joomla
ВИЗНАЧЕННЯ ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ
Форум права

УДК 342.12

В. І. МАКСИМОВ, Прокуратурам. Київ

Ключові слова: докази, протокол, слідчий, суддя, конфіденційний співробітник, інформація

Кримінально-процесуальний закон встано­влює певні умови, процедуру і гарантії (про­цесуальну форму) проведення дій зі збирання доказів. Якщо ці вимоги не дотримані, отри­маний доказ може викликати неусувні сумні­ви у своїй достовірності, а права і законні ін­тереси учасників таких процесуальних дій можуть бути істотно і безповоротно поруше­ні. Результатом цього часто є неприпусти­мість отриманих відомостей в якості доказів навіть за умови законності джерела і виду способу збирання доказів.

Теоретичні проблеми доказів у криміналь­ному провадженні були предметом розгляду з боку низки вчених, а саме: P. C. Белкіна, А. Я. Дубинського, М. В. Жогіна, О. М. Ларіна, М. М. Міхеєнко, С. М. Стахивського, М. С.Стро - говича, С. В. Слінька, В. Г. Танасевича, Г. М. Міньковського, H. A. Якубовича та ін. [1-9]. Всі вчені визначали, що практичні пи­тання кримінального провадження є обстави­ни збирання доказів.

О. М. Ларин вважав, що виявлення доказів, пов’язано з фактичними даними, які слідчий повинен закріпити та зафіксувати як докази [2, с.45]. P. C. Белкин вказував, що збирання доказів складається з процесуальних дій, під час яких слідчий виявляє, вилучає, фіксує та приймає заходи щодо збереження доказів [10, с.17-21].

Р. Д. Рахунов, А. Р. Ратинів включали в по­няття «доказів» їх розшук, виявлення органа­ми досудового розслідування, а також отри­мання інформації, яказа допомогою якої фактичні дані повинні бути закріплені як до­кази [11, с.45]. С. А. Шейфер підкреслював, що слідчий збираючи докази піклується про їх допустимість на підставі оцінки їх достові­рності. Він наводить приклад з якого чітко визначає, що під час допиту свідка слідчий спочатку вислуховує свідчення свідка, звіря­ючи їх з наявними у нього даними, тільки цього складає протокол допиту.

Важливий етап в процесі формування до­казової бази - збережень доказів, а саме їх вилучення і зберігань властивостей, які на­далі встановлюватимуть або спростовувати­муть обставини кримінального правопору­шень. У зв’язку з цим необхідно в протоколі повно, в певному порядку описати властивос­ті предмету, або свідчення осіб, які повинні бути відображені [12, с. 145].

Практика має багато прикладів, коли слід­чий допускає порушення чинного законодав­ства під час проведень слідчих розшукових дій. Будь-яке процесуальне порушення, т. е. відступ від всякого припису, що міститься в нормах закону та стосуються збирань і пере­вірки доказів, веде до втрати отриманих та­ким шляхом відомостей якості допустимості.

Слід врахувати, що йдеться про порушення вимог Кодексу в цілому, а не окремих його приписів. Якщо закон передбачає засоби і способи, за допомогою яких можна нейтралі­зувати наслідки порушень окремих його приписів, довівши, що вони не вплинули на дотримань основних начал кримінального судочинства, то при успішному застосуванні таких засобів і способів вже не можна сказа­ти, що докази отримані з порушенням норми закону.

Наприклад, не попередження свідка про його право не давати свідчення проти себе і своїх близьких поза сумнівом є дуже серйоз­ним процесуальним порушеньм. Проте, як­що буде доведено, що це ніяк не вплинуло на добровільність даних ним показань то суд має право визнати отримані докази допустимими.

Порушень, що піддаються подібному «лі­куванню», слід вважати спростовними, або усувними. Навпаки, якщо встановлено, що спотворень процедури привело до реального збитку для принципів змагального судочинс­тва її результати у будь-якому випадку по­винні вважатися юридично допущені з пору­шенням закону та скасовуватися.

З цього приводу необхідно встановити га­рантії своєчасного виявлення і блокування неприпустимих доказів.

Вважаємо за необхідне внести у ст.87 КПК України доповнення положення, що за наяв­ності підстав слідчий, прокурор має право ви­знати доказ неприпустимим по клопотанню сторони захисту або за власною ініціативою.

