joomla
ВИБОРЧА ІНЖЕНЕРІЯ: ДО ПОСТАНОВКИ ПИТАННЯ
Юридичний вісник


УДК 342.84(477)



М. Афанасьева,

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія»

Запозичений з-за кордону та досить поширений сьогодні термін «виборча інженерія» застосовується як публіцис­тичною, так і науковою літературою, але при цьому жодна соціальна наука не виробила більш-менш однакового розуміння та чіткого визначення цього явища. Ситуація ускладнюється й тим, що у зв’язку з особливостями перекла­ду з англійської («electoral engineering») термін «виборча інженерія» викорис­товується одночасно з терміном «елек­торальна інженерія». Обидва поняття, будучи затребуваними, прижилися на науковому ґрунті поряд з такими термі­нами, як «соціальна» та «політична ін­женерія», які вже використовувалися.

Методологічний принцип теоретич­ності та необхідність уніфікації науко­вого понятійного апарату вимагає дослі­дження категорії «виборча інженерія» з метою обґрунтування застосування технічного за природою поняття у конс­титуційно-правовій матерії.

У вітчизняній науковій літературі цьому питанню не приділено належної уваги, окремі політологічні аспекти до­сліджували: В. Бебік, С. Устименко, В. Полторак; юридичні характеристики висвітлювали: О. Барабаш, В. Кампо, Ю. Ключковський, М. Орзіх, М. Став - нійчук, М. Савчин ті інші. У зарубіжній літературі цій проблематиці присвячені праці: К. Гессе, М. Дюверже, К. Лійп - гарта, Г. Маєра, П. Норріса, Р. Паунда, Дж. Сарторі, Ю. Хабермаса та інших.

Згідно з тлумачним словником росій­ської мови за редакцією С. І. Ожегова та Н. Ю. Шведової етимологічно слово «інженерія» далеко від соціальних та політико-правових процесів і безпосе­редньо належить до технічних наук та природознавства. Воно визначається як: 1) творча технічна діяльність; 2) конс­труювання нових, не існуючих в природі органічних одиниць [1]. Залишаючи в якості умовної константи такі елементи визначення «інженерії», як «діяльність... з конструювання...», спробуємо дода­ти визначальних епітетів: «соціальна», «політична», «конституційна», «елек­торальна», «виборча», які привнесуть нового сенсу, значеннєвого відтінку та розширять спектр застосування кате­горії «інженерія».

Претензії на правоволодіння термі­ном «інженерія» пред’являють майже всі прикладні соціальні науки: психоло­гія, соціологія, політичний маркетинг та менеджмент, юриспруденція, кожна з яких надає йому свого змістовного за­барвлення.

Однією з перших термін «інженерія» з технічно-виробничої сфери запозичила соціологія з метою підкреслення відмін­ності практичних функцій, виконуваних різними фахівцями у сфері управління, від діяльності фахівців фундаментальної науки, що виконують когнітивну функ­цію [2].

Вперше у науковий обіг термін «со­ціальна інженерія» ввів Р. Паунд у 1922 році. Теоретичну основу соціальної ін­женерії склали системна теорія Н. Лумана, теорія комунікативної дії Ю. Ха­бермаса, теорія соціального простору (поля) П. Бурдьє та інші. На теренах колишнього Радянського Союзу питання про нову комплексну науку про працю та управління — прикладну «соціальну інженерію» поставив О. К. Гастев. Він розглядав соціальну інженерію як від­носно самостійну галузь досліджень. її відмінна риса полягала в переважній спрямованості не стільки на соціальне пізнання (відкриття наукових фактів або емпіричних закономірностей), скіль­ки на зміну соціальної дійсності (впро­вадження інноваційних і практичних рекомендацій) [3]. Радянська соціаль­на інженерія довгий час перебувала в тіні ідеологічних стереотипів. Соціальне прогнозне проектування, стратегічне планування, соціальна інноватика, іг­рове моделювання — от лише деякі з назв, за якими найчастіше приховував­ся зміст соціоінженерної діяльності.

