joomla
ЕВОЛЮЦІЯ ЗМІСТУ СУВЕРЕНІТЕТУ: ПРИЧИНИ І ФАКТОРИ
Форум права

УДК 341.23

О. М. СІВАШ, канд. юрнд. наук, доц., Наці­ональний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

Ключові слова: суверенітет, незалежність, гло­балізація, наднаціональність

Суверенітет є фундаментальним поняттям міжнародного і конституційного права. Як справедливо відзначав І. Д. Лєвін: «Найбільш насущні проблеми державного і міжнародно­го права - питання самої суті цих галузей права, про відношення міжнародного права до національного права, про юридичну при­роду міжнародної організації, про носія вищої влади в державі, про «розподіл влади», про природу союзної держави, про межі влади держави - всі ці питання найбезпосереднішим

І органічнішим чином пов’язані з проблемою суверенітету, а їх рішення з вирішенням про­блеми суверенітету» [1, с. З]. Не можна не по­годитися з думкою іншого відомого ученого - міжнародника - В. Е. Грабаря, який називав «питання про поняття держави, її державнос­те і незалежності загальним і в той же час ос­новним і найважливішим питанням міжнаро­дного права, без розгляду якого неможливо скласти собі вірного уявлення і про окремі інститути» [2, с.5].

Таке значення питання про суверенітет ці­лком обґрунтоване, оскільки, як вірно підкре­слює І. І. Лукашук: «Природа міжнародного права детермінується характером суб’єктів і їх взаємодії» [3, с. 10]. Суверенітет іманентно пов’язаний з державою. Остання ж тривалий час була єдиним, а зараз є основним суб’єк­том міжнародного права, яке «розвивається по своїй власній логіці, знаходячи в понятті суверенітету основний елемент диференціа­ції» [4, с.42]. Тому з часу появи боденівськой концепції, суверенітет не виходив з кола пріоритетних і найбільш спірних питань нау­ки міжнародного і конституційного права. Дискусії навколо змісту цього поняття, якос­тей суверенітету, щодо співвідношення між­народного права і суверенітету держави су­проводжували це поняття з моменту його появи. Однак, як справедливо зазначає

B. C. Вєрєщєтін: «міжнародне співтовариство, що раніше сприймалося міжнародним правом тільки як сукупність держав, все більше про­являє себе як суспільство всіх людей, що жи­вуть на землі, як загальнолюдська спіль­ність». «Наївно було б стверджувати, що у зв’язку з цим держави перестали бути основ­ними діючими особами на міжнародній арені, - продовжує науковець, - однак жодна держав­на влада зараз вже не може не рахуватися з народними рухами, суспільними організація­ми, суспільною думкою...». На його думку відбуваються серйозні зміни в деяких фунда­ментальних основах міжнародного права. В цьому зв’язку B. C. Вєрєщєтін передусім виді­ляє еволюцію доктрини і практики суверені­тету [5, с. З, 5]. Глибокі зміни в світовій сис­темі викликають запеклі дискусії в сучасній науці міжнародного права щодо суверенітету саме у зв’язку з питанням про місце і роль держави в сучасному світо порядку1. В науці продукується широкий спектр ідей стосовно майбутнього суверенної держави. Метою да­ної статті є аналіз основних факторів що впливають на еволюцію змісту суверенітету та характеру цього впливу.

Отже, концепція суверенітету - продукт певних історико-політичних відносин. Як справедливо зазначав Г. Еллінек «Суверенітет по своєму історичному походженню є уяв­лення політичне, таке, що лише надалі перет­ворилося на правове. І продовжуючи свою думку, він відзначає: «Не мислителі відкрили його - його створили ті великі сили, боротьба яких склала зміст ряду сторіч» [7, с.317]. Су­веренітет став бойовим гаслом тієї оборонної і наступальної боротьби, яку довелося витри­мати державній владі і особливо владі націо­нальної держави, яка розвивалася, з середньо­вічним політичним устроєм, що розкладався, з феодальним порядком і домаганнями усес­вітнього панування пап та імператорів Свя­щенної Римської Імперії [8, с.283]. Як зазначає Валлерстайн : «Суверенітет, як його визнача­ють з XVI ст., - це вимога, що породжена не стільки самою державою, скільки міждержа­вною системою. Це по суті двоєдина вимога спрямована як всередину, так і зовні. Оберне­ний всередину держави суверенітет передба­чає, що в межах своїх кордонів держава має право проводити будь-яку політику, яку вва­жає розумною, приймати будь-які закони, які вважає необхідними, і при цьому ніхто - ні окремі індивіди, ні групи, ні внутрішньодер­жавні структури - не вправі відмовитися від їх виконань. Суверенітет обернений зовні, передбачає, що жодна інша держава не має права претендувати - ні прямо, ні опосеред­ковано - на повноваження даної держави в межах власних кордонів, оскільки така спроба означала б замах на її суверенітет» [9, с. 82-83].

