joomla
ГЕНЕЗИС ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ ОРГАНІВ І ТКАНИН ЛЮДИНИ
Форум права

УДК 343.6

C. B. ГРИНЧАК, канд. юрнд. наук, доц., Національний юридичний університет імені Яро­слава Мудрого

Ключові слова: законодавство, нормативні ак­ти, правове регулювання, трансплантація, орга­ни і тканини людини

Історико-порівняльний метод пізнання на­лежить до числа найважливіших методологі­чних законів. Хто не знає минулого країни, погано орієнтується в сучасному та сліпий перед майбутнім [1, с. 16]. Недосконалість правового регулювання медичної діяльності здатне стримати розвиток суспільних відно­син в цій сфері, а також загрожує життю та здоров’ю людей [2, с.17]. Тому для повноцін­ного дослідження кримінальної відповідаль­ності за незаконну трансплантацію вважаємо за доцільне проаналізувати історію розвитку законодавства, що регулює трансплантацію органів і тканин людини. Безумовно, не йдеться про вичерпне дослідження історії ро­звитку правового регулювання пересадки ор­ганів та тканин людини, бо це надзвичайно б розширило обсяг та межі роботи. Проаналізу­ємо основні положення.

Аналіз генезису правової регламентації трансплантації органів та тканин людини проводився 1.1. Гореликом [3], Н. Є. Криловою [4], H. A. Маргацькою [5], Г. В. Чеботарьовою [2] та іншими науковцями, але питання пра­вового забезпечення трансплантологи, ще не знайшло свого остаточного вирішення і пот­ребує подальшої розробки. Тому метою за­пропонованої статті є дослідження станов­лення та розвитку законодавства, що регулює трансплантацію органів і тканин людини та формулювання відповідних висновків.

Право регулює ті відносини, які вже вини­кли в суспільстві, тому до початку XX століт­тя не було потреби в правовому регулюванні трансплантації органів і тканин людини, адже вона існувала до цього часу лише на експе­риментальному рівні.

Першим нормативним актом радянського періоду, який визначав права, обов’язки та від­повідальність медичних працівників, була Пос­танова ВЦВК та РНК РРФСР від 01.12.1924 р. «Про професійну роботу і права медичних працівників», яка закріпила обов’язок отри­мувати згоду пацієнта на проведення будь - якої операції.

У Правилах судово-медичного досліджен­ня трупів, затверджених Народним комісаріа­том охорони здоров’я РРФСР 19.12.1928 р. та Народним комісаріатом юстиції РРФСР

03.01.1928 р. [6, с. 109-157], започатковано вирішення одного з найважливіших питань у трансплантації, зокрема моменту, з якого мо­жливе вилучень органів і тканин людини після її смерті. Згідно з додатком до ст. 10 Правил в наукових і науково-практичних ці­лях допускається розтинання трупів не пізні­ше 12 годин, але не раніше півгодини після смерті людини в присутності трьох лікарів, які складають протокол із указівкою причин розтинання і доказів дійсності смерті. З цього можна зробити висновок, що вилучення орга­нів і тканин для трансплантації можливе було теж не раніше, як через півгодини після смер­ті людини. На вилучення анатомічних матері­алів від мертвого донора не вимагалася згода родичів померлого, але необхідний був дозвіл судово-медичного експерта щодо трупів, які підлягають експертизі, або згода завідуючого моргом щодо трупів, які доставлені в морг, але не підлягають експертизі. Тим самим пра­вила закріпили принцип «презумпції згоди» щодо вилучення органів у донора-трупа.

Враховуючи стан медицини та нагальну потребу нормативного забезпечення донорст­ва крові, яке є видом трансплантації, наприкі­нці 20-х рр. XX століття активно розпочинає створюватися відповідна нормативна база: Інструкція «Про застосування лікувального методу переливання крові», затверджена


14.08.1928 р. Народним комісаріатом охорони здоров’я РРФСР; Постанова РНК РРФСР від 22.04.1935 р. «Про кадри донорів»; Постанова Секретаріату ВЦСПС від 08.07.1935 р. «Про пільги з соціального страхування донорів (осіб, які добровільно погодилися на взяття в них крові для медичних цілей)»; Інструкція МОЗ СРСР від 03.05.1956 р. «Про медичне освідування, облік та порядок отримань кро­ві від донорів»; Положення «Про роботу ор­ганів охорони здоров’я і товариств Червоного Хреста, Червоного Півмісяця по комплекту­ванню донорів» від 03.05.1956 р., затверджене МОЗ СРСР 26.05.1958 р.; Інструкція МОЗ СРСР від 17.10.1978 р. «Про медичний огляд донорів крові» [5, с.23].

