joomla
ДО ПИТАННЯ ПРО ОБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ.365-2 КК УКРАЇНИ (ЗЛОВЖИВАННЯ ПОВНОВАЖЕННЯМИ ОСОБАМИ, ЯКІ НАДАЮТЬ ПУБЛІЧНІ ПОСЛУГИ)
Форум права

УДК 343.358

Ю. І. ШИНДЕЛЬ, Харківський національ­ний університет внутрішніх справ

Ключові слова: об 'єкт злочину, зловживання повноваженнями, надання публічних послуг

Ретельна увага до визначення поняття і сутності об’єкту злочину традиційна і харак­терна саме для російського дореволюційного, радянського і натепер - українського кримі­нального права. Представники російської до­революційної юридичної науки (В. Д. Спасо- вич, О. Ф. Кистяковський, М. Д. Сергєєвський, М. С. Таганцев, В. М. Хвостов) велику увагу приділяли розробці поняття об’єкту злочину, хоча і давали його формальне визначення. Сучасне кримінальне право України тради­ційно достатньо ретельно підходить до роз­робки проблеми об’єкту злочину. На наш по­гляд, це пов’язано з чинниками, що історично склалися, і теорією матеріального визначення злочину, яка заснована на ознаці суспільної небезпеки діянь [1, с.198], а також необхід­ністю кожного науковця визначати об’єкт конкретного протиправного діяння або їх групи для характеристики змісту складу зло­чину, що супроводжує більшість наукових досліджень кримінально-правового напрямку.

Не вдаючись до сутності дискусії, відзна­чимо, що, на наш погляд, в теперішній час немає достатніх підстав відмовлятися від ба­зового посилань, що об’єктом будь-якого злочину завжди виступають суспільні відно­сини, яким заподіюється шкода або створю­ється реальна загроза її спричинень у разі вчинення злочину [2, с. 14]. На відміну від за­конодавчої практики Російської Федерації (далі - РФ), яка віднесла зловживань повно - важеньми приватними нотаріусами і ауди­торами (ст.202 КК РФ) до групи злочинів, пе­редбачених главою 23 «Злочини проти інтересів служби в комерційних або інших організаціях» розділу VIII «Злочини у сфері економіки», український законодавець вклю­чив зловживань повноваженьми особами, що надають публічні послуги (ст.365-2 КК України), до групи злочинів у сфері службо­вої діяльності (розділ XVII Особливої части­ни КК України). Безумовно, таке доповнень вказаного розділу кримінально-правовою но­рмою, яка явно виходить за межі родового об’єкту даної групи злочинів, суперечило класифікації таких посягань за ознакою їх вчинення службовими особами.

Відповідно до примітки до ст.364 КК України, службовими особами для групи зло­чинів у сфері службової діяльності визнають­ся особи, які постійно, тимчасово чи за спеці­альним повноваженьм здійснюють функції представників влади чи місцевого самовряду­вань, а також обіймають постійно чи тимча­сово в органах державної влади, органах міс­цевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністратив­но-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самовря­дування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повно­важним органом чи повноважною особою пі­дприємства, установи, організації, судом або законом. Для цілей визначення круга службо­вих осіб до державних та комунальних підп­риємств прирівнюються юридичні особи, у статутному фонді яких відповідно державна чи комунальна частка перевищує 50 % або становить величину, що забезпечує державі чи територіальній громаді право вирішально­го впливу на господарську діяльність такого підприємства.

Суб’єктами злочинів у сфері службової ді­яльності (службовими особами) за криміна­льним законодавством України також визна­ються посадові особи іноземних держав (осо­би, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для держав­ного органу або державного підприємства), а також іноземні третейські судді, особи, упов­новажені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у по­рядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші осо­би, уповноважені такою організацією діяти від її імені), члени міжнародних парламентсь­ких асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів.

