joomla
ДОГОВОРИ РАДИ ЄВРОПИ У КРИМІНАЛЬНО - ПРАВОВІЙ СФЕРІ: ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ КЛАСИФІКАЦІЇ
Юридичний вісник


УДК: 341.24:341.4.001.8

С. Войченко,

Здобувач кафедри права ЄС та порівняльного правознавства Одеської національної юридичної

Академії

У міжнародному гуманітарному праві неухильно зростає питома вага норм, орієнтованих на людину. Державами уз­годжуються загальнолюдські стандарти прав і основоположних свобод, а також надання самій особі юридичної можли­вості реалізувати і захищати загально­визнані права і свободи.

Особлива увага державами — чле­нами Ради Європи приділяється ви­робленню і закріпленню у відповідних договорах основних правових гаран­тій, що задовольняють уявленням про справедливе правосуддя, гуманне по­водження із засудженими, відшкоду­вання збитків завданих злочином, а також велика увага приділяється за­побіганню тероризму, торгівлі людь­ми та сексуальній експлуатації дітей та ін. Ці проблеми останніми роками почали привертати все більш пильну увагу більшості держав — членів Ради Європи.

Багато в чому цьому сприяє розши­рення масштабів організованої злочин­ності. Все частіше об’єктами посягань організованої злочинності стають спів­робітники судових і правоохоронних ор­ганів, свідки й інші учасники криміналь­ного процесу. У деяких країнах злочинні співтовариства розв’язали справжню війну проти адміністративних, судових і правоохоронних органів, що активізува­ли боротьбу з цим негативним явищем, а також проти осіб, сприяючих кримі­нальному судочинству.

З урахуванням вказаних обставин з’явився цілий ряд крупних міжнарод­них ініціатив і документів, направлених на поліпшення правового становища суб’єктів карно-процесуальних відно­син, що містять загальнолюдські стан­дарти захисту їх прав і свобод у ході здійснення правосуддя. Такі стандарти конституюються як нормативний міні­мум, який визначає рівень державної регламентації з допустимими відступа­ми у формі його перевищення або конк­ретизації [і].

Метою даної роботи є відокремлен­ня та надання загальної характеристики договорів Ради Європи у кримінально правовій сфері, а також визначення по­няття та складання класифікації дого­ворів Ради Європи у кримінально пра­вовій сфері.

Актуальність теми проявляється в такому:

По-перше, проявляється прогресив­ний розвиток трансграничної злочин­ності, в тому числі торгівлі людьми, кі - берзлочинності, тероризму та ін., що є слідством лібералізації митного та при­кордонного контролю.

По-друге, посиленням співпраці між державами світу по боротьбі зі злочин­ністю.

По-третє, наявністю порушень прав людини не тільки суб’єктами злочину, а і судовими та правоохоронними орга­нами держави, що є неприпустимим з огляду на роль та функції держави щодо захисту та забезпечення прав людини.

По-четверте, відсутністю в українсь­кій науковій літературі повної харак­теристики та комплексної класифікації договорів Ради Європи у кримінально - правовій сфері.

Необхідно зауважити, що проблема­тика у сфері договірних джерел права Ради Європи є неповністю вивченою, проте серед зарубіжних вчених заслу­говують на увагу праці Л. Б. Алексеева, Б. Ф. Кистяковського, В. І. Кузнецова, І. І. Лукашука, М. Де Сальвіа, Л. Зва - ак, Д. Гомьєн, Дж.-Ф. Бонін, Е. Деко,

Н. Кассесс, та інших. Серед вітчизня­них вчених особливий внесок в розроб­ку проблематики прав людини в системі джерел права Ради Європи зробле­ний такими вченими, як М. П. Орзіх, В. Є. Мармазов, І. С. Піляєв, П. М. Ра - бінович, Л. А. Луць, М. А. Дамірлі, Т. О. Анцупова.

Але жодним автором не було дослі­джено проблематику джерел права Ради Європи у кримінально-правовій сфері, в рамках однієї з найавторитетніших та впливовіших організацій Європейського континенту — Ради Європи.

