joomla
ДЕЯКІ ПИТАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ КАТЕГОРІЇ «МОРАЛЬНІ ЗАСАДИ СУСПІЛЬСТВА» В КОНТЕКСТІ НЕДІЙСНОСТІ ПРАВОЧИНІВ
Форум права

УДК 347.1+340.349

О. В. ГРИЦАК, Інститут держави і права ім.

В. М. Корецького

Ключові слова: мораль, правочин, арбітражна угода, правосуддя

Кожна особа, набуваючи статус учасника правовідносин, зокрема, укладаючи договори та інші правочини, ставить на мету захист і реалізацію своїх інтересів. І, з огляду на наве­дене, не втрачає своєї актуальності інститут недійсності правочину. Адже важливою про­блемою виступає захист інтересів добросові­сних учасників цивільного обігу, чиї права можуть бути порушені в результаті визнань правочину недійсним. З огляду на наведене, необхідним є таке правове регулювання в об­ласті недійсності правочинів, що виключило би необгрунтовані порушення прав та інте­ресів добросовісних осіб.

Одним із важливих моментів у правовому регулюванні є існування в нормах права обов’язку дотримання моральних засад суспі­льства. Так, у відповідності до ст.203 Цивіль­ного кодексу України (далі - ЦК України) [1], зміст правочину не повинен суперечити цьо­му кодексу, іншим актам цивільного законо­давства, інтересам держави і суспільства, йо­го моральним засадам. Складність полягає в тому, що така категорія є неконкретизованою, і - водночас - має імперативний характер. Іс­нуючі визначень моральних принципів ма­ють загальний характер, з якого неможливо здійснити достатньо однозначний висновок, про які імперативні вимоги, що мають відпо­відати моральним засадам суспільства, може йти мова при врегулюванні відповідних пра­вовідносин. Адже, наприклад, норми христи­янської моралі та ісламу мають багато «каменів зіткнень». Зважаючи ж на багатонаціональ - ність українського суспільства, питання про те, норми якої моралі є пріоритетними, зали­шається відкритим.

Існують публікації щодо окремих аспектів даного дослідження (зокрема, С. І. Шимон - співвідношень категорії «моральність», «су­спільна мораль», «моральні засади суспільст­ва» А. І. Дрішлюк, А. І. Данілов - існувань моральних норм у праві). Незважаючи на ак­туальність даної тематики, відсутнє комплек­сне досліджень феномену існувань катего­рії «моральні засади суспільства» в нормах цивільного права. Судова ж практика обме­жується твердженьм, що правочин, який су­перечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам сус­пільства

Оскільки проблеми існування моральності у праві є надзвичайно багатогранним явищем, вони являють інтерес для дослідників. Зви­чайно, що неможливо охопити усі аспекти цього явища в одній публікації. Тому ми бу­демо намагатися розглянути можливість оці­нки правочину судом на предмет дотримань або порушення моральних засад суспільства.

Відображення моральних традицій у праві є виявом тенденцій школи природного права та спробою розширити праворозумінь, не обмежуючись традиціями правового позити­візму. Так, наприклад, в рішеньх Конститу­ційного суду України 24.03.2005 р. [2] та № 2- рп/2005 та від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 [3] зазначено «одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується законо­давством як однією із його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв тощо, які легітимі­зовані суспільством і зумовлені історично до­сягнутим культурним рівнем суспільства.

Водночас, як зазначає суддя Одеського апеляційного суду А. І. Дрішлюк [4], застосо­вувати в законі такий прийом, як моральні засади суспільства, треба вкрай обережно. Моральні засади суспільства - річ дуже мін­лива, а єдині засади суспільства для всіх і для


Кожного могли визначатися примусово лише за часів СРСР.

При цьому, погоджуючись з даним твер­дженням, слід зауважити, що, виходячи з по­ложень уніфікованої судової практики, взага­лі неможливо оцінити правочин на предмет дотримання або недотримань моральних за­сад суспільства. Аргументуючи дане твер­джень, нами було взято до уваги Постанову Пленуму Вищого господарського суду Украї­ни від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питань визнання правочинів (господарських догово­рів) недійсними» [5]. Незважаючи на те, що публікація присвячена проблемам цивільного права, зазначена Постанова може бути вико­ристана в якості емпіричної бази даного дос­лідження - адже господарські правовідносини можуть бути врегульовані у відповідності до актів цивільного законодавства.

