joomla
ЕВОЛЮЦІЯ ІДЕЇ ПОДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ-ХХ СТОЛІТЬ
Форум права

УДК 342.33

О. В. ХОМЕНКО, канд. юрид. наук, Націо­нальний юридичний університет України імені Ярослава Мудрого

Ключові слова: поділ державної влади, система стримувань та противаг, гілки державної влади, державний апарат

Корені ідеї поділу державної влади є дос­татньо давніми. Відповідні міркування про розмежування державних органів та їх функ­цій висловлювали ще античні мислителі, зок­рема Платон, Аристотель, Полібій. Разом із тим, сформульовані ними тези ще не стано­вили ідеї, а тим більше теорії поділу держав­ної влади, як ми їх розуміємо протягом останніх кількох століть.

На основі зазначених історичних коренів у період буржуазних революцій XVII-XVIII ст. сг. сформувалась уже самостійна сучасна теорія поділу державної влади, представлена насам­перед працями Дж. Локка, Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, а також їхніх послідовників. Саме вони започаткували так званий класич­ний варіант концепції, актуальний досі. Разом з тим, протягом наступних століть концепція розвивалася та під впливом численних дослі­джень науковців різних країн зазнала певних змін та доповнень.

Серед вітчизняних науковців, які приділи­ли істотну увагу аналізу проблем поділу вла­ди, варто відзначити, зокрема, Ф. В. Веніслав - ського, O. P. Дашковську, А. П. Зайця, М. І. Ко - зюбру, І. В. Процюка, С. В. Серьогіну, О. Ю. То - дику, М. В. Цвіка. Враховуючи політико-пра - вові процеси, що відбуваються на сучасному етапі державотворення, а також зважаючи на пошуки оптимальної моделі організації влади в Україні, дедалі актуальнішим є дослідження подальшого розвитку класичної концепції по­ділу державної влади, який мав місце у другій половині ХІХ-ХХ століттях, що і є метою цієї статті. Відповідним завданням бачиться аналіз дискусійних моментів та ключових ідей, прив­несених у теорію протягом вказаного періоду.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. про­блема поділу влади набула особливої актуа­льності у зв’язку з тенденцією до посилень державної влади. Сама ж ідея такого поділу неодноразово піддавалася критиці.

Відомий французький юрист Л. Дюгі ви­ступив з критикою цієї теорії, вважаючи, що вона суперечить загальнішим принципам - національному й державному суверенітету. Учений сформулював концепції, спрямовані на подолань розриву суспільства й держави на основі реалізації ідей компаративізму, со - лідаризму й націоналізму. Народна воля, за твердженьм Л. Дюгі, не може бути предста­влена різними органами влади, оскільки та­кий поділ призводить до її обмежень. «Су­веренітет є, по суті, персоніфікованою волею нації; і як будь-яка інша особа і втілена в ній воля, є неподільною. Ця концепція суверені­тету, одного в трьох владах, є метафізичною концепцією, аналогічною христьнському таїнству Трійці, яка надихала часом химери Конституційної асамблеї 1789 р., але яка не­прийнятна для створення реального публіч­ного права» [1, с.468-480].

Вважаючи, що існування різних представ­ницьких органів влади можливе лише як їх тісна взаємодія в рамках єдиної державної волі, Л. Дюгі робить висновок: «...те, що має назву «поділ влади», є на ділі різноманіття участі різних органів у загальній діяльності держави» [1, с.541]. Вчений писав: «Усе наше публічне право повстає проти ізоляції органів і протиставлення їх один одному; воно, на­впаки, виступає за такий фундаментальний поділ, який сприятиме посиленню їх взаємодії й інтеграції в рамках єдиної державної систе­ми, що втілює принцип національного суве­ренітету» [1, с.158].

Концепція Л. Дюгі, за якою характер і сту­пінь функціональної диференціації влади не має істотного значень й визначається лише утилітарними міркуваньми, відіграла велику роль у критиці парламентської демократії і бу­ла використана прихильниками тоталітаризму.

