joomla
АДМІНІСТРАТИВНО - ОЛІГАРХІЧНІ СУБ’ЄКТИ ПІДПРИЄМНИЦТВА ЯК ТІНЬОВИЙ ІНСТРУМЕНТ МОНОПОЛІЗАЦІЇ ВЛАДИ І РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА, РОЗВИТКУ СИСТЕМНОЇ КОРУПЦІЇ
Форум права

УДК 338.242

М. М. ДУДІН, канд. екон. наук, доц., Харків­ський національний університет внутрішніх справ

Ключові слова: початкове нагромадження ка­піталу, адміністративно-олігархічні суб 'єкти, системна корупція, тінізація, політична коруп­ція, паразитарна елітна економіка

Однією із складової вихідного відношень підприємництва до інституційної структури кризи в умовах її тінізації в Україні є девіант - но-корупційне відношень суб’єктів девіант - ної гібридизації влади і елітного бізнесу до інтересів суспільства. На нашу думку, це зв’язано з двома головними причинами:

- протиріччями початкового нагромаджен­ня капіталу в Україні;

- утворенням глибокого міжсекторного ро­зриву та розламу між елітними і периферій­ними структурами.

Разом ці причини обумовлюють дію стій­кого негативного вихідного відношення еліт­ного підприємництва до інтересів суспільства.

Початкове нагромаджень капіталу (ПНК) - це масштабний історичний процес перебудо­ви суспільного організму, змістом якого є пе­рерозподіл власності - позбавлення власності безпосереднього виробника (перш за все се­лянина), перетворення його в найманого робі­тника, з одного боку, узурпація суспільних засобів виробництва, інших суспільних елеме­нтів національного багатства вузькою групою новітніх суб’єктів власності, перетворень ни­ми цих засобів на капітал; відбувається, як правило, у здебільшого тіньових, позаправо - вих, силових, у тому числі, й кримінальних формах, передує встановленню капіталістич­ного способу виробництва.

У розвинутих, адекватних своїй сутності формах, процеси ПНК притаманні провідним, локомотивним для даного історичного періо­ду країнам. Такими у свій час були Нідерлан­ди, потім Велика Британія, у XX - початку XXI ст. - СІЛА. У залежних країнах - країнах селянської цивілізації, до яких належать Ро­сія, Україна, процес ПНК набуває модифіко­ваних, ірраціональних, перетворених форм, розтягнутий у часі, має властивості періодич­ного повторення та інверсії, як правило, на­буває більш гострих протиріч, зокрема, тіні - заційних. У цих країнах процеси ПНК та їх протиріччя вьвляються у формі протиріч хвиль незвершеної модернізації, періодично­го реформування.

Безпосередніми соціально-економічними засобами сучасного вітчизьного початкового нагромаджень капіталу виступають роздер­жавлення державної власності і приватизація, так звана «шокова терапія» - масштабне за­провадження квазіліберальних моделей рин­кового розвитку, широке використань розпо­дільчих засобів перерозподілу власності, в тому числі інфляційного зростань, фінансо­во-кредитних, бюджетних, цінових ножиців, контрабанди, використань квазіринкових ін­струментів - бартерних схем, фінансових пі­рамід тощо. Важливими засобами забезпечен - ь ПНК є соціально-економічні конфлікти, громадянські міжнаціональні, міжконфесійні війни, які прискорюють процеси перерозподі­лу власності і поляризації суспільства.

У сучасній літературі досить широко дослі­джується циклічна природа процесів модерні­зації, фактори та етапи її економічної динаміки [1, с. 78-82]. Хвильово-циклічний процес моде­рнізації східнослов’янських суспільств відбиває двоєдино гомеорезно-гомеостазний механізм розвитку залежного (малого) суспільства, його намагань, з одного боку, не відстати від більш передової на даний час цивілізації, а з другого - зберегти свою тотожність серед ви­мушено швидкоплинних соціально-економіч­них процесів модернізації [2, с.69-78].