Світовою спільнотою розроблені і прийняті документи, які є універсаль­ними стандартами прав людини, в тому числі у кримінально-правовій сфері. Го­ловна роль у розробці цих стандартів належить Організації Об’єднаних На­цій, в рамках цієї організації прийняті багатосторонні договори в криміналь­но-правовій сфері. До них, насамперед, слід віднести такі документи: Загальну декларацію прав людини (1948) [2], Римський статут Міжнародного кримі­нального суду (2000) [5], Принципи міжнародної співпраці відносно вияв­лення, арешту, видачі і покарання осіб, винних у військових злочинах і злочи­нах проти людства (1973) [8], Конвен­цію про незастосування терміну дав­ності до військових злочинів і злочинів проти людства (1968) [3], Конвенцію по попередженню і покаранню за гено­цид (1948), Міжнародну конвенцію про запобігання апартеїду і покарання за нього (1973) [8], Конвенцію ООН про боротьбу проти незаконного обороту наркотичних засобів і психотропних речовин (1988) [6], Конвенцію ООН проти корупції, Бангкокську Деклара­цію «Взаємодія і заходи у відповідь: стратегічні союзи у сфері попереджен­ня злочинності і кримінального пра­восуддя», прийняту на 11-му Конгресі ООН по попередженню злочинності і кримінальному правосуддю 25 квітня 2005 року, Керівні принципи, що стосу­ються правосуддя з питань, пов’язаних з участю дітей-жертв і свідків злочинів, Конвенцію Організації Об’єднаних На­цій проти транснаціональної організо­ваної злочинності та деякі інші [8].

Також необхідно відзначити, що ве­ликий вплив на діяльність Ради Європи мають структурні підрозділи ООН, до їх числа необхідно віднести Управлін­ня ООН з наркотиків та злочинності, в рамках якої діють Програма ООН по міжнародному контролю за наркотични­ми засобами (ЮНДКП), Програма бо­ротьби з відмиванням грошей, Центр по міжнародному попередженню злочин­ності (ЦМПП), Глобальна програма по боротьбі з транснаціональною організо­ваною злочинністю, Глобальна програма по боротьбі з торгівлею людьми, Сектор по боротьбі з тероризмом, а також іс­нують комісії по наркотичних засобах та попередженню злочинності та кримі­нальному правосуддю, Міжрегіональний науково-дослідницький інститут ООН з питань злочинності та правосуддя. Пе­релічені підрозділи ООН мають тісний взаємозв’язок та співпрацю з органами Ради Європи з питань взаємних кон­сультацій, спільного розроблення прог­рам та фондів.

Відповідно до Статуту Ради Європи [9] метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між державами-члена­ми для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є спільним над­банням, а також сприяння їхньому еко­номічному та соціальному прогресу.

Ця мета досягається за допомогою органів Ради Європи шляхом розгляду питань, що становлять спільний інтерес, шляхом укладання угод та здійснення спільних заходів в економічній, соціаль­ній, культурній, науковій, правовій та адміністративній галузях, а також в га­лузі захисту та подальшого здійснення прав і основних свобод людини.

На перший погляд здається, що Рада Європи не має на меті поруч з питання­ми національної оборони регулювання в галузі кримінального права, криміналь­ного процесу та кримінального покаран­ня. Але потрібно відзначити, що це не відповідає дійсності, оскільки контроль за виконанням покарань та багато інших питань у кримінально-правовій галузі є безпосередньою та найважливішою функцією Ради Європи, про що свідчать такі факти, як наявність 38 конвенцій та додаткових протоколів у криміналь­но-правовій сфері, а також декілька часткових угод та безліч актів Парла­ментської Асамблеї і Комітету Міністрів Ради Європи.