Характерним для цієї групи нормативних актів є те, що вони повною мірою регулювали питання переливання крові (хто може бути донором, які протипоказань до здачі крові, норми отримання крові в чоловіків та жінок тощо). Найбільш значною як за змістом, так і за юридичною силою була постанова РНК РРФСР від 22.04.1935 р. «Про кадри доно­рів», яка закріпила основоположні ідеї, прин­ципи правового регулювань донорства кро­ві, котрі знайшли подальший розвиток і закріплення в наступних нормативних актах. Постанова позитивно оцінила донорство, ви­знавши його особливо корисною суспільною функцією і добровільним актом, а також зо­бов’язала медичні установи за кожне отри­мання крові видавати грошову компенсацію донору.

Перша у світі трансплантація нирки, здійс­нена на початку 30-х рр. XX століття, активі­зувала роботу зі створення нормативної бази трансплантології.

Постановою РНК СРСР від 15.09.1937 р. «Про порядок проведення медичних опера­цій» Народному комісаріату охорони здо­ров’я надано право видавати обов’язкові для всіх установ, організацій і осіб розпоряджен­ня про порядок здійснення лікувальних і хі­рургічних операцій, в тому числі операцій з пересаджування рогівки ока від померлих, переливання крові, пересаджувань окремих органів тощо [7, с.212].

Наступні нормативні акти, які регулювали різноманітні спеціальні питання транспланта­ції (пересаджування шкіри від трупа, рогівки ока, реберних хрящів і інших тканин), базува­лися на цій постанові. Зокрема, в наказі МОЗ СРСР від 16.02.1954 р. «Про широке запрова­дження в практику окулістів операції переса­джування рогівки» [8, с.213] зазначено, що операція з пересаджування рогівки, яка роз­роблена відомим окулістом, академіком В. П. Філатовим, є великим досягненням ра­дянської медицини в боротьбі зі сліпотою, і зобов’язано «офтальмологічні установи і перш за все інститути хвороб очей і клініки очей медичних інститутів і інститутів удо­сконалення лікарів у всіх необхідних випад­ках проводити операцію пересаджувань ро­гівки,... навчити окулістів указаних установ методиці та техніці операції з пересаджуван­ня рогівки,... організувати отримань цими установами необхідних для пересадки рогівки очей померлих людей».

Цим наказом затверджена Інструкція МОЗ СРСР від 16.02.1954 р. «Про використань ока померлих людей для операції пересадки рогівки сліпим» [9, с.214], яка: 1) дозволяла лікарям-офтальмологам, які працювали в на­лежно обладнаних для операцій ока клініках і лікарнях СРСР, вилучати рогівку ока від тру­пів людей для пересаджування її хворим, які потребували такої операції; 2) зазначала, що на вилучень для вказаної мети рогівки в трупів людей, померлих у лікувальних закла­дах, а також доставлених в морг, попередньої згоди родичів померлого не потрібно, заборо - ьлося лише понівечення обличчя померлого;

3) допускала вилучень ока в померлих для пересаджування рогівки не раніше, аніж через дві години, і не пізніше, аніж через десять го­дин після смерті. Факт смерті констатувався двома лікарями в письмовій формі;

4) зобов’язувала складати акт про вилучень ока за підписами лікаря, який проводив таке вилучення, та представника установи, у ві­данні якого знаходився труп; 5) роз’яснювала, що вилучення ока в померлих могло бути проведено і до розтинання трупа. У трупів, доставлених у морг, вилучень ока могло мати місце за згодою завідуючого моргом, а щодо трупів, які підлягали судово-медичному дослі­дженню, око могло бути вилучене лише за згодою судово-медичного експерта. Відмова завідуючого мала бути мотивованою письмо­во; 6) вказувала, що використань ока помер­лого для пересаджування рогівки допускається лише за відсутності медичних протипоказань через стан померлого. Безумовними протипо - казаньми були випадки, коли померлий хво­рів сифілісом, проказою, саркомою, гострими інфекційними захворюваньми перед смертю тощо.

