joomla
ВНУТРІШНІЙ РИНОК ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: ОСОБЛИВОСТІ ТА УКРАЇНСЬКІ ПЕРСПЕКТИВИ
Форум права

УДК 332.135(061+477)

Т. В. КАПЛЮЧЕНКО, Національний уні­верситет «Одеська юридична академія»

Ключові слова: Європейський Союз, внутрішній ргінок, міжнародна економічна інтеграція

Європейська інтеграція відповідає життєво важливим інтересам українського народу, то­му сучасна Україна - активний учасник євро- інтеграційних процесів. Ці процеси є визна­чальним чинником як міжнародної діяльності України, так і її внутрішньої політики на три­валу перспективу. Вони зміцнюють безпеку та позитивно впливають на відносини Украї­ни з усіма державами світу, насамперед - су­сідніми [1]. Євроінтеграція не могла вважати­ся завершеною без України, яка є найбільшою територіально та за кількістю населень єв­ропейською країною.

Європейський Союз (ЄС) є унікальним мі­жнародним утворенням, яке являє собою яск­равий приклад успішного політичного та пра­вового співробітництва та економічної інтеграції. Необхідність миру та безпеки в Європі забезпечення європейського економі­чного та політичного впливу на міжнародній арені, підвищень показників рівня економіч­ного добробуту населення держав-членів ЄЄ слід розглядати як передумови створення та формувань Європейського Союзу. Головною економічною метою створення ЄЄ стало ста­новлень єдиного європейського внутрішньо­го ринку для забезпечення вільного руху то­варів, осіб, послуг та капіталу [2].

Широкий спектр питань щодо проблемати­ки функціонувань внутрішнього ринку ЄС висвітлено у дослідженнях вітчизьних науков­ців та представників зарубіжних наукових шкіл, а саме: Д. Гарета, Ю. П. Гаряча, I. A. Грицяк, Д. Дайнен, В. М. Кривцова, М. В. Мещанова,

В. І. Муравйова, O. A. Решота, В. Г. Шемятен - кова, Н. Мусиса та ін. Разом із тим, доцільним є аналіз здобутків та недоліків, що надасть Україні членство у європейському інтегра­ційному об’єднанні, з урахуванням особливо­стей внутрішнього ринку ЄС, досліджень його структури, принципів діяльності.

Європейські співтовариства спочатку ство­рювалися як організація економічної інтегра­ції держав. Ступінь такої інтеграції, разом із тим, може бути різною, що підтверджується еволюцією самих Співтовариств.

Економісти виділяють різні стадії інтегра­ції держав, враховуючи, що кожна така стадія має самостійне значення, і вони не обов’яз­ково змінюють один одного в процесі руху до повного союзу держав:

- зона вільної торгівлі (ЗВТ) або господар­ська група - держави-члени усувають всі бар’єри, що перешкоджають вільному руху товарів, у взаємній торгівлі, але кожна держа­ва зберігає власне регулювання торговельних відносин з третіми країнами;

- митний союз (МС) - зберігаються всі особливості ЗВТ, але при цьому здійснюється спільна політика щодо третіх країн (в тому числі встановлюється загальний митний та­риф у торгівлі з третіми країнами);

- спільний ринок (СР) - зберігаються всі особливості ТС, але при цьому здійснюється вільний рух осіб, послуг і капіталу;

- валютний союз (ВС) - зберігаються всі особливості СР, але при цьому вводиться єдина валюта;

- економічний союз (ЕС) - зберігаються всі особливості ВС, але при цьому додаються єдина валютна і єдина фінансова політики, здійснень яких контролюється спеціально створеним центральним органом;

- політичний союз (ПС) - зберігаються всі особливості ЕС, але при цьому центральний орган не тільки проводить єдину валютну і фінансову політики, а й несе відповідальність перед центральним представницьким органом (парламентом), який може також здійснювати спільну зовнішню політику і політику безпеки;

- повний союз - повна уніфікація економік залучених держав і проведень спільної полі­тики з метою досягнення соціальної безпеки та справедливого оподаткування доходов [З,

С.10-11].

Досить детальний аналіз формування та законодавчого супроводу кожної з стадій трансформації внутрішнього ринку ЄС міс­титься у навчальному посібнику O. A. Решота «Внутрішній ринок Європейського Союзу та міжнародна економічна інтеграція» [4].

