joomla
КОНЦЕПЦІЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ НАГОРОДНОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ
Юридичний вісник


УДК 342.52:351.856.2(477)

А. Майдебура,

Начальник відділу Рахункової палати, здобувач кафедри конституційного права ОНЮА

Серед заходів з розбудови незалеж­ної української державності реформу­вання нагородного законодавства, яке б гарантувалося на загальновизнаних гуманістичних цінностях, врахувало іс­торичні та культурні традиції українсь­кого народу та сучасну світову наго­родну практику, розглядалося як одне з першочергових. Про це свідчить хоча

Б той факт, що вже 3 січня 1992 року Президія Верховної Ради України ут­ворила Комісію у питаннях заснування державних нагород України, завданням якої було внесення пропозиції щодо заснування державних нагород Украї­ни [1]. Разом із заходами з побудови нової нагородної системи були вжиті заходи щодо збереження за громадяна­ми України, відзначеними державними нагородами СРСР, прав та обов’язків, передбачених нагородним законодавс­твом колишнього СРСР, гарантувався їх захист та повага з боку державних органів України [2]. Ця принципова по­зиція не тільки стала одним із наріжних каменів формування нового нагородного законодавства України, але й була роз­винута в ньому [див., наприклад: 3, 4], що сприяло соціальній стабільності не тільки серед цієї категорії осіб, але й в усьому суспільстві.

І в незалежній Україні, незважаючи на зусилля народних депутатів Верхов­ної Ради України першого та другого скликань, прийняти Закон України «Про державні нагороди України» (далі — Закон про державні нагороди) вдалося лише третьому складу Верховної Ради, на дев’ятому році державної незалеж­ності України, а саме 16 березня 2000 року [5]. За цей значний проміжок часу система державних нагород України не зазнала жодних змін за винятком при­пинення нагородження Почесною Гра­мотою та Грамотою Президії Верховної Ради України, останнє нагородження якими відбулося у грудні 1991 року.

Безумовно, значний позитивний по­тенціал, яким володіють нагороди, не міг не бути задіяним. Тому нагородний вакуум став заповнювати Президент Ук­раїни, який після прийняття Верховною Радою України 14 лютого 1992 року Закону України «Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) України» набув конституційно­го права засновувати президентські від­знаки та нагороджувати ними [6]. Саме відзнаки Президента України на певний час фактично замінили собою державні нагороди України, а з прийняттям Зако­ну про державні нагороди вже юридич­но набули такого правового статусу.

Прийняття названого вище Зако­ну стало важливим кроком на шляху до побудови демократичної, правової, соціальної держави, оскільки він є ба­зовим для формування та розвитку суспільних відносин у сфері функціону­вання державних нагород. Крім цього, існування цього Закону є вимогою нової Конституції України.

З прийняттям цього Закону було вирішено низку питань функціонуван­ня державних нагород України, зокре­ма визначено види державних нагород, встановлено конкретні державні нагоро­ди, коло осіб, які можуть бути нагород­жені державними нагородами, закріплені підстави для нагородження державними нагородами, права та обов’язки нагоро­джених.

Разом з цим прийняття Закону про державні нагороди не вирішило всіх питань функціонування державних нагород, необхідних для їх найбільш ефективного функціонування в державі, а ряд питань взагалі залишився поза його регулюванням. На наш погляд, не можна визнати оптимальною систему державних нагород в частині встанов­лених цим Законом видів державних нагород. Законом не враховані особли­вості процедури попереднього розгляду питань, пов’язаних з нагородженням державними преміями України.

Нагороди, як необхідний фактор для ефективного управління державою, дав­но привертають увагу дослідників.

Так, ще в працях стародавніх мисли­телів йдеться про те, що обов’язковою складовою існування держави та дій правителя є система покарань і винаго­род [7], покарання та нагородження роз­глядається як метод управління людьми [8]. Разом з цим формулюється думка про те, що нагороди та покарання по­винні відповідати вчинкам людей. Зван­ня і нагороди повинні бути результатом заслуг, а покарання та страти — наслід­ком злочинів. Нагороджувати людей, які не мають заслуг, так само нерозумно, як карати невинних [9].

