joomla
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ПРАВ І ОБОВ’ЯЗКІВ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ВІЙСЬКОВИХ ФОРМУВАНЬ З ПРАВООХОРОННИМИ ФУНКЦІЯМИ
Форум права

УДК 342.951:342.742

А. О. БУЛИЧЕВ, Державний науково - дослідний інститут МВС України

Ключові слова: взсіємозв 'язок прав і обоє 'язків, єдність прав і обоє 'язків, кореспондуючі права і обов 'язкії, правовий статус особи, правообов 'язок, військовослужбовець, еквівалентність прав і обов 'язків

Характеризуючи правовий статус військо­вослужбовців, слід вказати на таку його від­мінність від правового статусу приватної осо­би, як первинність обов’язків і похідний характер прав. Це явище в правовому статусі особи, наприклад, М. В. Вітрук, пояснює обу­мовленістю обов’язків осіб потребами соціу­му, спільноти, колективу [1, с.116]. Подібне співвідношення прав і обов’язків вважається характерним для такої категорії фізичних осіб як публічні службовці, яких держава (грома­да) в особі уповноваженого органу приймає на службу з тією метою, щоб покласти на них відповідні службові обов’язки і забезпечити, тим самим, здійснення завдань і функцій ор­гану держави (громади). Також, через служ­бові обов’язки визначаються межі необхідної службової поведінки особи. Службові ж пра­ва спрямовані на забезпечення належних умов здійснення службової діяльності. Вони створюють реальні можливості для здійснення службових завдань, є правовою передумовою виконання службових обов’язків [2, с.71-72].

Описана взаємозалежність прав і обов’яз­ків публічних службовців знаходить своє ви­раження й у характеристиці окремих повно­важень військовослужбовців військових формувань з правоохоронними функціями, що, на наш погляд, зумовлює одну з особли­востей адміністративно-правового статусу останніх.

На теперішній час в юридичній літературі триває наукова дискусія щодо характеристи­ки взаємозв’язку прав і обов’язків суб’єктів права. Найбільш обґрунтованою та традицій­ною вважається позиція щодо забезпечення прав одних суб’єктів кореспондуючими обо­в’язками інших. Поряд із цим, такі правники, як Д. М. Бахрах, Т. С. Грачов, Д. О. Пашенцев, Ю. О. Тихомиров, висловлюють міркування щодо існування різних моделей єдності прав і обов’язків, їх своєрідної взаємообумовленос - ті, та, зокрема, відстоюють думку про необ­хідність введення для окремої категорії прав і обов’язків спеціального поняття «правоо­бов’язок».

Враховуючи викладене, метою даної статті вбачаємо на основі узагальнення наукових поглядів вітчизняних та зарубіжних теорети­ків права надання характеристики особливо­му взаємозв’язку частини прав і обов’язків військовослужбовців військових формувань з правоохоронними функціями для врахування виведених закономірностей у подальшій прак­тиці їх правового регулювання.

Досягненню мети слугуватиме вирішення наступних завдань:

1) вивчення міркувань юристів щодо хара­ктеристики так званого сполучення окремих прав і обов’язків суб’єктів публічних право­відносин;

2) розглянути прояв єдності прав і обов’яз­ків у повноваженнях військовослужбовців військових формувань з правоохоронними функціями.

Таке юридичне явище як єдність прав і обов’язків описують деякі теоретики права. Зокрема, О. Б. Андрєєва вказує, що права і обов’язки службових осіб характеризуються єдністю, оскільки їх права одночасно є обов’язками, адже вони використовуються в інтересах служби, а обов’язки - правами, бо інакше обов’язки неможливо було б здійсни­ти [3, с.59]. Відомий історик, філософ права М. Алексеєв, виділяючи механічне та органі­чне сполучення правоможності і обов’язків,