Новий погляд на державу починає форму­ватися в Західній Європі лише на порозі Но­вого часу в Х'УІ-ХУП ст., і видимою межею виступає тут теорія суверенітету Ж. Бодена [10, с.17]. Суверенною Ж. Боден називав вла­ду, яка є вищою усередині країни і незалеж­ною зовні. Наявність суверенної влади він розглядав як основну і необхідну ознаку дер­жави. Саме в ідеї про те, що в державі суве­ренітет знаходить свій вищий прояв, полягає головна заслуга Бодена. Він визначив сувепочинається історія цього поняття» [12, с.245] .

Міжнародно-правова концепція державного суверенітету вперше отримала договірно-пра - вову основу у Вестфальському мирі 1648 р., який завершив тридцятирічну війну в Євро­пі[13]. Цей договір остаточно закріпив принцип суверенної рівності держав як політично- правову основу міжнародного спілкування. Автори роботи «Вестфальський мир» зазна­чають: «Суверенітет став центральним понят­тям того режиму міжнародного права, під владарюванням якого розвинулися сучасні держави Європи і який ці держави в процесі просування колоніалізму, а потім деколоніза­ції поширили по всьому світу» [13, с.8].

В силу сказаного суверенітет зазвичай ви­значали як верховну і необмежену владу. У

XIX ст. ця концепція отримала яскраве закрі­плення в німецькій юридичній науці, яка зна­ходячись під впливом Гегеля, тісно пов’язу- вала суверенітет зі всемогутністю[14], що вили­валося у заперечень міжнародного права. На противагу цім ідеям соціологічна школа запро­понувала повністю вигнати суверенітет із теорії

Права, як поняття застарілого, визначивши мі-

»-* »-*6 жнароднии правопорядок як верховнии.

Однак, принцип суверенітету міцно вкоре­нився в міжнародному праві. Він лежить в основі відносин між Об’єднаними Націями, як про це сказано в ст.2 п.1 Статуту 00Н: «Організація заснована на принципі суверен­ної рівності всіх її членів». У ст.2 п.7 перед­бачається принцип, що захищає свободу дер­жав - принцип невтручання у справи, що по суті входять до внутрішньої компетенції будь-якої держави.

В доктрині міжнародного права сформу­лювалось наступне визначення суверенітету - це незалежність держави в міжнародних від­носинах і територіальне верховенство в ме­жах держави. Однак, «разом із стрімким роз­витком міжнародного права після другої світової війни швидко еволюціонує поняття суверенітету держави, причому в рамках того ж визначення» [14, с. 15].

Рушійна сила суттєвих перетворень, про­цес, що є багатоплановим і макромасштаб - ним, охоплює всі сторони життя суспільства є глобалізація. Остання проявила себе вже у XX ст., але повний розмах отримає у XXI ст. Глобалізація представляє собою всесвітній процес, що взаємопов’язує національні соціа - льно-економічні утворення в єдину світову економічну і суспільну систему [15, С.1]. В результаті світ стає більш пов’язаним і більш залежним від всіх його суб’єктів. Відбуваєть­ся як зростання кількості загальних для дер­жав проблем, так і розширення кола і типів суб’єктів, що інтегруються [16, с.88]. Ці об­ставини викликають необхідність адаптації міжнародної системи в контексті динамічних глобальних перетворень. Сучасна система міжнародного права, основою якої є статут 00Н, що приймався для регулювання відно­син в міждержавній системі, має реагувати на глобальну систему що формується. Серед глобальних проблем питань суттєвого удо­сконалень управління вийшла на перший план. Виникає питань щодо визначень ролі, компетенції і суверенітету держав в умовах єдиної економічної і суспільної системи; не­обхідність уточнення меж суверенітетів дер­жав з урахуваньм дій різних інших суб’єктів на субнаціональному, транснаціональному і наднаціональному рівнях (ТНК, чисельні не­державні організації та ін.).