Вирішення цих та багатьох інших проблем функціонування державних на­город значно ускладнюється відсутністю у вітчизняній конституційно-правовій науці спеціальних досліджень з даної проблематики. Крім того, і в радянській науці державного права увагу дослідни­ків питання функціонування державних нагород привертали недостатньо. З не­численних наукових досліджень слід відмітити дослідження В. А. Гринчишина «Вдосконалення правового регулю­вання державного нагородження» [10], в якому автор досліджує деякі аспекти державного нагородження. Також при­вертає увагу фундаментальне моногра­фічне тритомне видання, присвячене малодослідженим науковим проблемам розвитку національного нагородотворення «Нагороди України: історія, фак­ти, документи», що побачило світ 1996 року завдяки зусиллям авторського ко­лективу у складі Д. Табачника (керів­ник авторського колективу), І. Безгіна, В. Бузало, М. Дмитренко, І. Кураса, В. Куценко, Л. Яковлева [11].

Аналіз становлення і розвитку де­яких аспектів сучасної нагородної спра­ви в Україні став предметом поки що небагатьох досліджень істориків [12] і правознавців [13].

Мета статті полягає в аналізі кон­цептуальних засад удосконалення на­городної справи в Україні, а також у формулюванні на цій основі теоретич­них положень і конкретних рекомен­дацій, що мають прикладне значення для вдосконалення нагородної справи і практики застосування нагородного за­конодавства.

Докорінні зміни політичних та еко­номічних основ суспільства, демокра­тичні перетворення, що відбуваються в Україні, вимагають від державної влади «посилення її управлінського впливу шляхом постійного удосконалення його форм і методів» [14].

За таких обставин важливим є роз­виток системи державних нагород Ук­раїни, оскільки вони є елементом, за до­помогою якого державна влада здійснює свій управлінський вплив. Державні на­городи виступають у своєму матеріаль­ному прояві як атрибут державної вла­ди, а відповідно, і самої держави.

Формування системи державних на­город України — процес непростий і тривалий, а складнощі, з якими довело­ся стикнутися, певною мірою, віддзер­калюють загальні проблеми державо­творення.

Накопичилися питання, вирішення яких є нагальною проблемою подальшо­го розвитку відносин у сфері державних нагород. Основні напрями вдосконален­ня державної нагородної політики, пра­вових, організаційних та інших засобів вирішення проблем, подолання негатив­них явищ у цій сфері визначає Концеп­ція вдосконалення нагородної справи в Україні (далі — Концепція), схвалена Указом Президента України від 18 сер­пня 2005 року [15].

Концепція, по суті, є першим доку­ментом подібного характеру і спрямова­на на регулювання відносин у сфері де­ржавних нагород. Слід згадати, заради справедливості, і Концепцію державних нагород України, яку розробила 1992 року Комісія Президії Верховної Ради України у питаннях заснування держав­


Них нагород України [16] і яку, на жаль, не було затверджено.

Концепцією зазначено, що створена за роки незалежності система держав­них нагород України стала важливим фактором утвердження української де­ржавності, морального заохочення гро­мадян за активну діяльність у розвитку економіки, науки, культури, у соціаль­ній сфері, захисті Вітчизни, охороні конституційних прав і свобод людини, державному будівництві та громадській діяльності.

Однак у цей самий час у нагород­ній політиці були допущені й певні суттєві прорахунки, які виявилися за­надто серйозними, щоб їх ігнорувати. Концепція визначає, що основні про­блеми реалізації державної нагородної політики останніми роками спричинені, насамперед, відходом від демократич­них принципів нагородження і поляга­ють у необ’єктивності оцінки, у деяких випадках, заслуг осіб, відзначених де­ржавними нагородами, невідповідності кількості нагороджених реальним по­казникам економічного, соціального розвитку держави, масовому відзначен­ні всупереч законодавству осіб з наго­ди ювілеїв, окремих населених пунктів, підприємств, організацій та установ, не­рідко без погодження та обговорення в установленому порядку пропозицій, без додержання вимог щодо послідовності та періодичності відзначення, що приз­вело до безпідставно різкого зростання кількості нагороджень. Указано на необґрунтовано велику частку нагородже­них керівників, державних службовців, що не відповідає соціальній структурі суспільства. Ще однією проблемою є те, що організація нагородної справи зали­шалась, значною мірою, непрозорою та закритою для широкої громадськості, не було створено умов для належного кон­тролю з боку суспільства за вирішенням питань у цій сфері.

Слід зазначити, що проблема кіль­кості нагороджених є актуальною до­статньо давно. Ще у XVI столітті Мі - шель Монтень розмірковував над цим і сформулював важливий принцип наго­родження — помірність, зазначаючи, що вся цінність та шана почесних зна­ків відзнаки полягає в тому, що вони присвоюються лише невеликій кількості осіб, широке їх роздавання фактично призводить до їх знецінення [17].