Так, у відповідності до п.2.1 зазначеної Постанови, загальні підстави і наслідки не­дійсності правочинів (господарських догово­рів) встановлені статтями 215, 216 ЦК Украї­ни, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосо­вуватися господарськими судами в усіх випа­дках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п’ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228-230, 232-235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частинишостої статті 29 Зако­ну України «Про приватизацію державного майна», частини другої статті 20 Закону України «Про приватизацію невеликих дер­жавних підприємств (малу приватизацію)», частини другої статті 15 Закону У країни «Про оренду землі», статті 12 Закону України «Про іпотеку», частини другої статті 29 Закону України «Про страхувань», статті 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статті 7-1 Закону України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної вла­сності» тощо. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських догово­рів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов’язує визнання таких право­чинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настань відповідних наслідків, та в разі задоволень позовних вимог зазначати в судовому рішен­ні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином, виходячи з тексту наведеного положень, суд повинен зазначити в рішенні саме в чому полягає неправомірність (а не по­рушень моральних засад суспільства). Отже, з наведеного слід зауважити, що в судді відсу­тні правові підстави для здійснень оцінки змісту правочину на предмет дотримань або порушень моральних засад суспільства його учасниками. Така позиція цілковито узгоджу­ється із ст.8 «Законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи» Цивільного проце­суального кодексу (ЦПК України) [6]. Анало­гічна норма міститься і в ГИК України. Адже в наведеній статті ЦПК передбачено, що суд ви­рішує справи відповідно до Конституції Украї­ни, законів України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верхов­ною Радою України. Суд застосовує інші нор - мативно-правові акти, прийьті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та зако­нами України. Отже, при здійсненні судочинс­тва суд оцінювати дії особи на предмет відпо­відності чи невідповідності саме закону.

Тобто як чинне законодавство України, так і уніфікована судова практика не передбача­ють умови і порядок визначення особливос­тей дотримань або недотримань моральних засад суспільства при вирішенні спорів про визнань правочинів недійсними. Отже, відо­бражень моральності в праві має суто декла­ративний характер. На відміну від, напри­клад, арбітражу в КНР, в якому особа, яка порушила правові норми, може бути звільне­на від відповідальності, якщо її поведінка є сумлінною і добросовісною, в Україні суд може вирішувати справу лише на підставі но­рматив но-правових актів.

Слід зауважити, що аналогічна норма - обов’язок дотримань моральних засад суспі­льства як умова дійсності правочинів міс­титься в законодавстві Російської Федерації. Так, російський правознавець I. A. Данілов [7] визначає, що угоди, вчинені з метою, що заві - домо суперечить основам правопорядку або моральності, відносяться до категорії проти­законних угод. У зв’язку з цим вчений підк­реслює наявність в літературі поняття «анти­соціальна угода», для якої характерні: суспільна небезпека та протиправність, гостра соціальна конфліктність і суспільна шкідли­вість виконання. Виходячи з даного визна­чення, можливо стверджувати, що вчений до­тримується точки зору, що в будь-якому випадку вчинок, що суперечить принципам моральності, є протиправним. Водночас з да­ною точкою зору погодитися неможливо, оскільки, наприклад, якщо боржник не повер­тає грошові кошти, посилаючись на сплив строку позовної давності, цей вчинок може відповідати, нормам права. Хоча й він викли­катиме засуджень з позицій принципів мо­ральності, зокрема, виходячи з канонів хрис­тиянської моралі.

При цьому, на нашу думку, неможливо по­годитися з автором щодо необхідності зако­нодавчого закріплення наступного положен-

Ь. I. A. Данілов визначає, що визнань угод недійсними на підставі їх суперечності осно­вам моральності можливо лише за умови од­ночасного порушення такою угодою конкре­тної правової норми або положень, що з неї випливає. Ми вважаємо таку позицію досить спірною, оскільки немає потреби визнавати угоду такою, що суперечить принципам мо­ральності, оскільки вона може бути визнана недійсною з огляду на порушень її учасни­ками саме правових норм.