Визначає поняття компетенції якого-небудь державного органу чи якої-небудь посади, що завжди є поєднанням права і обов’язку, орга­нічним внутрішнім сполученням. Таке сполу­чення вчений описує як таке, коли право на­бирається обов’язком, а обов’язок - правом. Замість окремого від обов’язку права і окре­мого від права обов’язку утворюється те, що можливо ліпше всього назвати словом «пра- вовобов’язок», підсумовує М. Алексеєв. Таке сполучення застосовували, зокрема, деякі представники органічної школи в Німеччині, в Росії - слов’янофіли, його мав на увазі Дос - тоєвський. Назване внутрішнє сполучення права і обов’язку не є лише теоретичною іде­єю, зазначає вчений, у цілій низці інститутів публічного права це сполучення вже утвори­лося. М. Алексеєв пояснює, що в публічних відносинах вільна можливість внутрішньо поєднана з обов’язком, і право перетворилося у правообов’язок. Іншими словами, начало публічності, що входить у правовідносини, яке водночас є началом громадськості, додає праву характер обов’язку, перетворює його у правообов’язок, та навпаки, начало публічно­сті або громадськості, що входить в державні обов’язки, додає обов’язкам характер права (переклад авторський) [4, с.157, 159-160]. Де­які науковці, серед яких, зокрема, Ю. О. Тихо - миров, теж вказують на цю особливість суб’єктів публічно-владних відносин, яка ви­являється в тому, що, якщо громадянин може на власний розсуд не використовувати свої права, то владний суб’єкт не повинен їх ігно­рувати, він зобов’язаний реалізовувати надані йому права для забезпечення та захисту пуб­лічних інтересів [5, с.142]. Отже, такому су­б’єкту права надаються для обов’язкової реа­лізації, вони не можуть залежить від його бачення, а фактично є його обов’язками. Д. О. Пашенцев у статті «Права і обов’язки у правовому статусі особи: проблеми взаємовід­носин» також вказує на те, що дихотомія «права-обов’язки», яка виникла між різними соціальними групами, коли обов’язки одних відповідали правам інших, для сучасного сус­пільства виявляється у принципово іншому ракурсі - коли правам особи відповідають її ж обов’язки, які, здебільшого, вона виконує доб­ровільно [6, с.39]. Виділяє «правообов’язок» як окрему групу правових явищ, під яким розуміє тісне сплетіння повинності і прав особи (перек­лад авторський), також Д. М. Бахрах [7, с.56]. М. М. Коркунов веде мову про «правообов’я­зок» як про «правовий обов’язок» [8, с.140].

Водночас, критично ставиться до викладе­ної концепції «злиття прав і обов’язків» Р. Л. Іванов, який вважає помилковим наведене вище судження Ю. О. Тихомирова та обґрун­товує свою позицію тим, що ядро правового статусу владних суб’єктів складають їх обо­в’язки, а не юридичні права, хоча для сприян­ня їх ефективному здійсненню можуть додат­ково надаватись і суб’єктивні права. Однак, це не означає, що зміст цих прав як гарантуючих засобів можливої (а не необхідної) поведінки в публічно-правовій сфері зливаються зі змістом обов’язків. Таким чином, за думкою вченого, владний суб’єкт цілком може ігнорувати свої права, якщо це не позначається на позитивній ефективності управління, але не в змозі так же довільно та безкарно проігнорувати виконання управлінських обов’язків [9, с.154]

Підсумовуючи викладене, ми погоджуємося з думкою фундаторів теорії права Ю. О. Ти­хомирова, М. Алексеева та ін., що пропону­ють використовувати термін «правообов’я­зок» до певної категорії прав. На наш погляд, є досить закономірним виділення такої ознаки як обов’язковість реалізації для окремої кате­горії прав. Саме цю рису вважають визнача­льною при окресленні правообов’язків. Всу­переч думки Р. Л. Іванова слід наголосити, що під час характеристики суб’єктів публічних відносин, у нашому випадку, військовослуж­бовців у адміністративних відносинах, пов’я­заних з проходженням ними військової служ­би, йдеться саме про їх права, які, по-перше, реалізуються не за власним розсудом, а у зв’язку з необхідністю виконувати свої адмі­ністративно-правові обов’язки під час прохо­дження військової служби, спрямовані на за­безпечення публічних інтересів. По-друге, на нашу думку, помилковим є саме твердження

Р. Л. Іванова щодо тлумачення слова «правоо - бов’язок» як факту «злиття» прав та обов’язків суб’єкта. Введенню цього терміну слугувала, як вказувалось вище, виявлена властивість єд­ності прав і обов’язків, їх взаємообумовленос - ті та взаємозв’язку, але ніяк не тотожності.