Близькою до позиції Л. Дюгі є критика по­ділу влади В. Вільсоном, представником юридичної школи США, у працях якого на рубежі ХІХ-ХХ ст. вона була сконцентрована найповніше. Науковець, також з позицій чис­то функціональної інтерпретації проблеми, вважав диференціацію влади неефективною у зв’язку зі зростанням завдань виконавчої вла­ди (президента) та необхідністю оперативні­шого ухвалень рішень в умовах сучасного управління, що вимагає поєднань в уряді влади й відповідальності [2, с. 15].

Переконання Л. Дюгі та його прихильників знайшли відгук у працях сучасних державоз - навців. Наприклад, К. Лівенштейн сформу­лював принципову відмову від доктрини по­ділу влади, аргументуючи це статичністю концепції, її невідповідністю динамізму епохи кардинальних соціально-політичних перетво­рень. Принцип поділу влади, на його думку, завжди був швидше «політичною ідеологією, ніж моделлю дійсної політичної організації» [З, с.20-21].

Інший дослідник, Дж. Бурдо, вважав за правильне інтерпретувати теорію поділу як розподіл праці, сфер діяльності держави [4, с.313-315].

К. Маркс, Ф. Енгельс також тлумачили по­діл влади з функціональних позицій. Те, що приймають як «священний і непогрішний принцип, - писав Ф. Енгельс, - є не що інше, як звичайний промисловий розподіл праці, застосовуваний до державного механізму з метою спрощень та контролю» [5, с.287].

Позиція означених авторів зводити поділ влади до суто функціонального поділу крити­кував В. Орландо, який наголошував, що по­діл влади зовсім не рівнозначний одвічній диференціації державних функцій та органів, але імпліцитно закладений у самій природі держави, і не є виключно результатом свідо­мого вибору сучасних вільних (насамперед парламентських) режимів [6, с. 61-63].

Підхід Л. Дюгі, В. Вільсоната їх прибічни­ків зазнав жвавої критики і у працях інших науковців, які продовжують орієнтуватися на теорію поділу влади у класичній її формі, хо­ча й з певними оновленьми, продиктовани­ми сучасністю. Так, А. Есмен вважає за необ­хідне для будь-якої вільної держави слідувати принципам поділу влади, хоча його реалізація пов’язана з великими труднощами. Правник схильний сприймати поділ влади не стільки як результат, скільки як постійний процес її вза­ємодії, унаслідок чого в кожен момент дося­гається певний рівень стабільності. Досяг­нення останнього можливе лише на певному ступені координації дій трьох гілок влади, що на практиці викликає неминучу перевагу од­нієї з них - найчастіше законодавчої. Саме во­на виконує регулятивні функції стосовно двох інших гілок. У законодавчій владі зосереджено основні механізми такого регулювань: ухва­лень рішень щодо законодавчих питань, перш за все затверджень бюджету, що є ос­новою функціонувань всієї державної маши­ни, можливість законодавчого обмеження ін­ших гілок влади та їх функцій [7, с.326-328].

Таким чином, в інтерпретації А. Есмена модель поділу влади постає як динамічне, а не статичне явище, рівновага ж гілок влади розглядається як результат нестійкого комп­ромісу між ними.

Варто звернути увагу і на концепцію поді­лу влади М. Оріу. Визнаючи важливість са­мого принципу поділу влади між законодав­чою (в особі двопалатного парламенту) й виконавчою (в особі глави держави й кабінету міністрів) для будь-якого представницького правління, правник підкреслює, що гармоній­на співпраця цих гілок влади слугує запору­кою єдності держави як юридичної особи [8, с.196]. На практиці, на його думку, співвід­ношення законодавчої й виконавчої гілок влади далеке від ідеальної рівноваги. Існує стійка тенденція до придушення законодавчої влади виконавчою, парламенту - могутнім бюрократичним апаратом сучасної держави. При цьому з розвитком централізованого управління і зростанням значущості адмініст­ративної складової державної влади парламе­нту все важче утримувати верховенство зако­нодавчої влади, а втручання бюрократичних структур у законодавчий процес стає все ак­тивнішим. Як приклад науковець наводить нестійкий баланс законодавчої й виконавчої гілок влади в післяреволюційній Франції, що нерідко призводив до переваги виконавчої влади над законодавчою, особливо під час двох імперій.