Дійсно, як зазначає А. І. Дрішлюк, якщо моральна норма закріплена правом, вона об’єктивно існує у вигляді, доступному для сприйьття громадськістю. Також презюму - ється, що зазначена норма є загальновідомою, на неї поширюється правовий принцип, що її незнань не звільняє від відповідальності, той факт, що вона закріплена правом, передбачає її загальне визнань.

І, розглядаючи питань суперечності пра - вочину моральним засадам суспільства, нами підкреслюється наступне. Так, виходячи зі ст.203 ЦК України, можливо дійти висновку, що теоретично будь-який правочин може су­перечити моральним засадам суспільства. Проте при здійсненні аналізу правочину на предмет дотримань або ж порушень мора­льних засад суспільства необхідно здійснити оцінку на предмет як такої можливості та здатності правочину бути оціненим на пред­мет його відповідності загальнолюдським уявленням про добро, честь, людяність, со­вість. В якості прикладу, що може ілюстру­вати дане тверджень, слід навести, зокрема, наступну правову позицію. Так, між сторона­ми було укладено договір підряду на вико­нання судноремонтних робіт, в якому місти­лося арбітражне застережень про те, що будь-які спори, що виникають з договору, по­винні бути передані до Міжнародного комер­ційного арбітражного суду при Торгово - промисловій палаті України. При виникненні конфлікту однією із сторін було подано позов до господарського суду, проте провадження у справі було припинено у відповідності до п.5 ст.81 ГПК України. Натомість особа, яка зве­рнулась до суду, намагалась довести, що ар­бітражна угода є такою, що суперечить мора­льним засадам суспільства. Ці вимоги нею були аргументовані наступним - у відповід­ності до ст.1 Закону України «Про міжнарод­ний комерційний арбітраж» визначено, що до нього можуть передаватися: спори з договір­них та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторгове­льних та інших видів міжнародних економіч­них зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордо­ном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об’єднань та ор­ганізацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб’єктами права України. Таким чином сторона, яка звернулася до суду, намагалася довести, що, спір не від­носиться до категорії тих, що передбачені на­веденої нормою, а сторони не є суб’єктами, на яких вона може бути поширена. Отже, сам факт укладення такого правочину, на думку позивача, суперечило моральним засадам су­спільства, оскільки нівелювало право на звер­нень до господарського суду, а судовий за­хист свого порушеного права є одним із невід’ємних прав.

Проте при розгляді аналогічної категорії спорів слід враховувати, що у відповідності з Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про де­які питання визнання правочинів (господар­ських договорів) недійсними», відповідна угода повинна посягати на суспільні, еконо­мічні та соціальні інтереси. Натомість арбіт­ражна угода не поширюється на правовідно­сини, які спрямовані на врегулювання таких інтересів. Вона є правочином, що укладається у відповідності до норм цивільного права та має будь-які інші характеристики, що прита­манні будь-яким іншим правочинам. Проте умова щодо передачі спору на розгляд арбіт­ражу регламентує суто питань процесуаль­ного права, а не матеріально-правові. Тобто вибір інстанції, що має вирішувати спір між окремо взятими сторонами, а також вибір права, яке має бути застосоване при врегулю­ванні спору, жодним чином не стосується су­спільства в цілому та не може бути оцінений на предмет відповідності загальнолюдським уявленням про добро, честь, людяність, а от­же не може суперечити його моральним заса­дам. Дана позиція була врахована судом, до­води позивача - відхилено, а проваджень у справі припинено з огляду на те, що спір не підлягав розгляду в господарських судах України (п.1 ст.80 ГПК України) [8]. Справа була розглянута також судами апеляційної та касаційної інстанції, водночас рішень суду першої інстанції було залишено без змін, а скарги - без задоволень.

З огляду на наведене, в аналогічних випад­ках необхідно не здійснювати оцінку правочи­ну на предмет його відповідності моральним засадам, а застосовувати сучасну правову док­трину «компетенції-компетенції», де висновок про питань про можливість вирішень спору арбітражним судом повинен бути наданий са­ме ним. І вже після отримань висновку арбіт­ражного суду можливо ставити питань про недійсність арбітражної угоди з мотивів її су­перечності чинному законодавству України (а не моральним засадам суспільства).