Під договорами (угодами та конвен­ціями) Ради Європи у кримінально-пра­вовій сфері, на наш погляд, можна ро­зуміти багатосторонні угоди, укладені в рамках Ради Європи державами-членами та направлені на захист жертв злочинів, регулювання співробітництва правоохо­ронних органів, справедливе судочинс­тво, гуманне покарання та поводження під час відбування покарання.

Перш ніж звернути увагу на догово­ри Ради Європи у кримінально- правовій сфері необхідно відзначити, що в системі джерел права Ради Європи договори (treaties) займають найвищий ступінь. Це підтверджується відношенням до сис­теми договорів таких важливих правових актів, як Статут Ради Європи, Генераль­на угода про привілеї та імунітети Ради Європи, Конвенція про захист прав лю­дини та основоположних свобод.

Станом на 21.10.2009 р. в системі договірного права Ради Європи налі­чується 205 звичайних багатосторонніх договорів (treaties).

Необхідно підкреслити, що, ок­рім цього, існують також 7 часткових угод (Partial Agreements), 6 частко­вих розширених угод (Enlarged Partial Agreements) та одна розширена угода (Enlarged Agreement), але ці документи не є договорами в класичному розумін­ні цього поняття, вони є специфічною формою співробітництва, яка дозволяє декільком державам — членам Ради Єв­ропи брати участь у конкретній сфері діяльності, яку не підтримують інші де - ржави-члени. Серед часткових угод на увагу заслуговують такі напрями спів­робітництва у кримінально-правовій сфері, як Група співробітництва по бо­ротьбі з наркотичною залежністю та не­законною торгівлею наркотичними засо­бами (Група Помпіду), Група держав по боротьбі з корупцією (ГРЕКО).

Поміж цих правових інструментів виключно конвенціями регулюються від­носини у кримінально-правовій сфері.

Систематизуючи договори у кримі­нально-правовій сфері необхідно відзна­чити, що вони направлені на:

- взаємодопомогу при розслідуванні кримінальних справ;

- видачу правопорушників;

- захист жертв злочинних дій;

- боротьбу з кіберзлочинністю;

- боротьбу зі зловживанням у фі­нансовій сфері, отриманні прибутку від злочинної діяльності та на боротьбу з корупцією;

- захист прав людини під час досудо - вого та судового провадження по кримі­нальних справах, винесення вироку та відбування покарання;

- попередження та боротьбу з теро­ризмом;

- захист культурної спадщини;

- захист навколишнього середови­ща.

Розкриваючи характеристику та сутність груп договорів Ради Європи у кримінально-правовій сфері необхідно підкреслити, що багато договорів не мають чіткого прикріплення до певної групи, а можуть належати до декількох груп водночас у зв’язку з універсаль­ним своїм значенням. Прикладом може слугувати Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Конвенція про відмивання, пошук, аре­шт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом. Дія цих документів поширюється на сфери боротьби з ко­рупцією, попередження та боротьби з тероризмом, боротьби з комп’ютерною злочинністю та інші.

Зупиняючи увагу на сфері взаємодо­помоги при розслідуванні кримінальних справ, необхідно зауважити, що до цієї групи можна віднести такі договори: Європейську конвенцію про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20.04.1959 р. (ЕТБ № 30), Додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних спра­вах від 17.03.1978 р. (ЕТБ № 99), Дру­гий додатковий протокол до Європейсь­кої конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 8.11.2001 р. (ЕТБ № 182), Європейську конвенцію про міжнародну дійсність кримінальних вироків від 28.05.1970 р. (ЕТБ № 70), Європейську конвенцію про передачу провадження у кримінальних справах від 15.05.1972 р. (ЕТБ № 73), Європей­ську конвенцію про незастосування тер­міну давності до злочинів проти людства та військових злочинів від 21.01.1974 р. (ЕТБ № 82), Європейську конвенцію про міжнародні наслідки позбавлення права управління автотранспортними засобами 03.06.1976 р. (ЕТБ № 88), Угоду про незаконні морські перевезен­ня, що доповнює Статтю 17 Конвенції ООН проти незаконного перевезення наркотиків та психотропних речовин від 31.01.1995 р. (ЕТБ № 156).

