радянської Соціаліс­тичної Республіки «Про державний нотаріат» // ВВР УРСР. - 1975. - № 1. - Ст. 4.

11. Закон У країни «Про внесення змін до Закону України « Про нотаріат» від

01.10.2008 p., № 614—V// ВВР України. - 2009. - № 13.-Ст. 161.

12. Закон України Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» щодо держа­вного регулювання нотаріальної діяльності» : від 06.09.2012 p., № 5208-VI // Урядовий кур’єр. - 17.10.2012.-№ 189.


13. Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» : від 21.01.1993 р., № 7-93 // ВВР України. - 1993. - № 13. - Ст. 113.

14. Закон Республики Беларусь «О нотари­ате» : от 18.07.2004 г., № 305-3-ХУ [Елект - ронний ресурс]. - Режим доступу: Http://pravo. by/main. aspx? guid=3 871 &pO=H 104003 05&p2= {NRPA}.



Долинсъка М. С. Деякі аспекти правового статусу державного нотаріуса / М. С. До - линська // Форум права. — 2014. — № 2. — С. 108—114 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ші/j-pdf/FPindex. htm_2014_2_20.pdf

Проведено порівняльний аналіз доступу до посади державного нотаріуса за законодав­ством Української РСР та незалежної України протягом 1919-2014 років. У статті роз­криваються поняття нотаріуса, а також права та обов’язки державного нотаріуса. Ав­тором з’ясовано особливості правового статусу державного нотаріуса.

Долинская М. С. Некоторые аспекты правового статуса государственного нотариуса Проведен сравнительный анализ доступа к должности государственного нотариуса по законодательству Украинской ССР и независимой Украины в течение 1919-2014 го­дов. В статье раскрываются понятия нотариуса, а также права и обязанности государс­твенного нотариуса. Автором выяснены особенности правового статуса государствен­ного нотариуса.

Dolynska M. S. Some Aspects of the Legal Status of a Public Notary

A comparative analysis of access to the notary public office under the law of the Ukrainian SSR and independent Ukraine for 1919-2014 years conducted. The article deals with the concept of a notary, and the rights and duties of a notary public. The author found the features of the legal status of a notary public.