Як бачимо, і наказ, і інструкція регулювали лише вузьке питань трансплантації - пере­садку рогівки. Крім того, момент, з якого мо­жливо було вилучати рогівку, в цій інструкції і в попередніх правилах судово-медичного дослідження трупів, визначений неоднаково, що, напевне, ускладнювало проведення такої трансплантації.

Трансплантологія продовжувала свій роз­виток. При Центральному, Ленінградському, Харківському та Тбіліському інститутах ге­матології і переливання крові, Центральному інституті травматології і ортопедії розпочала­ся розробка методів консервування деяких тканин трупів, особливо шкіри, яка викорис­товувалася при великих опіках. Враховуючи надзвичайну важливість такої діяльності в науковому та практичному відношенні в справі рятування і збережень життя та здо­ров’я людей, Головний судово-медичний екс­перт МОЗ СРСР у своєму листі № 392 від 12.04.1957 р. «Про надань інститутам трав­матології і інститутам переливань крові де­яких тканин від трупів померлих людей» [10, с.215-216] рекомендував усім установам су­дово-медичних експертиз надавати посильну допомогу в отриманні необхідного біологіч­ного матеріалу. З цією метою тканини (шкіра, реберні хрящі, кості) могли бути взяті з до­зволу судово-медичного експерта, який про­водив дослідження трупа, або чергового екс­перта. Ці тканини могли бути отримані від частин тіла трупа (які прикриті одягом), за виьтком тих випадків, коли таке вилучень могло перешкодити правильній судово-ме - дичній діагностиці (як при первинному, так і при повторному дослідженні трупа). Вико­нуючи таке вилучень тканин, слід було уни­кати понівечень трупів, застосовуючи по можливості наступну реставрацію. Якщо на трупі були ушкодження, заборонялося вико­ристовувати тканини від тієї частини тіла, на якій ці ушкоджень знаходилися. Головний судмедексперт пропонував за необхідності пояснювати родичам померлих значень за­ходів, що проводяться для надань допомоги постраждалим.

Аналогічні положень знайшли своє нор­мативне закріплення в Правилах про направ­лення, прийом, порядок досліджень, збері­гань і видачі трупів у судово-медичних моргах, які були додатком до наказу МОЗ СРСР № 166 від 10.04.1962 р. «Про заходи покращень судово-медичної експертизи в СРСР» [4, с.47].

Значним кроком на шляху удосконалення правового регулювань медичної діяльності були Основи законодавства Союзу PCP та союзних республік про охорону здоров’я, прийняті 19.12.1969 р. [11]. Вони об’єднали та впорядкували численні нормативні акти, прийняті в різні часи, визначили основні принципи охорони здоров’я громадян, за­вдань законодавства в галузі охорони здо­ров’я, загальний порядок надань лікарської допомоги, права та обов’язки медичних пра­цівників, права громадян при отриманні меди - ко-соціальної допомоги, порядок проведень медичної експертизи, забезпечень контролю за виробництвом та якістю ліків, відповідаль­ність за заподіянь шкоди здоров’ю громадян та інше. Чимало положень не знайшли свого відбиття в Основах, зокрема, в них відсутні будь-які спеціальні норми, присвячені транс­плантації органів і тканин людини. Існував лише дозвіл лікаря в інтересах і за згодою хворого застосувати нові, науково обґрунто­вані, хоча ще не допущені до загального засто­сувань методи лікувань. На той час таким методом була, поряд з іншими, трансплантація органів.