У проаналізований період подальшого роз­витку зазнали положення теорії щодо перелі­ку гілок, на які має поділятися державна вла­да. Якщо Ш. Монтеск'є вважав за необхідне існування трьох гілок влади - законодавчої, виконавчої й судової, то з часом отримала ро­звиток тенденція до збільшення числа гілок влади. У юридичній літературі висунуто не­мало ідей щодо існування інших гілок влади крім традиційних трьох [9, с.94]. Так, М. В. Цвік поряд із владою народного представництва (законодавчою), виконавчою й судовою вва­жає необхідним існування й четвертої - на - глядово-контрольної. Її необхідність держа - вознавець доводить тим, що вона потрібна як стримання і противага, що перешкоджає по­рушенням закону в царині існування інших властей. Конститутивними ознаками існуван­ня будь-якої самостійної гілки влади є, на йо­го думку, системний характер її структури і спільне функціональне призначення усіх еле­ментів, що входять до відповідної системи. Загальним і спільним функціональним приз­наченням наглядово-контрольної влади є охорона конституційного ладу [10, с.65-66]. Виділяє крім трьох традиційних гілок влади контрольну й O. P. Дашковська [11, с.51]. Такі зміни доктрини поділу державної влади знахо­дять і своє конституційне закріплення. У де­яких державах окрім трьох звичайних консти­туції виділяють ще й контрольну і виборчу владу, а в Конституції Алжиру 1976 р. перелі­чено шість гілок державної влади [12, с.74; 13, с.82-85]. Достатньо давніми є пропозиції щодо виокремлення арбітражної влади голови дер­жави, які висував ще Б. Констан. їх логічним продовженням можна вважати ідею щодо існу­вання особливої президентської влади [14, с.27].

Виокремлення в умовах сьогодення лише тих основних державних структур, які виді­ляв ще Ш. Монтеск’є, бачиться неправиль­ним, оскільки число функцій держави разом з розвитком суспільства постійно зростає. Вна­слідок цього виникає потреба у вузько орієн­тованій спеціалізації органів держави. Відпо­відно можна дійти висновку, що поділ влади за Ш. Монтеск' є - це лише окремий випадок найзагальнішої форми співвідношення різних державних структур при здійсненні ними єдиної державної влади. У сучасній державі влада має й інші різновиди, у тому числі й такі, які за своїм значенням не нижче законо­давчої, виконавчої й судової влади.

З іншого боку, нескінченне й безсистемне збільшення кількості різних гілок державної влади також не є вдалим способом розв’язан­ня цих питань. Хоча деякі державознавці йдуть саме цим спрощеним шляхом вирішен­ня проблеми. Так, А. Ф. Малий вважає, що за змістом діяльність виборчих комісій, проку­ратури, президента, уряду не дозволяє відно­сити їх до виконавчої гілки влади, а влади кожного названого цілком органу, на його думку, достатньо, щоб іменувати відповідним чином - «президентська влада», «урядова влада», «прокурорська влада», «виборча вла­да» [15, с. З 5-3 6].

На думку багатьох зарубіжних фахівців, поділ влади слід розглядати не як загальну теорію, а лише як принцип. При цьому остан­ній з часом усе частіше розглядається в іно­земній науці та практиці як безпосередній компонент демократії та верховенства права [16]. Поділ влади, що розглядається як прин­цип, по-перше, є процесом, а не чимось засти­глим та незмінним; по-друге, цей принцип пов’язано з постійним перерозподілом і змі­ною балансу влади між її різними складовими.

Оскільки гілки влади тісно взаємопов’язані і прагнуть в конституційному плані контролю­вати одна одну, на думку Е. Грессмана, важко припустити, що «абсолютно необхідний для ефективного й вільного управлінь державою рівень поділу державної влади може бути ко­ли-небудь знайдено й належним чином протя­гом довгого часу збережено». Через це твер­дження про те, що, наприклад, у США законодавчі функції можуть виконуватися ли­ше Конгресом на двопалатній основі, функції виконавчої влади - виключно президентом або різними органами, що знаходяться під його контролем, а судової - тільки суддями й суда­ми, є «в інтелектуальному відношенні нечес­ним та історично невірним». Е. Грессман до­водить, що за вказаного підходу зі всього розмаїття функцій, що виконує кожна з трьох гілок, свідомо або несвідомо виключаються «схожі або змішані функції». А це, у свою чер­гу, суперечить реальній практиці застосувань теорії поділу влади [17, с.492-494],