Група конвенцій про видачу право­порушників включає такі документи: Європейську конвенцію про видачу пра­вопорушників від 13.12.1957 р. (ЕТБ № 24), Додатковий протокол до Євро­пейської конвенції про видачу право­порушників 15.10.1975 р. (ЕТБ № 86), Другий додатковий протокол до Євро­пейської конвенції про видачу правопо­рушників від 17.03.1978 р. (ЕТБ № 98), Конвенцію про передачу засуджених осіб 21.03.1983 р. (ЕТБ № 112), Додат­ковий протокол до Конвенції про пере­дачу засуджених осіб від 18.12.1997 р. (ЕТБ № 167).

Група конвенцій про захист жертв злочинних дій включає документи, що мають своєю основною метою попере­дження, захист і сприяння відновлен­ню майнового, фізичного та емоційного стану особи, яка зазнала шкоди через злочинні дії. До даної групи необхідно включити такі договори: Європейську конвенцію про компенсацію жертвам на­сильницьких злочинів від 24.11.1983 р. (ЕТБ № 116), Конвенцію Ради Європи про боротьбу проти торгівлі людьми від 16.05.2005 р. (ЕТБ № 197), Конвенцію про захист дітей від сексуальної експлу­атації та зловживань від 25.10.2007 р. (ЕТБ № 201), Конвенцію про коруп­цію у контексті цивільного права від 04.11.1999 р. (ЕТБ № 174), Європейсь­ку конвенцію про відповідальність за дію продуктів у випадку тілесного пошкод­ження або смерті від 27.01.1977 р. (ЕТБ № 91).

На нашу думку, необхідно приділити певну увагу групі конвенцій, направле­них на боротьбу з кіберзлочинністю. До цієї групи необхідно віднести такі доку­менти: Конвенцію про кібернетичну зло­чинність від 23.11.2001 р. (ЕТБ № 185), додатковий протокол до Конвенції про кіберзлочинність, який стосується криміналізації дій расистського та ксе- нофобного характеру, вчинених через комп’ютерні системи від 28.01.2003 р. (ЕТБ № 189).

Особлива увага до цієї групи пов’язана з таким. Людська цивілізація вступила у XXI століття як у століття електроніки, електронних приладів, Ін - тернету, електронних джерел інформа­ції. Правоохоронна практика свідчить, що останнім часом в усьому світі спос­терігається значне зростання рівня зло­чинних дій щодо інформаційних систем, що являє загрозу як окремим організа­ціям, установам та фізичним особам, так й економіці кожної держави та сус­пільства в цілому.

Конвенцією про кіберзлочинність від 23 листопада 2001 р. [1] передбачаєть­ся надання повноважень, достатніх для ефективної боротьби зі злочинами у сфері інформаційно-телекомунікаційних технологій як на внутрішньодержавно­му, так і міжнародному рівнях, укладен­ня домовленостей щодо дієвого міжна­родного співробітництва.

Згідно із зазначеною Конвенцією сторони співробітничають шляхом за­стосування конвенційних норм з ме­тою розслідування або/та пересліду­вання кримінальних правопорушень, пов’язаних з комп’ютерними системами і даними, збирання доказів у електрон­ній формі.

Необхідно підкреслити, що протягом останніх десятиліть легалізація («відми­вання») доходів, отриманих злочинним шляхом, набула у світі широкого роз­повсюдження. Ускладнилася і структура злочинних операцій щодо «відмивання» доходів. Організовані злочинні угрупо­вання, використовуючи слабкість націо­нальних систем регулювання фінансової системи, здійснюють гнучкі та швидкі операції з переведення та переміщен­ня активів через національні кордони, вміло використовують розбіжності в режимах регулювання підприємниць­кої діяльності як в межах національних систем, так і між самими системами з головною метою — приховування дже­рел походження коштів, їх власників та механізмів контролю над ними.

