joomla
ДЕЯКІ ПИТАННЯ РОЗРАХУНКУ СТРОКІВ У ПОДАТКОВОМУ ПРАВІ
Форум права

УДК 347.73

К. В. КАЛЬЯН, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Ключові слова: юридичні факти; строки; заходи примусу

Правове значень строків часто пов’я­зують з юридичними фактами [1, с. 11-12]. В цілому з юридичними фактами пов’язують певні підстави, що обумовлюють виникнень, зміну чи припинення правових відносин. В якості таких підстав виділяють певні життєві обставини, які визначені правовими нормами та з якими пов’язуються відповідні правові наслідки.

О. Ф. Скакун розглядає юридичні факти як конкретну соціальну обставину (подію, дію або стан), що передбачена нормами права і визнається підставою для певних юридичних наслідків [2, с.557]. При цьому, зазвичай, йдеться про виникнення, зміну чи припинен­ня правовідносин. Вчена пропонує виокрем­лювати дві основні ознаки юридичних фактів: а) фактичну та б) юридичну. Фактична ознака полягає в тому, що юридичний факт є фраг­ментом дійсності і вказівка на конкретний факт міститься в гіпотезі відповідної норми права. Розкриваючи зміст юридичної ознаки, необхідно зазначити, що юридичні факти по­роджують настання певних юридичних нас­лідків, закріплених нормами права. Напри­клад, виникнення зміна чи припинень правовідносин (суб’єктивних прав та обов’яз­ків особи) [2, с.557].

Схожу позицію обстоює О. В. Зайчук, ви­значаючи юридичні факти в якості сформу­льованих у гіпотезах правових норм життєвих обставин, з якими закон пов’язує виникнень, існувань, зміну чи припинень правових ві­дносин. Основні ознаки юридичних фактів полягають у тому, що вони: 1) являють собою різні життєві обставини, умови і факти; 2) ви­значаються у нормах права, (у гіпотезах таких норм); 3) слугують неодмінною умовою ви­никнення, зміни чи припинення правовідно­син; 4) тягнуть за собою суб’єктивні права і юридичні обов’язки учасників правовідносин;

5) забезпечуються державним примусом [3]. Суперечливою, на наш погляд, видається ознака стосовно забезпечення юридичних фа­ктів державним примусом. Якщо розглядати примус з позицій конкретних способів здійс­нення влади, за допомогою яких поведінка окремих членів суспільства направляється відповідно до встановлених в цьому суспільс­тві норм, що відбивають його волю та інте­реси [4, с.10]. Однак, узгоджувати поведінку конкретних суб’єктів із встановленими суспі­льними нормами необхідно в тій ситуації, ко­ли йдеться про неправомірні юридичні факти, тобто такі, що не відповідають вимогам права.

При цьому, в цій ситуації можна виокрем­лювати відновлювальні, припиняючі та кара­льні заходи примусу. Зокрема, Ю. М. Старілов вказував, що «припиняючі заходи... застосо­вуються тоді, коли необхідно у примусовому порядку припинити (присікти) протиправні дії й запобігти їх шкідливим для суспільства і держави наслідкам. Заходи припиьючого характеру виконують також функцію проце­суального забезпечення, тобто вони забезпе­чують притягнення в майбутньому правопо­рушника (при відповідному рівні доказувань

І обсязі доказів) до юридичної відповідально­сті» [5, с.474]. Правовідновлювальні заходи, як зазначає JI. K. Воронова, скеровані на усу­нень матеріальної шкоди, нанесеної державі або органу місцевого самоврядування. До та­ких санкцій (наприклад, у податковому пра­ві) відноситься пеня, яка стягується податко­вим органом на підставі закону з платника, який пропустив строк сплати податку [6]. А. М. Тимченко вважає, що каральні заходи примусу спрямовані не лише на припинень правопорушення або поновлень порушеного права. Вони полягають у накладенні на плат­ника податків та зборів, який порушив при­писи податково-правових норм, додаткових виплат як покарання. Це дозволяє державі та


Органам місцевого самоврядувань не тільки відшкодувати збитки та відновити порушені інтереси держави й територіальних громад, але й змінити юридичний статус особи - правопорушника шляхом покладання на пла­тника додаткових обов’язків.

Слід звернути увагу, що особливостями та­ких заходів є те, що, по-перше, вони викону­ють передусім функцію покарання; по-друге, спрямовані проти порушника податково - правових норм; по-третє, для їх застосувань необхідна наявність саме правопорушень; по - четверте, тягнуть окрім необхідності вико­нань порушеного обов’язку додаткове обтя­жень для порушника правових норм [7, с. 152-153]. Враховуючи вищезазначене, мо­жна зробити висновок, що така ознака, як за­безпечення юридичних фактів державним примусом має місце лише при наявності не­правомірних юридичних фактів, в інших ви­падках навряд чи можна говорити про засто­сування державного примусу як основної ознаки юридичних фактів.