Слід вказати, що И. Тачинська та О. І. Іль - ченко не виділяють таку стадію, як політич­ний союз, хоча її варто враховувати з огляду на важливість її організаційно-правової скла­дової [5, с.7-8].

Договір про заснування Європейського Економічного Співтовариства 1957 року ви­значає однією з основних цілей даного інтег­раційного об’єднання створення спільного ринку, заснованого на вільному русі товарів, осіб, послуг і капіталу [6].

Після прийняття Єдиного Європейського акта 1986 року термін «спільний ринок» був замінений терміном «внутрішній ринок». Стаття 14 Договору про ЄС визначає внутрі­шній ринок як «простір без внутрішніх кор­донів, в якому, згідно з положеннями даного Договору про ЄС (Ніццький договір), забез­печується вільний рух товарів, осіб, послуг і капіталу» (параграф 2 статті 26 Лісабонського договору). Ці чотири свободи отримали за­кріплень в окремих положеннях установчого договору:

- статті 25, 28 і 29 (статті 30,34 і 35 Ліса­бонського договору) щодо товарів;

- стаття 39 (стаття 45 Лісабонського дого­вору) - стосовно працівників;

- стаття 43 (стаття 49 Лісабонського дого­вору) - з питань свободи установи;

- статті 49 і 50 (статті 56 і 57 Лісабонсько­го договору) - стосуються свободи надання та отримань послуг;

- стаття 56 (стаття 63 Лісабонського дого­вору) - закріплює свободу руху капіталу.

Всі ці статті ґрунтуються на принципі «нега­тивної інтеграції» тому, що здійснюють регу­лювань через заборону на встановлень будь - яких обмежень при реалізації згаданих свобод.

Довгостроковий план Комісії щодо розвит­ку внутрішнього ринку окреслено в Інформації від 20.11.2007 р. [7]. Європейська комісія має намір вжити необхідних заходів для того, щоб переваги від глобалізації поширювалися на всіх громадян Європейського Союзу, надава­ли більше прав споживачам, заохочували роз­виток малого бізнесу, стимулювали інновації та допомагали зберігати високі соціальні та екологічні стандарти.

Ряд дослідників європейського права не ро­зглядають як тотожні поьття «спільний ри­нок» і «внутрішній ринок» [8, с.161]. Відпові­дно до Договору про ЄС внутрішній ринок охоплює чотири свободи і право конкуренції, в той час як загальний ринок включає набагато більше областей інтеграції, серед яких: полі­тика охорони навколишнього середовища, яка в значній мірі координується Євросоюзом; всі загальні політики: загальна торгова політику, загальна політика в галузі сільського госпо­дарства, загальна політика в галузі рибальства, загальна транспортна політика; політики роз­витку, які через структурні фонди та фонди згуртувань забезпечують фінансову допомогу неблагополучним регіонам Євросоюзу; прове­день досліджень; загальна система непрямого оподаткувань, а також загальні митні збори і збори на товари з третіх країн; загальна торго­ва політика, включаючи участь ЄС в угодах та діяльності СОТ, підтримка програм в країнах - кандидатах, забезпечень допомоги країнам, що розвиваються [9, с.478].

На сьогоднішній день Лісабонський дого­вір використовує тільки одне поьття - «вну­трішній ринок», що, на думку дослідників єв­ропейського права, свідчить про перехід до однакової термінології, що відбиває нинішній етап економічної інтеграції.

При створенні внутрішнього ринку та вдосконаленні механізмів його функціону­вання прийьто виділяти дві основні моделі:

1) децентралізовану модель, засновану на принципах недискримінації, вільного досту­пу до ринку, а також концепції конкуруючого федералізму; 2) централізовану модель, яка має на увазі гармонізацію законодавства дер - жав-членів.

Характеристику децентралізованої моделі слід почати з принципів, що лежать в її основі.

Наріжним каменем усіх чотирьох свобод внутрішнього ринку є принцип недискримі­нації. Даний принцип ґрунтується на статті 12 Договору про ЄС (Ніццького договору) (стат­тя 18 Лісабонського договору), яка забороняє будь-яку дискримінацію за ознакою націона­льності. Спираючись на дану норму, Суд сформулював загальний принцип права, ві­домий як «принцип рівності». При цьому за­бороні дискримінації за ознакою національ­ності було надано більш широке розуміння, що включає заборону дискримінації за будь - якої підстави. З метою забезпечення свободи руху товарів, осіб, послуг і капіталу визнаєть­ся неприпустимою як пряма, так і непряма дискримінація. На сьогоднішній день Суд не тільки засуджує будь-яку (пряму або непря­му) дискримінацію, але і йде далі, проголо­шуючи недискримінаційні обмеження супе­речать Лісабонському договору в частині регулювання свобод внутрішнього ринку.

