joomla
ДО ПИТАННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ
Форум права

УДК 349.2

0. 1. КИСЕЛЬОВА, канд. юрид. наук, Сум­ський державний університет

Ключові слова: правове регулювання, локальні акти, централізоване законодавство, нормати - вно-правовий акт, трудове законодавство

Правове регулювання - це здійснюваний за допомогою певних об’єктивних та суб’єктив­них чинників процес впорядкування суспіль­них відносин, що передбачає їх юридичне за­кріплення та охорону. Традиційно в доктрині трудового права визначається, що для право­вого регулювання трудових відносин харак­терними є централізований та децентралізо­ваний (локальний) методи регулювання, які лежать в основі регламентації цих відносин. З огляду на це, важливе значення має визна­чення меж централізованого регулювання трудових правовідносин, так як локальне ре­гулювання, по суті, є другорядним, не повин­но виходити за рамки централізованого, супе­речити умовам, які встановлюється на рівні законів та інших нормативних актів.

Правове регулювання є невід’ємною части­ною складного механізму управління суспіль­ними відносинами, який сприяє їх організації, впорядкуванню та забезпеченню стабільності існування таких відносин. Від того, наскільки повно та всебічно будуть дослідженні питан­ня, що пов’язанні з правовим регулюванням суспільних відносин, залежить і рівень забез­печення прав, свобод і обов’язків учасників цих взаємовідносин. Необхідність організації життя суспільства на основі права є закономі­рно обумовленим підсумком розвитку людсь­кої цивілізації. Будь-яка держава має на меті вирішення покладених на неї завдань саме за допомогою права, це, зокрема, знаходить свій прояв у закріпленні цього моменту в осново­положних документах [1, с. 14]. Так, Консти­туція України проголосила, що наша держава є соціальною, правовою (ст.1 Конституції Укра­їни). Відповідно, це положення повинно бути забезпечено наявними, у тому числі правови­ми механізмами, засобами. Правильно вказано С. С. Алексеєвим, що правове регулювання за відповідних економічних та політичних умов є необхідністю, а право - це не тільки засіб за­кріплення, упорядкування суспільних відно­син, але й засіб розбудови суспільних поряд­ків, подальшого розвитку суспільних відносин [2, с.8-9]. Тому, без належного правового ре­гулювання суспільних відносин, подальший розвиток нашої держави та національної пра­вової системи неможливий. В тому числі, важ­ливе значення має правове регулювання у сфері праці. Погоджуємось з позицією В. І. Про - копенка, що без праці не існувало і не може існувати жодне суспільство [3, с.11]. А тому, дослідження питань правового регулювання трудових та тісно пов’язаних з ними відносин має значення не лише для галузі трудового права та правової системи в цілому, але й для суспільства загалом. Актуальність цього пи­тання пов’язана й з тим, що питання правового регулювання у сфері праці належним чином не досліджені, а відсутність нового кодифікова­ного акту, що відповідав би вимогам часу, зу­мовлює існування значної кількості законів та підзаконних актів у цій сфері, що лише ускла­днює відповідне правове регулювання.

Тематики правового регулювання трудових відносин у тій чи іншій мірі торкалися різні учені, серед яких варто відмітити наступних: Д. Ю. Гладких, Є. М. Глущенко, Д. В. Журав - льов, М. І. Іншин, В. М. Кудрявцев, В. І. Про - копенко, В. І. Щербина та інші. Все ж, незва­жаючи на проведені дослідження вищезазна­ченими вченими, досі не було представлено в науці трудового права комплексного ґрунтов­ного дослідження питання теоретичних аспек­тів правового регулювання трудових відносин.

Метою статті є наукове дослідження тео­ретичних аспектів правового регулювання трудових відносин.