На думку Б. Зігана, у своєму практичному втіленні досліджуваний принцип поділу вла­ди спрямований на те, щоб вирішити внутрі­шньо досить суперечливу проблему, пов’яза­ну зі створенням державно-правової системи, яка, з одного боку, «була б достатньо влад­ною, щоб повністю виконувати своє призна­чень, а з іншого - не такою всесильною, щоб пригнічувати суспільство й окремих людей. Відомо, що необмежена влада незалежно від того, в руках якого органу вона зосереджу­ється - короля чи парламенту, завжди містить в собі ризик бути поступово трансформова­ною в необмежену тиранію» [18, с. 17].

Загалом у зарубіжній науковій літературі нерідко трапляються висловлювань, які зво­дяться до того, що поділ влади є не загальною теорією, а лише концепцією відділення один від одного інститутів, які спільно здійснюють державну владу. Можливість «чистої» теорії поділу влади не підтверджується практикою, загалом же такий формалістичний підхід шкі­дливий для об’єктивного досліджень діяль­ності державного апарату та вирішень про­блем оптимального функціонування гілок влади. Концепцію поділу державної влади варто розглядати лише як ідеальну конструк­цію, яка відіграє роль методологічної моделі.

Очевидно, поділ державної влади можна ро­зглядати і як принцип устрою й функціонуван - ь державної влади, і як теорію, яка досліджує його. Принцип поділу державної влади є одно­часно і принципом демократичної правової держави, і принципом організації державної влади. Він має глибокий демократичний зміст, оскільки в кінцевому вимірі спрямований на недопущень концентрації державної влади в одних руках, пов’язаного з цим можливого свавілля, зрештою, - на забезпечень політич­ної та іншої свободи людини [19, с.122].

Доктрина поділу влади сприйнята в багатьох новітніх конституціях і принцип поділу держа - вно-владних повноважень є визначальним у системі основ конституційного ладу всіх демо­кратичних країн світу. Як відомо, у більшості країн існують органи законодавчої, виконавчої й судової влади. Проте засоби їх поділу і взає­модії різні. У кожній країні державний апарат має численні особливості, зумовлені рівнем ро­звитку демократичних інститутів.

Предметом дискусій стали також питання про підтримань балансу гілок влади, про оп­тимальне співвідношень законодавчої та ви­конавчої влади, в тому числі і про допусти­мість делегувань законодавчої влади, про місце судових органів в системі поділу влади.

Дослідники підкреслюють, що класичний ідеальний варіант поділу влади повною мірою ніколи не був втілений у життя; може йтися лише про більше або менше наближення до нього [20, с.41]. У реальному житті кожна з трьох традиційних влад якоюсь мірою прони­кає, втручається в царину іншої: законодавст - вує не лише парламент, а й виконавча влада (делеговане законодавство, видань тимчасо­вих актів, що мають силу закону тощо). У СІЛА, наприклад, парламент видає так звані «приватні закони», що стосуються окремих осіб, мають розпорядчий характер, що, власне, є функцією виконавчої влади. Суд, визнаючи закон неконституційним, позбавляє його юри­дичної сили, тобто, по суті, фактично (хоча й не юридично) скасовує його. З іншого боку, суд, видаючи судові накази (приміром, про заборону страйку або звільнення обвинуваче­ного під заставу), займається невластивою йому адміністративної діяльністю.

Дж. Локк відзначав, що законодавчий ор­ган не повинен делегувати право видавати закони в чиїсь руки. Проте, незважаючи на подібне застережень засновника теорії поді­лу державної влади, практика передачі зако­нодавчих повноважень фактично існує у ба­гатьох розвинених країнах. Існувань теорії і практики делегування законодавства означає фактичне ігнорувань основних положень досліджуваної концепції. Причому чим шир­ше в тій чи іншій країні розвинена подібна практика, тим у більшій мірі відбувається ві­дхилень від класичних теоретичних побу­дов, оскільки делегування повноважень за своєю природою суперечить ідеї поділу дер­жавної влади [21, с.97].