До принципу недискримінації близько примикає принцип взаємного визнання (або принцип взаємності). Деякі автори розгляда­ють його як складовий елемент недискримі - націі [10, с. 18]. Зазначений принцип був впе­рше сформульований у Справі 120/78, відомій як Cassis de Dijon [11], в контексті вільного руху товарів. Принцип взаємного визнання зводиться до того, що, якщо товар законно виготовлено та випущено на ринок в одній державі-члені, то він повинен бути допуще­ним на ринок будь-якої іншої держави-члена, навіть якщо він не відповідає її технічним або іншим вимогам. Обмежити допуск таких това­рів на ринок можна тільки з підстав, закріпле­ним у статті ЗО Договору про ЄС (стаття З 6Лісабонського договору), а також керую­чись обов’язковими вимогами захисту життєво важливих публічних інтересів [12, с.5]. Зазна­чений принцип є основоположним початком Директиви 2006/123/ЄС від 12.12.2006 р. «Про послуги на внутрішньому ринку».

Наступний принцип отримав умовне на­йменувань принцип «вільного доступу до ринку». Цей принцип знайшов відображень в практиці Суду у Справі Gebhard, яке стосу­ється свободи установи, тобто застосування статті 43 Договору про ЄС (стаття 49 Ліса­бонського договору) [13]. Переваги принципу «вільного доступу до ринку» полягають у то­му, що він йде далі в питаньх побудови вну­трішнього ринку, усуваючи будь-які непра­вомірні обмеження в торгівлі. Водночас даний принцип являє собою більш глибоке вторгнень у внутрішню компетенцію держав

З регулювання певних відносин, ніж це допу­стимо на підставі комунітарного права.

Практичне застосувань свободи руху то­варів, осіб, послуг і капіталу неминуче приз­водить до конкуренції різних національних правових систем, оскільки приватні особи не - задоволені політичним, правовим або соціа­льним середовищем, в якому вони перебува­ють, можуть переміститись в іншу державу, де умови для них є більш прийнятними. Це стимулює національну влади до розробки більш досконалих, привабливих моделей пра­вового регулювання відповідних відносин. Таке явище відоме як «конкуруючий федера­лізм», або «конкуренція регулювань».

Результатом процесу «конкуренції регу­лювання» має стати розробка оптимального, ефективного, інноваційного законодавства, здатного залучити приватних осіб. Разом з тим зазначений процес має і негативні нас­лідки, оскільки «найбільш привабливий пра­вовий режим» не завжди означає найбільш оптимальний і досконалий правовий режим. Дане явище було досліджено в корпоратив­ному праві на прикладі «синдрому штату Де - лавер» [14, с.422, 428].

Таким чином, принципи недискримінації, вільного доступу до ринку, а також концепція «конкуруючого федералізму» в їх взає­мозв’язку були покладені в основу децентра­лізованої моделі внутрішнього ринку і нині активно застосовуються в практиці Суду.

Централізована модель в свою чергу про­понує встановити на рівні центральної влади однаковий набір правил, які повинні застосо­вуватися до широкого кола відносин. При цьому основними інструментами розвитку є гармонізація та уніфікація права держав - членів. Дана модель породжує ряд проблем. Правова проблема полягає у відсутності у центрального органу достатньої компетенції діяти таким чином з урахуванням основопо­ложних принципів європейського права: суб - сидіарності та пропорційності. Практична проблема полягає у виробленні уніфікованих стандартів на основі найбільш поширеного підходу в практиці держав-членів або на осно­ві найбільш сучасних, прогресивних підходів.

І нарешті, політична проблема полягає в ніве­люванні національних відмінностей, втрати переваг, пов’язаних з відповідальністю місце­вої влади, що в підсумку може привести до «заморожування ринку» та стагнації законо­давства. Таким чином, централізована модель не може застосовуватися в процесі побудови і функціонування внутрішнього ринку Євро - союзу в чистому вигляді.