Одним з центральних питань щодо право­вого регулювання трудових відносин, як за­значалось вище, є визначення меж локального регулювання, пошук оптимального поєднання централізованого та локального регулювання. Як слушно зауважує Є. М. Глущенко, межі правового регулювання трудових відносин - це межі владно-вольового впливу суб’єктів трудових відносин (як держави в особі її дер­жавних органів, так і окремо взятих роботода­вців) на трудові відносини, а також на відно­сини, що тісно пов’язані з ними, які надають можливість визначити реальні дії суб’єктів по реалізації норм права та ефективного регулю­вання таких відносин і є орієнтирами для ор­ганізації діяльності учасників трудових відно­син, забезпечення їх прав, свобод та інтересів [4, с.206]. Для визначення меж правового регу­лювання необхідним є дослідження, в першу чергу, питань локального регулювання, об­межень, які встановлено щодо локальних норм порівняно з централізованими.

В науковій літературі можна знайти пози­цію, що на сучасному етапі потрібно позбутися зайвої централізації трудових правовідносин, щоб дати простір для розвитку демократич­них тенденції, що пов’язані з існуванням не­державних форм власності [4, с.206]. Як на­слідок, існують значні обмеження централізо­ваного регулювання в сфері оплати праці, робочого часу і часу відпочинку, охорони праці, і навіть в інституті трудового договору, не беручи до уваги необхідність співвідно­шення централізованого і децентралізованого регулювання, особливо в сфері зайнятості на­селення, що могло б зменшити надмірну екс­плуатацію найманих працівників на ринку праці з боку роботодавців. Однак, підтримує­мо позицію Д. Ю. Гладких, що «локальные нормы - это верхний (наиболее конкретный) «этаж» дифференциации, который должен быть сцементирован с другими «этажами», построенными централизованным способом правового регулирования» [5, с. 133-134]. Тобто локальне регулювання невіддільне від централізованого, і відмовитись повністю від участі держави в правовому регулювання трудових відносин не тільки не можливо, але й недоцільне. Адже надмірна кількість повно­важень для роботодавців в питанні правового регулювання трудових відносин також може призвести до зловживань з їх боку. Отже, хо­ча локальне правове регулювання за своєю суттю та призначенням не повинно виходити за межі приписів, встановлених на централі­зованому рівні, зокрема суперечити їм.

Говорячи про механізм правового регулю­вання трудових та пов’язаних з ними відно­син, варто окремо зупинитись на елементах цього механізму, основним з яких є правові норми. Найбільш загальне її визначення міс­титься у підручнику О. Ф. Скакун, згідно з яким норма права - «це загальнообов’язкове, формально-визначене правило поведінки (зра­зок, масштаб, еталон), встановлене або санк­ціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свобо­ди і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма захо­дами державного впливу, аж до примусу» [6, с.275]. При цьому, більшість вчених пого­джуються з тим, що правова норма, за своєю сутністю є правилом, моделлю поведінки. Однак, кожна норма має своє призначення, тому правове регулювання у сфері праці здій­снюється за допомогою різних, диференційо­ваних норм права.

Тобто, для регулювання суспільних відно­син, які пов’язані з працею, використовуються різні за ознаками, але однакові за природою (правові) та сутністю (правила поведінки) но­рми. Виходячи з положень доктрини теорії права, виділяють правові норми за такими ознаками: за різним їх характером (імперати­вні, диспозитивні та рекомендаційні норми); за функціями, які виконують норми (регуля­тивні та охоронні норми); за значенням вста­новленого припису (матеріальні та процесуа­льні норми); за ступенем деталізації правила поведінки (загальні та спеціальні норми); за ступенем визначеності викладених елементів правової норми (абсолютно-, відносно-визна - чені та альтернативні норми); за суб’єктом правотворчості (в рамках трудового права особливе значення мають норми суб’єктів со­ціального партнерства); за сферою дії (норми загальнодержавної дії, норми обмеженої дії і локальні норми); за часом дії (постійні та тимчасові норми); за юридичною силою (но­рми законів та норми підзаконних норматив­них актів).