Одним із базових атрибутів економічної структури країн селянської цивілізації є від­


Сутність в ній ряду блоків, необхідних для синхронного розвитку, а звідси і потреба у періодичній модернізації. Критична маса гос­подарських блоків, необхідних для синхрон­ного розвитку, визначається наявністю такої ситуації, коли всі елементи економічної стру­ктури функціонують і підтримують процес розширеного відтворення, не маючи потреби у підтримці ресурсами, що надходять до сис­теми централізованого безеквівалентного пе­рерозподілу. Таку критичну масу господарсь­ких блоків С. В. Онищук та М. В. Білоусенко називають цілісною індустріальною структу­рою (ЩС) [3, с.95]. Особливо велике значен­ня в умовах ЦІС має інфраструктура. Якщо за обсягами виробництва валового внутрішньо­го продукту на душу населення залежні краї­ни відстають від розвинутих у десятки разів, то щодо рівня інфраструктурної щільності - у сотні та тисячі разів.

Якщо у розвинутих країнах за наявності ЦІС структурні розриви виникають тільки всередині економічних блоків, то у залежних країнах вони мають міжблоковий характер, що призводить до глибокої деформації всього відтворювального механізму. Відсутність в економічній структурі залежних країн ряду необхідних господарських блоків призводить до різкого зниження ефективності функціону­вання сусідніх блоків, неможливості здійсню­вати відтворення без широкого використання централізованого позавартісного перерозподі­лу на їх користь виробничих ресурсів суспі­льства, які вилучаються з інших секторів еко­номічної структури.

Стан економічної структури, при якому ві­дсутність будь-якого блоку економічної стру­ктури, необхідного для структурного розвит­ку, призводить до неможливості для сусідніх блоків функціонувати без перманентного централізованого позавартісного перерозпо­ділу на їх користь суспільних ресурсів, що вилучаються із інших блоків, має назву стру­ктурного розламу. Останній є якісно новим явищем, яке має суттєві відмінності за нас­лідками для розвитку тінізаційних процесів від структурного розриву, його існування призводить до виникнення глибокої інтеграції влади та елітних підприємницьких блоків на­ступної основи потужної їх тінізації.

Поєднання двох провідних тінізаційних факторів трансформаційних процесів у вітчи­зняних умовах - утворення глибокого міжсе - кторного розламу та гібридизація влади - обумовили виникнення особливої соціально - економічної сфери - елітної підприємницької економіки [4, с.217-234].

Сучасна елітна економіка - це базовий, си­стемоутворюючий сектор народногосподар­ської структури, як правило, за межами реа­льного сектора, який визначає головне спрямувань, статичну та динамічну її якість, а разом з тим і систему головних інтересів та протиріч економічного розвитку, характер зв’язку між базовим та периферійними секто­рами. Конкретна соціально-економічна форма елітного сектора залежить від відповідних функцій історичного етапу розвитку всієї економічної структури суспільства. В умовах деградації останньої елітний сектор не може не набувати підприємницької форми, адмініс - тративно-олігархічного утворення.

Сучасний елітний підприємницький сектор (адміністративно-олігархічні утворень) - це закрита сфера народного господарства, що мо­нополізована олігархічними структурами, які мають на меті отримань надвисоких доходів за допомогою використань значною мірою спекулятивного фінансового капіталу [5, с.10]. Існуюча як пануюча тіньова структура, елітна економіка утворює, відповідно до своїх потреб,

І тіньову політичну, соціально-економічну ін­фраструктуру, яка обумовлює тіньовий режим функціонувань рядових суб’єктів господарю­вань. Адміністративно-олігархічний сектор з огляду на вищевикладене є базовим елементом всепоглинаючої системної корупції.