В умовах необхідності удосконалення управління безперечно зростає роль міжнаро­дних організацій. Створення крупномасштаб - ної система останніх, безперечно «вносить суттєві зміни в процес функціонувань між­народного права, удосконалюючи його орга­нізаційну інфраструктуру й інституціоналі - зуючи цей процес» [17 с.54]. Висловлюються погляди, згідно з якими суверенітет держави, якщо не ліквідується, то суттєво обмежується міжнародними організаціями, особливо над­національними. Серед міжнародних організа­цій особливе місце займає 00Н. Формально держави мають в 00Н ті ж повноважень, якими вони були з дня засвоєнь організації. Але відбуваються суттєві зрушення в мента­льності 00Н. Однією з причина цих зрушень є здвиг у відношенні держав до їх суверенних прерогатив, к проблемі глобального управлін - ь і їх ролі в 00Н. Ментальність «згода дер­жави» замінюється ментальністю «держави зобов’язані йти в напрямку». Така перебудова культури 00Н досить тонка і непомітна, але далеко не тривіальна. Держави все в більшій мірі усвідомлюють, що вони стоять перед об - личчям проблем і загроз, з якими вони самі не впораються і це примушує їх дозволяти 00Н діяти у відповідності з новими завданьми.

Це сейсмічне зрушень в культурі 00Н найбільш очевидний в області, пов’язаній з правами людини і демократичним правлін­ням. В цих питаннях держави все більше схи­ляються до ідеї, що все що відбувається в державах в цій сфері, легітимно стає справою всіх держав. Світове співтовариство почало усвідомлювати той нерозривний зв’язок, який існує між становищем особистості і її прав і свобод в окремих державах і стану міжнарод­них відносин. «В статуті 00Н, - писав А. Фе- дрос, - покладена ідея, що держава, яка не надає своїм громадянам визначеного мініму­му прав, завжди буде намагатися привити їм агресивну ідеологію з тим, щоб таким чином направити невдоволення своїх підданих на іноземні держави. Тому Статут визнає, що захист прав людини на тільки бажаний з точ­ки зору людства, а й необхідний для підтри­мань міжнародного миру» [18, с.23]. Отже принцип невтручання зазнає суттєвих зміни, оскільки такі докорінні питань життя дер­жав, як права людини, демократія, верховенс­тво права перестають бути виключно внутрі­шньою справою.

Існує тенденція до розширення компетен­ції міжнародного контролю, який все глибше проникає у суверенну сферу держав[15]. Зростає число і різноманітність засобів міжнародного впливу на державу, яка порушує права люди­ни. Створюються міжнародні інститути, які передбачають можливість прямого звернень до них індивідом, що закріплюється в новіт­ніх конституціях[16].

Посилення гуманітарної складової у пог­лядах про міжнародні відносини спонукає до критики суверенітету, породжує спроби від­шукати можливості його обмеження. Колізія між правами людини і суверенітетом сьогодні доволі висока, оскільки міжнародне співтова­риство не готове примушувати до дотриман­ня прав людини побоюючись порушень рів­новаги світу [20, с.67]. Особливо гостро постало питання про можливість здійснень «гуманітарної інтервенції». Воно переросло в концепцію «відповідальності щодо захисту», суть якої в наступному: коли держава не зда­тна захистити людей - будь то через відсутність можливостей, або через відсутність волі, - від­повідальність переходить до широкого між­народного співтовариства[17].

Зазначаючи проблему впливу інтеграцій­них процесів на суверенітет держав, потрібно зауважити, що в міжнародному праві позна­чилися нові погляди на питання міжнародної правосуб’єктності, що не може не відбивати­ся на підходах щодо досліджень концепції суверенітету. В цьому зв’язку доречно зупи­нитись на ТНК.