Вказані у ст.365-2 КК України аудитор, нотаріус, оцінювач, інші особи, які здійсню­ють професійну діяльність, пов’язану з на­данням публічних послуг (зокрема послуг ек­сперта, арбітражного керуючого, незалежного посередника, члена трудового арбітражу, тре­тейського судді - під час виконань цих фун­кцій), відповідно до вищезгаданого визначен­ня не можуть бути визнані службовими особами. На цю обставину безпосередньо вказує і норма закону - «...особою, яка не є державним службовцем, посадовою особою місцевого самоврядування». Саме тому Зако­ном України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповіда­льності за корупційні правопорушення» від 07.04.2011 р. № 3207-VI [3] назва розділу

XVII Особливої частини була викладена в та­кій редакції: «Злочини у сфері службової дія­льності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг».

Така постановка питань визначає необ­хідність приєднань до наукової дискусії про визначення безпосереднього об’єкту злочину, передбаченого ст.202 КК РФ «Зловживань повноваженьми приватними нотаріусами та аудиторами». В якості безпосереднього об’єк­ту цього злочину російські автори виділяють: «встановлений порядок здійснення нотаріа­льних і аудиторських дій» [4, с.434]; «регла­ментовану законодавством нормальну діяль­ність приватних нотаріусів і аудиторів» [5, с.316]; відносини, що «складаються у сфері здійснень професійних функцій» [6, с.241]; «суспільні відносини, що виникають у сфері діяльності приватних нотаріусів і аудиторів» [7, с.317]; «лояльність, професійна незалеж­ність і самостійність приватних нотаріусів і аудиторів» [8, с.435]; «суспільні відносини, що складаються з приводу реалізації завдань і функцій, покладених на нотаріат і аудит» [9, с.597]; «заснована на законі нормальна діяль­ність нотаріальної і аудиторської служби» [10, с.356]; «встановлений державою порядок у сфері діяльності приватних нотаріусів і ау­диторів» [11, с.145] таін.

Наведений спектр визначень об’єкту зло­чинного зловживань повноваженьми прива­тними нотаріусами та аудиторами не є вичер­пним. Деякі учені основним безпосереднім об’єктом даного злочину вважають діяльність приватного нотаріуса як різновид інтересів комерційних і інших організацій, а факульта­тивним об’єктом - законні інтереси громадян або інтереси суспільства і держави, що охо­роняються законом [12, с.231]. Розглядаючи таке визначення основного і факультативного об’єктів щодо складу злочину, передбаченого ст.202 КК РФ, з даною позицією важко пого­дитися перш за все із-за місця норми в систе­мі Особливої частини КК РФ. Разом із тим, слід підтримати тих російських учених, які не­безпідставно вважають, що глава 23 КК РФ, що передбачає кримінальну відповідальність за посягання на інтереси служби в комерцій­них та інших організаціях, необгрунтовано, без урахування соціальної спрямованості перед­бачених в ній злочинів, штучно включена в розділ VIII «Злочину у сфері економіки». Так

С. В. Ізосімов підкреслює, що організація пра­вильного функціонування в тій або іншій ко­мерційній (некомерційною) організації не є завданням держави, а покладається виключно на її власника. Держава не повинна втручати­ся в здійснення такої діяльності, встановлю­ючи відповідні кримінально-правові заборони на дії, вчинені всупереч інтересам служби у цих організаціях, тим більше передбачаючи економічні та правові гарантії здійснення пі­дприємницької діяльності і проголошуючи свободу економічної діяльності [13, с. 15-16].

В зв’язку з цим позиція українського зако­нодавця, який в ст.365-2 КК України встанов­лює підстави кримінальної відповідальності за зловживання повноваженнями особами, що надають публічні послуги, тільки і виключно у разі наявності спеціальної мети - отримання неправомірної вигоди для себе або інших осіб, представляється нам більш обґрунтова­ній з погляду рівня суспільної небезпеки вчи­неного діяння.

Додатковою аргументацією вказаної пози­ції є існування і у Російської Федерації, і в Україні системи юридичної відповідальності, що дозволяють удаватися до заходів криміна - льно-правового впливу виключно за наявності у вчиненому суспільної небезпечності най­вищого рівня. Таким чином, інтереси комер­ційних і інших організацій можуть бути за­хищені нормами цивільного, господарського або адміністративного права, не удаючись до кримінальної відповідальності. Разом з тим, не можна погодитися з думкою російських науковців про те, що в складах злочинів, пе­редбачених главою 23 КК РФ, законодавець провів невиправдану рокіровку, віддавши пе­ревагу над захистом публічних інтересів охо­роні правильного функціонувань служби в комерційних організаціях і поставивши най­більш важливі суспільні відносини (права і законні інтереси громадян, організацій, інте­реси суспільства і держави) на другий план лише як додатковий об’єкт злочинів. Правиль­не функціонувань служби в комерційних та інших організація, що визначено для даної групи злочинів як основний безпосередній об’єкт, на думку авторів має другорядне зна­чень для публічного інтересу держави [14, с.42].