Головним видом монополії, яка є системо­утворюючим атрибутом для функціонувань елітного сектора, виступає монополія на екс­плуатацію адміністративного ресурсу органів державної влади на свою користь. Існувань елітної економіки за межами впливу, регулю­вань та контролю державної влади замість цього зрощень її з владою, виведень з-під контролю суспільства перетворює її на наймо - гутнішу частину сучасної тіньової діяльності - на основний двигун, каталізатор поширень тінізації економічного життя через перекла­дань фіскального тягаря на плечі пересічної економіки. Боротьба за всіляке обмеження ін­теграції (гібридизації (зміщувань)) влади і бізнесу є нормальною проблемою діяльності західних демократій. Натомість розставлення суб’єктів олігархічної діяльності на вузлових місцях у системі влади, конкуренція олігархіч­них кланів за ці ключові посади є типовою практикою сучасної української влади. Поява елітного сектора як головного тінізатора еко­номіки ділить тіньовий підприємницький простір на три основні частини - тіньовий елітний сектор; тіньовий ординарний (сектор середнього та малого бізнесу); тіньовий арха­їзований (неформальний) сектор.

Адміністративно-олігархічна елітна еко­номіка, з огляду на своє домінуюче станови­ще в економічній структурі, виступає як один із головних механізмів, які є підсилювачем деградації та архаїзації суспільних відносин через тиск західного способу економічного життя на економіку селянського (традиційно­го) суспільства, посилень в ній процесів ті - нізації та криміналізації.

У зв’язку з тим, що елітний сектор підпри­ємництва є альянсом (гібридизацією) велико­го (переважно) олігархічного бізнесу та влади на її вищих поверхах державно-владної вер­тикалі, то вихідним девіантно-кримінальним засобом його (елітного сектору) реалізації є політична корупція.

Політична корупція визначається особливо­стями мотивації її суб’єктів. Розрізьють дві головні групи цілей політично-корупційних дій. У першому випадку метою політичної ко­рупції є особисте чи групове збагачень. Суб’єкти політичної корупції використовують політичну владу для привласнень публічних чи приватних ресурсів у спосіб, який може бу­ти або не бути формально протизаконним, але є порушеньм моральних норм і зобов’язань цих суб’єктів перед суспільством. Такий різ­новид політичної корупції в міжнародному обігу визначається термінами «накопичень» (accumulation) і «вилучення» (extraction).

Корупційні засоби акумуляції і вилучень охоплюють: хабарі, «комісійні» та винагоро­ди (гонорари), які беруться з приватного біз­несу; неналежне вилучень при здійсненні оподаткувань та митних зборів; отримань державних пільг та економічна злочинність;

Політично створені можливості для отримань ренти; політично створені ринкові переваги для бізнесу, який перебуває у володінні полі­тичних еліт; позабюджетні трансферти, мані­пулювання у процесі приватизації; вилучень коштів на фінансувань політичних партій і виборчих кампаній з публічних (державних) фінансів, приватного сектору та виборців [6].

У другому випадку метою політичної ко­рупції є здобуття, збереження та/або розши­рення політичної влади. Суб’єкти політичної корупції можуть використовувати для досяг­нень таких цілей як цілком законні, так і не­законні та корупційні засоби, що охоплюють, зокрема: купівлю політичної підтримки та лояльності (купівля голосів, фаворитизм, клі - єнталізм, кооптація, «патронажна політика»); маніпулювань контрольними, наглядовими, правоохоронними інституціями для забезпе­чення власної безкарності; купівлю певних рішень органів влади; використання публіч­них коштів для фінансувань політичних партій і виборчих кампаній, використання для цього приватних коштів в обмін на обіцянку створення переваг для бізнесу чи доступу до публічних ресурсів у разі отримань влади та ін.

У цьому випадку політично корупційні дії здійснюються не лише суб’єктами, які мають політичну владу, але й тими, що прагнуть її отримати. Це може здійснюватися на етапі виборчих кампаній, а також для «кооптації» позавладних суб’єктів в існуючу систему влади через купівлю посад та ін.

Політично корупційні дії можуть містити обидва компоненти і створюють та званий «повний корупційний цикл». Його суть поля­гає в тому, що вилучені через застосування корупційних схем публічні і приватні ресурси спрямовуються на збережень та/або розши­рень влади суб’єктів політичної корупції. Ін­шими словами, «повний цикл» виникає тоді, коли влада слугує меті здобуття багатства, а багатство - утриманню (розширенню) владних повноважень. Слід зазначити, що можливості створювати «повний корупційний цикл» ма­ють суб’єкти, наділені політичною владою, тоді як позбавлені її можуть використовувати скоріше лише другу його складову.