У Білій книзі передбачалося ліквідувати фізичні, технічні та фіскальні перешкоди у взаємній торгівлі держав-членів [15]. Основна проблема ЄС полягала в тому, як реалізувати зазначені заходи в досить стислий проміжок часу з урахуванням того факту, що основні положень Договору про ЄС, які надавали повноважень у згаданій сфері (статті 94 і 308), припускали прийняття рішень на основі одностайності. Єдиний Європейський акт 1986 року допоміг вирішити цю проблему, створивши нову правову основу побудови внутрішнього ринку - ст.95 Договору про ЄС, яка передбачає голосування за принципом кваліфікованої більшості. В даний час дана норма перетворена у ст.114 Лісабонського договору, яка є базовою нормою при гармоні­зації законодавства в інтересах розвитку вну­трішнього ринку. Згідно з параграфом 1 ст.114 Лісабонського договору: «Якщо інше не передбачено Договорами, то нижченаведе - ні положення застосовуються для досягнення цілей, викладених у статті 26. Європейський парламент і Рада, постановляючи відповідно зі звичайною законодавчою процедурою та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом, вживають заходів по зближенню норм законів, постанов та адміністративних актів держав-членів, які присвячені створенню або функціонуванню внутрішнього ринку».

При застосуванні статті 114 Лісабонського договору існує ряд обмежень:

1. Стаття 114 використовується тільки для зближень (гармонізації) норм законів, поста­нов та адміністративних актів держав-членів.

2. Стаття 114 застосовується тільки, «якщо інше не передбачено Договорами».

Іншими словами, ст.114 являє собою зага­льне положення, яке підлягає застосуванню при відсутність спеціальних положень. Важ­ливість цього обмежень підкреслюється у Справі Commission v. Council (VAT) [16].

Таким чином, основним способом прийн­яття рішень з питань внутрішнього ринку в даний момент є звичайна законодавча проце­дура на підставі ст.114 Лісабонського догово­ру, додаткову (субсидіарну) роль відіграє спеціальна законодавча процедура за стат­тею 115. Проте слід врахувати, що параграф 2 статті 114 Лісабонського договору прямо за­бороняє застосувань основної процедури, закріпленої в параграфі 1 цієї статті, до пи­тань оподаткування та вільного руху осіб, в тому числі щодо прав та інтересів найманих працівників.

У сфері правового регулювання внутріш­нього ринку компетенція ЄС не є винятко­вою, тому всі заходи повинні прийматися відповідно до принципу субсидіарності. Су­дом, зокрема, зазначається, що принцип суб­сидіарності застосовується при використанні статті 95 з огляду на те, що її положення не надають виьткової компетенції регулювати економічну діяльність на внутрішньому рин­ку. Спільнота тільки наділяється певними по - вноваженьми з метою поліпшень умов для його створень та функціонування [17]. Принцип субсидіарності означає можливість регулювань відносин на рівні ЄС тільки в разі, якщо цілі регулювань не можуть бути досягнуті на рівні національної влади. Якщо застосувань принципу субсидіарності вказує на те, що в цій ситуації повинні бути вжиті заходи на рівні Співтовариства, зазначені за­ходи повинні повною мірою відповідати принципу пропорційності (вони не повинні виходити за рамки об’єктивно необхідного для досягнення конкретних цілей).

Характерною особливістю ст.114 є надан­ня можливості державам-членам на підставі параграфів 4 і 5 ст.114 ухилятися від реалізації заходів, прийнятих відповідно до пункту 1 цієї статті. Спочатку право на існувань було ви­знано за заходами, які вже діяли в державі на момент гармонізації (параграф 4 ст.114). Пара­граф 4 статті 114 говорить: «Якщо після при - йьття Європейським парламентом та Радою, Радою або Комісією заходів щодо гармоніза­ції, держава-член вважатиме за необхідне за­лишити в силі національні положень, які є виправданими внаслідок важливих потреб, згаданих у статті 36, або які відносяться до охорони навколишнього або виробничого се­редовища, то держава-член сповіщає про ці положень Комісію із зазначеньм причин збереження їх в силі».

