joomla
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА НОРМАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ТА УСТАНОВ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
Форум права

УДК 343.36(477)

Ю. В. ОРЕЛ, канд. юрид. наук, Миколаївсь­кий міжрегіональний інститут розвитку людини вищого навчального закладу «Відкритий міжна­родний університет розвитку людини «Україна»

Ключові слова: кримінально-правова охорона, пенітенціарна служба України, позбавлення волі. Руська Правда, Русько-візантійські договори, штраф

Для повного та всебічного досліджень пи­тання про кримінально-правову охорону нор­мальної діяльності органів та установ пенітен­ціарної служби України вважаємо за необхідне розглянути проблему в історичному аспекті. Вивчень історичних аспектів виникнень та розвитку законодавства з цього питань до­зволяє глибше зрозуміти зумовленість існу­вань кримінальної відповідальності за ряд злочинів, що посягають на нормальну діяль­ність органів та установ пенітенціарної служ­би України, передумови виникнень окремих кримінальних законів, вплив різних історич­них подій на їх виникнень та зміст, а також вплив законодавства інших держав. Аналіз накопиченого історичного досвіду дозволяє переосмислити і використати все краще, пе­редове, що коли-небудь існувало у вітчизь - ному кримінальному праві по даній проблемі, і головне - дозволяє на основі таких дослі­джень удосконалювати діючі кримінально - правові норми.

В юридичній літературі проблеми кримі­нально-правової охорони нормальної діяльно­сті органів та установ пенітенціарної служби України досліджувалися у працях таких вче­них, як М. І. Бажанов, І. С. Власов, А. П. Гель,

В. І. Горобцов, Т. М. Добровольська, В. І. Єго - ров, М. І. Загородников, О. І. Зубков, В. Д. Іва­нов, В. Е. Квашис, О. Г. Колб, О. І. Лукашов, К. В. Мазьк, О. С. Міхлін, Д. О. Назаренко, М. О. Огурцов, О. М. Павлухін, Ш. С. Раш - ковська, О. Л. Ременсон, В. К. Сауляк, О. М. Со - куренко, В. М. Трубников, І. М. Тяжкова, Ю. К. Шевєлєв та ін. Однак у працях цих вче­них розглядалися або ж у цілому проблеми кримінальної відповідальності за посягань на правосуддя, або ж відповідальності за окремі види протидії функціонуванню органів та установ пенітенціарної служби України.

Окремі спроби ґрунтовного досліджень проблем кримінальної відповідальності за злочини, що посягають на діяльність установ кримінально-виконавчої системи і криміна­льно-правового захисту режиму відбувань покарань у виправних установах та режиму тримань взятих під варту осіб намагалися на­дати О. В. Бринзанська та О. І. Плужнік [1, 2].

Не дивлячись на це, вважаємо, що ступінь розробленості цієї проблематики не може бу­ти визнана достатньою. Проблеми криміналь­но-правової охорони нормальної діяльності органів і установ пенітенціарної служби України не розкриті належним чином. У світлі сказаного бачиться необхідність творчого осмислень проблем класифікації, законодав­чого моделювань і кваліфікації злочинів проти нормальної діяльності органів і установ пенітенціарної служби України та необхідно­сті їх виділень із сукупності злочинів, пе­редбачених розділом XVIII Особливої части­ни КК України.

Метою статті є аналіз історичного розвит­ку кримінально-правової охорони нормальної діяльності органів та установ пенітенціарної служби України за законодавством Київської Русі для більш чіткого та повного розкриття сутності і розумінь цього питань.

Перш ніж перейти до досліджень генезису злочинів, які посягають на нормальну діяль­ність органів та установ пенітенціарної служби України, потрібно визначитись зі стадіями фо­рмувань норм, які регулюють відповідаль­ність за здійснення вказаних злочинів.


Слід зазначити, що в науці, на жаль, не іс­нує єдиного загальноприйнятого підходу до періодизації історії розвитку як українського законодавства взагалі, так і кримінального зокрема.

На нашу думку, найбільш обґрунтованою є наступна періодизація законодавства України і еволюції кримінально-правової охорони но­рмальної діяльності органів та установ пені­тенціарної служби України, яка враховує спе­цифіку відповідних історичних періодів у розвитку української держави: 1) період Київ­ської Русі (Х-ХЇЇІ ст. ст.); 2) Польсько-ли­товський період (XIV ст. - середина XVII ст.);

3) період перебування України в складі Росій­ської імперії (середина XVII ст. - 1917 р.);

4) радянський період (1917-1991 рр.); 5) су­часний період (з 1991 року).