Відносність поділу державної влади, мно­жинність варіантів реалізації цієї ідеї у прак­тиці державного будівництва різних країн при­звели до виокремлень типових моделей поді­лу - жорсткої, м’якої та змішаної, характерних для різних видів форми державного правлінь. На відміну від класичних ідей Монтеск’є, які втілені в жорсткій моделі поділу влади, на практичному рівні в сучасних державах почи­нають переважати інші моделі поділу влади.

Теорія поділу влади зазнала серйозної нау­кової критики з боку супротивників жорсткої моделі, що призвело до занепаду цієї доктри­ни наприкінці XX ст., зумовленого впливом ідеології колективної діяльності держави. Остання потребує координації дії всіх гілок державної влади, в той час як жорсткий її по­діл робить неможливим здійснення складних і комплексних державних програм [22, с.99]. У центрі уваги перебуває проблема раціона­льності й ефективності цієї концепції.

На додаток до наведеного дослідники на­голошують на відносності принципу поділу державної влади, яка пов’язана із взаємозале­жністю і взаємодією різних гілок влади. Тео­рія поділу влади зовсім не передбачає ство­рення китайської стіни між різними її гілками, які є складовими все-таки єдиної державної влади.

Підбиваючи підсумки варто відзначити вказані нижче трансформації теорії поділу державної влади у другій половині ХІХ-ХХ століттях.

У проаналізований період теорія зазнала критики, зокрема як така, що суперечить іде­ям національного, державного суверенітету (Л. Дюгі), призводить до неефективності вла­ди в умовах зростання завдань виконавчої влади та необхідності оперативнішої її роботи (В. Вільсон, К. Лівенштейн). Л. Дюгі, В. Віль - сон, Дж. Бурдо схилялися до розумінь поділу державної влади як її суто функціонального поділу. Останній підхід можна спостерігати і у марксистів.

Запропоновано розглядати поділ влади як динамічну модель, рівновага в якій завдячує нестійкому компромісу між гілками, при цьо­му часто поєднуючись з певною перевагою однієї з них (А. Есмен). Відзначено стійку тен­денцію до переважань над законодавчою владою виконавчої влади, бюрократичного апарату сучасної держави (М. Оріу).

Дістали подальшого розвитку ідеї щодо структури державної влади в аспекті переліку гілок, що слід виділяти у складі державної влади. Так, різними дослідниками запропоно­вано додатково виділяти контрольно-наглядо - ву, президентську, електоральну та деякі інші гілки влади.

Принцип поділу влади як елемент теорії - це ідеальна конструкція, а як елемент практи­ки конституціоналізму - динамічне явище, яке демонструє безліч варіантів реалізації ро­зглядуваної конструкції. Виділені різні моделі поділу державної влади, окрім жорсткої, що відбиває класичні ідеї, - зокрема м’яка та змішана.

Наголошено на відносності поділу, пов’я­заного з необхідністю тісної взаємодії гілок влади, а також з виконанням кожною з них близьких або подібних функцій.

ЛІТЕРАТУРА

1. Дюги Л. Конституционное право Общ.

Ч.: Государство / Л. Дюги. - М. : Типографь Т-ваИ. Д. Сытина, 1908. -957 с.

2. Вильсон В. Государство: прошлое и на­стоящее институционных учреждений /

В. Вильсон ; пер. под ред. А. С. Ященко. - М. : Изд. Саблина, 1905. - 152 с.

3. Loewenstein К. The Balance between Legislative and Executive Power // A Stady in Comparative Constitutional Law Chicago Law Rev., 1938, - № 5. - P. 20-27.

4. Burdeau G. Traite de Science Politique. T. V. Les Regimes Politiques. Paris,. 1980. P. 313-315.

5. Маркс К. Сочинения / К. Маркс, Ф. Эн­гельс : в 50 т. - Т. 6. - 2-е изд. - М. : Госполи - тиздат., 1957. - 762 с.

6. Orlando V. N. Principii di Diritto Costituzionale. Firenze, 1894. 217 p.

7. Эсмен A. Общие основы государствен­ного права / А. Эсмен. - СПб. : Издатель

О. Н. Попова, 1898. - 357 с.