Відповідно до самого загального ви­значення соціальна інженерія — це су­купність підходів прикладних соціальних наук, які орієнтовані на цілеспрямовану зміну організаційних структур, що виз­начають людську поведінку та забезпе­чують контроль за нею; це комплексний підхід до вивчення та зміни соціальної реальності, заснований на використан­ні інженерного підходу та наукомістких технологій. Соціальна інженерія в силу своєї специфіки зосереджує увагу на типових, повторюваних і рутинних про­цедурах і операціях, які більшою мірою, чим інші процеси, піддаються техноло­гізації [4]. Комплекс соціоінженерної діяльності містить у собі: дослідження (проектування управлінських рішень) та програмування (впровадження та ре­алізацію управлінських рішень) [5].

Соціологія не оминула своєю ува­гою і виборчий процес, який також складається з типових, повторюваних і рутинних процедур та операцій, тому підпадає під технологізацію. Є. Волков, описуючи соціальну інженерію як ком­плекс практично орієнтованих знань в галузі управління соціальними струк­турами та процесами, вважає, що «ви­борчі технології та інші способи просу­вання лідерів та їх команд є складовою частиною всіх блоків соціоінженерної діяльності» [6], тобто і проектування, і програмування.

На становлення інженерного, тех­нологічного підходу у соціальній сфері певний вплив зробила психологія та прикладна антропологія, що має спра­ву з описом змін у сфері людських від­носин і розробкою принципів організа­ційної культури (Е. Чеппл, Г. Телен, Р. Парсонс і ін.).

Видатний психолог Б. Скіннер зап­ропонував оригінальну концепцію «поведінкової інженерії», що ґрунтується на програмуванні життя кожного індивіда та формуванні відповідного «репертуару поведінки». У своїй книзі «Уолдендва» Б. Скіннер зазначає, що він не вірить у виборчу систему. Його утопічне сус­пільство «Уолдендва» створено за допо­могою «поведінкової інженерії» Радою проектувальників, які не обираються, тобто урядом експертів [7]. Утопічне уявлення про психологів, які спрямо­вують людство до щастя та злагоди, поділяється далеко не всіма фахівцями. Нині все частіше соціальна інженерія розглядається як одна з неприйнятних форм суспільного контролю [8].

Політологи, що спеціалізуються на підготовці та проведенні виборчих кампаній, розглядають «виборчу інже­нерію» як галузь прикладної політоло­гії, що вивчає політичний маркетинг. При цьому поряд з терміном «виборча інженерія» використовуються також поняття «політична» та «електоральна інженерія», деякі автори їх ототожню­ють, інші розширюють зміст одного за рахунок характеристик іншого.

Наводячи визначення «виборчої ін­женерії» як порівняльного дослідження різних виборчих округів і відповідне ма­неврування претендента з метою підви­щення шансів на обрання, В. Шинкевич резюмує, що у такому значенні «полі­тична інженерія залишається для біль­шості наших претендентів на лідерство скоріш екзотикою, ніж реальним інстру­ментом політичної боротьби» [9], тобто ототожнює поняття «політичної» і «ви­борчої інженерії».

Політолог Львівського національного університету ім. Івана Франка Ю. Шве­да вважає, що виборча інженерія — це наука про впровадження нових елемен­тів у виборчу систему [10]. В. Бебик розглядає виборчу інженерію як при­стосування виборчих процедур до ре­алізації інтересів правлячих політичних еліт щодо завоювання та збереження влади в державі, регіоні, місті, районі і т. д. [11].

У свою чергу Е. Хан у роботі «Ви­борча система як елемент електораль­ної інженерії» стверджує, що виборча система вирішальним образом впливає на характер і масштаби представництва в законодавчій владі різних соціальних інтересів, визначає характер відносин між виборцями та депутатами, значною мірою впливає на політико-ідеологічну структуру депутатського корпусу, а та­кож багато в чому визначає географію виборів. Побудова необхідної політич­ної системи за допомогою виборчої, за його трактовкою, це електоральна інже­нерія [12].