Беручи до уваги у відомій мірі умовний характер наведеної періодизації, слід зазначи­ти, що кожен із цих періодів характеризується історичною специфікою та особливостями відповідних правових пам’яток, зокрема і тих, що містили кримінально-правові норми.

Історія української державності та законо­давства розпочинається із виникненням Київ­ської Русі. Ще за часів зародження державно­сті на території сучасної України існували окремі нормативні акти, що містили кримі­нально-правові норми. До першоджерел кримінального права, що діяли на території Київської Русі, сучасні історики зараховують звичайне право, договори Русі з Візантією та германськими племенами, княже законодав­ство, особливе місце в якому належить цер­ковним статутам, візантійське право, а також основний правовий документ того часу - «Ру­ську Правду» [3, с. 62-64].

Однією із найважливіших пам’яток права були Русько-візантійські договори, укладені від імені руського народу великими князями Олегом (911 рік) та Ігорем (944 рік), в яких згадуються норми про злочини і покарання.

З аналізу цих норм витікає, що лише за вчинення вбивства до злочинця застосовува­лося покарання у виді смертної кари [4, с.6- 57]. За вчинення інших злочинів, а саме за спричинення тілесних ушкоджень, передба­чалася майнова компенсація, а за вчинення крадіжки, грабежу та розбою - штраф в пот­рійному розмірі від вартості предмета, на який було спрямоване посягання.

Як зазначають деякі дослідники, у ст.9 Ру­сько-візантійського договору 944 року згаду­ється і про такий вид покарання як позбав­лення волі: «людину поневолити» [5, с.21].

Але погодитися з цим не можна, оскільки, на нашу думку, в цьому документі мова йде не про покарання у виді позбавлення волі, а про один із видів злочинних діянь, а саме про випадки обернення русичами у рабство будь - якої людини, яка знаходилася на кораблі, що зазнав катастрофи і була викинута на берег.

Не можна також погодитись з О. В. Брин - занською, яка стверджує, що договір з Візан­тією від 911 р. встановлює відповідальність у виді позбавлення волі, зокрема, за нанесення побоїв, але жодним чином не згадує про пра­вові наслідки ухилення від покарання [1, с.18;

6, с.134].

При ознайомленні зі змістом цього догово­ру можна побачити, що він не містить норм, які б говорили про покарання у виді позбав­лення волі за вчинення будь-якого злочину.

Одночасно з цим О. В. Бринзанська, на на­шу думку, вірно підмітила, що призначення покарання певного виду зумовлено його ме­тою. Позбавлення волі як вид покарання ста­ло широко застосовуватись саме в той істори­чний період, коли головною функцією покарання вважалось виправлення злочинця, в той час як за періодів помсти, відплати і за­лякування, домінуючими видами покарань залишались штраф, фізичні покарання та сме­ртна кара [1, с.16].

Основні відомості про кримінальне право містила Руська Правда - найважливіша пам’ятка феодального права, яка була резуль­татом розвитку юридичної думки в Київській Русі. Руська Правда була першим письмен­ним вітчизняним збірником правових звичаїв, постанов, що містили норми як про криміна­льне покарання, так і про їх відбування, що були виділені із князівських уставів і судових рішень, яка надійшла до нас у багатьох спис­ках та у двох редакціях - так званих Короткої і Просторової Правди [5, с.21; 7, с.47-132].

У цій законодавчій пам’ятці злочини нази­валися «образою», під якою розуміють будь - яке правопорушення проти суспільного ладу, що виявилось насамперед у нанесенні потер­пілому фізичної, матеріальної або моральної шкоди.

Руська Правда не містила ніякої системи злочинів і знала лише два їх види: проти осо­би і проти власності. Відсутність законодав­чого закріплень кримінальної відповідально­сті за порушення встановленого порядку виконань і відбувань покарань була обу­мовлена, по-перше, простотою системи орга­нізації влади і управлінь, при якій вся держа­вна влада концентрувалася в руках феодалів і не поділялася на гілки влади, по-друге, прос­тотою самої системи покарань, у якій позбав­лень волі ще не одержало розвитку та зако­нодавчої регламентації [8, с. 13; 9, с.15].

Давньоруське законодавство не закріплю­вало і розвиненої системи покарань. Найдав­нішою формою покарання була кровна по­мста злочинцю з боку потерпілого або його родичів. У часи Руської Правди помста спо­чатку обмежується (ст.1 Короткої Правди), а потім забороняється зовсім (ст.2 Просторової Правди).