8. Hauriou М. Précis de droit constitutionnel (2e édition), Recueil Sirey, Paris, 1929, xv-759 p.

9. Чиркин В. E. Государствоведение учебник / В. Е. Чиркин. - 2-е изд., испр. и доп. - М. : Юристъ, 2000. - 384 с.

10. Цвік М. В. Конституційні проблеми розподілу властей (деякі загально-теоретичні аспекти) / М. В. Цвік // Вісник Акад. прав, на­ук України. - 1993. - № 1. - С. 65-66.

11. Дашковская Е. Р. Теоретические аспе­кты разделения властей в Украине: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.01 / Е. Р. Даш­ковская. - Харків, 2009. - 177 с.

12. Автономов А. С. Избирательная власть / А. С. Автономов. - М. : Права человека, 2002. - 81 с.

13. Чиркин В. Е. Основы сравнительного государствоведения / В. Е. Чиркин. - М. : Изд. дом «Артикул», 1997. - 352 с.

14. Собчак А. А. Конституционные про­блемы в посткоммунистическом мире /

А. А. Собчак // Конституционные реформы в государствах Содружества : сб. ст. - СПб. : Секретариат Совета МПА, 1993. - С. 18-28.

15. Малый А. Ф. Органы государственной власти в области: проблемы организации /

А. Ф. Малый. - Архангельск : Изд-во Помор, ун-та, 1999. - 237 с.

16. Report On The Rule Of Law Adopted by the Venice Commission at its 86th plenary session (Venice, 25-26 March 2011) [Елект - ронний ресурс]. - Режим доступу: http ://www. venice. сое. int/webforms/ documents/ ?pdf=CDL-AD(201 l)003rev-e

17. Gressman E. Separation of Powers: The Third Circuit Dimension.// Seton Hall law Review. - 1989. -№ 3. - P. 491-510.

18. Sieqan B. Separation of Powers and other Divisions of Authority under the Constitution.// Suffolk University Law Review. - 1989. - № 1. - P. 17-21.

19. Загальна теорія держави і права : під - руч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Пет - ришина. - Харків : Право, 2002. - 432 с.

20. Гарнер Д. Великобритания. Централь­ное и местное управление / Д. Гарнер. - М. : Прогресс, 1984. - 376 с.

21. Болдырева Р. С. Разделение властей. Теоретико-правовые аспекты: дисс. ... канди­дата юрид. наук : 12.00.01 / Р. С. Болдырева. - М., 1998. - 164 с.

22. Шевчук С. В. Делегирование государ­ственных полномочий: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.01 / С. В. Шевчук. - Нац. юрид. акад. Украины. - Харків, 1996. - 202 с.



Хоменко О. В. Еволюція ідеї поділу державної влади у другій половині XIX—XX сто­літь / О. В. Хоменко // Форум права. — 2014. — Ms 2. — С. 472-477 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ші/j-pdf/FPindex. htm_2014_2_82.pdf

Досліджений розвиток ідеї поділу державної влади у зазначений період. Здійснений аналіз найважливіших ідей, що привнесені до класичного вчення про поділ державної влади, критичних зауважень щодо цієї концепції. Йдеться зокрема про погляди на сут­ність поділу державної влади, структуру її поділу, динамічність, відносність поділу та баланс гілок влади.

Хоменко О. В. Эволюция идеи разделения государственной власти во второй половине ХІХ-ХХ веков

Исследовано развитие идеи разделения государственной власти в указанный период. Проведен анализ важнейших идей, привнесенных в классическое учение о разделении государственной власти, критических замечаний в адрес этой концепции. Речь идет в частности о взглядах на сущность разделения государственной власти, структуру ее разделения, динамичность, относительность разделения и баланс ветвей власти.

Khomenko О. Evolution of the idea of separation of the state power in the second half of XIX—XX centuries

The development of the idea of separation of state power in this period has been investigated. Key ideas introduced to the classical theory of the separation of state power, the criticisms of this concept have been analyzed. Among all the author has covered the views on the nature of the separation of the state power, its separation structure, dynamism, relativity of the separation and balance of the branches of the power.