Разом із тим, у кримінальному праві як Ро­сійської Федерації, так і України класифікація основного, додаткового та факультативного безпосередніх об’єктів злочину визначається не цінністю відповідних відносин, прав, сво­бод, цінностей, а місцем кримінально-право - вої норми в системі Особливої частини зако­ну про кримінальну відповідальність. Інакше вказана система, а також поділ безпосеред­нього об’єкту на основний, додатковий і фа­культативний, втрачають будь-який сенс. Права та законні інтереси громадян або орга­нізацій чи інтереси суспільства або держави (за КК РФ), що охороняються законом, так само як і охоронювані законом права та інте­реси окремих громадян, державні чи громад­ські інтереси або інтереси юридичних осіб (за КК України) без всяких сумнівів є більш цін­ним благом ніж функціонування служби в комерційних та інших організаціях (за КК РФ) або здійснень професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг (за КК України).

Отже саме така діяльність (функціонуван- ь) і визначає місце складів злочинів, перед­бачених ст.202 КК РФ та ст.365-2 КК Украї­ни, як посягань у сфері економічної діяльності (за КК РФ) або професійної діяль­ності, пов’язаної з наданням публічних пос­луг (за КК України). За нашим глибоким пе­реконанням, як російський, так і український законодавці без належної уваги віднеслися до визначень місця зазначених складів в струк­турі Особливої частини кримінальних зако­нів. Обґрунтовану позицію з цього питань займає Б. В. Волженкін, який, аналізуючи гла­ву 23 КК РФ, вказує, що самостійне існувань цієї глави з причини відсутності особливого правоохоронюваного об’єкту є сумнівним, а щодо чотирьох складів злочинів, які в ній пе­редбачені, то вони цілком могли знайти місце і в інших главах КК [15, с.214-215], тобто мо­гли мати абсолютно іншою родовою, видо­вою і основний безпосередній об’єкти.

ЛІТЕРАТУРА

1. Курс уголовного права: Общая часть : учеб. пособие / [М. Н. Голоднюк, В. И. Зубко­ва, Н. Е. Крылова и др.] ; под ред. Н. Ф. Куз­нецова, И. М. Тяжкова. - М. : Зерцало, 1999- .

- Т. 2. Учение о наказании. - 1999. - 400 с.

2. ТаційВ. Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України : навч. посіб. /

B. Я. Тацій. - X. : УкрЮА, 1994. - 76 с.

3. Закон України «Про внесень змін до деяких законодавчих актів України щодо від­повідальності за корупційні правопорушен­ня» : від 07.04.2011 р., № 3207-УІ // ВВР України. - 2011. - № 41. - Ст. 414.

4. Словарь по уголовному праву / Г. Н. Борзенков, А. Э. Жалинский, Б. В. Здра - вомыслов, А. С. Михлин и др. ; отв. ред.

А. В. Наумов. - М. : БЕК, 1997. - 702 с.

5. Новое уголовное право России. Особен­ная часть : учеб. пособие / Г. Н. Борзенков,

C. В. Бородин, Б. В. Волженкин, В. С. Комис­саров и др. ; под ред. Кузнецова Н. Ф. - М. : Зерцало, ТЕИС, 1996. - 391 с.

6. Уголовное право Российской Федера­ции. Особенная часть / Б. В. Здравомыслов, В. Ф. Караулов, А. В. Кладков, И. А. Клепи - кий и др. ; отв. ред. : Б. В. Здравомыслов. - М. : Юристъ, 1996. - 559 с.

7. Уголовный кодекс Российской Федера­ции. Постатейный комментарий. - М. : Зерца­ло, ТЕИС, 1997.-791 с.

8. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / отв. ред. А. И. Бой­ко. - Ростов/н/Д, 1996. - 896 с.

9. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / отв. ред. А. А. Че - калин. - М., 2007. - С. 692.

10. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. Особенная часть / X. М. Ахметшин, О. Л. Дубовик, С. В. Дьяков,

A. Э. Жалинский и др. ; под общ. ред.

B. М. Лебедева, Ю. И. Скуратова. - М. : Нор­ма, Инфра-М, 1996. - 592 с.

11. Курс российского уголовного права. Особенная часть / С. В. Бородин, О. Л. Дубо­вик, С. Г. Келина, Г. Л. Кригер и др. ; под ред. :

B. Н. Кудрявцева, А. В. Наумова. - М. Спарк, 2002. - 1040 с.

12. Практика применения Уголовного ко­декса Российской Федерации: комментарий судебной практики и доктринальное толкова­ние (постатейный) / под ред. Г. М. Резника. - М., 2005.-312 с.

13. Изосимов С. В. Преступления против интересов службы в коммерческих и иных организациях (уголовно-правовой анализ) : автореф. дис. на соискание учен, степени канд. юрид. наук спец. 12.00.08 /

C. В. Изосимов. - СПб., 1997. -24 с.

14. Чучаев А. И. Нотариальная деятель­ность как объект уголовно-правовой охраны (de lege lata и lege ferenda) : монография /

A. И. Чучаев, О. В. Филиппова. - М. : Про­спект, 2013. - 120 с.

A. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / X. М. Ахметшин, E. Беляев, Г. H. Борзенков, Б. В. Волжан - кин и др. ; отв. ред. В. И. Радченко ; науч.

Ред. А. С. Михлин. - 2-е изд., перераб., доп. М. : Спарк, 2004. - 943 с.



Шиндель Ю. І. До питання про об’єкт злочину, передбаченого ст365-2 КК України (зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги) /Ю. І. Шин­дель // Форум права. — 2013. — № 4. — С. 456—460 [Електронний ресурс]. — Режим дос­тупу: Http://nbuv. gov. ua/j-pdf/FP_index. htm_2013_4_ 77.pdf

Розглянуто проблеми визначення об’єкта злочину, передбаченого ст.365-2 КК Украї­ни, а також проведений порівняльний аналіз з об’єктивними ознаками аналогічного складу злочину, передбаченого ст.202 КК Російської Федерації; проаналізовано осно­вний, додатковий та факультативні об’єкти зазначених посягань, а також їх вплив на визначення місця цих злочинів в системі Особливої частини кримінального закону; обґрунтовано необхідність удосконалень закону про кримінальну відповідальність в частині встановлення підстав кримінальної відповідальності за зловживання повнова­женнями особами, які не є державними службовцями чи посадовими особами органів місцевого самоврядувань.

Шиндель Ю. И. К вопросу об объекте преступления, предусмотренного cm365-2 УК Украины (злоупотребление полномочиями лицами, предоставляющими публичные услуги)

Рассмотрены проблемы определень объекта преступлень, предусмотренного ст.365-2 УК Украины, а также проведен сравнительный анализ с объективными признаками ана­логичного состава преступлень, предусмотренного ст.202 УК Российской Федерации; проанализированы основной, дополнительный и факультативный объекты указанных посягательств, а также их вльние на определение места преступления в системе Осо­бенной части уголовного закона; обоснована необходимость совершенствовань закона об уголовной ответственности в части установлень оснований уголовной ответствен­ности за злоупотребление полномочьми лицами, которые не являются государствен­ными служащими или должностными лицами органов местного самоуправлень.

Shindel’ J. I. То the Question about the Object of the Crime Envisaged by an Item 365-2 Criminal Code of Ukraine (Abuse of Authority Persons Providing Public Services)

The problems of defining the object crime under Clause 365-2 of the Criminal Code Ukraine, as well as conducted a comparative analysis of an offense under Clause 202 of the Criminal Code of the Russian Federation; the main, additional and facultative objects of the specified encroachments as well as their impact on the definition of the crime scene in the Special Part of the system of criminal law, need of improvement of the law on criminal li­ability regarding establishment of the bases of criminal liability for an abuse of authority per­sons who aren't civil servants or officials of local governments is proved.