Ця проблема поставала і за радянсь­ких часів. Так у 50-ті роки минулого століття стала стрімко зростати кіль­кість нагороджених, що було пов’язано, зокрема, із запровадженням нагоро­дження за вислугу років. Таке станови­ще спричинило падіння суспільного пре­стижу нагород — відбулася своєрідна їх девальвація. Президія Верховної Ради СРСР, реагуючи на ці процеси, 11 люто­го 1958 року прийняла Указ «Про поря­док нагородження орденами та медаля­ми СРСР» [18]. Цим Указом відмінялося нагородження орденами і медалями за вислугу років, а також визнавалися та­кими, що повністю або частково втрати­ли чинність, 87 указів та постанов Пре­зидії Верховної Ради СРСР, які раніше закріплювали таке нагородження.

Ще раз влада була змушена реагу­вати на значне, невиправдане зростан­ня кількості нагороджених наприкінці вісімдесятих років, коли Центральний Комітет КПРС постановою «Про вдоско­налення порядку нагородження держав­ними нагородами СРСР» (1988) визнав значні прорахунки в нагородній політиці держави, зниження авторитету держав­них нагород, пов’язаного з масовими нагородженнями з нагоди п’ятирічок, ювілеїв. У зв’язку з цим наголошува­лося на необхідності істотно змінити практику нагородження державними нагородами, щоб нагородження стало активно сприяти соціально-економічно­му розвитку держави. ЦК КПРС схва­лив заходи, спрямовані на вдосконален­ня порядку нагородження державними нагородами СРСР, які були ухвалені Президією Верховної Ради СРСР [19]. На рівні республік Радянського Союзу були вжиті аналогічні заходи. Однак практичного результату за цими захо­дами отримати не судилося. Незабаром розпочалися політичні процеси, які, вре­шті-решт, призвели до розвалу СРСР та виникнення на його теренах нових неза­лежних держав. Повертаючись до змісту Концепції, необхідно зазначити, що вона визначи­ла ряд пріоритетних напрямів удоскона­лення нагородної справи в Україні, се­ред яких можна відмітити такі:

- вдосконалення правового регулю­вання нагородної справи, посилення гарантій захисту прав нагороджених державними нагородами України та колишнього СРСР, підвищення прести­жу державних нагород у суспільстві, вдосконалення критеріїв оцінки заслуг кандидатур, які висунуті на отримання нагород;

- розширення системи державних нагород і встановлення нових відзнак, зокрема для відзначення особливих за­слуг громадян в утвердженні суверені­тету та незалежності України, розвитку демократії, а також у врятуванні життя людини, благодійній та іншій діяльності у сфері охорони здоров’я громадян;

- посилення відповідальності за по­рушення законодавства про державні нагороди України;

- здійснення нагородження з наго­ди державних свят, визначних подій в історії України та в інших випадках, що визначаються Президентом України;

- удосконалення процедури внесен­ня клопотань про нагородження;

- удосконалення організації діяль­ності Комісії державних нагород та ге­ральдики;

- запровадження прозорого механіз­му визначення кількості осіб, які мо­жуть бути нагороджені;

- удосконалення порядку виготов­лення державних нагород України та поліпшення їх якості відповідно до сві­тових стандартів;

- розроблення та запровадження більш досконалої церемонії вручення де­ржавних нагород Президентом України та, за його дорученням, іншими особа­ми, посилення контролю за врученням державних нагород на місцях;

- створення Реєстру відомчих заохо­чувальних відзнак центральних органів виконавчої влади та інших державних ор­ганів, здійснення перевірки додержання вимог законодавства під час вирішення питань щодо заснування таких відзнак;

- започаткування всебічного інфор­мування громадськості про діяльність Президента України щодо нагородження державними нагородами, а також про за­ходи, здійснювані державними та інши­ми органами, які забезпечують реаліза­цію державної нагородної політики;

- організація широкого висвітлення у засобах масової інформації досягнень осіб, відзначених державними нагорода­ми України;

- підготовка та видання збірника нор­мативно-правових актів та інших докумен­тів із питань державних нагород України, плакатів та інших друкованих матеріалів про державні нагороди України;

- забезпечення гласного висунення кандидатур для нагородження в трудо­вих колективах підприємств, установ, організацій незалежно від типу і форми власності;

- організація оперативного інфор­мування широкої громадськості про акти Президента України з питань на­городження, а також про діяльність Ко­місії державних нагород та геральдики тощо.