Група конвенцій про зловживання в фінансовій сфері, отримання прибутку від злочинної діяльності та по боротьбі з корупцією — це такі документи: Кон­венція про операції із цінними паперами з використанням конфіденційної інфор­мації від 20.04.1989 р (ЕТБ № 130), Протокол до Конвенції про операції із цінними паперами з використанням кон­фіденційної інформації від 11.09.1989 р. (ЕТБ № 133), Конвенція про відмиван­ня, пошук, арешт та конфіскацію до­ходів, одержаних злочинним шляхом від 08.11.1990 р. (ЕТБ № 141), Конвенція щодо корупції у контексті кримінально­го права від 27.01.1999 р. (ЕТБ № 173), Конвенція про корупцію у контексті цивільного права від 04.11.1999 р. (ЕТБ № 174), Додатковий протокол до Кон­венції щодо корупції у контексті кримі­нального права від 15.05.2003 р. (ЕТБ № 191), Конвенція Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіска­цію доходів, одержаних злочинним шля­хом та щодо фінансування тероризму від 16.05.2005 р. (ЕТБ № 198).

Зауважуючи, що, незважаючи на велику кількість укладених конвенцій, досі не існує єдиного поняття стосовно «відмивання грошей» ні в міжнародному законодавстві, ні в законодавстві окре­мих держав. Найчастіше різні способи «відмивання» грошей використовуються в таких випадках, як торгівля наркоти­ками і зброєю, шахрайство, терористич­на діяльність, вимагання, проституція, торгівля контрабандними та краденими товарами. Однак за своєю суттю «відми­вання» грошей супроводжує будь-який злочин, мотивом якого є одержання до­ходу.

Група конвенцій, метою яких є за­хист прав людини під час досудового та судового провадження по кримінальних справах, винесення вироку та відбування покарання, — це: Європейська конвен­ція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопоруш­никами від 30.11.1964 р. (ЕТБ № 51), Конвенція про захист прав людини і ос­новоположних свобод від 04.11.1950 р. (ЕТБ № 5), Протокол № 6 до Конвенції про захист прав людини і основополож­них свобод, який стосується скасування смертної кари, із поправками, внесени­ми відповідно до положень Протоколу № 11 від 28.04.1983 р. (ЕТБ № 114), Європейська конвенція про обчислення строків від 16.05.1972 р. (ЕТБ № 76).

Особливістю цієї групи є питома вага Конвенції про захист прав люди­ни і основоположних свобод. Це пояс­нюється тим, що ЄКПЛ регулює май­же весь спектр прав людини від стадії пред’явлення обвинувачення, затриман­ня до винесення вироку та відбування покарання.

Щодо проблеми тероризму та кон­венцій, які прийняти задля попереджен­ня та боротьби з цим явищем, необхід­но відмітити, що тероризм, на жаль, став невід’ємною частиною політичних і економічних процесів у світі і являє все більш значну загрозу громадській і національній безпеці. Із одиничних про­явів він перетворився в масове явище. Будучи різновидом організованої зло­чинності, що занурюється корінням в потужну тіньову економіку, тероризм може поставити під сумнів весь процес подальшого розвитку людства.

Група конвенцій направлених на бо­ротьбу з тероризмом містить такі доку­менти: Європейську конвенцію про бо­ротьбу з тероризмом від 27.01.1987 р. (ЕТБ № 90), Протокол від 15.05.2003 р., що вносить зміни до Європейської кон­венції про боротьбу з тероризмом (ЕТБ № 190), Конвенцію Ради Європи про запобігання тероризму від 16.05.2005 р. (ЕТБ № 196).

Реалізація норм зазначених докумен­тів не може відбуватися в рамках однієї держави чи навіть одного об’єднання, боротьба з тероризмом є глобальною проблемою та вимагає зусиль у спів­робітництві не тільки держав, а й ут­ворених ними організацій. Але протидія

— це перш за все попередження, що дасть можливість уникнути жертв, руй­нувань та хаосу.