Найбільш складним медичним і юридичним питаньм як минулих часів, так і сьогодень є питань встановлень моменту, з якого допус­кається вилучення органів і тканин у мертвої людини, а це, у свою чергу, прямо пов’язано з констатацією біологічної смерті, бо для того, щоб отримати трансплантат, донор повинен бути офіційно визнаний мертвим. Деякі аспек­ти цієї проблеми розглядалися в Тимчасовій інструкції для визначень біологічної смерті та умов, які дозволяють вилучити нирки для трансплантації, затвердженої наказом МОЗ СРСР 23.03.1977 р. Зокрема, констатацію смерті та вилучень нирки в донора-трупа дозволялося здійснювати в умовах стаціонару установам, які мають реанімаційні відділення. Вилучити нирку можливо було за умови без - спірного встановлення біологічної смерті че­рез ЗО хвилин після її настань. Факт смерті та вилучень нирки оформлявся спеціальним ак­том і підписувався комісією лікарів. Про вилу­чень нирки робився відповідний запис в істо­рії хвороби померлого та в акті судово - медичної експертизи трупа. Значним недолі­ком було те, що інструкція регулювала пи­тань вилучень лише нирки, а поза увагою правового регулювання залишилися всі інші органи. Слід звернути увагу також на те, що й наведена інструкція, й Правила судово - медичного дослідження трупів, затверджені Народним комісаріатом охорони здоров’я РРФСР 19.12.1928 р. та Народним комісаріа­том юстиції РРФСР 03.01.1928 р., дозволяли вилучати органи та тканини людини лише че­рез ЗО хвилин з моменту констатації смерті людини, а це зводило трансплантологію орга­нів нанівець, тому що після зупинки серця можливо використовувати як донорські органи лише нирки і то в дуже короткий проміжок часу (15-20 хвилин). Інші ж органи придатні для трансплантації за умови вилучень їх від людей з діагнозом смерті мозку [12, с. 9].

На цю проблему звертав увагу відомий хі- рург-трансплантолог, академік В. І. Шумаков, який вказував, що розвиток клінічної трансп - лантології у нас пов’язаний зі значно більши­ми складнощами, ніж в інших державах. Офі­ційний дозвіл на постановку діагнозу смерті мозку в нашому законодавстві з’явився приб­лизно на двадцять років пізніше, ніж в біль­шості економічно розвинутих держав. Це призвело до того, що ми істотно відстаємо за часом у сфері пересадки серця, печінки, сер - цево-легеневого комплексу, ізольованих ле­гень та підшлункової залози [13, с.5].

Наступним і найбільш ефективним етапом розвитку правового регулювання трансплан­тації став період незалежності України.

На законодавчому рівні про транспланта­цію органів і тканин людини вперше йдеться в Основах законодавства України про охоро­ну здоров’я, в яких зазначено, що трансплан­тація - це метод пересадки анатомічних мате­ріалів від донора до реципієнта на умовах і в порядку, передбаченому законодавством.

Позитивним внеском у розвиток транспла- нтології слід вважати наказ МОЗ № 107 від

18.05.1993 р. «Про трансплантацію нирки в Україні на етапі реорганізації медичної служ­би», виданий з метою надання спеціалізованої медичної допомоги хворим на термінальну ниркову недостатність. Цей наказ зобов’язав начальників обласних, міських Управлінь охорони здоров’я в місячний строк створити комісії з констатації смерті потенційних до­норів органів та відповідні бригади з вилу­чень органів та організувати надсилань «Листів очікування реципієнтів на пересадку органів» згідно зі встановленою формою. Наказом затверджена Інструкція зі складання звіту про стан донорства органів та Перелік державних лікувальних закладів України, що є базою для вилучення органів і тканин для подальшої трансплантації і які визначені за регіональним принципом у нейрохірургічних та реанімаційних відділеннях.

У 1994 р. в Україні створено Координацій­ний центр трансплантації органів [14, с.5], на який покладено проведення організаційної, консультаційної та науково-методичної робо­ти в галузі трансплантації органів, тканин і клітин, сприянь втіленню у сфері програм трансплантації, створень національної авто­матизованої системи донорів та реципієнтів, здійснень співробітництва з країнами-учас - никами у сфері трансплантації органів, тка­нин та клітин і обмін інформацією й спеціалі­стами та виконання інших завдань [15, с. 50]. В подальшому (2006 р.) МОЗ України затвер­дило Положень про Координаційний центр трансплантації органів, тканин і клітин [16]. З метою належного забезпечення матеріально - технічної бази, обладнання, підготовки та кваліфікації працівників державних та кому­нальних закладів охорони здоров’я і держав­них наукових установ, діяльність яких пов’я­зана з трансплантацією МОЗ України також було прийнято важливий Наказ № 261 від 24.05.2004 р. «Про регламентацію трансплан­таційної служби України».