Окрім відсутності єдиного понятій­ного апарату, політологічною наукою не вироблений і єдиний методологічний підхід до вивчення «виборчої інженерії» у межах навчального процесу. Наукові школи не мають комплексної концепції, задовольняючись, у кращому випадку, власними розробками в рамках спе­ціальних курсів. У програмі спецкурсу «Політичні партії та електоральна полі­тика», що вивчають на факультеті полі­тичних наук і соціології Європейського університету у Санкт-Петербурзі, як «політична інженерія» йменують «конс­труювання партійних систем шляхом ек­спериментів з виборчою системою» [13], в свою чергу в Уфимському державному авіаційному технічному університеті в межах курсу «Політологія» виборча ін­женерія вивчається як «спеціальна тех­ніка ведення виборчих кампаній» [14].

Крім визначень, що наводяться в ме­жах соціологічної, політологічної науки та психології, зустрічаються і оригіналь­ні трактовки, що ґрунтуються на спро­бах синтезувати напрацювання різних суміжних суспільних наук.

Автори навчального посібника, реко­мендованого Учбово-методичним об’єд­нанням вузів Російської Федерації по освіті в галузі міжнародних відносин як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів за фахом «Зв’язки з громадськістю», докладно характеризують сферу політичного кон­салтингу, розуміючи під ним послуги фахівців в галузі конкурентної політики (переважно виборчих кампаній), маю­чи на увазі, що ця діяльність поєднує і політичний маркетинг, і психологічні методики. Відповідно до цієї точки зору розробки соціальної психології й при­кладної політології по електоральній ін­женерії втілюються у політичному кон­салтингу [15].

В. Халипов, наприклад, пропонує вивчати «виборчу інженерію» як вид політичної технології в рамках спе­ціального комплексу наук про владу

— електоральної кратології. Причому він вважає, що в рамках електоральної кратології повинні розглядатися й пи­тання створення необхідних політико-правових передумов для переходу від розрізнених, неузгоджених, а часом і конфліктогенних дій по реформуванню законодавства про вибори до розробки й прийняття повномасштабної держав­ної програми, що охоплює ключові ас­пекти формування нової виборчої полі­тики, права та законодавства [16].

На думку голови виборчої комісії Володимирської області Російської Фе­дерації В. Коматовського, «виборча ін­женерія» є міжгалузевим поняттям, що охоплює процеси та відносини, пов’язані з необхідністю відтворення публічної влади, можливістю участі в цьому процесі, безпосередньою підго­товкою та формуванням органів влади та місцевого самоврядування. Однак з погляду «виборчої інженерії» всі ці про­цеси й відносини важливі тільки тому, що шляхом зміни регулюючих норм і правил можлива зміна складу учасни­ків правовідносин, обсягу їхніх прав і обов’язків, процедури виборчого проце­су [17].

Юридична наука тяжіє до вико­ристання терміна «виборча інженерія» з погляду на назву підгалузі конституцій­ного права. Поряд з «виборчою» право­знавці також оперують терміном «кон­ституційна інженерія». Американський дослідник Джованні Сарторі виділяє окремий науковий напрямок «конститу­ційна інженерія», який розглядає конс­титуцію як структуру, яка планується та створюється на основі стимулів. А ви­борчі системи, закріплені в конституції, Джованні Сарторі розглядає як «мані - пуляційний інструмент політики», який впливає на поведінку виборців [18].

Конституційна інженерія може свід­чити як про процеси модернізації кон­ституційної системи, так і про спроби політичного істеблішменту свавільно впливати на хід розвитку суспільно-політичних інституцій без урахування закономірностей їх розвитку. Вибор­чі системи часто розглядають як засіб конституційної інженерії, який дозволяє модифікувати політичну систему сус­пільства та вплинути на функціонуван­ня інститутів влади [19].

Піппа Норріс, автор книги «Вибор­ча інженерія: правила голосування та політична поведінка» [20], пише, що в основі обговорення теми виборчої інже­нерії з погляду закону — вплив і наслід­ки реформи виборчої системи на полі­тичне представництво та електоральну поведінку.