Амстердамський договір також виробив процедуру, якої має притримуватись держава, яка бажає зберегти існуючу або прийьти но­ву міру, не відповідну проведеній гармоніза­ції. Така держава повинна повідомити Комі­сію про причини збережень в силі або про причини введення в дію зазначених заходів. З моменту отримання повідомлення Комісія протягом шести місяців повинна схвалити або відкинути відповідне положення національ­ного законодавства, з’ясувавши, «чи не є воно свавільною дискримінацією чи замаскованим обмеженням у торгівлі між державами- членами і не стане воно перешкодою для фу­нкціонування внутрішнього ринку». Для ви­рішень найбільш складних питань і при від­сутності небезпеки для життя людини Комісія може пролонгувати цей термін ще на шість місяців з повідомленьм зацікавленої держа­ви. Якщо Комісія не виносить рішення протя­гом встановленого строку, то національні за­ходи, прийняті відповідно до ст.95 (4) і (5) (параграфи 4 і 5 ст.114 Лісабонського догово­ру), вважаються схваленими виходячи зі зміс­ту ст.95 (6) (параграф 6 ст.114 Лісабонського договору). При позитивному рішенні Комісії, що санкціонує збережені або введені поло­жень національного законодавства, які міс­тять відступ від заходів щодо гармонізації, Комісія розглядає питання про можливість адаптації національних та гармонізованих за­ходів, особливо якщо зазначені національні заходи пропонують більш високий рівень за­хисту в порівнянні з гармонізованими захо­дами. Дане правило випливає зі ст.95 (7) (па­раграф 7 ст.114 Лісабонського договору). Стаття 95 (9) (параграф 9 ст.114 Лісабонсько­го договору) передбачає прискорену проце­дуру винесень справи на розгляд Суду в то­му випадку, якщо Комісія або держава-член вважатимуть, що яка-небудь інша держава неправильно використовує повноважень, надані ст.95 (4) і (5) (параграфи 4 і 5 ст.114 Лісабонського договору).

Незважаючи на видиму доступність, дослі­дники європейського права відзначають, що держави-члени нечасто використовують по­ложень, які створюють правові підстави для правомірних обмежень використань гармо­нізованих заходів регулювань внутрішнього ринку [18, с.9, 12].

Слід вказати, що внутрішній ринок ЄС та­кож не є виокремленим і закритим. Він пос­тійно знаходиться у динамічній взаємодії і взаємозв’язку з іншими світовими економіч­ними інтеграційними співтовариствами (Ла­тиноамериканська асоціація інтеграції (ЛА - АІ), Співтовариство та спільний ринок країн Карибського басейну (КАРИКОМ), Центра­льноамериканський спільний ринок (ЦАСР), Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕ - АН), Асоціація регіонального співтовариства Південної Азії (СААРК), в Африці - Еконо­мічне співтовариство держав Західної Афри­ки (ЕКОВАС), Південно-Африканська кон­ференція з координації (САДКК), Економічне співтовариство країн регіону Великих озер, Центральноафриканський економічний союз тощо).

Історичне значень на шляху євроінтегра - ції нашого українського суспільства має під­писань Угоди про асоціацію України з ЄС, яке відбулось у 2014 році. Політичну частину цієї Угоди було підписано 21.03.2014 р. [19, 20], а економічну - 27.06.2014 р. Розділ IV «Торгівля і питання пов’язані з торгівлею» даного документу визначають «Поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі» (ПВЗВТ) Україна-ЄС. ПВЗВТ надасть Украї­ні можливості для модернізації її торговель­них відносин та економічного розвитку. Ін­струментами для цього є відкриття ринків шляхом поступового скасування митних та­рифів, надань безмитного доступу в рамках квот, а також масштабна гармонізація україн­ських законів, норм та стандартів з тими, що діють у ЄС у різних прямо або опосередкова­но пов’язаних із торгівлею секторах [21]. Слід вказати, що поглиблена зона вільної торгівлі передбачає також приведень відповідного ре­гуляторного законодавства України у відповід­ність із законодавством Євросоюзу, до якого входять також угоди Світової організації то­ргівлі (СОТ) (гармонізація законодавства) [22, с.275].

На сьогоднішній день здійснено досить ба­гато аналітичних звітів та наукових дослі­джень стосовно недоліків та переваг євроінте - граційних процесів для України.

Зокрема, екс-міністр економіки України Б. Данилишин зазначає, що за оцінками угоди про ЗВТ, зменшень тарифів на імпорт до ЄС дозволить українським виробникам-експор - терам економити 1487 млн євро щорічно. У той же час угода передбачає зниження тари­фів на імпорт з країн ЄС на 891 млн євро [23]. При цьому найбільші переваги отримає агра­рний сектор: зменшень зборів на продукцію та перероблену продукцію прогнозується на рівні 1330 млн євро та 653 млн євро відповід­но. Отже, від підписання угоди Україна отри­має збільшення прибутку підприємств майже на 5900 млн євро. Остання цифра не враховує потенційне збільшення частки європейського ринку, що збільшить експорт і слугуватиме подальшим базисом для зовнішньої торгівлі.