Наступною установою в справі розвитку трансплантології став Український науково - практичний центр ендокринної хірургії, тран­сплантації ендокринних органів і тканин у м. Київ, створений з метою забезпечення хво­рих з ураженою ендокринною системою ви­сококваліфікованою медичною допомогою [17, с.2].

Найважливішим кроком на шляху форму­вань правової бази трансплантології є при - йьття Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів лю­дини» від 16.07.1999 р., який визначив право­ве становище донора та реципієнта, засади вилучення трансплантатів у живих та мертвих донорів, особливості отримань та викорис­тань деяких видів анатомічних матеріалів людини. Законом встановлено державну мо­нополію на діяльність, пов’язану з трансплан­тацією, якою можуть займатися акредитовані в установленому законодавством порядку державні та комунальні заклади охорони здо­ров’я і державні наукові установи. Дія закону не поширюється на деякі правовідносини, зо­крема, на донорство крові та її компонентів і діяльність, пов’язану з їх використаньм, то­му що вони регулюються іншими спеціаль­ними нормативними актами, зокрема Законом України «Про донорство крові та її компоне­нтів» [18].

Регулювань трансплантації на рівні зако­ну в Україні, як і в інших пострадянських державах, здійснено зі значним запізненням, на що неодноразово вказували як медики, так і правники. Наприклад, Закон Данії «Про взяття тканин людського організму та інших біологічних матеріалів» прийнято у 1967 р., Закон Бразилії «Про взяття тканин, органів і частин тіла померлих для лікувальних і нау­кових цілей» - у 1968 р., Закон Франції «Про взяття органів» - у 1976 р. [19, с.92-93].

Необхідно зазначити, що МОЗ України 30.01.2013 р. винесло на громадське обгово­рення проект Закону України «Про внесень змін до Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів лю­дини». В цьому законопроекті найбільш сут­тєвою новелою є концептуальні зміни поряд­ку та умов вилучення анатомічних матеріалів у померлих осіб.

З метою забезпечень реалізації Закону про трансплантацію прийьто постанову Кабінету Міністрів України № 695 від 24.04.2000 р., яка затвердила заклади охорони здоров’я й науко­ві установи, що мають право здійснювати ви­лучення органів та інших анатомічних мате­ріалів у живих донорів, донорів-трупів та їх трансплантацію людині, і надала Міністерст­ву охорони здоров’я право затверджувати ві­дповідні підзаконні нормативні акти [20]. У цей же час (2000 р.) засновано Асоціацію трансплантологів України, розроблено статут та програму її діяльності [21, с.5].

Визнаючи надзвичайну важливість розвит­ку трансплантології на сучасному етапі дер­жавотворець, в Україні прийнято Державну програму розвитку трансплантації на 2002- 2005 рр. [22], Концепцію Державної програми «Трансплантація» на 2006-2010 рр. [23] та Державну цільову соціальну програму «Транс­плантація» на період до 2012 р. [24], які спря­мовані на підвищення ефективності трансплан - тології, формування позитивної громадської думки, поліпшень фінансувань та удоскона­лення кадрової політики в цій сфері діяльності. Метою цих актів є підвищень якості надань спеціалізованої медичної допомоги хворим, що потребують проведень операцій з трансп­лантації, продовжень строку життя людини без втрати працездатності та зниження рівь смертності шляхом широкого впровадження новітніх технологій.

Стосовно кримінальної відповідальності за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин зазначимо, що лише чинний Кримінальний кодекс Укра­їни 2001 р., на відміну від своїх попередників (КК УРСР 1922 р., КК УРСР 1927 р. та КК УРСР 1960 р.), криміналізував це діянь (ст.143 КК). До набрання чинності КК 2001 р. випадки злочинного порушень медичними працівниками встановленого законодавством порядку трансплантації органів або тканин людини на практиці кваліфікувалися як «Не- надань допомоги хворому особою медично­го персоналу» (ст.113 КК УРСР 1960 р.) за умови, що таке порушення могло спричинити тяжкі наслідки для хворого. Якщо злочинним посяганьм була заподіяна шкода здоров’ю або смерть потерпілого, такі діянь кваліфі­кувалися як умисне чи необережне заподіян­ня тілесних ушкоджень або вбивство [25, с.73-89; 3, с.70-81].