Багата палітра наведених визначень наочно свідчить про відсутність єдиної позиції у визначенні цього явища, навіть у межах однієї науки, але, незважаючи на різноманіття, можна виокремити два підходи до розуміння виборчої інженерії: як до технології модифікації політичної системи шляхом зміни виборчого зако­нодавства і як до технології організації та проведення виборчих кампаній ок­ремих претендентів на виборні посади. Слід визначитися, чи є спільні риси у цих підходів і чи можливо їх поєднання в межах одного поняття «виборча інже­нерія».

В. Полторак протиставляє «виборчу інженерію» поняттю «виборча техноло­гія». Під виборчою інженерією він має на увазі адаптацію найбільш важливих виборчих процедур для ефективної ре­алізації інтересів правлячих та політич­них еліт в плані завоювання та (або) збереження ними політичної влади, тоб­то своєрідне «інженерне проектування», зміну (або збереження) основних умов проведення виборчої кампанії. Він ак­центує увагу на відмінності виборчої ін­женерії від виборчих технологій, яка, на його думку, полягає в тому, що останні походять з вже існуючих на початковий період тієї чи іншої виборчої кампанії умов, «правил гри», зокрема виборчого законодавства, а виборча інженерія має на увазі їх зміну або збереження [21].

Висунутий В. Полтораком часовий критерій «на початковий період» не дає чіткого розмежування, оскільки автором не визначений початок вибор­чої кампанії. Якщо врахувати, що для політичних партій «початковий період» виборчої кампанії починається мінімум за рік до виборів, а зміни виборчого за­конодавства в Україні як правило про­водяться безпосередньо перед почат­ком виборчого процесу, то практично всі прийоми виборчої інженерії не по­траплять у часові межі, запропоновані

B. Полтораком.

Крім того, В. Полторак сам відзначає, що «підходи, застосовувані в процесі організації виборчої інженерії, багато в чому такі ж самі, що і при конструюван­ні та використанні виборчих технологій» [22]. Якщо взяти до уваги суб’єктивну сторону процесу модифікації політич­ної системи шляхом внесення змін до виборчого законодавства та визначити носія правостворюючого інтересу, стане зрозумілим, що цей процес є однією з технологій організації виборчої кампанії, яка заснована на адміністративному впливі на правотворчий процес. Адже внесення змін у виборче законодавс­тво не завжди обумовлено об’єктивною необхідністю його вдосконалення, і як правило мотивом цієї діяльності є полі­тична доцільність та суб’єктивна заці­кавленість претендентів на виборні по­сади в отриманні певних преференцій у виборчому процесі.

Такої думки, зокрема, дотримується

C. Устименко. Він поділяє виборчі тех­нології на зовнішні (або нормативні), виходячи зі створення та функціонуван­ня організаційно-правової інфраструкту­ри виборів (виборчого законодавства, системи виборчих комісій, конфігурації виборчих округів тощо); та внутрішні (або конкурентні) — технології в рам­ках окремої виборчої кампанії, які доз­воляють кандидату на виборну посаду та його команді домогтися оптимально­го впливу на виборців для досягнення поставлених цілей [23]. Надане С. Устименко визначення «створенню організа­ційно-правової інфраструктури виборів» в якості технології, що вирішує завдан­ня виборчої кампанії, є слушним, але

С. Устименко не використовує термін «виборча інженерія», не обґрунтовуючи свою позицію.

Розуміння категорії «виборча інже­нерія» лише як однієї з виборчих техно­логій уявляється вузьким та не розкри­ває усіх суттєвих ознак цього явища. Адже претенденти на виборні посади заздалегідь проектують, конструюють свої виборчі кампанії, визначаються з прийомами та способами використання наявних у них ресурсів, з послідовністю дій на різних стадіях. Ця діяльність но­сить інженерний характер, оскільки ви­значає раціональний, науково обґрунто­ваний алгоритм дій, сукупність виборчих технологій з метою отримання певного результату. Зазначене дає підстави для більш широкого трактування «виборчої інженерії» як практичної діяльності з конструювання виборчої кампанії та тех­нологій її проведення з урахуванням на­явних у претендентів на виборну посаду ресурсів та з метою отримання заданого політичного результату на виборах.