В капіталістичних державах економічна і фінансова система контролюються крупними компаніями, в розпорядженні яких знаходять­ся кошти, що перевищують бюджети багатьох країн. Маючи таку могутність, компанії сут­тєво впливають на внутрішню і зовнішню по­літику держави. З іншого боку, компанії до­волі успішно уникають контролю з боку держави. Глобальна ж економіка у визначній мірі контролюється крупним капіталом, який виступає домінуючою економічною силою. Отже, можливості контролю діяльності ТНК з боку держав всередині країни і ще в більшій мірі за її кордонами є доволі обмеженими. Зазначені явища вплинули на появу теорій, які обґрунтовували необхідність передачі пе­вних секторів державної влади корпораціям. Одні теорії говорять про крах національних держав, інші, не настільки категоричні, напо­лягають на тому, що управління, яке має кар­динальне значення для ринкової економіки, не повинно ототожнюватися з державою.

Значним чинником, що вливає на сучасні підходи до проблеми суверенітету є доктрина наддержавності. Проблему співвідношень суверенітету держав і наддержавних міжна­родних організацій породило створення Єв - росоюзу[18]. Як відомо, створення цієї органі­зації почалося з утворення самостійних але взаємопов’язаних організацій: Європейського об’єднань вугілля та сталі (ЄОВС) (1951 p.), Євроатома та Європейського економічного співтовариства (1957 p.). Уже першій інтегра­ційній угоді - Договорі про заснування ЄОВС проглядалися елементи наддержавності. Маа­стрихтський договір про створень ЄС 1992 р. закріпив складний правовий механізм, за до­помогою якого група держав передала частину своїх власних прав в компетенцію міжнарод­ної регіональної організації. Наднаціональний характер правопорядку ЄС вбачається в пра­ві його органів видавати обов’язкові для держав-членів та їх громадян владні акти прямої дії, що мають пріоритет над внутріш­ньодержавним правом при цьому інтереси Союзу мають перевагу. У відносинах з тре­тіми державами суверенні права зберігаються за державами-членами ЄС, хоча і з певними вилученнями, пов’язаними з їх зобов’язан - ьми, які випливають з членства в союзі. За Лісабонськими угодами 2007 р. ЄС набув статусу юридичної особи. Таким чином, ЄС як наддержавна організація стає на щабель вище за державу, але це не призводить до панування над нею, оскільки за членами Со­юзу зберігається статус держави. Розвиток Європейського союзу йде по шляху збіль­шення кількості повноважень центральних органів європейського інтеграційного об’єд­нань в сферах зовнішньої політики та еконо­міки, а також розвитку елементів наддержав­ного. Отже актуальним будуть залишатися питання: чи має ЄС суверенітет, чи суверен­ними є держави, що утворюють Союз; про правову природу ЄС.

Ми спробували окреслити основні факто­ри, що впливають на дискусії навколо суве­ренітету. Аналіз цих факторів і характеру їх впливу, на нашу думку свідчить, що держава, а разом з нею і її політико-правова якість - суверенітет та міждержавна система живі й продовжують існувати але вони еволюціону­ють, що означає їх адаптацію до нових умов.

Відносно суверенітету, що підпадає під вплив вказаних чинників, доречніше ставити питан­ня скоріше не про наявність чи відсутність останнього, а про ступінь і обсяг володіння суверенними повноваженнями. В умовах не­обхідності колективних дій і глобальної коо­перації міждержавна система, з досить широ­ким тлумаченням прерогатив суверенітету, поступово перетворюється в міждержавну систему, члени якої обмежені у вільному ви­користанні своїх суверенних прав.

ЛІТЕРАТУРА

1. Левин И. Д. Суверенитет / И. Д. Левин. - М. : Юрид. изд-во М-ва юстиции СССР, 1948. - 375 с.

2. Грабарь В. Э. Римское право в истории международно-правовых учений. Элементы международного права в трудах легистов XII - XIV веков / В. Э. Грабарь. - Юрьев : Тип. К. Маттиссена, 1901. -1—VII + 293 с.

3. Лукашук И. И. Международное право. Общая часть : учебник / И. И. Лукашук. - М. : Изд-во БЕК, 1997.-371 с.

4. Нгуен Куок Динь. Международное пуб­личное право : в 2 т. Т. 1. Формирование ме­ждународного права. Кн. 2. Международное сообщество : пер. с фр. / Нгуен Куок Динь, Патрик Дайе, Алэн Пеле. - Киев : Сфера, 2000. - 440 с.

5. Верещетин B. C. «Общее правовое по­ле» современного мира / B. C. Верещетин // Советский журнал международного права. - 1991. -№ЗЧ - С. 3-17.