Цей поділ повною мірою стосується і норм трудового права. Відповідно, визначена вище сукупність засобів встановлення необхідних правил поведінки в сфері трудових відносин повною мірою використовується при здійс­ненні правового регулювання праці. Як наго­лошує в цьому аспекті Д. В. Журавльов, що трудове законодавство є самостійною і важли­вою галуззю національного законодавства, яке за допомогою різних за характером, природою і функціональним призначенням нормативних приписів регулює трудові та тісно пов’язані з ними відносини [7, с.7]. При цьому, враховую­чи регулятивне призначення права та його норм, вибір конкретного виду правової норми безпосередньо залежить від тих суспільних відносин, які необхідно врегулювати.

З огляду на значну кількість норм, направ­лених на регулювання відносин у сфері праці, можна говорити про наступну особливість правового регулювання досліджених відно­син - значна ступінь диференціації правового регулювання праці. Її сутність водиться, зага­лом, до наявності значної кількості спеціаль­них норм, які встановлюють відмінні, порів­няно із загальними, правила поведінки щодо окремих суб’єктів (неповнолітніх, жінок, ін­валідів тощо) чи відносин в окремих галузях, на певних територіях тощо. Давно стало аксі­омою в доктрині трудового права, що дифе­ренціація є об’єктивно необхідним правовим засобом регулювання правовідносин в межах галузі трудового права, крім того, є наслідком певної різнорідності тих правовідносин, що складають предмет правового регулювання трудового права. Як вказує С. В. Поленіна, процес диференціації нормативного регулю­вання проявляється в членуванні самої систе­ми права на галузі, підгалузі, інститути та су - бінститути, причому можлива одночасна зміна сфери правового регулювання відповід­ної галузі [8, с.140].

Беручи до уваги, що різні відносини мо­жуть регулюватися у різний спосіб, за допо­могою відмінних за своїм характером право­вих норм, які є основною складовою методу правового регулювання, а для трудового пра­ва важливим є поєднання централізованого та децентралізованого методів, то від специфіки суспільного відношення (його складових) та вибору методу прямо буде залежати характе­ристика норми, яка використовується для правового регулювання відносин з праці, а відповідно буде мати місце або єдність, або диференціація правового регулювання праці.

Оскільки правова норма складає норматив­ну основу механізму правового регулювання [2, с.34-35], то визначальною його ознакою є поняття «правове», тобто засноване на праві. Визнаючи норму права основою механізму правового регулювання трудових відносин, слід підкреслити, що вона не є виключно єди­ним його елементом, оскільки існує певна сис­тема взаємопов’язаних та взаємодіючих еле­ментів, які утворюють цей механізм. До елементів механізму правового регулювання відносять в літературі, крім правових норм, також нормативно-правові акти, акти офіцій­ного тлумачення, юридичні факти, правовід­носини, акти реалізації права, правозастосовчі акти, правосвідомість, режим законності [9, с.278]. Погоджуємося з позицією В. Н. Кудряв - цева, що будь-яка правова норма приймається заради того, щоб забезпечити певні, заздале­гідь сплановані зміни або задля закріплення існуючого в об’єкті впливу, однак прийняття правових норм є лише першим кроком право­вого регулювання [10, с.20-21].

Важливою складовою механізму правового регулювання праці є нормативно-правові акти. Адже реальна дія правових норм безпосеред­ньо пов’язана з їх зовнішнім вираженням, за­кріпленням у офіційних документах, де най­важливішим й найбільш розповсюдженим з них є нормативний правовий акт [9, с.294]. В літературі нормативно-правовий акт визнача­ється як акт-волевиявлення (рішення) упов­новаженого суб’єкта права, що регулює сус­пільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинен­ня) на основі цих норм прав і обов’язків учас­ників конкретних правовідносин, міри відпо­відальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення [6, с.312]. При цьому, біль­шість вчених підтримують позицію що сут­ність нормативно-правового акту зводиться до того, що це офіційний акт правотворчості, в якому містяться норми права, тобто право­вий акт є джерелом права, його зовнішньою формою [9, с.294-296; 11, с.239-240]. Зви­чайно, форма не може не наслідувати ознаки змісту, тому, враховуючі різні ознаки, існу­ють їх різні види, які утворюють класифіка­цію правових актів, яка значною мірою спів­відноситься з видами правових норм. За допомогою таких різних нормативних актів і здійснюється безпосереднє регулювання різ­номанітних суспільних відносин в галузі тру­дового права. При цьому, нарівні із законами, основним з яких є кодифікований акт - Ко­декс законів про працю, існує значна кіль­кість підзаконних актів, що безпосередньо регулюють трудові та тісно пов’язані з ними відносини, важливе місце серед яких посіда­ють акти Міністерства соціальної політики. Також особливістю правового регулювання у сфері праці є значна кількість актів колиш­нього СРСР, що й досі використовуються з цією метою.