При такому підході виборча інже­нерія поєднує спільною метою (досяг­нення заданого політичного результату на виборах) два напрямки виборчо-ін­женерної діяльності: проектування — нормативне конструювання виборчого процесу та впровадження — реалізація виборчих технологій на практиці в ме­жах виборчої кампанії.

У сфері виборчої інженерії представ­ники суспільних наук опираються на різні теоретичні моделі, використовують різноманітний інструментарій і вирішу­ють кожний своє практичне завдання. Конституційно-правову науку і прак­тику, у першу чергу, цікавить правове забезпечення конструювання та засто­сування технологій виборчої інженерії, їх відповідність вимогам легальності та легітимності. В очах громадськості ви­борчі технології здебільшого сприйма­ються виключно як маніпуляції, але тех­нологічність виборчої сфери спрямована насамперед на її стандартизацію, раціо­налізацію, забезпечення ефективності і не означає апріорі неправовий характер технологій. В ідеалі, з точки зору юри­дичної науки, виборча інженерія — це синтез раціонально-технологічного та гуманістичного.

Визначайте значення слів і ви позба­вите світ половини його оман, говорив Рене Декарт. Наведене дослідження не претендує на повну та вичерпну від­повідь на запитання щодо значення по­няття «виборча інженерія» і є лише пер­шою спробою у цьому напрямку. Зміст та сутність виборчої інженерії, її місце в межах конституційно-правової науки залишаються дискусійними, але необ­хідність їх дослідження є безперечною.

Ключові слова: виборча інженерія, конституційна інженерія, виборчі техно­логії.

Відсутність єдиного наукового під­ходу к терміну «виборча інженерія» актуалізує теоретичні дослідження в цій сфері. В межах конституцій­но-правової науки виборча інженерія є малодослідженим явищем, про що свідчить відсутність монографічних праць. Зазначений термін викорис­товується стосовно виборчих кам­паній та передбачає діяльність з їх конструювання з метою підвищення ефективності досягнення заданих політичних результатів. З точки зору конституційного права вибор­ча інженерія має поєднувати раціо­нально-технологічні та гуманістичні складові, щоб не допустити нелегаль­ності та нелегітимності отриманих результатів голосування.

Отсутствие единого научного подхода к термину «избирательная инженерия» актуализирует теоре­тические исследования в этой сфере. В рамках конституционно-правовой науки избирательная инженерия яв­ляется малоисследованным явлением,

О чем свидетельствует отсутствие монографических работ. Указанный термин используется в отношении избирательных кампаний и предус­матривает деятельность по их конс­труированию с целью повышения эф­фективности достижения заданных политических результатов. С точ­ки зрения конституционного права избирательная инженерия должна объединять рационально-технологи­ческие и гуманистические составля­ющие, чтоб не допустить нелегаль­ности и нелегитимности полученных результатов голосования.

The lack of a scientific approach to the term «electoral engineering» actual­izes the theoretical research in this area. In the constitutional law science «elec­toral engineering» is deficiently research phenomenon, as evidenced by the lack of monographic works. The terms used for election campaigns and includes activi­ties on designing election campaigns to improve efficiency achievement defined political results. From the standpoint of constitutional law electoral engineering should integrate rational-technological and humanistic components to prevent illegality and not the legitimacy of the results of voting.

ЛШература

1. Ожегов С. И. Толковый словарь рус­ского языка: 80 000 слов и фразеологичес­ких выражений / С. И. Ожегов, Н. Ю. Шве­дова ; Рос. акад. наук, Ин-т рус. яз. им.

В. В. Виноградова. — 4-е изд., доп. — М. : ООО «ИТИ Технологии», 2003. — С. 247.

2. Связи с общественностью как соци­альная инженерия / под ред. В. А. Ачкасо­вой, Л. В. Володиной. — С. Пб. : Речь, 2005 [Електронний ресурс]. — Режим досту­пу : http: / / Www. pr-engineering. narod. ru/ vvedenie. html

3. Кошкина С. Г. Концепция «социаль­ной инженерии» А. К. Гастева [Електрон­ний ресурс]. — Режим доступу : http:// Www. istorya. ru/referat/referat2/l841.php

4. Волков Е. Н. Что такое социаль­ная инженерия? [Електронний ресурс].