Питань співвідношень першого і друго­го компонентів, обов’язковості кожного з них для визначення корупційних дій саме як полі­тично корупційних, є дискусійними. Зокрема, на думку окремих західних дослідників, наяв­ність елементу матеріальної зацікавленості, вимірюваної у грошовому еквіваленті, є обо­в’язковим елементом політичної корупції [6].

Натомість багато вітчизняних дослідників переважну увагу надають політичному ком­поненту, визначаючи політичну корупцію, наприклад, як «сукупність різних за своїм ха­рактером та ступенем суспільної небезпеки корупційних правопорушень, які вчиняються для досягнення політичних цілей (щонайме­нше, такі цілі повинні мати пріоритет над ін­шими)» [7, с. ЗЗ].

ЛІТЕРАТУРА

1. Філіпенко А. С. Економічний розвиток сучасної цивілізації/ А. С. Філіпенко. - Київ : Знання, 2000.

2. Рязанов В. Реформы и циклы модерниза­ции российской экономики / В. Рязанов // Рос­сийский экономический журнал. -1992. -№10.

3. Онищук С. В. Исторические типы об­щественного воспроизводства: политэконо­мия мирового исторического процесса / Онищук С. В., Белоусенко М. В. - 2-е изд. - Донецк : РИА Дон ГТУ, 1999.

4. Предборський В. А. Детінізація еконо­міки у контексті трансформаційних процесів. Питань теорії та методології : монографія /

В. А. Предборський. - Київ : Кондор, 2005.

5. Потемкин А. Элитная экономика /

А. Потемкин. - М. : ИНФРА-М, 2001.

6. What is political corruption? [Електрон­ний ресурс]. - Режим доступу: Http://www. wisegeek. com/what-is-political-corruption. htm.

7. Мельник М. І. Корупція - корозія вла­ди (соціальна сутність, тенденції та наслідки, заходи протидії) / М. І. Мельник. - К. : Юрид. думка, 2004.



Дудін М. М. Адміністративно-олігархічні суб’єкти підприємництва як тіньовий ін­струмент монополізації влади і ресурсів підприємництва, розвитку системної кору­пції / М. М. Дудін // Форум права. — 2014. — № 2. — С. 115—118 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ші/j-pdf/FPindex. htm_2014_2_21.pdf

Розглянуті адміністративно-олігархічні суб’єкти підприємництва як тіньовий інструмент монополізації влади і ресурсів підприємництва, розвитку системної корупції. Централь­ною категорією теорії підприємницької безпеки в умовах тінізації є використання держа­вою та інтегрованим з нею адміністративно-олігархічним сектором переважно позаправо- вих, тіньових (в значній мірі позаекономічних) тіньових методів перерозподілу власності та влади як способу реалізації адміністративно-олігархічного підприємництва.

Дудин Н. Н. Административно-олигархические субъекты предпринимательства как теневой инструмент монополизации власти и ресурсов предпринимательства, раз­вития системной коррупции

Рассмотрены административно-олигархические субъекты предпринимательства как тене­вой инструмент монополизации власти и ресурсов предпринимательства, развития систем­ной коррупции. Центральной категорией теории предпринимательской безопасности в условиях тенизации является использование государством и интегрированным с ней адми­нистративно-олигархическим сектором преимущественно внеправовых, теневых (в значи­тельной степени внеэкономических) теневых методов перераспределения собственности и власти как способа реализации административно-олигархического предпринимательства.

Dudin М. М. Administrative Oligarchic Business Entities as Shadow Tool to Monopolize Power and Resources of Business, Development Systems Dark Corruption

The administrative oligarchic business entities as shadow tool to monopolize power and resources of business, development of systemic corruption. Central category of business theory in security conditions shadowing is to use the state and integrated with her administrative oligarchic predominantly extralegal sector, shadow (largely non-economic) shadow methods of redistribution of property and power as a way to implement administrative oligarchic business.