Особливого розгляду вимагає проблема так званої асиметрії застосування правил до­пустимості доказів. Сенс її полягає в різних правових наслідках порушень, допущених при отриманні доказів, для сторони звинува­чення і сторони захисту.

Вирішення цього питання слід виходити з правил про перевагу захисту і тлумачення сумнівів на користь підозрюваного. Усі сумні­ви у вини підозрюваного, які не можуть бути усунені під час досудового та судового прова­дження повинні тлумачитися на його користь. Це правило поширюється і на тлумачення сумнівів відносно допустимості доказів.

Якщо слідчий отримує реабілітуючий до­каз з порушенням законного порядку, воно по клопотанню сторони захисту має бути визна­но не допустимим. Тягар доведення при по­милках обвинувачення не може бути покла­дений на сторону захисту. Проте прийняття судом доказів не виключає оцінки з точки зо­ру достовірності, у тому числі, з урахуванням порушень, допущених при їх отриманні.

Інакше повинне вирішуватися питання, ко­ли сама сторона захисту представила докази, отримані їй самій з порушенням закону. У цих випадках доказу можуть бути визнані не­припустимими за умови, якщо факт пору­шення закону є істотним і неусувним.

М. А. Якубович вказував, що відповідно до правил оцінки доказів повинно мати влас­тивості допустимості і достовірності, а усі докази в сукупності повинні мати власти­вість достатності для вирішення питання ві­дносно підозрюваного та встановлення його вини у вчинені кримінального правопору­шення [9, с.156].

Оцінка доказів є логічна діяльність слідчо­го, прокурора, судді, що має своїй на меті ви­значення допустимості, достовірності кожно­го доказу і достатності їх сукупності для встановлення обставин, що входять в предмет доказування. Оцінка доказів робиться за вну­трішнім переконанням. Ніякі докази не мають заздалегідь встановленої сили. Всі учасники процесу оцінюють докази і на цій основі ви­значають свою позицію по відношенню до обвинувачення.

Надаючи оцінку доказів внутрішньому пе­реконанню, закон в той же час пропонує певні правила формування цього переконання, а для багатьох рішень і форму вираження ре­зультатів цієї оцінки. Це забезпечує поєднання доказів суб’єктивного чинника - внутрішньо­го переконання і об’єктивного - сукупності доказів.

Оцінка доказів за внутрішнім переконан­ням іменується вільною оцінкою доказів, на відміну від так званої формальної теорії дока­зів, коли сила і значення доказів формалізо­вано визначалася в законі і суддям залишало­ся тільки підрахувати чи є необхідна кількість доказів для визнання особи винним. По цій системі докази ділилися на повні і неповні, або, інакше, на досконалі і недосконалі. Од­ного досконалого доказу вважалося досить для звинувачення.

Оцінка доказів повинна характеризуватися наступним: закон не пропонує, якими доказа­ми мають бути встановлені ті або інші обста­вини, не встановлює «силу» доказів, перева­жного значення видів доказів, кількісних показників достатності доказів; оцінка доказів робиться за внутрішнім переконанням. Це означає, що вона вільна від заздалегідь в за­коні вказаних критеріїв оцінки, але вона не може бути вільною.

При такому підході є можливість оцінити кожен доказ по його власній належності до певного виду доказів, а також виявити проти­річчя між відомостями, що поступили з різ­них джерел, або, навпаки, збіг доказів, що призводить до висновку про їх достовірність і силу для встановлення тієї або іншої обставини.

Якщо ж сумніву в доведеності якої-небудь обставини залишаються, воно не можна ви­знавати доведеним, також не можна покласти в основу свого переконань доказ, достовір­ність якого сумнівна. Очевидно, що переко­нань в достовірності кожного доказу і доста­тності їх сукупності для висновку про доведеність яких-небудь обставин може сфо­рмуватися саме на основі сукупності доказів і їх об’ єктивного, неупередженого досліджень.