— Режим доступу : http: / / Www. evolkov. net/soc. engineering/articles/ What. is. soc. engineering. html

5. Связи с общественностью как соци­альная инженерия / под ред. В. А. Ачкасо­вой, Л. В. Володиной. — С. Пб. : Речь, 2005 [Електронний ресурс]. — Режим досту­пу : Http://www. pr-engineering. narod. ru/ vvedenie. html

6. Волков Е. Н. Что такое социаль­ная инженерия? [Електронний ресурс].

— Режим доступу : http: / / evolkov. net/ soc. engineering/articles/What. is. soc. engineering. html.

7. Наэм Дж. Психология и психиатрия в США / пер. Л. В. Дубровиной и П. И. Вой- скунской. — М. : Прогресс, 1984 [Електрон­ний ресурс]. — Режим доступу : http: / / psylib. org. ua/books/nahem0l/txt02.htm

8. Кордуэлл М. Психология от а до я : словарь-справочник / М. Кордуэлл.

— М. : ФАИР-ПРЕСС, 2000 [Електрон­ний ресурс]. — Режим доступу : http: / / vocabulary. ru/dictionary/479/word/ %d1%ee%f6%e8%e0%eb% fc%ed%e 0%ff +%e8%ed%e 6%e5%ed%e5%f0%e8%ff

9. Шинкевич В. Е. Политический мар­кетинг как разновидность политических технологий / / Социально-гуманитарные знания. — 2004. — № 3. — С. 154.

10. Скрытые риски открытых списков: эксперты «Дня» — о вариантах голосова­ния (Информационно-политический пор­тал «Четвертая власть») [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://4vlada. net/partii-lidery/skrytye-riski-otkrytykh - spiskov.

11. Бебик В. М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг : навч.-метод. посіб. / В. М. Бебик. — К. : МАУП, 2001. — С. 68.

12. Хан Е. А. Избирательная система как элемент электоральной инженерии // Ученые записки Таврического национально­го университета им. В. И. Вернадского. Се­рия «Политические науки». — 2003. — Т. 16, № 1. — С. 133.

13. Голосов Г. В. Методическое посо­бие по спецкурсу «Политические партии и электоральная политика» для факультета политических наук и социологии Европей­ского университета в Санкт-Петербурге [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http: / / Www. politstudies. ru/ resources/4sp. htm


14. Уфимский государственный авиа­ционный технический университет. Конс­пект лекций по политологии [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http: / / www. studfiles. ru/dir/cat26/subj525.html.

15. Связи с общественностью как соци­альная инженерия : учеб. пособие / под ред.

В. А. Ачкасовой, Л. В. Володиной. — С. Пб. : Речь, 2005 [Електронний ресурс]. — Ре­жим доступу : Http://www. pr-engineering. narod. ru/vvedenie. html

16. Халипов В. Ф. Кратология как систе­ма наук о власти : монография / В. Ф. Хали­пов. — М. : Республика, 1999 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http: / / www. vuzlib. net/beta3/html/1/22713/

17. Коматовский В. Н. Избирательная инженерия [Електронний ресурс]. — Ре­жим доступу : http: / / Www. vladizbirkom. ru/index. php? option=com_content&task=vie w&id=650&Itemid=161&month=7&year=2010

18. Сарторі Джованні. Порівняльна конституційна інженерія. Дослідження структур, мотивів і результатів : пер. з 2-го англ. вид. / Сарторі Джаванні. — К. : АртЕк, 2001. — С. IX.

19. Савчин М. Політичні партії та ви­борчі системи: спроби конституційної ін­женерії у контексті сучасного конститу­ціоналізму // Вісник Центральної виборчої комісії. — 2008. — № 3. — С. 62—63.

20. Norris P. Electoral Engineering: Voting Rules and Political behavior / P. Norris. — Cambridge University Press, 2004.

21. Полторак В. Політичний маркетинг та організація виборчих кампаній // Со­ціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2002. — № 1. — С. 75.

22. Там само. — С. 72.

23. Устименко С. Новости российско­го рынка избирательных технологий / / Власть. — 1999. — № 8. — С. 25.