Стосовно співвідношення строків та юри­дичних фактів існує декілька підходів. Низка дослідників виходить з того, що строк не є юридичним фактом, а виступає як форма іс­нувань подій та дій та породжує юридичні наслідки лише у зв’язку з такими діями та по­діями [8, с. З9-40]. Не погоджуючись з цим,

A. A. Архіпов звертає увагу на те, що в такому сенсі аналізується лише форма юридичного факту, яка не враховує всіх його характерис­тик [1, с. 12]. При цьому він посилається на неможливість уявити інший юридичний факт, який обумовив примусове стягнень податку крім витікань строку його сплати. В той же час, при цьому треба враховувати дві обста­вини. По-перше, доцільніше звертати увагу не на витікання строку сплати податку, а на по­рушень строку його сплати, затримку сплати чи несплати. Справа в тому, що в переважній більшості випадків застосувань примусу у зв’язку із строком сплати податку пов’я­зується не з терміном, а з моментом. І якщо стосовно першого - зрозуміло, яким чином може витікати час, то стосовно моменту - це з’ясувати складно. По-друге, податок може бути сплачений своєчасно, але не в повному обсязі, що також обумовить застосувань примусових засобів.

Деякі фахівці виходять з того, що строк є юридичним фактом. «Не викликає сумнівів, що для виникнення, зміни чи припинень правовідносин недостатньо встановити строк, тобто вольовим чином визначити період чи обрати момент у часовому потоці. Встанов­лений строк повинен «спрацювати»: настати (почати текти) або припинити текти» [9, с.28]. Розглядаючи строк як юридичний факт, треба мати на увазі, що особливість податково - правового регулювань обумовлює настання певних наслідків для платників (та, мабуть, і інших учасників податкових правовідносин) із сукупністю юридичних фактів (складним юридичним фактом, фактичним складом) [1, с. 12-13]. Безумовно, порушень строку-мо - менту, закінчення строку-терміну є тією об­ставиною, з якою пов’язуються негативні на­слідки для певної особи. Але такий часовий вимір має безпосередньо пов’язуватись і з не - виконаньм відповідних обов’язків для зо­бов’язаних осіб в визначений законодавством строк. Тобто, порушень строку та не надхо­джень коштів і є тими складовими, спираю­чись на які застосовується примус. Більш то­го, до нього необхідно обов’язково додати і відповідну формалізацію - наявність певного акту, який породжує негативні наслідки для платника (податкове повідомлень-рішення) та є підставою для оскаржень.

Визначаючи податково-правові аспекти строків, треба враховувати й тривалі дискусії в загальній теорії права щодо диференціації юридичних фактів на дії та події. Ця дискусія базується на складності або в деяких випадках - неможливості визначення критерію розмежу­вань дій та подій. В якості такого критерію виділяють джерело походжень, характер процесу, вольову ознаку [1, с.13]. Спираючись на них, традиційно під юридичними подіями розуміють юридичні факти, які не залежать від волі людей, тоді як під юридичними діями - факти, що виникають залежно від цього.

Послідовною є й подальша класифікація фактів-подій, яку запропонував O. A. Красав - чиков. Цей різновид юридичних фактів він розглядав як систему, яка поєднує відносні та абсолютні події [10, с. 166-170]. Перші вини­кали у зв’язку з діяльністю людини, але в по­дальшому реалізовували свій вплив незалеж­но від підстав, завдяки яким вони виникли. В якості подібних юридичних фактів певні по­даткові наслідки мають події, що пов’язують справляння податкового обов’язку з природ­ними процесами. В якості такого прикладу можна навести справлянь фіксованого сіль­ськогосподарського податку. Дійсно, обчис­лення об’єкту оподаткування залежно від кі­лькості врожаю обумовлюється людською діяльністю, шляхом якої можна збільшити чи зменшити отримані врожаї. Але не можна ви­ключати й дію природних важелів, коли вро­жай загине взагалі, і відповідно не буде підс­тави сплачувати податки. Відповідно до п.300.1 ст. ЗОО Податкового кодексу України об’єкт оподаткування фіксованого сільсько­господарського податку визнано площу сіль­ськогосподарських угідь та/або земель водно­го фонду. При цьому такі угіддя чи землі водного фонду можуть як перебувати у влас­ності товаровиробника, так і бути надані йому у користувань, в тому числі на умовах орен­ди [11]. В той же час, існують особливості стосовно справлянь цього податку. Зокрема, у п.308.5 ст.308 Податкового кодексу Украї­ни встановлено, що при виникненні обставин непереборної сили у попередньому році до платника не застосовується вимога щодо до­сягнень 75-відсоткового критерію частки сільськогосподарського товаровиробництва. Такі платники податку для підтверджень статусу платника податку подають Розраху­нок разом із рішенням Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим, обласних рад про наявність обставин непереборної сили та пе­релік суб’єктів господарювань, що постраж­дали внаслідок таких обставин [12, с.384].