Отже, для ефективного регулювання тру­дових відносин, а також відносин, тісно пов’язаних з трудовими, використовуються різні за ознаками, але однакові за природою (правові) та сутністю (джерело правил пове­дінки) засоби (нормативно-правові акти). І для правового регулювання трудових відно­син, враховуючи специфіку кожної групи ві­дносин окремо, їх значення та інші ознаки, використовуються і різні види нормативно- правових актів [9, с.294-296; 11, с.241-245]. Так, правові норми є виключно спрямовани­ми на врегулювання суспільних відносин, встановлення для них певних рамок, що зу­мовлює окреслення предмету правового регу­лювання галузі трудового права, і їх вибір (вид) залежить, як було наголошено вище, від специфіки суспільних відносин та методу, за допомогою якого вони впорядковуються. Конкретні форми вираження права, як вказує

В. І. Прокопенко, залежать від ступеня важли­вості суспільних відносин, що ними регулю­ються, галузевої незалежності, компетенції органу, що здійснює правотворчість [3, с.58]. Що ж стосується нормативно-правових актів, вони безпосередньо відображають специфіку методу трудового права [12, с.21].

Щодо поняття «законодавство», то його розуміють як у широкому значенні - як суку­пність нормативних акти, що складають сис­тему законодавства, так і у вузькому - тільки система законів. Відносно до нашого предме­ту дослідження, широке розуміння поняття трудового законодавствам є більш правиль­ним, саме таке тлумачення відображає існую­чу систему нормативно-правових актів, якими безпосередньо регулюються відносини в сфе­рі праці, а також особливість методу правово­го регулювання в цій галузі права України. Аналогічна позиція відображена у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.1998 р., №12-рп/98: терміном «законодавство», що вживається для визначення сфери застосу­вання контракту як особливої форми трудо­вого договору, охоплюються закони, чинні міжнародні договори України, згода на обо­в’язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради

України, укази Президента України, декрети й постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень і відповідно до Конституції й законів України [13].

Отже, нормативно-правові акти виступають засобом, за допомогою якого правові норми (правила поведінки) з абстрактної форми пе­реходять до площини реального втілення у су­спільні відносини як їх регулятор. Слід підтри­мати думку Д. В. Журавльова, що за допомогою правових актів відбувається наближення змісту нормативних приписів до конкретного суб’єк­та трудових відносин та конкретного місця й умов їх реалізації [7, с.10].

Отже, правове регулювання трудових та тісно пов’язаних з ними відносин - це здійс­нюваний за допомогою певних об’єктивних та суб’єктивних чинників процес впорядку­вання відносин у сфері праці, що передбачає їх юридичне закріплення та охорону. Основою механізму правового регулювання є норми права та нормативно-правові акти, що допома­гають трансформувати абстрактні правила по­ведінки у реальні права та обов’язки суб’єктів трудового права (передусім, працівників та роботодавців). Щодо меж правового регулю­вання трудових відносин, принцип оптималь­ного поєднання централізованого і локально­го правового регулювання є однією із важливих засад функціонування трудового права. При цьому, локальне правове регулю­вання за своєю суттю та призначенням не по­винно виходити за межі приписів, встановле­них на централізованому рівні, зокрема суперечити їм.