Відповідно до предмету наукового дослі­дження, на нашу думку, така єдність просте­жується у діях військовослужбовців військо­вих формувань з правоохоронними функціями під час охорони громадського порядку, що виявляються у вживанні заходів з метою при­пинення правопорушень (що безпосередньо входить до їх обов’язків) в межах наданих прав. Тобто, у такому випадку військовослу­жбовець не стоїть перед вибором, скориста­тися йому правом вимагати від громадян припинити правопорушення і додержуватись порядку, або вести переслідування, проводи­ти затримання чи застосовувати заходи фізи­чного впливу чи спеціальні засоби до злочин­ців. Оцінивши обстановку та намагаючись виконати обов’язки по охороні громадського порядку, військовослужбовець не може ігно­рувати вказані вище права, він мусить їх реа­лізовувати - таким чином маємо констатува­ти, що у перелічених правах містяться ознаки належної поведінки більше ніж можливої, тобто маємо приклад особливого сполучення прав і обов’язків або правообов’язків.

Цей приклад підпадає під описану одну із трьох моделей єдності прав і обов’язків Т. С. Грачовим. На відміну від більшості нау­ковців з теорії держави і права, які схильні відмічати наявність взаємозв’язку у відноси­нах кореспондуючих прав і обов’язків, опи­суючи тим самим необхідність балансу прав і обов’язків як передумови функціонування цивілізованого сучасного суспільства, Т. С. Гра - чов розглядає «права» і «обов’язки» як осно­вні елементи певної конструкції, а «єдність» - як той зв’язок, в якому вони знаходяться. В результаті вивчення сутності цього взає­мозв’язку у дисертаційному дослідженні «Єд­ність прав і обов’язків як принцип права: зага­льнотеоретичний аспект» Т. С. Грачов виділяє три його моделі [10, с.10].

Найбільш розповсюдженою є модель «пра­ва і обов’язки як парні категорії». Право - це міра, і обов’язок - теж міра. Вони розміщу­ються на різних чашах ваги і від того, в яку сторону утворюється нахил, залежить харак­тер правового регулювання в державі. Змісто­вне ядро у понятті суб’єктивного права - «можливість», у понятті юридичного обов’яз­ку - «необхідність», які також утворюють ло - гіко-філософську пару. Сутність першої мо­делі єдності виявляється у рівних пропорціях прав і обов’язків громадян, їх збалансованому розвитку, право не протиставляється обов’яз­ку, а зливається з ним: реалізація права забез­печується виконанням обов’язку. Тут спосте­рігається пряма залежність: немає обов’язку - немає можливості скористатися своїм правом у повній мірі. Суб’єктивні спонукання особи, прагнення до повної незалежності і можливо­сті безумовного задоволення своїх інтересів незмінно суперечать самому факту наявності об’єктивної необхідності. З цього протиріччя виникає діалектична єдність, підсумовує вче­ний [11, с.31]. Т. С. Грачов також зауважує, що взаємозабезпечувальний характер прав і обов’язків (не дивлячись на очевидну проти­лежність сутності даних категорій) слугує спільній меті, які зводиться до задоволення потреб особистості. Завдяки принципу єднос­ті прав і обов’язків стає можливим «привне­сення» у правове поле свободи волі особи, однаково як ї її дотримання, «оберігання». Юридичною межею індивідуальної свободи особи, її волі є суб’єктивні права. Однак воля індивіда виявляє себе як правове явище, за умови якщо вона не суперечить волевиявлен­ню інших окремих індивідів або спільній волі будь-якої соціальної цілісності (переклад ав­торський) [12, с. 8].