Важливим є те, що Концепція перед­бачає шляхи реалізації її положень, а саме: внесення в установленому поряд­ку відповідних змін до законодавства; запровадження постійного моніторингу стану реалізації державної нагородної політики, забезпечення оперативного вирішення проблемних питань; удоско­налення організаційного забезпечення реалізації державної нагородної політи­ки, діяльності відповідних структурних підрозділів центральних та місцевих органів виконавчої влади, підвищення їхнього статусу; створення системи на­дання кваліфікованої консультативної допомоги кадровим службам підпри­ємств, установ та організацій з питань підготовки нагородних документів.

Вжиття комплексу заходів, передба­чених Концепцією, забезпечить дальший розвиток нагородної справи в Україні відповідно до сучасних вимог, підвищен­ня її ролі в суспільстві, довіри громад­ськості до діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування в цій сфері.

Варто зазначити, що реалізація час­тини заходів, передбачених Концепцією, визначена безпосередньо Указом Пре­зидента України про її затвердження. Зокрема, йдеться про запровадження нового порядку нагородження держав­ними нагородами — у спеціально вста­новлені для цього дні. Так, з нагоди Дня соборності України передбачається про­водити нагородження — 22 січня, Дня Перемоги — 9 травня, Дня Конституції України — 28 червня, Дня незалежності України — 24 серпня, у дні професійних свят та ювілейних дат, а також в інших випадках, що визначаються Президен­том України.

Слід відмітити, що практика нагоро­дження окремими державними нагоро­дами у спеціально визначені для цього дні існує і в інших країнах, наприклад Литві та Естонії.

Крім цього, Указ передбачає засну­вання ордена Свободи для відзначен­ня особливих заслуг громадян в утвер­дженні суверенітету та незалежності України, розвитку демократії, а також медалі «За врятоване життя» — за вря­тування життя людини, активну благо­дійну, гуманістичну та іншу діяльність у справі охорони здоров’я громадян.

Названі державні нагороди були встановлені у 2008 році шляхом внесен­ня змін до Закону про державні нагоро­ди [20].

До здобутків незалежної України у сфері державотворення можна віднести побудову цілісної системи державних на­город, а самі нагороди «владно увійшли у сьогодення і стали невід’ємною час­тиною української державної субстан­ції, розширивши досвід національного будівництва» [21].

З набуттям Україною 1991 року де­ржавної незалежності, яка зумовила зміну суспільно-політичного ладу і фор­ми держави, в Україні розпочалися не­оборотні процеси формування держав­них інституцій на нових демократичних засадах. Серед заходів з розбудови неза­лежної української державності рефор­мування нагородного законодавства, яке б ґрунтувалося на загальновизна­них гуманістичних цінностях, врахо­вувало історичні та культурні традиції українського народу та сучасну світову нагородну практику, розглядалося як одне з першочергових.

Серед змін, які відбулися у сфері державних нагород за часів незалеж­ності, стало припинення відзначення державними нагородами підприємств, об’єднань, установ, організацій, військо­вих частин, колективів людей, населе­них пунктів тощо. З прийняттям 2000 року Закону України «Про державні на­городи України» така позиція набула за­конодавчого закріплення. Законом було передбачено, що державними нагорода­ми України можуть бути нагороджені громадяни України, іноземці та особи без громадянства, тобто виключно фі­зичні особи.

На сучасному етапі функціонування державних нагород України Концепція про вдосконалення нагородної справи в Україні, затверджена Указом Президен­та України від 18 серпня 2005 року, є логічним та необхідним кроком вперед у врегулюванні відносин даного роду. Разом з цим слід відмітити, що ряд ак­туальних питань залишилися невирішеними.

Наприклад, на сьогодні склалася нелогічна ситуація, коли для осіб, від­значених вищим ступенем відзнаки в Україні — званням Герой України, не передбачено жодних пільг, у той час як особи, удостоєні звань Героя Радянсь­кого Союзу, Героя Соціалістичної Праці й повні кавалери ордена Слави корис­туються спеціально встановленими для них пільгами. Цей факт ілюструє лише частину існуючої проблеми. Питання надання пільг особам, відзначеним де­ржавними нагородами, та обсягу цих пільг потребує послідовного і систем­ного підходу. Необхідно, щоб процес нормативно-правового врегулювання питань надання пільг особам, відзна­ченим державними нагородами, набув системного та послідовного характеру і був об’єктивним та справедливим щодо інших громадян країни.