Переважним видом покарання згідно з Ру­ською Правдою було грошове стягнення з майна злочинця, яке складалося з двох час­тин: одна частина вилучалася на користь кьзя (штраф), а друга - як компенсація за заподія­ний злочином збиток - надходила потерпілій стороні, а саме: за вбивство - «віра» (на ко­ристь кьзя) і «головництво» (родичам поте­рпілого), за інші злочини - «продаж» (князе­ві) і «урок» (потерпілому) [10, с.15].

Тяжким покаранням у вигляді грошового стягнень була «віра» - грошовий штраф у 40 гривень, який стягувався на користь кьзя за вбивство вільної людини. Це була величезна сума, непосильна для простої людини (досить сказати, що князівський кінь оцінювався в З гривні). Подвійна «віра» в розмірі 80 гривень накладалася за вбивство «князівських мужів» (статті 19, 22, 23 Короткої Правди, ст. ст. З, 12 Просторової Правди), що є наочною ілюстра­цією існування привілеїв, посиленого захисту життя представників класу феодалів.

Підтвердженьм зазначеного вище є ст.89 Просторової Правди, яка передбачала відпо­відальність за вбивство холопа чи раба. У цьому випадку «віра» не сплачувалася. Хазяї­ну холопів, який втратив своє майно, сплачу­вався «урок», а кьзю - «продаж». Тут маєть­ся на увазі вбивство чужого холопа, оскільки вбивство хазяїном власного холопа не вважа­лося злочином.

Просторова Правда передбачала сплату верв’ю так званої «дикої віри» - штрафу, який спільно сплачували члени верві за вбив­ство, вчинене на її території, коли вбивця був невідомий або верв не хотіла його видавати.

Родичам убитого надавалася грошова ви­нагорода, яка називалася «головництвом».

За вчинення таких злочинів, як відсікання ноги, руки, носа, виколювання очей, убивство жінки, стягувалася «полувіра», тобто штраф у розмірі 20 гривень (статті 27, 88 Просторової Правди).

Руська Правда передбачала і такий вид по­карань, як «продаж» - грошовий штраф, кот­рий стягували зі злочинця на користь кьзя за вчинень інших злочинів проти особи, а також за більшість майнових злочинів. Потерпілий одержував грошове відшкодувань - «урок».

Л. Р. Сафін вказував, що штраф за образу розглядався не тільки як винагорода за запо­діяну шкоду, але й одночасно сприяв задово­ленню почуття помсти потерпілого. Він при­пускає, що відносно широкий розвиток системи штрафів додає до передбачуваної ме­ти покарань (помста) ще одну, суто держав­ну, - ціль фінансової вигоди. Таким чином, підтверджується висновок, що випадки замі­ни покарань були покликані не тільки забез­печити виконань покладеного штрафу, але й служили засобом реалізації цілей покарань [11, с. 141; 12, с.16; 13, с.324].

При цьому основною метою покарання у Київській Русі можна назвати насамперед ві­дшкодування збитків потерпілому та його ро­дичам, а також поповнення державної казни. Не можна також заперечувати і такої, ще сла­бо вираженої мети, як відплата.

Одним із найбільш суворих покарань, за Руською Правдою, був так званий «потік і розграбування». Цей вид покарання призна­чався за три види злочинів: убивство в розбої, конокрадство, підпал будинку і гумна (статті

7, 35, 83 Просторової Правди). Це покарання виражалося у тому, що злочинець, у якого конфісковували все майно («розграбування»), виганявся разом із жінкою і дітьми з общини («потік»), що в тих умовах прирікало вигна­них на загибель, а можливо, і на перехід у по­ложення рабів [7, с.47-132; 12, с. 15].

Як вказував М. Ф. Володимирський-Буда - нов, один з видів потоку - перетворення зло­чинців на князівських рабів - застосовувався також за татьбу при неспроможності винного сплатити грошовий штраф [11, с.141; 13, с.328; 14, с.37].

З приводу цього 0.0. Тимофєєва зазначає, що продаж у холопство здійснювався насам­перед для забезпечення сплати штрафу, оскі­льки у ст. 111 Руської Правди говориться про відпрацювання боргу, яке не приводить до стану повного холопства у випадку неповер­нення боржником грошової позички. Разом з цими вона припускає, що продаж у холопство міг відбуватися з метою притягнення борж­ника до відповідальності за несплату штрафу, а також за ухилення від виконання покарання у виді штрафу [7, с.72, 123; 14, с.37-38].