До двох інших моделей єдності прав і обо­в’язків відносяться «права всередині обов’яз­ків» та «права і обов’язки одночасно». Зокре­ма, вчений наводить ознаки єдності прав і обов’язків, які виявляються у тому, що носій обов’язків повинен суворо дотримуватись пе­редбачений законом вид і міру поведінки, але у визначених межах він може виявити свою самостійність. Таку модель Т. С. Грачов нази­ває «права всередині обов’язків» та наводить її приклад: існує конституційний обов’язок захисту Вітчизни, всередині існує можливість вибору альтернатив: проходження військової служби за призовом чи за контрактом. Третя модель характеризується як така, коли права і обов’язки посадових осіб зливаються - «пра­ва і обов’язки одночасно» [11, с.32]. Саме до цієї моделі ми відносимо наведений вище приклад повноважень військовослужбовців.

Водночас, указаний нами вище приклад, коли військовослужбовець виступає як су­б’єкт публічних відносин, як посадова особа підрозділу чи частини військ, який не може не реалізувати належні йому права в публіч­них інтересах, також підтверджується дум­кою М. О. Єрмакова, який вказує на те, що в теорії публічного права існує усталена обґру­нтована наукова позиція, згідно з якою публі­чна сфера передбачає поєднання прав і обов’язків у формулу повноваження як пра- вообов’язок, яку не можна не реалізувати в публічних інтересах. Іншими словами термін «права» не слід розуміти буквально в його класичному визначенні, де реалізація такого права передбачається на свій розсуд. У публі­чній сфері правовідносин не можливо достат­ньо чітко відмежувати права й обов’язки [13, с.32—33]. Таку жорстку окресленість поведінки суб’єктів публічних правовідносин О. І. Ха­ритонова називала «позитивним зобов’язан­ням» та пояснювала її переважанням імпера­тивного методу регулювання цих правовід­носин [14, с. 7].

Зазначена нами характеристика частини прав військовослужбовців військових форму­вань з правоохоронними функціями, яким притаманна властивість взаємообумовленості та взаємозалежності з обов’язками, що скла­дають зміст відносин з приводу проходження військової служби, також слугує приводом для застосування до цих прав закономірнос­тей, виведених Т. С. Грачовим. Зокрема, ви­кликають зацікавленість умовиводи вченого щодо еквівалентності прав і обов’язків у від­повідних правовідносинах. Він наводить ви - моги щодо реалізації еквівалентності прав і обов’язків, яка відповідає за розподілення прав і обов’язків у правовідносинах, що поз­начається на їх статичному чи динамічному стані. До них належать наступні вимоги: рів­ність прав і обов’язків; компенсація покла­дення додаткових обов’язків наданням біль­ших прав; зменшення обсягу наданих суб’єк­ту прав через звільнення його від певних обов’язків; зменшення обсягу покладених обов’язків під час зменшення обсягу суб’єк­тивних прав [11, с.31]. Це важливе зауважен­ня з огляду на динамічність законодавства, що регулює сферу прав та обов’язків особи, та необхідність постійного відстеження при внесенні змін до її правового положення до­держання названих вимог.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що у юридичній науці спостерігається тенде­нція виведення самостійної категорії «право - вообов’язок» при характеристиці взає­мозв’язку частини прав і обов’язків суб’єктів публічного права. На нашу думку, ця тенден­ція не лише відповідає теперішнім правовим реформам у сфері публічної служби, але й потребує подальшого теоретичного осмис­лення, зважаючи на необхідність удоскона­лення нормативного регулювання правового становища окремих груп публічних службов­ців, у тому числі - і військовослужбовців.

ЛІТЕРАТУРА

1. Витрук Н. В. Общая теория правового положения личности монография / Ви­трук Н. В. - М. : НОРМА 2008. - 210 с.

2. Публічна служба. Зарубіжний досвід та пропозиції для України / за заг. ред. Тимощу­ка В. П., Школика А. М. - К. : КонуссЮ,

2007. -735 с.