Отже, правове регулювань трансплантації органів і тканин людини було започатковано в XX столітті. Нормативні акти радянського періоду щодо трансплантації мали підзакон - ний та відомчий характер, не враховували надзвичайну важливість цих суспільних від­носин. Регулювання трансплантації, як пра­вило, здійснювалося в контексті інших питань медичної діяльності і стосувалося лише окре­мих аспектів вилучень органів від донора - трупа. Поза увагою законодавця залишилося багато інших питань, особливо захист прав і свобод живого донора. Такий стан правового регулювання негативно вплинув на транспла - нтологію, загальмувавши її розвиток. І лише в період незалежності України формується більш досконала нормативна база трансплан­тологи, основою якої став Закон України «Про трансплантацію органів та інших ана­томічних матеріалів людини».

ЛІТЕРАТУРА

1. Курс уголовного права. Общая часть : учебник / под ред. Н. Ф. Кузнецовой, И. М. Тяжковой. - М. : ИКД «Зерцало-М», 2002- . - Т. 1: Учение о преступлении. - 2002. - 624 с.

2. Чеботарьова Г. В. Кримінально-правова охорона правопорядку в сфері медичної дія­льності : монографія / Чеботарьова Г. В. - Ки­їв : КНТ, 2011.-616 с.

3. Горелик П. П. Правовые аспекты пере­садки органов и тканей / Горелик И. И. - Минск : Вышэйшая школа, 1971. - 91 с.

4. Крылова Н. Е. Уголовное право и биоэ­тика: проблемы, дискуссии, поиск решений / Крылова Н. Е. - М. : ИНФРА-М, 2006. - 320 с.

5. Маргацкая Н. А. Гражданско-правовые проблемы донорства и трансплантации: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.03 / Маргац­кая Н. А. ; Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоно­сова, юрид. фак. - М., 1984. - 180 с.

6. Правила судебно-медицинского иссле­дования трупов / утв. Народным комиссариа­том здравоохранения РСФСР 19 декабря 1928 г. и Народным комиссаром юстиции РСФСР 3 января 1928 г. // Сб. организац.-метод, мате­риалов по судеб.-мед. экспертизе / сост. В. П. Прозовский, Э. И. Контер. - 2-е изд. - М. : МЕДГИЗ, 1960. - С. 109-157.

7. Постановление Совнаркома СССР «О порядке проведень медицинских операций» : от 15.09.1937 г. // Сб. организац.-методич. ма­териалов по судеб.-мед. экспертизе / сост.

В. П. Прозовский, Э. И. Контер. - 2-е изд. - М. : МЕДГИЗ, 1960. - С. 212.

8. Приказ Министра здравоохранения СССР «О широком внедрении в практику окулистов операциии пересадки роговиц» : от 16.02.1954 г. // Сб. организац.-метод, матери­алов по судеб.-мед. экспертизе / сост.

B. П. Прозовский, Э. И. Контер. - 2-е изд. - М. : МЕДГИЗ, 1960. - С. 213.

9. Инструкция Министерства здравоохра­нения СССР «Об использовании глаз умер­ших людей для операции пересадки роговицы слепым» : от 16.02.1954 г. // Сб. организац,- метод. материалов по судеб.-мед. экспертизе / сост. В. П. Прозовский, Э. И. Контер. - 2-е изд. - М. : МЕДГИЗ, 1960. - С. 214.

10. Письмо Главного судебно-медицинс - кого эксперта Министерства здравоохране­ния СССР «О предоставлении институтам травматологии и институтам переливания крови некоторых тканей от трупов умерших людей» : от 12.04.1957 г., № 392 // Сб. орга­низац.-метод. материалов по судеб.-мед. экс­пертизе / сост. В. П. Прозовский, Э. И. Кон­тер. - 2-е изд. - М. : МЕДГИЗ, 1960. - С. 215, 216.

11. Основы законодательства Союза ССР и союзных республик о здравохранении // ВВС СССР. - 1969. - № 52. - Ст. 466.