Таким чином, можна погодитися з твер­дженням 0.0. Тимофєєвої, що розвиток захо­дів публічно-державного примусу призвів до закріплення у Руській Правді відповідальнос­ті за ухилення від відбування покарання, хоча це питання в ній спеціально не регламентува­лося і знаходило своє вирішення в рамках за­гальних положень [14, с.37].

Слід також зазначити, що на Русі протягом декількох століть поліцейські функції здійс­нювали різні державні органи. У перших державних утвореннях східних слов’ян (VI - VIII ст.), а потім і в Давньоруській (Київській) державі (ІХ-ХІІ ст.) поліцейські функції здій­снювалися за допомогою князівських дружин, а згодом, по мірі розвитку феодального суспі­льства, починають виконуватися і деякими посадовими особами князівської адміністра­ції. Так, Руська правда згадує про мечників і вірників, що здійснювали виконання судових вироків шляхом стягнення із засуджених штрафів - вір, продажів, а також судових мит [15, с.6].

Поряд із поліцейською службою на Русі виникла і розвивалася система виконання по­карань, пов’язаних з позбавленням волі. В’яз­ниця як засіб покарання злочинців з’явля­ється досить рано. Уже в правових актах XIІ— XIII ст. ст. говориться про ув’язнення у льохи або поруби, що супроводжувалося заковуван­ням злочинця в кайдани [15, с. 11].

При цьому М. Ф. Володимирський-Буданов зазначав, що ув’язнення, поряд з вигнанням та засланням було одним із найдавніших ви­дів покарання. При цьому розрізнялося два його ступені: ув’язнення в залізо (ланцюги) - більше легкий ступінь і ув’язнення у льох - більш тяжкий. Підземні в’язниці влаштовува­лися у фундаменті фортечних веж. Однак ув’язнення у всіх його видах в стародавню епоху мало не стільки каральне, скільки по­переджувальне значення і застосовувалося як до злочинців до призначення їм дійсного по­карання, так і до полонених [16, с. 138].

Таким чином, провівши дослідження ґене - зи кримінального законодавства України що­до охорони нормальної діяльності органів та установ пенітенціарної служби України у пе­ріод Київської Русі, можна стверджувати про фактичну відсутність в перших історичних пам’ятках права відповідних складів злочинів.

Погоджуючись з О. В. Бринзанською, слід зазначити, що це пов’язано, по-перше, з від­сутністю власне кримінально-виконавчої сис­теми, зокрема органів та установ виконання покарань, що пояснюється тим, що на ран­ньому етапі свого розвитку кримінально - виконавче право, як і кримінальне, не виок­ремлювалось з загального масиву правових норм. По-друге, покарання у виді позбавлен - ня волі фактично не практикувалось, застосо­вуючись лише як запобіжний захід [1, с. 16- 17]. По-третє, більшість сучасних видів пока­рань не були відомі джерелам стародавнього права.

Разом із цим, слід зазначити, що за неспла­ту штрафу, а також за ухилень від виконання покарань у виді штрафу, встановлювалася відповідальність, яка практично зводилась до продажу боржника у холопство, що передба­чало втрату їм особистої волі і потрапляння в залежність від кредитора.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бринзанська О. В. Кримінальна відпові­дальність за злочини, що посягають на діяль­ність установ кримінально-виконавчої систе­ми: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Бринзанська Ольга Василівна. - К, 2012. - 221 с.

2. Плужнік О. І. Кримінальна відповідаль­ність за порушення режиму відбувань пока­рань у виправних установах та тримань під вартою: дис. ... кандидата юрид. наук :

12.0. 08 / Плужник Олена Іванівна. - К, 2003. - 201 с.

3. Музиченко П. П. Історія держави і пра­ва України : навч. посіб. / Петро Павлович Музиченко. - К. : Знання, КОО, 1999. - 642 с.

4. Памятники русского права. Выпуск пе­рвый. Памятники права Киевского государст­ва Х-ХІІ вв. / сост. А. А. Зимин ; под ред.

С. В. Юшкова. - М. : Госюриздат, 1952. -288 с.

5. Белослудцев В. И. Педагогические ос­новы исправлень осужденных к длительным срокам лишень свободы: дис. ... доктора пед. наук : 13.00.01 / Белослудцев Владимир Ива­нович. - Челябинск, 2000. - 355 с.