Новий КПК України встановив елементи отримань доказів під час використання кон­фіденційного співробітника у кримінальному провадженні. Отримання конфіденційної ін­формації, яка повинна бути зафіксована як доказ повинна мати наступні умови допусти­мості фактичної інформації: отримана інфор­мація має «популярність» і можна перевірити її шляхом проведення негласних слідчих (ро­зшуковик) дій та встановити походження ін­формації; у разі отримань інформації від конфіденційного співробітника слідчий пови­нен надати доручення оперативним підрозді­лам для таємної перевірки та встановлення коло осіб, від яких виходить інформація або осіб, що її збирають; конфіденційна інформа­ція повинна мати загальні правила її встанов­лень, процедурної перевірки, а також прави­ла збирань, що гарантують їх повноту і відсутність розповсюдження інформації, що може привести до викриття конфіденційного співробітника та подальшої його участі у кримінальному провадженні;дотримань пра­вил, гарантуючих повноту і точність фіксації зібраної інформації та неприпустимість включень припущень.

Допустимість конфіденційної інформації, що може мати доказове значення, від інфор­мації, отриманої без дотримань цих правил, яка не здатна бути джерелом доказів повинна мати процедурні правила. Ці правила обумо­влюють можливість або неможливість вико­ристань отриманої інформації як доказів. На етапах досудового розслідування, коли вста­новлюється, чи має інформація властивість допустимості, аналізується, від кого вона ви­ходить, вьвляються зміст і послідовність здійснених дій зі збору інформації, характер і результати фіксації зібраної інформації.

Отримана інформація повинна бути орієн­тиром для фіксації доказів, правильного ви­значення та побудови версій у кримінальному провадженні. У даному разі вирішень пи­тань про закріплення інформації як докази припускає досліджень двох моментів. По - перше, чи входить факт, для встановлень якого притягується цей доказ, в предмет до­казування або в число фактів, з’ясування яких потрібне при перевірці версій і доказів. По - друге, чи здатний доказ, з урахуваньм його змісту, цей факт встановити. Вказані два мо­менти тісно пов’язані між собою.

В той же час у кожному конкретному ви­падку отримана конфіденційна інформація розглядається з позиції системи доказів та можливості її використання для виконання завдань кримінального проваджень, а саме: встановлення обставин, що входять в предмет доказувань; вьвлення доказів, які підтвер­джують конфіденційну інформацію, а саме відомості про місцезнаходжень, зміст, мож­ливих перешкодах, контакт з носієм інформа­ції; встановлень фактів, сукупність яких до­зволяє встановити обставини, що входить в предмет доказування; перевірка повноти і до­стовірності зібраних фактичних даних шля­хом процесуальної процедури, досліджень умов їх формування, передачі, зберігання.

У даному разі можна побудувати теорети­чну модель конфіденційної інформації, яка отримана від конфіденційного співробітника на стадії досудового розслідування та встано­вити її вимоги.

По-перше, конфіденційна інформація по­винна мати «фактичні дані», які за процедур­ною формою повинні бути зафіксовані щодо конкретних дій, певні події таким чином щоб відтворити картину кримінального правопо­рушень та закріпити докази.

Прикладом може надати факт проведення слідчим аудіо-відео запису відносно інфор­мації про отримань хабара. У даному разі фактичні дані будуть фактичними, оскільки мають пряме відношень до суспільно небез­печного діяння, а аудіо-відео запис містить інформацію, що має відношення до обставин вчиненого кримінального правопорушення. З точки зору теорії доказів вона відповідає ви­могам доказу.

Друга вимога вказує, що фактичні дані мі­стяться в їх джерелах та мають відношення до обставин кримінального правопорушення. Докази повинні бути обґрунтованими, підтве­рджувати або спростовувати певні обставини, що підлягають доказуванню по кримінально­му провадженню.

У даному разі конфіденційна інформація повинна бути зафіксована процесуальним шляхом у разі: вона є підставою для внесення її у Єдиний реєстр досудового розслідування тому що викриває обставини вчинення кримі­нального правопорушення; фіксування окре­мих моментів кримінального правопорушен­ня або його слідів; містить відомості, що можуть служити засобом встановлення істини під час кримінального провадження.

Наступна вимога свідчить, що будь-яка ін­формація, яка отримана від конфіденційного співробітника як доказ повинна відповідати закону відносно дотримання способів і форм її отримання, закріплення і використання джерел відповідного виду або типу процесуа­льного порядку.

Закон не встановив таких умов, але на практиці існують певні способи отримання доказів за допомогою технічних засобів, ви­значені форми їх закріплення, а також умови використання.