3. Андреева О. Б. Службові права посадо­вих осіб як особливої категорії державних службовців / О. Б. Андреева // Право і безпека. -2012. -№ 1. - С. 59-62.

4. Алексеев Н. Н. Русский народ и госу­дарство / Н. Н. Алексеев. - М. : Аграф, 1998. - 640 с.

5. Тихомиров Ю. А. Публичное право / Ю. А. Тихомиров. - М. : БЕК, 1995. - 642 с.

6. Пашенцев Д. А. Права и обязанности в правовом статусе личности: проблемы взаи­моотношений / Д. А. Пашенцев // Евразийс­кий юридический журнал. - 2008. - № 5. - С.37—41.

7. Бахрах Д. Н. Административное право России : учеб. для вузов / Д. Н. Бахрах,

С. Д. Хазанов, А. В. Демин. - М. : Изд-во НОРМА, 2000. - 640 с.

8. Коркунов Н. М. Лекции по общей тео­рии права / Н. М. Коркунов. - 5-е изд. - СПб. : Изд. Юрид. Книжного Магазина Н. К. Мар­тынова, 1898,- 354 с.

9. Иванов Р. Л. Проблемы законодательной техники в Российской Конституции и юриди­ческая практика / Р. Л. Иванов // Вестник Омск, ун-та. - 1999. - Вып. 2. - С. 152-155.

10. Грачев Т. С. Единство прав и обязанно­стей как принцип права: общетеоретический аспект : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / Т. С. Грачев. - Краснодар, 2010. - 35 с.

11. Грачев Т. С. Права и обязанности: мо­дели единства / Т. С. Грачев // Вектор науки Тольяттинск. гос. ун-та. Спец. вып. «Право­ведение». -2009. -№ 5. - С. 31-33.

12. Грачев Т. С. Единство прав и обязанно­стей как принцип права / Т. С. Грачев // Новая правовая жизнь. - 2010. - № 1. - С. 7-9.

13. Єрмаков М. О. Особливості правового статусу Міністерства фінансів України як фі­нансового органу / М. О. Єрмаков // Митна справа. - 2011. - № 2. - С. 29-36.

14. Харитонова О. І. Поділ права на прива­тне та публічне: теоретичні питання /

О. І. Харитонова // Вісник Хмельницьк. ін-ту регіонального управління і права. - 2002. - № 2. - С. 7-9.



Булычев А. О. Взаємозв’язок прав і обов’язків військовослужбовців військових форму­вань з правоохоронними функціями / А. О. Буличев // Форум права. — 2014. — № 1. —

С. 50—54 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j- pdf/FPindex. htm_2014110.pdf

Розглянуто взаємозв’язок прав і обов’язків військовослужбовців військових форму­вань з правоохоронними функціями. Здійснено спробу охарактеризувати єдність прав і обов’язків, що притаманна окремим повноваженням цієї категорії осіб як специфічну рису їх адміністративно-правового статусу. Проаналізовано наукову дискусію щодо обґрунтованості впровадження правової категорії «правообов’язок».

Булычев А. О. Взаимосвязь прав и обязанностей военнослужащих военных формиро­ваний с правоохранительными функциями

Рассмотрена взаимосвязь прав и обязанностей военнослужащих воинских формирова­ний с правоохранительными функциями. Охарактеризовано единство прав и обязан­ностей, которое присуще отдельным полномочиям этой категории лиц как специфиче­ский признак их административно-правового статуса. Проанализирована научная дискуссия по обоснованности применения правовой категории «правообязанность».

Bulichev А. О. Interconnection Rights and Obligations of Military Forces with Military Law Enforcement Functions

The authors of the article have considered interrelationship of rights and obligations of servicemen of military units with law enforcement functions. The authors made a description of unity of rights and obligations inherent to certain powers of these categories of persons as a specific indication of the administrative and legal status. The scientific debate about expediency of application the legal category «right-obligations» was analyzed.