При цьому, під обставинами непереборної сили необхідно розуміти непереборну за да­них умов силу, а саме: 1) стихійне лихо; 2) дія суспільного ворога; 3) оголошена та неого - лошена війна; 4) загроза війни, терористич­ний акт, революція, заколот, повстань, масо­ві заворушень; 5) блискавка, пожежа, буря, повінь, землетрус, нагромаджень снігу або ожеледь тощо, яка є обставиною, що звілььє фізичну особу або посадових осіб юридичної особи від відповідальності за невиконання обов’язків, передбачених податковим законо­давством [12, с.384].

Такого характеру є й організація та управ­лінь оподаткування в умовах дії угоди про розподіл продукції (ст. ст.335-340 [11]). Від­повідно до такої, угодою одна сторона - Україна - доручає іншій стороні - інвестору на визначений строк проведення пошуку, ро­звідки та видобування корисних копалин на визначеній ділянці (ділянках) надр та ведень пов’язаних з угодою робіт, а інвестор зо­бов’язується виконати доручені роботи за свій рахунок і на свій ризик з наступною ком­пенсацією витрат і отриманням плати (вина­городи) у вигляді частини прибуткової проду­кції (ст.4 [13]). За цим договором однією стороною виступає держава, іншою - інвестор. Згідно з пп. 14.1.82 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, інвестор для цілей оподатку­вань - це юридична або фізична особа, яка має відповідні матеріально-технологічні та економічні можливості або відповідну квалі­фікацію для користування надрами, що підт­верджено документами, виданими згідно із законами (процедурами) країни інвестора, та здійснює пошук, розвідку та видобування ву­глеводневої сировини відповідно до угоди про розподіл продукції. Під вуглеводневою сировиною слід розуміти нафту, природний газ (у тому числі нафтовий (попутний) газ), газовий конденсат, що є товарною продукці­єю. Варто мати на увазі, що протягом строку дії угоди про розподіл продукції і в межах ді­яльності, пов’язаної з виконаньм цієї угоди, стягнень з інвестора загальнодержавних та місцевих податків та зборів (крім податку на додану вартість, податку на прибуток підпри­ємств та плати за користування надрами для видобування корисних копалин) замінюється розподілом виробленої продукції (корисні копалини загальнодержавного та місцевого значень (мінеральна сировина), що видобу­ваються (виробляються) під час розроблення родовищ корисних копалин) між державою та інвестором на умовах такої угоди [12, с.469]. Це характерна особливість оподаткувань в умовах дії угоди про розподіл продукції. Од­нак існують випадки, коли податкові зо­бов’язання не виникають: а) у разі розподілу прибуткової продукції (частина виробленої продукції, що визначається як різниця між виробленою і компенсаційною продукцією) між інвестором і державою; б) при переданні права власності від інвестора до держави на майно, придбане або створене інвестором для виконань угоди про розподіл продукції і ва­ртість якого відшкодована компенсаційною продукцією (частина виробленої продукції, що передається у власність інвестора в раху­нок компенсації його витрат), або з дь при­пинення дії угоди; в) якщо має місце пере - дання майна сторонами угоди про розподіл продукції в користування оператору (у разі, якщо учасниками угоди про розподіл продук­ції є два чи більше інвесторів) угоди в межах такої угоди; г) при розподілі оператором ком­пенсаційної та/або прибуткової продукції між інвесторами; д) у випадку передання майна сторонами угоди про розподіл продукції опе­ратору для забезпечень виконань умов уго­ди про розподіл продукції в межах такої угоди (п.335.1 ст.335 [11]). При цьому в інвестора виникає обов’язок щодо нарахування, утри­мань та сплати до бюджету податок з дохо­дів фізичних осіб із заробітної плати та інших винагород і виплат, нарахованих (виплаче­них) платнику податку відповідно до поло­жень розділу IV Податкового кодексу Украї­ни. Після реєстрації як платника податку інвестор зобов’язаний складати і подавати передбачені законодавством податкові декла­рації і звіти, нести відповідальність за належ­не виконань своїх обов’язків, пов’язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів, у порядку і розмірах, установлених Податко­вим кодексом України. Відзначимо, що пода­ткові декларації і звіти подаються інвестором за кожним податком, збором (обов’язковим платежем) окремо від звітів за результатами діяльності, не пов’язаної з виконаньм угоди про розподіл продукції [11].