Емпірична база анкетування свідчить, що 90 % слідчих, 85 % прокурорів, 95 % опера­тивних співробітників оперативних підрозді­лів вважають, що інформація, яка отримана від конфіденційного співробітника повинна бути зафіксована під час досудового розслі­дування та визначена як доказ. Дані докази мають суттєве значення для суду під час су­дового розгляду.

Збирання доказів є початковий момент процедури кримінального провадження щодо доказування обставин кримінального право­порушення. вини підозрюваного у вчинені кримінального правопорушення. Слідчий по­винен дотримуватися положень чинного КПК України під час фіксації фактичних даних, ін­формації та у процесуальному порядку закрі­пити їх. Процесуальною гарантією у криміна­льному проваджені є процесуальна форма за допомогою якою суддя повинен встановити обставини кримінального правопорушення вину обвинуваченого та ухвалити вирок.

ЛІТЕРАТУРА

1. Жогин Н. В. Предварительное следствие в советском уголовном процессе / Н. В. Жо­гин, Ф. Н. Фаткуллин. - М. : Юрид. лит., 1965.- 198 с.

2. Ларин А. М. Доказывание на предвари­тельном расследовании в советском уголов­ном процессе / А. М. Ларин. - М. : Юрид. лит., 1961. - 220 с.

3. Міхеєнко М. М. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального коде­ксу України / М. М. Міхеєнко, В. П. Шибіко, А. Я. Дубінський. - К. : Наук, думка, 1997. - 410 с.

4. Овчинский С. С. Оперативно-розыскная информация / С. С. Овчинский. - М. : Спарк, 2000. - 220 с.

5. Слінько С. В. Теорія та практика рефор­мування досудового розслідування /

С. В. Слінько. - X. : Владимиров, 2011. - 280 с.

6. Стахівський С. М. Слідчідії як основні засоби збирання доказів / С. М. Стахівський. - К. : Атіка, 2009. - 64 с.

7. Строгович М. С. Курс советского уголо­вного процесса / М. С. Строгович. - М. Юриздат НКЮ СССР, 1958. - 440 с.

8. Теория доказательств в советском уго­ловном процессе / Н. В. Жогин, В. Г. Та - насевич, Г. М. Миньковский и др. ; под ред.

Н. В. Жогина. - М. : Юрид. лит., 1973. - 510 с.

9. Якубович Н. А. Понятие доказывания в советском уголовном процессе / Н. А. Якубов - чич // Советское государство и право. - 1965. - №7.-С. 114-120.

10. Белкин Р. С. Криминалистика и дока­зывание / Р. С. Белкин, А. И. Винберг. - М.,


1969.-320 с.

11. Рахунов Р. Д. Участники уголовно-про - цессуальной деятельности по советскому праву / Р. Д. Рахунов. - М. : Юрид. лит., 1961. - 210 с.

12. Шейфер С. А. Доказательства и дока­зывание по уголовным делам: проблемы тео­рии и правового регулирования / С. А. Шей­фер. - М. : Изд-во «Норма», 2008. - 300 с.



Максимов В. І. Визначення доказів у кримінальному провадженні / Максимов В. I. // Форум права. — 2013. — № 4. — С. 237—241 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j-pdf/FP_index. htm_2013_4_41.pdf

Розглянуто процедуру та процесуальний порядок отримання інформації від конфіден­ційного співробітника, яка підлягає перевірки, фіксації та оцінки під час досудового розслідувань. Приділено увагу визначенню доказів, теоретичним та практичним по­ложенням їх використання у кримінальному провадженні. Надано пропозиції щодо удосконалення чинного КПК.

Максимов В. И. Определение доказательств в уголовном производстве

Рассмотрены процедура и процессуальные положения получения информации от кон­фиденциального сотрудника в уголовном процессе Украины, возможности ее провер­ки, фиксации и оценки во время досудебного производства. Определены элементы до­казательств в уголовном судопроизводстве. Внесены предложения по дальнейшему совершенствованию уголовного производства и действующего УПК Украины.

Maksimov VI. Definition of Evidence in Criminal Proceedings

The procedure and procedural provisions of receipt of information from a confidential employee in the criminal process of Ukraine, the possibilities of its audit and evaluation of fixation during pre-trial proceedings Considered. The elements of evidence in criminal proceedings were fined. Made suggestions for further improvement of the criminal proceedings and the current Code of Criminal Procedure