12. Долбин А. В. Морально-этические и юридические положения трансплантологии в России / Долбин А. В. // Трансплантология. Руководство / под ред. В. И. Шумакова. - М. : Медицина ; Тула : Репроникс Лтд, 1995. -

C. 9-21.

13. Шумаков В. И. Предисловие / Шума­ков В. И. // Трансплантология. Руководство / под ред. В. И. Шумакова. - М. : Медицина ; Тула: Репроникс Лтд, 1995. - С. 5-9.

14. Баран Є. Я. Аритмія серця (Трансплан­тація органів в Україні) / Баран Є. Я. II Урядо­вий кур’єр. - 21.04.2001. - № 72. - С. 4-5.

15. Цымбалюк В. И. О нормативно-дирек­тивных документах, регулирующих деятель­ность, связанную с трансплантацией / Цым­балюк В. И., Гридько А. Н, Рыбакова Е. В. // Doctor. Журн. для практикующих врачей. - 2004. - № 4. - С. 50-56.

16. Положень про Координаційний центр трансплантації органів, тканин і клітин / затв. наказом МОЗ України : від 11.12.2006 р., № 812 // Офіціальний вісник України. - 2006. - № 52. - Ст. 3550.

17. Указ Президента України «Про Україн­ський науково-практичний центр ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин» : від 19.11.1994 р., № 694 // Урядовий кур’єр. - 1994. -№ 183. -С. 2.

18. Закон України «Про донорство крові та її компонентів» : від 23.06.1995 р. // ВВР України. - 1995. - № 23. - Ст. 183.

19. Дргонец Я. Современная медицина и право / Дргонец Я., Холлендер П. ; пер. со словац. - М. : Юрид. лит., 1991. - 336 с.

20. Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації Закону України «Про трансплантацію органів та інших анато­мічних матеріалів людини» : від 24.04.2000 р., № 695 // Офіційний вісник України. - 2000. - № 17.-Ст. 711.

21. Цимбалюк В. І. Проблеми та завдання координаційного центру трансплантації орга­нів, тканин і клітин МОЗ України (історична довідка до 10-річчя заснування) / Цимба­люк В. І., Турчин І. С., Дроздович І. І., Бого­лепов В. М., Полозкова Ю. В. // Транспланто - логія. - 2004. - № 3. - Т. 7. - С. 4-7.

22. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми роз­витку трансплантації на 2002-2005 роки» : від 12.09.2002 р., № 1339 // Офіційний вісник України. - 2002. - № 37. - Ст. 1735.

23. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Держав­ної програми «Трансплантація» на 2006-2010 роки» : від 20.11.2006 р., № 416-р // Офіцій­ний вісник України. - 2006. - № 30. - Ст. 2151.

24. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затверджень Державної цільової соці­альної програми «Трансплантація» на період до 2012 року» : від 08.10.2008 р., № 894 // Офіційний вісник України. - 2008. - № 78. - Ст. 2608.


25. Бердичевский Ф. Ю. Уголовная ответс­твенность медицинского персонала за нару­шение профессиональных обязанностей / Бер­дичевский Ф. Ю. - М. : Юрид. лит., 1970. 128 с.



Гринчак С. В. Генезис правового регулювання трансплантації органів і тканин люди­ни / С. В. Гринчак // Форум права. — 2014. — № 2. — С. 81—88 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ші/j-pdf/FPindex. htm_2014 2 15.pdf

Досліджується історія становлення та розвитку законодавства, що регулює вилучення органів і тканин людини з початку XX століття до теперішнього часу. Зроблено ви­сновок про те, що найбільш ефективним етапом розвитку правового регулювання тра­нсплантації анатомічних матеріалів людини став період незалежності України.

Гринчак С. В. Генезис правового регулирования трансплантации органов и тканей человека

Исследуется история становления и развития законодательства, регулирующего изъя­тие органов и тканей человека с начала XX века до настоящего времени. Сделан вывод

О том, что наиболее эффективным этапом развития правового регулирования трансп­лантации анатомических материалов человека стал период независимости Украины.

Grynchak S. V. The Genesis of the Legal Regulation of Organ Transplantation and Human Tissue

The article examines the history of formation and development of legislation governing the removal of organs and tissues from the early twentieth century to the present. Valid conclusion was made that the most effective development of legal regulation of transplantation of human anatomical materials had place during the period of Ukraine’s independence.