Позитивними також є прогнози щодо стабілі­зації економічного стану країн Європейського союзу. Ці тенденції означають, що попит на споживчі товари у цих країнах зростатиме, а відповідно - і попит на українські товари.

Навіть з урахуваньм деяких спірних пи­тань Угоди про асоціацію України з ЄС, інте­граційний вектор розвитку України у євро­пейський простір є незмінним. Реалізація положень щодо ЗВТ, які є інтегрованою скла­довою Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, має створити необхідні умови для посту­пової інтеграції ринку України у Спільний ринок ЄС. Положення ЗВТ є юридично зо­бов’язуючими. Майбутня Всеохоплююча та поглиблена зона вільної торгівлі ґрунтувати­меться на таких принципах [24]:

- відповідність вимогам СОТ;

- поступове досягання чотирьох свобод (рух товарів, послуг, капіталу, частково робо­чої сили);

- чітке визначення перехідних періодів;

- асиметрія, або відносна взаємність;

- мораторій на введення нових торговель­них обмежень.

Таким чином, формування внутрішнього ринку Європейського Союзу знаходиться у взаємозв’язку з формами міжнародної еконо­мічної інтеграції та характеризується запро - вадженьм нових законодавчих ініціатив що­до регулювань економіко-політичних питань та жорстких економічних регуляторів із ме­тою досягнення стабільності єдиного внутрі­шнього ринку.

Практика показує, що саме характер та рі­вень державного нормування, ступінь держа­вного втручання у приватну економічну дія­льність є суттєвим чинником в економічних відносинах України з іншим світом, а відтак, - і в інтеграційних процесах. Активне, «авангар­дне» використань щодо регулювань «прива - тно-публічних» відносин засобів інтеграційно­го регулювань може послужити швидшому доступу України до внутрішнього ринку ЄС. Ефективним інструментом тут має бути, зок­рема, створення механізму захисту інтересів приватних осіб, як резидентів так й нерезиден­тів України, через судову систему ЄС та меха­нізму прямої дії актів ЄС щодо індивідуальних прав, що підлягають судовому захисту, зокре­ма, щодо прав резидентів України [25, с.366].

ЛІТЕРАТУРА

1. Рекомендації за підсумками парламент­ських слухань з питань реалізації державної політики інтеграції України до Європейсько­го Союзу / затв. Постановою Верховної Ради України : від 17.01.2002 p., № 2999 [Елект­ронний ресурс]. - Режим доступу: Http://zakon. rada. gov. ua/laws/show/2999- 14/card6#Public.

2. Решота О. А. Становлення внутрішнього ринку Європейського Союзу: передумови та особливості / О. А. Решота // Демократичне врядування. - 2012. - Вип. 9 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j- pdf/DeVr_2012_9_7.pdf.

3. Molle V. The économies of European intégration: theory, practice and policy / V. Molle. - 5th edn. Aldershot. Dartmouth, 2006. - PP. 10-11.

4. Решота О. A. Внутрішній ринок Євро­пейського Союзу та міжнародна економічна інтеграція : навч. посіб. / Олена Анатоліївна Решота. - Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2012. - 153 с.

5. Тачинська И. Право внутрішнього ринку ЄС : навч. посіб. / И. Тачинська, О. І. Ільчен - ко. - Одеса : ОНЮА, 2005. -143 с. - (Право ЄС. Правничі студії в Україні: Київ та окремі регіони).

6. Treaty establishing the European Economie Community (1957) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://europa. eu/legislation_ summaries/institutional_affairs/treaties/treaties_e ec_en. htm.

7. Communication from the Commission to the European Parliament, the Council, the European Economie and Social Committee and the Committee of the Régions - A single market for 21 st century Europe (COM(2007) 725 final} (SEC(2007) 1517} (SEC(2007) 1518} (SEC(2007) 1519} (SEC(2007) 1520} (SEC(2007) 1521}. - COM/2007/0724 final

8. Право Европейского Союза : учебник для вузов / под ред. С. Ю. Кашкина. - М. : Юристь, 2004. - 161 с.