ЛІТЕРАТУРА

1. Лукаш С. С. Співвідношення централі­зованого і локального регулювання трудових відносин в умовах ринкової економіки: дис. ... доктора юрид. наук / С. С. Лукаш. - X., 2011.-387 с.

2. Алексеев С. С. Механизм правового ре­гулирования в социалистическом государстве /

С. С. Алексеев. - М. : Юрид. лит., - 1966. - 188 с.

3. Прокопенко В. І. Трудове право України : підручник / В. I. Прокопенко. - X. : Консум, 1998.-480 с.

4. Глущенко Є. М. До питання меж право­вого регулювання трудових відносин / Є. М. Глущенко // Актуальні проблеми права: теорія і практика. - 2002. - № 25. - С. 206-209.

5. Гладких Д. Ю. Воздействие принципов трудового права на правовое регулирование служебно-трудовых отношений в органах внутренних дел: дис. ... кандидата юрид. наук/ Д. Ю. Гладких. - Пермь, 2002. - 189 с.

6. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : підручник / О. Ф. Скакун. - X. : Консум, 2001. - 656 с.

7. Журавльов Д. В. Система трудового за­конодавства України : автореф. дис. на здо­буття наук, ступеня канд. юрид. наук : спец.

12.0. 05 / Д. В. Журавльов. - X.: 2005. - 19 с.

8. Поленина С. В. Теоретические пробле­мы системы советского законодательства / С. В. Поленина. - М. : Наука, 1979. - 205 с.

9. Теория государства и права : учеб. для вузов / под ред. проф. В. М. Корельского и проф. В. Д. Перевалова. - 2-е изд., изм. и доп. - М. : НОРМА 2002.-616 с.

10. Кудрявцев В. Н. Эффективность право­вых норм / В. Н. Кудрявцев, В. И. Никитинс­кий, И. С. Самощенко, В. В. Глазырин. - М. : Юрид. лит., 1980. -280 с.

11. Хропанюк В. Н. Теория государства и права : учеб. пособие для высших учеб. заве­дений / В. Н. Хропанюк ; под ред. проф.

В. Г. Стрекозова. - М. : Дабахов, Ткачев, Ди - мов, - 1995. - 384 с.

12. Трудовое право России : учебник - М. : Изд-во Проспект, 2003. - 496 с.

13. Рішення Конституційного Суду Украї­ни у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство») : від 09.07.1998 p. // Офіційний вісник | України. - 1998. - № 32. - С. 59.

Кисельова О. І. До питання правового регулювання трудових відносин: теоретичні аспекти /О. І. Кисельова//Форум права. — 2013. — № 4. — С. 148—153 [Електроннийре­сурс]. - Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j-pdf/FP_index. htm_2013_4_27.pdf

Досліджено теоретичні аспекти категорії «правове регулювання трудових відносин» та її складових. Досліджено особливості механізму правового регулювання у сфері праці, особливу увагу присвячено вивченню окремих аспектів та особливостей нормативно - правового регулювання трудових та тісно пов’язаних з ними відносин. Визначено спе­цифіку співвідношення єдності та диференціації у сфері праці.

Киселева Е. И. К вопросу правового регулирования трудовых отношений: теоретиче­ские аспекты

Исследованы теоретические аспекты категории «правовое регулирование трудовых отношений» и ее составляющих. Исследованы особенности механизма правового ре­гулирования в сфере труда, особое внимание посвящено изучению отдельных аспек­тов и особенностей нормативно-правового регулирования трудовых и тесно связанных с ними отношений. Определена специфика соотношения единства и дифференциации в сфере труда.

Kiseleva E. I. On the Issue of Legal Regulation of Labor Relations: Theoretical Aspects

The article examines the theoretical aspects of the category «Legal regulation of labor rela­tionship» and its components. Researched the features of the mechanism of legal regulation of labor sphere, special attention is devoted to the study of some aspects and features of the legal regulation of labor and closely related relations. The specificity value of unity and dif­ferentiation in the workplace was defined.