Отже наведене дослідження дозволяє стве­рджувати, що на даний момент в Україні від­сутній механізм та уніфікована практика ви­знання правочину недійсним саме з мотивів його суперечності моральним засадам суспі­льства. Як свідчить аналіз процесуального законодавства і уніфікованої судової практи­ки, суддя при вирішенні спорів керується ли­ше формально визначеними нормами. Навіть якщо формально визначені норми відсутні, суддя може вирішувати спір на підставі зага­льних засад цивільного законодавства (вико­ристань аналогії права). В свою чергу, за­значені засади, зважаючи на їх загальний характер, не можуть не враховувати тенденції моральності в сучасному суспільстві.

При порушенні питання про відповідність чи невідповідність правочину моральним за­садам суспільства необхідно, щоб правочин взагалі можливо було б оцінити на предмет загальнолюдським уявленьм про соціальні цінності.

В статті також аргументовано тверджень про неприпустимість законодавчого закріп­лення визнань угоди недійсною на підставі порушень моральних засад, якщо має місце одночасне порушень такою угодою конкре­тної правової норми або положень, що з неї випливає.

ЛІТЕРАТУРА

1. Цивільний кодекс України // ВВР Укра­їни. - 2003. - № 40. - Ст. 356.

2. Рішень Конституційного Суду України у справі за конституційним поданьм Верхов­ного Суду України щодо відповідності Кон­ституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м’якого покарань) // Офіційний вісник України. - 2004.-№45,-Ст. 2975.

3. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 48 на­родних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) по­ложень пункту 1.17 статті 1, статті 8 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та дер­жавними цільовими фондами» (справа про податкову заставу) // Офіційний вісник Укра­їни. - 2005. - № 13. - Ст. 674.

4. Дрішлюк А. І. Значення норм моралі в регулюванні цивільних відносин / А. І. Дріш­люк // Науковий вісник Херсонськ. держ. ун­ту. Серія «Юридичні науки». - 2012. - С. 32.

5. Постанова Пленуму Вищого господар­ського суду України «Про деякі питання ви­знання правочинів (господарських договорів) недійсними» : від 29.05.2013 p., № 11 II - Вісник господарського судочинства. - 2013. - № 4. - С. 22.

6. Цивільний процесуальний кодекс Укра­їни // Офіційний вісник України. - 2004. - № 16.-Ст. 1088.

7. Данилов П. А. Недействительность ан­тисоциальных сделок / И. А. Данилов [Елект­ронний ресурс] - Режим доступу: http ://Www. rusnauka. сот/16_ADEN_2011/Prav o/9_88564.doc. htm.

8. Ухвала Господарського суду м. Києва про припинення проваджень у справі № 910/288/13 за позовом Публічного акціо­нерного товариства «Херсонський суднобу­дівний завод» до Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррі - чфлот» [Електронний ресурс]. - Режим дос­тупу: Http://www. reyestr. court. gov. ua/Review/ 31239162.



Грицак О. В. Деякі питання застосування категорії «моральні засади суспільства» в контексті недійсності правочинів / О. В. Грицак // Форум права. — 2014. — № 2. —

С. 89—93 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j- pdf/FP_index. htm_2014 2 16. pdf

Розглядається можливість використання моральних норм при здійсненні правосуддя, а також порушені питання можливості оцінки правочину на предмет відповідності або невідповідності моральним засадам суспільства.

Грицак О. В. Некоторые вопросы применения категории «моральные принципы об­щества» в контексте недействительности правомочий

Рассматривается возможность использовань норм морали при осуществлении право­судия, а также затронуты вопросы возможности оценки сделки на предмет соответст­вия или несоответствь моральным основам общества.

Grytsak О. V. Some Aspects of the Category of «Moral Principles of Society» in the Context of the Invalidity of the Powers

The article contains the provisions of application moral standards in the justice, and raised the possibility of assessing the agreement for compliance or non-compliance with the moral principles of society.