Було б доцільним, щоб Концепція пе­редбачала завдання Кабінету Міністрів України: з урахуванням вітчизняного та іноземного досвіду, виходячи з можли­востей державного бюджету, опрацюва­ти питання та подати пропозиції щодо надання пільг особам, відзначеним де­ржавними нагородами.

Нова система державних нагород з позиції побудови в Україні правової де­ржави вимагає ефективних правових механізмів своєї реалізації, що, у свою чергу, потребує відповідного регулю­вання на рівні підзаконних актів. Даний процес поки не набув стрункості й гар­монійності та ще далекий від свого за­вершення. Так, наприклад, потребують приведення у відповідність до Закону про державні нагороди статути та поло­ження про державні нагороди, оскільки більшість з них були затверджені ще до його прийняття.

Ключові слова: державні нагороди, державні органи, нагородне законодавс­тво, відзнаки, держава, покарання, ви­нагороди, нагородна справа, негативні явища, захист Вітчизни, нагородна полі­тика, відзнаки.

У статті розглядаються концеп­туальні засади вдосконалення наго­родної справи у контексті заходів з розбудови незалежної української де­ржавності.

The author investigates conceptual bases for improving the procedure of granting state awards in the context of state-building in independent Ukraine.

Література

1. Див.: Про Комісію Президії Верхов­ної Ради України у питаннях заснуван­ня державних нагород України: Поста­нова Президії Верховної Ради України від 03.01.92 р. № 2029-ХІІ / / Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 17. — Ст. 212.

2. Див.: Про громадян України, відзна­чених державними нагородами СРСР: Пос­танова Президії Верховної Ради України від 02. 03. 92 р. № 2159-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 22. — Ст. 322.

3. Див.: Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту: Закон Ук­раїни від 22.10.93 р. № 3551-ХІІ / / Відо­мості Верховної Ради України. — 1993. — № 45. — Ст. 425.

4. Див.: Про увічнення Перемоги у Ве­ликій Вітчизняній війні 1941 — 1945 років: Закон України від 20.04.00 р. № 1684-111 // Уряд. кур’єр. — 2000. — 16 трав.

5. Див.: Про державні нагороди Украї­ни: Закон України від 16.03.00 р. № 1549-ІІІ / / Відомості Верховної Ради України. —

2000. — № 21. — Ст. 162.

6. Див.: Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Украї­ни: Закон України від 14.02.92 р. № 2113- ХІІ / / Відомості Верховної Ради Украї­ни. — 1992. — № 20. — Ст. 271.

7. Див.: Древнекитайская философия: собр. текстов. В 2 т. — М.: Мысль, 1973. — Т. 2. — С. 18.

8. Див.: Там само. — С. 222.

9. Див.: Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. 1. Античный мир и Вос­точные цивилизации / рук. науч. проек­та Г. Ю. Семичин; Нац. обществ.-науч. фонд. — М.: Мысль, 1999. — С. 505.

10. Див.: Гринчишин, В. А. Совершенс­твование правового регулирования госу­дарственного награждения: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / В. А. Грин­чишин; Акад. наук Укр. ССР, Ин-т гос. и права. — К., 1990. — 18 с.

11. Див.: Нагороди України: історія, факти, документи. У 3 т. / кер. авт. кол. Д. Табачник, І. Безгін, В. Бузало, М. Дмит - ренко, І. Курас [та ін.]. — К.: Українознавс­тво: фірма «ARC — Ukraine», 1996.

12. Див.: Відзнаки Президента України: Ордени, медалі, нагородна зброя: [фотоаль­бом] / авт.-упоряд.: М. П. Більблоцький,

В. Й. Бузало, В. М. Куценко, В. М. Лит­вин, В. П. Рябоконь. — К.: Мистецтво, 1999; Українська фалеристика: З історії нагородної спадщини. У 2 кн. / Д. Табач­ник, В. Бузало, В. Воронін [та ін.]. — К.: Либідь, 2004. — Кн. 1; Табачник, Д. Де­ржавні нагороди — не тільки атрибут державності / Д. Табачник // Віче. —

1995. — № 6. — С. 110-122; Бузало, В. І. Державні нагороди України / В. І. Бузало / / Юрид. енцикл. — К.: «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 1999. — Т. 2. — С. 157­158.