До групи договорів щодо захисту культурної спадщини та навколишнього середовища необхідно віднести: Євро­пейську конвенцію про правопорушен­ня, які пов’язані з культурною власніс­тю від 23.06.1985 р. (еТб № 119) та Конвенцію про захист довкілля через кримінальне право від 04.11.1998 р. (ЕТБ № 172).

Все вищевикладене виявляє, що проблема боротьби зі злочинністю та захист природних прав людини у кримі­нально-правових відносинах є загально світовою проблемою і не може обмежу­ватися європейським простором.

Більш того, підводячи підсумки, необхідно зауважити, що система до­говірного права Ради Європи є однією з найбільш ефективних у світі, це, на нашу думку, обґрунтовується колосаль­ним досвідом роботи Ради Європи в га­лузі захисту прав людини, наявністю економічно сильних держав, які мають професійні правоохоронні та судові ор­гани, основним партнером Ради Європи є Європейський Союз, однією з опор якого є співробітництво судових та пра­воохоронних органів, а також спільна зовнішня політика та політика безпеки, компетенція яких дозволяє впроваджу­вати ефективну протидію та боротьбу зі злочинністю в державах — членах Єв­ропейського Союзу та Ради Європи.

Ключові слова: договори Ради Єв­ропи, держави-члени, зобов’язання Ук­раїни перед Радою Європи у криміналь­но-правовій сфері.

Стаття присвячена дослідженню окремої групи договорів Ради Європи, а саме договорів у кримінально-пра­вовій сфері. Дослідження системи цих договорів, їх поняття та класифіка­ції зумовлене, по-перше, актуальніс­тю даної проблематики, по-друге, відсутністю українських наукових міжнародно-правових досліджень в цій сфері. Особлива увага в рамках даної статті приділяється таким питанням, як вплив міжнародних універсальних договорів на форму­вання джерел права Ради Європи у кримінально-правовій сфері, а також класифікація цих договорів на окремі групи залежно від об’єкта або пев­ного напрямку співробітництва, що регламентується.

The article is devoted to a separate group of Council of Europe treaties namely the treaties in the criminal jus­tice field. Research of system of these treaties, their notions and classifica­tions is due to urgency of this subject, first of all. And secondly, it is due to the lack of Ukrainian international legal research in this area. Special attention in this article is focused on such issues as the impact of universal international treaties on the formation of the Council of Europe sources of law in the crimi­nal justice field. Classification of these treaties into separate groups regardless of the object or certain direction is also an important issue.

Література

1. Мерку шин В. В. Противодействие транснациональной организованной пре­ступности / В. В. Меркушин ; под общ.

Ред. В. Ф. Ермоловича. — М. : Изд-во дело­вой и учеб. лит., 2005. — 256 с.

2. Всеобщая декларация прав человека / / Действующее международное право : документы : учеб. пособие : в 2 т. / сост.: Ю. М. Колосов, Э. С. Кривчикова. — 2002.

— Т. 2. — С. 218.

3. Конвенция о неприменении сроков давности к военным преступлениям и пре­ступлениям против человечества // Там же. — С. 198.

4. Конвенция о предупреждении геноцида и наказании за него // Там же. — С. 253.

5. Римський статут м1жнародного крим1нального суду (Рим, 17 липня 1998 року). — Режим доступу : http:/ /zakon. rada. gov. ua.

6. Конвенция ООН о борьбе против неза­конного оборота наркотических средств и психотропных веществ 1988 // Междуна­родное сотрудничество в борьбе с преступ­ностью : сб. док. / сост.: П. Н. Бирюков, В. А. Панюшкин. — Воронеж, 1997.

7. Конвенция о пресечении преступле­ния апартеида и наказании за него 1973 г. // СДД СССР. — М, 1978. — Вып. XXXII.

— С. 58-63.

8. http: / / www. un. org / russian/ documen/convents/organizedcrime. htm

9. Статут Ради бвропи / / Зб1рка дого - воргв Ради бвропи. — Парлам. вид-во, 2000.

— С. 11.