6. Boutros Boutros-Ghali. Foreword to: NGOs, the UN, end Global Governance / Ed. Thomas G. Waiss. Leon Gonderken. - London, 1996.

7. Еллинек Г. Общее учение о государстве / Г. Еллинек. - СПб. : Изд. юрид. кн. магазина

Н. К. Мартынова, 1908. - 599 с.

8. Палиенко Н. И. Суверенитет. Историче­ское развитие идеи суверенитета и её право­вое значение / Н. И. Палиенко // Временник демидовского Юрьевского лицея. - 1904. - Кн. 89. - С. 1-76.

9. Валлерстайн И. Конец знакомого мира: Социология XXI века / И. Веллерстфйн. Пер. с англ. под ред. В. И. Иноземцева. - М. : Ло­гос, 2004. - 368 с.

10. Грачев Н. И. Происхождение сувере­нитета: Верховная власть в мировоззрении и практике государственного строительства традиционного общества монография /

Н. И. Грачев. - М. : Зерцало-М, 2009. - 320 с.

11. Алексеев H. Н. Идея государства. Оче­рки по истории политической мысли /

H. Н. Алексеев. - Нью-Йорк, 1955. - 350 с.

12. Jean Bodin. Verhandlungen der internationalen Bodin Tagung in München / Hrsg. von H. Denzer - München : Beck, 1973. - XVI, 547 s.

13. Білер Г. Вестфальський мир 1648 p. (до 350-ї річниці договорів) / Г. Білер,

А. Дмитрієв. - К. : Ін Юре, 1988. - 180 с.

14. Клименко Б. М. Суверенитет правового государства / Б. М. Клименко // Московск. жу­рнал международного права. - 2000. - № 3. - С. 15-22.

15. Лукашук И. И Глобализация, государ­ство, право, XXI век / Лукашук И. И. - М. : Спарк, 2000. - 279 с.

16. Гринин Л. Е. Глобализация и процессы трансформации национального суверенитета / Гринин Л. Е. // Век глобализации. - 2008. - № 1. - С. 86-97

17. Лукашук И. И. Функционирование международного права / И. И. Лукашук / отв. ред. Мюллерсон Р. А. - М. : Наука, 1992. - 222 с.

18. Verdross A. Idees directrices de Г ONU /

A. Verdross // Recueil des cours de Г Académie de droit international. - Vol. 83. - 1953. - № 11.

19. Кривчикова Э. C. Проблема деятель­ности международных организаций на рубе­же XX и XX столетий / Э. С. Кривчикова // Международное право в современном мире : сб. ст. / отв. ред. Ю. М. Колосов. - М. : Меж­дународные отношения, 1991.-С. 135-146.

20. Karin M. Fierke. Diplomatic Interven­tions: Conflict and Change in a Globalizing

World. - New York : Palgrave Macmillan, 2005. 238 p.



Сіваш О. M. Еволюція змісту суверенітету: причини і фактори / О. М. Сіваиі // Фо­рум права. — 2013. — № 4. — С. 374—380 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j-pdf/FP_index. htm_2013_4_64.pdf

Досліджуються фактори, які вплинули на формування сучасних теорій про зміст суве­ренітету. Розглядається питань суверенітету держави в контексті зростання ролі між­народних організацій. Аналізуються зміни в тлумаченні меж суверенітету і принципу невтручання у зв’язку зі зміною ставлення до питань захисту прав людини і демокра­тії. Розглядається проблематика державного суверенітету в умовах євроінтеграції.

Сиваш Е. М. Эволюция содержания суверенитета: причины и факторы

Исследуются факторы, которые повлияли на формирование современных теорий о со­держании суверенитета. Рассматривается вопрос суверенитета государства в контексте возрастания роли международных организаций. Анализируются изменения в толкова­нии пределов суверенитета и принципа невмешательства в связи с изменением отно­шения к вопросам защиты прав человека и демократии. Рассматривается проблемати­ка государственного суверенитета в условиях евроинтеграции.

Sivash О. М. Evolution of the Content of Sovereignty: Reasons and Factors

The factors which had an influence on formation the contemporary theories of content of sovereignty are studied. The question of sovereignty in the context of the increasing role of international organizations is examined. The changes in the interpretation of the limits of sovereignty and the principle of non-interference in connection with changes in attitude to the protection of human rights and democracy are analyzed. The problems of state sovereignty in conditions of European integration are considered.