6. Бринзанська О. В. Історичний розвиток законодавства, яке регулює відповідальність за злочини, що посягають на діяльність уста­нов кримінально-виконавчої системи /

О. В. Бринзанська // Судова апеляція. - 2007. - №3 (8). - С. 132-138.

7. Российское законодательство Х-ХХ ве­ков : в 9 т. Т. 1. Законодательство Древней Руси / отв. ред. тома В. Л. Янин ; под общ.

Ред. О. И. Чистякова. - М. : Юрид. лит., 1984. - 432 с.

8. Жуйков А. Л. Уголовная ответствен­ность за побег из мест лишения свободы, из - под ареста или из-под стражи: дис. ... канди­дата юрид. наук : 12.00.08 / Жуйков Алек­сандр Леонидович. - Нижний Новгород., 2008.-214 с.

9. Сапелкина Е. Н. Преступлень, связан­ные с нарушением порядка исполнения нака - зань и процессуального принуждения в виде изоляции от общества: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Сапелкина Елена Ни­колаевна. - Ростов н/Д, 2006. - 216 с.

10. Колосов А. С. Ответственность за ук­лонение от отбывань наказаний, не связан­ный с изоляцией осужденного от общества: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Ко­лосов Антон Сергеевич. - М., 2005. - 209 с.

11. Сафин Л. Р. Ответственность осуж­денных за злостное уклонение от наказаний, не связанных с изоляцией от общества в рос­сийском уголовном праве: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Сафин Ленар Ринато­вич. - Казань, 2004. - 222 с.

12. Вишневская Н. И. Исправление осуж­денных к лишению свободы: вопросы теории и практики: дис. ... кандидата юрид. наук :

12.0. 08 / Вишневская Наталья Ивановна. - Челябинск, 2006. - 181 с.

13. Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории русского права / Михаил Флегонто - вич Владимирский-Буданов. - Ростов н/Д : Изд-во Феникс, 1995. - 640 с.

14. Тимофеева Е. А. Уголовно-правовые средства реагирования на уклонение (злост­ное уклонение) от отбывания наказания: про­блемы дифференциации ответственности и законодательной техники: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Тимофеева Елена Але­ксеевна. -Ярославль, 2008. -227 с.

15. Мулукаев Р. С. История отечествен­ных органов внутренних дел : учебник для вузов / А. Е. Епифанов, А. Я. Малыгин, Р. С. Мулукаев ; под ред. Р. С. Мулукаева. - М. : NOTA BENE Медиа Трейд Компань, 2005.-336 с.


16. Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории русского права / Владимирский - Буданов М. Ф. - Изд. 3-е с доп. - К.-СПб. :

Изд-е книгопродавца Н. Я. Оглоблина, 1900. 667 с.



Орел Ю. В. Кримінально-правова охорона нормальної діяльності органів та установ пенітенціарної служби України за законодавством Київської Русі / Ю. В. Орел // Фо­рум права. — 2014. — № 1. — С. 400—405 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j-pdf/FP_index. htm_2014 1 _ 70.pdf

Запропоновано періодизацію законодавства України з питань кримінально-правової охорони нормальної діяльності органів та установ пенітенціарної служби України. Проаналізовано зміст Русько-візантійських договорів 911 та 944 років, а також Руської Правди, на предмет наявності в них норм, що передбачали кримінальну відповідаль­ність за вчинення втечі з місць позбавлення волі та ухилення від відбування інших ви­дів покарань.

Орел Ю. В. Уголовно-правовая охрана нормальной деятельности органов и учрежде­ний пенитенциарной службы Украины по законодательству Киевской Руси

Предложена периодизация законодательства Украины по вопросам уголовно-правовой охраны нормальной деятельности органов и учреждений пенитенциарной службы Ук­раины. Проанализировано содержание Русско-византийских договоров 911 и 944 го­дов, а также Русской Правды, на предмет наличия в них норм, которые предусматри­вали уголовную ответственность за совершение побега из мест лишения свободы и уклонения от отбывания других видов наказаний.

Orel Yu. V. Criminal-Legal Protection of the Normal Activities of the Institutions and the Penitentiary Sendee of Ukraine on the Law of Kyiv Ruse

Periodization of the legislation of Ukraine on questions of the criminal-legal protection of normal activities of the bodies and institutions of the penitentiary service of Ukraine was proposed. The content of Russian-Byzantine treaties 911 and 944 years, and also Russian Pravda, on presence in them of the rules, providing criminal responsibility for an escape from prison and evasion from serving other punishments analyzed.