9. Kaczorowska A. European Union Law /

A. Kaczorowska. - Routledge-Cavendish; L. - N.-Y, 2009.-P. 478.

10. Barnard C. The Substantive Law of the EU. The Four Freedoms / C. Barnard. - Second Edition. - N.-Y. : Oxford University Press, 2007. - P. 18.

11. Case 120/78. Cassis de Dijon. 1979). ECR 649. - Para. 14.

12. The Commission’s interpretative Commu­nication on Facilitating the Access of Products to the Market of Other Member States: the Practical Application of Mutual Recognition. OJ. - C 265/1. -04.11.2003. - P. 2-17.

13. Case C-55/94. Gebhard v. Consiglio dell’Ordme degli Aixocati e Procuratori di Milano. 11995]. ECR 1-4165. - Para. 37.

14. Chamy D. Competition among Jurisdic­tions in Formulating Corporate Law Rules: An American Perspective on the «Race to the Bottom» in the European Communities /

D. Chamy // Harvard International Law Journal. - 1991.-№32.-P. 422, 428.

15. Completing the internal market: White Paper from the Commission to the European Council (Milan, 28-29 June 1985). - СОМУ85/ОЗЮ final.

16. Case C-533/03. Commission v. Council (VAT). [2006). ECR 1-1025. - Para. 45.

17. Case C-491/01. Exp. BAT. [2002]. ECR I -11453. - Paras 179.

18. Pescatore P. Some Critical Remarks on the «Single European Act» / P. Pescatore CMLRev. - 1987. - № 24. - P. 9, 12.

19. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони [Електронний ресурс]. - Режим дос­тупу: Http://www. kmu. gov. ua/kmu/control/uk/ publish/article? art_id=246581344&cat_id=22322 3535.

20. Розпорядження Президента України «Про підписання політичних положень Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторо­ни, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» : від 19.03.2014 p., № 230/2014-рп // Офіційний ві­сник України. - 2014. - № 25. - Ст. 755.

21. ЄС-Україна: поглиблена та всеохоп - лююча зона вільної торгівлі [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://eeas. europa. eu/delegations/ukraine/documents/virtual_library / dcfta_guidebook_web. pdf.

22. Гаряча Ю. П. Правові засади внутріш­нього ринку Європейського Союзу /

Ю. П. Гаряча // Стратегічні пріоритети. - 2009. -№ 1 (10). - С. 275-279.

23. Данилишин Б. Ціна євроінтеграції / Богдан Данилишин // Економічна правда [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://www. epravda. com. ua/publications/2014/01 /10/413940.

25. Перспективи створення всеохоплюючої та поглибленої зони вільної торгівлі між Україною та ЄС [Електронний ресурс]. - Ре­жим доступу: Http://www. carpathia. gov. ua/ иа/243.1гіт.



Каплюченко Т. В. Внутрішній ринок Європейського Союзу: особливості та українські перспективи / Т. В. Каплюченко // Форум права. — 2014. — № 2. — С. 188—195 [Елект­ронний ресурс]. - Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j-pdf/FP_index. htm_2014_2_34.pdf

Приділено увагу етапам та особливостям становлення внутрішнього ринку Європей­ського Союзу. Проаналізовано його структуру та функції. Досліджено особливості правового регулювання відносин, пов’язаних із функціонуванням внутрішнього ринку ЄС. Висвітлено взаємовплив міжнародної економічної інтеграції та внутрішнього рику ЄС. Окреслено перспективи України на шляху інтеграції на внутрішній ринок ЄС.

Каплюченко Т. В. Внутренний рынок Европейского Союза: особенноспш и украинские перспективы

Уделено внимание этапам и особенностям становления внутреннего рынка Европейс­кого Союза. Проанализированы его структура и функции. Исследованы особенности правового регулирования отношений, связанных с функционированием внутреннего рынка ЕС. Освещено взаимовлияние международной экономической интеграции и внутреннего рынка ЕС. Определены перспективы Украины на пути интеграции на внутренний рынок ЕС.

Kaplyuchenko Т. V. The Internal Market of the European Union: Features and Perspectives for Ukraine

The attention is given to the stages and peculiarities of the EU internal market development. The structure and functions are analyzed. The features of relations regulation connected with functioning of the EU internal market is examined. The article deals with the issue of interaction between international economic integration and the EU internal market. The Perspectives of Ukraine’s integration in the EU internal market are determined. The author characterizes the general legal regime of medical drugs as a commodity, and special legal regimes in the field of circulation of drugs which have peculiarities in subject regulation, way of implementation in a particular legal field, and so on.