13. Див.: Заїка, В. В. Відмінність де­ржавних нагород від інших видів нагород­ження / В. В. Заїка // Держава і право: зб. наук. пр. Серія «Юридичні і політич­ні науки». — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2008. — Вип. 40. — С. 160-168; Майдебура, А. М. Реформування нагородної системи України / А. М. Майдебура // Юрид. вестник. —

1998. — № 1. — 69-72; Майдебура, А. М. Конституційно-правові основи нагородної справи в Україні / А. М. Майдебура / / «Сучасний конституціоналізм та консти­туційна юстиція», міжнар. наук. — практ. конф. (2000; Одеса). Міжнародна науко - ва-практична конференція «Сучасний кон­ституціоналізм та конституційна юсти­ція», жовт. 2000 р.: [матеріали] / за ред. С. В. Ківалова, М. П. Орзіха. — О.: Юрид. літ., 2001. — С. 231-237. — (Б-ка журн. «Юрид. вісник»); Майдебура, А. М. Де­ржавні нагороди України в світлі Закону України «Про державні нагороди України» / А. М. Майдебура // Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. пр. ОНЮА. — О.: Юрид. літ., 2001. — Вип. 12. — С. 251-257; Майдебура, А. М. Концепції вдосконален­ня нагородної справи в Україні — основа подальшого розвитку відносин у сфері де­ржавних нагород / А. М. Майдебура / / Державне управління і право: зб. наук. пр. У 2 ч. Ч. 1 / Київ. нац. ун-т культури і мистецтв; Ін-т державного управління і права. — К, 2006. — Вип. 1. — С. 86-92; Майдебура, А. М. Деякі аспекти удоскона­лення нагородного законодавства України / А. М. Майдебура // Актуальні про­блеми політики: зб. наук. пр. / гол. ред. С. В. Ківалов; відп. за вип. Л. І. Кормич. — О.: Фенікс, 2007. — Вип. 30. — С. 274-278; Майдебура, А. М. Становлення і розвиток нагородного права України / А. М. Майде - бура // «Правове життя сучасної Украї­ни», Всеукр. наук. конф. (2008; Одеса). Все­українська наукова конференція «Правове життя сучасної України», 2008 р.: [тези доп.] / відп. ред. д-р юрид. наук, проф.

Ю. М. Оборотов; Одес. нац. юрид. акад. —

О.: Фенікс, 2008. — С. 171-173.

14. Цветков, В. В. Державне управління: основні фактори ефективності (політико - правовий аспект) / В. В. Цветков. — X.: Право, 1996. — С. 3.

15. Див.: Концепція про вдосконалення нагородної справи в Україні: затв. Ука­зом Президента України від 18.08.05 р. №1177/2005 / / Офіційний вісник Украї­ни. — 2005. — № 34. — Ст. 2030.

16. Див.: Нагороди України: історія, факти, документи. У 3 т. / кер. авт. кол. Д. Табачник, І. Безгін, В. Бузало, М. Дмитренко, І. Курас [та ін.]. — К.: Ук­раїнознавство: фірма «ARC — Ukraine»,

1996. — Т. 3. — С. 5-11.

17. Див.: Монтень, Мишель. Опыты. В 3 кн. Кн. 1, 2 / Мишель Монтень. — М.: РИ - ПОЛ КЛАССИК, 1997. — С. 439.

18. Див.: О порядке награждения орде­нами и медалями СССР: Указ Президиума Верховного Совета СССР от 11.02.58 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. — 1958. — № 4. — Ст. 87.

19. Див.: О совершенствовании порядка награждения государственными наградами СССР: Постановление Президиума Верхов­ного Совета СССР; О внесении некоторых изменений в систему почетных званий СССР: Указ Президиума Верховного Совета СССР от 22. 08. 88 г. // Ведомости Вер­ховного Совета СССР. — 1988. — № 35. — Ст. 569, 570.

20. Див.: Про внесення змін до Закону України «Про державні нагороди України»: Закон України від 10. 04. 2008 / / Відо­мості Верховної Ради України. — 2008. — № 24. — ст. 231.

21. Українська фалеристика: З історії нагородної спадщини: У 2 кн. / Д. Табач­ник, В. Бузало, В. Воронін [та ін.]. — К.: Либідь, 2004. — Кн. 1. — С. 8.