Таким чином, особливий порядок оподат­кування поширюється тільки на діяльність, пов’язану з виконаньм угоди про розподіл продукції. Тому встановлено, що податковий облік, пов’язаний з виконанням передбачених угодою про розподіл продукції робіт (надан­ням послуг), ведеться окремо від обліку ін­ших видів діяльності. Наслідком не ведення такого відокремленого обліку є застосування порядку оподаткування без урахування особ­ливостей, які передбачені у розділі XVIII По­даткового кодексу України [12, с.470].

ЛІТЕРАТУРА

1. Архипов А. А. Сроки в налоговом праве : монографія / А. А. Архипов. - М. : Статут,

2011. - 199 с.

2. Скакун О. Ф. Теорія держави та права (Енциклопедичний курс) підручник / О. Ф. Скакун. - Харків : Еспада, 2006. - 776 с.

3. Зайчук О. В. Теорія держави і права: академічний курс / О. В. Зайчук, Н. М. Оні - щенко. - Київ : Юрінком Інтер, 2006. - 688 с.

4. Козюбра Н. П. Убеждение и принужде­ние в советском праве на современном этапе коммунистического строительства: дис. ... кандидата юрид. наук : 710 / Козюбра Нико­лай Иванович ; АН УССР. Ин-т государства и права. - Киев, 1967. - 263 с.

5. Старилов Ю. Н. Принуждение в сфере применень и исполнень налогового зако­нодательства / Ю. Н. Старилов // Финансовое право : учебник / отв. ред. Н. И. Химичева. - М. : Изд-воБЕК, 1995. - С. 468-477.

6. Воронова Л. К. Фінансове право Украї­ни : підручник / Л. К. Воронова - Київ : Пре­цедент ; Моя книга, 2006. - 448 с.

7. Тимченко А. М. Види примусових захо­дів у податковому праві: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.07 / Тимченко Анатолій Миколайович. - Ірпінь, 2011.-213 с.

8. Луц В. В. Сроки в гражданских правоо­тношениях /В. В. Луц // Правоведение. - 1989.-№ 1.-С. 37^3.

9. Лебедева К. Ю. Исковая давность в сис­теме гражданско-правовых сроков: дисс. ... кандидата юрид. наук : 12.00.03 / Лебедева Ксения Юрьевна. - Томск, 2003. - 243 с.

10. Красавчиков О. А. Юридические фак­ты в советском гражданском праве / О. А. Красавчиков. - М. : Госюриздат, 1958. - 183 с.

11. Податковий кодекс України від

02.12.2010 р. // Голос України. - 2010. - № 229-230.

12. Податковий кодекс України: науково - практичний коментар : у 3 ч. / М. П. Кучеря­венко, І. Л. Самсін, І. X. Темкіжев та ін. ; за заг. ред. М. П. Кучерявенка та І. X. Темкіже - ва. - Харків : Право, 2012. - Ч. 3. - 608 с.

13. Закон України «Про угоди про розпо­діл продукції» : від 14.09.1999 р., № 1039— XIV // ВВР України. - 1999. - № 44. - Ст. 391.



Кальян К. В. Деякі питання розрахунку строків у податковому праві /К. В. Кальян // Форум права. — 2014. — № 2. — С. 183—187 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j-pdf/FP_index. htm_2014_2_33.pdf

Звернена увага на співвідношень строків та юридичних фактів, виокремлює дії та по­дії як різновиди юридичних фактів. При цьому строк (у податково-правовому регулю­ванні) також розглядається як юридичний факт. Також автор виокремлює специфіку каральних заходів примусу та визначає їх ознаки.

Кальян К В. Некоторые вопросы расчепш сроков в налоговом праве

Обращено внимание на соотношение сроков и юридических фактов, выделяет дейст­вия и события как разновидности юридических фактов. При этом срок (в налогово­правовом регулировании) тоже рассматривается как юридический факт. Также автор выделяет специфику карательных мер принуждения и определяет их признаки.

Kalyan К. V. Some Questions in Terms of Calculating the Tax Law

The author draws attention to the relationship of terms and legal facts, identifies actions and events as a kind of legal facts. At that time (in the tax and legal regulations) is also regarded as a legal fact. Also the author singles out the specific enforcement of punitive measures and determines their characteristics.